Дефініція кримінально-правової кваліфікації та її видів

Визначення поняття кримінально-правової кваліфікації

Різнобічна характеристика кримінально-правової кваліфікації, проведена вище, дає загальне уявлення про відповідну діяльність та її результати, структуру тощо. Разом із тим, вона не може замінити визначення поняття кваліфікації, як логічно оформлену загальну думку про це явище

Поняття кримінально-правової кваліфікації у літературі використовується, причому останнім часом все інтенсивніше, але спеціально не визначається. Як правило, кримінально-правову кваліфікацію ототожнюють з кваліфікацією злочину. Вказаний підхід видається неправильним, оскільки кримінально-правова кваліфікація куди ширша за об'ємом, включає у себе і цілий ряд інших видів кваліфікації. З попереднього викладу випливає, що кваліфікація злочину є частковим випадком кримінально-правової кваліфікації, ці поняття співвідносяться як вид та рід. У свою чергу, кримінально-правова кваліфікація є одним із видів юридичної кваліфікації.

Тому для визначення поняття кримінально-правової кваліфікації слід спочатку зупинитися на тому, що розуміється під правовою кваліфікацією. У літературі з питань загальної теорії права це поняття не викликає особливих дискусій. Загальновизнаним є розуміння правової кваліфікації як вибору юридичної норми, якою передбачені встановлені фактичні обставини, як юридичної оцінки усієї сукупності фактичних обставин справи шляхом віднесення даного випадку (головного факту) до певних юридичних норм.

Поняття ж кримінально-правової кваліфікації можна вивести, ввівши до загальних визначень юридичної кваліфікації ознаки, специфічні саме для даного виду діяльності. Видається, що є дві риси кримінально-правової кваліфікації, які і відрізняють її від усіх інших видів правової кваліфікації. Перша стосується правових норм та статей закону, на підставі яких проводиться оцінка, друга - кола фактичних обставин, які оцінюються (таких, які підлягають кваліфікації). Такий вид кваліфікації називається кримінально-правовою як тому, що оцінка здійснюється на підставі кримінального закону, так і тому, що оцінці підлягає злочинна (принаймні, за зовнішніми ознаками) поведінка.

Таким чином, можна констатувати, що кримінально-правова кваліфікація здійснюється стосовно фактичних обставин, які свідчать про заподіяння істотної шкоди або загрозу такої шкоди та протиправність яких передбачена Особливою частиною кримінального законодавства.

Виходячи з викладеного вище, можна запропонувати таке визначення поняття кримінально-правової кваліфікації: кримінально-правова кваліфікація - це оцінка діяння яке заподіяло чи могло заподіяти істотну шкоду та характеризується рисами кримінальної протиправності, що полягає у визначенні того, якою статтею (частиною, пунктом статті) кримінального закону, передбачене це діяння.

Вона включає в себе пошук відповідної статті, обгрунтування необхідності її застосування, процесуальне закріплення висновку про те, що діяння передбачене вказаною статтею та, відповідно, що воно є (не є) злочином чи іншим діянням, передбаченим кримінальним законом.

В спрощеному вигляді дефініцію кримінально-правової кваліфікації придатну до включення в закон можна сформулювати так: це визначення статті (частини, пункту статті) КК, яка передбачає скоєне діяння.

Поняття кваліфікації злочинів, запропоновані в літературі

Що ж стосується видових понять кримінально-правової кваліфікації, то в літературі воно аналізувалося лише щодо поняття кваліфікації злочинів Одне з перших визначень поняття кваліфікації злочинів дав А.А.Герцензон, який розумів під нею встановлення відповідності конкретного діяння ознакам того чи іншого складу злочину, передбаченого кримінальним законом. У сучасній літературі це визначення визнається, у цілому, правильним, оскільки воно відображає основну сутність кваліфікації - встановлення відповідності ознак вчиненого діяння ознакам складу злочину, описаного у законі. Однак, погодитися з такою оцінкою важко. Насамперед, автор щойно наведеної оцінки - М.Й.Коржанський - дещо поправляє автора самого визначення, який говорив про відповідність діяння (а не його ознак!) ознакам складу злочину. У той же час, видається неправомірним говорити про співставлення діяння, як факту об'єктивної дійсності і ознак складу злочину - юридичної конструкції. Юридична кваліфікація як оціночно-пізнавальний процес відбувається в певних логічних формах при дотриманні законів логіки і використанні логічних правил і прийомів. Це передбачає співставлення лише однопорядкових явищ - ознак, які характеризують діяння і ознак правової норми. Тому, віддаючи належне А.А.Герцензону, який увів у науковий обіг поняття кваліфікації злочинів, слід все ж визнати недосконалість його визначення.

У літературі найбільш поширеним та визнаним є поняття кваліфікації злочинів, яке у 1963 р. сформулював, а у 1972 та 1999 р. повторив В.Н.Кудрявцев. На думку цього автора, кваліфікація злочинів - це встановлення і юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння і ознаками складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою. Це визначення підтримали й інші криміналісти - А.В.Наумов та А.С.Новіченко, Б.А.Курінов, В.І.Малихін, С.А.Тарарухін.

Уточнення сприйнятої ними дефініції стосується чи не єдиного питання(в ході кваліфікації встановлюється відповідність між ознаками скоєного діяння та ознаками складу злочину, чи потрібно довести тотожність названих ознак. При цьому О.В.Наумов та А.С.Новіченко, В.І.Малихін вважають, що при кваліфікації злочину встановлюється саме тотожність між відповідними ознаками, Б.А.Курінов ці поняття використовує як рівнозначні. С.А.Тарарухін же, навпаки, вважає більш прийнятним при визначенні поняття кваліфікації говорити про відповідність між ознаками вчиненого суспільно небезпечного діяння і ознаками складу злочину передбаченого кримінальним законом. Обгрунтовуючи цю думку, він відзначає, що під відповідністю у даному випадку розуміється дещо інше, ніж однаковість (тотожність) різнопорядкових явищ, що порівнюються - абстрактної норми кримінального закону і соціального явища - злочину. Для кваліфікації злочину достатньо і необхідно співпадіння ознак суспільно небезпечного діяння і ознак норми. Однак, саме так розуміє сутність відповідного поняття і В.І.Малихін, який вказує, що тотожність буде мати місце тоді, коли всі ознаки діяння співпадуть з ознаками норми. Тому видається, що ця суто термінологічна розбіжність у формулюваннях різних авторів аж ніяк не впливає на суть розуміння ними проблеми кваліфікації.

Слід відзначити, що поряд з прихильниками дефініції, запропонованої В.Н.Кудрявцевим і підтриманої іншими криміналістами, є й інші її оцінки. Так, М.Й.Коржанський таке визначення вважає незадовільним, оскільки воно, на його думку, неконкретне, неоднозначне, не виключає застосування неналежної норми, тобто не виключає помилки. З такою категоричною оцінкою погодитися важко, хоча б тому, що навіть найочевидніше й найдосконаліше наукове визначення не виключає того, що воно буде проігнороване на практиці, або ж більшість працівників правоохоронних органів ніколи й не знатимуть про його існування. До того ж, М.Й.Коржанський не вказує, у чому ж він вбачає неконкретність та неоднозначність визначення, яке критикує. Тому наведена вище дефініція потребує більш детального аналізу.

Запропоноване В.Н.Кудрявцевим і підтримане іншими криміналістами визначення кваліфікації злочинів видається вдалим, таким, що правильно відображає основні моменти аналізованого поняття. Це, однак, не виключає можливість і необхідність його певного уточнення, розвитку. Дане визначення викликає ряд зауважень:

1. Воно стосується лише офіційної кваліфікації, оскільки юридичне закріплення результатів кваліфікації характерне лише для неї. Разом із тим, ця обставина у визначенні не відзначена.

2. Встановлення відповідності між фактичними ознаками вчиненого посягання і ознаками, передбаченими кримінально-правовою нормою, це лише один із етапів процесу кваліфікації злочину. Починається ж кваліфікація із встановлення кримінально-правової норми, яка передбачає відповідальність за скоєне, вибору потрібної статті (частини, пункту статті) чи статей кримінального закону з багатьох існуючих, відмежування потрібної норми від суміжних, близьких за змістом. Однак в аналізованому визначенні вказується лише на завершальні етапи кваліфікації.

3. Не вказано, що при кваліфікації беруться до уваги не всі ознаки вчиненого посягання, а лише юридично значущі. Більшість фактичних ознак діяння індиферентні для кримінального права, при кваліфікації не беруться до уваги, хоча можуть мати істотне доказове значення.

4. Сумнівно, що в ході кваліфікації встановлюється відповідність між фактичними ознаками скоєного і ознаками складу злочину. Склад злочину, як юридична конструкція, створена теорією кримінального права, виступає як знаряддя, інструмент, що використовується при кваліфікації. Кваліфікація ж полягає у встановленні відповідності між фактичними ознаками посягання і законом, який передбачає відповідальність за дане посягання.

5. Невдалим видається формулювання "склад злочину, передбачений кримінальним законом". Насамперед, кримінальний закон передбачає сам злочин, закріплює його ознаки, а не склад злочину - юридичну конструкцію, створену теорією кримінального права. Далі, склад злочину передбачений не лише кримінальним законом, а й, до певної міри, нормативними актами інших галузей права, в ході кваліфікації має місце і їх використання (зокрема, при виборі норми - відмежуванні злочину від аналогічних інших правопорушень, при субсидіарному застосуванні правових норм, зокрема, застосуванні норм з бланкетними диспозиціями). Вказівка на ознаки складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою, може невірно орієнтувати на те, що кваліфікація злочину полягає у застосуванні виключно кримінального закону.

6. З визначення не видно співвідношення понять "кваліфікація злочинів" та "кримінально-правова кваліфікація". У той же час очевидно, що кваліфікація злочину є лише частиною кримінально-правової кваліфікації, і про те, що певне діяння підлягає кваліфікації саме як злочин, можна сказати лише після завершення процесу кваліфікації. Інше означає, що вже на початку кримінально-правової оцінки діяння особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя буде зорієнтований на те, щоб знайти і довести ознаки злочину, матиме місце недоброї пам'яті обвинувальний ухил.

Очевидно, що висловлені зауваження не стосуються самої суті визначення, яке на сьогодні є домінуючим у літературі, а спрямовані на його розвиток і вдосконалення.

Ще одне формулювання поняття кваліфікації злочинів запропоноване М.Й.Коржанським. Він тлумачить це поняття як кримінально-правову оцінку вчиненого діяння, вибір і застосування до нього тієї кримінально-правової норми, яка найповніше описує його ознаки. Цей вчений підкреслює важливість вказівки на те, що для правильної кваліфікації необхідно вибрати і застосувати лише одну, конкретну кримінально-правову норму з кількох суміжних, подібних, яка найповніше описує ознаки вчиненого діяння. Він вважає зайвим вказувати у понятті кваліфікації на її юридичне закріплення, оскільки воно (закріплення), по-перше, не властиве лише кваліфікації і, по-друге, його повністю охоплює поняття застосування кримінально-правової норми.

Характеризуючи це визначення, слід зауважити, що М.Й.Коржанський вдало відзначає у ньому, що кваліфікація злочину виступає різновидом кримінально-правової оцінки діяння, є складовою застосування кримінально-правової норми. Заслуговує на увагу акцентування на необхідності вибору в ході кваліфікації конкретної норми, яка найповніше підходить до даного випадку.

Водночас аналізована дефініція викликає і певні зауваження. Видається недоліком відсутність вказівки на те, що змістом кваліфікації є порівняння, співставлення фактичних ознак вчиненого діяння і ознак злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою. Важко погодитися з тим, що поняття кваліфікації не повинно включати вказівку на юридичне закріплення її результатів. Юридичне закріплення результатів кваліфікації дійсно притаманне не лише для неї, але у ході кваліфікації здійснюється у специфічних формах - шляхом формулювання звинувачення та складання формули кваліфікації. Якщо метою кваліфікації є вибір кримінально-правової норми, яка передбачає відповідальність за скоєне, то реалізується ця мета саме завдяки складанню формули кваліфікації, тобто у ході юридичного закріплення її результатів. Відсутність же відповідної вказівки у визначенні поняття кваліфікації, робить це поняття, принаймні, неточним.

Не зовсім вдалим є запропоноване М.Й.Коржанським визначення у частині вказівки на кримінально-правову норму, яка найповніше описує ознаки діяння. Адже при конкуренції норм є, принаймні, дві з них, які повно вказують на ознаки посягання. Певно, автор мав більші підстави говорити про вибір норми, яка найточніше передбачає ознаки вчиненого діяння не лише за обсягом, але і за змістом. Хоча навряд чи потрібно взагалі акцентувати увагу на необхідності, як пише цей автор, "шукати і застосовувати саме ту норму, яка є єдино правильною". Адже сама вказівка на вибір норми, передбачає, що має бути з багатьох існуючих виділена не будь-яка, а саме та єдина і незамінима для даного випадку.

До визначення, запропонованого М.Й.Коржанським, відноситься й ряд зауважень, висловлених стосовно іншого запропонованого у літературі поняття кваліфікації злочинів. Виходячи з наведеного, видається, що і ця дефініція не може бути визнана досконалою і такою, що не потребує розвитку.

Оцінюючи запропоновані в літературі дефініції кваліфікації злочинів, можна констатувати, що більшість із наявних у них вад обумовлені тим, що зміст цього поняття автори визначають без врахування його об'єму, тобто не уточнюючи про який саме вид кваліфікації йдеться, попередньо не визначивши співвідношення родового і відповідних видових понять, не провівши їх класифікацію.

Визначення видових понять кримінально-правової кваліфікації

Виходячи з засад, визначених на початку цього розділу та враховуючи викладені вище положення, які характеризують сутність кримінально-правової кваліфікації, можна перейти до визначення видових понять в сфері кримінально-правової кваліфікації. В роботі відзначалося, що поняття кваліфікації злочинів, споріднених видових понять має даватися шляхом конкретизації ознак, які характеризують відповідне родове поняття. Важливим при цьому видається врахування таких положень.

Якщо в понятті кримінально-правової кваліфікації головний акцент здійснено на тому, що вона становить собою оцінку діяння, тобто процес - шлях до визначення виду об'єктивно суспільно небезпечного діяння, яке є об'єктом оцінки, то видові поняття повинні відобразити результат цього процесу, вказувати, яке ж саме діяння виявлено внаслідок проведеної кваліфікації, якими нормами воно передбачене. Відповідно, метою кримінально-правової кваліфікації в цілому є визначення злочинності чи незлочинності діяння, а метою окремих видів такої кваліфікації - встановлення конкретних видів дії або бездіяльності, передбаченої кримінальним законом.

Кримінально-правова кваліфікація як родове поняття, характеризується тим, що вона здійснюється стосовно будь-якого об'єктивно суспільно небезпечного діяння, безвідносно до його виду. Вид же кримінально-правової кваліфікації визначається залежно від особливостей, діяння, яке піддається оцінці. Якщо діяння характеризується усіма специфічними ознаками, які передбачені забороняючими нормами Особливої частини та загальними ознаками, встановленими в нормах Загальної частини КК, то воно кваліфікується як закінчений злочин. Відсутність же деяких ознак, передбачених нормою Особливої частини може свідчити про те, що має місце незакінчений злочин, співучасть у злочині, суспільно небезпечне діяння неосудного чи особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності тощо.

Якщо родове поняття кримінально-правову кваліфікацію характеризує те, що її підставою є вся сукупність норм, встановлених кримінальним законом, то для окремих видів кваліфікації характерним є їх здійснення відповідно до конкретних норм кримінального закону. Адже немає злочину взагалі, не існує кримінальної протиправності взагалі. Злочин, об'єктивно суспільно небезпечне діяння - це дія або бездіяльність, які передбачені однією чи кількома (при сукупності) нормою КК, про те, що має місце певний вид кваліфікації вказує встановлення конкретних кримінально-правових норм.

Нарешті, родове поняття кримінально-правової кваліфікації не містить вказівок на ознаки, які стосуються класифікації її видів не за типом діяння, а за іншими підставами (на офіційну та неофіційну, перспективну та ретроактивну тощо). Адже при введенні таких ознак до родового поняття зменшується його об'єм, воно стає видовим (або його ще можна назвати підродовим, з врахуванням його наступного поділу за іншими підставами на окремі види). Тому й видові поняття кримінально-правової кваліфікації які виділені за типом діяння, яке кваліфікується, не повинні містити вказівки на ознаки видів кваліфікації, які виділені за іншими підставами або ж ця обставина повинна бути відображена в назві виду кваліфікації. Наприклад, офіційна кваліфікація злочину - це... З врахуванням сказаного у визначенні виду кваліфікації (виділеного лише за типом діяння) недоцільно вказувати її суб'єктів, на процесуальне закріплення результатів кваліфікації і т.д.

Враховуючи все вище викладене, можна перейти до формулювання дефініцій окремих видів кримінально-правової кваліфікації, які виділяються за типом діяння, яке піддається оцінці. Такі дефініції повинні включати вказівку на найближче родове поняття та видові відмінності, які виявляються шляхом конкретизації ознак родового поняття. Таким чином, поняття кваліфікації закінченого злочину можна сформулювати так: кваліфікація закінченого злочину - це вид кримінально-правової кваліфікації, при проведенні якої встановлена відповідність фактичних ознак посягання, всім ознакам злочину, передбаченим статтею кримінального закону, яка містить забороняючу кримінально-правову норму.

Якщо конкретизувати видове поняття, яке визначається, маючи на увазі дати визначення офіційної кваліфікації закінченого злочину, то наведена дефініція повинна бути доповнена вказівками на суб'єктів такої кваліфікації, та на зміст їхньої діяльності, зокрема на те, що ця кваліфікація включає в себе визначення конкретної норми кримінального закону, яка передбачає посягання, встановлення відповідності між фактичними юридично значущими ознаками посягання та ознаками злочину, передбаченими законом і процесуального закріплення висновку про наявність такої відповідності.

Враховуючи все вище викладене можна запропонувати дефініцію поняття кваліфікації злочинів, яке включає вказівку на найближче родове поняття та видові відмінності: кваліфікація злочинів - це вид кримінально-правової кваліфікації, при проведенні якої встановлено відповідність фактичних ознак посягання всім ознакам злочину, передбаченого статтею КК, яка містить забороняючи кримінально-правову норму.

Наведена дефініція стосується лише типового злочину, який описується в статтях Особливої частини КК - закінченого, вчиненого однією особою, одиничного.

Інше можливе визначення, побудоване шляхом конкретизації ознак родового поняття - кримінально-правової кваліфікації має такий вигляд:

Кваліфікація злочинів - це результат кримінально-правової оцінки діяння органами дізнання, попереднього розслідування, прокуратури і суду внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочином, визначена норма(и) кримінального закону, яка(і) передбачає (ють) відповідальність за скоєне, встановлена відповідність між юридично-значущими ознаками посягання і ознаками злочину, передбаченими законом та процесуально закріплений висновок про наявність такої відповідності.

Визначення ж, наприклад, поняття кваліфікації діяння, вчиненого в стані необхідної оборони має містити в собі вказівки на його специфічні ознаки. Враховуючи їх, можна запропонувати таку дефініцію: кваліфікація діяння, вчиненого в стані необхідної оборони - це вид кримінально-правової кваліфікації, при проведенні якої встановлено вчинення діяння, формально передбаченого кримінальним законом та наявність ознак необхідної оборони внаслідок чого зроблено висновок, що вказане діяння вчинено при обставинах, які усувають їх злочинність

Аналогічно можна визначити поняття й інших видів кримінально-правової кваліфікації.

---

Дата добавления: 2015-07-14