Читайте также:
|
1. Не здивуйте, брати любі, милі, що не все розказав вам, а те, що приснилось.
2. З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія. Я виходжу на безгранні поля, проходжу перевали і там, де жевріють кургани, похиляюсь на самотню пустельну скелю.
3. Та тільки тут веселий галас бою — розгоном бур і божевіллям хвиль. Безмежжя! Зачарований тобою! Пливу в тебе! В твій п'яний синій хміль!
4.
5. Я виходжу з-за клуба, в новенькому дешевому костюмі (три вагони цегли розвантажив з хлопцями-однокурсниками, то й купив) і з чемоданчиком у руці.
6. Так-то усе те лихо минулося, мов приснилося. Яке-то воно страшне усякому здавалось! А от же, як не божа воля, то їх і не зачепило. Се так, як от інколи схопиться завірюха – громом гримить, вітром бурхає, світу божого не видно; поламле старе дерево, повикорчовує з корінням дуби та берези: а чому указав Господь рости й цвісти, те й останеться, і красується весело та пишно, мов ізроду й хуртовини не бачило.
7. Осінь, ви і осінній я.
8. Та я нічого не везу додому – лиш згорточок старого полотна і вишите моє життя на ньому.
9. Поезія – це завжди неповторність. Якийсь безсмертний дотик до душі.
10.
11. Те не однаково мені, як Україну злії люде присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять… Ох, не однаково мені.
12. Буду жити! Геть думи сумні!
13. Полічили, що дістали, встали сіромахи, помолились на схід сонця, пішли понад шляхом.
14. Виросте – і в нім прокинеться батьківська, героїчна вдача, глибокий, віщий інстинкт о матері, - вони попровадять його в інший світ… І він сповнить ті надії.
15. Та тільки чуда не сталось. Скрик був, і хвилинне замішання, і жіноча в лахмітті постать справді була вихопилась з виноградників, майнула перед ошелешеними військами — та тільки на мить. Порушений лад скоро було відновлено. Хмари над яром пливли, як і пливли. Сталося все, що мусило статись.
16. А солов'ї!.. Та ви вже знаєте, як сплять гаї!
17. О ні, то очі Ваші. — Я ридаю, сестра чи Ви? — Любив...
18.
19. І могили, степи, море, і мене згадаєш.
20.... Прощайте. Йду поміж люди. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає...
21. Грай же, коханий, благаю!
22. І оживе добра слава, слава України, і світ ясний, невечірній тихо засіяє… Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!
23. Народе мій, до тебе я ще верну, і в смерті обернуся до життя своїм стражденним і незлим обличчям, як син, тобі доземно уклонюсь і чесно гляну в чесні твої вічі, і з рідною землею поріднюсь.
24. Поезіє, сонце моє оранжеве! Щомиті якийсь хлопчисько відкриває тебе для себе, щоб стати навіки соняшником.
25. Хлопець розчинив вікна у темну безодню міста. Воно покірно лежало внизу хвилястими брилами скель, позначене вогняними крапками, і простягло йому з пітьми горбів гострі кам'яні пальці. Він завмер від власного споглядання цієї величі нової стихії і раптом широким рухом зронив униз зачудований поцілунок. Тоді, в тиші лампи над столом, писав свою повість про людей.
26. І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній новій, не забудьте пом’янути незлим тихим словом.
27.. Все згоріло, і мов стара моя душа на тім огні згоріла!… Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала. Візьми, Омельку, попіл і розвій по вітру!…
Омелько. І що б то було на цигарки віддать!
28. І уже в душі моїй в сяйві мрій в’ються хмелем арабески, миготять камеї, фрески, гомонять-бринять пісні голосні і сплітаються в гротески.
29. А я стояла… Що ж мені, кричати?..
Які мені сказати їм слова?..
Дівчаточка, дівчатонька, дівчата!
Цю не співайте, я ж іще жива.
30.
31. Нехай ще раз усміхнеться серце на чужині, поки ляже в чужу землю, в чужій домовині.
32. І підуть вони в безвість віків, повні туги і жаху, простувать в ході духові шлях і вмирати на шляху...
33.
34. Груша всохла, і дві сім’ї помирились. В обох садибах настала мирнота й тиша.
35. А ці двійко, що на судні, забравшись на бак, сидітимуть на своєму залізному острові, ждучи нічного удару, сидітимуть, мовчазно зіщулені, мов останні діти землі, мов сироти людства.
36.
37. А в нашого Галайди хата на помості. Грай море! Добре, море! Добре буде, Галайда.
38. Ні, сонцем стань, вгорі спинися, осяй мій край і розлетися дощами судними над ним!
39. Жаданого того страшного гріха.
40. О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні, і лазурово простелися, і душу порятуй мені.
41.
42. Був вечір. І була ніч. А рано-вранці Олеся знов проводжала на війну весь свій рід, аби ніколи не подумали лихі люди, що не був він щедрим на кров і вогонь, послані йому ганебною історією Європи.
43. "Чому вони не одружилися, так одне одного чуючи?" - "Тоді не було б тебе - шумить велика "татова" сосна"
44....Ішла гроза. Тихо вмирав місяць у пронизаному зеніті. Йшла чітка, рясна перестрілка....Я зупинився серед мертвого степу: — там, в дальній безвісті, невідомо горіли тихі озера загірної комуни
45. Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину.
46.
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 84 | Нарушение авторских прав