Інформація про інформаторів.

Читайте также:

МАТЕРІАЛ ФОЛЬКЛОРНОЇ

ПРАКТИКИ

зібрано в с. Бистрик

Кролевецького району Сумської області

з 17 по 30 червня 2011 року

Збирач: студентка 13 групи,

філологічного факультету

Глухівського національного педагогічного університету

Грачова Анна Вікторівна

Викладач: Гоголь Н.В.

Глухів – 2011

ЗМІСТ

Історія села Бистрик.

2. Весільна обрядовість:

- В осичині да в березині.

- Пусти свате, в хату.

- Не стій за плечима.

- Старий боярин, як баран.

- Старша дружка коса.

- Пішов братік яром.

- Що в нашого свата

- Де ви, свати, подівалися.

- Дружечки маленькі.

- Чом клен то не дерево.

- Молоденький Толя жениться.

- Спасибі, Вам, батьку.

- Ой свате, наш свате.

- Ще ж би я не їхала.

- Хай Вас Бог благословляє.

- Хай весь вік Вам щастя буде.

- Дарую жито, щоб Вам добре було жити.

- Дарую землю і чисту воду.

- Обіщалась весільная мати.

- По дорозі васильки поросли.

- Що в нашого свата.

- Послала нас мати.

- Виходь, мати, з хати.

- Не наше, не наше.

Обряд хрестин.

Обряд пострижи.

Обряд похорону.

6.Зимовий цикл:

- Ой засвітила, мати, свічку.

- Коляд, коляд, колядниця.

- Ой на річці, на Йордані.

- Зі Святим Різдвом вітаємо.

- Добрий вечір тобі, пане господарю.

- Ішов, перейшов місяць по небу.

- Щедрий вечір вам.

- Ой чи є, чи нема.

- Прийшли щедрувати до вашої хати.

7. Літній цикл:

- Сьогодні Купала.

- Ой на Купала й на Івана.

- Ой там на Йвана, на Купала.

8. Колискова обрядовість:

- Ходе сон коло вікон.

- Ой ну люлі, коточок.

- Ой спи, синку, хоч годинку.

- Ой ну, котку сірий.

- А-а, котусю.

Звіт.

Додатки.

Інформація про інформаторів.

Через село тече річечка

Невеличка, невеличечка

Вода чиста у ній,

Як стекло блищить

Село Бистрик на ній вже давно стоїть.

Верби до води схилились

Тай на вроду задивилися

Опустила свої коси до землі

Хай весілля шумлять

В нашому селі.

Лине пісня над селом моїм

Завітає хай у кожен дім

Щоб пісні і життя не перевелось

Щоб у Бистрику всім радісно жилось.

Кожна людина повинна знати історію рідного краю, його звичаї, традиції, обрядовість, адже кожен населений пункт несе в собі якісь таємниці, цікаві факти, про які хочеться дізнаватися все більше і більше.

Дуже багато досліджень було здійснено про великі міста, річки, відомі пам’ятні місця. Звичайно, не досить значна увага приділяється невеликим населеним пунктам. Та, звісно ж, є такі дослідники, які не байдужі до історії свого краю. Вони хочуть донести її до людей, щоб ті, в свою чергу, поширювали досліджену інформацію як у рідному селі, так і за його межами.

Одним з таких населених пунктів, невеликим за розміром, є село Бистрик, розташоване на Сумщині. Про нього є небагато досліджень. Але всі вони суттєві і цікаві. Одним з перших, хто зацікавився історією цього села, був Іван Олександрович Загородній. Він почав займатися цією справою ще за юнацьких років. Основним напрямком його досліджень була історія заснування села. А ось фольклорній частині Іван Олексійович приділяв меншу увагу, тому, враховуючи цей момент, ми вирішили дослідити більш широко традиції та обряди села Бистрик.

Нам стало відомо, що у Івана Олексійовича з’явилися послідовники. Одним з таких є Говійний Олександр Миколайович, учитель історії Бистрицької школи [інформатор №2]. Саме він дав стислу характеристику історії заснування та розвитку села. Ось що він нам розповів:

«На тому місці, де виникло село Бистрик, раніше проходила дорога з Києва до Володимира на Волзі через Ніжин, Кролевець, Глухів, Орел. Після монголо-татарської навали вона занепала, поросла бур'янами. Те населення, що мешкало вздовж дороги, не їздило по ній, а зв'язувалось між собою водним транспортом або ходило лісовими стежками, щоб не залишити слідів між населеними пунктами. На окремих ділянках дороги Кролевець-Глухів, де впадає річка Бистриця в річку Реть, і розташоване місце майбутнього села Бистрик.

Реть була глибоководною, береги болотисті із прилеглим суцільним лісом з північної сторони, що ускладнювало підхід до відкритої води.

Що стосується річки Бистриці, то вона розташована між крутими і високими берегами, недоступними для броду.

В районі майбутнього хутора Прогрес вона розгалужувалась на три рукави, один з яких повертав в бік Микольчиного і Морозового ярів, інший - на хутір Прогрес в бік села Погребки (Ярове), а третій - в бік яру, де розташовані озера, на березі яких жили хуторяни.

Південна частина місцевості р. Реть від поселення Кролевеця до Тулиголово і Глухова була гориста з глибокими і довгими ярами, які поросли чагарниками і густим лісом.

На ділянці дороги Кролевець-Тулиголово шлях проходив від майбутнього села Бистрик на відстані 3-4 км від р. Реть вгору за течією р. Бистриці в районі хутора Прогрес. В цьому місті річка мала широке і міцне піщане русло, що дозволяло вільно переправлятися в літню, не дощовий період, пору року. На цьому місці, в майбутньому, поселяться перші поселенці і будуть обслуговувати переправу».

Якщо ж поглянути на сучасний Бистрик, то, можна сказати, що це - невелике, молоде село, в якому живуть таланові, працьовиті, віддані своїй справі люди. У ньому функціонує школа, дитячий садок, ФАП, Будинок культури. Населення села близько 700 чоловік, більшість з яких - молодь. Але є і старші покоління, серед них Сорока Палагея Юхімівна, яка цього року святкуватиме свій 101 День народження. Проживають у селі і багатодітні родини, серед яких можна виділити сім’ї Противня Анатолія Михайловича та Катерини Іванівни, Марченка Миколи Васильовича та Валентини Сергіївни, Онщенка Ігоря Васильовича та Людмили Василівни, але найчисельнішою є родина Ковбаси Володимира Андрійовича і Тетяни Павлівни, які виховали 13 дітей, 5 з них проживають у рідному селі, 5 – у районному центрі, в м. Кролевець, 3 – у далекому Магадані. Бабусю з дідусем радують 20 онуків і 6 правнуків. Також Тетяні Павлівні присвоєно звання «Мати - героїня». У селі проживає родина Єгорових, яка, створивши будинок сімейного типу, взяла під свою опіку трьох дівчаток з школи-інтернату.

Активно почав відроджуватися Будинок культури, завдяки директорові закладу Товстиці Наталії Андріївні та художньому керівникові Карачун Катерині Григорівні [інформатор №1]. Цього року його визнано кращим Будинком культури в районі. У цьому закладі молодь розвиває свої таланти. Катерина Григорівна доклала чимало зусиль, створивши хореографічний колектив «Вербиченька» (фрагмент відео 1). Наталія Андріївна опікується ансамблем «Бистричанка» (фрагмент відео 2 під час святкування Дня села). Обидва колективи беруть активну участь у святкуваннях з нагоди Дня Перемоги, Дня села, Нового року, Міжнародного жіночого свята, Дня матері. Також значних результатів досягла у конкурсі «Кролевецька Красуня - 2010» Мороз Наталія, посівши третє місце. А молодий вокаліст Слюсар Дмитро, постійно бере участь у різного року конкурсах та фестивалях, зокрема відзначився на святкуванні фестивалю «Кролевецькі рушники», виступивши з власною піснею. На рахунку Дмитра є багато власних пісень про маму, рідний край, Батьківщину(фрагмент відео 3). Сьогодні село пишається здобутками молодого покоління.

Також у селі Бистрик процвітає українська вишивка. Цим мистецтвом займаються жінки, яким з покоління в покоління передавали свої уміння мами та бабусі. Найкращими у цій справі можна назвати Левченко Марію Іванівну, Говійну Галину Василівну, Шуменьок Ольгу Василівну, Клименко Марію Миколаївну.

(на фото Шуменьок О. В. з вишивкою)

Також, варто відмітити, що у с. Бистрик народився видатний поет, партизан-ковпаківець П. С. Рудь, музей якого знаходиться у сільській школі. (Додаток 1)

(музейний куточок П. С. Рудя)

Карачун Катерина Григорівна – інформатор № 1.

Народилася 25 листопада 1963 року в селі Бистрик. Закінчивши середню школу, вступила до Путивльського педагогічного училища на вихователя. По закінченню навчання вийшла заміж, пішла працювати у дитячий садок. Народила і виховала 2 донечок, у кожної вже є своя сім’я. Пішла на заслужений відпочинок, за вислугою років та почала працювати художнім керівником у сільському Будинку культури, де очолює дитячий танцювальний колектив «Вербиченька». Саме вона розповіла про обряди проведення весілля, родин, хрестин, пострижин.

Говійний Олександр Миколайович - інформатор №2.

Народився 20 квітня 1968 року в селі Бистрик. З дитинства Олександра цікавили історичні книжки, і після закінчення школи він вступив до Сумського педагогічного інституту, навчався на історичному факультеті. Одружившись деякий час працював у місті Суми, потім переїхав до рідного села, де на даний момент працює вчителем історії. Олександр Миколайович активно займається краєзнавчою робою, до якої залучає дітей, він розповів легенди про походження села, про назви місцевих ярів, літню обрядовість.

Макаренко Тетяна Андріївна – інформатор №3

Народилася 11 вересня 1943 року в селі Бистрик. Після закінчення 7-річної школи пішла працювати, через скрутне сімейне становище. За деякий час втратила батька. Згодом вийшла заміж, народила 2 дітей, які мають свої сім’ї, і проживають далеко від матері, син Михайло у Луганську, донька Олена у Чебоксарах. Поховала Тетяна Андріївна і чоловіка, зараз проживає сама. Коли приїжджають на літо онуки, то вона говорить: «Відчуваю, що живу». Тетяна Андріївна розповіла про зимову та літню обрядовість.

Весілля… Це давній обряд українського народу, якому завжди надавалося серйознішого й важливішого значення, ніж вінчанню в церкві. Воно становило не тільки новий етап у житті молодих, а мало й велике громадське значення як один із заходів продовження життя нації, зростання могутності народу, утвердження його серед інших народів. Водночас весілля було важливим складником національної культури. У ньому відбивалися світогляд, мораль, поетичні уявлення, музичні й артистичні здібності, багатство фантазії трудового народу.

У різних регіонах України весілля відбувалося по-різному.

Так, наприклад, у нашому селі Бистрик весілля поділялося на 3 цикли: передвесільний, весільний, після весільний етап.

1.Передвесільний етап.

Молоді сповіщають своїх батьків, що хочуть створити власну сім’ю. батьки дівчини (через жениха) запрошують до себе на розглядини-змовини молодого, його батьків, діда, бабу, хрещених. Ці люди у визначений день і час ідуть до молодої з хлібом, півлітрою горілки, загорненими у нову ситцеву хустку. Прийшовши у хату нареченої, всі вітаються, здороваються за руку, а батьки молодого цілують сватів, невістку, сина, подають хліб-сіль. На знак згоди свати дають свою хлібину і півлітру, загорнені в їхню нову хустинку. Гостей запрошують до світлиці, ведуть розмови про весілля молодят, призначають час і день, коли з візитом до родини молодого прийдуть свати.

Після цього всіх запрошують за стіл. Гості з господарями спілкуються, випивають і закусують. Подякувавши господарям, свати із своїми родичами і сином ідуть додому.

Через певний час у себе вдома вітають гостинно невістку і її рідних батьки молодого. Остаточно вирішується дата весілля, обговорюються подробиці його проведення: скільки чоловік приїде по молоду, коли буде перезва, скількох чоловік сваха відправить у неділю нести снідать до молодого і молодої…

Наступного дня молодята несуть заяву на взяття шлюбу до сільської ради.

У родинах починається підготовка до весілля (воно має відбутися через місяць після подачі заяви): купують подарунки, продукти харчування, весільні наряди, обручки, обладнують місце, де буде проходити вся процесія. Молодий і молода надсилають листівки-запрошення до рідних, близьких, знайомих.

Але молодий і молода повинні обов’язково запросити на своє весілля хоча б одну родину у п’ятницю, а один двір залишити на суботу (коли буде реєстрація шлюбу.) для цього молодий і два бояри (відповідно молода і дві дружки) заходили вдома у хату, сідали за стіл (на якому стояв прибраний коровай, - коровай або печуть вдома, але найчастіше замовляють на хлібозаводі), «перекушують» і йдуть у хату, що знаходиться справа від двора молодого (молодої), де живе парна кількість людей (і живуть у мирі-злагоді) з хлібиною, заматаною у нову ситцеву хустку (цю хлібину і хустку повинні будуть принести чоловік і жінка у перезов – у суботу), вітаються з господарями, кладуть у хаті на покутті хліб, тричі кланяються іконам, тоді господарям (по черзі) і кажуть: «Просили батько, мати і я прошу приходьте на весілля». Ті дякували, запрошували за стіл, бажали щастя і долі.

Вдома у родинах молодого і молодої готувалися різні страви.

2. Весілля.

Молоду готують до шлюбу. Але вона повинна запросити сусіда справа на своє весілля, а тоді вже готуватися до вінця. Аналогічно запрошення проводить і молодий.

У родинах молодих прикрашають машини. Перша машина у молодого обов’язково прикрашена короваєм, стрічками, квітами. А у молодої-лялькою, квітами. Зібралися гості у молодого (хто буде їхати по молоду), всіх запрошують до столу.

Подякувавши за хліб-сіль, батько носовим платком виводить із двора машину, в якій сидить молодий із боярином і світилкою. Біля двора готується «поїзд». Мати одягає шубу (або вивернутий кожух), оббігає тричі «поїзд», обсипаючи його «мілкими» грішми, цукерками, зерном, печивом. Погоняє матір палицею старший боярин. Після цього батьки бажають щасливої дороги, і «поїзд» рушив до молодої. Господарі запрошують до столу сусід, рідних (які прийшли провести молодого), щоб погладити дорогу.

В осичині да в березині,

Там Микола да траву косить,

Молодому да коню носить.

Їж, коню, да травиченьку,

Поїдемо у доріженьку,

А дорога нам далекая

Наші коні да підбитії,

А бояри перепитії.

(Фрагмент відео 4. Весільна пісня у виконанні Йовченко А. Кочубей Г. Мороз Д.)

В молодої біля воріт світилки і бояри співають:

Пусти, свате, в хату

Нас тут не багато:

Сім раз да по семеро,

Свату хату перевернемо – гу.

І так співають до того часу, поки не вийдуть з хати молодої батьки чи рідні і не запросять до хати.

Зайшовши до хати, старша сваха (що приїхала з молодим) віддає матері молодої передачу від свахи: (у хустці пляшка горілки і хлібина). Мати нареченої цілує сваху, дякує і запрошує пройти до молодої.

Викуп молодої проводить старший дружко, а продають молоду племінники, брати, хрищенята-хлопчики…

Відбувався торг. Поки йдуть торги, різні сторони співають пісень.. (Фрагмент відео 5).

- Не стій за плечима,

Не лупай очима,

Лапай у кишеню,

Бери грошей жменю,

Клади на тарілку

Бери собі дівку.

- Старий боярин, як баран,

Вирячив очі, як балван,

Та все торопиться

На дружок дивиться.

- Старша дружка коса

Наїлася проса,

Напилася квасу,

Не потягне гласу.

- Пішов братік яром,

Оддав сестру даром:

За руб, за чотири,

За п’ять золотиїх –

Гроші, як полова, сестра чорноброва, гу. (молода продана)

Молодий сідає по праву сторону від молодої, прикололи дружки квітки боярам. Виходять із-за столу, щоб їхати до клубу. Батьки обсівають машини. Батько носовим проводить машину, а мати каже: «Час добрий, хай Господь вам помагає». Їдуть на розпис молодята у різних машинах.

Реєстрацію шлюбу проводить секретар сільської ради. А обряд «вінчання» - директор Будинку культури на сцені, в залі сидять гості, рідні, близькі, знайомі.

Після урочистої частини молоді ідуть до пам’ятника Т. Шевченка, загиблих воїнів, де вшановують пам’ять, кладуть квіти. Вся весільна колона їде до Дубовицької криниці, а потім до молодої. Зустрічають молодих вдома, сідають усі за стіл і починаються пісні, розваги, танці…

В цей час співають безліч весільних пісень. Ось деякі з них.

- Що в нашого свата

З верби – лози хата,

З білої берези, сидимо тверезі, гу.

- Де ви, свати, подівалися

Чи в комору поховалися,

Чи в піч позалазили,

Щоб вам очі повилазили, гу.

- Що в нашого свата

Усього багато:

І хліба, і солі.

Горілки доволі, гу.

- Дружечки маленькі,

Як жаби рябенькі,

По столу скакають,

Всіх бояр лякають, гу.

- Чом клен та не дерево,

Смородина та не ягода?

Смородина та не ягода,

А Свєточка та й не дєвочка?

А Свєточка та й не дєвочка,

Була в неї руса косонька,

Шовком та й обплетена.

Шовком та й обплетена,

Золотом та й обкована.

Золотом та й обкована,

Толічку подарована, гу.

- Молоденький Толя жениться,

Молодую собі жонушку берьот.

Ой, лю, ой, люлі, ой люлі,

Молодую собі жонушку берьот.

Молодую ще й красівую,

Личко біле, чорнобривую.

Ой. Лю, ой люлі, ой люлі,

Личко біле, чорнобривую.

А що Толя – горький п’яниця,

Де нап’ється, там валяється.

Ой, люлі, ой, люлі, ой люлі,

Де нап’ється, там валяється.

Де нап’ється, там валяється,

Прийде – дома розоряється.

Ой, люлі, ой люлі, ой юлі

Прийде – дома розоряється.

Прийде – дома розоряється,

Ще й на Свєту нахваляється.

Ой, лю, ой люлі, ой люлі,

Ще й на Свєту нахваляється.

Ой ти роззуй, розпоясивай меня.

Ой лю, ой люлі, ой люлі

Роззуй, роззуй, розпоясивай меня.

Не для того я й у батька жила,

Щоб я тебя розпоясивала.

Ой лю, ой люлі, ой люлі,

Щоб я тебя розпоясивала.

Старша сваха, сидячи за столом, запрошує батьків, хрещених, братів і сестер (рідних) молодої підійти до молодих. Вона говорить, що сваха передала їм подарунки і звертається до батьків із такими словами:

Спасибі вам, батьку,

Спасибі вам, ненько,

Що діток зростили,

Добру їх навчили,

Що вивели в люди

І долю їм дали,

Щоб жили довіку

І горя не знали.

Спасибі вам, батьку,

Спасибі і неньці,

Що діти, мов квіти,

Розквітнули вранці.

До всього приклали

Ви руки трудящі,

Щоб жили довіку

У мирі і щасті.

Хвала вам і шана

За вашу науку.

Діждались весілля,

Діждіться і внуків.

До ста літ вам жити,

Внуків зростити

І в добрім здоров’ї

Їх вам поженити.

Батьки дякують свасі. Застілля продовжується далі. Знову линуть і весільні, і українські народні пісні.

Далі співають:

Ой, свате, наш свате,

Виведи нас з хати

Надвір погуляти,

Бояр споглядати:

Чи криві, чи горбаті

Чи уміють танцювати, гу.

Настав час виряджати молодих до молодого додому (молодим слід приїхати до заходу сонця). Молоді встають із-за столу, мати бере в руки ікону (у рушничку) Ісуса Христа і віддає батьку, собі бере ікону (у рушничку) матері Божої. Батьки благословляють молодих: «Благословляєм вас, мої діти. Хай вам Бог помагає, щастя й долю посилає, дає вік довгий, щоб у мирі й злагоді прожили і нас не забули». Батьки віддають ікони дітям у руки. Мати віддає приданкам (їх повинно бути 2) вузлик з двома коровайцями; 2 ложками, перев’язаними червоною стрічкою. А також прикрашену живу курицю.

Ще ж би я не їхала

Ще ж би я не йшла,

Ще ж би я неньку не дякувала.

Дякую тобі, ненько, що вставала ти раненько,

Більше не будеш, не будеш.

Ще ж би я не їхала,

Ще ж би я не йшла,

Ще ж би я батька не дякувала.

Дякую тобі батьку,

Що ганяв хлопців від хати,

Більше не будеш, не будеш.

Ще ж би я не їхала,

Ще ж би я не йшла,

Ще ж би я брата не дякувала.

Дякую тобі, брате,

Що водив хлопців до хати,

Більше не будеш, не будеш.

Ще ж би я не їхала,

Ще ж би я не йшла,

Ще ж би я сестру не дякувала.

Дякую тобі сестро,

Що навчила коси плести.

Більше не будеш, не будеш.

Ще ж би я не їхала,

Ще ж би я не йшла,

Ще ж би я подруг не дякувала.

Дякую вам, подружки,

Що прийшли до мене в дружки,

Більше не прийдете, не прийдете.

Молоді сідають у машину (якою приїхав зранку молодий), батько носовим платком виводить машину, молоду повезли до молодого. (фрагмент відео 6).

У молодого на порозі мати зустрічає молодих хлібом і сіллю на червоному рушнику. Молоді кланяються тричі, а мати за кожним разом кладе за комір молодим по щипітці жита. Далі каже: «Я вас благословляю і ласкаво прошу у хату».

Молодий заводить молоду за стіл (і назад повинен вивести тією ж самою дорогою).

За стіл сіли батьки, молоді, приданки… Пригощають поральниці. Вийшовши із-за столу, приданки їдуть додому, молоді відпочивають, але весільного одягу не скидають. Через деякий час гості приходять у перезов. Їх запрошують за стіл. Молоді теж сідають до столу. Після третьої чарчини дружки у гостей запитують: «панове старости, дозвольте коровай винести» (повторюють тричі). Гості кажуть: «Дозволяємо» (тричі). Дружки ріжуть коровай і починають його розносити. Спочатку хрещеним, діду, бабі, гостям і батькам, промовляючи слова: «Кланяються батько і мати та молоді діти». Гості дарують подарунки, гроші, виражають слова подяки батькам, молодятам, промовляють різні побажання:

- Хай вас Бог благословляє,

Щастя й долю посилає,

А лихо хату обминає,

І доля буде золота

На довгий вік,

На многії літа.

- Хай весь вік Вам щастя буде,

Хай шанують добрі люди.

Хай Вам сонце світить ясно,

Хай зародить збіжжя рясно,

Хай ведуться в хаті діти,

Щоб було кому радіти.

- Дарую жито, щоб Вам добре було жити,

Овес, щоб любив рід вас увесь.

А ще трохи гречки, щоб не було між вами суперечки,

Мішок колосся, щоб довіку мирно жилося.

Картошки, щоб їли багато,

А робили трошки,

Часнику, щоб любили одне одного до смаку.

А ще Вам гороху, щоб мали сина до року.

- Дарую землю і чисту воду,

Щоб не брали розводу,

Кочерги, щоб робили діло без черги.

Квочку, щоб мали сина і дочку,

Горщик квасолі, щоб було діток доволі.

Годинник у хату, щоб онуків було багато.

Потім молоді дякують за подарунки. Виходять із-за столу. Складають весільний одяг, відпочивають.

А весілля продовжується. Співають різних пісень, жартують, танцюють. Посідавши знову за стіл, гості просять наливки у весільної матері:

- Обіщалась весільная мати

Нам горілочки дати

Із вишнями, із черешнями,

З червоною да калиною

За своє да дитиною, гу.

Мати обчастовує однією чаркою всіх гостей наливкою. Весілля продовжується до того часу, коли «заядливі» гості беруть рогача, на якого чіпляють цілий кусок сала, беруть кочерги і заслонки, солому і посеред дороги розкладають вогнище, жарять сало, «грають» на кочергах і заслонці, співають, танцюють (це вони так готують сало на наступний день весілля, коли повезуть купать батьків, то будуть супроводжувать їх із салом на рогачу). А в цей час декілька «бідових» жінок колотять крейду і гайда на роботу: на воротях весільного двора пишуть: «Тут баня на 6 часов утра». Такі ж написи залишають на воротях рідних, знайомих, але «До бані на 6 утра». Крім того (на кого вони, ці дівчата, немилостиві) можуть зафарбувати крейдою і вікна.

Наступний день весілля – це неділя. До молодого мають нести снідать всі гості молодого і частина гостей від молодої, а решта залишається у молодої. Поки сходяться гості, молоді зустрічають їх біля воріт з випивкою і закускою (це ніби перепустка за поріг весільного двору).

Нарешті підходять до двору молодого гості із сторони молодої. Молодої уже нема на вулиці, її тримають у хаті. «Штурмом» хочуть ввірватися гості до двору молодого, але зараз це неможливо: хвіртка закрита, вимагають за вхід викуп. Дружки співають:

- По дорозі васильки поросли,

Нашу Свєту повезли.

Будем васильки щипати,

Будем Светочку шукати, гу.

- Що в нашого свата

Та в городі криниця,

Там Свєточка воду брала.

Голубки мої сизі,

Полетіть ви в мою сторону

Накажіть ви моному роду,

Близькому да й рідненькому

Чи я сюди завойована,

Чи Толічку подарована, гу.

- Послала нас мати

Дитя одвідати

Чи жива-здорова

Дочка чорноброва, гу.

- Виходь, мати, з хати

Дружечок вітати,гу.

Нехай вийде мати,

Нехай нам попляше,

Нехай потанцює,

Дружок поцілує.

Переодягають різних людей і виводять на вулицю. Дружки не впізнають молодої і співають:

- Не наше, не наше

Нехай вийде наше,

Нехай потанцює,

Дружок поцілує…

Нарешті виводять переодягнену молоду і її впізнають (хоча буває і навпаки):

- Оце теє наше

Нехай нам попляше,

Нехай потанцює,

Дружок поцілує.

(весільні пісні розповіли Йовченко А., Макаренко Т., Мороз Д.)

Молода скидає із себе «маскарадний костюм», цілує гостей і запрошує до столу. Гуляння продовжується довго. Нарешті гості обладнують візок для батьків, бажаючі переодягаються, під музику і танці батьків усаджують на візок і везуть купать до річки або колодязя. Всі гості і молоді ідуть також «хлопці-коні» тягнуть візка, молоді або дружки обчастовують людей, які вийшли із дворів на вулицю. Біля колодязя набирають води, обливаються, жартують… Набирають води і в відра і повертаються додому.

Вдома ставлять посеред двора стілець, на нього миску з водою, і молода по черзі вмиває, витирає своїм рушником і дарує подарунки батькам, діду, бабі, сестрі, брату…

Потім батьків саджають на почесне місце молодят, кричать їм: «Гірко!» Гості гуляють досхочу. Але ввечері вже всі розходяться додому.

3. Післявесільний етап був у понеділок, коли ввечері після роботи гостей запрошували на блинці. Поральниці, крім страв, які залишились, обов’язково готують схожені грецькі блинці, жарять сало. Знову музика, жарти, танці… нарешті всі розійшлися по домівках, тиша і спокій.

Через тиждень одводини. У суботу йдуть весільні батьки з молодятами, хрещеними та поральницями до молодої (а в неділю аналогічно до молодого). Знову застілля, жарти, пісні і танці.

Тепер починалося сімейне життя молодих.

Звичайно, весілля зазнає різних змін, але цей обряд невмирущий, його дотримуються майже всі родини, які проживають у селі. Адже це свято не лише молодих, а і їхніх батьків, рідних, бо в ньому з великою теплотою оспівана доля жінки до і після одруження. Весілля у нашому селі багаті змістом і формою – це свідчення високої моралі бистричан.

Не менш яскравим є обряд хрестин у селі Бистрик. Для того, щоб похрестити дитину вибрані куми приходять у гості, і за домовленістю з попом у своїх хаті або у церкві христять дитину. Христини робили через тиждень після народження дитини, а якщо дитина народилася кволою, то можна було христити на другий, третій день. Після хрестин у церкві куми й родичі збиралися до новонародженого за святковий стіл.

Після хрестин були пострижини. Через рік, коли була годовщина народження дитини, приходили хрещені батьки, дитину саджали посеред кімнати на прикрашений стільчик, і вистригали трішечки волосся навхрест. Батьки загортували це волосся в папір, або хустинку з льону, ховали у скриню і зберігали це волосся.

Смерть – це велике горе для кожної родини. Коли вмирають людини, страждає вся сім’я. Після моменту смерті людині закривають очі, потім її обмивають чужі люди, потім одягають в чистий, новий, красивий одяг. Кладуть на лаву зв’язуючи руки і ноги. Воду, якою мили покійника виливають туди, де не ходять люди. Потім починають оплакувати померлу людину рідні, близькі, ті люди, яким вона була дорога (фрагмент відео 7). Якщо в родині помирав чоловік, жінка, яка залишалися з дітьми дуже страждала, тому що втрачала годувальника. Через деякий час могла і сама померти (фрагмент відео 8).

Проводжають в останню путь всією вулицею, всією родиною. На кладовище померлу людину несуть на руках чоловіки, які копали могилу. Несуть кришку жінки, які були близькими померлому. На кладовищі прощаються всі люди з покійником в останню путь, теж оплакуючи її. Чоловіки, які копали могилу, починають опускати гроб в яму, піп відспівує в останню дорогу, родичі повинні кинути тричі землю, монети в яму на гроб померлому. Після цього всі люди йдуть пом’янути померлу людину, і сказати про неї гарне слово.

Через деякий час розпочинаються поминальні дні. Це дев’ятий, сороковий дні після смерті. У ці дні до померлого на кладовище йшли рідні, родичі, сусіди, які оплакували його, співаючи пісні. Пам’ять про цю людину завжди буде жити у їхніх серцях.

Цікавою і змістовною у Бистрику є календарна обрядовість. Зокрема, під час зимового циклу велика увага приділялася дотримання всіх звичаїв. Починаючи з грудня люди готувалися до свят. 4 грудня – Введення в храм Пресвятої Богородиці. З цього дня земля починає спочивати, копати лопатою не можна аж до Благовіщення. Починали прибирати у хатах, вчити колядки.

Свято Андрія Первозванного відзначають 13-го грудня. Приходить воно з жартами, ворожінням. Відмічали його так: збиралися хлопці і дівчата в одній хаті. Дівчата приносили продукти, з яких готували вечерю. Святкування починалось ввечері. Дівчата йшли у двір трясти вишню. Як потрясла дівчина вишню, то слухає: в якому кутку села собака загавкає, звідти її суджений буде. Хлопці тим часом ходили селом переплітаючи вулиці нитками, знімаючи хвіртки та ворота, і ховали подалі від дворів.

Дівчата сіяли на снігу конопляне насіння. Сіяли і примовляли: «Андрію, Андрію, я по тобі коноплі сію, запаскою волочу, бо віддатися хочу». Посіяне насіння збирали. Дівчина заносила в хату насіння разом з снігом і рахувала – якщо парне число, то скоро заміж вийде, якщо непарне, то ще подівує. А ще дівчата кидали чобіт через ворота. Куди чобіт носком вкаже, туди дівчина і вийде заміж. Ще дівчата йшли в пусту хату і сідали перед дзеркалом та чесали косу. У дзеркалі з’являлась постать того, хто мав дівчину засватати. Ще палили папір на столі. Яка фігура зі спаленого паперу покажеться на стіні (віз, пароплав, машина,) такої професії буде майбутній чоловік.

Ой засвітила, мати, свічку,

Поставила на столі,

Тай подивилася чи пара мені.

Засвітила мати свічку,

Не ясно горить,

Не з тим сіла, що хотіла,

Серденько болить.

Не з тим сіла, що хотіла,

Ох серце болить,

А той стоїть за дверима,

Сльозами облит.

Якщо дівчині цікаво, яким буде майбутній чоловік, вона розкладала на підлозі миску з водою, трохи пшениці та дзеркало, а потім пускала півня. Якщо півень спершу клюватиме зерно – чоловік буде добрим господарем, якщо гляне в дзеркало – ледарем, а якщо спочатку питиме воду - п’яницею. Також ставляли три тарілки догори дном, а під них клали хусточку, стрічку, склянку, але так, щоб дівчина, якій ворожать, не бачила, що під яку тарілку поклали. Якщо дівчина відкриває тарілку, під якою лежить хусточка, - скоро заміж вийде, стрічка – ще подівує, склянка – щось трапиться.

Для того щоб «визначити» ім’я нареченого – дівчина виходить на вулицю й запитує першого ж чоловіка, який їй зустрінеться, як його звати. Відповідь - ім’я майбутнього чоловіка.

Для того щоб побачити свого судженого, дівчина, лягаючи спати, кладе під подушку свій гребінець зі словами: «Суджений, прийди мене розчесати». Якщо їй насниться, що хлопець розчесав їй волосся, отже, це і є майбутній наречений. Після всіх ігрищ і ворожінь молодь пригощалась, але пісними стравами.

Напередодні Нового року, 19 грудня, відзначалось веселе свято Миколая. У легендах та переказах Микола-угодник боронить людей від стихійного лиха, найбільше – на воді, він захисник знедолених і бідних, почесний охоронець дітей. Існує звичай класти подарунки дітям уночі під подушку від імені св. Миколая, а дітям які не були слухняними ложили лозинку.

Різдво – одне з найбільш релігійних свят. Із ним пов’язують народження Ісуса Христа. Вечір напередодні Різдва називався «Багатою кутею». До нього готувалися заздалегідь: розтоплювали піч 12 полінами, пекли й варили 12 страв. У Свят-вечір ніщо не могло бути поза домом, у чужих руках – позичене чи десь забуте. Всі члени родини теж мали бути вдома.

На покутті, під іконами, розстеляли чисте сіно, на яке ставили чугунчики з кутею і узваром. Протягом всього дня напередодні Різдва не можна було їсти, доки на небі не зійде перша вечірня зірка. Після вечері дітей виряджали до хрещених батьків з подарунками й кутею. Кутею причащали домашню худобу і птицю. Горщик із кутею має стояти на покутті впродовж усього періоду свят.

Вранці діти збирались і розпочинали ходити колядувати, мусили обійти й поздоровити всі родини села. Зайшовши до хати спочатку просили дозволу заколядувати, а потім починали вітати (фрагмент відео 9. Колядка у виконані Сидорець М., та Усик М.).

Коляд, коляд, колядниця,

Добра з медом паляниця,

А пісная – не така,

Дайте, дядьку, п’ятака.

Як не дасте п’ятака, -

Стане хата сторчака.

Як не дасте п’ятака,

Візьму вола за рога,

А кобилу за чуприну,

Та поведу на могилку,

А з могилки на тічок –

Дай, дядько, п’ятачок.

А ти, тітко, гривню,

А то шибку виб’ю!

***

Ой на річці, на Йордані,

Там Пречиста ризи прала,

Свого сина сповивала,

На ялині колихала.

Прилетіли три янголи

Взяла Христа під небеса,

Всі небеса розтворилися,

Всім святим поклонилися.

Ой, дай Боже,

Святок діждатися,

Підемо до судів колядувати,

А в наших судів є багато хліба:

Два стіжки жита,

А третій пшениці на паляниці,

Четвертий гречки на гречаники,

А п’ятий вівса, та й колядка вся.

На Різдво Христове ангел прилетів,

Як зійшов із неба людям голосив:

Ви люди святкуйте

Той день торжествуйте

День Христового Різдва

Як приніс із неба радісную вість,

Що Христос спаситель

Вже прийшов на світ

Весело співали хреста прославляли

Святую матір його,

Як почув це ірод

Дуже в злість упав

І по всьому світу військо розіслав

Всіх дітей побили, мечі поламали,

А Христос живий зоставсь.

- Зі Святим Різдвом вітаємо,

Всім здоров’ячка бажаємо:

Господарю на воли,

Господині на квочки,

Хлопцям, дівчатам на гуляння,

Малим дітям на забавляння!

Сьогодні – свято,

Заливаються дзвінки!

На подвір’я в кожну хату

Вже ідуть колядники!

Починають віншувати

І так складно, до ладу.

Не скупись, господар хати,

Подавай на коляду!

Віншую вам, пане господарю,

Що Ісус Христос народився!

З тим Різдвом Христовим!

Дай вам, Боже, в щасті, здоров’ї дочекатись

Від Різдва до Нового року,

Від Нового року – до Богоявлення,

Від Богоявлення – до Воскресіння,

Від цього року – до ста літ!

(колядки розповіли Сидорець М., Гала Д.,Усик М.)

Після того як діти заколядували господарі дарували подарунки, пригощали солодощами, давали гроші. Діти дякували господарям і йшли далі, обійшовши всіх діти сходились до однієї хати і їли солодощі, які наколядували.

Через тиждень після колядування, напередодні Нового року – Щедрий вечір. Зранку готували другу кутю – Щедру. Господині пекли млинці із салом, пекли пироги, готували вареники з сиром, щоб пригощати щедрувальників та посівальників.

Ввечері дівчатка збираються, одягають красиві хустки і ходять щедрувати. Підійшовши до хати починають щедрувати (фрагмент відео 10).

Добрий вечір тобі, пане господарю,

Радуйся!