Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК). Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують захист майнових інтересів неповнолітніх або непрацездатних дітей, що потребують допомоги. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей до їх повноліття закріплений в ст. 51 Конституції України, а також в Кодексі про шлюб та сім'ю.
Потерпілими від цього злочину можуть бути діти, на утримання яких за рішенням суду їх батько чи мати мають сплачувати аліменти, а також неповнолітні чи непрацездатні діти, що перебувають на утриманні батьків. Неповнолітніми дітьми визнаються особи віком до 18 років, якщо згідно із законом вони не набувають прав повнолітніх раніше (наприклад, внаслідок одруження). Непрацездатними є повнолітні діти, які в силу фізичних чи психічних вад позбавлені можливості постійно чи тимчасово працювати (це, зокрема, діти-інваліди І та II групи).
Предметом злочину є кошти, що, за рішенням суду, підлягають сплаті на утримання дітей, а також кошти, різні предмети (одяг, продукти харчування тощо), які мають надаватися батьками на утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але непрацездатних дітей.
З об'єктивної сторони цей злочин виражається в бездіяльності, а саме:
а) - у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів);
б) - у злісному ухиленні батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні.
Під ухиленням від сплати аліментів або ухиленням від утримання дітей слід розуміти не тільки пряму відмову від сплати присуджених судом аліментів на дітей, а й приховання винним свого дійсного заробітку, зміни роботи або місця проживання з метою уникнути утримань за виконавчим листом, а також інші дії, що свідчать про ухилення від сплати за рішенням суду коштів на утримання дітей або про ухилення від утримання непрацездатних або неповнолітніх дітей. Необхідною умовою притягнення до кримінальної відповідальності за злісну несплату аліментів є наявність рішення суду, що набрало чинності і зобов'язує особу сплачувати аліменти. Злісне ухилення, про яке йдеться в ч. 1 ст. 164 КК – це тривале, систематичне і наполегливе ухилення від виконання цього обов'язку, як от: приховання свого місця проживання, місця роботи, повторне ухилення від сплати аліментів, незважаючи на відповідні попередження тощо.
Закінченим цей злочин є з моменту злісного ухилення від сплати аліментів, встановлених рішенням суду.
Злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх (тобто тих, які не досягли 18-ти років) або непрацездатних (інвалідів 1 і 2 груп, а також тимчасово непрацездатних) дітей, які знаходяться на їх утриманні, має місце у випадках, коли дітям не надаються необхідні для їхнього існування кошти, їжа, одяг, житло або необхідний догляд у разі хвороби тощо.
Ухилення від сплати аліментів і ухилення від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей утворюють цей склад злочину лише у випадку, коли воно є злісним. Поняття злісності належить до оціночних категорій і має бути визначено у кожному конкретному випадку. Визнання судом ухилення злісним повинно бути належним чином вмотивовано у вироку. Про злісний характер ухилення можуть свідчити тривалість ухилення, продовження ухилення після попередження про необхідність виконання свого обов'язку та можливість кримінальної відповідальності з боку судді чи державного виконавця, неодноразові звернення потерпілого чи інших осіб до винної особи з цього приводу тощо.
Не може визнаватися злісним ухилення від сплати аліментів чи злісним ухилення від утримання дітей, яке хоча і тривало значний проміжок часу чи мало систематичний характер, але було вимушеним з боку особи, на яку такий обов'язок покладено законом чи рішенням суду. До таких випадків слід відносити несплату аліментів особою через неможливість знайти роботу, через хворобу, невиділення із сімейного бюджету
Суб'єктивна сторона цього злочину – прямий умисел.
Суб'єкт злочину спеціальний – тобто особа, записана як матір або батько у свідоцтві про народження дитини, або особи, прирівняні до статусу батьків: усиновлювачі (опікуни), вітчим, мачуха, особа, яка взяла дітей на постійне виховання або на утримання за умови, що обов'язок платежу аліментів покладений на цих осіб рішенням суду.
У частині 2 ст. 164 КК передбачена відповідальність за вчинення цього злочину особою, раніше судимою за такий самий злочин.
Покарання за злочин за ч. 1 ст. 164 КК – штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від вісімдесяти до ста двадцяти годин або виправні роботи на строк до одного року, або обмеження волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 164 КК – громадські роботи на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк від двох до трьох років.
Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків (ст. 165 КК). Безпосереднім об'єктом злочину виступають суспільні відносини, що забезпечують захист майнових відносин непрацездатних батьків.
Його предметом є кошти, які за рішенням суду підлягають сплаті на утримання непрацездатних батьків. Поняттям кошти охоплюються аліменти, розмір яких визначається судом на підставі закону, а також додаткові витрати у грошовому вимірі, які викликані тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. У виняткових випадках, якщо мати чи батько є тяжко хворими, інвалідами, а дитина має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов'язаних з лікуванням та доглядом за ними. Суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу), з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. Потерпілими від цього злочину є кровні батьки, а також усиновителі.
З об'єктивної сторони цей злочин полягає у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків.
Суб'єктивна сторона злочину – прямий умисел.
Суб'єктом злочину можуть бути рідні діти, усиновлені (удочеріненні), а також пасинки і падчерки, які досягли 18-ти років і зобов'язані у випадках, встановлених рішенням суду, надати утримання непрацездатним вітчиму або мачусі.
У частині 2 ст. 165 КК передбачена відповідальність за те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за такий самий злочин.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 165 КК – штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від вісімдесяти до ста двадцяти годин або виправними роботами на строк до одного року, або обмеженням волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 165 КК – громадські роботи на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до двох років, або обмеженням волі на строк від двох до трьох років.
Злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування (ст. 166 КК). Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальний розвиток і виховання неповнолітніх, а також здоров'я, безпеку життя або здоров'я, особисту свободу, честь та гідність осіб, що підлягають опіці (піклуванню). Додатковим факультативним його об'єктом можуть виступати здоров'я, життя, інші блага.
Потерпілими від цього злочину можуть бути: 1) діти; 2) інші, крім дітей, особи, стосовно яких встановлена опіка чи піклування.
Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Повнолітньою вважається особа, яка досягла 18 років.
Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових та майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Опіка встановлюється над малолітніми особами (такими є особи, що не досягай 14 років), які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними.
Піклування встановлюється над неповнолітніми особами (такими є особи у віці від 14 до 18 років), які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Піклування також може бути встановлено над особами, які за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права. Одну з основних категорій осіб, над якими на практиці встановлюється піклування, становлять діти, позбавлені батьківського піклування,-діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення прав, визнанням батьків безвісти відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їхнє місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, та безпритульні діти.
За загальним правилом опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою встановлює орган опіки та піклування. У певних випадках рішення про встановлення опіки та піклування приймає суд. Це має місце при встановленні опіки над особою у разі визнання її недієздатною та при встановленні піклування над особою у разі обмеження її цивільної дієздатності. Суд також встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування.
Опікуна або піклувальника призначає орган опіки та піклування. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного.
Об'єктивна сторона цього злочину полягає в діянні (дії або бездіяльності) і виражається в злісному невиконанні обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, тобто: в залишенні дітей без нагляду, харчування, одягу, ненаданні грошового утримання, ухиленні від догляду і лікуванні важко хворого тощо, що призвело до тяжких наслідків.
Обов'язки батьків по догляду за дитиною, по її вихованню і захисту покладені на батьків. Невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за підопічним має носити злісний характер, тобто бути тривалим за часом, або систематичним, незважаючи на відповідні попередження з боку органів опіки і піклування або місцевих органів влади.
Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків. Під тяжкими наслідками слід розуміти різні види фізичної або моральної шкоди, заподіяної дитині або підопічному: розлад здоров'я, психічне захворювання, інвалідність, самогубство потерпілого тощо.
Суб'єктивна сторона цього злочину – прямий умисел. Суб'єкт злочину спеціальний – батьки дитини, а також особи, визнані згідно із законом опікунами чи піклувальниками.
Покарання за злочин за ст. 166 КК – обмеження волі на строк від двох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк.
Зловживання опікунськими правами (ст. 167 КК). Безпосереднім об'єктом злочину є майнові права і інтереси особи.
За законом опікун має право вчиняти правочини від імені та в інтересах підопічного. Піклувальник дає згоду на вчинення підопічним правочинів, за винятком тих, які за законом підопічний може вчиняти самостійно. Опікун та піклувальник мають право самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування.
Потерпілим від цього злочину закон визнає підопічного, тобто особу, над якою встановлено опіку або піклування.
Об'єктивна сторона цього злочину полягає у використанні опіки або піклування на шкоду підопічному. Це, наприклад, зайняття житлової площі, використання його майна, привласнення речей, розтрата цінностей підопічного, а також порушення майнових прав потерпілого внаслідок укладання невигідних для нього договорів.
Використання опіки чи піклування на шкоду підопічному передбачає вчинення опікуном чи піклувальником будь-яких дій або бездіяльності, якими підопічному може бути заподіяна шкода. Формами такого використання закон називає, зокрема, зайняття житлової площі та використання майна. Іншими формами використання опіки чи піклування на шкоду підопічному можуть бути, наприклад: укладення невигідних для підопічного угод; розпоряджання доходами підопічного не на його користь; управління його майном з порушенням установлених правил; відмова від належних підопічному майнових прав; розподіл, обмін, відчуження житла на його шкоду; видача письмових зобов'язань, які покладають на підопічного не вигідні для нього обов'язки.
Формою вчинення цього злочину може бути вчинення опікуном правочинів, які він за законом не може вчиняти, а так само давання піклувальником згоди на вчинення правочинів, на які він не може давати згоду. Так, за законом опікун, його дружина (чоловік) та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички. Опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою. Піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування на підставі договору позички.
Зловживання опікунськими правами може виразитися у самостійному вчиненні опікуном правочинів, які вчиняються лише з дозволу органу опіки та піклування, а так само у самостійному даванні згоди піклувальником на вчинення правочинів, які можуть бути вчинені лише з дозволу органу опіки та піклування. Відповідно до закону, опікун не мас права без дозволу органу опіки та піклування: 1) відмовитися від майнових прав підопічного; 2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; 3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у т. ч. договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; 4) укладати договори щодо іншого цінного майна. Піклувальник має право дати згоду на вчинення зазначених правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування.
Шкода, яка може бути заподіяна підопічному внаслідок зловживання опікунськими правами, найчастіше має матеріальний характер. Незначна шкода може бути свідченням малозначності діяння, в результаті чого зловживання опікунськими правами має не визнаватися злочином.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у диспозиції ст. 167 КК дій, незалежно від того, чи спричинили вони негативні наслідки для підопічного.
Суб'єктивна сторона злочину – прямий умисел, що поєднаний з корисливою метою.
Суб'єкт злочину – особа, призначена у встановленому порядку опікуном чи піклувальником.
Покарання за злочин: за ст. 167 КК – штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років.
Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (ст. 168 КК). Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальне функціонування сім'ї.
В результаті вчинення цього злочину порушується передбачене законом право на таємницю усиновлення, яке полягає у праві на таємницю: перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення. Дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, у т. ч. і від неї самої, факту її усиновлення. Особа, яка була усиновлена, має право на одержання інформації щодо свого усиновлення лише після досягнення нею 14-річного віку.
Об'єктивна сторона злочину проявляється в розголошенні таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя. Під розголошенням таємниці усиновлення слід розуміти повідомлення будь-якій особі, в тому числі й усиновленому (удочеріненній), відомостей про те, що юридичні батько або мати дитини фактично не є його кровними батьком або матір'ю. Розголошення таємниці може здійснюватися усно, письмово, за допомогою засобів зв'язку, іншими способами.
Обов'язковою ознакою розголошення є відсутність волі усиновителя (удочерителя) на розкриття цієї таємниці. Воля хоча б одного з подружжя усиновителів не розголошувати таємницю усиновлення вже виключає можливість її розголошення.
Злочин вважається закінченим з моменту розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя, незалежно бід настання суспільне небезпечних наслідків.
Суб'єктивна сторона цього злочину – прямий умисел.
Суб'єкт злочину – будь-яка особа.
У частині 2 ст. 168 КК передбачена відповідальність спеціального суб'єкта: службової особи або працівника медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи по роботі, або якщо розголошення таємниці усиновлення спричинило тяжкі наслідки (різні види моральної, фізичної шкоди, заподіяної як усиновленому (удочеріненій), так і усиновителю, розпад сім'ї, психічне захворювання потерпілого тощо).
Підвищена суспільна небезпека розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи роботі, обумовлюється тим, що цей злочин вчинюється особами, які зобов'язані зберігати факт усиновлення (удочеріння) як службову чи професійну таємницю. Такими особами можуть бути службові особи, зокрема: органів, що приймають рішення про усиновлення (удочеріння) (судді, секретарі суду); закладів, у яких перебувають діти, які можуть бути усиновлені; органів опіки та піклування; органів реїєстрації актів цивільного стану; місцевих державних адміністрацій; виконавчих органів рад; Центру по усиновленню дітей при спеціально уповноваженому центральному органові виконавчої влади у галузі освіти. Що стосується медичних працівників, то ними можуть бути лікарі та інший медичний персонал пологових будинків, спеціалізованих дитячих медичних закладів, а також будь-які інші медичні працівники, котрим у силу виконання професійних обов'язків стало відомо про факт усиновлення (удочеріння).
Тяжкі наслідки у складі цього злочину – оціночна категорія. Ними, зокрема, слід визнавати стійкий розлад психічної діяльності, самогубство дитини чи її усиновителя, втечу і наступне зникнення дитини, які сталися внаслідок розголошення таємниці усиновлення (удочеріння). За наявності підстав дії, що спричинили тяжкі наслідки, мають одержувати самостійну правову оцінку і кваліфікуватися за сукупністю зі ст. 168 КК.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 168 КК – штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років; за ч. 2 ст. 168 КК – штраф до двохсот неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) (ст. 169 КК). Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальний розвиток і виховання неповнолітніх дітей.
Об'єктивну сторону цього злочину утворюють: незаконна посередницька діяльність або інші незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) дитини, або по передачі її під опіку (піклування), або по передачі її на виховання в сім'ю громадян. Незаконними такі дії будуть у випадку, якщо вони вчинені з порушенням положень чинного законодавства.
Передача дитини на виховання в сім'ю громадян передбачає передачу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, батькам-вихователям до дитячого будинку сімейного типу, створеного відповідно до угоди між батьками-вихователями та органами опіки і піклування з метою виховання та спільного проживання не менш як п'яти і, як правило, не більш як десяти дітей, або до прийомної сім'ї-сім'ї, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від одного до чотирьох дітей на виховання та спільне проживання. На виховання в сім'ю іншої особи (патронажного вихователя) за договором про патронат органом опіки та піклування може бути передана дитина, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування.
Посередницькою діяльністю щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян слід визнавати діяльність з будь-якого сприяння усиновленню (удочерінню), передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян, коли винна особа зобов'язується в інтересах однієї зі сторін виконати певні дії: розшукати батьків усиновленого та отримати від них або від опікунів (піклувальників) згоду на усиновлення, вплинути на суддю з метою прийняття ним позитивного рішення щодо усиновлення, опіки (піклування) чи рішення виконкому відповідної ради або державної адміністрації щодо передачі дитини в сім'ю на виховання, сприяти в оформленні документів, які б дали змогу усунути обмеження, що встановлені законодавством для усиновителів, опікунів чи піклувальників, батьків-вихователів тощо.
Незаконною є будь-яка посередницька діяльність щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян, яка є комерційною, тобто здійснюється з метою одержання прибутку. Незаконною слід вважати посередницьку діяльність, яка здійснюється незаконним способом (наприклад, шляхом підкупу чи залякування) або спрямована на досягнення незаконної мети (наприклад, має за мету спонукати батьків дати згоду на усиновлення дитини до її народження). З моменту набрання чинності СК (з 1 січня 2004 р.) забороняється будь-яка посередницька, комерційна діяльність щодо усиновлення дітей, передання їх під опіку, піклування чи на виховання в сім'ї громадян України, іноземців або осіб без громадянства.
Інші незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян можуть полягати, зокрема, у: примушуванні дитини до давання нею згоди на усиновлення (удочеріння); прийнятті рішень про усиновлення (удочеріння), встановлення опіки (піклування), передачу дитини на виховання в сім'ю громадян за відсутності для того законних підстав; усиновленні (удочерінні), встановленні опіки (піклування), передачі на виховання в сім'ю громадян дітей, які не можуть бути усиновлені, передані під опіку (піклування) чи на виховання у сім'ю громадян (під патронат); передачі дітей під опіку чи на виховання особам, які не мають права бути опікунами чи виховувати таких дітей; усиновленні дитини особою, яка не може бути усиновлювачем; підробленні документів, які стосуються зазначених фактів; веденні приватного обліку дітей, які можуть бути усиновлені, з метою його комерційного використання.
Закінченим злочин буде вважатися з моменту вчинення однієї з вказаних дій.
Суб'єктивна сторона злочину – прямий умисел. Мотиви злочину для кваліфікації значення не мають.
Суб'єкт злочину – будь-яка особа.
У частині 2 ст. 169 КК передбачена відповідальність за вчинення злочину щодо кількох дітей, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або якщо він заподіяв тяжкі наслідки.
Під тяжкими наслідками цього злочину слід розуміти самогубство потерпілого, його психічний розлад, отримання інвалідності, необережне позбавлення життя тощо. В зв'язку з тим, що норма, яка розглядається, є бланкетною, при аналізі об'єктивної сторони конкретного злочину необхідно встановити, які саме закони і нормативні акти були порушені особою. Передусім слід звернутися до глави 14 Кодексу про шлюб і сім'ю України, Конвенції про права дитини, яка була ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року і до Постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення” від 28 серпня 2003 року № 1377 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 367 від 25.03.2006 року.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 169 КК – штраф від п'ятдесяти до ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин, або
виправними роботами на строк до двох років; за ч. 2 ст. 169 КК – позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 76 | Нарушение авторских прав