Операція «Вісла» — етнічна чистка, здійснена польським урядом у 1947 році. Полягала у примусовій депортації (виселенні) українців зЛемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині.У 1944 між урядами УРСР і Польщі було підписано «Угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах». Це перше виселення українців зі споконвічних українських земель, що на той час належали Польщі, котре передувало " Операції «Вісла» та яке мало (за умовами Угоди) бути винятково добровільним, проводилося найчастіше примусово та із застосуванням військової сили. Польські адміністративні органи для збільшення масштабів переселення вдавалися до:
§ позбавлення прав українців на землю,
§ ліквідації рідного шкільництва,
§ ліквідації культурно-освітніх установ,
§ ліквідації греко-католицької церкви тощо.
§ Протягом жовтня 1944 — серпня 1946, за даними польських джерел, до України (тоді — УРСР у складі СРСР) було переселено 482 тис. осіб.
Переселення і масові репресивні акції польського уряду щодо українського цивільного населення викликали закономірну рішучу протидію національно-патріотичних сил— Української Повстанської Армії та націоналістичного підпілля Організації Українських Націоналістів на території Закерзоння, що становило серйозну загрозу для існування тоталітарного режиму в цілій Польщі. За цих умов польська комуністична влада, продовжуючи свою антиукраїнську політику, вирішила повністю виселити українське населення з його етнічних земель і розпорошити українську національну меншину в Польщі.
Операція «Вісла» - кодова назва операції з примусового масового переселення більше 150 тис. чоловік українців і русин, які проживали на українських етнічних землях Надсяння, Лемківщини, Холмщини і Підляшшя. Після закінчення Другої світової війни, ці території опинилися під владою Польський республіки. На землях діяли об'єднання ОУН-УПА, які виступали проти польської влади. Поляки вирішили проблему шляхом переселення автохтонного населення з територій, де вони протягом багатьох століть проживали, на землі, що відійшли до Польщі після війни, звідки в свою чергу було депортовано місцеве німецьке населення, на півночі Польщі. Переселення було проведено частинами регулярної армії Польської Народної Республіки в 1947 році за згодою радянських і чехословацьких властей.Операція тривала три місяці.Операція Вісла була спланована заздалегідь. Формальним приводом для початку операції послужило вбивство при нез'ясованих обставинах заступника міністра оборони ПНР генерала Кароля Свєрчевського бойовиками з Української Повстанської Армії - УПА.Операцію здійснювала оперативна група «Вісла» у складі 6 піхотних дивізій. За свідченням очевидців, переселенцям давалося на збори від 2 до 5 годин. На нових місцях проживання (переважно в селах) українці були розселені таким чином, щоб їх кількість ніде не перевищувало 10% від місцевого польського населення. Діяв суворий заборона (нині скасований) на зміну місця перебування та на повернення на споконвічні землі. Одночасно комуністична держава ліквідувало структури Української Греко-Католицької Церкви.Згідно зі свідченнями, під час проведення операції мали місце численні жертви.У липні 2007 в спільній заяві, Україна і Польща засудили операцію Вісла. Раніше Світовий Конгрес Українців закликав президента Ющенка зажадати від уряду Польщі, а також ООН осуду, принесення вибачень і компенсацій за дану етнічну чистку
66. Відбудова народного господарства України в перше повоєнне десятиріччя
Унаслідок чотирьох років найбільш руйнівної в історії війни Радянський Союз постав перед колосальним завданням — відбудувати господарство. Безпосередні матеріальні збитки, що їх зазнала радянська країна під час Великої Вітчизняної війни через руйнування та пограбування окупантами державного, кооперативного й особистого майна громадян, становили 679 млрд крб. (у довоєнних державних цінах), а з урахуванням військових витрат і втрат від припинення виробництва у промисловості та сільському господарстві в районах, окупованих німецько-фашистськими загарбниками, — 2 трлн 569 млрд крб. — цифра, яку навіть важко уявити. Вона більш як у 14 разів перевищила загальні прибутки державного бюджету СРСР за 1940 р. Країна втратила близько 30 % національного доходу.У надзвичайно важких і несприятливих умовах поверталась Україна до мирного життя.Протягом 1941-1944 рр. територією України двічі прокотилася смертоносна хвиля війни. Гітлерівці винищили близько 3,9 млн мирних жителів країни, понад 2,4 млн примусово вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Багато з них там і загинули... У роки війни пішов із життя кожний шостий мешканець України.На руїни було перетворено 714 українських міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл; 250 з них спіткала доля Хатині. Втратили притулок близько 10 млн людей. Зруйновано було понад 16 тис. промислових підприємств, близько 30 тис. колгоспів, МТС та радгоспів,18 тис. лікувальних установ, майже 33 тис. шкіл, технікумів, вузів та науково-дослідних інститутів, понад 19 тис. бібліотек. Після звільнення України радянськими військами в ній було обліковано лише19 % довоєнної кількості промислових підприємств. Різко скоротилося поголів'я худоби. Тільки безпосередні збитки, завдані народному господарству України, становили 285 млрд крб. Ця сума в п'ять разів перевищила витрати УРСР на будівництво нових заводів, фабрик, залізниць, електростанцій, шахт, радгоспів, МТС та інших підприємств протягом трьох довоєнних п'ятирічок разом узятих. Загальна ж сума збитків, яких зазнали населення і народне господарство України, становила майже 1 трлн 200 млрд крб.Найголовнішим завданням у повоєнні роки була відбудова економіки Радянського Союзу, її переорієнтація на мирні цілі. Четвертий п'ятирічний план (1946-1950 рр.), як і попередні, не враховував нагальних потреб радянських людей. Він передбачав передусім збереження прискорених темпів розвитку галузей важкої промисловості.З метою стабілізації фінансової системи у грудні 1947 р. було здійснено грошову реформу, під час якої вилучено гроші в усіх, хто якимось чином зміг їх заощадити. За банківськими вкладами до 3 тис. крб. обмін грошових знаків відбувався у співвідношенні 1:1, вклади від 3 до 10 тис. крб. скорочувалися на 1/3, а вклади понад 10 тис. — на 2/3. Найбільше постраждали ті, хто зберігав гроші на руках: вони отримали лише один новий карбованець за 10 старих. Водночас зі здійсненням грошової реформи у країні було скасовано карткову систему і підвищено ціни.Відбудова економіки України розгорнулась одразу з початком визволення території республіки від фашистських загарбників. Програму відбудови економіки визначали постанови центральних керівних органів у серпні 1943 р. Зауважимо, що вже в 1944 р. на відбудову житлового фонду Україна одержала від центру 500 млн крб. Основні напрямки роботи щодо України були визначені в серпні 1946 р. Законом Верховної Ради України "Про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства УРСР на 1946-1950 рр.". Четвертий п'ятирічний план передбачав капіталовкладення в обсязі 65 млрд крб. (у довоєнних цінах), що перевищувало відповідні капіталовкладення за три довоєнні п'ятирічки разом узяті.План грунтувався на можливості централізованої тоталітарної системи зосереджувати матеріальні й людські ресурси без урахування потреб і бажань людей. Звідси його пріоритети: головну увагу було зосереджено на відбудові воєнно-промислового комплексу. Такі критерії й орієнтири у процесі відбудови неминуче призводили до деформацій і диспропорцій. Економіка розвивалась, але потреби народу не задовольнялися.У процесі відбудови економіки України завдяки самовідданій праці людей у найкоротші історичні терміни стали до ладу 2000 промислових підприємств, було відбудовано Дніпрогес, заводи "Запоріж-сталь" та "Азовсталь", підприємства Харкова, Дніпропетровська, Києва. Завершено будівництво газопроводу Дашава — Київ. Обсяг промислової продукції в Україні (валові показники 1946-1950 рр.) збільшився у 4,4 раза і на 15 % перевищив рівень 1940 р.Значну допомогу у відбудові економіки України надавали всі республіки Радянського Союзу. Так, в Україну направлялися спеціалісти, техніка, устаткування. Наприклад, металургійний комбінат "Запоріжсталь" допомагали відбудовувати 57 підприємств Радянського Союзу. На роботу сюди прибуло близько 30 тис. осіб з різних куточків країни.Характерна особливість процесу відбудови в СРСР та Україні полягала, зокрема, у спиранні на внутрішні ресурси й сили, а не у сподіванні на зовнішню допомогу. У пошуках коштів на відбудову ставка робилася на економію і нагромадження фінансів та ресурсів за рахунок сільського господарства, легкої промисловості й соціальної сфери.Заробітна плата робітників залишалася низькою, нееквівалентним був обмін між містом і селом. З усіх галузей народного господарства в роки війни найбільше постраждало сільське господарство. Незважаючи на стагнацію, ця галузь у повоєнних планах радянського керівництва не посідала належного місця. На потреби сільського господарства планувалося виділити лише 7 % загальносоюзних асигнувань. На колгоспників не поширювалося пенсійне законодавство; вони не мали паспортів; оплата праці залишалася символічною; присадибні ділянки обмежувалися за площею.Не маючи прибутку з колгоспної праці, селянин жив переважно з власного присадибного господарства, яке забезпечувало йому в повоєнні роки 70 % грошового доходу, понад 80 % м'яса, близько 90 % картоплі. Що ж до роботи в колгоспі, то вона давала лише 5 % грошових доходів, 35 % зернових, 1 % м'яса й сала, 0,5 % молочної продукції. Як наслідок — посилились утиски щодо власників підсобних господарств. Колгоспи жорстко регламентували площі посіву, види культур, строки виконання тощо.До руйнівних наслідків війни додалися ще й наслідки посухи 1946 р. Становище ускладнювалося також через голод 1946-1947 рр., що охопив 20 областей УРСР (у Західній Україні голоду майже не було). За даними Міністерства охорони здоров'я на 10 травня 1947 р. у республіці було зареєстровано 935,5 тис. хворих на дистрофію, у міських та сільських лікарнях перебувало 125 тис. таких хворих; ще близько 100 тис. надзвичайно кволих людей потребували госпіталізації, але через брак лікарняних ліжок вони не мали змоги скористатися медичною допомогою.Катастрофічне становище могли виправити лише державні позички зерна. Центральний комітет КП(б)У, особисто його перший секретар М. Хрущов, Рада Міністрів УРСР десятки разів зверталися до И. Сталіна з проханням надати допомогу, щоб нагодувати населення. Зрештою навесні 1947 р. за розпорядженням центру в Україну надійшло 60 тис. т продовольства із загальносоюзних фондів. Це не зняло всіх проблем, проте дало змогу прогодувати близько 3,4 млн колгоспників, які працювали на виробництві. Загалом протягом 1947 р. колгоспне селянство України одержало 93 тис. т зерна. Для організації безкоштовного харчування українських колгоспників Рада Міністрів СРСР виділила 140 млн крб (як безповоротну державну допомогу), 72 млн крб надійшло безпосередньо до колгоспів, решта — до дитячих будинків. Крім того, колгоспи республіки напередодні весняної сівби 1947 p. одержали як державну позику насіння зернових культур і трав.Незважаючи на хронічні проблеми колгоспів, радянське керівництво знову відновило політику колективізації. Ускладнювали ситуацію надмірно високі плани щодо обсягу хлібозаготівлі, що мали постійну тенденцію до зростання. У цей час посилилось кримінальне переслідування "розкрадачів хліба", які згідно зі ст. 131 Конституції СРСР 1936 р. кваліфікувались як "вороги народу". Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 лютого 1948 р. "Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві й ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя" (він був продубльований 20 березня 1948 р. Законом Ради Міністрів УРСР) практикувалося виселення жителів сіл у віддалені райони СРСР. Фактично Указ був спрямований на зведення рахунків з непокірними колгоспниками або до покарання тих, хто більше працював на присадибних ділянках, рятуючи власні родини від недоїдання. Загалом за лютий-червень 1948 р. з українських сіл у віддалені райони СРСР було виселено 11439 осіб.Політика беззастережної примусової колективізації надто гостро далася взнаки в Західній Україні. Радикальні аграрні реформи тут здійснювались без урахування місцевої специфіки, політичної ситуації в областях. Державні органи широко використовували звичні та перевірені раніше заходи проти тих, хто не бажав ставати членом колгоспів, — здійснювалося так зване розкуркулювання — виселення у віддалені райони СРСР заможних селян із сім'ями, а також тих, хто їх підтримував. Примусову колективізацію було здійснено в основному протягом 1948-1949 рр. До середини 1950 р. 7190 колгоспів об'єднали 98 % селянських господарств. Факти свідчать про те, що протягом 1945-1950 рр. з політичних міркувань було репресовано, здебільшого депортовано без суду і слідства й навіть без письмового звинувачення, 300-500 тис. західних українців. Таким чином, нова влада своїми діями загострювала невдоволення місцевого населення.Процес відбудови у "возз'єднаних" районах УРСР відбувався набагато складніше, ніж на сході республіки. Характер змін, що відбулись у процесі відбудови в Західній Україні, суперечливий і неоднозначний. Було докорінно модернізовано економічний потенціал регіону, реконструйовано старі заводи і фабрики, відбудовано і споруджено 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств. Упродовж 1945-1946 рр. у Львові стали до ладу заводи — електроламповий, інструментальний, сільськогосподарських машин та ін. До Львова прибуло 14 тис. робітників і майже 2 тис. інженерів для надання допомоги місцевим кадрам. Обсяг валової продукції промисловості за п'ять років (1946-1950 рр.) збільшився в 3,2 раза.Однак радянська модель індустріалізації переносила на західноукраїнські землі диспропорції в розвитку окремих галузей: легка і харчова відставали, важка і хімічна домінували. Крім того, галузі були не самостійними, замкненими й самодостатніми, а навпаки, існували як частина загальносоюзної системи, з цілковитою залежністю від союзного центру. Під час спорудження нових об'єктів, як і раніше, майже не враховувались екологічні аспекти функціонування підприємств.Роки післявоєнної відбудови економіки України були дуже важкими, виснажливими, зокрема, і через те, що система концентрації коштів для відбудови промисловості й військово-промислового комплексу ставала на заваді підвищенню життєвого рівня народу. Всупереч голоду, нестачі найнеобхіднішого та репресіям, що їх чинив тоталітарний режим, народ героїчними зусиллями з вірою у краще майбутнє підіймав з руїн міста й села, відроджував промисловість і сільське господарство. Загалом валова продукція сільськогосподарського виробництва в 1950 р. становила 91 % довоєнного рівня. Було досягнуто значних успіхів у розвитку народної освіти, науки й культури. На початку 50-х років республіка в основному залікувала рани лихоліття. Було закладено основи для її виходу на нові рубежі суспільного прогресу.
67.Адміністративно-територіальні зміни
Питання про західний кордон СРСР, а відповідно й України, гостро постало під час завершальних операцій Другої світової війни в Європі. Воно активно обговорювалося під час Тегеранської (1943), Ялтинської (1945) та Потсдамської (1945) конференцій глав держав антигітлерівської коаліції.Першим кроком на шляху україно-польських територіальних домовленостей стала Люблінська угода між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення від 9 вересня 1944 р. Відповідно до цього документа частина українських земель (частина Підляшшя, Холмщини, Надсяння, Лемківщина), де проживало майже 800 тис. українців, передавалися Польщі. У такий спосіб сталінське керівництво намагалось підтримати прорадянський польський уряд і залагодити негативне ставлення польської громадськості до радянської влади через події 1939 р.Процес україно-польських територіальних домовленостей завершився в 1951 р., коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками, в результаті якого до Львівської області відійшли землі в районі м. Кристинополя (згодом перейменованого на Червоноград), а до Польщі відійшли території довкола м. Нижні Устрики Дрогобицької області.З наближенням радянських військ до кордонів Чехословаччини постало питання про подальшу долю Закарпатської України. У радянсько-чехословацьких переговорах з емігрантським урядом Е.Бенеша і в договорі про дружбу, взаємодопомогу і післявоєнне співробітництво між ЧСР та СРСР (12 грудня 1943 р.) питання про Закарпатську Україну вирішувалось на користь Чехословаччини. У травні 1944 р. в Лондоні було підписано угоду між СРСР і ЧСР про взаємовідносини між чехословацькою владою і союзними (радянськими) військами на визволеній території. Угода передбачала, що головнокомандувач радянськими військами матиме владу лише в межах зон ведення воєнних дій. На решті території влада здійснюватиметься чехословацькою адміністрацією.Але зі вступом радянських військ на територію Закарпатської України ситуація змінилась. Радянське керівництво стало розглядати цей регіон як важливий стратегічний плацдарм для посилення свого впливу в Центральній і Південно-Східній Європі. Для досягнення своїх стратегічних цілей радянське керівництво використало антифашистський і національно-визвольний рухи населення краю.Зі звільненням Закарпатської України від фашистської окупації вийшли із підпілля Народні комітети, які стали виконувати роль органів місцевою самоврядування, а також комуністи, які 19 листопада 1944 р. утворили самостійну Комуністичну партію Закарпатської України. Відновлення чехословацької адміністрації гальмувалось. Більша частина краю була включена в зону, на яку поширювалась влада радянської воєнної адміністрації. У процеси, що відбувалися в краї, активно втручались органи НКВС на чолі з Л.Берією, які відразу почали здійснювати масове інтернування та депортацію місцевого населення; військова адміністрація, що здійснювала призов до лав Радянської Армії; в також політоргани 4-го Українського фронту, які очолював Л.Брежнєв.У таких умовах 26 листопада 1944 р. в м. Мукачеве було скликано з'їзд Народних комітетів. На цьому з'їзді було схвалено Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною, обрано Народну Раду як верховний законодавчий орган влади Закарпатської України і сформовано уряд. Досить швидко були створені всі атрибути державності Закарпатської України – суд, прокуратура, збройні сили, органи управління на місцях та ін.Та розвиток подій змушував керівників Чехословаччини враховувати нові обставини. Населення Закарпаття бажало приєднатися до України. СРСР, порушуючи попередні угоди, прагнув якнайшвидше вирішити долю Закарпаття на свою користь. Всі спроби уряду ЧСР перенести це питання на обговорення післявоєнної міжнародної конференції наражались на опір сталінського керівництва.Зрештою уряд ЧСР змушений був поступитися. У червні 1945 р. договір між ЧСР і СРСР юридично закріпив рішення з'їзду в Мукачеві. 22 січня 1946 р. було видано указ Президії Верховної Ради СРСР про утворення в складі УРСР Закарпатської області. Цей акт одночасно ліквідовував Закарпатську Україну як державне утворення.Виступаючи 30 червня 1945 р. на VII сесії Верховної Ради УРСР. М.Хрущов заявив, що український народ вперше возз'єднався в єдиній українській державі.Останню крапку у визначенні повоєнних кордонів України було поставлено 10 лютого 1947 р. під час підписання радянсько-румунського договору, за яким до УРСР відходили Північна Буковина, Хотинщина, Ізмаїльщина, тобто юридично закріплювалися кордони, встановлені в червні 1940 р.Врегулювання територіальних питань мало для України такі наслідки:– були остаточно встановлені та юридично закріплені кордони республіки;– збільшилася територія УРСР;– відбулись демографічні зміни у складі населення; – основну частину українських земель було об'єднано в кордонах однієї держави.Об'єднання українських земель, вихід України на міжнародну арену зумовили зміну державної символіки республіки. Президія Верховної Ради УРСР прийняла Указ про Державний герб УРСР, Державний прапор УРСР і Державний гімн. Червоний прапор з написом «УРСР» було замінено двоколірним: верхня частина, що становила дві третини ширини полотна, була червоною, в нижня – мала світло-блакитний (лазурний) колір. У верхньому лівому куті прапора містилось зображення серпа і молота, а над ним п’ятикутної зірки. Деяких змін зазнав і герб УРСР.
68.Вплив 20 зїзду КПРС на суспільно – політичне життя в Україні.У лютому 1956 р. відбувся XX з'їзд КПРС, який став визначною подією у процесі десталінізації країни. Продовження десталінізації наприкінці 50-х — на початку 60-х років.Було знято пам'ятники, погруддя і портрети Й. Сталіна, що прикрашали приміщення державних установ. В 1961 р. тіло Сталіна, що до цього знаходилось у Мавзолеї, було перезаховано біля Кремлівської стіни.Були змінені назви міст, селищ, районів, вулиць, майданів, заводів,колгоспів, кораблів тощо, які носили ім'я Сталіна.Створені спеціальні комісії з реабілітації безвинно репресованих;почалася масова реабілітація.Демократизувалась робота партійних організацій Було прийнято новийСтатут КПРС, в якому передбачалось оновлення не менше чверті складу ЦК і його Президії на кожних чергових виборах; обрання керівників партійних органів тільки на три строки. Це обмежувало, в певній мірі, владу партійних чиновників.Докладались зусилля з демократизації всіх сфер суспільного життя.
Зменшився контроль центральних органів над економікою, тому що були створені територіальні органи управління економікою — ради народного господарства (раднаргоспи).Розширились права республік у формуванні бюджету, в сфері матеріально-технічного забезпечення, збуту, в адміністративних питаннях.Більше можливостей з'явилося для розвитку культури, свободної творчості.Особливості дисидентського руху в Україні
• Дисидентський рух був загальноукраїнським явищем; він виникає у всіх регіонах України.
• Дисидентський рух охоплював різні соціальні верстви суспільства
• Дисидентський рух був масовим, організованим (спілки, об'єднання,комісії).
«шестидесятники» — молоде покоління письменників: Л. Костенко, В Симоненко, І Драч, І. Світличний, І Дзюба,В.Стус, Є. Сверстюкта ін.Потім кількість дисидентів зростає, починають створюватись дисидентські організації.Дисидентські організації України.Назва ДіяльністьУкраїнська робітничо-селянська спілка (УРСС)Пропагування ідеї
незалежності України Критика політики русифікації Критика радянської системи, методів керівництва країною Організація конференцій, мітингів,видання книг, брошур Український національний комітет (УНК) Український національний фронт (УНФ)Організації дисидентів зазнавали переслідувань. Проти активних їх членів і лідерів було проведено судові процеси в 1961-65 pp. Репресії було спрямовано проти Петра Григоренка, Левка Лук'яненка, Івана Світличного, Панаса Заливахи, Валентина Мороза та багатьох інших відомих дисидентів.Відповіддю на арешти дисидентів стала книга Івана Дзюби (літературного критика з Києва) «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Автор засудив політику ігнорування громадських прав українського народу, піддав критиці національну політику КПУ.Культура і духовне життя в Україні (1956-1964 pp.)Народна освітаПеребудова загальноосвітньої школи (1959 p.)• Впровадження обов'язкового восьмирічного навчання дітей • Перетворення 10-річних шкіл на 11 -річні. • Скасування платні за навчання у старших класах.• Створення матеріальної бази для оволодіння учнями шкіл виробничими
професіями• Політехнізація школи, тобто встановлення зв'язків з виробництвом.• Русифікація освіти.• Зросла кількість вузів, технікумів, профтехучилищ.• Розгорнулась підготовка фахівців згідно нових вимог НТР (обчислювальна техніка, автоматика і телемеханіка тощо).• Матеріальна база спеціальних навчальних закладів лишалася недостатньою.• Вузи, в основному, переходили на викладання російською мовою..Розширення мережі вищої, середньої спеціальної і професійної освіти вищої, середньої спеціальної і професійної освіти Наука…Досягнення науки • Створення найпотужнішого в світі прискорювача електронів (Фізико-технічний Інститут АН УРСР).• Розвиток кібернетики (Інститут кібернетики під проводом академіка В.Глушкова).• Розвиток ракетно-космічних технологій ("Південмаш" у Дніпропетровську).• Створення штучних діамантів (Науково-дослідний конструкторсько-технологічний інститут синтетичних надтвердих матеріалів АН УРСР).• Нові методи електрозварювання (Інститут електрозварювання Ім. Є.Патона).
• Квантова теорія поля і статистичної фізики (академік М.Боголюбов).• Теоретичні розробки і впровадження в клінічну практику методів хірургічного лікування серцево-судинних захворювань (академік М.Амосов).
69. Особливості процесів Десталінізації
Після смерті Й.Сталіна у березні 1953 р. було взято курс на реформи у суспільно-політичній та економічних сферах.
Спричинило їх необхідність:
підкоригувати збанкрутілий політичний курс на “загострення класової боротьби”;
відмовитися від масових репресій;
реальніше підійти до розв’язання соціально-економічних проблем;
бодай частково лібералізувати громадське й культурне життя.
Сприяло цьому позбавлення влади Л.Берії та його прибічників, зокрема тодішнього міністра внутрішніх справ УРСР, П.Мешика – організаторів масових репресій, депортацій, переслідувань інакодумців.Почалася реабілітація людей, репресованих з політичних мотивів, ліквідація концтаборів, звільнення в’язнів.Оцінюючи перші й наступні десталінізаційні кроки радянського керівництва, політолог М.Джилас лучно зазначав: “Творець замкнутої соціальної системи, Сталін був водночас її зброєю, і коли змінилися обставини, став її жертвою... Його “помилки” помітніші, ніж у інших, і тому Сталін – найдешевша ціна, якою вожді цієї системи хочуть викупити себе і саму систему з її значно суттєвим та більшим злом”.Уже початковий період десталінізації привів до серйозних змін в Україні. Характерними рисами цього періоду стали приниження компанії проти націоналізму, невже уповільнення процесу русифікації, зростаюча роль українського чинника у різних сферах суспільного життя.Середина 50-х років характеризувалася, з одного боку, посиленням впливу сталінщини, а іншого – виникненням необхідності принципових змін в усіх сферах життя суспільства.Ускладнювалася ситуація й тим, що психологія більшості людей була деформована. Мільйони людей ще перебували в сталінських ГУЛАГах. Ще кровоточили рани від братовбивчої війни на західноукраїнських землях.
І все ж у суспільно-політичному житті назрівала суттєві зміни. Вагомою подією на цьому шляху став ХХ з’їзд КПРС (14-25 лютого 1956 р.).Після ХХ з’їзду КПРС почалась десталінізація – процес обчищення радянського суспільства від характерних ознак культу особи Й.Сталіна (1956-1964 рр.).
Перед делегатами постав новий образ Сталіна – жорстокого, малокомпетентного тирана, котрий послідовно створював свій культ, безжально знищуючи опонентів і вчорашніх соратників.
Жорстокій критиці була піддана центральна фігура офіційно насаджуваної десятиліттями системи канонізованих цінностей. Ідол десятків мільйонів людей, символ єдності й могутності радянської системи.Цей момент можна вважати точкою відліку ланцюгової реакції звільнення радянського суспільства від тих рис, що гальмували його розвиток навіть на шляху, накресленому офіційною комуністичною доктриною. Проте гостра критика, яку містили документи, прийняті на з’їзді, не зачіпала суті командно-адміністративної системи, зводячи всі вади системи до культу особи. Але до нового визнавання тоталітарної системи було ще далеко.Розгорнулась “десталінізація по вертикалі” – автоматичне шаблонне засудження “культу особи” всіма партійними та інде алогічними структурами.Але процес десталінізації в Україні відбувався повільніше. Із запізненням у пресі стали з’являтися статті в “дусі рішень ХХ з’їзду”. Тон і зміст критики української преси були стриманішими, ніж загальносоюзної. Зміни торкнулися переважно сфери культурного життя. До березня 1957 р. повернулися до рідних осель 20043 учасники оонівського руху і 22497 “бандитських посібників” 6416 осіб, засуджених за інші антирадянські виступи, 9111 членів сімей оунівців, висланих за рішенням особливих нарад МВС СРСР.На кінець 50-х рр.. органами КДБ і прокуратури республіки було переглянуто справи майже 5,5 млн. Осіб, які перебували на обліку репресивних органів.Фактично було реабілітовано 58% репресованих.
Ці цифри свідчать про жахливі масштаби репресій і водночас про обмеженість процесу реабілітації. Поза законом залишилась більшість жертв репресій 20 – початку 30-х років, діячі ОУН-УПА та інші.
У цій обмеженості й непослідовності відчувалась певна система – поза процесом реабілітації залишилися майже всіх. Хто був так чи інакше пов’язаний з обвинуваченнями в націоналізмі.
70. Економічні реформи в Украні у 1956-1964рр. (хрущовські реформи)
Початок 50-х рр. ознаменувався в СРСР досягненням найвищих темпів промислового розвитку - більше 20 % щорік. Одночасно різко відставали середнє машинобудування, легка промисловість, транспорт і зв'язок, житлове і комунальне господарство. Практично не розвивалося сільське господарство. В результаті радянський "народ - переможець" матеріально жив набагато гірше "переможених" європейців. Партійне керівництво розуміло настійну необхідність підняти життєвий рівень населення країни. Вирішити це завдання можна було тільки одним шляхом: підвищити ефективність народного господарства СРСР і, таким чином, продемонструвати всьому світу "перевагу системи соціалізму".Свої економічні реформи Хрущов почав з найслабкішої ланки - сільського господарства. Відставання сільськогосподарського виробництва від промислового носило просто катастрофічний характер. Так, якщо в період з 1949 по 1952 рр. спільний об'єм промислової продукції зріс на 230 %, то сільськогосподарської - тільки на 10 %. Результатом цього дисбалансу в економіці країни став гострий дефіцит продуктів харчування.У 1953-1958 рр. були підвищені заготівельні ціни на всі види сільськогосподарської продукції, причому на картоплю в 8 разів, на зерно - в 7 разів, на продукцію тваринництва - в 5,5 рази. Восени 1953 р. з колгоспів зняли всю заборгованість державі за минулі роки. Ці заходи значно поліпшили фінансове положення колгоспів і колгоспників. Вперше було дозволено видавати колгоспникам грошовий аванс у розмірі 25 % від коштів, які поступали в ході реалізації продуктів тваринництва.У 1954 р. почалася епопея освоєння цілинних земель в Казахстані і Західному Сибіру. Піднімання цілини вимагало залучення величезних матеріальних і людських ресурсів. Значну роль в цій кампанії належало зіграти Україні. З республіки на цілину було відправлено багато тисяч одиниць кращої сільськогосподарської техніки, освоювати нові землі поїхало близько 80 тис. українських хлопців і дівчат, тисячі кваліфікованих керівників, агрономів, економістів, механізаторів і так далі Щорік на сезонні сільськогосподарські роботи на цілину виїжджали сотні тисяч українських студентів-добровольців. Сумнівне, з погляду економічної доцільності, освоєння цілинних земель викачало з України значні кошти, і, безумовно, ослабило продуктивність українського сільського господарства в цілому.У 1955 р. почала широко реалізовуватися ще одна "продуктивна ідея" Хрущева - різке збільшення посівних площ під кукурудзу. Свого апогею "кукурудзяна кампанія" досягла в 1959 р., після візиту Хрущова в СІЛА, де йому були продемонстровані кращі сільськогосподарські ферми. Не дивлячись на природно-кліматичні умови, "цариця полів" почала стрімкий наступ по території всього Радянського Союзу. В Україні під кукурудзу було відведено 20 % всіх посівних площ, що значно скоротило виробництво пшениці.Важливі реформи були проведені і в промисловості. Правда, 50-і рр. на Заході стали часом початку широкомасштабної науково-технічної революції, яка супроводжувалася впровадженням нових матеріалів, техніки і технологій. У СРСР посиленими темпами розвивалися традиційні галузі промисловості - металургія, видобуток вугілля і руди, важке машинобудування - проте ці галузі вже не визначали сучасного рівня економічної потужності держави.В Україні отримали подальший розвиток традиційні галузі промисловості. Але почали з'являтися і нові сучасні підприємства. У Дніпропетровську були побудовані заводи важких пресів і бурякозбиральних комбайнів, в Кременчуці - завод вантажних автомобілів, в Запоріжжі - заводи "надлегкого" автомобілебудування і трансформаторний, в Херсоні - сільськогосподарських машин. Значні успіхи були досягнуті в суднобудуванні (Миколаїв) і літакобудуванні (Київ). У 1957 р. в Києві відкрився перший в СРСР комп'ютерний центр, що став згодом Інститутом кібернетики АН УРСР.
У 1957 р., коли намітився черговий спад в темпах промислового розвитку країни, Хрущов почав реформу раднаркомів (Рад народного господарства). Головна ідея цієї реформи полягала в тому, щоб перенести планування і управління економікою в окремі адміністративно-економічні регіони. Москва була більш не в змозі ефективно керувати народним господарством величезної країни з одного центру. В результаті реформи було ліквідовано 10 союзних і 15 союзно-республіканських міністерств.В Україні було створено 11 раднаргоспів, які контролювали близько 10 тис. підприємств, що випускали більше 80 % всієї української промислової продукції. Проте нова система управління породила таке негативне явище, як "місництво". Керівники окремих регіонів почали висувати на перший план місцеві інтереси за рахунок інтересів інших регіонів і республік. Спробою вирішення цієї суперечності було створення в 1960 р. спеціального об'єднуючого центру - Укрраднаргоспу, а в масштабах всієї країни - Ради Народного Господарства СРСР. Проте організація нових вищих керівних центрів фактично вела до повернення суворо централізованого планування і управління економікою. Реформа зайшла в безвихідь і не принесла відчутного результату народному господарству СРСР.
У 1961 р. в країні була проведена чергова фінансова реформа. Масштаб грошової одиниці підвищився в 10 разів, проте, добробут радянських людей від цього не покращав, а за багатьма позиціями купівельна спроможність населення знизилася із-за зростання цін на багато товарів і продуктів харчування.У цей же період часу була зроблена спроба вирішення житлової проблеми в СРСР. По всій країні почалося активне будівництво низькоякісних, але дешевих 5-поверхових житлових будинків, які народ назвав "хрущовками". Безумовно, багато радянських сімей, у тому числі і в Україні, поліпшили свої житлові умови, проте, площа і якість нових квартир залишали бажати багато кращого і не йшли ні в яке порівняння із західними стандартами.
71.Основні тенденції суспільно-політичного життя в Україні після смерті Сталіна.
Після смерті Сталіна в березні 1953 році країна отримала в спадщину страшний спомин про криваві репресії, мільйони загублених і скалічених людських душ і разом з цим – жорстоку тоталітарну систему. Зрозуміло,що смерть «Вождя усіх часів і народів» не означала загибелі,ні сталінізму, ні тоталітаризму, котрі за довгі роки свого існування глибоко укоренилися у свідомість людей. Але перші кроки на шляху десталінізації Україи стали відчутними досить швидко – відразу після фактичного визнаня в березні 1953р. М.Хрущова першим секретарем ЦК КПРС і його офіційного обрання на цю посаду у вересні 1953р. З його приходом до влади починаються суттєві кадрові перестановки і зміни керівництва на місцях. Після смерті И. Сталіна у 1953р. почався частковій відхід від сталінізму.Однак він не змінив тоталітарної суті спільного ладу в СРСР.Критика на адресу Сталіна була не послідовною.РазомРазом з тим у керівництва партії визрівало розуміння того,що без певної демократизації суспільного життя неможливе оновлення країни, її економічний розвиток, підтримання високого рівня воєної могутності. Три десятиліття після смерті Сталіна в історії україни можна умовно поділити на 2 періоди – час «відлиги»М.Хрущова (друга половина 50-х р –початок 60-х р) і час політичної та ідеологічної реакції часів Л.Брежнєва.Критика культу особи відкрила можливість оновлення і лібералізації суспільства. Цей процес був складним і суперечливим, але в цілому сприяв громадському пробудженю, національному відродженю в Укр. Серед різних категорій населення зріз інтерес до української мови і культури до історії свого народу. Зявилися нові періодичні видання, зокрема журнали «прапор», «Рядянське літературознавство».У цей час були створені такі наукові центри як Академія будівництва і архітектури.Українстка сільськогосподарська академія наук,а також нові творчі спілки – спілка журналістів України (1957)та спілка працівників кінематографії України(1958).Почалося видання «Українського історичного журналу» та першої «Української радянської інцеклопедії». Більша увага стала приділятися розвитку літературознавства і мовознавства, що знайшло відображення у видані багатотомних праць з історії укр..літ. та літературної мови,»Антології української поезії «та ін.. Критика культу особи поклала край в мистецтві УРСР. З музеїв, виставок, галерей вилучалися числені полотна і скульптури, присвячені «Вождю всіх народів».
72.Входження Кримської області до складу Укр. В 70-80-х роках 20 ст.
Поважаючи волю населення Кримської області, висловлену з референдумі, Верховна Рада УРСР ухвалила в лютому-1991 року постанову про відновлення Кримської АРСР (після 24 серпня 1991 року — Автономної Республіки Крим. АРК). У травні 1992 року Верховна Рада РФ зробила офіційну заяву про те, що акти передачі Кримської області Україні не мають юридичної сили з моменту їх прийняття. За «доброзичливими» порадами і Москви Верховна Рада АРК 5 травня нинішнього року ухвалила Акт проголошення державної самостійності. Була прийнята конституція АРК, ключові положення якої суперечили Основному Закону України. На зустрічах у червні й вересні 1992 року Л.Кравчук і Б.Єльцин досягли домовленості про встановлення подвійного контролю вад Чорноморським флотом на п'ятирічний період. Домовленість не розв'язала проблеми, але зменшила напруженість між двома країнами Відповідно й кримські полі тики почали поводитися стриманіше. У вересні 1992 року Верховна Рада АРК привела відповідність з Конституцією України конфліктні статті Конституції Криму. Російських законодавців продовжувала турбувати кримська проблема, хоча в Україні Крим не розглядався як об'єкт українсько-російських відносин. З'їзд народних депутатів РФ у грудні 1992 року доручив Верховній Раді розглянути питання про статус Севастополя. Севастополь з 1948 року мав статус міста республіканського підпорядкування. До 1954 року Кримська область і Севастополь підпорядковувалися Москві як столиці Російської Федерації. При передачі Криму зі складу Росії у склад України окремих рішень по Севастополю не приймалося. На цьому спробувала зіграти
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 130 | Нарушение авторских прав