Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом

Встановлені у КК відносно визначені, альтернативні та кумулятивні санкції надають суду великі можливості для індивідуалізації покарання. Проте різноманіття життєвих ситуацій може привести до того, що навіть мінімальне покарання в межах санкції буде у конкретному випадку надто суворим і таким, яке не відповідає тяжкості вчиненого і особі винного, внаслідок чого не збігається із тими його цілями, які сформульо­вані в ст. 50 КК. Маючи на увазі зазначені ситуації, ст. 69 КК надає суду право в особливих (виняткових) випадках вийти за межі санкції статті Особливої частини КК, яка передбачає від­повідальність за вчинений злочин, і призначити більш м'яке по­карання, порівняно з тим, яке у цій санкції встановлене. Отже, ст. 69 КК є своєрідним корективом (уточненням) приписів, які передбачені у п. 1 ч. 1 ст. 65 КК і згідно з якими суд призначає покарання, як правило, у межах санкції статті Особливої час­тини КК.

Аналізуючи приписи ст. 69 КК, слід враховувати, що на під­ставі Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004^а Законом України від 22 грудня 2006 р.² у частину першу цієї норми були вненсені певні зміни, відпо­відно до яких призначити більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, за умов, передбачених у ст. 69 КК, суд має право у разі вчинення особою злочину будь-якого ступеня тяжкос­ті — злочину невеликої, середньої тяжкості, тяжкого або особ­ливо тяжкого.

Підставами призначення більш м'якого покарання у ч. 1 ст. 69 КК визнані дві групи чинників, які характеризують вчи­нений злочин і особу винного, а саме: а) наявність декількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) дані, які певним чином характеризують особу винного.

¹ Вісник Конституційного Суду України. — 2004. — № 5. — С. 38—45.

² Відомості Верховної Ради України. — 2007. — № 11. — Ст. 96.

Обставини, які пом'якшують покарання, як одна з підстав застосування ст. 69 КК, повинні відповідати певним вимогам. По-перше, таких обставин повинно бути обов'язково декіль­ка — не менше двох (п. 8 постанови Пленуму Верховного Су­ду України від 24 жовтня 2003 р.). Відсутність таких обставин у справі або наявність лише однієї обставини, що пом'якшує покарання, виключає можливість застосування ст. 69 КК¹. При цьому суд враховує як ті обставини, що пом'якшують пока­рання, які перелічені в ч. 1 ст. 66 КК, так і ті, які визнаються судом такими на підставі ч. 2 ст. 66 КК. По-друге, ці обставини мають знижувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, причо­му істотно, тобто настільки, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно недоціль­ним. У судовій практиці обставинами, які свідчать про доціль­ність застосування ст. 69 КК, найчастіше визнаються: запобі­гання шкідливим наслідкам злочину з боку винного, добровіль­не відшкодування збитку, вчинення злочину через збіг тяжких особистих обставин, відсутність тяжких наслідків, щире каяття винного й активне сприяння розкриттю злочину, другорядна роль у вчиненні злочину тощо².

Наступною підставою застосування ст. 69 КК є дані про особу винного, які можуть бути як пов'язані, так і не пов'язані зі вчиненим нею злочином. При врахуванні особи винного бе­руться до уваги: зразкова поведінка в побуті як до, так і після вчинення злочину, чесна трудова діяльність, позитивна харак­теристика, прагнення залагодити заподіяну шкоду, сприяти в розкритті злочину тощо. Головне полягає в тому, що у всіх таких випадках повинні бути встановлені такі дані про особу винного, які дають суду можливість прийти до обґрунтованого припущення про те, що призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, буде цілком достатнім для досягнення його цілей.

Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, можливо за наявності лише двох розглянутих під­став застосування ст. 69 КК у їх єдності та сукупності.

¹ Вісник Верховного Суду України. - 2005. - № 6. - С. 19-20; 2006. № 3. - С. 12,23; 2007. - № 1. - С. 12-13.

² Там само. - 2004. - № 12. - С. 17.

Якщо судом установлені тільки обставини, що пом'якшують покарання, або лише позитивні дані про особу винного, тобто лише одна із зазначених підстав, — застосування ст. 69 КК є не­припустимим.

Порядок призначення більш м'якого покарання припускає використання судом одного з таких варіантів застосування ст. 69 КК.

1. Суд може призначити основне покарання нижче від най­нижчої межі, встановленої у санкції статті Особливої части­ни КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин. Це означає, що суд призначає той самий вид (в альтернативній санкції — один із тих видів) основного покарання, який перед­бачений у санкції, але при цьому виходить за мінімальну ме­жу, встановлену для нього в санкції. При цьому слід мати на увазі, що згідно з ч. 1 ст. 69 КК суд не має права призначити покарання нижче того мінімуму, який встановлений для від­повідного його виду в нормах Загальної частини КК. Наприклад, оскільки у санкції ч. 2 ст. 186 КК передбачено позбавлення волі на строк від 4 до 6 років, то суд може, керуючись ч. 1 ст. 69 КК, призначити це покарання на строк нижче чоти­рьох років. Проте нижче мінімуму, встановленого для відпо­відного виду покарання в Загальній частини КК (у нашому прикладі — нижче одного року, встановленого в ч. 2 ст. 63 КК), покарання призначене бути не може, навіть при застосуванні ч. 1 ст. 69 КК. Неможливе використання такого варіанта по­м'якшення покарання й у разі, коли його мінімальна межа в санкції не зазначена і, отже, збігається з тим мінімумом, який встановлений для відповідного виду покарання в Загальній частині КК. Наприклад, призначення покарання нижче від найнижчої межі неможливе за ст. 118 КК, бо в санкції цієї статті зазначені лише максимальні межі альтернативно передбаче­них тут виправних робіт (до двох років), обмеження волі (до трьох років) і позбавлення волі (до двох років).

2. Суд може перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції тієї статті Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений зло­чин. Такий перехід означає, що суд призначає покарання, яке, по-перше, не зазначене в санкції статті, і, по-друге, є більш м'я­ким порівняно з тим, яке передбачене у відносно визначеній санкції або порівняно з кожним із декількох, які фігурують в альтернативній санкції. При цьому суд має право призначити будь-який більш м'який вид основного покарання, керуючись при визначенні порівняльної їх строгості законодавчим пере­ліком покарань, встановленим у ст. 51 КК. Зокрема, на підста­ві цього переліку від позбавлення волі суд може перейти, на­приклад, до обмеження волі чи до виправних робіт, від ареш­ту — до виправних або громадських робіт, а від останніх — до штрафу.

3. За наявності підстав, передбачених у ч. 1 ст. 69 КК і ке­руючись ч. 2 цієї статті, суд має право не призначати таке додаткове покарання, яке передбачене в санкції статті Особ­ливої частини ККяк обов'язкове. Отже, для застосування ч. 2 ст. 69 КК треба, передусім, встановити наявність тих підстав для виключного пом'якшення покарання, які зазначені у ч. 1 ст. 69 КК. Необхідно також, щоб додаткове покарання було, по-перше, безпосередньо передбачене в санкції статті, за якою засуджується винний, і, по-друге, закріплене в санкції як обо­в'язкове. Як відомо, додаткові покарання, безпосередньо за­значені в санкціях статей Особливої частини КК, можуть бути передбачені в них або як факультативні (ст. 132, ч. 2 ст. 137, ч. 2 ст. 233 КК та ін.), або як обов'язкові (ст. 151, ч. 5 ст. 185, ч. 5 ст. 191 КК та ін.) до призначення. У першому випадку пи­тання про доцільність призначення факультативного додат­кового покарання вирішується за розсудом суду з урахуван­ням конкретних обставин справи, а у другому — суд зобов'я­заний призначити обов'язкове додаткове покарання і має пра­во відмовитися від його застосування лише на підставі ч. 2 ст. 69 КК.

4. Керуючись приписами частин 1 і 2 ст. 69 КК, суд також може призначити основне покарання нижче від найнижчої ме­жі, встановленої для нього в санкції, і одночасно не призначати додаткове покарання, яке передбачене в санкції як обов'язкове.

5. На підставі частин 1 і 2 ст. 69 КК суд також має право перейти до іншого, не зазначеного в санкції, більш м'якого виду основного покарання й одночасно не призначати додаткове по- гщщння, яке передбачене в санкції як обов'язкове.

Отже, варіанти застосування ст. 69 КК, наведені в останніх двох випадках, приводять до своєрідного «подвійного» пом'якшення покарання, бо суд, спираючись на приписи частин 1 і 2 цієї статті, одночасно пом'якшує два види покарання — і основ­не, і додаткове.

Рішення суду про застосування ст. 69 КК має бути належ­ним чином умотивоване у вироку суду з обов'язковим поси­лання на цю норму¹.

Дата добавления: 2015-11-26