Від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв

міжнародних збройних конфліктів (Протокол I) [82]

Женева, 8 червня 1977 року

(витяги)

Розділ II. Припинення порушень Конвенцій

і цього Протоколу

Стаття 85. Припинення порушень цього Протоколу. 1. Положення Конвен­цій, що стосуються припинення порушень і серйозних порушень, доповнені цим розділом, застосовуються щодо припинення порушень і серйозних порушень цього Протоколу.

2. Дії, що характеризуються в Конвенціях як серйозні порушення, є серйозни­ми порушеннями цього Протоколу, якщо вони вчиняються проти осіб, які перебу­вають під владою супротивної сторони й користуються захистом статей 44, 45 і 73 цього Протоколу, або проти поранених, хворих та осіб, що потерпіли корабельну аварію, які належать до супротивної сторони й користуються захистом цього Протоколу, або проти медичного чи духовного персоналу, медичних формувань чи санітарно-транспортних засобів, що перебувають під контролем супротивної сторони й користуються захистом цього Протоколу.

3. На доповнення до серйозних порушень, визначених у статті 11, такі дії розглядаються як серйозні порушення цього Протоколу, коли вони вчиняються навмисне на порушення відповідних положень цього Протоколу і є причиною смерті або серйозного тілесного пошкодження чи шкоди здоров’ю:

a) перетворення цивільного населення або окремих цивільних осіб на об’єкт нападу;

b) вчинення нападу невибіркового характеру, що торкається цивільного насе­лення або цивільних об’єктів, коли відомо, що такий напад стане причиною надмірних втрат життя, поранень серед цивільного населення або завдасть шкоди цивільним об’єктам, як це визначено в пунктах «a.2», «a.3» статті 57;

c) вчинення нападу на установки або споруди, що містять небезпечні сили, коли відомо, що такий напад стане причиною надмірних втрат життя, поранень серед цивільного населення або завдасть шкоди цивільним об’єктам як це визна­чено в пунктах «a.2», «a.3» статті 57;

d) перетворення необоронних місцевостей і нейтральних зон на об’єкт нападу;

e) вчинення нападу на особу, коли відомо, що вона припинила брати участь у воєнних діях;

f) віроломне використання на порушення статті 37 розпізнавальної емблеми Червоного Хреста, Червоного Півмісяця або Червоного Лева і Сонця, або інших захисних знаків, визнаних Конвенціями і цим Протоколом.

4. На доповнення до серйозних порушень, зазначених у попередніх пунктах цієї статті та в Конвенціях, розглядаються як серйозні порушення цього Прото­колу такі дії, коли вони здійснюються навмисне й на порушення Конвенцій або цього Протоколу:

a) переміщення окупуючою державою частини її власного цивільного насе­лення на окуповану нею територію або депортація чи переміщення всього або частини населення окупованої території у межах цієї території чи за її межі на порушення статті 49 Четвертої конвенції;

b) невиправдана затримка репатріації військовополонених або цивільних осіб;

c) застосування практики апартеїду інших негуманних і принижуючих дій, заснованих на расовій дискримінації, які зневажають гідність особи;

d) перетворення ясно розпізнаних історичних пам’яток, творів мистецтва або місць відправлення культу, які є культурною або духовною спадщиною народів і яким спеціальною угодою, укладеною, наприклад, у рамках компетентної органі­зації, надається особливий захист на об’єкт нападу, внаслідок чого вони зазнають великих руйнувань, коли немає свідчень про порушення супротивною стороною пункту «b» статті 53, і коли такі історичні пам’ятки, твори мистецтва та місця від­правлення культу не розміщені поблизу воєнних об’єктів;

e) позбавлення особи, яка користується захистом Конвенцій або захистом, зга­даним у пункті 2 цієї статті, права на неупереджене й нормальне судочинство.

5. Без шкоди для застосування Конвенцій і цього Протоколу серйозні пору­шення цих документів розглядаються як воєнні злочини.

Стаття 86. Неприйняття заходів. 1. Високі Договірні Сторони і сторони, що перебувають у конфлікті, повинні перепиняти серйозні порушення та вживати необхідних заходів щодо перепинення всіх інших порушень Конвенцій або цього Протоколу, які є результатом неприйняття заходів, що мають бути прийняті.

<...>

Стаття 87. Обов’язки командирів. 1. Високі Договірні Сторони і сторони, що перебувають у конфлікті, повинні вимагати від воєнних командирів, оскільки це стосується осіб, які входять до складу підлеглих їм збройних сил, та інших під­леглих їм осіб, щоб вони не допускали порушень Конвенцій і цього Протоколу і, в разі потреби, перепиняли ці порушення та повідомляли про це компетентні власті.

2. З метою запобігання порушенням і перепинення їх Високі Договірні Сто­рони і сторони, що перебувають у конфлікті, повинні вимагати, щоб особи, які входять до складу підлеглих їм збройних сил, були обізнані з обов’язками, що покладаються на них Конвенціями і цим Протоколом.

3. Високі Договірні Сторони і сторони, що перебувають у конфлікті, повинні вимагати від кожного командира, який знає про те, що його підлеглі чи інші особи, що перебувають під його контролем, мають намір вчинити або вчинили порушення Конвенцій або цього Протоколу, вжиття необхідних заходів щодо запобігання подібним порушенням Конвенцій або цього Протоколу і, за потреби, щодо порушення дисциплінарного чи кримінального переслідування проти тих, хто вчинив такі порушення.

Стаття 88. Взаємна допомога в питаннях кримінального переслідування. 1. Високі Договірні Сторони максимально сприяють одна одній у зв’язку з кримі­нальним переслідуванням, що розпочинається в разі серйозних порушень Конвен­цій і цього Протоколу.

2. Без шкоди для прав і обов’язків, встановлених Конвенціями і пунктом 1 статті 85 цього Протоколу, і коли обставини це дозволяють, Високі Договірні Сторони співробітничають у тому, що стосується видачі. Вони належним чином враховують прохання держави, на території якої було вчинено дане право­порушення.

<...>

Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців [83]

Нью-Йорк, 4 грудня 1989 року

(витяги)

Стаття 1. Для цілей цієї Конвенції:

1. Термін «найманець» означає будь-яку особу, яка:

a) спеціально завербована на місці або за кордоном, щоб битися у збройному конфлікті;

b) беручи участь у воєнних діях, керується головним чином бажанням одер­жати особисту вигоду і якій дійсно обіцяно стороною або за дорученням сторони, що перебуває у конфлікті, матеріальну винагороду, що істотно перевищує винаго­роду, яка обіцяна чи виплачується комбатантам такого ж рангу і функції, які входять до особового складу збройних сил даної сторони;

c) не є ні громадянином сторони, що перебуває у конфлікті, ні особою, яка постійно проживає на території, що контролюється стороною, яка перебуває у конфлікті;

d) не входить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті; та

e) не послана державою, яка не є стороною, що перебуває у конфлікті, для виконання офіційних обов’язків як особи, яка входить до складу її збройних сил.

2. Термін «найманець» означає також будь-яку особу, яка у будь-якій іншій ситуації:

a) спеціально завербована на місці або за кордоном для участі у спільних насильницьких діях, спрямованих на:

i) повалення уряду або інший підрив конституційного порядку держави або

ii) підрив територіальної цілісності держави;

b) беручи участь у таких діях, керуються головним чином бажанням одержати значну особисту вигоду і яка спонукається до цього обіцянкою виплати або випла­тою матеріальної винагороди;

c) не є ні громадянином, ні постійним жителем держави, проти якої спря­мовані такі дії;

d) не надіслана державою для виконання офіційних обов’язків; і

e) не входить до особового складу збройних сил держави, на території якої здійснюються такі дії.

Стаття 2. Будь-яка особа, яка вербує, використовує, фінансує або навчає найманців, визначення яких міститься у статті 1 цієї Конвенції, чинить злочин за змістом цієї Конвенції.

Стаття 3. 1. Найманець, згідно з визначенням, що міститься у статті 1 цієї Конвенції, який безпосередньо бере участь у воєнних або спільних насильницьких діях, залежно від обставин, чинить злочин за змістом цієї Конвенції.

<...>

Стаття 9. 1. Кожна Держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть бути необхідні для встановлення її юрисдикції щодо будь-якого з зазначених у цій Конвенції злочинів, які вчинені:

a) на її території або на борту морського чи повітряного судна, зареєстро­ваного у цій державі;

b) будь-яким із громадян або, якщо ця держава вважає це прийнятним, тими особами без громадянства, які звичайно проживають на її території.

2. Кожна Держава-учасниця вживає також таких заходів, які можуть бути необхідні для встановлення її юрисдикції щодо злочинів, зазначених у Статтях 2, 3 і 4 цієї Конвенції, у випадках, коли гаданий злочинець перебуває на її території і вона не видає його якій-небудь з держав, згаданих у пункті 1 цієї Статті.

<...>

Стаття 12. Держава-учасниця, на території якої перебуває гаданий злочинець, якщо вона не видає його, зобов’язана без яких-небудь винятків і незалежно від того, вчинено злочин на її території або ні, передати справу своїм компетентним органам для цілей кримінального переслідування шляхом здійснення судового розгляду відповідно до законодавства цієї держави. <...>

Стаття 15. 1. Злочини, зазначені у Статтях 2, 3 і 4 цієї Конвенції, вважаються такими, що підлягають включенню, як злочини, що спричиняють видачу, в будь-який договір про видачу, існуючий між Державами-учасницями. Держави-учасни­ці зобов’язуються включати такі злочини як злочини, що спричиняють видачу, в будь-який договір про видачу, який укладається між ними.

2. Якщо Держава-учасниця, яка обумовлює видачу наявністю договору, дістає прохання про видачу від іншої Держави-учасниці, з якою вона не має договору про видачу, вона може на свій розсуд розглядати цю Конвенцію як правову під­ставу для видачі щодо цих злочинів. <...>

3. Держави-учасниці, які не обумовлюють видачу наявністю договору, розгля­дають у відносинах між собою ці злочини як злочини, що тягнуть видачу, відпо­відно до умов, передбачених законодавством держави, до якої звернено прохання про видачу.

<...>

Стаття 16. Ця Конвенція застосовується без шкоди: <...>

b) для права збройного конфлікту і міжнародного гуманітарного права, вклю­чаючи положення, що стосуються статусу комбантів або військовополонених.

<...>

Конвенція про незастосування строків давності до воєнних злочинів і злочинів проти людяності [84]

Нью-Йорк, 26 листопада 1968 року

(витяги)

Статья I. Никакие сроки давности не применяются к следующим преступле­ниям, независимо от времени их совершения:

a) военные преступления, как они определяются в Уставе Нюрнбергского международного военного трибунала от 8 августа 1945 года и подтверждаются резолюциями 3 (I) от 13 февраля 1946 года и 95 (I) от 11 декабря 1946 года Ген­еральной Ассамблеи Организации Объединенных Наций, а также, в частности, «серьезные нарушения», перечисленные в Женевских конвенциях о защите жертв войны от 12 августа 1949 года;

b) преступления против человечества, независимо от того, были ли они совер­шены во время войны или в мирное время, как они определяются в Уставе Нюрнбергского международного военного трибунала от 8 августа 1945 года и подтверждаются в резолюциях 3 (I) от 13 февраля 1946 года и 95 (I) от 11 декабря 1946 года Генеральной Ассамблеи Организации Объединенных Наций, изгнание в результате вооруженного нападения или оккупации и бесчеловечные действия, являющиеся следствием политики апартеида, а также преступление геноцида, определяемое в Конвенции 1948 года о предупреждении преступления геноцида и наказании за него, даже если эти действия не представляют собой нарушения внутреннего законодательства той страны, в которой они были совершены.

<...>

Римський Статут міжнародного кримінального суду [85]

Рим, 17 липня 1998 року

(витяги)

---

Дата добавления: 2015-07-14