Примітки. 2) Акт соборний відомий тільки з видання Саковича Sobor kijowski schismaticki рrzеz оуса Mogiłe

¹) Архивь Ю. З. Р. І. VI ч. 311.

²) Акт соборний відомий тільки з видання Саковича Sobor kijowski schismaticki рrzеz оуса Mogiłe złożony i odprawowany (було два видання, 1641 і 1642 р., передруковано в IV т. Рус. Истор. Библ.) Сакович, обмеживши ся полємічними примітками, самого змісту, очевидно, не зміняв.

³) Вираз очевидно популярний в сїм кружку, див. Патерик Косова, 1635 р., с. 181, і Тературґіму передм. в.

⁴) Що в соборі брали участь делєґати всїх чотирьох православних епархій, каже Галятовський, викладаючи науку про душі умерших (Мессія Правдивий, 1669, ст. 320). По його-ж словам проводив собором яко „маршалок” його Самуїл Шицік, архим. слуцький, „писарями” були ректор київський Кононович-Гобрацький і тодїшнїй ректор гойський Інокентїй Ґізель. Текст катехізіса був потім стверджений формально владиками: в київській лаврі переховувалась рукопись його підписана і припечатана Могилою, Пузиною, Гулевичом і Косовим, про се говорить соборна грамота митр. Гедеона Четвертинського — у Макарія XI с. 597.

⁵) Саме в осени 1643 р. появила ся в Вильнї книжка ново-наверненого католика Федора Скуминовича (Скумина-Тишкевича) Przyczyny porzucenia disuniey przezacnemu narodowi Ruskiemu podane, де він доводячи, що православні не знають письма св., анї своєї власної віри, пускав (чи повторяв поголоски), що висланцї київські з Молдавії вернули ся нї з чим, і з Константинополя нема рішення справи — to jeno słyszeć, iz Graecy się tem odzywają, że nas Ruś uczyć wiary nie będzie (розд. V § 4).

⁶) Перше українське виданнє, з варіантами польського, передруковане у Голубєва П. Могила II дод. 81. На другий рік (1646) українське виданнє було передруковане у Львові в святоюрській друкарнї владики Желиборського (Зобран'є короткои науки), а в 1649 р. вийшов словянський переклад київського видання в Москві (перегляд його відмін у Голубєва І c.).

⁷) Досить докладна біоґрафія Саковича у Голубєва П. Могила II с. 321 і д. (теж в предмові до Архива Ю. З. Р. І. IX) і у Харламповича Зап.-русскія правосл. школы с. 402-4. Син православного попа з Потилича, з теп. Галичини, учив ся в замойській академії, був „інспектором” (ґувернером) Адама Кисїля, потім пробував на дворі Крупецького в Перемишлї, в 1620-4 рр. був ректором київської школи і став тодї ченцем з іменем Касіана (світське імя його було Калїст). Перейшовши звідси до Люблина, пристав тут до унїатів і дістав дубенську архімандрію по Смотрицькім, але з кінцем 1630-х рр. з неясних причин мусїв з неї уступити ся і тодї перейшов на латинство (1641). Помер р. 1647.

⁸) Книга носить безконечний тутул, якого шкода цїлого й виписувати: 'Еκανoρδωσις аłbo perspektywa і оbiaśnienie błędow, hеrezуеу і zabobonów w Grekoruskiey cerkwi disunitskiey tak w artykułach wiary jako w administrowaniu sacramentów i w inszych obrządkach i ceremoniach znayduiących się..., в Кракові 1642. Виїмки і витяги з неї у Голубєва І. c.

⁹) Трактат має теж довший титул Λιδoς albo kamien z procy prawdy cerkwie swietey prawosławney ruskiey na skruszenie falecznociemney perspectiwy albo raczey paszkwilu od Kassiana Sakowicza byłego przed tym kiedyś archimandritę dubienstaego unita, iakoby o błędach, hаеrеsiасh y zabobonach cerkwie ruskiey w uniey nie będącey tak w artikulach wiary iako w administrowaniu sakramentow y inszych obrządkach y ceremoniach znауduіąсусh się.., 1644 ст. 424 Передрукований з примітками Саковича в ч. І т. IX Архива Ю З. Р. Автором її Сакович (в своїх критичних замітках) і православні вважали Могилу — так само як називали його автором і катехізіса і требника. Але правдоподібнїйше вважати всї сї видання колєктивним дїлом Могилиного кружка з більшою або меньшою участю самого Могили.

¹⁰) От напр квітка полєміки, яка може характеризувати сей полємічний тон обох сторін на глузуваннє Саковича з земних поклонів православних, що вони głowe na ziemie połozywszy owdzie iako działa narychtowane nazad powystawulą, Лїтос відповідає Na ciebie to i na podobnych tobie, ktorzyscie z cerkwi uciekli y z niеy szydzicie, Bogu głowę skłaniaiąc, działa rychtuią. Рrzуmiz wdzięcznie wet za wet.”

¹¹) Ще більш рішучо, розумієть ся, наставав на тім Сакович в своїх замітках до Лїтоса; чи випустив їх друком, зістаєть ся неясним. В історії польської лїтератури Вишнєвского фіґурує відповідь його п. з: Oskard ałbo młot na skruszenie kamienia shizmatyckiego, rzuconego z łarwy kiiowskiey ріесzаrskiеу od nieakiegoś Euzebia Pimina... wykonany,... w Krakowie, 1646, але істнованнє такого друку зістаєть ся непевним, і ми маємо тільки рукописні замітки Саковича, часто дуже інтересні, пороблені на примірнику Лїтоса і видані тепер разом з ним (Архивъ Ю. З. Р. І. IX).

¹²) Памятники кіев. ком. І ² с. 152.

¹³) Галятовський каже навіть, що на сїм соборі був предложений до потвердження пізнїйший требник (Мессія правдивий с. 321). Але се дуже сумнївно — хіба якісь начерки його, або части могли там бути, декотрі ж без сумнїву пізнїйших років.

¹⁴) Він має два варіанти: повнїйші примірники, з додатковими статями для монастирів мають 1759 карт in folio, коротші звичайні — 1655 листів. Титуловий лист має дату 16 грудня 1646 р.; ґравюри, робота славного Ілїї, датовані 1644 р. (завважу, що в реєстрі його праць — в Словарі Ровинского поминенї сї ґравюри Требника — численнї і дуже інтересні). Зміст требника (оглав) передр. у Сопікова Опытъ рос. библіографіи V, дод. Про його також у Макарія Xl с. 604 і д.

¹⁵) Πατερκον albo zywoty ss. oycow pieczarskich, obszyrnie słowenskiem ięzykiem przez sw. Nestora... napisany, teraz zaś z graeckich, łacińskich, słowiańskich i połskich pisarzow obiasniony... przez S. Kossowa, ep. mscisławskiego. Витяги в Архиві Ю. З. Р. І. VIII.

¹⁶) Τεοατουργημα lubo cuda, ktore były tak w samym swiętocudotwornym monastyru Pieczarskim, iako y w obydwu swiętych pieczarach... wierne i pilnie teraz... zebrane y swiatu podane praez w. o Athanasiusa Kalnofoyskiego. zakonnika tegoż s. mon. Pieczarskiego. 1638 (виїмки тамже). Друге анальоґічне виданнє, випущене також Кальнофойським, як додаток до Тературґіми, але меньшого значіння Parergon cudow swiętych.. w monastyru Kupiatyckim, napisanych od wiel. o. Hil. Denisowicza igumina.. przez eiusdem Teraturgunatis autora w. o. At. Kalnofoyskiego przydane... Київ, 1638.

¹⁷) В Архиві Ю. З. Р. ч. І, т. VII.

¹⁸) Про обидва видання особливо у Голубєва П. Могила II с. 268 і д.

¹⁹) C. 103-4, 111-3, витяги у Голубева І. с.

²⁰) Див. т. VII с. 418 і д.

²¹) Ехеgеsis — передр. у Голубева Ист. Кіев. акад. дод. 12 і знову в Архиві l. VIII.

²²) Др. Щурат (Українські жерела до історії фільософії с. 29) в латинській рукописи XVII в. (Magna ars disserendi de qualibet materia) знайшов згадку, що Могила був учеником Варона (per summum nefas vituperatur, Varonem enim praeceptorem habebat eminentissimum), а патер Варон в 1609 р. був професором фільософії в єзуїтській колєґії la Flесhе в Парижі, відси здогад що й Могила був її вихованцем.

²³) Фундаційний акт в Архиві Ю. З. Р. І. VI ч. 303.

²⁴) Звісні такі курси сеї доби. Orator mohileanus, курс реторики, читаний Йос. Кононовичем-Горбацьким в р. 1635/6. Liber artis poeticae, читаний 1637-8 р., Котковський, як можна думати. Subsidium logicae, курс Кононовича-Горбацького 1639-40 р. Opus totius philosophiae, курс Ін. Ґізеля, читаний в р. 1645/6 і 1646/7 (два роки) — містить діалєктику, льоґіку, коментар до Аристотелевих трактатів про метеори, фізику, метафізику і трактат De Deo et angelis. Єсть крім того початок подібного-ж курса, може читаного Ґізелем в 1647-8. Нарештї Реторика Лазаря Барановича, на польській і латинській мові, читана мабуть в р. 1646-7. Див. у Петрова Кіевская академія во второй пол. XVII в.

²⁵) Памятники кіев. комиссіи II с. 190-3, про заходи Могили у Макарія XI с. 131. Варлаам Лащевський в передмові до своєї грецької граматики, виданої в 1746 р., каже, що грецької мови в київській академії не вчили сто лїт, але не знаємо, чи мав він докладні відомости про науку в могилянській добі.

²⁶) Єзуїт Ціховский, що виступав в сїм діспутї против Ін. Ґізеля, видав потім друковану історію його н. т. 1649.

²⁷) Нове виданнє Exegesis-a в Архиві Ю. З. Р. І. VIII с. 422, виписка також у мене в т. VII с. 477.

²⁸) Тексти у Голубєва П. Могила II с. 227. Православну правовірність Могили проти таких підозрінь боронив Галятовський в своїй книзї Stary kościoł zachodni (1678)

²⁹) Яблоновский в своїй моноґрафії про київську академію, говорячи про особу Могили, зіставляє як відкрите питаннє, наскільки вірно подозрівав Рутка в Могилї потайного католика (с. 130). А Кулїш в своїм Отпаденіи, дуже різко осуджуючи Могилу, як „Поляка въ православномъ облаченіи” (1 с. 186), вважає церковну полїтику могилянського кружка свідомо латинофильською: „Представители церковної ієрархіи, съ Могилой во главЂ, стали внушать, что церковь католическая отличает ся отъ православной только нЂкоторыми обрядами. Это отличіе Могила всячески сглаживалъ въ издаваемыхъ имъ требникахъ, приспособляя православное къ католичеству”, і т. д.

³⁰) Див. в т. VI c. 478.

³¹) Strony obiedwie w zgodzie v pokoiu zachować się mają, nie nаstерuiaс iedna na druge. Pisma y controwersie, ktore miеdzу sobą mieli, suррrimеrе у nаpotym zadnych, ktore zwykli еxасerbowac, nie wydawac — nanka y przyklady dobrymi zgode i milosc iednac — пункти 1632; в конституціях 1635 р.: wsystkie processy i litispendycye, między nimi z obudwa stron wszczęte, in perpetuum abolemus.

³²) Harasiewicz Annales ecclesiae ruthenae c. 352.

³³) Передрукована у Голубєва П. Могила II дод. с. 323 і д.

³⁴) Zwierciadlo albo zaslna od prew. i. m. oyca Р. W. Oranskiego… naprzeciw…, 1645.

³⁵) Supplementum ad historica Russiae monumenta ч. 72 — лист адресований до львівського брацтва, з датою 5 вересня. Подібний же лист з датою 31 VIII був адресований до унїатського митрополита — див. у Голубева П. Могила II с. 122 (в друковану опись митрополичого архива не війшов).

³⁶) Деклярація ся була друкована у Лукашевича Dzieje kościoła wyznania helweckiego, і з другої рукописи у Голубева П. Moгила II дод. 30, Голубєв (с. 142) наводить і дату сих переговорів - 1636 р., тим часом як Лукашевич клав їx на останнї роки Володиславового панування — як і у Єрлича переговори про компроміс положенї під р. 1647.

³⁷) У Гарасевича Annales c. 452.

³⁸) Cя обставина потверджує, що проєкт в сїй формі належить до сеї стадії компромісових заходів, так каже й Гарасевич, не пояснючи одначе, чи се його здогад,- чи копія, яку він мав, давала якусь вказівку в сїм напрямі.

³⁹) Так власне розуміє справу Голубєв і припускає, що Могила відразу ставив ся неприхильно до сього пляну (II с. 146-9). Я думаю, що король і його дорадники не були так наівнї, аби думати, що в сей момент піднесення православної церкви її можна звабити на унїю патріаршим титулом.

⁴⁰) П. Могила І дод. с. 557.

⁴¹) Див. у Голубева І c. 407 д., 510-11 й ин.

⁴²) П. Могила II дод. 62. про суперечку сю тамже с. 502 і далї.

⁴³) Акты Ю. З. Р. III с. 5, 7-8.

⁴⁴) Акты Ю. З. Р. III ч. 2 і д.

⁴⁵) Relacye nuacyuszów II с. 272.

⁴⁶) Тhеinеr Vetera monumenta Poloniae III ч. 369.

⁴⁷) Ibid. ч. 375 (1643).

⁴⁸) Theiner III ч. 374, П. Могила II дод. 69.

⁴⁹) Relacye nuncyuszów II с. 286.

⁵⁰) П. Могила II дод. 83 і 84.

СТАНОВИЩЕ ЄРАРХІЇ СУПРОТИ ГРОМАДЯНСТВА, БАЙДУЖІСТЬ ДО БРАЦЬКОГО РУХУ, НЕПРИХИЛЬНІСТЬ ДО КОЗАЦТВА, ЛЄҐЕНДИ ПРО ЗВЯЗКИ МОГИЛИ З КОЗАЦЬКИМ ПОВСТАННЄМ. НА ЧІМ ЖЕ ОПИРАЛИ ТОЛКОВАННЄ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ ЯК БОРОТЬБИ ЗА ВІРУ? ЗАГАЛЬНІСТЬ ТАКОГО ТОЛКОВАННЯ.

Можна таким чином з усею рішучістю сказати, що доба Могили, або — правлїннє Володислава IV, була апоґеєм сили і значіння православної церкви в Польській державі, епохою великої самопевности, свідомости своєї сили і далекосяглих надїй православної єрархії.

Сї надїї свої вона будувала одначе не на збудженню громадської інїціативи, не на орґанїзації опозиційних сил серед українського громадянства, як представники українського відродження XVI в. і їх наступники в першій четвертинї XVII в., а на помочи і прихильности правительственних кругів. Як строгий канонїст, проповідник упорядковання православної церкви відповідно до її канонїв і віками усвячених практик, оборонець високого престіжу і сильної власти єрархії, Могила не був прихильним до тої широкої участи громадянства в церковних справах, яка витворила ся в попопередню епоху змагань.

Цїнячи напр. брацтва в теорії, або коли приходило ся обстоювати безпосередню залежність їх від митрополїї супротив претензїй владичих — бо се було в інтересах повноти і сили його власти ¹), Могила різко виступав против участи світських членів брацтв в справах церковних. „Дивуємо ся, що милость ваша не тільки не віддаєте охотою того, що нам самим, архієреям божим, шафарям таємниць його власне належить, але й сурово видираєте — будучи простими ляіками, которим право боже в церкві і в справах її мовчати наказує, підноситесь і важитесь над самий церковний і духовний уряд митрополитанський і екзарший, не то що архимандричий' — писав Могила львівським братчикам, коли вони відставили ігумена Йосифа Кириловича від завідування онуфрейським монастирем. „Ви тих осіб, котрих ми властю Бога і найвищої зверхности церковної нам даною благословили, подали і настановили за вашим прошеннєм і причиною, — скидаєте з урядів духовних своєю безвладною якоюсь властю, щоб не сказати — сліпим поривом. Викидаєте з монастирів і з спокійного монашого мешкання, докучаєте словами неналежними і нешановними”, і т. д. ²).

Тим меньше міг Могила бути прихильником участи в церковних справах елєментів революційних, яким була українська козачина, до котрої опіки і участи звертали ся бувало його попередники. Не тільки мотиви тактичні — огляд на правительство — не дозволяли сього тепер, коли на ласку правительства так богато рахувало ся. По самому складу ідей і почувань сих „за ласкою божою шляхетно уроджених” і єрархічним консерватизмом перейнятих представників Могилянських кругів було їм противно входити в близькі зносини і солїдаризувати ся з козацьким елєментом. Оповідання пізнїйших письменників, що представляють Могилу прихильником Хмельниччини, опирають ся на очевиднім і повнім нерозумінню Могилиної доби, хоч перейшли навіть і в новійшу історіоґрафію ³).

Нї, Могила не був прихильником козаччини, від котрої прийшло ся йому зазнати таких болючих прикростей ще перед свої виступом на митрополїї. Її опіки і помочи шукав його противник Копинський, Могила натомість служив своєю помічю Кисїлеви, як треба було всякими хитрощами заспокоювати козаків ⁴). В могилянській лїтературі не знайдемо нїякого спочутя погромови козаків в 1637-8 рр. і тим бідам, які впали на них тодї, навпаки знайдено досить зневажливі відзови про сих „ребелїзантів”. В „Тературґімі” виданій могилянським кружком в 1638 р., в присвяті кн. Ілї Четвертинському з спочутєм і похвалою згадують ся його подвиги в рядах польського війська в кампанїях против козаків — куруківській, переяславській і кумейській, убійчі удари, що падали з його руки на козацькі голови, козацькі трупи, що стелили ся під кінські копита польського війська, і кріваві тріумфи гетьм. Потоцкого „над гордими ребелїзантами козацькими'' ⁵). Але вее таки тут вирази ще досить здержливі в порівнянню з тими фарбами, якими описував козацько-польські конфлїкти київський ректор Оксенович-Старушич кілька лїт пізнїйше (1641) в надгробнім слові над тим же кн. Ілєю Четвертинським:

„Высоце славный богатирь нашъ князь Илія, будучи барзо лЂтъ молодыхъ гдЂ послышалъ, ижъ козацкій ребелизантъ Голіадъ, ласкою королевскою и волностю золотою утучоный, порвался на власного своєго пана руку подносячи — при иншихъ многихъ сердечныхъ милосникахъ отчизны, сынахъ коронныхъ... порвал ся з одважнымъ анимушомъ молодымъ на застарЂлыє въ бурдЂ и крнобрности козацкиє Голіады на Курукови, на которыхъ каркахъ первястки мужества своєго досыть славне милой принеслъ и офЂровалъ отчизнЂ. — А гды ребеллія своволныхъ козаковъ запорозскихъ межи БЂлозеромъ и Кумейками в немалую прибрали ся купу, тамъ... при боку ясновельможного є. м. пана Миколая Потоцкого... яко добрый ротмистръ станолъ и крнобрность днепровыхъ ребелизантовъ, дурную буту ушикованую, з сердечными кавалерами полскими, братією своєю помешалъ, стелючи поля на милю бездушнымъ трупомъ козацкимъ. А потымъ лЂтомъ тогожъ року в открытомъ полку людій власныхъ ясне освецоного родича прибылъ одважный тотъ богатыръ на Старецъ противъ своволному ребеллизанту Остренину, гдЂ пред очима ясне велм. є. м. п. гетмана полного досыть одважне и мужне ребеллизанты громилъ днЂпровыє и богатырскій свой анимушъ милой отчизнЂ ясне освЂдчилъ” ⁶).

Могилї й його товаришам могло зовсїм щиро здавати ся, що православна церква вже не буде потребовати тих днїпрових ребелїзантів і не повинна компромітувати своєї справи, поручаючи її козацькій опіцї. Без сумнїву такого погляду держав ся і наступник Могили, оден з найблизших йому людей Сильвестр Косів, з епископів білоруських вибраний на митрополїю з огляду „на значний і старинний його рід, високі прикмети, побожність і розумність, а також ревність і постійність в релїґії нашій” ⁷). Переговори в справі релїґійного компромісу, ведені з ним зараз по тім як вступив він на митрополичий престіл, зробили дуже приємне вражіннє в польських кругах ⁸).

Нїчим не виявив він свого спочутя і солїдарности з великим повстаннєм, котрого свідком судила йому доля бути: навпаки весь час до його помочи і поради звертаєть ся в козацьких справах Кисїль - як і до його попередника. Ся двозначна роля сього льояльного духовенства поясняє різкий викрик чигиринського полковника Вешняка підчас комісарських переговорів 1649 р.: „і ваші ксьондзи і наші попи — всї... сини!” ⁹)

І не вважаючи на се все першим окликом, під котрим загреміло повстаннє і з котрим потім пішло воно в традицію — все таки був оклик „за віру!”

„B Польщі і Литві всїх Ляхів побити за те що віру християнську ламали і богато християн побивали та силоміць до лядської віри приводили”, описує проґраму повстання московський вістник Климів, на початку червня побувавши в таборі Хмельницького ¹⁰), і так переказує секретну місію від Хмельницького: „як будуть тебе роспитувати царські приказні люде, ти їм потайки скажи, що королеви смерть учинила ся від Ляхів: довідали ся Ляхи, що у короля з козаками зносини: послав король від себе грамоти на Запороже до попереднього гетьмана, щоб вони самі за віру християнського грецького закону стояли, а король їм буде на Ляхів помічник”...

Тут можна б бачити умисно для московського ужитку приготовлену лєґенду. Але про війну за віру говорять і иньші, зовсїм припадкові вістники. „Запорозькі Черкаси бють ся за віру”, оповідає в листї чоловік з Вязьми, побувавши за границею, на Білоруси. „Свара і бої з Поляками й Литвою у Черкас вийшла за віру”, толкує иньший, довідавши ся вістей з Вильна. „Ляхи бють ся з Запорожцями за віру”, поясняв якийсь Жид-митник в Дорогобужі. „Кажуть, що за віру у козаків з Поляками така війна, і перед тим була у них така війна”, пише з Ріґи Нїмець Вольмар свому знайомому до Пскова ¹¹) і т. д..

Досить се несподївано по тім всїм, що ми бачили вище — але кінець кінцем не буде дивним, коли ми пригадаємо, з одного боку — цїлий ряд огнищ релїґійної боротьби, особливо на білоруській і західнїй українській теріторії — дрібної місцевої війни, яка місцями безпосередно перейшла в повстання і війну Хмельниччини. З другого — візьмемо на увагу те, що з ріжних мотивів роздражнень і невдоволень, які підіймали людність против польського режіму і шляхецького пановання, — релїґійний мотив був найбільш популярний, найбільш ідеальний, який найкраще міг служити для оправдання і усвячення повстання в очах своїх і чужих ¹²).

Дата добавления: 2015-07-18