Вимоги до розміщення вогнегасників

Згідно з правилами пожежної безпеки в Україні розміщення і обслугову­вання вогнегасників повинно відповідати таким вимогам:

ü уведені в експлуатацію вогнегасники повинні мати облі­кові (інвентаризаційні) номери за прийнятою на об’єкті системою нумерації;

ü пристрої ручного запуску мають бути опломбовані;

ü вогнегасники мають розміщуватися з урахуванням зруч­ності користування;

ü підходи до місця розміщення мають бути завжди вільні;

ü ділянки поверхні, на яких розміщують вогнегасники, не­обхідно фарбувати в білий колір з червоним обрамлен­ням шириною 20−50 мм;

ü вогнегасники мають бути в легкодоступних і помітних місцях, де не потрапляють на них сонячні про­мені та відсутній безпосередній вплив опалювальних і нагріваль­них приладів;

ü навішувати на вертикальні конструкції не вище ніж 1,5 м від рівня підлоги до нижньої частини вогнегасника, на відстані від дверей, достатньої для повного їх відкриття.

Вода − найбільш дешева і поширена вогнегасна речовина. Вода порівняно з іншими вогнегасними речовинами має найбільшу теплоємність і придатна для гасіння більшості горючих речовин. Вода застосовується у вигляді компактних і розпилених струменів і як пара. Вогнегасний ефект компактних струменів води полягає у змочуванні поверхні, зволоженні та охолодженні твердих горючих матеріалів. Подача води до місця пожежі здійснюється пожежними рукавами. Відкидний рукав від пожежного крана або насоса закінчується металевим соплом, обладнаним розбризкувачем. Розбризкувач дозволяє отримувати компактний або розсіяний струмінь води. Струменем води гасять тверді горючі речовини; дощем і водяним пилом − тверді, волокнисті сипучі речовини, а також спирти, трансформаторне і солярове мастила.

Водою не можна гасити легкозаймисті рідини (бензин, гас), оскільки, маючи велику питому вагу, вода накопичується внизу цих речовин і збільшує площу горючої поверхні. Не можна гасити водою такі речовини, як карбіди та селітру, які виділяють при контакті з водою горючі речовини, а також металевий калій, натрій, магній та його сплави, електрообладнання, що знаходиться під напругою, цінні папери та устаткування.

Водяна пара застосовується для гасіння пожеж у приміщеннях об’ємом до 500 м³ і невеликих загорань на відкритих установках. Вогнегасна концентрація пари у повітрі становить 35 %.

Водні розчини солей застосовуються для гасіння речовин, які погано змочуються водою (бавовна, деревина, торф). У воду додають поверхнево-активні речовини: піноутворювач ПО-1, сульфаноли НП-16, сульфонати, змочувач ДП.

Промислові приміщення мають зовнішнє і внутрішнє протипожежне водопостачання, запроектоване згідно з вимогами ДБН В.2.5-13-98. Необхідний тиск води створюється стаціонарними пожежними насосами, котрі забезпечують подавання компактних струменів на висоту не менше 10 м або рухомими пожежними автонасосами і мотопомпами, що забирають воду із гідрантів.

Гідранти (зовнішнє протипожежне водопостачання) розташовуються на території підприємств на відстані не більше 100 м по периметру будівель вздовж доріг і не ближче 5 м від стін.

Внутрішнє протипожежне водопостачання здійснюється пожежними кранами, які встановлюються на висоті 1,35 м від підлоги всередині приміщень біля виходів, у коридорах, на сходових клітках. Кожний пожежний кран споряджається прогумованим рукавом та пожежним стволом. Довжина рукава − 10 або 20 м. Продуктивність кожного крана повинна бути не меншою, ніж 2,5 л/с. Витрати води на зовнішнє пожежогасіння беруться залежно від ступеня вогнестійкості будівель, їх об’єму, категорії пожежо- і вибухонебезпеки виробництва у межах від 10 до 40 л/с.

Для гасіння великих загорянь у приміщеннях категорій А, Б, В застосовують стаціонарні установки водяного, газового, хімічного та повітряно-пінного гасіння.

До розповсюджених стаціонарних засобів гасіння пожежі відно­сять спринклерні та дренчерні установки. Це розга­лужена мережа трубопроводів із спринклерними або дренчерними головками, розташовані під стелею приміщення, яке потрібно захистити, або в інших місцях – залежно від типу і властивостей вогнегасних речовин.

У водяних спринклерних установках водорозпилюючі головки одночасно є датчиками. Вони спрацьовують при підвищенні темпера­тури у зоні дії спринклерної головки. Сплав, який з’єднує пластини замка, що закриває вихід води, плавиться, замок розпадається і розпи­лена завдяки спеціальній розетці вода починає падати на джерело зай­мання. Кількість спринклерних головок визначають з розрахунку: 12 м² підлоги на одну головку.

Дренчерна головка за зовнішнім виглядом мало відрізняється від спринклерної. Але вона відкрита – не має легкоплавкого замка. Вми­кання дренчерної установки при пожежі у приміщенні, що потребує захисту, здійснюється або за допомогою пускового вентиля, який від­кривається вручну, або за допомогою спеціального клапана, обладна­ного легкоплавким замком. В обох випадках вода поступає до всіх дренчерів і в розпиленому стані одночасно починає зрощувати всю площу, над якою розташовані дренчерні головки. Таким чином можуть створюватися водяні завіси або здійснюватися гасіння пожеж па великій площі. Замки спринклерних головок та контрольні клапа­ни дренчерних установок розраховані на температуру розкривання 72, 93, 141 та 182° С залежно від можливої температури при поже­жі у приміщенні, що потребує захисту.

Спринклерні та дренчерні установки безперервно вдосконалюють­ся. На даний час застосовують дренчерні установки для гасіння пожеж повітряно-механічною піною, у яких звичайні дренчери замінені пін­ними, а керування автоматизоване. Кран автоматичного пуску вв'яза­ний із температурним датчиком, що знаходиться безпосередньо у при­міщені. Є також автоматичні вуглекислотні установки гасіння пожежі.

Одним з варіантів стаціонарних установок пожежогасіння є системи автоматичні модульні САМ-3, САМ-6, САМ-9, у яких використовуються вогнегасні порошки. У цих системах принцип дії закачних порошкових вогнегасників суміщено з принципом дії теплово­го замка. При досягненні певної температури, що є свідченням вини­кнення у приміщенні пожежі, спрацьовує тепловий замок і автоматично починається розпилення порошка. Це забезпечує ефективне застосуван­ня таких САМ для протипожежного захисту об'єктів без участі людини.

Успішна боротьба з пожежами забезпечується також наявністю ефективних засобів оповіщення, сигналізації і надійного зв’язку підприємств з пожежними частинами. Найбільш швидкодіючими є установки автоматичної і напівавтоматичної сигналізації.

Установки автоматичної електричної пожежної сигналізації монтують на складах, базах та інших пожежонебезпечних і важливих об’єктах. Основними складовими цих установок є: сповіщувачі (датчики), що монтуються в будівлях або на території об'єктів і призначені для подання сигналу про пожежу; приймальні апарати (станції), що забезпечують приймання сигналів від сповіщувачів; лінії комунікації, що з’єднують сповіщувачі з приймальними апаратами; джерела електроживлення.

Сповіщувачем називають автоматичний пристрій, що сприймає і при певних умовах перетворює контрольовану величину параметра у вигідний для передачі по лінії зв'язку електричний сигнал.

Автоматичні сповіщувачі за принципом дії (спрацювання) поділяються на

ü теплові (термосповіщувачі),

ü димові,

ü світлові

ü комбіновані.

Теплові сповіщувачі за типом чутливого елемента, в свою чергу, поділяються на: біометалеві, термопарні та напівпровідникові.

За принципом дії теплові сповіщувачі діляться на: максимальні, диференційні та максимально-диференційні.

Максимальні термосповіщувачі спрацьовують тоді, коли температура навколишнього повітря досягає температури спрацювання, тобто тієї, на яку вони відрегульовані.

Диференційні термосповіщувачі спрацьовують при певній швидкості зростання температури, наприклад, при підвищенні температури навколишнього середовища з визначеною швидкістю (на 30° С протягом 7 сек. та ін.), максимально диференційні. Всі теплові сповіщувачі спрацьовують при температурі на 20...40° С вище можливої максимальної при звичайних умовах.

Найбільш поширеними є біметалеві сповіщувачі, принцип дії яких базується на явищі термоелектрики. У провідниках, виконаних із різнорідних матеріалів, виникає термоелектрорушійна сила (ТЕРС), якщо місця їх з’єднання тримати при різних температурах. Біметалевий сповіщувачі забезпечує плавне регулювання пристрою спрацювання, який відновлюється після припинення пожежі. В плавких автоматичних сповіщувачі пружини спаяні легкоплавким сплавом. При підвищенні температури сплав розплавляється, пружини розходяться і замикають сигнальне коло.

Димові сповіщувачі працюють на принципі дії продуктів горіння (диму) на електричний струм іонізаційної камери, що використовується як датчик. При попаданні диму в іонізаційну камеру в останній збільшується опір, що обумовлює збільшення напруги на клерувальній сітці тиратрона. При цьому розжарюється сітка і відкривається тиратрон, через який проходить електричний струм, спрацьовує реле і подається сигнал на приймальну станцію. Живлення сповіщувачі здійснюється постійним струмом напругою 220 В.

Автоматичні світлові сповіщувачі працюють на принципі перетворення ультрафіолетового випромінювання відкритого полум’я в електричну енергію. Сповіщувач реагує на ультрафіолетове випромінювання довжиною хвилі 3000…20000 А⁰ і призначається для контролювання об’єктів з нормальною освітленістю.

Приймальні станції пожежної сигналізації забезпечують прийом сигналів від сповіщувача, перетворення їх у світлову і звукову інформацію, а за необхідності − ввімкнення автоматичних засобів пожежогасіння.

Дата добавления: 2015-07-14