Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Примітки. 1) Я приложив не мало старання, щоб докладніш представити історію

Читайте также:
  1. Примітки
  2. Примітки
  3. Примітки
  4. Примітки
  5. Примітки
  6. Примітки
  7. Примітки

 

1) Я приложив не мало старання, щоб докладніш представити історію українсько-семигородського союзу і спільної кампанії в Польщі, але не міг дійти бажаної повноти. Дечого не вдалося дістати, особливо з публікацій мадярських; переклади з мадярської мови, що робились на моє замовлення місцевими мадярами, не вдались зовсім, а й замовлені професійним перекладчикам у Відні, не завсіди точні; поміг мені їx уточнити проф. будапештинського університету А. Домановский, котрому за се складаю щиру подяку. Таким чином в нинішній праці використано чимало матеріялу, який досі поминався. Праці двох галицьких дослідників: К. Заклинського: Зношення козаків з Шведами і князем Юрієм Ракочим II (Справозданнє львівскої академ. гімназії за р. 1882/3, тілки початок) і С. Зарицького Stosunki księcia siedmiogrodzkiego Jerzego Rakoczego II do Rzeczypospolitej polskiej w czasie wojny swedzkiej od r. 1655 dо 1660 (Sprawozdanie gimn. w Kolomyi za r. 1889 i 1890) не використовували мадярських текстів, так само як і новіша праця Кубалі-Wojna Brandenburska t najazd Rakoczego w roku 1656 и 1657. Бажано було б, щоб сей епізод був оброблений ще моноґрафічно, за поміччю мадярських бібліотек і архивів. Я не міг сього зробити в рамцях сеї праці.

2) quae tamen (amicitia) ex nostro et ipsorumque Illustrissimi Ducis et Exercitus Zaporoviensis consensu arctiori vinculo per solitam pactorum conventorum solennitatem astringenda e hos duos Martis alumnos populos ritu salemni, per firman pactorum et foedaris societatem coalescere ex utriusque gentis bonо visum est. Стиль дуже не граматичний, але й коректа не всюди бездоганна.

3) de amicitia et societate utriusque Nationis Transylvanicae et Zaporoviensis bono.

4) Monumenta Hungariae XXIII c. 384.

5) az hetmansagnak allatasa, valtoztatasa függ az allatok levöknek szabadasagokbol; egyebarant is az directio maganos hatalmaban az hetmanoknak nincsen-386.

6) Monumenta Hungariae XXIII с. 388-9. 7) Тамже, с. 390.

8) Тамже с. 378.

9) celisissimus princeps-так скріз для Ракоція, dominationes vestrae або magnificae dominationes-для української сторони.

10) Тут і подекуди нижче в тексті дещо упущене (се ж чернетки), але що зміст ніяким сумнівам не підлягає, сі дефекти виправляю в перекладі без спеціяльних застережень.

11) Буквально: діставши деякий перепочинок.

12) Monumenta XXIII с. 415-6.

13) Тамже с. 417.

14) Transsylvania II с. 106, дата 18 (28) липня.

l5) “Grosorum Ioannis Kowalowski asauli generalis exercituum et Ioannis Hrusza, a nobis, Bohdano Chmielnicki generali duce cum exercitu imperatoriae mtis Zaporoviensi (“й. цар. вел. Запорозького” ad serenissimum Transylvaniae Principem legatorum, legationis summa et compendium”, з датою (видавця?) 29 липня-тамже с. 107.

16) in oris Ukrainensibus.

17) ilmus dominus campiductor-в паралєль serenissimus princeps

18) concordiae unionique.

19) Розуміється посольство Шебеші.

20) totius praefecturae exercitus Zaporoviensis.

21) Monum. Hung. XXIII c. 412-3.

22) piszrja.

23) az kazaksag.

24) hanem az orszagtol іs kell venni assecuratoriat.

25) mas poganyok-инші погане, себто Татари й Турки.

26) Тrаnssуlvаnіа с. 109-приписка, мадярською мовою, з датою видавця 14 серпня 1656 р.

27) Сіляді представляв собі так, що се остороги воєводи Стефана против Ковалевського спонукали Ракоція викликати і вислухати наперед Шебеші, перше ніж побачитися з Ковалевським (II ч. 19). Але ж цидула воєводи датована 13 серпня, а записка Ракоція до Шебеші-15 серпня (Monum. ч. 244); очевидно Ракоцій викликав Шебеші незалежно-мабуть з огляду на присутність шведських послів.

28) Дневник Шебеші с. 279, коментар у Сіляді II с. 19.

29) Transsylvania II с. 113-4.

 

ПЕРЕГОВОРИ З РАКОЦІЄМ ШВЕДСЬКИХ ПОСЛІВ В СЕРПНІ 1656, ПРЕТЕНСІЇ РАКОЦІЯ НА УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ, ПАРАЛЄЛЬНІ ПЕРЕГОВОРИ З ШВЕДСЬКИМИ І УКРАЇНСЬКИМИ ПОСЛАМИ В ФЕЄРВАРІ, ВОЄННА КОНВЕНЦІЯ УКРАЇНСЬКО-СЕМИГОРОДСЬКА, ДОГОВІРНИЙ АКТ 7 ВЕРЕСНЯ.

 

 

Таким чином утворився перший конкретний стик, на ґрунті переговорів про союз українсько-семигородсько-шведський, — реальний звязок сеї нової ліґи, хоч її оформленню самим серіозним способом перешкоджала неясність, недоговореність і непогодженість політичних плянів, особливо в претензіях на польські володіння. Відносини козаків до Ракоція не могли представлятися ясно Карлові супроти неясного становища Ракоція до Польщі; в своїй інструкції з 8 (18) травня, висилаючи послів до Ракоція, він доручав їм вияснити відносини його з козаками: чи нема між ними якихось непорозумінь, чи конкуренції, коли єсть-в чім вона полягає і звідки походить? чи Ракоцій має охоту шукати порозуміння з козаками, чи не приняв би в сім посередництва Карла-Ґустава? Посли повинні були всяко виясняти Ракоцієві, що се лежить в його інтересах, так само як і в інтересах шведського короля, щоб козаки можливо еманціпувались і політично, і в своїй орієнтації від впливів і залежности “від сусідніх більших держав”, себто Польщі і Московщини 1). З другої сторони на випадок яких небудь конфліктів інтересів посли повинні були заспокоїти Ракоція, що Карло-Ґустав не звязаний ще ніяким договором з козаками, і має цілком свобідні руки в укладанню своїх умов з Ракоцієм.

18 серпня відбулася перша авдієнція шведських послів у Ракоція. Вони переказали пропозиції Карла-Ґустава за його інструкцією 8 (18) травня. Карло-Ґустав пропонував союз, що мав включати союзників обох сторін-претендентів на польські землі,-воєнну конвенцію (conjunctio armorum) супроти Польщі. Він пропонував поділити Польщу задержуючи для себе і для свого союзника, бранденбурзького курфірста всі північні провінції, а Ракоцієві пропонуючи карпатське підгірє. Відчуваючи в сім можливість розходжень, посли на пункті поділу обмежились загальними фразами не рішаючись деталізувати пропозицій свого пана і напираючи на те, що всякі такі розходження і неясности можна буде вияснити потім, дорогою додаткових порозумінь обох потентатів, а зараз важно прийняти принціп союзу і спільних воєнних операцій. Ракоцій висловив бажаннє, щоб посли сконкретизували свої пропозиції на письмі, що вони й зробили-в можливо загальній формі 2). Тоді він зажадав деталізації-спеціяльно щодо тих земель, як, Карло-Ґустав хоче лишити собі й свому союзникові курфірстові, а які відступає йому. Штернбах і Велінґ старались се уточнити, на підставі інструкції 18 травня і додаткових деректив даних 2 (12) серпня в Радомі, коли Карло-Ґустав, відчуваючи погіршеннє свого становища, вважав потрібним зробити ще де які уступки Ракоцієві, аби заохотити його до воєнного союзу 3). Але Ракоцієві все те що вони йому пропонували, здавалось смішно малим. В травневій інструкції Карло-Ґустав призначав йому Спіш, землю Галицьку і Львівську і сусідню частину Поділля-та й то ще не зразу, а торгуючися в залежности від запросів Ракоція. В серпневій він дозволив своїм послам згодитися в потребі на уступку землі Сяніцької, Перемиської і Белзької. Що до титулу, котрий мав би при тім прийняти Ракоцій, посли полишаючи се його волі, від себе мали рекомендувати йому титул великого князя галицького 4). Ракоцій заявив рішучо, що се його не вдоволяє. Він не має причини починати війну, Поляки йому пропонують королівську корону, він може стати володарем Польщі не пробуючи воєнного щастя (“не віддаючи на суд божий”, як він висловлявся). Тільки в інтересах євангелицької віри готов він помогти Карлові, але ніяк не може зріктися польської корони, і з нею претендує на всі польські провінції, з виїмком шведського і пруського погранича, занятого шведськими і пруськими військами,-він їх готов лишити Швеції і Бранденбурґові, але з тим щоб вони з свого боку помогли йому своїми військами затримати і закріпити за собою решту польських земель. Так напр. хоч Краків має відійти до Ракоція, Шведи повинні там далі тримати свою залогу для охорони і т. д.

В такім напрямі дано шведським послам катеґоричну відповідь 2 вересня н. ст., від Кеменя і канцлєра Мікеша, що були делєґовані до переговорів 5). Чи шведський король хоче за собою лишити титул польського короля? в такім разі Ракоцій не буде претендувати на сей титул, але нікому иншому він його не попустить. Собі він хоче взяти всю Велику і Малу Польщу, крім Ливонії, польської Прусії і деяких земель пограничних з володіннями курфірста. Литва зістається під знаком запитання-до ближчих переговорів з Москвою,-що з тих земель треба буде відступити їй. На всю ж Русь-Україну претендує Ракоцій для себе, очевидно-бажаючи з титулу польського короля мати зверхні права навіть над Козацькою територією.-“Воєводство Київське, Браславське, Белзьке, Волинь з Поліссєм, вся Русь з землями Сяніцькою, Перемиською, Галицькою і Холмською, все Поділлє з Покутєм в сусідстві Марамароського комітату Трансильванії, Україна по сей і по той бік Дніпра-згідно з договором, який буде уставлений з козаками”. Можна думати, що Ракоцій тішив себе надією, що йому вдасться війти в старі права польських королів супроти козацького війська: признавши за ними його станові права зробити гетьмана своїм підвладним, військовим функціонарієм, і т. д.

Сі переговори велися вже не в Колошварі (Клявзенбурґу), а в Фейєрварі-туди з кінцем серпня виїхав Ракоцій на переговори з козацьким посольством, забравши з собою й шведських послів-Штернбаха і Велінґа. Переконавшися з звідомлення Шебеші, що козаки дійсно шукають порозуміння і союзу з Семигородом, бажають з ним іти проти Яна-Казимира, і не мають заміру входити в які небудь змови з Татарами против Семигороду чи Волоських господарів, Ракоцій очевидно хотів кинути своє порозуміннє з козаками як серіозну карту в переговорах з Шведами. Хотів змусити Карла-Ґустава цінити союз з Семигородом тим більше, що він улекшував переведеннє союзу Швеції з козаками, утвореннє великої балтійсько-чорноморсько-дунайської ліґи, котра могла б бути звернена і против польсько-австрійської спілки, і против турецько-татарської системи, і против всяких инших можливих небезпек. Переговори пішли паралєльно, і Ракоцій використовував з одної сторони против шведських партнерів се що він випередив їх в договорі з козаками, а супроти козаків-що він фактично держав в своїх руках їх зносини з Шведами і ставав так як би посередником в їх порозумінню з Карлом-Ґуставом 6). Се в данім моменті дійсно дало Ракоцієві певні користи, хоч в дальшім розвою подій його спекуляції, занадто велика жадність і дволичність суворо над ним помстилася.

З шведських реляцій знаємо дещо про сю стадію переговорів; їх короткі звістки в деякій мірі доповнюються текстами документів і пізнішими згадками в чигринських переговорах з сього приводу в місяці жовтні.

Штернбах і Велінґ в своїй реляції 8 вересня пишуть, що 1 вересня козацькі посли приїхали (до Фейєрвара), другого дня мали офіціяльну авдієнцію і подали свою пропозицію-очевидно ту summam legationis, що ми вже бачили вище. Але крім сієї офіціяльної декларації про готовість гетьмана війти в формальний союз непідтримування ніяких виразних плянів против котрого небудь з союзників, мовляв ішла мова також про воєнну конвенцію: козаки обіцяли на кожде жаданнє Ракоція поставити йому стільки війська, скільки він забажає, на час і місце, яке він їм вкаже; за се зажадали собі “всю Русь до Висли” 7). Так очевидно оповідали їм, Шведам, Кемень і Мікеш, додаючи, що сей договір не буде ні в чім суперечити інтересам шведського короля, і шведські посли вважали для сього потрібним як найскорше перевести формальний союз з козаками, щоб змусити Ракоція бути скромнішим у своїх вимогах.

В листі 9 вересня переказують вони amicum colloquim з Ракоцієм; Ракоцій заявив, що як тільки король згодиться на його бажання-щоб йому відступлено Підляше і побереже Буга, і право на Краків з салінами і з усіми їх прибутками, так він зараз переведе фактичне сполученнє війська, виславши свої сили через Марамарош до Галичини, і козаки також візьмуть участь в сій кампанії; договір з ними зачіпний і відпорний вже заключено і заприсяжено 8), козаки готові розірвати з Москвою-мають для того причини, і Татари до того їх підбивають 9).

Доносячи 2 (12) вересня про відправу козацького посольства, Штернбах і Велінґ дають знати королеві, що козаки одержали “таку відправу як собі бажали”, себто що їх бажаннє задоволено: вони обовязалися князеві, що на кожне його жаданнє вони протягом 14 день рушать у похід, і коли Татари або Москва не вчинять їм перешкод, то рушить все військо Запорозьке, і сам Хмельницький власною особою 10). Офіціяльні акти маємо такі:

“Ассекурація” Ракоція з дня 7 вересня: “Ми, Ю. Ракоцій (титул) разом з “династами і маґнатами нашого королівства даємо знати і заявляємо під вірою і присягою, що після того як бог всемогущий привів до щасливого скутку наші заміри щодо заключення приязни з ясновельм. гетьманом і всім військом Запорозьким і нас учинив між собою нерозлучними, ми від сього часу обовязані будемо запобігати всякій шкоді Війська. Ніяких факцій (інтриґ) з иншими державами на його шкоду не самі ні через якісь небудь підставні особи замишляти не будемо і ніякими приманами не дамо себе звести на такі замисли, маючи перед очима страх бога триєдного. Навпаки, коли б хто небудь схотів воювати гетьмана і військо, його наступників і підвладних, ми самі й наступники наші обовязані будемо негайно, як тільки отримаємо відомости про які небудь ворожі замисли, їх (гетьмана і т. д.) оповістити, остерігти й спільними силами тих ворогів совістно відбивати. Хто тільки хочби найменшим учинком показав себе ворогом нашого присяжника (союзника), ми тому також покажемо неприязнь, і матимемо спільних ворогів і приятелів (з військом Запорізьким). А коли б від яких небудь сусідніх держав, з яких небудь претензій задана була яканебудь кривда ясновельм. гетьманові і Війську Зап. або наступникам його, і ми були оповіщені про се, ми самі, достойники і радники держави нашої будемо обовязані зараз обоз рушити, поміч післати, поживу і всякий потрібний для війни припас давати і так спільно відганяти від спільних границь наших всяких неприятелів. Особливо коли б хто небудь хотів наложити руку на їx православну віру, котру вони з предків своїх 11) тримають і заховують. Кожного такого-хоч би то був наш кревний, ані не вважаючи на спорідненнє ні на давнішу приязнь, хоч би найліпша 12) була,-нашим і наших наступників обовязком буде насамперед відраджувати від таких його намірів, далі напімнути, а коли б він далі уперто трівав в затверділости серця свого-зброєю на його наступати. З підданих наших коли б котрийсь став чинити зачіпки з пограничними людьми війська Запорозького, і з того могла б вирости якась незгода і нарушеннє заприсяженого брацтва,-всіх таких після переведення старанного слідства з боку старшини городів і пограничних залог наших, ми допильнуємо, щоб їх було покарано, запобігаючи дальшим замішанням і внутрішнім пожарам-бо се перша і певна загибіль держав-навіть і найсильніших. Взагалі які б не виникали непорозуміння, ми їм завчасу запобігатимемо і пильнуватимемо того, щоб з них не виростало ніякої шкоди для спільного добра. Ні в яких навіть найдрібніших справах нашого союзу 13) ми між собою не розійдемось, пильно, з нашими наступниками і всією старшиною 14) нашої держави, будемо заховувати договорені умови союзу і нашим мешканцям накажемо заховувати їx ціло і непорушно. А щоб все се мало повну силу, ми прикликавши до сього всіх належних до пильновання держави нашої достойників, радників і урядників, сю присяжну запись 15) веліли ствердити підписом нашої руки на вічну певність і память” 16).

Се те що потім і вважалося союзним актом; український переклад переданий московським воєводам від Вас. Дворецького має заголовок: “ПримЂрья княжати седмикгородского з є. м. л. гетьманом всЂмъ войском Запорожским вЂчно постановленноє, также съ господаремъ волоскимъ и мултянским” 17), і такий сам заголовок стояв на тексті переданім Бутурлинові літом 1657 року; тексти сі мають туж дату 7 вересня. Крім нього були виставлені тоді ж іще два акти, переховані в семигородськім держ. архиві, але не знати, чи вони були передані коли небудь гетьманові в дійсности.

Оден-се присяжна запись Ракоція: “Ю. Ракоцій (титул) потверджуємо присягою в імя бога триєднього, що договір заключений між нами і яснов. п. гетьманом і всім військом Зап., потверджений підписом нашої руки і завішеннєм печати, ми в усім свято і непорушно будемо заховувати і підданих наших виконувати заставимо, і наступників наших до сього ж обовяжемо-доки згадані панове: гетьман і військо і його старшина теперішня і наступна з свого боку сього договору будуть триматись і його заховувати” 18).

Другий-се асекурація згаданих радників і достойників семигородських. Вони посвідчують, що договір їх князя з гетьманом стався за їх відомом і згодою, і вони його підписують і скріпляють своїми печатками і обовязуються за себе і своїх наступників у всім його заховувати непорушно, поскільки заховуватимуть його гетьман і військо” 19).

В звідомленню Уйлакія побачимо зараз згадку, що сих актів козакам не передано тоді, і не знати, чи передано й потім. Ракоцій витримував супроти козаків тенденцію висшости, в гадках своїх вважаючи їх будучими підданими своїми як короля польського і не хотів ніяк ставати на одну дошку з ними. Він хотів, щоб крім анальоґічної асекурації, яку він давав їм, вони присягли на якісь детальні “кондиції”. Текст їx не заховався, і ми не можемо судити, чи сі кондиції мали забезпечити його інтереси в задуманій польській кампанії, чи ґарантували йому якісь зверхницькі права над козацьким військом, виходячи з колишніх прерогатив польських королів 20). В кожнім разі старшина козацька дуже гостро відчула в них зазіхання на самостійність козацького війська, і здається що сі “кондиції” зістались незаприсяженими.

 


Дата добавления: 2015-07-18; просмотров: 55 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: ДІЙСНИЙ ХІД ВИЛЕНСЬКИХ НАРАД, МОСКОВСЬКИЙ ПРОЄКТ РОЗМЕЖОВАННЯ 4 ЖОВТНЯ, ПОЛЬСЬКІ “КОНГОЦЕПТИ”, ПОГОЛОСКИ МІЖ КОЗАКАМИ ПРО ВИЛЕНСЬКІ ПЕРЕГОВОРИ. | Примітки | ВІДОМОСТИ В МОСКВІ ПРО СІ НАСТРОЇ-ПОСИЛКА КИКИНА, РОЗМОВА З ЇВ. ВИГОВ-СЬКИМ В ЛИСТОПАДІ. ПОСИЛКА ФОМИНА, ЛИСТ ГЕТЬМАНА ДО ЦАРЯ 9 (19) ГРУДНЯ, ПОСИЛКА ЛОПУХИНА, НАКАЗ ЙОМУ. | Примітки | Примітки | Примітки | Примітки | Примітки | Примітки | ПРОВОЛОКА З ВИЇЗДОМ ПОСЛІВ, ЛИСТИ ГЕТЬМАНА КОРОЛЕВІ З ОСЕНИ 1656, ПОСИЛКА ВЕЛІНҐА. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Примітки| Примітки

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.01 сек.)