Примітки. 1) З повного глибокого жалю листу воєводи Кисіля, писаного 23 березня

¹) З повного глибокого жалю листу воєводи Кисіля, писаного 23 березня, під вражіннєм привезених до нього останків його брата — “на очах цілого війська з'їдженого шановного тіла”, варто навести кілька фраз, досить характеристичних для ситуації: “Не менше завинили в тім безбожні й нависні люде в самій вітчині, що так шарпали старинну цноту, віру і славу дому мого, що мій милий брат, щоб засоромити обмовців (ozuwcow) умисно шукав смерти на тім полі і запечатав її гойно пролитою кровю. З тим наміром і рішеннєм він поїхав; коли б скалічене здоровє не розлучило мене з ним, і я б у тім йому поміг і там би запечатав — бо хто не бачить, куди йде фатум нашої вітчини”. І далі: “Війну сю взагалі зачато на винищеннє останку шляхти польської! — Коли Бог не змилується і прийде хан з Ордою, то або певна страта наших країв, і замість щось уторгувати, ми з ухами до дому (прислівє), або й ціла Річпосполита попаде в небезпеку. Іще війна не почала ся, а вже військо знищене дорешти, і найкращі люде гинуть, і “подсуха” скорше наступить, ніж ми сподівалися”. (У Освєнціма с. 274).

²) Taк оповідає Освєнцім. Анонімний дневник в колєкції Русєцких ркп. 41 с. 236 каже, що се тільки хтось по-дурному пострашив козаків, а головне — що вони довідались про зближеннє козацького війська:

“В понеділок 13 марта просили милосердя. Вимовлявся Богун, що “я не Нечай, за лінію не перехожу”. Пристав на се й. м. п. гетьман — післав до них Гулевича старосту Звенигородського і п. Ржевуского підстолія браславського, позволив їм одійти вільно, тільки аби армату віддали, корогви і вязнів. Сак Богун і Височан й инші вийшли з свого окопу, радо на то згодились, віддали корогви і вязнів, і жінкам сказали до дому (йти), а самі другого дня мали рушати з військом своїм. Дня 14 марта почали наші упоминатися своїх коней, і п. старости житомирського компанія також тих річей, що у неї перед тим забрано. (Богун) обіцяв прислати з Кальника і дав в застав двох сотників п. гетьманові, а гетьман дав їм за провідників двох своїх: п. Миколая Залєского і п. Літкевича: вони до них війшли, їли з Богуном; він велів ударити в бубни, аби піхота виходила. Почали наші до них тиснутись, почали з ними зачіпатись (odpowiadac) і хтось з наших їx настрашив, що “вас в полю витнуть”. Товариш якийсь приїхавши почав говорити, чи навмисно, чи по дурному: “Верніть нам товариша!” Почали розпитуватися, де його взято. “Під Коморовим, допіро вчора”. Вони сказали: “То не наш полк, а Уманський”, і доміркувалися, що йде поміч, і не схотіли йти з монастиря: не дбали про своїх чотирьох сотників, але і наших не пустили”.

³) Реляція Гулевича, Oyczyste Spominki c. 70, дещо повніша копія в Осол. 2286 л. 140.

⁴) Коховский с. 229. У Гулевича, участника сеї винницької облоги, Богун на початку облоги (з 12 на 13) з кількома сотнями товаришів пробує вирватися з Винниці: переправився через Бог, але польські хоругви, що стояли в полі, помітили й заступили їм дорогу; дехто поліг, декого взяли в полон, а самого Богуна поранено в чоло і він повернувся до манастиря. Правдоподібно обидві версії оповідання належать до одного факту: ріжно його оповідали і представляли. Але Гулевич при тім поділяє високу характеристику Богуна, хоча й більш ляконічно висловлюється: в Винниці “застали ми Богуна полковника винницького, чоловіка, правда, лицарського, але при тім дуже зухвалого" (с. 69).

⁵) Анонімна хронічка Памятииків І ² додає тут маленький епізод, як висланий з Липовця на звіди Кондрацкий, з 160 товариства, повернувши з під'їзду назад до Липовця, застав уже там не Поляків, а козаків, бо слідом після його виїзду прийшла до Каліновского (молодшого) відомість, що козаки вже наступають, і Каліновский вдосвіта, не чекаючи Кондрацкого, спішно рушив назад до Винниці, а слідом за ним погнало козацьке військо під проводом Пушкаренка. Кондрацкий, наскочивши на козаків в Липовцю, стратив усю компанію і тільки сам-четверт утік до Винниці.

⁶) Міхалов. с. 625.

⁷) В записках Ґоліньского єсть “цедула” Лянцкороньского до листу до канцлєра, написана очевидно, після повороту роз'їзду з Липовця. 20 березня (у Ґолінського вона датована двічі, 6 і 26 березня — оба рази фальшиво), вона не видана і я її наведу:

“Вже сей лист був у конверті, коли від язиків приведених з Липовця і від війта Рожинського, котрого я маю за певного розвідчика, і він завсіди давав мині вірні остороги, — довідались ми, що вчора тиждень як Хмельницький з трьома полками став у Білій Церкві, все задніпрянське військо переправляючи на сей бік, аби все коронне військо разом тут оточити. Три дні той війт мав з Хмельницьким “умови” — ніби то против універсалів. Татар Хмельницький не мав, тільки 500; але черни, хлопства страшна сила горнеться. А Орда обіцяється, скоро сніг з землі зійде. Про хана оповідають, що хорий, — се Орду затримало; але Ногайської орди щодня сподіваються до себе — хіба б Дніпра не перебули, поки лід поломиться. Ми тут тим Гуґоновим сусідством дуже замучені. Військо наше дуже спрацьоване і як тілько повінь забере міст, скоро зголодніє. Полк Гладкого (в ориґ. Hłackiego) звернув на Махнівку. Про литовські успіхи всі відомости змінились. Думаю, що ті новіни учинять між нами перемирє і припиненнє війни” (с. 452).

⁸) Тут можливе ваганнє на оден день, і що до пори дня; я беру такі дати, рахуючися з усею сумою відомостей.

⁹) В друк.: nie kajetie sie.

¹⁰) Освєнцім с. 271-2.

¹¹) Міхалов. с. 265. До виданих реляцій про сей винницький пополох додаю ще недруковані “новини з України” одержані з Варшави, з збірки Ґоліньского (c. 457):

“З Варшави, з 8 квітня. Після того як здобуто Винницю, вирубано Немирів і Липовець, а обозний короний (Каліновский молодший), погромив два козацькі полки, підчас коли полк воєводи браславського добував Богуна полковника, що був заложився в манастнрі з 6000 козаків, — полковник уманський Глух з кільканадцятьма тисячами надійшов на одсіч. Військо наше думаючи, що то військо Хмельницького з Ордою наступає, стрівожилось і замішалось, так що як би гетьман Каліновский не наспів з військом, то було цілком пилявецьке: чимало повтікало, вози полишило, так що п. гетьман лагодивши одного ротмистра — которого імени ще не знаємо, так добре його заїхав, що йому голова злетіла. Прийшлось йому тоді сповняти волю королівську та дивитися, як й. м. пан краківський (Потоцкий) — нехай Бог йому того не попамятає - хоругви на волостях своїми універсалами затримує, аби до нього не йшли. Отже бачучи військо дуже мале і стрівожене, мусів з ними відступати на Бар, і там став обозом. А то певно, при ласці божій, — коли б п. гетьман польний мав більше військо, неодмінно помірявся б із самим Хмельницьким, особливо що той Татар не мав. А тепер уже його гора наступає: нуреддін-султан прийшов з кримською і буджацькою ордою, а хан а иншими ордами скоро прийде — аж тоді буде гірше ніж було”.

¹²) Освєнцім с. 275, Міхалов. с. 631.

¹³) Так переказує зміст королівського листу Каліновский в приписці до листу з 29 березня (Міхалов. с. 628). Нунцій пише (8 квітня), що король слав часті накази Каліновскому не запускатися необережно, аби не бути замкненим в такій позиції, що з неї ні вперед ні назад — але се було наслідком реляцій про відступ під Бар: ”Пише (Каліновский), що він помітив, ніби Хмельницький умисне не поступає з своїх позицій, і з деякими своїми утратами розпалює в нашім війську охоту поступати все далі, щоб потім окружити (Поляків), в одній хвилі зібравши до купи свої війська, що він їх тим часом тримає розкидані, ніби то для охорони тих місць” (с. 113).

¹⁴) Міхалов. с. 630.

¹⁵) Тамже с. 631.

¹⁶) Лист на відхіднім з Бару, 2 квітня — Ос. 2286 л. 115.

¹⁷) Ojczyste spom. I c. 82 (дата з квітня неможлива, повинна бути пізніша).

¹⁸) Твардовский II с. 15.

Дата добавления: 2015-07-18