Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Загальні засади призначення покарання

Читайте также:
  1. Cпеціальні правила призначення покарання неповнолітнім
  2. I. ЗАГАЛЬНІ ВКАЗІВКИ ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
  3. I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
  4. I. Загальні положення
  5. I. Загальні положення
  6. I. Загальні положення
  7. I. Загальні положення

Загальні засади призначення покарання —_це систе­ма встановлених законом і обов'язкових для суду вихідних ви­мог (відправних правил), із яких має виходити суд при визна­ченні підстав, порядку та меж призначення покарання і якими він повинен керуватися, обираючи міру покаранняпо кожній окремій кримінальній справі і щодо кожної конкретної особи, якій це покарання призначається. Інакше кажучи, хоч яка б кримінальна справа розглядалася, хоч яке б покарання при­значалося винному, суд зобов'язаний при цьому виходити з цих вимог (правил) призначення покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК загальні засади призначення покарання складаються з трьох обов'язкових вимог (правил), згідно з якими суд має призначати покарання: 1) у межах, уста­новлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин (п. 1); 2) відповідно до положень Загальної частини КК (п. 2); 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання (п. 3).

і. Суд призначає покарання в межах, установлених у санк­ції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідаль­ність за вчинений злочин (п. 1 ч. 1 ст. 65 КК). Ця вимога озна­чає, що за загальним правилом суд має право призначити ли­ше той вид покарання, який передбачений у санкції статті Особ­ливої частини КК, за якою засуджується винний, і повинен визначити його в тих межах, які встановлені для цього виду покарання в санкції. За відносно визначеною санкцією, де за­значений мінімум і максимум покарання, суд може призначи­ти його лише в цих межах, а якщо в санкції зазначений ли­ше максимум покарання, його мінімумом є та нижча межа, яка встановлена в нормах Загальної частині КК (наприклад, для позбавлення волі (ч. 2 ст. 63 КК) — один рік; для виправних робіт (ч. 1 ст. 57 КК) — шість місяців). За альтернативною санкцією, де передбачено декілька основних покарань, суд має обрати лише один його вид (ч. 4 ст. 52 КК) і повинен призна­чити його в тих межах, які встановлені для нього в цій санкції. За кумулятивною санкцією суд може, а іноді і зобов'язаний приєднати до основного покарання й додаткове чи кілька їх видів (ч. 4 ст. 52 КК).

Проте в частинах 3 і 4 ст. 65 КК передбачено й винятки з цього правила, коли суду надається право вийти за мінімальні чи максимальні межі конкретної санкції. По-перше, це можли­во при застосуванні ст. 69 КК, відповідно до якої суд за наяв­ності певних підстав може призначити більш м'яке покарання, ніж передбачено в санкції статті Особливої частини КК. По-дру­ге, суд може вийти і за максимальну межу санкції, якщо пока рання призначається за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) або вироків (ст. 71 КК).

Крім безпосередньо зазначених у частинах 3 та 4 ст. 65 КК, закон передбачає й інші спеціальні випадки, коли суду надаєть­ся право вийти за мінімальні чи максимальні межі санкції стат­ті Особливої частини КК. Наприклад, згідно зі статтями 75 і 77 КК суд не має права призначити конфіскацію майна особі, яка звільняється від відбування основного покарання з випро­буванням1, а відповідно до ч. 2 ст. 98 КК не може призначити це покарання до неповнолітнього2, навіть якщо в санкції стат­ті Особливої частини КК (наприклад, ч. 4 ст. 190 КК) конфіс­кація майна передбачена як обов'язкове додаткове покарання. З додержанням вимог ч. 2 ст. 55 КК суд має право приєднати до основного покарання і таке додаткове, як позбавлення пра­ва обіймати певні посади, навіть й тоді, коли це покарання не передбачене в санкції статті Особливої частини КК, а таке до­даткове покарання, як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, завжди при­значається на підставі ст. 54 Загальної частини КК, бо взагалі не передбачене в жодній із санкцій статей Особливої частини КК. Таким чином, у цих випадках суд виходить за мінімальні чи максимальні межі конкретної санкції статті Особливої час­тини КК відповідно до положень Загальної частини КК (п. 2 ч. 1 ст. 65 КК).

2. Суд призначає покарання відповідно до положень Загаль­ної частини КК (п. 2 ч. 1 ст. 65 КК). Ця вимога означає, що суд має керуватися тими принциповими положеннями, які перед­бачені в Загальній частині КК і характеризують як умови від­повідальності за злочин, так і підстави призначення покаран­ня, його цілі, види, порядок та межі застосування тощо. На­приклад, призначаючи покарання за незакінчений злочин, суд має враховувати ступінь здійснення злочинного наміру та при­чини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця (ч. 1 ст. 68 КК), а визначаючи покарання співучасникам — повинен урахувати характер та ступінь участі кожного з них у вчинен­ні злочину (ч. 2 ст. 68 КК). При призначенні покарання суд зобов'язаний: виходити з його цілей, які визначені в ст. 50 КК; строго керуватися системою та видами покарань, зазначени­ми у ст. 51 КК; враховувати встановлений у ст. 52 КК розпо­діл покарань на основні та додаткові; визначати покарання за сукупністю злочинів та вироків на підставі, у порядку та межах, передбачених у статтях 70 та 71 КК тощо. Суд повинен враховувати й інші положення Загальної частини КК, зокре­ма використовувати надані йому можливості по звільненню від кримінальної відповідальності та покарання на підставі ста­тей 44 і 74 КК.

1 Вісник Верховного Суду України. - 2005. - № 4. - С. 26; 2006.№ 10.-С. 11-12.

2 Там само. - 2004. - № 1. - С. 13.

3._При призначенні покарання суд ураховує ступінь тяж­кості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які по­м'якшують і обтяжують покарання (п. З ч. 1 ст. 65 КК). Ця вимога означає, що суд ретельно аналізує і всебічно оцінює всі індивідуальні особливості конкретної справи. Ступінь тяжкос­ті вчиненого злочину, насамперед, визначається в ст. 12 КК, яка підрозділяє всі діяння на злочини невеликої, середньої тяж­кості, тяжкі й особливо тяжкі. Тому, якщо йдеться про злочин невеликої тяжкості, суд може призначити найбільш м'яке по­карання, зазначене в альтернативній санкції, або навіть засто­сувати ст. 69 КК. Якщо ж вчинений злочин є тяжким або особ­ливо тяжким, суд може призначити за нього покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк, а за особливо тяжкий злочин — навіть довічне позбавлення волі.

Ступінь тяжкості злочину визначається і характером кон­кретного злочину. У зв'язку з цим суд має врахувати цінність тих суспільних відносин, на які посягає винний, тобто визна­чити значимість об'єкта злочину. Наприклад, якщо тяжкі тілес­ні ушкодження заподіяні не одній, а декільком особам, то в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК (від п'яти до восьми років позбав­лення волі) винному може бути призначене покарання ближ­че до максимуму або навіть максимальний його строк. Сту­дінь тяжкості злочину визначається і характером та обсягом наслідків — чим більш тяжкі наслідки спричинені злочином і ним більше розмір заподіяного збитку, тим більш суворе пока­рання може бути призначене винному.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовт­ня 2003 р. (п. 3) звертається увага судів на те, що, визначаючи ступінь тяжкості злочину, суди повинні виходити з особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали тощо).

При призначенні покарання суд враховує особу винного, бо обставини, що її характеризують, мають дуже велике значен­ня для вирішення питання про обрання конкретної міри пока­рання. Згідно з цією ж постановою Пленуму Верховного Суду України, досліджуючи дані про особу винного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочи­ну як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його мину­ле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриман­ні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Важливе значення при призначенні покарання мають й об­ставини, які його пом'якшують і обтяжують.


Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 83 | Нарушение авторских прав



mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)