Диявольське переслідування

Бог дозволяє, щоб на с. Йосифу зі всіх сторін спадали випробування, котрі завдали їй особливих терпінь, бо походили від люті злого духа. Особистий неприятель Христа не в змозі досягнути Його у небесній славі, вживає усіх засобів, аби затримати розвиток Божого діла у світі.

Чим більше душу любить Христос, тобто чим більше вона Йому віддана, тим більше диявол прагне її знищити. Безперечно, злий дух непомірно гордий і прагне збільшити кількість своїх нещасних підданих, але у своїх підступних планах він передусім намагається відібрати у Христа душі, за котрі Він заплатив ціною Своєї власної Крові. Отже, диявол нападає на душі святі та посвячені Богу, аби їх скалічити й збезчестити. Проте над усе він ненавидить душі – співвідкупителі таких, як с. Йосифа.

З любові до Ісуса с. Йосифа склала три жертви: залишила матір, сестру й батьківщину; принесла себе у жертву за спасіння грішників; мала вирвати у пекла велику їх кількість. Через це диявол стане на її шляху і зробить з неї свою іграшку. Бог дає йому велику силу над такими душами. Згадаймо, які диявольські переслідування зносили св. Маргарита з Кортони, св. Вероніка Джуліані, парох з Арс, лівійська кармелітка с. Марія від Розп’ятого Христа, о. Піо та інші.

Беручи на себе чужі провини, ці душі погоджуються на прийняття усіх наслідків.

Отже, погоджуючись з гріхом, людина добровільно чи недобровільно, свідомо чи несвідомо дає дияволові велику владу над собою; владу спокуси і впливу. Душа звичайно цього не помічає, бо диявол відзначається скритістю своєї діяльності, щоб не занепокоїти душу. Так він розвиває злі нахили натури і під їх прикриттям, помножуючи нагоди до гріха, заглиблює душу у смертельний сон. Проте, якщо душа - жертва офірує себе за грішника, злий дух зустрічає сильний опір волі. Не в силі довести її до падіння, він мститься їй з усією люттю, використовуючи владу, яку здобув над цим грішником.

Бог дозволяє це передусім тому, щоб підтвердити існування диявола, у чому люди часто сумніваються. Проте він існує так само, як і пекло, про яке хотілося би забути або й не згадувати.

Він існує насправді й у своїх вчинках зі святими виявляє усю підступність і злість своєї натури. Його жорстокість відносно душ, над котрими він уже має обмежену владу, велика. Що ж тоді діятиметься з проклятими, над котрими злий дух має абсолютну владу? Хто ж заперечуватиме, що це зайве повчання, особливо зараз?

Бог хоче упокорити гордість князя темряви. Незважаючи на свою силу й затятість, він нічого не може осягнути й зазнає лише поразок. У цьому полягає велич слави Божої.

Так було і з с. Йосифою. Усіма способами, вдаючи з себе “Ангела Світла” або приймаючи вигляд Самого Ісуса Христа, але найчастіше різними муками намагатиметься звести її зі шляху, на котрому вона вирвала у нього стільки душ.

У цю боротьбу, в котрій людська слабкість безпосередньо стикається з диявольською силою, вступає Сам Господь Бог, аби збільшити витривалість душі, наділити її непохитною силою, яка дозволить їй перемогти будь-яку спокусу й перенести усі страждання. Сила злого духа зламається на слабкості Йосифи. З Божою поміччю вона – те “ніщо” і та “вбогість”, як називає її Сам Ісус, отримає перемогу над озброєним володарем.

Але що вона вимушена пережити?

Вже, починаючи з постуляту, невидима рука наносить їй удари вдень і вночі, особливо тоді, коли вона молиться й поновлює свої акти вірності. Злий дух силою витягує її з каплиці або не впускає туди. Потім приходять диявольські видіння у вигляді жахливої собаки або змії, або ще більш страшні у людських образах. Незважаючи на пильність настоятельок, такі викрадення повторюються все частіше. На їхніх очах Йосифа несподівано зникає, і згодом її знаходять десь на стриху або в іншому віддаленому місці. На їхніх очах диявол палить її, і хоч вони не помічають його, проте бачать палаючий одяг Йосифи, а на її тілі глибокі опіки.

У її голові рояться розпачливі й блюзнірські думки, огидні спокуси, що не припиняються днями та ночами. Бог ховається, а вона не знає, що з нею діється, відчуває себе відданою в обійми найпідступнішої істоти.

З небагатьма святими траплялося щось подібне. Багато святих мали видіння пекла, мало хто туди сходив, ще менше перебували там, щоб відбути покуту, як сестра Йосифа. Так було у житті св. Вероніки Джуліані (1660–1725), яка жила в одній епосі з св.Маргаритою Марією Алякок, і разом з сестрою Йосифою була винагороджувальною жертвою. Бог дозволяє сатані завести її (с. Йосифу) живою у пекло. Вона проводить там у нестерпних муках довгі години, іноді усю ніч. Понад 100 разів вона сходить до цієї безодні, їй же завжди здається, що це вперше і триває вічно. За винятком ненависті до Бога, с. Йосифа переживає там усі муки. Серед тих мук особливо важко було вислуховувати зізнання проклятих душ, крики люті, ненависті й розпачу.

Коли с. Йосифа повертається скатованою й опущеною, то будь-які терпіння для спасіння душ - це дрібничка, коли знову входить у контакт із земним життям, її серце ледь не вистрибує від радості, адже вона спроможна ще любити.

Ця велика любов підтримує її. Однак часом вона згинається під тягарем цього пізнання. Як Ісус у Гетсиманії, вона переживає хвилини пригнічення й тривоги. Бачачи таку велику кількість проклятих душ дивується, навіщо необхідно стільки раз сходити до пекла у такі страшні муки. Однак с. Йосифа швидко опановує собою, відвага її не слабне. Її підтримує Пресв. Богородиця: “Під час твого терпіння вплив диявола на ці душі слабшає”.

“Ти страждаєш, аби дозволити Ісусові відпочити, хіба того тобі замало для відваги?”

А Ісус відкриває їй скарби винагородження, задоситьучинення, що приховані у цих пізнаннях. Водночас Бог дозволяє їй бачити у пеклі, як лютує диявол, розуміючи, що від нього вириваються душі, котрі він вважав майже своєю власністю, проте за них посвятила себе с. Йосифа.

Ці дві думки підтримують і збільшують її відвагу: вона приносить втіху і здобуває для Господа душі.

І хоча вона інтуїтивно боїться диявола, неодноразово відчувши його злість і силу, однак ніколи цей страх не затримає її на шляху обов’язку. Диявол викрадав її майже щоденно, коли с. Йосифа виконувала свої обов’язки. Йосифа передбачає це, але не відступає і зранку знову готова з тією ж відвагою не піддаватися страху.

Найбільше дивує те, що Йосифа під враженням своїх побоювань, а часом й певного страху щиро вважає себе, незважаючи на свою героїчну вірність, невірною і негідною істотою, і думає, що ніколи нічого не зробила для Бога.

Знесилена після ночей нестерпних страждань, вона жертовно підводиться на світанку, виконуючи свою щоденну роботу, не прагнучи жодних винятків у спільному житті. Безсумнівно, її палить ревність Самого Ісусового Серця, бо все, що вона пізнала і витерпіла у пеклі, беручи участь у терпіннях Христа, замість того, щоб знеохотити й пригнітити її, оживлюють лише її й посилюють у ній прагнення страждань.

Як колись с. Маргарита Марія, так і вона жертвує себе за чернечі душі, за священиків і за різних грішників. Вона підкорилася бажанню Того, кому цілком віддається, прагне лише потішати Його, готова на будь-яке мучеництво, щоб здобути для Нього душі, більшість яких не знає, проте їх так сильно у Ньому полюбила.

Вона повинна стати жертвою для того, щоб бути посланницею. Невже та, яка заради людей стільки терпіла, не матиме ласки, щоб здобути їхній послух?

Та, яка добре знала любов Божого Серця до душ, чи не була приречена на те, щоб переказати Послання Його Любові та Його Милосердя?

Дата добавления: 2015-12-08