Індукція – це такий загальнологічний метод пізнання у якому, у якому на основі знання окремих предметів якогось класу робиться висновок про клас предметів у цілому.Індукція — це умовивід від часткового до загального. Термін “індукція” походить від латинського слова inductio, що означає “наведення”.
Вихідним пунктом в індукції є пізнання окремих предметів, явищ. Якби одиничний предмет був неповторною індивідуальністю і не містив у собі нічого загального, схожого з іншими предметами, то логічний перехід від знання одних до знання інших предметів був би неможливим.
В індуктивному умовиводі думка рухається від окремого до загального.
Індукція буває повна і неповна.Повною індукцією називається умовивід, у якому загальний висновок про клас предметів робиться на основі вивчення всіх предметів цього класу.
У вигляді схеми умовивід повної індукції можна записати так:
S1 є Р
S2 є Р
S3 є Р
S4 є Р
S5 є Р
S1, S2, S3, S4, S5 вичерпують клас предметів S.
Отже, всі S є P.
Неповною індукцією називається умовивід, у якому загальний висновок виводиться із засновків, які не охоплюють усіх предметів класу.
У повній індукції засновки вичерпують усі випадки явища, яке вивчається. У неповній індукції загального висновку про клас предметів ми доходимо на основі вивчення тільки якоїсь частини предметів цього класу. Індукція називається неповною саме тому, що клас предметів, про який ми висловлюємо узагальнюючий висновок, досліджується нами не повністю.
У вигляді формули індуктивний умовивід можна записати так:
S1 є P
S2 є P
S3 є Р
S4 є P
S1, S2, S3, S4 становлять частину предметів класу S.
Отже, всі S є P.
Неповна індукція (крім наукової) дає висновки тільки ймовірні
Розрізняють такі види неповної індукції: індукція через простий перелік, індукція через відбір фактів і наукова індукція.
Науковою індукцією називається умовивід, в якому загальний висновок про всі предмети класу робиться на підставі знання суттєвих і необхідних ознак частини предметів класу.
У науковій індукції висновок робиться на підставі встановлення того, що спостережувана ознака є неодмінною, істотноюознакою предметів, що вивчаються. Тут для узагальнення висновку однієї повторюваності ознаки або факту недостатньо. Необхідно встановити, використовуючи метод наукового пізнання, що спостережувана ознака є ознакою істотною, неодмінною. Знання того, що спостережувана ознака є істотною, служить логічною основою висновку в науковій індукції, бо якщо ознака є істотною, то вона неодмінно належить усім предметам класу.
Наукова індукція дає висновки достовірні. Кількість вивчених предметів або фактів для висновку в науковій індукції значення не має. Висновок може бути зроблений на основі дослідження всього одного явища або одного факту. Так, не обов’язково досліджувати економіки багатьох країн, щоб зробити висновки: “ Якщо пропозиція менша, ніж попит, то ціна зростає”; “При підвищенні цін пропозиція збільшується, а попит зменшується”. Для цього достатньо дослідити сутність економічних процесів двох, або хоча б одної країни.
Дедукція – це такий загальнологічний метод пізнання у якому висновок про окремий предмет класу робиться на підставі висловлювання про клас предметів у цілому. Наприклад:
Усі договори є угоди.
Петренко уклав договір.
Отже, Петренко уклав угоду.
Тут висновок про те, що Петренко уклав угоду, зроблено на підставі загального положення про те, що “ Всі договори є угоди”.
У дедуктивному умовиводі думка рухається від загального до окремого, одиничного. Механізм дедуктивного умовиводу полягає в поширенні загального положення на окремий випадок, у підведенні часткового випадку під загальне правило. Поширюючи загальне положення на окремий конкретний предмет або явище, ми здобуваємо нове знання про цей предмет, знання про те, що даний предмет має ознаку, наявну для всього класу, про який, ідеться у загальному положенні.
Дедукція дає висновки достовірні.У цьому одна з її переваг над іншими видами умовиводів. Якщо засновки дедуктивного умовиводу істинні і правильно пов'язані, то висновок буде неодмінно істинним. Проте, якщо один із засновків дедуктивного умовиводу буде не достовірним, а імовірним, то й висновок у такому випадку буде імовірним.
Аналогія
Даним терміном позначають такий загальнологічний метод дослідження, при якому на основі подібності об'єктів за одними ознаками роблять висновок про їхню подібність за іншими. Наприклад, порівнюючи формули, що виражають закон всесвітнього тяжіння Ньютона і закон електростатичної взаємодії, відкритий французьким фізиком Шарлем Кулоном (1736 – 1806), можна дійти висновку, що, хоча вони належать до різних фізичних особливостей матеріальних тіл, однак за формою подібні. Іншими словами, метод аналогії заснований на порівнянні, про яке йшла мова раніше.
Аналогія – це логічна форма руху пізнання від часткового до часткового. Логічний перехід від уже відомого до невідомого за аналогією полягає у висновку про наявність деякої емпірично не зафіксованої ознаки в досліджуваного предмета за його подібністю з відомим предметом, у якого ця шукана ознака емпірично зафіксована. Отже, аналогією називається такий умовивід, де від подібності двох предметів в одних ознаках судять про їхню подібність також і у деякій іншій ознаці. Наприклад, у свій час методом аналогії на підставі подібності Землі із Сонцем за походженням (як небесних тіл однієї й тієї ж системи з тими самими хімічними елементами) прийшли до висновку про можливості існування на Землі хімічного елементу гелію, що до цього був відкритий на Сонці за допомогою спектрального аналізу. Висновок цей виправдався.
Аналогія як пізнавальний метод тісно пов'язана з узагальненням. Узагальнюючі умовиводи за аналогією нерідко мають евристичну функцію, сприяють прирощенню знання. У цьому зв'язку можна послатися на тільки що розглянутий приклад.
Необхідно враховувати межі застосування методу аналогій. Так само, як індукція, цей метод дає ймовірне знання; узагальнення на його основі робляться з певним ризиком. Наприклад, у XIX ст. на основі досліджених подібностей будови і властивостей поверхні Землі і Марса було висловлене припущення про наявність життя на Марсі, що, як відомо з останніх даних, підтвердилося лише частково.
Аналогія є основою іншого дуже важливого і розповсюдженого загальнологічного методу дослідження – моделювання.
Моделювання
Під моделюванням зазвичай розуміють спосіб (процедуру) створення і функціонування моделей. Основна мета моделювання – дослідити об’єкти і передбачити результати майбутніх спостережень. Однак, моделювання – це ще й метод пізнання навколишнього світу, який дає можливість керувати ним. У загальногносеологічному плані моделювання – одна з основних категорій теорії пізнання: на ідеї моделювання, по суті, базується будь-який метод наукового дослідження – як теоретичний (при якому використовуються різного роду знакові, абстрактні моделі), так і емпіричний (який використовує предметні моделі). Моделювання забезпечує можливість перенесення результатів, отриманих у ході побудови і дослідження моделей, на оригінал. Можливість ця ґрунтується на тому, що модель у певному розумінні репрезентує (відтворює, відображає) деякий об’єкт-оригінал або які-небудь його риси.
Форми моделювання досить різноманітні й залежать від використовуваних моделей і сфери застосування моделювання. Пізнавальні функції моделі тісно пов’язані з типом моделі, чим і обумовлюється важливість проблеми їхньої типології. За відношенням до природи модульованого об’єкту моделі класифікують на матеріальні (речовинні/речові) та ідеальні (мисленні / уявні). До усіх видів моделей застосовне загальне визначення моделі як системного об’єкта, що є повною подобою образом іншого об’єкта – оригінала, причому інформацію про оригінал можна одержати, вивчаючи модель, яка його відтворює і заміщує. У цьому плані виділяють матеріальне (предметне, речовинне) та ідеальне моделювання, виражене у відповідній знаковій формі. Матеріальні моделі є природними або технічними об'єктами, що підкоряються у своєму функціонуванні певним законам – законам фізики, механіки і под. У процесі матеріального (предметного) моделювання конкретного об'єкта його вивчення заміняється дослідженням деякої моделі, що має ту ж (або схожу) фізичну природу, що й оригінал (наприклад, моделі літаків, кораблів, космічних апаратів і под.).
При ідеальному (знаковому) моделюванні моделі виступають у вигляді графіків, креслень, формул, систем рівнянь, речень природної і штучної (символи) мови і под. У цей час великого поширення набуло, крім математичного, також комп'ютерне моделювання. Дійсно, в сучасному науковому пізнанні та інженерно-технічній творчості особливе місце займає інформаційне моделювання, тобто дослідження (можливо, і експериментальне), здійснюване з моделями об'єктів, побудованими у вигляді комп'ютерних програм.
За способом подання об'єкта ці моделі варто віднести до уявних моделей особливого роду, які можна назвати “автоматизованими уявними моделями”.
Дата добавления: 2015-11-28; просмотров: 237 | Нарушение авторских прав