Оскільки в Україні відсутні системні дослідження ЗМК, вони відбуваються переважно в режимі повсякденної медіакритики і не мають тривкої концептуальної бази. На цьому тлі суттєво вирізняються праці Б. Потятиника, серед яких насамперед слід згадати його "Патогенний текст" (у співавторстві з М. Лозинським) та "Медіа: ключі до розуміння". Б. Потятиник, будучи засновником і головним редактором професійного видання "Медіа критика", системно досліджує, що відбувається з українською медіагалуззю, зокрема у сенсі медіа-впливів. Також намагається представити певну концепцію розуміння медій масовою авдиторією і накреслити перспективи розвитку галузі на майбутнє. Він сам визначає свій напрям досліджень як медіаекологія, медіакритика, медіафілософія та медіаграмотність.
Українське суспільство перебуває між двома формами тиску на масову свідомість. З одного боку, багатьма політичними силами експлуатуються рецидиви тоталітарної спадщини. З другого - новітні технології уможливлюють набагато ефективніші форми ідеологічних впливів. Безпрецедентність розмаху маніпуляцій та незахищеність українського суспільства зумовлюється самоусуненням держави від виконання своїх прямих функцій. Тут з'являється спокуса запровадити диференціацію тоталітаризму на два види, каже Б. Потятиник, - насильницький (відносно невдалий) і ненасильницький, що базується на принципі задоволення (за Н. Постменом, Орвел і Гакслі пророкували далебі не одне й те саме: Орвел боявся тих, хто заборонить книги; Гакслі боявся настання часу, коли не буде потреби піддавати книжки забороні, оскільки не буде охочих їх читати).
В обґрунтуванні актуальності такого нового для України напряму досліджень, як екологія масових комунікацій, Б. Потятиник наголошує, що його головне завдання - ідентифікація патогенних текстів та визначення способів їх нейтралізації. Патогенні тексти класифікуються на два типи. До першого належать ті, які спираються на емоції задоволення (порнографія, гіперболізована реклама). Це т.зв. задоволення першого рівня, пов'язане із сексуальним чи егоцентричним інстинктом, спрямованим на володіння речами. До другого типу належать ті різновиди патогенного тексту, які ґрунтуються на емоції незадоволення (теле-відеонасильство, пропаганда расової, релігійної, національної, класової ворожнечі, пропаганда війни). Цим різновидам патогенного тексту притаманне бажання позбутися незадоволення шляхом фізичного усунення опонентів (тих, на кого покладається вина за згадане незадоволення, дискомфорт). Зрозуміло, що у цьому разі інтенсивно експлуатуються і культивуються почуття ксенофобії, ненависті, заохочується агресивна поведінка. Для посттоталітарної України медіаеколегія набуває особливого значення.
Критичне ставлення до медій має давню історію. Медіакритика виступає важливим обмежувачем нестримного зростання потоків масових комунікацій, яке часто є небезпечним для людської психіки. Поява і функціонування медіакритики є проявом своєрідного ноосферного екобалансу. Людська психіка виявляється непідготовленою до інформаційного вибуху та маніпулятивних практик, які застосовуються з метою комерційного чи політичного зиску. Не маючи адекватного захисту, вона постає перед ними надто вразливою, практично беззахисною. На думку Б. Потятиника, медіадослідження в Україні повинні науково обґрунтувати вимоги до держави: законодавчого чи організаційного обмеження потоків екранного насильства, порнографії, реклами/пропаганди; також поставити на порядок денний завдання формування адекватного психологічного захисту масової авдиторії.
Окремо слід розглянути поняття медіакритики, медіаграмотності та медіафілософії. Вони не є явищами одного порядку. Медіаграмотність є американською концепцією загальної суспільної медіапросвіти, починаючи від шкільного віку. Медіакритика передбачає кваліфіковану професійну участь у процесі оцінювання медіаподій та медіадискурсу. Ці тексти прочитуються лише іншими професіоналами та спеціально зацікавленою публікою. Можна стверджувати, що вони впливають на перебіг подій, оскільки так чи інакше формують громадську та офіційну думку. Як правило, веб-сайти і блоги медіакритики мають альтернативний характер, включають у себе теоретичні розділи з питань теорії медій, сучасної філософії, медіакультури, різноманітні книжкові та політичні огляди, власні текстові ресурси та лінки на інші веб-сайти. Ллє головна їхня цінність — це аналітичні статті та есеї високого рівня, які виявляють справжній стан речей у медіагалузі.
Ідея загальної медіаграмотності останнім часом стає дедалі популярнішою в Україні. За словами Н. Зражевської, розуміння масово-комунікаційних ефектів потрібне кожному. Професійні комунікатори мають добре володіти цим ефективним інструментарієм та орієнтуватися в небезпеках, на які вони, свідомо чи несвідомо, можуть наражати суспільство. Поряд із тим, споживачі масової інформації також потребують знання теорії комунікації, щоб не ставати жертвами маніпуляцій. Оскільки медіакультура стає найбільш динамічним сегментом сучасної культури взагалі, вона потребує особливої уваги і досліджень. Такого роду медіа-просвітництво так чи інакше передбачає не лише схоплення окремих поверхових істин, а й опанування сучасних теоретичних досягнень соціальних та гуманітарних наук.
В Україні можемо назвати три головні центри медіакритики - це спеціалізовані паперові та електронні "Телекритика", "Медіа критика", а також "Українська правда" 1, яка вміщує багато матеріалів з медіапроблематики. Однією із найбільш відомих і впливових праць у галузі медіакритики вважається "Виробнича згода" Е. Германа та Н. Чомського. Таким чином, з одного боку, медіа-критика межує з просвітництвом медіаграмотності, з другого - виходить на глибоку медіафілософію і дослідження медій. Вона спирається на творчу активність журналістів та незалежних інтелектуалів.
Контрольні запитання
1. Що таке масові комунікації, масова інформація та засоби масової комунікації?
2. Які питання розглядають медіадослідження?
3. Поясніть особливості герменевтичного і постструктуралістського аналізу тексту.
4. З чого складається структура масових комунікацій?
5. Теорія, парадигма, конструкт і концепт.
6. Назвіть відомі вам методи вивчення медій.
7. Структура медіадослідження.
8. Схарактеризуйте медіастудії в Україні.
9. Як ви розумієте поняття медіаекології та медіакритики?
Тема для дискусії: Яку тему для медіадосліджень в Україні запропонували б ви?
Література
Гриценко О. Мас-медіа у відкритому інформаційному суспільстві й гуманістичні цінності. - К., 2002. Ґіденс Е. Соціологія. - К., 1999.
Зернецька О. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні
відносини. - К., 1999. Зражевська Н. Масова комунікація і культура. - Черкаси, 2006. Іванов В. Контент-аналіз: Методологія і методика дослідження ЗМК. - К.,
1994.
Іванов В. Соціологія масової комунікації. - К., 2000. Кузнецова О. Засоби масової комунікації. - Л., 2005.
Москаленко А., Губернський А., Іванов В., Вергун В. Масова комунікація. - К., 1997.
Піддубняк В. Словник журналіста і видавця. - Херсон, 2005. Пітере Дж. Слова на вітрі. Історія ідеї комунікації. — К., 2004.
Потятиник Б. Медіа: ключі до розуміння. - Л., 2004. Потятиник Б., Лозинський м. Патогенний текст. - Л., 1996. Почепцов Г. Теорія комунікацій. - К., 1999.
Публіцистика. Масова комунікація: Медіаенциклопедія // Ноель-Нойман £., Шульц В., Вільке Ю. І Укр. видання під ред. В. Іванова - К., 2007.
Різун В. Теорія масової комунікації //
Федотова Л. Социология массовой коммуникации. - СПб., 2004.
Чекмишев О. Основи професіональної комунікації. Теорія і практика новинної журналістики. - К., 2004.
Яцимірська М. Словник-довідник. - Л., 2005.
Дата добавления: 2015-11-28; просмотров: 87 | Нарушение авторских прав