Історія геологічного розвитку
Ймовірні межі озера, що існувало до прориву середземноморських вод крізь Босфор
За геологічними і геофізичними даними в історії формування Чорного моря виділяють чотири протяжних етапи:
Пізня юра — рання крейда
Пізня крейда — еоцен
олігоцен — міоцен
пліоцен — антропоген
Історично (з погляду геології) Чорним морем вважають басейн, що залишився після колишнього середньоєвразійського моря Тетіди (Тетіс), яке існувало з кінця палеозойської ери до середини третинного періоду. В процесі альпійських горотвірних рухів, що відбувалися в треторяді, море Тетіди поділилося на низку басейнів. Одним з них був Понтус, що простягався від Молдавії на заході до Аральського моря на сході. Наприкінці третинного періоду він відокремився від Каспійського моря і скоротився до обсягу теперішнього Чорного моря.
Впродовж льодовикової доби плейстоценської епохи рівень моря піднявся і мав кілька разів зв'язок з Середземним і Каспійським. Однак за польодовикового часу площа його скоротилася, воно опріснилося (за рахунок танення льодовиків та слабкого випаровування через низькі температури) й понизилося нижче рівня океану. 6-8 тис. років потому утворилася Босфорська протока. Солоні води Середземного моря влилися до Чорного й наповнили його басейн. Вони знищили прісноводну фауну і на її місці виникла солоноводна фауна Середземного басейну. Внаслідок підвищення рівня вода затопила нижчі частини річкових долин й утворила лимани.
Морфологія
Чорне море має приблизно овальну форму, рівнобіжна вісь якої простягається на 1 150 км, полуденникова (північ — південь) 580 км (найкоротша 265 км, бо з півночі в море глибоко врізається Кримський півострів). Водна поверхня Чорного моря має 420,3 тис. км², середня глибина — 1 300 м, найбільша — 2245 м; об'єм води — 547,0 тис. км³.
Клімат
Клімат Чорного моря, в зв'язку з його середньоконтинентальним положенням, переважно континентальний. Чорноморське узбережжя Кавказу та південний берег Криму захищені горами від холодних північних вітрів та внаслідок цього мають м'який середземноморський клімат, а на південний схід від Туапсе — вологий субтропічний клімат.
Значний вплив на погоду над Чорним морем надає Атлантичний океан, над яким зароджується велика частина циклонів, що приносять на море погану погоду та бурі. На північно-східному узбережжі моря, особливо в районі Новоросійська, невисокі гори не є перешкодою для холодних північних повітряних мас, які, перевалюючись через них, обумовлюють сильний холодний вітер (бору), місцеві жителі називають його «норд-ост». Південно-західними вітрами зазвичай в чорноморський регіон приносяться теплі та достатньо вологі середземноморські повітряні маси. У літній час над морем знаходиться відріг Азорського антициклону. Як підсумок, для більшої частини території моря характерна тепла волога зима і спекотне сухе літо.
Середня температура січня в північній частини Чорного моря +2 °C, але в окремі роки може опускатися і до-10 °C і більше. На територіях, прилеглих до Південного берега Криму та узбережжя Кавказу, зима набагато м'якша: температура рідко опускається нижче +5 °C. Сніг, тим не менш, періодично випадає в північних районах моря. Середня температура липня на півночі моря — +23 — +25 °C. Максимальні температури не настільки високі завдяки пом'якшувальному дії водного резервуару та зазвичай не перевищують 37 °C. Найтепліше місце на узбережжі Чорного моря — узбережжі Кавказу, зокрема місто Гагра на території сучасної Абхазії (середньорічна температура +17 °C).
Найбільша кількість опадів в чорноморському регіоні випадає на узбережжі Кавказу (до 1500 мм на рік), найменше — в північно-західній частини моря (близько 300 мм на рік). Хмарність за рік в середньому становить 60% з максимумом взимку та мінімумом влітку.
Води Чорного моря, як правило, не схильні до замерзання. Однак в дуже суворі та тривалі зими північна частина моря може покриватися льодом, проте це буває не частіше, ніж раз на кілька десятків років. Температура води в середньому по морю не опускається нижче +7-8 °C.
Гідрологія
Морська вода
Об'єм води Чорного моря становить близько 547 000 км³. На нього впливають такі складові елементи:
+ опади — 230 км³,
+ стік континентальних вод — 310 км³,
+ приплив з Азовського моря — 25 км³,
— втрата через випаровування з поверхні — 357 км³,
— витік через Босфор — 208 км³.
Зважаючи на відносно молодий геологічний вік моря і завдяки великому припливу прісних вод, що їх приносять річки, також опріснені води з Азовського моря, солоність води Чорного моря майже на 50% нижча від солоності океану. Вона найнижча (13‰) на північному заході та збільшується до 17—18‰ в інших частинах. Солоність змінюється також з глибиною; вона найменша у верхньому шарі й зростає до ~22‰ на глибині 730 м; глибше залишається майже такою ж до самого дна.
За температурним показником води моря розподіляються на два нерівні шари: верхній — до глибини приблизно 60—80 м і нижній від 80 м до самого дна, який зберігає майже незмінну температуру — близько +9 °C. Взимку температура води верхнього шару зростає від поверхні до глибини 500 м, влітку вона знижується. Вертикальні зміни температури нерівномірні. На поверхні вона найнижча в лютому: від 0,5 °C на півночі (тут прибережні води покриваються кригою, що сягає 10—20 км від берега, а часом навіть більше), до +5 °C +8 °C на півдні. Найвищу температуру має вода в серпні: від +20 °C на півночі до +25 °C і вище на півдні.
Густина морської води залежить від її солоності і температури. Вона найменша при гирлах річок і біля Керченської затоки (пересічно 1 010 — 1 014 Гр/л) і зростає в бік відкритого моря та вглиб (на глибині близько 80 м — 1 020 Гр/л), далі залишається такою ж до дна.
З різних газів морської води найважливішим є кисень (O), який підтримує органічне життя. Його кількість у верхньому прошарку води сягає 4—7 см³/л води. Зі зростанням глибини швидко зменшується до 0,5 см³, на глибині близько 200 м. Така кількість не достатня для підтримання органічного життя, тому воно зникає, за винятком кількох видів бактерій (мікроспора естуарії). Другу перешкоду для розвитку організмів нижче 200 м глибини становить висока кількість сірководню (H2S), яка зростає до 6—7 см³ на літр води на глибині 2 000 м.
Прозорість води сягає до 16—22 м глибини. Вона є низькою в прибережних районах (2—3 м) і високою в центральних частинах моря (20—27 м).
Рух води
Поверхня вод Чорного моря переважно спокійна. Хвилі виникають за вітряної погоди, особливо взимку. Під час буревіїв вони можуть зростати до висоти 15 м і більше та загрожувати малим суднам. Припливи та відпливи майже непомітні, бо сягають ледве 10 см висоти.
На Чорному морі є два роди морських течій:
поверхневі, спричинені циклонними вітрами;
подвійні течії в Боспорській та Керченській протоках, спричинені обміном вод різної густини між двома суміжними морськими басейнами.
Поверхневі течії утворюють два замкнені кільця. Ширина західного кільця навпроти дельти Дунаю сягає близько 100 км; воно звужується на південь. Швидкість близько 0,5 км/год. Ширина східного кільця замкнена в межах 50 — 100 км, швидкість течії до 1 км/год.
Подвійна течія в Боспорській протоці — це обмін вод між Чорним та Мармуровим морями. Менш солона й легша вода Чорного моря рухається як верхня течія до Мармурового зі швидкістю 1—2 м/с. Взамін солоніша і густіша вода Мармурового тече нижньою течією на глибині 50—120 м до Чорного зі швидкістю 4 — 6 м/с. Друга подвійна течія — це течія між Чорним і Азовським морем: солоніша вода з Чорного моря переливається нижньою течією до Азовського, а опріснена вода — верхньою течією назустріч з Азовського.
Крім горизонтальних течій існують вертикальні рухи, але вони обмежені верхнім шаром води — приблизно 80 м.
Ріки, що впадають
Дунай, Дністер, Дніпро, Південний Буг, Мзимта, Ріоні, Кодорі, Інгурі, Чорох, Кизил-Ірмак, Ешлі-Ірмак, Сакар'я.
Дата добавления: 2015-12-07; просмотров: 57 | Нарушение авторских прав