Тема № 2

Суспільне виробництво — сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку. Традиційно складається з двох сфер: матеріальне; нематеріальне.

Виробництво — процес створення матеріальних і суспільних благ, необхідних для існування і розвитку. Створюючи певні блага люди вступають у зв'язки і взаємодію – виробничі відносини. Тому виробництво є завжди суспільним.

Фактори виробництва — ресурси, необхідні для виробництва товарів або послуг. Класичними факторами виробництва є робоча сила, земля, капітал. Четвертим фактором вважається підприємництво, яке об'єднує попередні три фактори.

Робоча сила — здатність людини до праці, сукупність фізичних і духовних здібностей, що людина використовує у своїй діяльності

Предмети праці — речі, на які спрямована праця і засоби праці з метою створення життєвих благ, тобто йдеться про речовину природи, сировину, напівфабрикати. Предмети праці визначаються конструкцією продукції, що випускається виробничою системою.

Засоби праці — речі або їх комплекс, за допомогою яких людина виробляє життєві блага, тобто це інструменти і обладнання, машини і устаткування, земля і дороги, виробничі будівлі і споруди.

До засобів праці належать знаряддя. Засоби праці, за винятком малоцінних та швидко зношуваних предметів, називають основними засобами.

Потреба — стан живого організму, людської особистості, соціальної групи чи суспільства в цілому, що виражає необхідність у чомусь, залежність від об'єктивних умов життєдіяльності і є рушійною силою їхньої активності. Розрізняють біологічні потреби, властиві живим організмам, та соціальні потреби, що мають суспільно-історичний характер і зумовлені розвитком матеріального виробництва. Потреби реалізуються в процесі задоволення їх, активного освоєння предметів споживання. Потреби тварин, які є суто біологічними, виникають внаслідок взаємодії організму з зовнішнім середовищем, визначаються інстинктами та умовними рефлексами й задовольняються предметами, даними природою в готовому вигляді. Задоволення ж потреб людиною має характер цілеспрямованої трудової діяльності. Люди в процесі праці самі виготовляють необхідні їм продукти для задоволення потреб. Тому навіть біологічні потреби людини (в їжі, воді тощо) докорінно відрізняються за способом задоволення та за усвідомленістю їх від відповідних потреб тварин

Закон зростання потреб — закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між виробництвом і досягнутим рівнем задоволення потреб людей, розвиток яких (зв'язків) сприяє появі нових потреб та засобів їх задоволення.

Економічний інтерес — реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб суб'єктів господарської діяльності

Власність — результат привласнення, тобто ставлення людей до певних речей, як до своїх. Розрізняють власність приватну, комунальну і державну в залежності від того, чи речі (майно) належать приватній особі, громаді (спільноті) чи державі.

Суб'єкти права власності називаються - фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Об'єкти права власності є вужчим поняттям, бо ними не охоплюються дії, результати послуг тощо. Об'єктом права власності може бути будь-яке майно.

Володіння – це можливість власника утримувати річ, яка на законних підставах йому належить. Одна з повно важностей права власності.

Розпорядження — одна з право мочностей власника (поряд з володінням і користуванням). Можливість визначати фактичну і юридичну долю речі.

Користування — добування з речей їхніх корисних властивостей. Одна з трьох класичних право можностей власника (поряд з володінням і розпорядженням). Користуватися можна як речами, так і послугами, а також нематеріальними сутностями (наприклад, мовою, пільгою).

Привласнення - процес, що виникає у результаті поєднання об'єкта і суб'єкта привласнення, тобто це конкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю. Воно означає відношення суб'єкта до певних речей як до власних. Привласнення формує і виражає конкретну рису тієї або іншої форми власності та її видів.

Приватна власність — одна з форм власності, яку розуміють як абсолютне, захищене законом право фізичної або юридичної особи, чи групи осіб на об’єкт власності: продукти праці, засоби виробництва, гроші та цінні папери, інше рухоме та нерухоме майно тощо.

Державна власність — привласнення державою (як суб'єктом власності) засобів виробництва, робочої сили, частки національного доходу та інших об'єктів власності у різних сферах суспільного відтворення.

Особиста власність індивідуальна власність громадян на майно, призначена для задоволення особистих матеріальних і духовних потреб, а також для здійснення господарської діяльності в особистому (фермерському) господарстві з метою одержання трудового прибутку. Джерелом формування О. В. У громадян є їхні заробітки на підприємствах і в установах усіх форм власності, заощадження, а також особиста праця у своєму господарстві.

Колективна власність — привласнення об’єктів власності (засобів виробництва, цінних паперів, патентів, ліцензій тощо) колективом фізичних або юридичних осіб. Суб’єктами права колективної власності є трудові колективи, державні підприємства, колективи орендаторів, підприємств, кооперативів, акціонерних товариств та інших, що є юридичними особами.

Інтелектуальна власність — результат інтелектуальної, творчої діяльності однієї людини (автора, виконавця, винахідника та інш.) Або кількох осіб.

Тема №3

Ресурси - все, що потрібно для задоволення потреб людини. Включають природні і людські ресурси. Також ресурсами вважають інвестиції і інфраструктуру

Виробництво — це доцільна діяльність людей, спрямована на задоволення їхніх потреб. Результатом виробництва є матеріальні й нематеріальні блага, які задовольняють людські потреб

Відновлювальні ресурси – це рослинний і тваринний світ, а також деякі види мінеральних ресурсів. Відновлення ресурсів відбуваються з різною швидкістю, однак вони можуть стати невідновлювальними.

Невідновлювальні ресурси – це такі ресурси, що зовсім не відновлюються, або відновлюються значно повільніше, ніж відбувається їхнє використання людиною. До них належать мінерали, паливні та мінерально-сировинні ресурси.

Закон відносної рідкісності ресурсів – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між зростаючими й випереджаючими потребами людини та відносною обмеженістю ресурсів для їх задоволення. Постійне зростання потреб людини зумовлено дією закону зростання потреб. Але такому зростанню перешкоджає відносна обмеженість економічних ресурсів, які є передусім речовими факторами виробництва.

Крива виробничих можливостей містить багато точок, координати яких вказують на той чи інший варіант економічного вибору. Будь-яка з цих точок означає, що лише за такого розподілу ресурсів виробник отримує максимум продукції, тобто його виробничий процес стає ефективним. Разом з тим, через задану обмеженість ресурсів усяка інша комбінація виробництва книг і танків буде або неефективною, тобто не забезпечуватиме повного використання ресурсного потенціалу.

Тема № 4

Натуральне виробництво — нерозвинена економіка, в якій економічні суб'єкти зосереджені переважно на виробництві товарів для власного споживання, а економічні відносини та рішення регулюються традицією

Товарне виробництво — виробництво, в якому продукти праці призначаються не для власного споживання, а для обміну через ринок шляхом купівлі-продажу.

Товар — продукт природи і людської праці або тільки людської праці у матеріальній і нематеріальній субстанції та у формі послуг, який завдяки своїм властивостям здатен задовольняти наявні чи передбачувані суспільні потреби і призначений для обміну і купівлі-продажу; продукт праці, що виробляється не для власного споживання, а на продаж, а також матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення

Споживча вартість — це здатність товару задовольняти певну потребу людини. Споживча вартість прямо залежить від споживчих властивостей, тобто визначається корисністю товару.

Вартість — втілена й уречевлена в продукті (певній цінності) суспільна праця (час, сили, знання, досвід тощо); економічна категорія, яка виражає відносини між суб'єктами господарської діяльності, що пов'язані суспільним поділом праці й обміном товарами та послугами.

Мінова вартість — видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого роду. Кожен окремий товар можна обміняти на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей. В усіх товарах, що обмінюються на інші, спільне те, що вони є втіленням суспільної праці, затраченої на їх виробництво, яка й робить їх кількісно зіставлювальними, отже, формує їхню вартість. Крім того, вони мають суспільну споживчу вартість. На відміну від споживчої вартості, яка виражає відношення до природи, вартість відображає суспільні виробничі відносини між людьми, але пов'язані з цим відношенням, з процесом праці, з виробничою діяльністю людини. Тому у вартості втілено не просто кількість суспільно необхідної праці, а й якість продукції, її корисний ефект.

Абстрактна праця — праця товаровиробників, що виступає як затрата людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми. Абстрактна праця — історична категорія, властива лише товарному господарству. Вона утворює вартість товару. А. П.— праця суспільна, характер якої в суспільстві, де панує приватна власність на засоби, виявляється стихійно, в процесі обміну. В соціалістичному суспільстві, завдяки тому, що виробництво і обмін товарів здійснюються за єдиним народ.-госп. Планом, А. П. Є безпосередньо суспільною працею.

Продуктивність праці — це показник трудової діяльності працівників. Характеризує кількість продукції, виробленої за одиницю часу, або витрати часу на виробництво одиниці продукції.

Інтенсивність праці — ступінь напруженості праці в процесі виробництва. Характеризується витратами фізичних та нервових зусиль, в тому числі важкістю праці, її темпом та ритмом, коефіцієнтом використання робочого часу.

Гроші — особливий товар, що є загальною еквівалентною формою вартості інших товарів та послуг. Гроші виконують функції мірила вартості та засобу обігу. Крім того, вони є засобами нагромадження та платежу. З утворенням світового ринку, деякі національні гроші виконують функції світових.

Гроші виконують ряд важливих функцій:

Міра вартості — це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни. Для забезпечення виконання грошима функції міри вартості держава у законодавчому порядку впроваджує масштаб цін, та встановлює певну грошову одиницю розрахунків — національну валюту.

Засіб обігу — це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг.

Засіб нагромадження — це функція, що пов'язана із здатністю грошей бути засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства. Сутність цієї функції полягає в тому, що гроші виходять зі сфери обігу і перетворюються на скарб.

Засіб платежу — це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.

Світові гроші — це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Банкнота — банківські білети, кредитні знаки грошей, безтермінові грошові зобов'язання емісійного банку, виготовлені з паперу або пластика, зазвичай прямокутної форми. Банкноти випускаються центральними банками держав і обов'язкові до прийому на всій їх території нарівні з монетами.

Електронні гроші — означення грошей чи фінансових зобов'язань, обмін та взаєморозрахунки з яких проводяться за допомогою інформаційних технологій.

Ліквідність — можливість швидкого переводу активу у готівку без істотної втрати його вартості (з мінімальними витратами). Гроші (монети та паперова готівка) є найбільш ліквідними активами. Банківські депозити за вимогою є високоліквідними активами, оскільки можуть бути переведені у готівку за вимогою клієнта.

Біметалізм — грошова система, за якою в основі грошового обігу були два метали — золото і срібло.

Монометалізм — це форма саморегульованої грошової системи, у якій роль грошей виконує один грошовий метал. Банкноти підлягали обміну на цей грошовий метал.

Паперові гроші — тип грошей або валюти, цінність яких походить не від власної вартості або гарантії обміну на золото або іншу валюту, а від державного наказу використання їх як засобу платежу

Готівка — сума випущених в обіг паперових і монетних грошей, які є дійсними платіжними засобами.

Інфляція — тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей[

Дефляція — зменшення різними заходами фінансового і економічного характеру кількості наявних в обігу паперових грошей і нерозмінних банкнот, з метою підвищення їх купівельної вартості, зменшення рівня товарних цін, боротьби з бюджетним дефіцитом і т. Д. Як наслідок — зниження загального рівня цін протягом певного періоду часу. За своїм змістом і наслідками — протилежність інфляції.

Монетаризм — економічна теорія, за якою кількість грошей в обігу є визначальним фактором формування господарської кон'юнктури та існує прямий зв'язок між зміною маси грошей в обігу та величиною валового й національного продуктів..

Емісія грошових коштів — випуск в обіг нових грошових знаків. Емісія грошей є однією із найважливіших функцій центрального банку, якому належить монопольне право емісії національної валюти та організації її обігу. Здійснюючи емісію грошей, центральний банк намагається забезпечити таку кількість грошей в обігу, яка необхідна для обслуговування процесу обміну товарами та послугами в економіці.

Тема №5

Ринок — місце взаємодії продавців і покупців для визначення ціни та необхідної кількості товару. Ринок – це сукупність відносин (актів) купівлі-продажу товарів і послуг; спосіб взаємодії виробників і споживачів, заснований на децентралізованому, безособовому механізмі цінових сигналів. Він є механізмом розподілу товарів і послуг між членами суспільства шляхом добровільного обміну.

Інфраструктура — сукупність споруд, будівель, систем і служб, необхідних для функціонування галузей матеріального виробництва та забезпечення умов життєдіяльності суспільства.

Біржа — організований торгівельний майданчик, на якому відбувається гуртова торгівля товарами або цінними паперами у вигляді стандартизованих біржових угод. На біржі укладаються угоди по біржових товарах, в результатічогоутворюєтьсядинамікацінитількипідвпливомринковогопопиту та пропозиції, що дає змогу орієнтуватися учасникам ринку та прогнозувати хід торгів в майбутньому.

Брокер — посередник при укладанні угод між продавцем і покупцем, страхувальником і страховиком, судновласником і фрахтувальником.

Дилер — фізична особа або фірма, що займаються купівлею-продажем цінних паперів, валют, товарів і що діє від свого імені і за свій рахунок.

Маклер — посередник при здійсненні операцій на фондових, товарних і валютних біржах, а іноді і при укладанні страхових, фрахтових, житлових і інших договорів.

Роздрібна торгівля — тип торгівлі товарами, а також виконання певних послуг, направлених на покупця, яким є кінцевий споживач, фізична чи юридична особа.

Оптова торгівля – це діяльність по придбанню та відповідному перетворенню товару для подальшої його реалізації підприємствам роздрібної торгівлі або іншим суб’єктам підприємницької діяльності.

Торговий дім — торгівельна фірма, яка закуповує товар у виробників або гуртовиків своєї країни і перепродує їх за кордон; також закуповує іноземні товари за кордоном та перепродує їх місцевим гуртовим і роздрібним торговцям та споживачам.

Дистриб'ютор - фірма, що здійснює оптову закупівлю, або індивідуальний підприємець, який здійснює дрібно оптову або великооптові закупівлю певних товарів у великих промислових фірм-виробників з метою подальшого збуту цих товарів рітейлерама бодилерам на регіональних ринках. Може здійснювати свою діяльність як від свого, так і не від свого імені, але за свій рахунок.

Аукціон — спеціально організований і періодично діючий ринок продажу товарів, майна з публічного торгу покупцеві, який запропонував найвищу ціну.

Ярмарок — це тимчасовий періодичний захід в рамках якого продавці демонструють та продають товар споживачам.

Лізинг — підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні лізинго давцем у виключне користування на визначений строк лізинго одержувачу майна.

Інжиніринг – це інженерно-консультативні послуги, пов'язані з підготовкою виробничого процесу, або послуги із забезпечення нормального перебігу процесу виробництва та реалізації продукції.

Аудиторська фірма — організація, яка здійснює на договірних засадах позавідомчий незалежний контроль встановленого порядку проведення фінансово-господарських операцій, бухгалтерського обліку та звітності господарських організацій.

Холдингова компанія — юридична особа, що є власниками інших юридичних осіб або здійснює контроль над такими юридичними особами як пов'язана особа. Зазвичай це публічне акціонерне товариство, яке володіє,користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств.

Попит і пропозиція — економічна модель, що описує процес ціноутворення на ринку. Ця модель вводить поняття попиту та пропозиції в якості універсальних характеристик ринку та доводить, що, за умовами певних припущень, ці характеристики урівноважуються та приводять до встановлення певної ціни на даний товар. При цьому попит — представлена на ринку потреба в товарах, а пропозиція — кількість товару, який є на ринку або може бути доставлений на нього. Висновок моделі про урівноваження добре відповідає поведінці великого числа ринків та вважається важливим економічним законом.

Ринкова рівновага — ситуація на ринку, за якої величина пропозиції рівна величині попиту. Ринкова рівновага існує тоді, коли немає тенденції до зміни ринкової ціни чи кількості товарів, які продаються.

Еластичність попиту — зміна попиту на даний товар під впливом економічних і соціальних факторів, зв'язаних зі зміною цін. Попит може бути еластичним, якщо процентна зміна його обсягу перевищує зниження рівня цін, і нееластичним, якщо ступінь зниження цін вище приросту попиту.

Еластичність пропозиції за ціною – це процентна зміна обсягу пропозиції, обумовлена однопроцентною зміною ціни товару.

Коефіцієнт еластичності — вказує відносну зміну одного економічного показника за одиничної відносної зміни іншого показника, його детермінанта; відношення відсоткової зміни одного показника (функції %) до відсоткової зміни іншого показника (аргументу %).

Конкуренція — економічний процес взаємодії і боротьби товаровиробників за най вигідніші умови виробництва і збуту товарів, за отримання найбільших прибутків. Водночас — механізм стихійного регулювання виробництва в умовах вільних ринкових відносин.

Вільна конкуренція — та ринкового середовища, за якого окремі суб'єкти економічних відносин не можуть справляти вирішального впливу на встановлення рівня ринкової ціни або на обсяги продажу чи виробництва продукції, тобто на визначення основних параметрів господарської системи, що функціонує на ринкових засадах.

Чиста або досконала конкуренція – ідеалізований стан ринку, коли окремі покупці і продавці не можуть впливати на ціну.

Недосконала конкуренція — це згідно з економічною теорією така ситуація, в якій структура ринку не відповідає умовам для існування досконалої конкуренції.

Монополія — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу тощо), що належить одній особі, групі осіб (олігополія) чи державі.

Державна монополія — передача і вивід під руку тільки уряду (тобто держави) деяких різновидів промислової і суспільної діяльності. Державна монополія розповсюджується на обмежене коло галузей. Найважливіша серед них — боротьба з фальшивомонетниками і неконтрольованим друком грошей приватними особами чи зухвалими банкірами. Державна монополія на друк грошей підтримана багатьма урядами.

Картель — це об'єднання кількох підприємство дніє ї галузі, учасники якого укладають угоду щодо розподілу ринків збуту й цін і зберігають свою власність на засоби виробництва і продукцію; найпростіша форма монополістичного об'єднання.

Синдикати — одна з форм капіталістичної монополії — договірне об'єднання підприємців, окремої галузі виробництва, що створювалося з метою захоплення ринку шляхом спільного збуту товарів за спільними цінами.

Трест — найбільш централізована форма монополістичних об'єднань, в межах якої підприємства-учасники відмовляються від виробничої, комерційної, а інколи й юридичної самостійності і підпорядковуються єдиному управлінню.

Концерн — фінансово-промислова група компаній. Типовим є збереження юридичної і господарської самостійності учасників, але з врахуванням координації з боку домінуючих фінансових структур. Зазвичай учасники концернів об'єднують не лише економічний потенціал, але і зусилля в ринковій стратегії.

Монополістична конкуренція – тип ринкової структури недосконалої конкуренції. Це поширений тип ринку, найбільш близький до досконалої конкуренції. Монополістична конкуренція є не тільки найбільш поширеною, але і найбільш важко вивчається формою галузевих структур. Для подібної галузі не може бути побудовано точної абстрактної моделі, як це можна зробити у випадках чистої монополії і чистої конкуренції. Багато що тут залежить від конкретних деталей, що характеризують продукцію і стратегію розвитку виробника, передбачити які практично неможливо, а також від природи стратегічного вибору, наявної у фірм даної категорії.

Олігополія — структура ринку, при якій в одній галузі домінує невелика кількість конкуруючих фірм, при цьому хоча б одна або дві з них, виробляють значну долю продукції даної галузі, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива.

Антимонопольне законодавство — сукупність законодавчих, урядових та інших нормативно-правових актів, які обмежують монополізацію виробництва, утворення монопольних структур і об'єднань (крім спеціально визначених державою). Воно сприяє свободі підприємництва, вільному і рівному для всіх праву вибору напряму виробничої чи торговельної діяльності, встановлення цін, одержання та розподілу прибутку.

Тема №6.

Підприємництво - самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність із метою досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємець - особа, яка професійно займається підприємницькою діяльністю — приватним виробництвом, торгівлею, посередництвом, наданням послуг;

Одноосібне володіння - це таке підприємство, власником якого є одна особа чи сім'я, що самостійно веде справу у своїх інтересах, одержує весь дохід і повністю несе ризик від бізнесу.

Партнерство - форма організації підприємницької діяльності, що ґрунтується на об'єднанні (зазвичай пайовому) майна різних власників.

Товариство з обмеженою відповідальністю - організація, суб'єкт господарювання, статутний капітал якої поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом товариства.

Товариство з додатковою відповідальністю - господарське товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом.

Повне товариство - товариство, юридична особа, всі учасники якого проводять спільну підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитне товариство - товариство, в якому разом з одним чи більше учасників, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один чи більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).

Кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Оренда - наймання, тимчасове користування будівлями, земельною ділянкою, обладнанням, виробничими площами, машинами і т. Ін. На договірних засадах.

Акціонерне товариство - один з різновидів господарських товариств. Акціонерним товариством визнається комерційна організація, статутний капітал якої розділений на визначене число акцій, що засвідчують права та обов'язки учасників товариства (акціонерів).

Акція - вид цінних паперів, що являє собою свідоцтво про власність на визначену частку статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства і надає її власнику (акціонеру) певні права, зокрема: право на участь в управлінні товариством, право на частину прибутку товариства у випадку його розподілу (дивіденд), а у випадку ліквідації — на частину залишкової вартості підприємства.

Дивіденд - дохід, який отримує власник акції за рахунок прибутку акціонерного товариства, частина прибутку, яка щорічно розподіляється між акціонерами залежно від кількості придбаних акцій.

Мале підприємство - це підприємство з невеликою кількістю штатних працівників.

Тема № 7

Тема № 8

Торговий капітал — відособлена товарна форма промислового капіталу, що функціонує в сфері обміну товарів.

Торговий прибуток — це перетворена форма додаткової вартості, яку отримують торгові підприємці у процесі їх господарської діяльності.

Додатковий капітал — це інший капітал (не основний - статутний чи пайовий), який може бути вкладений учасниками або отриманий у процесі діяльності підприємства внаслідок дооцінки його необоротних активів і фінансових інструментів, безоплатного надходження необоротних активів тощо.

Норма прибутку — це показник, який визначається як процентне співвідношення прибутку за деякий період часу до авансованого на початку його капіталу.

Позичковий капітал — грошовий капітал, який надається в позику та приносить власнику дохід у вигляді процентів від позики.

Позичковий відсоток — це ціна, що сплачується за використання грошей. Найчастіше він розглядається не в абсолютному значенні (як кількість грошей), а у відносному — як відсоток від суми позичених грошей.

Ставка позичкового відсотка — це ціна, яка виплачується за користування грошима. Величина відсоткової ставки визначається у розрахунку на один рік.

Норма відсотка — це кількісне вираження відсотків як економічної категорії. Розраховується як відношення річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, помноженого на 100 відсотків.

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити визначену суму грошей власнику векселя після настання строку.

Кредит — кошти й матеріальні цінності, що надаються кредитором у користування позичальнику на визначений строк та під відсоток. Кредит поділяють на фінансовий, товарний і кредит під цінні папери, які засвідчують відносини позики.

Суб'єктами кредитування виступають кредитодавець і кредитоодержувач.

Кредитодавець — це суб'єкт кредитних відносин, що надає грошові кошти у тимчасове користування кредитоодержувачу. В якості кредитодавця можуть виступати банки, юридичні і фізичні особи.

Кредитоодержувач — це суб'єкт кредитної угоди, який отримує грошові кошти у тимчасове користування.

Об’єкт кредитування — певна частина вартості виробничих оборотних фондів та фондів обігу, основних виробничих фондів, яка формується за рахунок банківського кредиту.

Функції кредиту — характеризуються його призначенням у відтворювальному процесі і тією роллю, яку він виконує у суспільстві. Функції кредиту являють собою специфічний прояв їх суті. Вони відображають ознаки, які відрізняють кредит від інших економічних категорій. Кредит виконує такі функції: Перерозподільну функцію; Функцію забезпечення потреб обігу у платіжних засобах; Контрольну функцію; Функцію капіталізації вільних грошових коштів.

Форма кредиту — синтезує зміст і організацію кредитних відносин. Вона визначається за такими функціональними ознаками: характер кредитних відносин, склад учасників (суб'єктів) кредитної операції, об'єкт і сфера кредитування та ін. До функціональних форм кредиту належать: комерційний, банківський, споживчий, державний і міжнародний кредит.

Вид кредиту – це більш детальна його характеристика за організаційно-економічними ознаками (галузева направленість, об’єкти кредитування, забезпеченість кредиту, терміновість кредитування тощо).

Кредитні відносини – це система економічних відносин між різними економічними суб’єктами щодо організації механізму кредитування, проведення маркетингових досліджень і надання коштів у позику та плати за неї.

Міжгосподарський кредит – це кредитні відносини, що виникають між окремими підприємствами, організаціями, господарськими товариствами у процесі їх розрахункових взаємовідносин, а також між підприємствами, організаціями і господарськими товариствами з одного боку, і органами галузевого управління, з іншого в процесі їх фінансових взаємовідносин.

Банківський кредит – це кредитні відносини, в яких однією із сторін (в ролі позичальника чи кредитора) виступає банк. Банківський кредит є найбільш розповсюдженою формою кредиту.

Державний кредит – сукупність кредитних відносин, у яких, здебільшого, позичальником є держава, а кредиторами – юридичні або фізичні особи.

Міжнародний кредит — це форма руху позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, де кредиторами і позичальниками виступають суб'єкти різних країн. Суб'єктами цих відносин виступають приватні фірми, комерційні банки, кредитні організації, не фінансові заклади, держави та державні органи, а також регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути.

Споживчий кредит – це позичка, яка надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам – на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Лізинговий кредит — це кредитні відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є специфічною формою майнового, тобто товарного кредиту.

Іпотечний кредит — це особлива форма кредиту, пов'язана з наданням позик під заставу нерухомого майна — землі, виробничих або житлових будівель тощо. Іпотечний кредит стає можливим лише за умови приватної власності на землю і нерухомість.

Оперативний лізинг – це лізингова угода, якою передбачається, що лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, менший від строку, за який амортизується 90% вартості об’єкта лізингу. Після завершення строку угоди оперативного лізингу об’єкт лізингу повертається лізингодавцю.

Фінансовий лізинг (лізинг повною окупністю) – це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на термін, не менший того, за який амортизується 60% вартості об'єкта лізингу, визначеної на день укладення договору.

Тема № 9

Агро-промисловий комплекс – це поєднання ланок господарства, діяльність яких пов’язана з виробництвом, переробкою та збутом сільськогосподарської продукції.

Аграрна реформа – це сукупність науково обґрунтованих заходів, що скеровані на структурну перебудову агропромислового комплексу, оптимізацію поєднання його галузей, їх раціональне розміщення і спеціалізацію господарств на виробництві тих видів продукції, для яких вони мають найкращі природно-економічні умови і які обходяться їм найшвидше.

Приватне підсобне господарство громадян – це сукупність певного рухомого і нерухомого майна, що має вартісну оцінку, яке призначено для задоволення їх матеріальних і побутових потреб.

Приватне сільськогосподарське підприємство – це підприємство, створено приватними особами, засноване на приватній власності, напрямок роботи якого спрямований на створення та реалізацію сільськогосподарської продукції.

Селянське фермерське господарство – це форма підприємства громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацію.

Сільськогосподарські кооперативи – це добровільне об’єднання фізичних та юридичних осіб в іншу юридичну особу на засадах членства, об’єднання пайових внесків, участі у спільній сільськогосподарській виробничій діяльності та обслуговування переважно членів кооперативу.

Акціонерні товариства – це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на визначену кількість часток рівної номінальної вартості, виражених в акціях, і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями усім власним майном; акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах вартості належних їм акцій.

Дата добавления: 2015-07-12