|
Читайте также: |
Семінарське заняття № 1.
Тема 2 Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків. Захист цивільних прав та інтересів.
І. План заняття
1. Поняття та принципи здійснення цивільних прав і виконання обов'язків.
2. Межі здійснення цивільних прав і виконання обов'язків. Поняття зловживання правом.
3. Поняття і зміст права на захист.
4. Способи захисту цивільних прав та інтересів.
5. Самозахист цивільних прав. Заходи оперативного впливу на порушника цивільних прав.
ІІ. Інструктивно-методичні матеріали
Законодавчі підстави виникнення цивільних прав та обов’язків визначені у главі 2 Цивільного кодексу України, а саме у ст. 11. Так само, як і в ЦК 1963 р., у цій статті відображений загальний принцип приватного права, за яким суб’єктам цивільних відносин дозволено усе, що не заборонено законом або йому не суперечить.
У ч. 2 ст.11 ЦК України названі основні юридичні факти, що можуть виступати підставами виникнення цивільних прав та обов’язків. До таких юридичних фактів віднесені договори та інші правочини, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі тощо.
Перелік юридичних фактів-підстав виникнення цивільних прав та обов’язків за цією статтею не є вичерпним, а відтак цивільні права та обов’язки можуть виникати в учасників цивільних відносин у тому числі і на підставі юридичних фактів не передбачених цією статтею.
Відповідно до ст. 11 цивільні права та обов’язки можуть також виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, а також актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. До таких актів можна віднести розпорядження відповідних органів місцевого самоврядування про реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, рішення про оформлення права оренди земельної ділянки, про реєстрацію інвестиції тощо.
Глава 3 Цивільного кодексу закріпила право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право уповноваженої особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Невизнання — це дії учасника цивільних правовідносин, який несе юридичний обов'язок перед уповноваженою особою, що спрямовані на заперечення в цілому або у певній частині суб'єктивного права іншого учасника цивільних правовідносин, внаслідок якого уповноважена особа позбавлена можливості реалізувати своє право. Такий несприятливий наслідок може бути як за абсолютних, так і за відносних цивільних правовідносин.
Оспорювання — це такий стан цивільних правовідносин, за якого між: учасниками існує спір з приводу наявності чи відсутності суб'єктивного права у сторін, а також: належності такого права певній особі. Оспорене право ще не порушено, але виникає невизначеність у праві, зумовлена поведінкою другої сторони стосовно уповноваженого.
Інтерес, який охороняється законом, — це незаборонене законом і таке, що не суперечить загальним засадам цивільно-правового регулювання, прагнення особи щодо ефективної реалізації своїх повноважень, які не визначено як суб'єктивне право. Відмінність між інтересом, що охороняється законом, та суб'єктивним цивільним правом полягає також і в тому, що суб'єктивне цивільне право є не просто можливістю діяти певним чином, а саме такою можливістю, що має забезпечення кореспондуючим обов'язком. Своєю чергою, охоронюваний законом інтерес такого забезпечення не має. Прикладом інтересу, що охороняється законом, може бути інтерес кредитора боржника — фізичної особи, яка тривалий час відсутня у місці її проживання і немає відомостей про її місце знаходження, щодо встановлення режиму безвісної відсутності такої особи. Цей інтерес полягає у тому, що в подальшому було призначено опікуна над майном безвісно відсутньої особи, який і здійснить майнове виконання із майна особи, яку в судовому порядку визнано безвісно відсутньою.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань, у тому числі здійснюючи поновлення порушеного чи оспореного права самостійно. Види захисту можна розглядати як залежно від способів та форм, так і за суб'єктами здійснення такої діяльності. Залежно від суб'єктів здійснення дій щодо захисту права чи інтересу, який охороняється законом, останній поділяють на юрисдикційний та неюрисдикційний. Наведена класифікація полягає у визначенні уповноваженого на здійснення захисту суб'єкта.
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 90 | Нарушение авторских прав