V означає Вендета

Повість

Частина перша

Пролог

Маючи можливість писати ці рядки, хочу зразу переконати вас у реальності описаних тут подій. Я сам був свідком багатьох із них. Ще здається зовсім недавно я брав участь у штурмі замку, а зараз з ампутованою ногою живу на скупу пенсію ветерана. Переживжи все те що описую в цій короткій розповіді, хочу додати, що доля цих людей (якщо їх можа так називати) зараз мені не відома. Зарас все це мені здається просто жахливим сном, але, дивлячись на новеньку штучну ногу, що зручно простяглась на стільці, усвідомлюю та згадую все що відбулося тої пекельної ночі… Саме тоді я по справжньому відчув страх. Саме тоді я вперше зрозумів, що таке любов двох братів…

V означає Вендета

- Хто там? - хриплим голосом запитав Майк.

- Свої. Відкрий.

Майк зітхнув, похитав осудливо головою, і прочинив двері:

- Свої не рипаються вночі по вулицях, і не будять порядних людей. Тобі що потрібно? – блискавично перейшов з бурчання на діловий тон фермер.

- По-перше – впусти мене. Я звичайний мандрівник і нікому не заподіяв нічого поганого. Зараз ніч, а я голодний і дуже хочу спати. По-друге, заплатити я знайду чим і зовсім не буду тобі заважати, повір. А тепер, будь другом,посторонись.

- Вриваєшся серед ночі в чужий дім і називаєш хазяїна своїм другом, навіть коли бачиш що тобі тут не раді? Дивний ти, - осміхнувся фермер.

- Знаю. Мені мама казала, - ухильно відповів незнайомець. Ну то як з ночівлею?

Майк зітхнув і відкрив двері: - Проходь на кухню але тихо. У мене діти сплять.

Коли нічний гість пройшов, фермер уважно оглянув подвір’я, закрив двері на засув і перевірив чи є патрони у його 45-каліберному револьвері. Він відчував легкий неспокій, адже часи були неспокійні: людину могли вбити просто на вулиці за кілька доларів. І цей подорожній вселяв якийсь незрозумілий страх, але холодна рукоятка «Кольта» заспокоїла Майка.

Пройшовши на кухню, фермер помітив основну причину того, чому він міг розгледіти обличчя гостя. Капюшон закривав добру половину лиця, але нижня частина була обмотана чи бинтами, чи якимось брудним шарфом. Незнайомець присів до каміна, і грів руки, які були напрочуд чисті та білі.

- Може, скинеш одяг? Ванна поруч, - запропонував господар, майже впевнений що гість відмовиться.

- Не завадило б, - відказав той, - але…

- Але що? – перепитав Майк, і продовжив – Рушник сто….

Він не доказав, тому що на підлозі побачив маленьку червонувату пляму.

- Кров... – прошепотів оторопілий фермер і з переляком.

- Кров… - повторив за ним поранений, підтверджуючи факт появлення тієї незрозумілої, тепер уже плями на підлозі, котра повільно вбирала у себе густу багряну рідину.

- Та хто ж ти, такий, чорти б тебе взяли? – з жахом закричав хазяїн, відступаючи назад.

- Не кричи. Сам казав що діти сплять, - тихо відповів незнайомець. – І руку з кольта опусти, я тобі не злочинець-втікач і не бандит з широкої дороги, котрому не вистачає закуски. Я – ніхто, завтра я піду, ніхто не буде знати що я в тебе був і ти сам скоро забудеш мене. Гаразд?

Переконливий тон пораненого і вроджена добродушність зламали страх фермера і він, повернувшись до незнайомця, демонстративно висипав патрони з кольта на підлогу. Жест цей означав вияв доброї волі та довіру до чужого. Той в свою чергу скинув капюшон і розмотав свій дивний шарф. В цей момент каганець засвітив яскравіше, і обоє змогли добре роздивитись одне одного. Майк Торрето був високим, плечистим чоловіком, з обвітреним лицем, котре, судячи по неспокійному вогнику в очах, який ще не встиг погаснути, бачило не тільки плантації та коней. Чорне волосся, розкувойдженим гніздом сиділо на його голові. Очі, напевно, ще чорніші ніж волосся, були чесними але неспокійними. Господар був низький, сутулий, досить міцної будови тіла. Таємничий незнайомець навпаки вищий, був чоловіком, чи, точніше молодиком літ тридцяти. Красиві тонкі риси обличчя підкреслювалися різкістю, якоюсь відчуженістю. У Майка було таке враження, що перед ним стоїть не звичайний подорожній а грізний вовк у людському тілі. Сиве волосся закривало глибокий шрам на лиці, а сіро-карі очі дивились добрим, але водночас байдужим і холодним поглядом. Обоє розглядали одне одного: Фермер з цікавістю а поранений з хвилюванням, немовби силкуючись щось розгледіти у почорнілому обличчі господаря.

Раптом у двері загримали. Майк сполохано повернувся, тихо підійшов до вікна, зазирнув у нього і одразу ж відсахнувся з стривоженим виглядом.

- Що там? – задумливо запитав незнайомий, розглядаючи пляму на долівці, котра повільно засихала.

- Рейдери, - чортихнувшись, одказав хазяїн. – Пронюхали, напевно, про тебе, прийшли тепер сюди.

- Можливо. Я прийшов до тебе людиною, а незнайомця тут одразу помітять навіть в ночі.

- «Прийшов людиною»? Що ти маєш на увазі? – запитав збентежений фермер.

- Забудь. Ну що ж, сиди тут, зараз прийду, - відповів діловим тоном подорожній, скидаючи плащ.

- Куди ти?

- Познайомитися з нічними гостями, - лаконічна відповідь зовсім збентежила Майка і той оторопіло дивився на гостя великими очима.

Тим часом той, накульгуючи, вийшов з кімнати. Фермер з вікна добре бачив озброєних рейдерів – безжалісних мародерів котрі вбивали всіх, хто мав хоч кілька центів у кишені. Про них Майку доводилось чути і раніше, але хто б міг подумати що вони заберуться так далеко. «Очевидно, вони шукають когось, хто їм добре насолив, і той хтось зараз відкриває їм двері» - міркував він. А тим часом надворі відбувалась цілком очевидна картина: тільки відчинились двері двоє рослих бандитів схопили нічного гостя і поволокли його у хлів, котрий стояв напіврозвалений біля ферми. Решту рейдерів подалися слідом. Затягнувши свою здобич на підлогу, вони почали зі всіх сил бити пораненого ногами і трубами, які рейдери завжди носили за спиною. Фермер зітхнув і, повернувшись до вікна спиною, почав гарячково збирати патрони з долівки щоб чинити, по можливості опір. Раптом він здивовано прикипів очима до долівки. Один факт мимоволі заповнив його розум і вивів з рівноваги. На місці, де раніше стояв незнайомець, НЕ БУЛО ПЛЯМИ. Майк добре запам’ятав ту багряну безформну масу, котра повільно засихала, відбиваючи відблиски каміна. ТЕПЕР НА ПІДЛОЗІ НЕ БУЛО КРОВІ. Із заціпеніння господаря вивів жахливий звук, який долинав з хліву. Суміш хриплих криків з передсмертними стогонами рейдерів та завиванням вовка, дорослого сірого вовка, котрих уже давно не було на материку. Від цього звуку Майк ледве не збожеволів. Він упав на підлогу скований страхом і затих, боячись поворухнутись. Раптом усе затихло, і фермер дуже добре чув як хтось тихо заходить у дім. Він стиснув револьвер і перевернувся на живіт, націлюючись на двері. Але раптом випустив зброю з рук і зітхнув: чи то стривожено чи полегшено. На порозі стояв гість і, струшуючи з сорочки траву котрою був заповнений хлів, дивився веселими очима на господаря.

- Зручно так лежати? – з цікавістю в очах запитав він у Майка, насвистуючи якийсь веселий мотив народної пісні. – Я іду. Хлів спалиш. Краще не заходь туди. Ось компенсація – продовжив незнайомець, кладучи на стіл пачку доларів.

Майк продовжував здивовано дивитись на грізного гостя, котрий ще недавно хитався від знемоги та ран, лежав під ударами рейдерів, а тепер цілий – цілесенький стояв на порозі.

- Хто ти? – нарешті спромігся вимовити отетерілий господар.

- А тобі то яка різниця? – з насмішкою відказав той.

- Та ні просто…

- Ніяких просто. Забудь. Спали хлів і забудь. Зрозуміло?

- Звичайно, - відказав Майк, бачачи що той нічого не розповість.

- От і добре. А тепер бувай. Хоча знаєш, дядьку, ти так і не змінився за десять років. Бережи себе, - додав злагідніли голосом нічний гість і покрокував до виходу.

- Ти? Невже? Але ж…, - Майк не міг закінчити фразу від хвилювання та ослаблення. Він зібрався з силами і крикнув навздогін: - Ти ж помер десять років тому!

Гість, тепер уже знайомий повернувся і посмутнілим голосом сказав: - Ти ж пам’ятаєш мою клятву? Я не помру доки не знайду його. Адіос, дядьку. І ще одне «V не означає Вікторія, V означає Вендета».

- Бережи себе, Кріс. Бережи себе Кріс Данте - відказав тихо дядько і, провівши самотню постать лагідним батьківським поглядом, знепритомнів.

Дата добавления: 2015-11-26