Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Антропологічний склад українців.

Читайте также:
  1. IV. Запишіть 2 приклади: один - пособництва зґвалтуванню, другий - готування до розбещення неповнолітніх (складіть фабули).
  2. IV. Складіть список КК зарубіжних держав, які перекладені на українську чи російську мову, вкажіть джерела, в яких вони опубліковані.
  3. IX. ТУШЕНИЕ ПОЖАРОВ НА ОБЪЕКТАХ ТОРГОВЛИ II В СКЛАДАХ
  4. SkyBoat "SB 360RC"(Складная) Цена – 65 000 р
  5. TU (trans action units) независимо от их вместимости.3. Стационарный склад (если нельзя
  6. V. Запишіть 2 приклади вчинення замаху на злочини, передбачені статтями розділу ІІІ Особливої частини КК України (складіть фабули).
  7. V. ТУШЕНИЕ ПОЖАРОВ НА ОБЪЕКТАХ ЭЛЕВАТОРНО-СКЛАДСКОГО ХОЗЯЙСТВА, МЕЛЬНИЧНЫХ И КОМБИКОРМОВЫХ ПРЕДПРИЯТИЯХ

Тема 2 «Антропологічний склад етносів».

Визначний український антрополог Федір Вовк, узагальнюючи дослідження антропологічних рис українського народу,зробив висновок: “Українці є досить одноманітне плем’я, темноволосе, темнооке, вище за середній зріст чи високого зросту, брахіцефальне, порівняно високочоле, вузьколице, з рівним і досить вузьким носом, з порівняно короткими верхніми та довшими нижніми кінцівками”1. Згідно з тогочасною класифікацією, Ф. Вовк відніс українців до адріатичної (динарської) групи, пізніше виділивши їх як “український антропологічний тип”, досить гомогенний, відхилення від якого спостерігається в нечисленної кількості осіб на пограничних з іншими етносами територіях.

Однак варіативність усередині єдиного антропологічного типу дійсно існує, а це дає підстави для виділення окремих, відносно обосіблених морфологічних груп. Водночас зауважимо, що загальноприйнятої класифікації таких груп ще не вироблено, хоча основні точки зору на проблему досить близькі між собою.

Так, відомий московський антрополог В. В. Бунак у 1932 p., ґрунтуючись на територіальному критерії, в межах України виокремив чотири морфологічні варіанти:

1) волинський (вздовж річки Горинь), 2) правобережний, 3) чернігівський та 4) центральноукраїнський (лівобережжя Дніпра).

Відповідно до порядку групи збільшується середній зріст (від 168 до 171 см), коливається пігментація та головний показник (індекс від 82 до 84). Ці відмінності дійсно суто локальні, в межах одного антропологічного типу.

Також чотири антропологічні групи (групи расових “первнів”) виділив львівський дослідник Ростислав Єндик. Це такі “первні”: 1) динарський, субнордійський, сублапоїдний; 2) динарський з легкою домішкою арменоїдного; 3) нордійський з легкою домішкою динарського; 4) динарський середземноморський, сублапоїдний, субнордійський. До першого “первня” належать лемки, бойки, буковинські гуцули, східні галичани та жителі деяких районів Харківщини і Полтавщини; до другого - галицькі та угорські гуцули, жителі Поділля від Дністра до Західного Бугу, а також Таврії і Північної Кубані; третю групу становлять жителі Волині, Південної Кубані та Курщини; основний масив четвертої групи - Центральна Україна, Чернігівщина, Вороніжчина та деякі інші дрібніші райони. Висновки Р. Єндика, до речі, цікаві ще й тим, що практично жоден із “первнів” (антропологічних груп) не є територіальне монолітним, а характеризується розірваним ареалом. Це, очевидно, може свідчити про значні внутрімміграційні процеси в українському етносі в далекому історичному минулому. А загалом, Р. Єндик підтвердив переважання серед українців представників класичної середньоєвропейської раси (“динарського” типу), з відчутним тяжінням до атланто-балтійської (“нордійської”) раси.



Поглиблення антропологічних знань про Україну дозволило київському вченому В. Д. Дяченку сформулювати п’ятичленну класифікацію українського антропологічного типу. Це такі регіональні варіанти, або області: центрально-українська, карпатська, нижньодніпровсько-прутська, валдайська (деснянська) та ільменсько-дніпровська. Дослідник звернув увагу також на антропологічні затікання (“язики”) сусідніх впливів: фракійського - на Карпатську зону, тюркського - на Середнє Подніпров’я, балтійського - на Волинь та Полісся, іранського - на Лівобережжя. Однак ця система, на що неодноразово звертали увагу дослідники6, зазнала відчутного впливу тодішнього ідеологічного тиску і вимагала очищення від цього нашарування.

Новітні дослідження, зроблені С. П. Сегедою, підтверджують як існування окремого українського антропологічного типу, так і його внутрішню диференціацію на окремі групи. “За підсумками комплексного аналізу, - підкреслює дослідник, - серед українців загалом переважає відносно високий зріст, брахікефалія, здебільшого доволі темний колір волосся і очей, відносно широке обличчя з середнім горизонтальним профілюванням, переважання прямої спинки носа. Крім того, їм властива помірна редукція зубної системи, яка поєднується з низькою частотою маркерів “східного” походження”.

Загрузка...

С. П. Сегеда, аналізуючи варіативність українського антропологічного типу, повернувся до чотиричленної схеми і виділив такі основні антропологічні зони: 1) Північна (Волинь, Полісся, північ Галичини); це - своєрідний релікт давньої балто-слов’янської єдності; 2) Центральна (практично все Середнє Подніпров’я, більша частина Поділля і Слобожанщини) - класичний український тип; 3) Західна (Закарпаття, гірські райони Карпат, Прикарпаття та захід Буковини) з двома локальними варіантами - східним і західним; у цій зоні простежуються деякі балканські та альпійські паралелі; 4) Південна (частина Буковини, Північно-Західне Причорномор’я, нижнє Подніпров’я) з елементами “неопонтійських” рис. Загалом, українці займають проміжне положення між атланто-балтійською та динарською расами.

Постає закономірне запитання: яким чином антропологічна складова може впливати на стан суспільства? Спираючись на історичний досвід, можна вести мову про виникнення суперечностей та конфліктів на расовому грунті (наприклад, таких, які ще донедавна побутували у США). Для України така ситуація неможлива, оскільки істотних расових відмінностей всередині українського антропологічного типу практично немає.

Детальніший антропологічний тип українців за С. Середою, В.Дяченком.

Більш пильної уваги потребують формування антропологічних рис українців, як й інших і європейських народів, можна порівняти з "генним потоком через століття", до якого час від часу вливалися окремі "струмочки, струмки, а то й ріки" (С. Сегеда). Більшість етнічних спільнот, що колись перебували на території України, тією чи іншою мірою залишали свою "мітку" в "антропоген етичному стовбурі" українського етносу.

Донедавна у вітчизняній науці домінувала запропонована радянським дослідником В. Дяченком схема визначення антропологічного складу українського народу. Її суть полягала у поділі України на п'ять (або ж сім) областей, які відображали притаманні йому загальні та специфічні фізичні риси. Сучасний український учений С. Сегеда поставив питання про необхідність її деякого перегляду і доповнення на основі залучення даних одонтологічних, дерматогліфічних і гематологічних досліджень. Вважаємо, що з'ясування проблеми антропологічного складу українського народу найбільш доцільно здійснювати на основі антропо-географічної схеми В. Дяченка із врахуванням наукових здобутків інших учених. Окрім того, у визначених ним антропологічних областях виокремлюються численні локальні варіанти, які виникли під впливом іноетнічних компонентів.

Центральноукраїнська антропологічна область охоплює Середню Наддніпрянщину, більшість території Поділля, Сло­божанщини та деяких районів Південної України. її населен­ню притаманні високий зріст (майже 170 см), брахікранія, широке обличчя, перевага прямої форми носа, змішана пігмен­тація (світлооких - 38 %, темнооких - 6 %, а темноволосих -45-50 %), середній рівень третинного волосяного покриву. Ці риси визначають центральноукраінський антропологічний тип, до якого належить більшість сільських мешканців України. До­сить високий рівень фізичної гомогенності цієї людності зу­мовлюється як характером давніх етногенетичних процесів, так і її міксацією з вихідцями з інших регіонів української те­риторії за доби Середньовіччя.

Незважаючи на безумовно домінуючий європеоїдний тип населення цієї області, тут простежуються локальні антропо­логічні особливості. На Лівобережжі це проявляється у присутності давньоіранського (скіфо-сарматського) південноєвропоїдного компонента, про що свідчать високі показники темного кольору очей та третинного волосяного покриву. На Південній Київщині, Черкащині, Полтавщині існує помітний монголоїд ний субстрат, поява якого пов'язана із монгольською навалою на Україну-Русь. Серед населення цих теренів також спостері­гається тенденція до сплощення обличчя та поперечної спинки носа, збільшення складки верхньої повіки тощо. Втім, сучасні вчені (С. Сегеда та ін.) зауважують, що у формуванні середньовічної та сучасної людності України не варто перебільшувати роль монголоїдного компонента, який можна вия­вити лише при зіставленні з якимось "еталоном" європеоїдної раси, наприклад вірменами.

У центральноукраїнській антропологічній області виокремлюються два варіанти. Перший - Волинський - охоплює Волинську, південь Рівненської, північні райони Львівської і Тернопільської областей. Властиві цій людності фізичні особливості передусім проявляються в масивніших формах обличчя, надбрів'я та підборіддя, чітко окресленій і опуклій формі носа тощо На цій основі учені висувають припущення про існування тут давніх протоєвропейських антропологічних рис, які сягають коріннями неолітичної доби. Таким чином, при відсутності монголоїдних елементів волинянам і поліщукам притаманні, за словом В. Дяченка, "кроманоїдні ознаки", це, зокрема, масивне широке низьке обличчя тощо. Ця риса певною мірою характерна і для населення Поліського варіанту, яке, крім того, від наддніпрянців відрізняється меншим зростом (167,5 см), збільшенням темної барви очей при відносно світлій барві волосся та зменшенням третинного волосяного покриву.

Складною залишається проблема присутності у людності центральноукраїнського типу південноєвропейського компонента. Позбавлені ідеологічних нашарувань наукові розвідки заперечують її штучну "прив'язку" до росіян і білорусів, які належать до іншого світлопігментованого антропологічного комплексу. Російська дослідниця Т. Алексєєва відзначала, що весь антропологічний вигляд українців свідчить про південні зв'язки і, ймовірно, немає підстав шукати його серед груп, які включаються до північних європоїдів. Але дані інших антропологічних систем не дають підстав для таких категоричних висновків. Зокрема, С. Сегеда показав, що за дерматогліфічними ознаками мешканці Середньої Наддніпрянщини мають деякі цільні риси з гагаузами, болгарами, молдаванами, окремими групами південних росіян, а за одонтологічними ознаками - з представниками південних європоїдів Балкан і Кавказу.

Карпатська (західна) антропологічна область обіймає Закарпаття та північні схили Карпат. її мешканцям притаманні такі загальні ознаки: відносна темноокість (15% темних і 58% змішаних відтінків райдужки); перевага темноволосих (58%); сильний третинний волосяний покрив; чи не найбільші в Україні параметри голови (85) та висоти обличчя (88-89); невисокий зріст (165 см); довгий вузький ніс тощо.

У цій області вирізняються східний і західний локальні варіанти. До першого належать гуцули Закарпаття і Буковини, які поміж українців мають найменший поздовжній діаметр голови (184 мм), найбільш виражену брахікранію, найбільш вузьке і високе обличчя, найбільш прямий лоб із найслабшим розвитком надбрів'я, найвищий відсоток темних очей, а також пере­важання дуже темного волосся і випуклих носів. Аналогічний комплекс ознак, що визначає антропологічний тип, відомий під назвою "динарський", що простежується серед боснійців, сербів, чорногорців та окремих груп словаків, румунів, греків, угорців. Мешканців західної частини Карпатського регіону (передусім, Північне Прикарпаття) від них відрізняє ширше обличчя та більш виразна як світла, так і темна пігментація очей і волосся. Типовими представниками Карпатської області вважаються бойки високогірного району Сколівщини, а в Турківському районі проживають найбільш світловолосі мешканці України. Населення Східних Карпат В. Дяченко відніс до "дунайського типу", небезпідставно вказуючи на їхню схожість з етнічними групами Подунав'я (словенцями, хорватами, німцями, австрійцями), а також поляками.

Одонтологічні, гематологічні й дерматогліфічні дослідження засвідчують, що українці Карпатського регіону належать до яскраво вираженого європеоїдного комплексу. Не маючи монголоїдних домішок, вони наближаються до східноєвропейських спільнот, а також мають морфо-фізіологічну схожість з етнічними групами Балканського півострова, з якими у минулому існували тісні етногенетичні взаємозв'язки завдяки схожості ландшафтів. Карпатська антропологічна область вважається своєрідним "містком" між українською людністю та етнічними спільнотами Центральної і Південної Європи.

Південна (нижньодніпрово-прутська) антропологічна область охоплює східну Буковину, Нижнє Подніпров'я, Північно-Захід не Причорномор'я. Її людність характеризується темною пігментацією волосся та очей (світлооких - до 28%, темнооких - 10%), прямим носом (80%), високим зростом (170 см.), значним третинним волосяним покривом. Присутність тут південноєвропоїдних рис пояснюється тим, що за неолітичної доби в цьому регіоні існували активні взаємозв'язки з праєвропейськими спільнотами, а на початку нової ери - з представниками іраномовних племен. Скіфо-сарматські антропологічні риси через сіверян увійшли до комплесу антропологічних ознак лівобережних українців, які за княжої доби також зазнали змішування з монголоїдними племенами.

Північна антропологічна область обіймає Волинь, Полісся, північні райони Чернігівщини, Київщини та Галичини. Вона ділиться на низку локальних варіантів, причому окремі з них деякі дослідники часто розглядають як самостійні антропологічі області. Людність валдайсько-дніпровського антропологічного комплексу (північно-західна Чернігівщина) з минулих часів відома під назвою "будаків". З-поміж інших груп українського етносу їх вирізняє найбільша депігментованість (55-60 % світлооких, 3 % темнооких) та мезокранія, а решта показників повторюється в різних місцевостях України (зріст - 167 см; середній третинний волосяний покрив та ін.). Учені вважають, що за цими ознаками вони наближаються до північних поляків, росіян, білорусів і деяких груп естонців.

Мешканці Волині та Правобережного Полісся найбільше інших груп українського етносу зберегли архаїчні протоєвропейські фізичні риси, які, за даними палеоантропології, були властиві мезолітичній та неолітичній людності. Це підтверджують й одонтологічні дослідження, які до того ж дозволяють порушити питання про роль прадавнього фінського компонента в антропологічній історії Північної України, що майже не піддається фіксації на рівні "традиційних" систем фізіологічних ознак (С. Сегеда). Зокрема, за такою одонтологічною ознакою, високий рівень редукції зубів, населення окремих районів Київського та Житомирського Полісся також належить до північного грацильного типу, який найбільш яскраво представлений серед північносхідноєвропейських народів - карелів,фінів, марі, а також у північних білорусів і росіян. Деяку морфологічну спільність з ними північних українців засвідчують і дерматогліфічні та гематологічні дані.

Попри деякі фізіологічні відмінності між представниками зазначених областей і зон, українці є досить гомогенною в антропологічному відношенні спільнотою. Виходячи з цього, різні генерації дослідників погоджувалися з фактом існування окре мого "українського антропологічного типу", до якого зачислялася більшість людності України. Відсутність різких фізіологічних відмінностей між представниками її окремих регіонів також підтверджують одонтологічні та дерматогліфічні дані.

 


Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 116 | Нарушение авторских прав



mybiblioteka.su - 2015-2020 год. (0.007 сек.)