Націоналістичний рух опору.

Тема: Рух Опору на території України в роки Великої Вітчизняної війни

План заняття

1. Радянський підпільний та партизанський рухи.

2. Націоналістичний рух опору.

3. Польський рух опору

Р у х О п о р у — це боротьба поневолених народів протии окупантів.

1. Радянський підпільний та партизанський рухи

Окупаційний режим відзначався винятковою жорстокістю. Але він виявився неефективним, бо не забезпечив покори українського народу. Навпаки, нацистський "новий порядок" викликав масовий рух Опору в Україні.

В українському антифашистському русі Опору існувало три течії: радянський рух опору (партизани і підпільники) та національно-визвольний рух опору на чолі з ОУН. і польський рух опору.

Радянський партизанський рух у своєму розвитку пройшов декілька етапів.

• 1-й етап — «зародження і становлення» — тривав із початку війни до кінця 1942 р. Його змістом було збирання сил, визначення оптимальних організаційних форм і ефективних методів боротьби у ворожому тилу.

• 2-й етап — «стабілізації» — триває до середини 1943 р. Поява штабів партизанського руху, матеріальна допомога Великої землі дає змогу не тільки боронити власні бази, відбиваючи каральні акції фашистів, а й тримати під контролем цілі райони, поступово переходити до здійснення рейдових операцій.

• 3-й етап — «активних наступальних дій» — тривав до цілковитого розгрому фашистів. Для цього періоду характерні широкомасштабні диверсії, численні рейди в тилу противника, активна взаємодія з формуваннями Червоної армії, наступальна тактика бойових дій.

На початковому етапі війни перші виступи в тилу були нечисленними і неорганізованими. За донесеннями із штабу вермахту в Україні дії партизан не були активними аж до квітня 1942 р.

30 травня 1942 р. був створений Український штаб партизанського руху на чолі з Т. Строкачем. Партизанські загони складалися переважно з:

• партійно-комсомольського, господарського активу;

• співробітників міліції та органів безпеки;

• військовослужбовців, які опинилися в оточенні.

Мета	Відновлення радянської влади
Організаційне оформлення	Партизанські загони, з'єднання; радянське підпілля (3500 підпільних організацій і груп)
Кільк. тис. осіб	200–600 тис. осіб
Командири	С. Ковпак, О. Сабуров, О. Федоров, М. Наумов.
Основні райони дій	Українське Полісся, Чернігівщина, Сумщина
Формами боротьби	- диверсії на комунікаціях ворога, знищення ліній зв'язку, доріг, мостів; - розгром ворожих штабів; - диверсії на залізницях. Улітку 1943 р. розгорнулася операція "рейкова війна"; - рейди в тилу ворога (найбільш відомий Карпатський рейд С. Ковпака).

На цей час в Україні діяли п’ять великих партизанських з’єднань, близько 900 загонів і понад тисячі диверсійних і розвідувальних груп. Партизани відтягли на себе близько 120 тис. ворожих солдатів і офіцерів.

26 жовтня 1942 р. партизанські з’єднання Ковпака і Сабурова з Брянського партизанського краю, з сіл Стара Гута і Білоусівка паралельними шляхами вирушили в рейд на Правобережну Україну.На кінець листопада 1942 р., пройшовши за 30 днів з боями 750 км, партизани вийшли у північні райони Житомирської області. Завдяки активній діяльності партизанів на півночі Житомирщини і суміжних районах Білорусії виник партизанський край, який включав 14 районів з населенням близько 200 тис. осіб.

Створення Українського штабу партизанського руху, координація дій, матеріальна підтримка з Великої землі, застосування радянськими партизанами ефективних методів боротьби проти окупантів, перетворили радянський партизанський рух на важливий чинник війни, фактично на справжній "другий фронт".

Націоналістичний рух опору.

До початку війни ОУН співробітничала з німцями. У німецькій армії був утворений "Легіон українських націоналістів". За планом захоплення України під назвою “Ост” було визначено майбутній її статус як колонії Німеччини. Існувало два погляди на реалізацію цього плану. Першу уособлював міністр східних окупованих територій А.Розенберг. Він пропонував відносно ліберальну політику в Україні.

Він планував створення маріонеткового режиму, збройних сил, які б воювали на стороні німців, задоволення деяких культурних потреб українців. Україна розглядалася як сильна противага Росії. Проте такий план Гітлер відкинув. Він не припускав, що між Україною і Росією може статися розбрат, тому України як держави не повинно бути. Виконавцем його ідеології став Е. Кох.

У 1940р. стався розкол організації на ОУН (бандерівці) та ОУН (мельниківці). За ідеологією вони не відрізнялися між собою, різниця полягала у тактиці ведення боротьби за незалежність України. 30 червня 1941р. провід ОУН(б) таємно від німецького керівництва прибув до Львова й оприлюднив Акт відновлення Української держави під егідою Німеччини. Був створений уряд на чолі з Я.Стецьком. Проте, спроба проголошення української незалежності, не була підтримана Німеччиною. Гестапо заарештувало всіх членів новоствореного уряду на чолі з Я.Стецьком, керівника ОУН С. Бандеру і відправило їх до Берліну. Там від них вимагали публічно відмовитися від Акту… Так і не дочекавшись цього, С.Бандеру, Я.Стецька та декількох інших керівників ОУН запроторили до концтабору Заксенхаузен. Вони перебували там до 1944 р. Після кількох масових арештів та розстрілів у вересні-грудні 1941 р. ОУН(б) пішла у підпілля.

Мета	Відновлення української держави
Організаційне оформлення	Похідні групи (1941 р.), Поліська Січ (1941 р.), УПА (листопад 1942 р.) та інші загони, підпілля ОУН
Кільк. тис. осіб	50–200 тис. осіб (похідні групи – 5)
Командири	Перші націоналістичні збройні формування створив на Поліссі Т. Боровець (псевдо Тарас Бульба) ще 1941 р. під назвою «Поліська Січ». Назву УПА Тарас Бульба вперше застосував для своїх загонів на початку 1942) 14 жовтня 1942 р. — створення ОУН УПА (Української повстанської армії проводу ОУН), яка вела боротьбу як проти німців, так і проти радянської влади Командувачі УПА: Д. Клячківський (К. Савур), Р. Шухевич (Т. Чупринка)
Основні райони дій	Волинь, Галичина, українське Полісся
Форми боротьби	- взяття під контроль значної території Полісся, Волині, Галичини, створення тут української адміністрації («українських республік»). конфлікт із польською адміністрацією, який вилився у взаємні «етнічні чистки». Волинська різня – обопільні етнічні чистки українського і польського населення здійснені УПА та польською Армією Крайовою у 1943 р. під час Великої Вітчизняної війни на Волині. конфлікт із радянськими партизанами; - внаслідок сутички із УПА (лютий 1944 р.) отримав важке поранення й помер (квітень 1944 р.) генерал радянської армії М.Ватутін (визволитель Києва)

Дата добавления: 2015-11-26