МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КРИВОРІЗЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ
ДВНЗ
«КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
Кафедра права
Навчальна дисципліна
Господарське право України
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Суд як учасник господарського судового процесу, його правове становище
Виконав:
Зінов’єва Юлія Геннадіївна,
студент 4 курсу
факультету економіки підприємництва і права
Перевірив:
Макаренко Олександр Юрійович,
Зам.кафедри, кандидат юридичних наук, доцент
Оцінка:
_____________
_____________ доц. В.І. Ямковий
(підпис)
Кривий Ріг
План
ВСТУП
1 РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДОЧИНСТВА
1.1 Історія виникнення,розвитку господарського судочинства в Україні
1.2 Система господарських судів України
1.3 Поняття,роль господарського процессу та господарського процессуального права в системі права
РОЗДІЛ ІІ СУД ЯК УЧАСНИК СУДОВОГО ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУ.
2.1. Повноваження господарського суду на стадії провадження першої інстанції
2.2. Господарський суд як суд апеляційної
інстанції,його повноваження
2.3. Повноваження господарського суду при касаційному оскарженні рішень
2.4. Господарський суд,його повноваження, при перегляді судового рішення за наявності нових обставин
РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СУДIВ ТА ЇХ ДІЯЛЬНОСТІ
3.1. Проблема визначення господарської юрисдикції
3.2. Реформування системи господарських судiв в України та їх преспективи
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність теми. Ринковий механізм, як і будь-яке складне явище, не може розвиватись без зіткнень та конфліктів.
Суперечності, які виникають між суб'єктами господарювання, називаються господарськими спорами. Саме дані спори і є предметом розгляду та вирішення господарського судочинства.
Слід зазначити, що дана тема розглядається науковцями у різних аспектах, враховуючи складність цього інституту. Саме цим зумовлено написання роботи за даною тематикою.
Висвітленню питання суду як учасника господарського судового процесу присвячені роботи таких правників та науковців як Васильєва С.В., Ушинського К.Д., Бондаренко І.Р., Бялопольської Л.Д., Чернадчука В.Д., Подцерковного О.О.,. та інших.
Об’єкт дослідження складає система наукових знань, які сформувалися при вивченні господарського судочинства, а також відносини, які виникають при здійсненні участі суду в господарському процесі.
Предметом дослідження роботи є саме судова діяльність, що здійснюється відповідними особами, її характер та зміст повноважень судді, а також нормативно-правова база, прямо чи опосередковано пов’язана з регулюванням відносин, що виникають при здійсненні діяльності суду в господарському процесі.
Мета дослідження полягає в комплексному науковому аналізі проблемних питань господарської судової практики, в формулюванні теоретичних висновків та розробці пропозицій, спрямованих на розвиток теорії господарського процесуального права, вдосконалення інституту господарського судочинства й усунення колізій законодавства з досліджуваних питань.
Завдання роботи:
* дослідити історичний шлях становлення та розвитку інституту господарського судочинства в Україні;
* виявити характерні ознаки й цілі господарського процесу та визначити поняття правового становища суду;
* провести аналіз правового становища суду на різних стадіях господарського процесу;
* розкрити особливості повноважень господарських судів;
* виявити проблеми правового регулювання суду в господарському судочинстві;
* розробити конкретні пропозиції по вдосконаленню чинного господарського процесуального законодавства з питань, що стосуються господарської судової практики.
Методологічною основою курсової роботи є сукупність прийомів та методів наукового пізнання. При написанні роботи використовуються наступні методи дослідження: спеціально-юридичний метод містить опис правової науки, юридичних норм, які безпосередньо застосовуються на практиці, тобто зводиться до аналізу чинного законодавства і можливості практичного застосування теоретичних норм (використовується в 1 розділі при розгляді питань, пов’язаних зі здійсненням господарського судочинства вцілому); порівняльний метод, який дає змогу виявити тотожності і відмінності при вивченні і співставленні тих чи інших аспектів (використовується в 2 розділі при порівнянні повноважень господарського суду на різних стадіях господарського процесу); метод аналізу – забезпечує класифікацію правового явища, дає можливість порівняти його з іншими явищами суспільного життя (використовується при розгляді конкретних повноважень господарських судів); системно-функціональний метод, полягає у вивченні функцій правового явища та можливості скласти певну систему (використовується зокрема у перших двох розділах).
Наукова новизна. Ця робота містить в собі систематизовані та узагальнені поняття про господарський процес та господарське процесуальне право. Зроблено історико-порівняльний аналіз розвитку господарського судочинства на підставі існуючих в літературі підходів до визначення етапів розвитку цього інституту. Надано пропозиції щодо необхідності внесення змін до чинного законодавства на підставі узагальнення існуючих літературних джерел, Господарського процесуального кодексу України і законів України.
Структура даної роботи включає в себе вступ, три основних розділи, вiсім підрозділів, висновки та список використаних джерел.
РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДОЧИНСТВА
1.1 Історія виникнення,розвитку господарського судочинства в Україні
Тривалий час Україна не була самостійною, незалежною державою, а входила до складу певних держав, тому історія становлення господарських судів України не існує окремо від історії становлення аналогічних судів цих держав. Попередником сучасних господарських судів у Російській імперії, до складу якої входила більша частина України, були комерційні суди, які розглядали торговельні й вексельні справи, справи про торговельну неспроможність.
Перший комерційний суд був заснований у 1808 р. губернатором Новоросії герцогом Рішел’є в м. Одесі за аналогією з подібними судовими установами, що існували у Франції в ту епоху. До початку XX в. комерційних судів було чотири — у Москві, Петербурзі, Харкові й Одесі. Досвід їхньої роботи показав, що торговельні справи можуть бути цілком розглядатися і загальними судами. В перші роки після жовтневої революції, за умов відсутності або незначного розвитку товарно-грошових відносин, судові спори між казенними установами не дозволялись. Розбіжності між підприємствами та організаціями вирішувалися в адміністративному порядку вищестоящими органами управління.
Господарською реформою, що розпочалася в 1921 р., впроваджуються комерційні розрахунки, підприємствам надається певна оперативна й майнова самостійність, взаємовідносини між підприємствами та іншими господарськими організаціями починають базуватися на договірних засадах. У 1924 р. були створені арбітражні комісії. За характером діяльності арбітражні комісії нагадували суди. Подальший розвиток арбітражу пов’язаний із запровадженням госпрозрахункових відносин і оформленням господарських зв’язків на договірних засадах. Упродовж існування державного арбітражу з 1931-го по 1991 р. радянською державою постійно робилися спроби модернізувати його структуру та діяльність, пристосувати до економічних умов, які змінювались, підвищити його роль у народному господарстві. З.Шкундін вважав арбітраж того часу особливим органом у системі держави, не відносячи його ані до судів, ані до адміністративних органів державного і громадського управління.
Після обрання Україною незалежності у зв’язку з прийняттям у 1991 р. Закону України «Про арбітражний суд» і Арбітражного процесуального кодексу України система держарбітражів була скасована з її одночасним перетворенням в арбітражні суди. В Україні починають діяти Вищій арбітражний суд України, арбітражний суд Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя, що складають єдину систему арбітражних судів.
Прийнята Верховною України 28 червня 1996 р. Конституція України створила фундаментальну правову базу, покликану забезпечити подальший розвиток судово-правової реформи в Україні.
У 1997 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державний арбітраж». Цим Законом до компетенції арбітражного суду був віднесений зокрема розгляд справ про банкрутство. Зазнала змін і доповнень ст. 4 Закону України «Про арбітражний суд», яка містила принципи організації та діяльності арбітражного суду. Ця стаття була доповнена дуже важливою для діяльності цього суду вказівкою, що арбітражний суд здійснює правосуддя і на такому принципі, як «змагальності сторін та свободи в наданні ними арбітражному суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості».
Крім того, були замінені слова «арбітр», «арбітражна колегія» на слова «суддя», «судова колегія», що ще більше підкреслювало правову природу арбітражних судів як спеціалізованих судових установ для здійснення правосуддя з господарських спорів.
Отже, в особі арбітражних судів судова влада одержала спеціалізовані судові органи, що мали прерогативи вирішувати господарські спори, які раніше розглядалися загальними судами, а також органами виконавчої влади.
Подальше реформування судової влади відбулося 21 червня 2001 р., коли Верховною Радою України були прийняті закони про внесення змін у Закон України «Про судоустрій України», у Закон України «Про арбітражний суд», в Арбітражний процесуальний кодекс України. У відповідності зі ст. 19 Закону України «Про судоустрій України» у системі судів загальної юрисдикції утворяться загальні і спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Отже, правосуддя в господарських відносинах з того часу здійснюється спеціалізованим судом — господарським судом. У зв’язку зі змінами у господарському судоустрої були внесені зміни і до Арбітражного процесуального кодексу України. Зокрема, була змінена його назва на «Господарський процесуальний кодекс України».
Останнім на сьогодні етапом історичного становлення господарських судів та господарського судочинства в Україні є прийняття у 2010 році Закону України «Про судоустрій та статус суддів», який визначає правові засади організації судової влади, в тому числі й господарського судочинства, та здійснення правосуддя в Україні, в тому числі господарського, з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів. (817)
1.2 Система господарських судів України
Систему господарських судів в Україні складають місцеві господарські суди, апеляційні господарські суди та Вищий господарський суд України.
Основним завданням системи господарського судочинства є захист законних прав та інтересів суб’єктів господарювання. Це завдання вирішується за допомогою функції розгляду конкретних справ в судових засіданнях. Розглядаючи справи та встановлюючи невиконання зобов’язання або виконання його неналежним чином по відношенню до кількісних, якісних показників, строків і тому подібне, суд відшкодовує збитки стороні, яка постраждала, стягує штрафні санкції з порушника.
Місцеві господарські суди розташовані у всіх обласних центрах областей, у столиці Автономної республіки Крим та містах республіканського значення Києві та Севастополі. Юрисдикція місцевих господарських судів поширюється у межах свого регіону. Загальна кількість — 27. Звернення до господарського суду з метою вирішення того чи іншого спору відбувається шляхом подання позовної заяви. Для звернення до місцевого господарського суду за захистом встановлюється загальна позовна давність у 3 роки. У деяких випадках встановлюється спеціальна позовна давність у 1 рік, зокрема у справах про: стягнення неустойки (штрафу, пені); спростування недостовірної інформації, поміщеної у ЗМІ; переведення на співвласника прав та обов’язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності; у зв’язку з недоліками проданого товару; у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти. Позовна давність у 10 років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину. Перебіг позовної давності починається з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності або його представником.
Апеляційні господарські суди переглядають рішення та ухвали господарських судів першої інстанції. Загальна їх кількість — 8. Юрисдикція апеляційних господарських судів є особливою і не збігається з адміністративно-територіальним устроєм. Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду – протягом п’яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом.
Вищий господарський суд України є вищим судовим органом у системі спеціалізованих господарських судів України та касаційною інстанцією у господарських справах. Заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Заява про перегляд судових рішень господарських судів подається протягом одного місяця з дня ухвалення судового рішення господарського суду, щодо якого подано заяву про перегляд судових рішень господарських судів, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання, на підтвердження неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.
Підвідомчість господарських справвизначається в багатьох випадках нормативними актами господарського законодавства, які часто містять посилання загального характеру на те, що спори, які виникають з того чи іншого приводу, вирішуються “судом або господарським судом”. У цьому разі слід звертатись до спеціальних норм господарського процесуального законодавства, що визначають підвідомчість справ господарським судам.
Відповідно до ст. 12 ГПК господарським судам підвідомчі:
1. справи у спорах, що виникають при укладанні, змінні, розірванні та виконанні господарських договорів, в тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:
· спорів про приватизацію державного житлового фонду;
· спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;
· спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
· спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;
· інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;
1. справи про банкрутство, які розглядаються у порядку провадження,
передбаченого ГПК, з урахуванням особливостей встановлених Законом України від 30 червня 1999 року «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а стосовно банкрутства банків – також Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року;
2. справи за заявами органів Антимонопольного комітету, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.
3. справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який був, і також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств що пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
Згідно ч. 4 ст. 12 ГПК підвідомчий господарським судам спір може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб.
Одним із видів третейських судів в Україні виступає Міжнародний комерційний арбітраж, який здійснює свою діяльність на підставі Закону України “Про третейські суди” від 11 травня 2004 р. та Закону Ук р а ї н и “Про міжнародний комерційний арбітраж” від 24 лютого 1994 р.
На вирішення міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін можуть передаватися:
1. спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном;
2. спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб’єктами права України.
Арбітражне рішення, яке приймає Міжнародний комерційний арбітраж, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов’язковим, і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням вимог законодавства.
1.3 Поняття,роль господарського процессу та господарського процессуального права в системі права
Господарський процес - це порядок, який опосередковує захист майнових прав і законних інтересів суб'єктів господарювання, порядок, за допомогою якого реалізуються норми матеріального (господарського) права. Тому господарський процес можна визначити як систему послідовно здійснюваних процесуальних дій, які здійснюють господарський суд та інші учасники господарського судочинства у зв'язку з підготовкою до розгляду, розглядом і вирішенням конкретної господарської справи, кінцевою метою якого є відновлення порушеного права суб'єкта господарювання або учасника господарських відносин.
Розкриваючи поняття «господарський процес», слід зазначити, що термін «процес» у перекладі з латинської означає хід, рух уперед. Визначаючи поняття господарського процесу, необхідно зауважити, по-перше, що це встановлений нормами господарського процесуального права постійний рух справи, який виник у сфері господарської діяльності між особами, визначеними Господарським процесуальним кодексом, а по-друге, це встановлена нормами господарського процесуального права форма діяльності господарських судів, спрямована на захист оспорюваних чи порушених прав організацій та громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.
Предметом господарського процесу є господарські та інші спори, які розглядають господарські суди в межах установленої для них підвідомчості та підсудності. Установлені нормами господарського процесуального права порядок порушення провадження у справі, розгляд і вирішення спорів, їх перегляд, а також виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду називається господарською процесуальною формою. її значення полягає в тому, що вона забезпечує захист прав суб'єктів господарської діяльності та гарантує прийняття законних і мотивованих рішень. Процесуальна форма є інструментарієм, за допомогою якого досягається законність у діяльності господарських судів.
Господарська процесуальна форма є нормативно встановленим порядком здійснення правосуддя, якій притаманні такі ознаки: нормативність, яка полягає в тому, що процесуальна форма встановлюється законодавством, а це забезпечує єдність нормативного регулювання господарського процесу і неможливість регулювання вказаної сфери підзаконними нормативно-правовими актами; безперечність, що означає обов'язковість дотримання форм реалізації процесуальних норм у діяльності учасників господарського процесу; системність, яка відображає необхідність структурувати господарський процесуальний регламент в єдине ціле; універсальність, що відображає застосування господарської процесуальної правової форми до вирішення різних справ, підвідомчих господарським судам без будь-якої істотної диференціації.
Для забезпечення форми процесуальної діяльності ГПК України визначає коло суб'єктів, які мають право звертатися до господарського суду за захистом (ст. 1 ГПК України), встановлює коло справ, підвідомчих господарським судам (ст. 12 ГПК України), правила підсудності справ у системі господарських судів (ст. 13,15,16 ГПК України), склад учасників господарського процесу (розділ IV ГПК України), розкриває поняття й види доказів, правила їх оцінки тощо.
Господарський процес являє собою послідовний, поступовий рух, який складається зі стадій. Стадія господарського процесу - це сукупність процесуальних дій щодо конкретної справи, об'єднаних однією спільною метою або спрямованих до однієї певної мети. Кожна стадія має свій зміст і мету: вирішення спору по суті, перевірка правильності прийнятого рішення, приведення його до виконання тощо.
Таким чином, господарське процесуальне право - це сукупність правових норм, що регулюють діяльність господарського суду та інших заінтересованих суб'єктів, пов'язану із здійсненням правосуддя у справах, віднесених до відання господарських судів. Іншими словами, господарське процесуальне право є сукупністю правових норм, що регулюють порядок здійснення господарського судочинства
Метою даної роботи є визначення місця господарського процесу в системі права, а також значення при вирішені господарських спорів.
В господарському процесі суд, сторони, інші учасники можуть здійснювати ті дії, які передбачені господарськими процесуальними нормами. Формалізація господарського процесу не є випадковою. Роль і значення процесуальній форми полягає в тому, щоби забезпечити захист дійсно існуючих прав суб’єктів господарювання та гарантувати винесення законних і обґрунтованих рішень. Господарський процес являє собою єдність процесуальних прав і обов’язків господарського суду, сторін та інших учасників процесу.
Тому господарський процес можна визначити як систему послідовно здійснюваних процесуальних дій, які здійснюють господарський суд та інші учасники судочинства у зв’язку з розглядом і вирішенням конкретної справи. Кінцева мета процесу — відновлення порушеного права (2, С.56).
Перш ніж перейти до розгляду питання суті та місця Господарського процесу у системі права, необхідно з’ясувати, що собою являє Господарський суд, його місце в системі судоустрою України та призначення.
Так, Господарський суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство.
Місцевими господарськими судами є господарський суд Автономної Республіки Крим, господарські суди областей, міст Києва і Севастополя.
Господарські суди сприяють економічним перетворенням у державі, формують конкурентноспроможне середовище для суб’єктів господарювання усіх форм власності шляхом реалізації конституційного принципу їх захисту. Господарські суди є також важливим інституційним засобом реалізації державної політики, їх діяльність невід’ємна від дій законодавчої та виконавчої гілок влади, приймаючи рішення у кожній конкретній господарській справі, вони здійснюють державну оцінку законності чи протиправності конкретних дій суб’єктів господарювання і спрямування їх у правове русло.
Здійснюючи правосуддя, господарські суди безпосередньо сприяють позитивним економічним перетворенням у державі, формуванню конкурентного середовища для суб’єктів господарювання всіх форм власності.
Особливістю господарських процесуальних правовідносин є те, що вони можуть бути лише у правовій формі та не існують як фактичні відносини, тобто вони існують, оскільки існує господарський процес, урегульований нормами права. В господарському процесі суддя господарського суду, інші учасники здійснюють лише ті процесуальні дії, які передбачені нормами господарського процесуального права.
Господарські процесуальні відносини виникають на підставі процесуальних норм, і в той самий час норми процесуального права реалізуються у цих відносинах. Як і будь-які інші правовідносини, господарські процесуальні відносини виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів. Специфікою господарських процесуальних відносин є те, що як юридичні факти виступають, як правило, процесуальні дії, що відбуваються у строки, встановлені законом або призначені господарським судом (2, С.58).
Об’єктом господарських процесуальних відносин є господарські спори підприємств та інших осіб господарювання між собою та спори у галузі управління господарською діяльністю. Суб’єктний склад процесуальних відносин складається із судді (одноособово або колегіально), сторін, третіх осіб, прокурора, державних органів та інших учасників.
Господарський процес – це установлений нормами господарського процесуального права порядок досудового врегулювання та судового розгляду господарських спорів. Основним завданням господарського процесу являється – примирення сторін, а у разі неможливості його досягнення – швидке вирішення спору. Керівним принципом даного процесу є змагальність сторін.
Стадії господарського процесу:
- досудове врегулювання розбіжностей;
- подання позову;
- підготовка справи до розгляду;
- порушення провадження по справі;
- винесення рішення;
- провадження справи в апеляційній та касаційній інстанціях;
- провадження за ново виявленими обставинами (1).
Щоб зрозуміти більш конкретно, що собою являє господарський процес та усвідомити його значення у врегулюванні господарських відносин – необхідно в повній мірі розкрити (з’ясувати) сутність усіх його стадій. Так як кожна з них має свої особливості, та потребує наявності професійних знань для участі в них.
Беручи до уваги вище викладене, неможливо недооцінити місце господарського процесу в системі судового врегулювання правовідносин. Так як являється правовим регулятором, щодо встановлення справедливості, захисту прав та інтересів господарюючих суб’єктів.
Підсумовуючи викладене, ще раз звернемо увагу на те, що український господарський процес розвивається еволюційним шляхом. На цьому шляху норми старого радянського арбітражного процесу змінюються і пристосовуються до нових суспільних реалій. У цьому прогресивному процесі важливу роль відіграють галузеві принципи господарського процесу, які вже сформувалися і знайшли своє закріплення в новому Господарському процесуальному кодексі України.
РОЗДІЛ ІІ СУД ЯК УЧАСНИК СУДОВОГО ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУ.
2.1. Повноваження господарського суду на стадії провадження першої інстанції
Порушення справи в суді першої інстанції є першим етапом відповідного провадження, який має свої специфічні задачі і цілі. Її загальною метою слід вважати реалізацію права на звернення за судовим захистом, оскільки на це спрямовані норми даного інституту, дії суб'єктів процесу та відношення між ними.
Важливим процесуальним засобом захисту порушеного або оспорюваного права учасників господарського процесу є подання позову. Для того щоб позов ефективно виконував свою роль, необхідно при зверненні до господарського суду суворо дотримуватися певного процесуального порядку, тобто правил подання позовної заяви, які визначаються ст. 54 - 60 ГПК України.
Позовне провадження має певні специфічні ознаки, у яких виражається його природа і сутність. Для нього характерні:
1) наявність матеріально-правової вимоги, яка виникає внаслідок порушення або оспорювання прав та інтересів суб’єктів господарювання;
2) розгляд і вирішення позовних вимог у встановленому законом процесуальному порядку;
3) наявність спору про право;
4) наявність двох наділених законом рівними процесуальними правами сторін з протилежними матеріально-правовими інтересами[2].
2.Після прийняття позовної заяви до провадження господарського суду процес переходить у стадію підготовки справи до судового розгляду. Підготовка будь-якої справи до розгляду є обов’язковим самостійним етапом господарського процесу, під час якого закладаються засади для виконання господарським судом головних задач судочинства.
Мета цього етапу господарського процесу – створення умов, спрямованих на забезпечення правильного і своєчасного вирішення спору.
Задачами підготовки справи до судового розгляду в господарському суді є:
1) уточнення позовних вимог і обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги;
2) визначення характеру правовідносин сторін і, відповідно, потенційного кола нормативних актів, які повинні будуть застосовуватися при вирішенні спору;
3) визначення можливого кола осіб, які братимуть участь у справі;
4) визначення кола доказів, необхідних для розгляду справи, і забезпечення їх наявності на момент судового розгляду;
5) сповіщення зацікавлених осіб про час і місце розгляду справи[3].
Відповідно до ст. 65 ГПК України, з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії з підготовки справи до розгляду:
1) вирішує питання про залучення до участі у справі іншого відповідача та про усунення чи заміну неналежного відповідача;
2) викликає представників сторін (якщо сторони знаходяться у тому ж населеному пункті, що й господарський суд) для уточнення обставин справи і з'ясовує, які матеріали може бути подано додатково;
3) зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження;
4) вирішує питання про призначення судової експертизи;
5) провадить огляд і дослідження письмових та речових доказів у місці їх знаходження;
6) вирішує питання про визнання явки представників сторін у засідання господарського суду обов'язковою;
7) вирішує питання про виклик посадових та інших осіб для дачі пояснень по суті справи;
8) вирішує питання про розгляд справи безпосередньо на підприємстві, в організації;
9) вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову;
10) вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи.
Судовий розгляд є один із головних етапів господарського процесу, під час якого відбувається розгляд і вирішення справи по суті, тобто перевіряється законність і обґрунтованість взаємних вимог сторін і третіх осіб на основі дослідження представлених доказів.
Судовий розгляд відбувається в засіданні господарського суду. Упродовж нього суд безпосередньо досліджує докази і встановлює фактичні обставини, на підставі яких виносить законне й обґрунтоване рішення. Під час судового розгляду найбільш повно виявляються основні принципи господарського процесу: законності, незалежності господарського суду, рівності сторін, змагальності, гласності та інші.
Строк вирішення господарського спору встановлено ст. 69 ГПК України. Так, спір повинен бути вирішений господарським судом у строк не більше двох місяців з дня отримання позовної заяви. Спір про стягнення заборгованості по опротестованому векселю повинен бути вирішений господарським судом у строк не більше одного місяця з дня отримання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більше як на п'ятнадцять днів.
Господарський процесуальний кодекс України не встановлює жорсткого порядку розгляду справ. Утім, у ньому визначена певна спрямованість процесуальних дій суду та інших учасників процесу.
Підготовча частина судового розгляду є системою процесуальних дій, спрямованих на виявлення можливості розгляду справи по суті. Вона містить дві самостійні процесуальні задачі:
1) з'ясування наявності або відсутності умов, необхідних для забезпечення правильного розгляду справи в даному судовому засіданні;
2) створення необхідних умов для всебічного, повного й об'єктивного дослідження доказів по справі в конкретному судовому засіданні, для здійснення судочинства на основі змагальності та рівноправності сторін.
Невиконання будь-якої з цих задач може призвести до порушення прав і законних інтересів суб'єктів процесу, вплинути на результат розгляду справи, відстрочити винесення законного й обґрунтованого рішення. Таким чином, виконання основних процесуальних задач цього етапу судового провадження необхідне для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи.
У стадії розгляду справи по суті велике значення має дослідження фактичних обставин справи, перевірка й оцінка зібраних доказів.
При розгляді справи по суті суд виконує три основні задачі:
1) визначення обсягу й меж дослідження обставин справи в судовому засіданні (суд з'ясовує обсяг позовних вимог позивача, чи не бажає позивач скористатися правом на зміну позову і чи визнає відповідач вимоги позивача);
2) виявлення наявності або відсутності підстав для припинення провадження по справі, пов'язаних з диспозитивними розпорядчими діями суб'єктів спірних правовідносин (наприклад, головуючий з'ясовує, чи не має наміру позивач відмовитися від своїх вимог і чи не бажають сторони врегулювати справу мирним шляхом);
3) дослідження доказів по справі (окрім цього, до структури процесуального доказування також включаються дії із визначення предмета доказування, збирання, пред’явлення та оцінки доказів).
Усі названі елементи знаходяться в тісному взаємозв'язку і спрямовані на досягнення однієї процесуальної мети – встановлення фактичних обставин справи.
Прийняття рішення виокремлюється в самостійну частину судового засідання. Відповідно до ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи.
Рішенням господарського судузазвичай називають постанову суду першої інстанції, якою вирішується матеріально-правова вимога позивача до відповідача, спір сторін по суті. Отже, рішення є актом захисту порушеного права інтересів сторін господарського процесу. Значення рішення полягає в тому, що воно припиняє спір про право. Оскільки спір, розглянутий по суті, закінчує судочинство по справі, рішення суду відновлює законність, порушену однією зі сторін, впорядковує господарсько-правові правовідносини.
2.2. Господарський суд як суд апеляційної
інстанції,його повноваження
Встановлено, щопоява апеляційних господарських судів в системі господарських судів була цілком закономірною. Дослідження повноважень апеляційної інстанції на різних етапах розвитку апеляційного перегляду свідчить, що намітилася тенденція до розширення кола цих повноважень у зв’язку з потребами учасників судового процесу в належному судовому захисті. Згодом суд апеляційної інстанції отримав право не лише встановлювати, чи правильним є рішення нижчого суду, але й безпосередньо впливати на матеріальні правовідносини шляхом повторного розгляду справи по суті. Зроблено висновок про наявність певної модернізації у змісті та обсязі повноважень суду апеляційної інстанції. Ці зміни пов’язані із закріпленням чіткої інстанційності органів судової влади в межах тієї чи іншої системи судочинства та формулюванням його кінцевої мети.
Містить аналіз правової природи апеляційного перегляду та визначається її вплив на повноваження апеляційних господарських судів.
Повноваження апеляційної інстанції визнані основою апеляційного процесу, який не може відбуватися без взаємодії його елементів. Апеляція складає зміст цих прав та обов’язків і є комплексним правовим явищем. Запропоновано розглядати апеляцію у широкому розумінні як форму оскарження судових актів суду першої інстанції; процедуру перегляду судових актів суду першої інстанції; стадію господарського процесу; судову інстанцію.
Обґрунтовано вплив особливостей апеляційних процесуальних відносин на зміст повноважень суду з апеляційного перегляду господарських справ. Визначено, що апеляційним процесуальним відносинам властиві такі ознаки: 1) ці відносини мають виключно правовий характер; 2) основним методом їх регулювання є імперативність; 3) обов’язковим суб’єктом цих відносин є суд; 4) передумовою їх виникнення є наявність рішення суду першої інстанції; 5) характеризуються визначеним коло суб’єктів, що мають право на апеляційне оскарження; 6) специфічний об’єкт апеляційних процесуальних відносин. Тому запропоновано визначати апеляційні процесуальні відносини як самостійну динамічну систему господарських процесуальних відносин, що виникають на основі фактичного складу між господарським судом апеляційної інстанції та особами, які беруть участь у справі, а також особами, які не брали участі у справі, але господарський суд вирішив питання про їх права та обов’язки, з приводу перевірки законності і обґрунтованості рішень і ухвал суду першої інстанції шляхом повторного розгляду справи по суті.
З’ясування сутності апеляції, апеляційного провадження, апеляційних процесуальних відносин дозволило визначити основні властивості, що характеризують повноваження суду апеляційної інстанції у господарському процесі. Так, ці повноваження: реалізуються в межах правової форми і в процесі їх правового регулювання; ними наділяється окрема ланка господарських судів; пов’язані із суб’єктним складом та предметом апеляційного перегляду; використовуються на підставі процесуальної юридичної форми.
Апеляційний господарський суд є особливим учасником апеляційних процесуальних відносин, оскільки він виступає носієм державної влади у сфері правосуддя, і наділяється при цьому правами та обов’язками. Для визначення повноважень апеляційної інстанції слід спочатку з’ясувати такі категорії як компетенція, юрисдикція. Поняття компетенції судового органу слід вважати більш загальним щодо його повноважень (суд здійснює свою діяльність, реалізуючи свої повноваження, а компетенція є предметом цієї діяльності). Компетенцією господарського суду апеляційної інстанції є сукупність його прав та обов’язків щодо перегляду рішень місцевого господарського суду, що не набрали законної сили, та ухвал у порядку апеляції, які реалізуються в його повноваженнях шляхом вчинення різноманітних процесуальних дій. Повноваження господарського суду апеляційної інстанції пов’язані ще з таким поняттям як юрисдикція, що є компетенцією апеляційного господарського суду щодо здійснення визначених законом процесуальних дій з перегляду рішення господарського суду першої інстанції, що не набрало законної сили, та його ухвал в апеляційному порядку, для чого він і наділяється відповідними повноваженнями.Пропонується під повноваженнями господарського суду апеляційної інстанції розуміти сукупність прав та обов’язків, спрямованих на здійснення певних процесуальних дій у межах закону щодо поданої апеляційної скарги на рішення господарського суду першої інстанції, що не набрало законної сили, чи його ухвалу.
Зміст предметних повноважень апеляційного господарського суду залежить від норм процесуального законодавства, що визначають об’єкт, суб’єкт апеляційного оскарження та дотримання строків і порядку подачі апеляційної скарги.
Обґрунтовано, що отримання кінцевого результату по справі не може бути безмежно довгим, тому пропонується передбачити, що поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги є можливим протягом шести місяців з дня прийняття судового акту місцевим господарським судом, а для скарг, поданих в інтересах осіб, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов’язки – протягом шести місяців з моменту, коли ці особи дізналися або не могли не дізнатися про прийнятий судовий акт.
Запропоновано розширити предметні повноваження апеляційного господарського суду щодо залишення апеляційної скарги без руху та у частині внесення до існуючих підстав повернення апеляційної скарги ще й таких, як апеляційна скарга подана на ухвалу місцевого господарського суду, яку не може бути оскаржено в апеляційному порядку відповідно до статті 106 ГПК; апеляційна скарга подана після ухвалення апеляційною інстанцією рішення зі справи.
Встановлено, що функціональні повноваження апеляційного господарського суду не зв’язані межами перегляду. Обґрунтована позиція, що господарський суд апеляційної інстанції не повинен виходити за межі доводів апеляційної скарги, крім випадків незаконності оскаржуваного судового акту з метою належного захисту прав та інтересів суб’єктів господарювання згідно з приписами закону. При перевірці правильності встановлення фактичних обставин справи повноваження апеляційної інстанції щодо виходу за межі доводів такої скарги слід обмежити.
Визначено, які дії має провести апеляційний господарський суд з метою перевірки оскаржуваного судового акту на його відповідність принципам законності та обґрунтованості. З’ясовано, що в ГПК не проводиться розмежування понять «додатково подані докази» і «матеріали подані додатково», хоча не всі матеріали відносяться до числа доказів.
Виявлено, оскільки апеляційна інстанція в господарському процесі наділена правом встановлювати нові обставини на підставі наявних та додатково поданих доказів, може скластися ситуація, коли неправильно було б визнати рішення місцевого господарського суду необґрунтованим, за умови що цей суд виносив рішення на підставі тих доказів, що були в матеріалах справи. Тому запропоновано серед підстав для скасування та зміни рішення місцевого господарського суду визначити й таку підставу, як невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, встановлених апеляційним господарським судом на підставі наявних і додатково поданих доказів та матеріалів.
Провадження в апеляційній інстанції, що розглядає апеляційну скаргу по суті, не закінчується без застосування повноважень, які можна поділити на дві групи: які пов’язані зі скасуванням оскаржуваного судового акту, і які не пов’язані з його скасуванням. Господарський суд апеляційної інстанції застосовує те чи інше повноваження з названих груп у залежності від того, чи зроблена судом першої інстанції помилка, пов’язана з правовою чи з фактичною стороною підстав рішення.
Підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, що свідчить про незаконність рішення. Визначено, що в ГПК відсутні указівки про форми неправильного застосування норм матеріального права. Пропонується порушення норм матеріального права вбачати в неправильному його тлумаченні, а неправильне застосування – у незастосуванні належної або застосуванні неналежної норми закону та застосування закону до неіснуючих між сторонами правовідносин.
Визначається, що оскаржуваний судовий акт господарського суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку з припиненням провадження у справі або із залишенням позову без розгляду з підстав, передбачених ст.ст. 80, 81 ГПК, у зв’язку з чим апеляційний господарський суд реалізує функціонально-предметні повноваження.
Підстави скасування судових актів із припиненням провадження у справі доцільно об’єднати у дві групи: до першої групи слід віднести підстави у зв’язку з відсутністю у позивача права на судовий захист у конкретному спірному правовідношенні у господарському суді, до другої – підстави у зв’язку з відсутністю волевиявлення сторін. Друга група зазначених повноважень безпосередньо пов’язана з диспозитивним характером матеріальних прав сторін у господарському процесу, оскільки сторони мають право самостійно розпоряджатися предметом спору, за умови дотримання ч. 6 ст. 22 ГПК.
З’ясовано, що на відміну від Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК) та Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАС) ГПК не визначає повноважень апеляційного господарського суду щодо затвердження мирової угоди і прийняття відмови від позову. Автором відстоюється позиція про необхідність наділення апеляційного господарського суду правом застосовувати засоби примирення у господарському процесі.
Аргументується доречність доповнення положень ГПК в частині надання господарським судам повноважень щодо залишення позову без розгляду з підстав, коли позивач подав заяву про залишення позову без розгляду та якщо провадження у справі порушено за позовною заявою, поданою без додержання вимог щодо надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів, сплати судового збору у встановленому порядку й розмірі.
Встановлено, що господарський суд апеляційної інстанції уповноважений застосовувати й інші повноваження, які не належать ні до предметних, ні до функціональних чи змішаних повноважень, зокрема: повноваження щодо забезпечення позову, повноваження щодо відкладення розгляду справи та оголошення перерви в засіданні, винесення окремої ухвали та інші. При цьому існує ще одна група повноважень, закріплена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», які доречно об’єднати під назвою позапроцесуальні (аналіз судової статистики, вивчення та узагальнення судової практики та надання місцевим судам методичної допомоги в застосуванні законодавства).
Господарським процесуальним законодавством передбачено спеціальні стадії оскарження рішень, ухвал, постанов господарських судів:
1. провадження в апеляційній інстанції за скаргами на рішення місцевих господарських судів, яке не набрало законної сили;
2. провадження в суді касаційної інстанції за скаргами на рішення місцевих господарських судів, що набрало законної сили, та постанову апеляційного господарського суду;
3. перегляд судових рішень Вищого господарського суду України Верховним Судом України.
Перегляд судом апеляційної інстанції рішень, які не набрали законної сили — найбільш доступний та швидкий спосіб перевірки законності та обґрунтованості судових актів.
Головна мета апеляційної інстанції — перевірити законність та обґрунтованість рішень, які не набрали законної сили і були винесені господарським судом першої інстанції, тим самим не допустити набрання законної сили та виконання помилкових рішень. Господарський суд апеляційної інстанції повинен перевірити правильність судових актів як з фактичної, так і з правової сторони, за наявними у справі і додатково поданими доказами. Він не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі (ст. 101 ГПК).
Право на подання апеляційної скарги на рішення, яке не набрало законної сили, мають сторони (позивач, відповідач), треті особи з самостійними вимогами на предмет спору. Крім того, прокурор має право внести апеляційне подання на рішення, яке не набрало законної сили.
В силу ст. 93 ГПК апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом 10 днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення — з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК. Апеляційна скарга або подання подається через місцевий господарський суд, що розглянув справу, який у 5-денний термін надсилає їх разом із справою відповідному апеляційному господарському суду. Перегляд за апеляційною скаргою або поданням здійснює апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюється на територію знаходження відповідного місцевого господарського суду.
Порядок розгляду справи господарським судом апеляційної інстанції закріплено в ст. 99 ГПК, згідно з якою справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції, з урахуванням особливостей, передбачених у розд. 7 ГПК “Перегляд судових рішень в апеляційному порядку”. Згідно зі ст. 101 ГПК додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються нові вимоги, які не були пред’явлені при розгляді справи в першій інстанції (ч. 3 ст. 101 ГПК).
Апеляційна скарга (подання), яка надійшла в суд другої інстанції, має бути розглянута у 2-х місячний строк з дня надходження (ст. 102 ГПК).
Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право:
1. залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення;
2. скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;
3. скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;
4. змінити рішення.
За результатами розгляду апеляційної скарги приймається постанова, яка підписується всіма суддями, і в якій мають бути зазначені відомості, передбачені ст. 105 ГПК.
Окремо від рішення може бути оскаржено ухвалу господарського суду першої інстанції (ч. 1 ст. 106 ГПК) у випадках, передбачених цим Кодексом та Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Зокрема, ГПК передбачає оскарження окремо від рішення ухвали про відмову у прийняття позовної заяви (ст. 62), про повернення позовної заяви (ст. 63), про забезпечення позову (ст. 67), про зупинення провадження у справі (ст. 79), про припинення провадження у справі (ст. 80) тощо.
Провадження в касаційній інстанції призначено для перевірки законності судових актів господарських судів України, які набрали законної сили з метою більш надійного захисту прав учасників процесу, забезпечення єдності правозастосовчої практики та зміцнення законності в господарській сфері. Перевірку законності судових актів, які набрали законної сили, здійснює Вищий господарський суд України.
Право касаційного оскарження мають особи, які брали участь у справі, а також особи, яких не було залучено до участі у справі, але щодо прав та обов’язків яких господарський суд прийняв рішення чи постанову (ст. 107 ГПК).
Згідно зі ст. 109 ГПК касаційна скарга (подання) подається до Вищого господарського суду України через місцевий чи апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову. Місцевий чи апеляційний господарський суд зобов’язаний надіслати скаргу (подання) разом зі справою до Вищого господарського суду України у 5-денний строк з дня її надходження. Згідно ст. 110 ГПК касаційну скаргу (подання) може бути подано протягом одного місяця з дня набрання законної сили рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду.
Касаційна скарга на рішення господарського суду чи постанову апеляційної інстанції розглядається в 2-місячний строк з дня надходження справи разом зі касаційною скаргою (поданням) до Вищого господарського суду України. Згідно зі ст. 1115 в касаційній інстанції скарга (подання) розглядаються за правилами розгляду справи в суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов’язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
2.3Повноваження господарського суду при касаційному оскарженні рішень
Провадження в касаційній інстанції призначено для перевірки законності судових актів господарських судів України, які набрали законної сили з метою більш надійного захисту прав учасників процесу, забезпечення єдності правозастосовчої практики та зміцнення законності в господарській сфері. Перевірку законності судових актів, які набрали законної сили, здійснює Вищий господарський суд України.
Право касаційного оскарження мають особи, які брали участь у справі, а також особи, яких не було залучено до участі у справі, але щодо прав та обов’язків яких господарський суд прийняв рішення чи постанову (ст. 107 ГПК).
Згідно зі ст. 109 ГПК касаційна скарга (подання) подається до Вищого господарського суду України через місцевий чи апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову. Місцевий чи апеляційний господарський суд зобов’язаний надіслати скаргу (подання) разом зі справою до Вищого господарського суду України у 5-денний строк з дня її надходження. Згідно ст. 110 ГПК касаційну скаргу (подання) може бути подано протягом одного місяця з дня набрання законної сили рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду.
Касаційна скарга на рішення господарського суду чи постанову апеляційної інстанції розглядається в 2-місячний строк з дня надходження справи разом зі касаційною скаргою (поданням) до Вищого господарського суду України. Згідно зі ст. 1115 в касаційній інстанції скарга (подання) розглядаються за правилами розгляду справи в суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов’язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Повноваження суду касаційної інстанції відносно рішення або постанови, яке перевіряється за касаційною скаргою (поданням), передбачені в ст. 1119 ГПК. Згідно з цією статтею касаційна інстанція має право:
залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу (подання) без задоволення;
скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення;
скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень, передбачених ч. 2 ст. 11110 ГПК;
скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково;
змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції;
залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.
За наслідками розгляду скарги (подання) приймається постанова, яка повинна бути підписана всіма суддями і містити визначені законодавством реквізити. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Крім того, ст. 11113 ГПК передбачає, що ухвали місцевого або апеляційного господарського суду також можуть бути оскаржені у касаційному порядку у випадках, передбачених ГПК та Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Згідно зі ст. 11114 сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право оскаржити у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду, а також ухвалу Вищого господарського суду України про повернення касаційної скарги (подання) до Верховного Суду України.
Скарга (подання) вноситься тільки на постанову Вищого господарського суду України за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного господарського суду.
Згідно зі ст. 11115 Верховний Суд України переглядає у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України у випадках, коли вони оскаржені:
з мотивів застосування Вищим господарським судом закону чи іншого нормативно-правового акта, що суперечить Конституції України;
у разі їх невідповідності рішенням Верховного Суду України чи Вищого суду іншої спеціалізації з питань застосування норм матеріального права;
у зв’язку з виявленням різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону чи іншого нормативно-правового акту в аналогічних справах;
з мотивів невідповідності постанов чи ухвал міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;
на підставі визнання їх міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов’язання України.
Касаційна скарга (подання) на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України подається не пізніше одного місяця з дня їх прийняття. Касаційна скарга (подання) подається через Вищий господарський суд України, який протягом 10 днів з дня надходження скарги (подання) надсилає її разом зі справою до Верховного Суду України.
Постанови Вищого господарського суду України переглядаються у касаційному порядку за правилами розгляду справи у господарському суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов’язаних з встановленням обставин справи та їх доказуванням. У провадженні Верховного Суду України, як і провадженні суду касаційної інстанції, додатково не встановлюються обставини справи та не приймаються додатково надані докази. Верховний Суд України лише перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права.
Питання про порушення Верховним Судом України провадження з перегляду постанови чи ухвали Вищого господарського суду України вирішується позитивно при згоді хоча б одного судді на засіданні колегії у складі трьох суддів Судової палати у господарських справах, і розглядається протягом 1 місяця з дня надходження касаційної скарги чи подання. Постанова чи ухвала Вищого господарського суду України переглядається на засіданні суддів Судової палати у господарських справах Верховного Суду України.
Верховний Суд України, розглянувши справу в касаційному порядку, за результатами цього розгляду має право:
залишити постанову чи ухвалу без змін, а скаргу (подання) без задоволення;
скасувати постанову і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції або скасувати ухвалу і передати справу на розгляд до Вищого господарського суду України;
скасувати постанову чи ухвалу і припинити провадження у справі.
Підставами для скасування постанов чи ухвал Вищого господарського суду України, згідно ст. 11119 є їх невідповідність Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, чи інше неправильне застосування норм матеріального права.
За результатами розгляду скарги (подання) ухвалюється постанова Верховного Суду України більшістю голосів суддів, які брали участь у перегляді постанови чи ухвали Вищого господарського суду України. Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає, вона надсилається сторонам у справі в 5-денний строк з дня її ухвалення. Судді, які не погоджуються з рішенням, можуть висловити окрему думку, яка додається до постанови.
Перегляд рішення, ухвали, постанови господарського суду за нововиявленими обставинами є окремою стадією господарського процесу. Його здійснює той самий суд, що прийняв рішення, ухвалу, постанову.
Особливістю перегляду за нововиявленими обставинами є те, що питання про незаконність або необґрунтованість судового акту виникає у зв’язку з виявленням обставин, які господарський суд не міг врахувати при розгляді справи, оскільки вони не були і не могли бути відомі ані господарському суду, ані особам, які брали участь у справі, і про існування цих обставин стало відомо вже після прийняття рішення, ухвали, постанови.
Сутність перегляду судових актів за нововиявленими обставинами як інституту господарського процесуального права — нагляд за законністю та обґрунтованістю судових актів при отриманні господарським судом, який їх виніс, відомостей про наявність нововиявлених обставин. Нововиявлені обставини — це фактичні обставини, які існували, але не були та не могли бути відомими заявнику або господарському суду на момент винесення судового акту, але їх наявність має суттєве значення для справи або ставить під сумнів законність та обґрунтованість судового акту.
Рішення, ухвала, постанова можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами за заявою сторони, поданням прокурора чи його заступника не пізніше 2 місяців з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення. Встановлений строк, якщо його пропущено з поважних причин, може бути відновлено на підставах та в порядку, передбаченому ст. 53 ГПК.
Господарський суд, який прийняв заяву про перегляд за нововиявленими обставинами має розглянути її у місячний строк з дня надходження, керуючись загальними правилами проведення судового розгляду, передбаченими ГПК.
Перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими обставинами не означає обов’язкового скасування чи зміни судового акту, що переглядається. За результатами перегляду рішення, ухвали, постанови, згідно зі ст 114 ГПК приймається:
рішення — при зміні або скасування рішення;
постанова — при зміні або скасуванні постанови;
ухвала — у разі зміни чи скасування ухвали або залишення рішення, ухвали, постанови без змін.
Рішення, ухвала, постанова надсилається сторонам у 5-денний строк з дня прийняття. Законність рішення, ухвали, постанови, прийнятих за результатами перегляду за нововиявленими обставинами, може бути переглянуто в загальному порядку.
Виконання судових рішень — це самостійний, особливий інститут процесуального права. На підставі Закону “Про судоустрій України” та ГПК судовий акт господарського суду, що набрав законної сили, є обов’язковим для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування та інших органів, посадових осіб і громадян та підлягає виконанню на всій території України. Невиконання судових актів господарського суду тягне за собою відповідальність, передбачену ГПК та іншими законодавчими актами України.
Сторони є головними учасниками виконавчого провадження, оскільки від їх юридичних дій залежить розвиток цієї стадії господарського процесу.
Стягувач — це сторона, на користь якої провадиться стягнення. Як правило, стягувачем стає позивач, але ним може стати і відповідач, якщо позивачу у позові відмовлено і з нього стягуються судові витрати на користь відповідача. Стягувачем може стати і третя особа з самостійними вимогами на предмет спору, якщо її вимоги судом задоволені.
Боржник — це особа, яка зобов’язана виконати на користь стягувача дії, підтверджені рішенням суду.
Набрання рішенням, ухвалою, постановою господарського суду законної сили означає, що наявність чи відсутність прав і фактів, які лежать в їх основі, встановлено судом остаточно, і ці встановлені судом права підлягають безперечному виконанню за вимогою уповноважених осіб. Рішення, ухвала, постанова господарського суду, що набрали законної сили, набувають таких наслідків, як виключність, неспростовність, обов’язковість для всіх підприємств, організацій, установ, посадових осіб та громадян.
На виконання рішення (ухвали
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 121 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Для комбинированной выработки электроэнергии и тепла | | | Ворсинчаста пухлина |