1. Відповідно до статті 11 Закону України «Про заставу» в
редакції Закону України від 25 лютого 1994 року «Про внесен
ня змін і доповнень до Закону України «Про заставу» держав
не підприємство, за яким майно закріплено на праві повного
господарського відання, самостійно здійснює заставу цього
майна, за винятком цілісного майнового комплексу
підприємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд,
застава яких здійснюється з дозволу та на умовах, погоджених
з органом, уповноваженим управляти відповідним державним
майном. Стаття 4 Закону «Про заставу» містить ще ряд обме
жень щодо застави державного майна. Для господарюючих
суб'єктів інших форм власності чинне законодавство таких об
межень не передбачає.
[п.8.1 Роз'яснення від 06.10.94 р. № 02-5/706 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів»].
2. Якщо при вирішенні спору, пов'язаного з виконанням
умов договору щодо предмету застави, буде встановлено, що
належне позичальникові кредиту державне майно передано в
заставу з порушенням вимог Закону, то за таких обставин слід
застосовувати статтю 48 Цивільного кодексу України.
[п.8.1 Роз'яснення від 06.10.94 р. № 02-5/706 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів»].
3. Укладаючи кредитний договір, сторони не позбавлені
права в цьому ж договорі передбачити умови щодо забезпечен
ня зобов'язання боржника заставою. Однак при цьому слід ма
ти на увазі, що у випадках, коли предметом застави є нерухо
ме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти, договір заста
ви повинен бути нотаріально посвідчений.
[п.8.2 Роз'яснення від 06.10.94 р. № 02-5/706 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів»].
4. Банк має право вимагати задоволення своїх вимог за ра
хунок заставленого майна, включаючи проценти за наданий
кредит, відшкодування збитків, завданих прострочкою вико-
нання, а у випадках, передбачених договором, також неустойку. Крім того, за рахунок заставленого майна відшкодовуються витрати банку по утриманню цього майна та інші витрати, пов'язані зі здійсненням забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави (стаття 19 Закону «Про заставу»).
[п.8.3 Роз'яснення від 06.10.94 р. № 02-5/706 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів»].
5. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється
банком відповідно до статті 20 Закону «Про заставу», а щодо
майна селянського (фермерського) господарства - відповідно
до пункту 4 статті 25 Закону України «Про селянське (фер
мерське) господарство».
[п.8.3 Роз'яснення від 06.10.94 р. № 02-5/706 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів»].
6. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на
предмет застави у разі, якщо в момент настання терміну вико
нання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде ви
конано, якщо інше не передбачено договором.
[п.8.4 Роз'яснення від 06.10.94 р. № 02-5/706 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів»].
1. Згідно зі статтею 20 Закону «Про заставу» при припиненні (реорганізації, ліквідації) юридичної особи-заставодавця заста-водержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою. Отже, за таких обставин перебіг строку позовної давності починається з дня, коли банк дізнався або повинен був дізнатися про наявність зазначених обставин.
[п.8.4 Роз'яснення від 06.10.94 р. № 02-5/706 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів»].
8. Якщо заставлене майно знаходиться у заставодержателя і боржник погодився з пропозицією кредитора про задоволення вимог за рахунок цього майна (що не суперечить статті 20 Закону України «Про заставу»), то у заставодержателя відсутні підстави для звернення з відповідним позовом до
арбітражного суду. Якщо ж предмет застави знаходиться у заставодавця і не переданий заставодержателю незважаючи на визнання його вимоги, останній вправі звернутися до арбітражного суду з відповідним позовом.
[п.5 Листа від 10.06.96р. № 01-8/207 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
9. Відповідно до п. 27 Інструкції про порядок вчинення но
таріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом
Міністерства юстиції України від 14.06.94 № 18/5, нотаріуси
посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено
обов'язкову нотаріальну форму (стаття 13 Закону України
«Про заставу»). Однак за бажанням сторін можуть посвідчу-
ватись і угоди, щодо яких законодавством не встановлено
обов'язкової нотаріальної форми. Отже, якщо за бажанням
сторін договір застави було посвідчено нотаріусом, то на
підставі пункту 1 Переліку, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172, нотаріус має
право вчинити відповідний виконавчий напис.
[п.1.2 Інформаційного листа від 01.07.96р. № 01-8/241 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
10. Майно і кошти благодійної організації не можуть бути
предметом застави.
[Лист від 14.01.98 р. № 01-8/9 «Про Закон України «Про благодійництво та благодійні організації»].
11. Передання в оренду земельної ділянки, обтяженої за
ставою, без згоди заставодержателя (частина шоста статті 7
Закону України «Про оренду землі») тягне за собою визнання
договору оренди недійсним відповідно до статті 114 Земель
ного кодексу України.
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
12. Відповідно до статті 3 Закону України «Про заставу»
заставою може бути забезпечена дійсна вимога, і застава має
похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.
[п.1 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
13. Дійсною може вважатися лише вимога, що реально
існує і заснована на передбачених законом підставах. Отже, у
разі забезпечення заставою вимоги, яка не може вважатись
дійсною, а також у випадку припинення забезпеченого заста
вою зобов'язання, незалежно від причин такого припинення, у
господарського суду немає правових підстав для задоволення
вимог, заснованих на договорі застави, якою забезпечувалось
відповідне зобов'язання. Те ж саме стосується вимоги, щодо
якої закінчився строк позовної давності, за винятком ви
падків, коли цей строк поновлюється господарським судом на
підставі частини другої статті 80 Цивільного кодексу України.
[п.1 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
14. Чинне законодавство допускає, що застава може мати
місце стосовно вимог, які можуть виникнути у майбутньому,
за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заста
вою таких вимог (частина третя статті 181 Цивільного кодек
су, частина друга статті 3 Закону України «Про заставу»).
[п.1 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
15. Володіння заставленим майном можуть здійснювати на
підставі закону чи договору заставодавець, заставодержатель
або третя особа (стаття 9 Закону України «Про заставу»).
[п.2 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
16. Якщо заставодавець всупереч вимогам закону чи дого
вору не передасть предмет застави у володіння заставодержа-
телю, наприклад, у разі закладу (стаття 44 Закону), заставо
держатель вправі звернутися з позовом про передачу заставле
ного майна у його володіння незалежно від настання терміну
виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.
[п.2 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
17. У разі коли предмет застави згідно із законом чи дого
вором перебуває у володінні заставодавця або третьої особи і
право застави виключає можливість продати чи передати будь-кому заставлене майно, проте заставодавець протягом дії застави це вчинить, заставодержатель вправі звернутися до господарського суду з позовом про визнання відповідної угоди недійсною.
[п.2 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
18. За змістом статті 11 Закону України «Про заставу» за
ставодавцем - як боржником, так і майновим поручителем -
може бути підприємство чи організація, що є власником май
на і має право відчужувати заставлене майно, або держава в
особі уповноважених нею органів, а також підприємство чи
організація, яким власником передано це майно і право заста
ви на нього. Таку передачу може бути здійснено, зокрема, шля
хом закріплення майна за юридичною особою на праві повно
го господарського відання на підставі законів України, уста
новчих документів, що регулюють її діяльність, чи відповідно
го рішення власника майна (уповноваженого ним органу).
[п.З Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
19. Статтею 11 Закону України «Про заставу» передбачено
спеціальні вимоги щодо погодження деякими суб'єктами
підприємницької діяльності застави їх майна з відповідними
державними органами. Зокрема, порядок погодження органами
приватизації умов договорів застави майна деяких підприємств,
у тому числі державних, щодо яких прийнято рішення про при
ватизацію майна, визначено наказом Фонду державного майна
України від 06.02.2001 № 163 «Про погодження органами при
ватизації умов договорів застави майна». Недодержання згада
них вимог законодавства є підставою для визнання договору за
стави недійсним згідно зі статтею 48 Цивільного кодексу.
[п.З Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
20. Майно, що перебуває у спільній власності, може бути пе
редано в заставу тільки за згодою всіх співвласників (частина
перша статті 6 Закону України «Про заставу»). Оскільки
відповідно до статті 13 Закону договір застави повинен укладатися у письмовій формі, то згода співвласників майна, що є предметом застави, також має бути зафіксована у письмовій формі, наприклад, шляхом підписання договору усіма співвласниками або уповноваженими ними особами. Якщо ж один чи декілька співвласників цього майна - підприємства чи організації - такої згоди не дають, заставодавець не позбавлений права звернутися на підставі частини першої статті 113 та статті 115 Цивільного кодексу з вимогою про виділ своєї частки з спільного майна з метою подальшої передачі її у заставу.
[п.3.1 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
21. Якщо майно, що перебуває у спільній власності, передано
в заставу без згоди усіх співвласників, то відповідний договір мо
же бути визнаний господарським судом недійсним за позовом
будь-кого із співвласників майна - підприємства чи організації,
права та охоронювані законом інтереси якої порушено.
[п.3.1 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
22. Якщо майно перебуває у колективній власності, слід ви
ходити з вимог статті ЗО Закону України «Про власність»,
згідно з якою право колективної власності здійснюють вищі
органи управління власника, які відповідним рішенням мо
жуть покласти окремі функції з управління колективним май
ном на створювані ними органи. У разі виникнення спору що
до відповідності укладеного таким органом договору застави
вимогам закону господарському суду слід витребувати доку
ментальне підтвердження повноважень органу управління
підприємства чи організації стосовно розпорядження майном,
яке є предметом застави.
[п.3.2 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
23. Виходячи з правової природи коштів, що знаходяться
на рахунках у банківських установах, вони не можуть бути
предметом застави за правилами, які регулюють заставу речей.
Водночас господарським судам слід мати на увазі, що питання
про заставу таких коштів може вирішуватись за правилами розділу V Закону стосовно застави майнових прав.
[п.3.3 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
24. Договір застави може бути визнаний недійсним за позо
вом третьої особи, яка вважає, що предмет застави належить їй
на праві власності чи повного господарського відання і довела
цю обставину. Якщо предмет застави являє собою індивідуаль
но визначене майно, відповідна вимога може бути поєднана з
вимогою про повернення цього майна з чужого незаконного во
лодіння (заставодавця чи заставодержателя) на підставі статті
50 Закону України «Про власність». У разі застави кредиторові
речі, яка не належить заставодавцю, причому кредитор не знав і
не повинен був знати, що річ не належить заставодавцю (добро
совісний заставодержатель), право власника підлягає захисту
лише за умови, що дана річ була власником загублена, або в ньо
го викрадена чи вибула з володіння іншим шляхом поза його
волею (стаття 148 Цивільного кодексу). У решті випадків за
ставне право заставодержателя зберігається, а власник речі має
право на підставі статті 440 Цивільного кодексу вимагати
відшкодування шкоди від заставодавця, який заставив його річ.
[п.3.4 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
25. Заставодавцем може бути не лише боржник за забезпече
ним заставою зобов'язанням, а й третя особа (майновий поручи
тель). Оскільки така особа не є боржником за основним догово
ром, її зобов'язання перед заставодержателем не можуть пере
вищувати суму, виручену від реалізації заставленого майна, як
що інше не передбачено законом або договором. До майнового
поручителя, який виконав забезпечене заставою зобов'язання,
переходять усі права кредитора за цим зобов'язанням.
[п.4 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
26. Закон містить перелік істотних умов договору застави
(стаття 12, а щодо застави товарів в обороті або у переробці, також
стаття 41 Закону України «Про заставу»). Опис заставленого май-
на повинен містити Індивідуальні ознаки останнього, які дозволяють встановити, яке саме майно є предметом застави, і відрізнити його від однорідних предметів. Ця вимога не стосується застави товарів в обороті або у переробці, оскільки вони визначаються родовими ознаками, однак у договорі має бути зазначено види товарів, якими можна замінити предмет застави. Лише за наявності зазначених умов, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства, а також тих умов, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди, договір застави відповідно до вимог статті 153 Цивільного кодексу можна вважати укладеним.
[п.5 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
27. Якщо у процесі вирішення спору, пов'язаного із заста
вою, буде з'ясовано, що сторонами не досягнуто згоди стосов
но істотних умов договору застави, договір вважається не ук
ладеним і не може бути прийнятий господарським судом в об
грунтування вимог і заперечень сторін.
[п.5 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
28. Договір застави підлягає укладенню у письмовій формі
(стаття 13 Закону України «Про заставу»). Недодержання сто
ронами цієї вимоги тягне не загальні наслідки недодержання
письмової форми угод, передбачені статтею 46 Цивільного ко
дексу, а недійсність договору з наслідками, передбаченими
статтею 48 Цивільного кодексу.
[п.6 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
29. У деяких випадках, коли предметом застави є нерухоме
майно, транспортні засоби, космічні об'єкти, договір застави
підлягає нотаріальному посвідченню, причому недотримання цієї
вимоги тягне недійсність договору з тими ж наслідками (статті 13,
14 Закону України «Про заставу»), в тому числі і у разі порушен
ня вимог Закону щодо місця нотаріального посвідчення договору.
[п.6.1 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
30. Якщо в силу частини третьої статті 4 Закону України
«Про заставу» предметом застави є майно, яке стане
власністю заставодавця після укладення договору застави,
що підлягає нотаріальному посвідченню, то таке посвідчен
ня на момент укладення договору практично не може бути
здійснене через відсутність у заставодавця відповідних пра-
вовстановлюючих документів на це майно. Але в подальшо
му, після набуття заставодавцем права власності на майно,
що є предметом застави, нотаріальне посвідчення договору є
обов'язковим.
[п.6.1 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
31. Слід враховувати, що сам лише факт нотаріального
посвідчення договору застави не має для господарського су
ду обов'язкового значення у розумінні відповідності його
вимогам закону. Якщо такий договір суперечить законодав
ству або вчинений з метою, яка суперечить інтересам держа
ви, господарський суд визнає його недійсним повністю чи у
певній частині.
[п.6.2 Роз'яснення від 24.12.99р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
32. Якщо нотаріальне посвідчення договору застави не є
обов'язковим в силу законодавства, але одна із сторін наполя
гає на ньому і щодо цієї умови не досягнуто згоди, то договір
слід вважати не укладеним. Однак слід мати на увазі, що у то
му разі, коли одна із сторін договору застави, який всупереч
вимогам Закону не посвідчений нотаріально, виконала його
повністю або частково, а друга сторона ухиляється від но
таріального оформлення, то сторона, яка виконала договір,
вправі на підставі частини другої статті 47 Цивільного кодек
су звернутися до господарського суду з позовом про визнання
договору дійсним. Відповідна вимога може бути заявлена цією
стороною і в процесі вирішення спору, пов'язаного з виконан
ням договору застави.
[п.6.3 Роз'яснення від 24.12.99р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
33. Вирішуючи спір про визнання договору дійсним, госпо
дарський суд повинен перевірити, чи потребувала за законом ви
конана угода нотаріального посвідчення, чи не містить договір за
стави протизаконних умов та витребувати докази: звернення до
відповідача з вимогою щодо нотаріального посвідчення договору
застави і ухилення його від виконання цієї вимоги (зокрема, лис
ти, телеграми, телефонограми сторін з цього питання); повного
чи часткового виконання договору (перерахування коштів, пере
дачі майна тощо). Чинне законодавство не надає господарському
суду права визнавати договір дійсним за власною ініціативою.
[п.6.3 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
34. Відповідно до статті 15 Закону України «Про заставу»
застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у ви
падках та у порядку, передбачених законом, а застава рухомо
го майна може бути зареєстрована у Державному реєстрі за
став рухомого майна, ведення якого покладено на держателя
названого реєстру - Міністерство юстиції України. Стаття 15
Закону у цій редакції набрала чинності з 01.03.99, і отже,
підлягає застосуванню лише до пов'язаних із заставою пра
вовідносин, які виникли після зазначеної дати.
[п.7 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
35. Реєстрація застави рухомого майна здійснюється на
підставі заяви заставодержателя або заставодавця згідно з стат
тею 15-1 Закону України «Про заставу» та Порядком ведення
Державного реєстру застав рухомого майна, затвердженим по
становою Кабінету Міністрів України від 30.07.98 № 1185.
[п.7 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
36. Юридичне значення реєстрації застави рухомого майна
полягає в тому, що заставодержатель зареєстрованої застави має
переважне право на задоволення вимог із заставленого майна
перед заставодержателями незареєстрованих застав та заставо-
держателями застав, які зареєстровані пізніше (частина п'ята
статті 18 Закону України «Про заставу»). Державна реєстрація
застави не є елементом форми угоди про заставу майна і тому саме лише недотримання вимог нормативних актів стосовно такої реєстрації не може бути підставою для визнання відповідної угоди недійсною; але воно позбавляє заставодержателя права вимагати задоволення його вимог за рахунок заставленого майна, у тому числі й права звернення стягнення на це майно, переважно перед іншими заставодержателями одного й того ж рухомого майна, зареєстрованого в реєстрі.
[п.7 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
37. Згідно з частиною дев'ятою статті 15-1 Закону України
«Про заставу», якщо після виконання забезпеченого заставою зо
бов'язання заставодержатель не виконав своїх обов'язків щодо
подання заяви про виключення з Державного реєстру застав ру
хомого майна запису про реєстрацію застави, він повинен
відшкодувати заставодавцю спричинені у зв'язку з цим збитки.
Таке відшкодування здійснюється за позовом заставодавця на за
гальних підставах відповідно до статті 440 Цивільного кодексу.
[п.7 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
38. За загальним правилом право звернення стягнення на
предмет застави виникає у заставодержателя, якщо в момент на
стання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою,
воно не буде виконано (частина перша статті 20 Закону України
«Про заставу»). Винятки з цього правила можуть встановлювати
ся законом (наприклад, частиною другою статті 20, частиною пер
шою статті 36, частиною другою статті 46 Закону) або договором.
[п.8 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
39. Господарським судам слід враховувати, що право звер
нення стягнення на заставлене майно належить заставодержа-
телю і тоді, коли забезпечене заставою зобов'язання боржника
не виконано третіми особами, за дії яких боржник несе
відповідальність (стаття 164 Цивільного кодексу).
[п.8 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
ЗО 2-304
40. Згідно з частиною шостою статті 20 Закону України
«Про заставу» звернення стягнення на заставлене майно
здійснюється за рішенням суду, а також на підставі виконавчо
го напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або
договором застави.
[п.8 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
41. За змістом глави 14 Закону України «Про нотаріат»
та пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення за
боргованості провадиться у безспірному порядку на
підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого по
становою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172
(з подальшими доповненнями), витребування від боржни
ка заставленого майна на підставі виконавчих написів но
таріусів здійснюється у разі, коли договір застави є но
таріально посвідченим. Отже у такому випадку господарсь
ким судам слід на підставі пункту 1 статті 62 Господарсько
го процесуального кодексу України відмовляти у прий
нятті позовних заяв про звернення стягнення на заставле
не майно. Однак це не стосується тих випадків, коли до
говір застави визнаний дійсним на підставі частини другої
статті 47 Цивільного кодексу.
[п.8 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
42. Оскільки заставою може забезпечуватись лише дійсна
вимога, господарським судам слід з'ясовувати обставини,
пов'язані з існуванням забезпечуваного заставою зобо
в'язання боржника. Якщо таке зобов'язання ще не виникло,
право застави також не виникає, незважаючи на укладення
договору застави і навіть на передачу предмета застави за-
ставодержателю. Наприклад, за договором банківської по
зички право застави виникає лише після фактичного одер
жання суми позички боржником.
[п.8.2 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
43. За змістом частини шостої статті 20 Закону України
466
«Про заставу» задоволення вимог із заставленого майна може бути здійснене на підставі договору застави.
[п.8.3 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України -«Про заставу»].
44. Навіть якщо договір застави містить умови, які визнача
ють можливість і правовий механізм набуття заставодержателем
права власності (повного господарського відання) на заставлене
майно, кредитор (заставодержатель) і в цьому разі вправі подати
позов про звернення стягнення на заставлене майно.
[п.8.3 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
45. За правилом, встановленим статтею 20 Закону України
«Про заставу», пунктом 4 статті 25 Закону України «Про се
лянське (фермерське) господарство» у разі несвоєчасного по
вернення одержаних кредитів установи банку без звернення
до суду, господарського суду можуть скористатися правом на
реалізацію заставленого майна. Якщо ж між сторонами існує
спір або установою банку не реалізовано згадане право, з неза
лежних від неї причин, заява банку про звернення стягнення
на заставлене майно у зв'язку з невиконанням селянським
(фермерським) господарством зобов'язань за договором
банківської позички підлягає розгляду на загальних підставах.
[п.8.3 Роз'яснення від 24.12.99р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
46. Умови договору застави щодо відчуження майна на ко
ристь заставодержателя не повинні суперечити вимогам чин
ного законодавства, зокрема щодо звернення стягнення на
майно державного підприємства чи підприємства, не менше 50
відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності
(частина шоста статті 20 Закону України «Про заставу», час
тина третя статті 10 Закону України «Про підприємства в Ук
раїні»). Договір, який не відповідає цим вимогам, повинен
визнаватися господарським судом недійсним повністю чи у
певній частині згідно зі статтею 48 Цивільного кодексу.
[п.8.3 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
зо-2-зм 467
47. Закон передбачає можливість подальших застав вже за
ставленого майна і у зв'язку з цим задоволення вимог заставодер-
жателя, в якого право застави виникло пізніше, лише після по
вного задоволення вимог попередніх заставодержателів, а також
заставодержателів зареєстрованої застави рухомого майна. Тому
у разі якщо у провадженні господарського суду одночасно є два
чи більше спорів, пов'язаних із зверненням стягнення на застав
лене майно та задоволенням вимог заставодержателів за рахунок
цього майна (статті 19, 20 Закону України «Про заставу»), пред
метом яких є одне й те саме майно, то незалежно від дати надхо
дження відповідних позовів господарський суд повинен насампе
ред розглянути справу, позивачем у якій є попередній заставодер-
жатель або заставодержатель зареєстрованої застави рухомого
маііна, а у решті справ до її вирішення по суті зупинити провад
ження на підставі частини першої статті 79 ГПК.
[п.8.4 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
48. За умови, якщо заставодавець подасть докази того, що він
повідомив про всі попередні застави, а також про характер і
розмір забезпечених ними зобов'язань кожного із заставодержа
телів, усі наслідки недостатності заставленого майна для задово
лення вимог наступних заставодержателів за рахунок зазначено
го майна після того, як задоволене позов попереднього заставо-
держателя, покладаються саме на цих заставодержателів. Але в
цьому разі наступні заставодержателі не позбавлені права згідно
зі статтею 24 Закону України «Про заставу» одержати суму, якої
не вистачає для повного задоволення їх вимог, з іншого майна
боржника у порядку черговості, передбаченої законодавством.
[п.8.4 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
49. У разі ж невиконання заставодавцем обов'язку щодо
повідомлення про попередні застави майна заставодержателі, ви
ходячи з вимог статті 18 Закону України «Про заставу», не позбав
лені права на підставі статті 203 Цивільного кодексу звернутися з
позовами про відшкодування завданих їм у зв'язку з цим збитків.
[п.8.4 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
50. Звернення стягнення на заставлене майно є правом, а не
обов'язком заставодержателя. Тому справи зі спорів, пов'яза
них з невиконанням боржником (заставодавцем) забезпечено
го заставою зобов'язання (наприклад, за позовами про стяг
нення відповідних коштів з боржника або поручителя чи га
ранта), повинні бути розглянуті по суті незалежно від того, чи
реалізував кредитор (заставодержатель) це право.
[п.8.5 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
51. За змістом частини четвертої статті 38 Закону України
«Про заставу» здійснення оцінки майнового комплексу
підприємства, який є предметом іпотеки, у разі його переходу до
заставодержателя є обов'язковим. Така оцінка здійснюється на
момент переходу цього комплексу до заставодержателя за згодою
сторін, а в разі недосягнення згоди - за рішенням господарського
суду, який у такому випадку повинен виходити з балансової вар
тості предмета іпотеки на момент вирішення відповідного спору, а
за необхідності - вирішити питання про призначення експертизи.
[п.8.6 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
52. Майновий комплекс підприємства переходить до заставо
держателя, як зазначено у названій нормі Закону, в разі якщо це
передбачено договором чи законом. Оскільки чинне законодав
ство відповідних випадків не передбачає, у вирішенні питань,
пов'язаних з таким переходом, слід виходити з умов договору.
[п.8.6 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
53. Якщо стягнення на предмет застави звертається на
підставі договору, який було укладено з урахуванням вимог
постанови Кабінету Міністрів України від 17.08.95 № 655
«Про додаткове забезпечення гарантій або інших зобов'язань
Уряду України, які надаються іноземним кредиторам щодо по
гашення кредитів в іноземній валюті, що залучаються ук
раїнськими юридичними особами», господарським судам слід
враховувати таке. У передбачених цією постановою випадках
оцінка вартості майна, що є предметом застави, здійснюється
Фондом державного майна України, а вартості майнових прав та цінних паперів - Міністерством фінансів України. Тому така оцінка не може бути здійснена чи змінена за згодою сторін або за рішенням господарського суду.
Гп.8.7 Роз'яснення від 24.12.99р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
54. Звернення стягнення на заставлене майно державного
підприємства чи підприємства, не менше п'ятдесяти відсотків
акцій якого є у державній власності, може бути здійснене ли
ше на підставі судового рішення (частина шоста статті 20 За
кону України «Про заставу»). Угоди, укладені з порушенням
цієї вимоги, повинні визнаватися недійсними згідно зі статтею
48 Цивільного кодексу.
[п.8.8 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
55. Порядок реалізації заставленого майна спеціалізовани
ми організаціями через аукціон (публічні торги) визначається
чинним законодавством, зокрема, статтею 21 Закону України
«Про заставу» та відповідними нормами Закону України «Про
виконавче провадження».
fn.8.9 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
56. Укладена з порушенням вимог чинного законодавства
угода про відчуження переданого у заставу майна, що є дер
жавною власністю, може бути визнана недійсною з урахуван
ням конкретних обставин справи на підставі статті 48 або
статті 49 Цивільного кодексу.
Гп.8.9 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
57. Закон не виключає можливості залишення за заставо-
держателем за згодою заставодавця заставленого майна за по
чатковою оцінкою, якщо аукціон (публічні торги) не відбувся
(стаття 21 Закону України «Про заставу»).
Гп.8.10 Роз'яснення від 24.12.99р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
58. Якщо заставодавець такої згоди не дав, то заставлене
майно реалізується у встановленому порядку (якщо інше не
передбачено договором) з урахуванням вимог пунктів 18 і 19
Положення про порядок проведення аукціонів (публічних
торгів) з реалізації заставленого майна, затвердженого поста
новою Кабінету Міністрів України від 22.12.97 № 1448.
[п.8.10 Роз'яснення від 24.12.99р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
59. Заставлене майно не може бути залишене за заставодер-
жателем, якщо воно належить державному підприємству або
відкритому акціонерному товариству, створеному у процесі
корпоратизації, усі акції якого перебувають у державній влас
ності, оскільки реалізація такого майна не може здійснюва
тись інакше, ніж з аукціонів (публічних торгів).
[п.8.10 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
60. Згідно зі статтею 37 Закону України «Про заставу» у разі
звернення стягнення на предмет застави, яким є будівля чи спо
руда, заставодержатель як набувач майна має право на одержан
ня земельної ділянки відповідно до законодавства України.
[п.8.11 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
61. Право на земельну ділянку, яке виникло в зв'язку з пе
реходом до заставоодержувача права на будівлю (споруду),
повинно бути оформлено місцевою радою у порядку, передба
ченому Земельним кодексом України. У разі її ухилення від
вчинення таких дій заінтересоване підприємство, установа,
організація у відповідності зі статтями 74, 77 Закону України
«Про місцеве самоврядування в Україні» вправі звернутися до
господарського суду з заявою про спонукання ради видати
державний акт або укласти відповідний договір.
[п.8.11 Роз'яснення від 24.12.99р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
62. У разі виникнення загрози загибелі, пошкодження чи
зменшення вартості предмета закладу не з вини заставодержа-
теля останній на підставі частини другої статті 46 Закону України «Про заставу» вправі вимагати його заміни, а за відмови заставодавця виконати цю вимогу - достроково звернути стягнення на предмет закладу. У зв'язку з цим він повинен подати докази звернення до.заставодавця з такою вимогою і відсутності згоди заставодавця виконати її; таким доказом може бути копія відповідного листа (телеграми, телефонограми тощо) та документ, що підтверджує його надіслання заставодавцю, або письмова відмова заставодавця. У вирішенні спорів необхідно враховувати, що таке стягнення може здійснюватися і в тому разі, коли згадана загроза виникла не з вини заставодавця, а з не залежних від нього причин, наприклад, через природні властивості речі, яка є предметом закладу.
[п.8.12 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
63. Звернення стягнення на заставлене майно пов'язане з
переходом права власності (повного господарського відання)
на це майно, що може зумовити потребу у його державній пе
ререєстрації (наприклад, стосовно об'єктів нерухомого майна,
транспортних засобів тощо). У разі відмови відповідного дер
жавного органу від здійснення перереєстрації майна, що було
предметом застави, заінтересоване підприємство чи ор
ганізація не позбавлені права звернутися до господарського
суду з заявою про визнання недійсним акта державного орга
ну про відмову у перереєстрації або про спонукання його
здійснити перереєстрацію майна.
[п.8.13 Роз'яснення від 24.12.99р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
64. За змістом частини другої статті 17 та абзацу шостого
статті 35 Закону України «Про заставу» відчуження майна, що
є предметом застави, можливе лише за згодою заставодержа-
теля. Слід також мати на увазі, що згідно зі статтею 73 Закону
України «Про нотаріат» державний нотаріус чи інша особа, що
вчиняє нотаріальні дії, посвідчуючи договір застави нерухомо
го майна, накладають заборону його відчуження, яку може бу
ти знято лише за умов, зазначених у статті 74 названого Зако
ну. Угода про відчуження заставленого майна, укладена з по-
рушенням згаданих вимог законодавчих актів, може бути визнана господарським судом недійсною згідно зі статтею 48 Цивільного Кодексу.
[п.9 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
65. Частина перша статті 27 Закону України «Про заставу»
передбачає збереження застави в разі переходу предмета за
стави у власність (а так само і у повне господарське відання)
іншої особи. Згадана норма застосовується, зокрема, тоді, коли
між заставодавцем та іншою особою існує правонаступництво,
що виникло з передбачених законом підстав. Якщо ж право за
стави виникло у іншої особи, незалежно від волі заставодавця,
наприклад, у разі примусового продажу заставленого майна,
то ця норма застосована бути не може, і право застави припи
няється (абзац п'ятий статті 28 Закону).
[п.9 Роз'яснення від 24.12.99 p. Ms 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
66. Збереження права застави стосовно нового власника
майна чи організації, до якої перейшло право повного госпо
дарського відання цим майном, не залежить від того, чи знала
особа, яка одержала це майно, про таке право. Якщо вона не
знала, це не впливає на право застави, але має значення для
відносин між цією особою і заставодавцем. Зокрема, у разі ук
ладення договору купівлі-продажу предмету застави невико
нання заставодавцем обов'язку попередити покупця про право
застави дає покупцеві право вимагати зменшення ціни або
розірвання договору і відшкодування збитків (стаття 229
Цивільного кодексу). Наслідки у вигляді обов'язку заставо
давця відшкодувати збитки тягне і відчуження у покупця про
даного предмета застави (стаття 239 цього ж Кодексу). В обох
випадках відшкодування збитків здійснюється на загальних
підставах, передбачених статтею 203 Цивільного кодексу.
[п.9 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних, із застосуванням Закону України «Про заставу»].
67. Відповідно до частини третьої статті 197 Цивільного
кодексу у разі уступки вимоги до ЇЇ набувача переходять
права, що забезпечують виконання зобов'язання. Отже в результаті уступки вимоги за забезпеченим заставою зобов'язанням право застави переходить від первісного кредитора до нового, якщо інше не передбачено угодою, виконання якої забезпечене заставою. Щодо права застави, яке перейшло до нового кредитора, діють загальні правила уступки вимоги і переводу боргу.
[п. 10 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
68. Право застави припиняється з загальних підстав, зазна
чених у главі 19 Цивільного кодексу, а також з обставин, ви
черпний перелік яких наведено у статтях 28 і 29 Закону Ук
раїни «Про заставу». Застосовуючи ці норми, слід враховува
ти, що припинення існування (загибель) заставленого майна
хоча й припиняє заставу незалежно від причин, з яких це ста
лося, але не вирішує наперед питання про відповідальність за-
ставодержателя чи заставодавця одного перед одним за заги
бель предмета застави, що сталася з вини когось із них. Кожна
із сторін договору вправі звернутися до іншої з позовом про
відшкодування завданих у зв'язку з цим збитків, а якщо загиб
ле майно було застраховане, заставодержатель має переважне
перед іншими кредиторами право задоволення своїх вимог із
суми страхового відшкодування (частина четверта статті 10
Закону). Що ж до загибелі чи пошкодження предмета іпотеки,
то це тягне за собою не лише припинення застави, а й
обов'язок боржника (заставодавця) надати аналогічне за
вартістю нерухоме майно або ж виконати зобов'язання неза
лежно від настання терміну у повному обсязі чи у відповідній
частині (статті 33, 35 Закону). Якщо у договорі застави зазна
чено оцінку предмета застави, то вартість майна, відшукувано
го замість загиблого, повинна відповідати цій оцінці, крім ви
падків, коли сторонами погоджено інші умови.
[п.11 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
69. За змістом статей 35, 36 Закону України «Про заставу»
в разі невжиття заставодавцем заходів, передбачених догово
ром іпотеки або необхідних для збереження предмета іпотеки,
включаючи проведення капітального та поточного ремонту, заставодержатель має право звернутися до господарського суду з позовом про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання (про повернення позички, стягнення коштів за договором купівлі-продажу чи оренди тощо) незалежно від терміну виконання цього зобов'язання, а у разі необхідності -про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідні вимоги можуть бути об'єднані в одній позовній заяві. У таких випадках позивач повинен подати докази невжиття заходів щодо збереження предмету іпотеки і необхідності звернення стягнення на цей предмет, які свідчили б про неспроможність боржника (заставодавця) виконати забезпечене іпотекою зобов'язання, зокрема через брак коштів, про систематичне ухилення його від виконання зобов'язань за договором тощо.
[п.12 Роз'яснення від 24.12.99р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
70. Якщо предметом застави є будівлі чи споруди, то у разі
звернення стягнення на них заставодержатель має право одер
жати у встановленому порядку й земельну ділянку, на якій роз
ташовано ці будівлі (споруди). Стаття 37 Закону України «Про
заставу» не ставить наявність такого права у залежність від то
го, чи містить договір іпотеки будівлі (споруди) окрему умову
про перехід права на земельну ділянку. У разі звернення стяг
нення на будівлі (споруди) згідно з рішенням господарського
суду відповідне рішення є підставою для оформлення права
власності або користування відповідною земельною ділянкою
у порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
[п.13 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
71. Розглядаючи справи за позовами заставодавців до за-
ставодержателів у зв'язку з втратою, недостачею, пошкоджен
ням предмета закладу, слід мати на увазі, що обов'язок заста-
водержателя відшкодувати заподіяні цим збитки виникає ли
ше за умови, якщо таке передбачено законодавчим актом або
договором (стаття 48 Закону України «Про заставу»). Якщо
законом чи договором такий обов'язок заставодержателя пе
редбачено, то господарський суд має виходити з презумпції
вини заставодержателя, який повинен подати докази того, що втрата, недостача чи пошкодження предмета закладу сталися з незалежних від нього причин.
[п.14 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
72. Заставодержатель, якому завдано збитків у зв'язку з
діями держави (державних органів) стосовно примусового ви
лучення заставленого майна чи припинення права власності
на заставлене майно, вправі звернутися з позовом до
відповідного державного органу про відшкодування цих
збитків у повному обсязі, хоча б згадані дії були правомірни
ми. У таких випадках господарським судам слід застосовувати
загальні норми цивільного законодавства стосовно відшкоду
вання шкоди із врахуванням спеціальних норм, передбачених
статтею 57 Закону України «Про заставу», які, зокрема, не
ставлять обов'язок щодо відшкодування шкоди у залежність
від наявності вини у діях відповідача.
[п.15 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
73. Якщо збитки завдані заставодержателю у зв'язку з ви
данням державним органом акта, який не відповідає чинному
законодавству, то заставодержатель вправі вимагати відшко
дування цих збитків у повному обсязі на підставі як загальних
норм цивільного законодавства, так і спеціальних, зокрема
статті 58 Закону України «Про заставу», статті 27 Закону Ук
раїни «Про підприємства в Україні», статті 77 Закону України
«Про місцеве самоврядування в Україні» тощо, а також згідно
із статтею 12 ГПК оспорити такий акт. Вимоги щодо визнання
недійсним відповідного акта і відшкодування збитків можуть
бути об'єднані в одній заяві.
[п. 15 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
74. Законом України «Про порядок погашення зо
бов'язань платників податків перед бюджетами та держав
ними цільовими фондами» запроваджено податкову заста
ву як спосіб забезпечення не погашеного у строк податково-
го зобов'язання. Податкову заставу слід відрізняти від застави, яка відповідно до статті 181 Цивільного кодексу і статті 1 Закону України «Про заставу» є одним із способів забезпечення виконання цивільно-правових зобов'язань. Кожний з цих Законів має свій власний предмет регулювання. Водночас необхідно враховувати, що внесення запису до Державного реєстру застав рухомого майна про наявність податкових вимог до платників податків, які порушують вимоги податкового законодавства, здійснюється держателем Державного реєстру за заявою державних податкових органів України у такому ж порядку як і реєстрація застави рухомого майна - способу забезпечення зобов'язання (стаття 15-1 Закону).
[п.16 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
75. Закон України «Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільо
вими фондами» містить заборону надавати майно, що пере
буває у податковій заставі, у наступну заставу (підпункт 8.6.3
пункту 8.6 статті 8 названого Закону). «Наступною заста
вою» у даному разі є та, яка виникає у зв'язку з укладенням
договору застави, тобто з правовідносин, що регулюються
Законом. Порушення відповідного припису є підставою для
визнання договору застави недійсним згідно із статтею 48
Цивільного кодексу.
[п.16 Роз'яснення від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»].
76. Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України
«Про заставу» застава як спосіб забезпечення виконання зо
бов'язань має похідний характер від забезпеченого нею зобо
в'язання. Водночас це не позбавляє сторони права на підставі
статті 12 названого Закону включити у договір застави, крім
обов'язкових його умов, будь-які інші умови, щодо яких сторо
ни дійшли згоди, у тому числі встановити відповідальність за
ставодавця за збереження предмета застави.
[п.6 Листа від 30.12.99 р. № 01-8/612 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].
77. Заборона відчужувати заставлене майно без згоди за-
ставодержателя стосується виключно предмета застави.
[п.5 Оглядового листа від 20.04.2001 р. № 01-8/481 «Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].
78. Оскільки заставою може забезпечуватися лише дійсна
вимога, право застави за договором позики виникає лише
після фактичного одержання суми позики боржником.
[п.2 Оглядового листа від 30.05.2001 р. № 01-8/637 «Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних гз забезпеченням виконання зобов'язань (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].
79. Передача у заставу майна відкритого акціонерного това
риства, створеного у процесі корпоратизації, з моменту прий
няття рішення про його приватизацію потребує дозволу відпо
відного органу приватизації.
[пЗ Оглядового листа від 30.05.2001 р. № 01-8/637 «Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних із забезпеченням виконання зобов'язань (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].
80. Право застави припиняється з припиненням забезпече
ного заставою зобов'язання.
[п.4 Оглядового листа від 30.05.2001 р. № 01-8/637 «Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних із забезпеченням виконання зобов'язань (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].
81. Договір застави майна, укладений особою, яка не є його
власником і не має права відчужувати заставлене майно, виз
нається недійсним.
[п.5 Оглядового листа від 30.05.2001 р. № 01-8/637 «Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних із забезпеченням виконання зобов'язань (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].
82. Строк, встановлений статтею 194 Цивільного кодексу
України для подання позову до поручителя, не застосовується
до правовідносин заставодавця (майнового поручителя) і за-
ставодержателя за договором застави.
[п.6 Оглядового листа від 30.05.2001 р. № 01-8/637 «Про практи-
ку вирішення окремих спорів, пов'язаних із забезпеченням виконання зобов'язань (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].
83. Факт припинення поруки не тягне за собою припинен
ня договору застави з огляду на самостійність згаданих видів
забезпечення виконання зобов'язань.
[п.7 Оглядового листа від 30.05.2001 р. № 01-8/637 •«Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних із забезпеченням виконання зобов'язань (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].
84. Відповідно до статті 20 Закону України «Про заставу»
звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за
рішенням суду (арбітражного або третейського суду), на
підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбаче
но законом або договором застави. Отже, сторони у договорі за
стави можуть визначити порядок переходу права власності на
предмет застави до заставодержателя у разі невиконання борж
ником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання.
[п.2.2 Інформаційного листа від 07.06.2001 р. № 01-8/665 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 2000 році»].
ПОРУКА
1. Згідно з абзацом другим пункту 2 статті 24 Закону Ук
раїни «Про підприємства в Україні» державним підприємствам
забороняється виступати гарантами при наданні суб'єктам
підприємницької діяльності банківських кредитів. Оскільки
гарантія є фактично формою поруки, така заборона стосується
й договору поруки (стаття 191 Цивільного кодексу України).
[п.5Листа від 22.11.94р. № 01-8/847 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
2. Відповідно до пункту 27 Інструкції про порядок вчинен
ня нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої нака
зом Мін'юсту України від 14.06.94 № 18/5, нотаріуси
посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено
обов'язкову нотаріальну форму. Однак, за бажанням сторін
посвідчуються і інші угоди, для яких законодавство не вима
гає обов'язкової нотаріальної форми. Отже, якщо за бажанням
комерційного банку та поручителя договір поруки був
посвідчений нотаріусом, то за цих обставин на підставі розділу
І Переліку, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР
від 121.10.76 № 483, нотаріус має право вчинити виконавчий
напис про стягнення грошових сум.
[п. 10 Листа від 07.12.95 р. № 01-8/870 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
3. Порука припиняється, якщо банк протягом трьох місяців
з дня настання строку виконання зобов'язання позичальни
ком кредиту не пред'явить позову до поручителя (див. також
пункт 5.3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду Ук
раїни від 06.10.94 № 02-5/706 «Про деякі питання практики
вирішення спорів, пов'язаних з виконанням кредитних дого
ворів»).
[п.10 Листа від 07.12.95 р. № 01-8/870 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
4. Частина перша статті 191 Цивільного кодексу України на
дає право сторонам за договором поруки передбачити зо
бов'язання поручителя перед кредитором іншої особи відпо-
відати за виконання останньою свого зобов'язання не в повному обсязі, а в частині. Це право кореспондується з частиною другою статті 192 згаданого Кодексу, за якою поручитель відповідає в тому ж обсязі, як і боржник, зокрема, за сплату процентів, за відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки. Отже, наведені умови договору поруки, за яким поручитель зобов'язався відповідати за виконання зобов'язання третьою особою - позичальником лише в частині повернення суми кредиту «без врахування процентів за користування ним та штрафних санкцій», не суперечить чинному законодавству.
[пЗ Листа від 29.01.99р. № 01-8/46 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
31 2-304
РОЗРАХУНКИ
1. Якщо з підприємства, установи, організації у безакцептно-
му порядку стягнуті суми з порушенням чинного законодавст
ва, тобто коли законом не надане право на безакцентне стягнен
ня або в разі порушення встановленого порядку чи строку тако
го стягнення, позов про зворотне стягнення необгрунтоване
списаних сум підлягає задоволенню без розгляду заперечень
відповідача щодо суті спору. У цьому випадку до стягувача мо
же бути застосована майнова відповідальність за необгрунтова
не безакцентне списання коштів, якщо такі санкції передбачені
чинним законодавством чи укладеним сторонами договором.
[Лист від 05.03.92 р. № 01-8/303 «Про зворотне стягнення сум, списаних у безакцентному порядку з порушенням законодавства»- (В редакції інформаційного листа від 21 березня 1995 року № 01-8/186)].
2. У зв'язку із скасуванням розрахунків за поставлену про
дукцію шляхом пред'явлення на інкасо платіжної вимоги, по-
ставщик і покупець у договорі визначають строк здійснення
попередньої оплати продукції, яка підлягає поставці.
[п.8Листа від 14.06.93р. № 01-8/672 «Про деякі питання практики застосування чинного законодавства при вирішенні господарських спорів»].
3. Оскільки між державами - учасницями СНД відсутня
угода про безспірне списання сум за визнаними претензіями, а
законодавство однієї держави не може механічно поширюва
тись на взаємовідносини з господарюючим суб'єктом іншої дер
жави, при необгрунтованому ухиленні боржника від перераху
вання заборгованості, в т. ч. і за визнаною претензією, кредитор
вправі звернутись до арбітражного суду з відповідним позовом.
[п.7 Листа від 05.10.93 р. № 01-8/1076 «Про деякі питання практики застосування чинного законодавства при вирішенні спорів»].
4. З набранням чинності Законом України від 3 грудня
1996 року «Про внесення зміни до Цивільного кодексу Ук
раїнської РСР» не можуть застосовуватися пункти 69 і 60 по
ложень про поставки у частині безакцептного стягнення
штрафів, передбачених цими положеннями. Спори, пов'язані
зі стягненням згаданих штрафів, вирішуються арбітражними
судами на загальних підставах.
[п.14 Роз'яснення від 12.11.93 р. № 01-6/1205 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з поставкою продукції і товарів неналежної якості та некомплектних»].
5. На розпорядження податкової служби про списання
певних сум до бюджету поширюється дія нормативних
актів Національного банку України, згідно з якими такі до
кументи враховуються кредитними установами на позаба
лансовому рахунку 9803 «Розрахункові документи, обов'яз
кові до сплати». Таким чином, названі документи набува
ють статусу виконавчих не на підставі Закону України «Про
виконавче провадження», а за правилами Національного
банку України.
[п.6 Листа від 10.06.96р. № 01-8/207 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
6. У вирішенні спорів слід враховувати, що відповідно до
підпункту 19.3.1 пункту 19.3 статті 19 Закону України «Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами» з моменту
набрання цим Законом чинності банки не здійснюють облік
заборгованості клієнтів, не сплаченої у строк, та не ведуть
картотеку за винятком випадків, коли такі операції
здійснюються банками у межах укладених ними цивільно-
правових угод.
[п.6 Листа від 10.06.96р. № 01-8/207 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
1. Частина перша статті 7 Закону України «Про транспорт» передбачає безакцентний порядок розрахунків за послуги транспорту на основі чинних тарифів. Тому в разі надання послуг за договірною ціною такий порядок їх оплати застосовуватись не може.
[п.6 Інформаційного листа від 01.07.96 р. № 01-8/241 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 98 | Нарушение авторских прав