Систематичний хід аналізу невідомої речовини

Аналіз невідомої речовини дає можливість виявити, які катіони та аніони входять до її складу, і встановити хімічну формулу цієї речовини.

Спочатку уважно розглядають зразок, звертаючи увагу на колір проби та її кристалічну структуру. Розглядаючи речовину під мікроскопом, можна зробити висновки про те, що собою являє досліджувана речовина – індивідуальну хімічну сполуку чи суміш речовин.

Потім досліджуваний зразок речовини подрібнюють у фарфоровій ступці (проба повинна бути однорідною), ділять його на три частини: першу частину використовують для попередніх дослідів, другу – для виявлення катіонів і аніонів, третю – для повторного дослідження.

Із сухим зразком проби можна зробити такі попередні дослідження.

1. Забарвлення полум’я. Платинову дротинку після очищення занурюють у концентровану соляну кислоту і прожарюють у полум’ї газового пальника. Нагріту дротинку вміщують у порошок проби і знову вносять у верхню частину полум’я. Жовте забарвлення свідчить про наявність у пробі натрію, фіолетове – калію, карміново-червоне – стронцію, цеглисто-червоне – кальцію, жовто-зелене – барію, зелене – міді. Треба пам’ятати, що полум’я забарвлюється тільки при нагріванні летких хлорів металів і з попередніх досліджень не можна робити остаточних висновків.

2. Забарвлення перлів бури. Платинову дротинку розжарюють у полум’ї пальника, вмішують у порошок бури Na₂B₄O₇ ∙ 10 H₂O і знову вносять у полум’я, поки не утвориться на кінці дротинки прозоре скельце. Дротинку вміщують у порошок проби, а потім у нижню частину полум’я. Спостерігають колір перлів: хром дає зелене забарвлення, кобальт і мідь – синє, залізо – зеленувато-жовте, нікель червоно-буре (в окислювальній частині полум’я). У відновному полум’ї перли забарвлюються у такі кольори: міддю – у червоно-бурий, хромом – у зеленуватий, залізом – у бурувато-зелений, нікелем у сірий з червоним відтінком.

3. Дослідження на розчинність. Аналіз речовини починають з дослідження на розчинність у різних розчинниках. Для цього розчиняють 0,5 – 1г проби в 20 – 25 мл дистильованої води; якщо речовина не розчиняється, то нагрівають суміш на водяній бані. Після повного розчинення лакмусом визначають реакцію утвореного розчину. Якщо реакція кисла то можна зробити висновки про присутніх вільних кислот, кислих солей (NaH₂PO₄) або солей слабких основ і сильних кислот, які гідролізуються. Лужна реакція свідчить про наявність вільного лугу, середніх та кислих солей (NaHCO₃), солей слабких кислот і сильних основ.

Крім цього, треба звернути увагу на колір утвореного розчину; за кольором можна зробити попередні висновки про наявність чи відсутність таких іонів, як Cu²⁺,CO²⁺,Ni²⁺,Fe³⁺,Cr³⁺,CrO₄^2-,Cr₂O₇^2- та інших.

Якщо речовина не розчиняється у воді, то (0,5 – 1 г) проби обробляють 20 мл 2 н. розчину соляної кислоти і, якщо потрібно, обробляють концентрованою соляною кислотою при звичайній температурі і при нагріванні. Стежать за явищами, що відбуваються під час розчинення. Гази, які виділяються при цьому, дають змогу зробити висновки про склад речовини. У соляній кислоті розчиняються не всі сполуки. Тому другу частину проби речовини, незалежно від дослідів із соляною кислотою, розчиняють в азотній кислоті. Якщо речовина не розчиняється і в азотній кислоті, то її розчиняють у царській водці. Залежно від розчинності досліджуваної речовини розрізняють 2 випадки аналізу: аналіз речовини, розчинної у воді, та аналіз речовини, нерозчинної у воді.

Дата добавления: 2015-12-07