Гриби Донбасу

Донбас навесні тоне в тумані,

і сонце ховається за сопками.

Тому треба знати місця,

треба знати, з ким домовлятися.

Це був робітник колишнього насосного цеху,

мужик, потріпаний алкоголізмом.

– Ми, – сказав при знайомстві, –

робітники насосного цеху,

завжди вважались елітою пролетаріату, ага, елітою.

Свого часу, коли все полетіло к єбєням, багато хто

опустив руки. Лише не працівники

насосного цеху, лише не ми.

Ми тоді зібрали незалежні профспілки гірників,

захопили три корпуси колишнього комбінату

і почали вирощувати там гриби.

– Як гриби? – не повірив я.

– Так. Гриби. Хотіли вирощувати кактуси з мескаліном,

але у нас, на Донбасі, кактуси не ростуть.

Знаєш, що головне, коли вирощуєш гриби?

Головне, щоб тебе перло, точно, друг –

головне, щоб перло.

Нас – перло, повір мені, нас і зараз пре, можливо тому,

що ми все‑таки еліта пролетаріату.

Ну, і значить що – ми захопили три корпуси

і висіяли наші гриби.

Ну, і там – радість праці, почуття ліктя,

сам знаєш – це п’янке відчуття трудових звершень.

А головне – всіх пре! Всіх пре і без грибів!

Проблеми почались уже за пару місяців.

У нас тут серйозний район,

сам бачив – нещодавно спалили заправку,

причому міліція там усіх і накрила,

вони навіть заправитись

не встигли, так хотіли її спалити.

І ось одна бригада вирішила на нас наїхати,

вирішила забрати наші гриби, ти уявляєш?

Я думаю, на нашому місці будь‑хто

прогнувся б, такий порядок – прогинаються всі,

кожен у міру свого соціального статусу.

Але ми зібрались і подумали – добре, гриби –

це добре, але справа не в грибах, і не в почутті ліктя,

і навіть не в насосному цеху, хоча це був аргумент.

Просто ми подумали – ось зараз

зійдуть врожаї, виростуть наші гриби,

виростуть і, умовно кажучи, заколосяться,

і що ми скажемо нашим дітям, як ми подивимось їм у вічі?

Просто є речі, за які ти маєш відповідати, від яких

ти не можеш просто так відмовитись.

Ось ти відповідаєш за свій пеніцилін,

а я відповідаю за свій.

Одним словом, забились просто

на грибних плантаціях. Там ми

їх і повалили. I коли вони

падали на теплі серця грибів,

ми думали:

Все, що ти робиш своїми руками, працює на тебе.

Все, що ти пропускаєш крізь власну совість, б’ється

в такт із твоїм серцебиттям.

Ми залишились на цій землі,

щоби нашим дітям недалеко

було ходити на наші могили.

Це наш острів свободи,

розширена свідомість

сільського господарства.

Пеніцилін і Калашников –

два символи боротьби,

Кастро Донбасу веде партизанів

крізь туманні грибні плантації

до Азовського моря.

– Знаєш, – сказав він мені, –

вночі, коли всі засинають

і темні ґрунти всмоктують у себе туман,

я навіть уві сні відчуваю,

як земля рухається навколо сонця,

я слухаю, слухаю, як вони ростуть –

гриби Донбасу, нечутні химери ночі,

виходячи з пустоти, виростаючи з кам’яного вугілля,

доки серця стоять, ніби ліфти в нічних будинках,

гриби Донбасу ростуть, ростуть, не даючи померти

від туги усім зневіреним і пропащим,

тому що, чувак, доки ми разом,

доти є кому переривати цю землю,

знаходячи в її теплих нутрощах

чорний колір смерті,

чорний колір життя.

2007

Дата добавления: 2015-11-28