Читайте также:
|
У концепції соціальної політики категорія «соціальна структура суспільства» займає особливе місце. Соціальна структура — це сукупність та співвідношення виділених за певними ознаками суспільних груп. Групи можуть виокремлюватись на підставі однієї ознаки або сукупності спільних ознак. У другому випадку виникають групи, що їх соціологи називають кумулятивними. Це, наприклад, нації, класи та ін. За ознакою розподілу праці соціологи виокремлюють професійні групи; за віком, статтю — соціально-демографічні, за місцем проживання — територіальні. Підставою для виділення відповідних груп слугують також освіченість, етнічна й територіальна приналежність. Серед соціально-економічних ознак диференціюючу роль відіграють розмір багатства (майнова структура), доходів, характер зайнятості.
Об'єктами соціальної політики є також девіантні групи (засуджені, наркомани, алкоголіки). Групою, чисельність якої в Україні зростає, стали інваліди. Військові конфлікти, соціально-економічні негаразди в країнах СНД спричинили появу групи біженців. Соціальна політика — це урахування і координація інтересів, потреб, цінностей кожної з груп. Тому для розробки перспективної політики велике значення має дослідження соці&пьної структури суспільства.
На початку XX століття відомий російсько-американський соціолог П. Сорокін запропонував поняття «страти» (від лат. stratum — шар, що залягає над або під іншими шарами), за допомогою якого фіксується соціальний статус людини на драбині соціальної ієрархії. Основними ознаками страти є розмір доходу, рівень освіти, приналежність до певної професійної групи. Поряд з поняттям «страта» не втратила свого значення й категорія «клас».
37 Інформаційна аналітична доповідь «Україна в 1996 р.» — Київ, 1996. - С. 7-8.
35 VK-ПЯЇна Птпл^ийпптиту _.. І'.,ї.. \C\t\l\ ґ^ -і
Частина четверта. ДЕМОКРАТІЯ /ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА
Особливо важливим елементом соціальної структури сучасних суспільств з точки зору демократії є середній клас — категорія, що стала невід'ємною частиною концепцій постіндустріалізму. Кількісно значний середній клас зумовлює стабільність, добробут, відкритість суспільства. Він є основним творцем інститутів і норм громадянського суспільства.
Сучасні ідеологи середнього класу (А. Ґідденс, Б. Еренрайх, Т. Кокс) пов'язують його групоутворюючі ознаки з формами власності, освітніми чи технічними навичками, управлінською діяльністю39. В минулому основну масу середнього класу становили фермери та інші дрібні бізнесмени й торговці. Нині — це дрібні й середні власники та високооплачувані працівники сфери послуг, інформатики, соціальної інфраструктури. У США середній клас на 65% утворюють особи, зайняті в сфері бізнесу, й на 42% — у сфері інформаційного забезпечення.
В Україні середній клас лише почав формуватися. Його становлення відбувається внаслідок виникнення стійкого прошарку людей — власників нерухомого майна, земельних ділянок, акцій, а також прискореного розвитку малого й середнього бізнесу, фермерських господарств, зміцнення позицій науково-технічної інтелігенції, вчених, діячів культури та освіти, спеціалістів середньої ланки управління, фінансистів та менеджерів. Його утворюють працівники виробничої й невиробничої сфер, які отримують середній за своїм розміром доход у вигляді прибутку або заробітної плати40.
Розвиток соціальної структури в Україні складається нині з двох процесів — трансформації тих верств, що існували раніше, за часів командно-адміністративного соціалізму, і виникнення нових. Як справедливо зазначають українські політологи, відбувається «деструктуризація і дестратифікація частини економічно активного населення, зв'язаного головним чином з державною власністю»41. А з іншого боку, з'явилися приватні підприємці, орендарі й орендодавці, власники акцій «народних» підприємств, приватні власники, що володіють контрольним пакетом акцій або їх значною частиною. Формується клас фермерів з чітко вираженою відмінністю інтересів і політичних орієнтацій від решти селянства. Серед спеціалістів набули поширення професійні групи менеджерів, зростає роль юристів.
Кивенсн М. Перспективи развития среднего класса в России // Социологический
журнаї. - 1994. - №2. - С. 135-137.
Цікаві, хоч, можливо, й спірні міркування шодо його «соціального обличчя» в Україні
висловлені в публікації Цалик С. Українські «середні»: ті, котрі прагнуть більшого //
Політика і кульгура (ПіК). - 2000. - № 2 - С. 40-41. Див. також: Світа Г.М. Середній клас:
суть та умови його формування в Україні // Вісник ЛДУ. - Серія сусп. наук. - 1995. - Вип.
32. — Львів, 1995. — С. 84-89; Бондаренко Е.Б. Средний класе: возможности становлення и
развития в Украине // Харьковские социологические чтения-97: Сборник научньїх работ.
Часть II - Харьков, 1997. - С. 130 134.
Див.: Соціальна стратифікація і політика//Політична думка. 1993 —№1. —С. 16.
Робітники виробничої сфери диференціюються на робітників державного і приватного сектора, робітників-орендарів і співвласників підприємств, зберігається і навіть дещо посилюється значення професійного поділу робітничого класу, а також його поділу на організовану та неорганізовану частину. Водночас відбувається деміфологізація суспільної ролі робітничого класу, відмова від ідеологічних штампів радянського періоду. Зараз цю соціальну групу, як і будь-яку іншу, розглядають об'єктивно, аналізуючи специфіку її становища порівняно з іншими елементами соціальної структури. Головним тут є визнання її статусу найманої робочої сили як на державних підприємствах, так і на підприємствах інших форм власності.
Одним із суттєвих соціальних наслідків економічної реформи стало скорочення кількості робітників внаслідок реструктуризації промисловості, зупинки підприємств, заборгованостей працедавців по заробітній платні, низького рівня останньої. Значення цього процесу суперечливе. З одного боку, стихійне витіснення робітників з промислової сфери об'єктивно підштовхує її до раціоналізації зайнятості. Зокрема, у відсотковому відношенні кількість промислових робітників в Україні тепер наближається до їх кількості в США, де вона дорівнює 25,3%.
З іншого боку, процес скорочення робітників ще не став свідомо контрольованим, і представники цієї групи поповнюють ряди безробітних та малозабезпечених верств населення. Питання про політику в галузі зайнятості й безробіття було докладно розглянуте в попередньому розділі. Зазначимо лише, що вдосконаленню системи соціального захисту громадян на випадок безробіття має служити закон України «Про загальнообов'язкове державне страхування на випадок безробіття». Планове перенавчання, створення нових місць праці, психологічна підготовка, соціологічне прогнозування поведінки робітників та змін у їхній свідомості — ось далеко не повний перелік заходів, які повинні стати змістом соціальної політики стосовно робітничого класу.
Трансформаційні процеси відбуваються й у соціально-класовій структурі населення, зайнятого в сільському господарстві — внаслідок реформування форм власності в агропромисловому комплексі. Закон України про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі (липень 1996 p.), Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» (грудень 1999 р.) і, нарешті, Земельний кодекс, прийнятий восени 2001 p., закріпили створення багатоукладності в селі. Розпаювання майна колектиьних господарств, отримання землі у володіння і власність істотно міняють статус селянства. Однак поки що більше на папері, ніж на ділі. Різні форми клієнтельської залежності від місцевих керівників, відсутність коштів і засобів виробництва залишають селян поки що упослідженою верствою, через що їхнє ставлення до рефор-
___ ^.„. „„„^гяги ідегдлнмл ПОЛІТИКА
мування відносин на селі значною мірою є негативним. Вони скаржаться на відсутність накопичень для створення власного господарства, брак знань для самостійного його ведення, на недостатність правових гарантій для утворення фермерських господарств.
Повномасштабні соціальні наслідки реформування села проявляться з уведенням у практику положень нового Земельного кодексу, прийнятого Верховною Радою України 10 жовтня 2001 р. Але й сьогодні можемо констатувати посилення майнового розшарування сільського населення, загострення проблем соціального захисту, зростання потреб в адекватному новим відносинам розвиткові соціальних послуг і соціальної інфраструктури в сільській місцевості.
Специфікою українських сільськогосподарських виробників є передовсім їх чисельність. Група працівників аграрного сектору становить в Україні 21 % від усіх зайнятих у суспільному виробництві, тоді як у розвинутих країнах Заходу вона утворює 2-9%. Іншою особливістю цієї групи є те, що серед працівників сільського господарства 84% становлять жінки (у країнах Західної Європи і США — 40%); понад 20% працюючих — це люди віком 50 років і старше.
Інша проблема пов'язана з матеріальним становищем працівників села. Середньомісячна заробітна плата в сільському господарстві становить 72,7% заробітної плати в цілому по народному господарству, а середній розмір пенсій за віком у сільській місцевості на 10,4% менший, ніж загалом по Україні. Економісти свідчать: хоч номінальні доходи сільських сімей зростають завдяки надходженням з суспільних фондів споживання, але їх реальна величина і частка в структурі сукупного доходу падає. Питома вага пенсій, стипендій, дотацій та всіляких допомог скоротилась. Отже, соціальні проблеми села потребують посиленої уваги як з боку уряду, так і Верховної Ради України, а прийняті закони та постанови щодо пріоритетного розвитку села — оновлення з урахуванням проблем сучасного етапу аграрної реформи.
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 95 | Нарушение авторских прав