Читайте также:
|
Отже, ми переконалися, що в усі періоди історії народи вірили у пекло і що воно само не людська вигадка.
Припустимо, що на світі була мить, коли люди жили спокійно, не відмовляли собі в нічому й беззастережно віддавалися усьому, що лестило їх пристрастям. Аж ось з’являється якийсь філософ і наказує: “Не робіть цього, бо існує пекло, місце вічних страждань, якщо не перестанете грішити, Господь вас покарає, бо існує вогненне пекло, де горітимете вічно, якщо не виправитеся”.
Можете собі уявити, яке враження справила би така промова. Спочатку, напевно, ніхто б й не повірив. “Що ти верзеш? - почув би від усіх винахідник пекла. - Звідки ти це знаєш? Як можеш це довести? Тобі щось побаламутилося, лиховісний пророче!” Упевнений, ніхто б не повірив, й не повірив би тому, що зіпсута людина інстинктивно жахається від самої згадки про пекло, бо будь-який злодій відганяє від себе настирливу думку про вічний вогонь помсти, що немилосердно має карати його за всі, навіть глибоко приховані гріхи! А що коїлося би у суспільстві, де ніхто ніколи й не чув про пекло! Без сумніву, там, окрім пристрастей, супроти нової науки піднялися би споконвічні забобони і нещасному винахіднику не тільки б ніхто не йняв віри, його б вигнали, побили або й у гніві позбавили б життя. Таким чином у будь-кого пропало б бажання таке повторювати. Та, навіть, якщо (важко це уявити) повірили би у цю дивну вигадку і якщо б усі народи (а це видається ще неймовірнішим) повірили лише на слово цьому філософу, це була б знаменна подія! І хіба можливо уявити, що в історії людства не зафіксували б ім’я, час, коли б він жив, народність, з якої він би походив?
Однак ми про це нічого не знаємо. Хіба ж існує принаймні найменша згадка про того мудреця, який запровадив у світі таку жахливу науку, що протистоїть найзапеклішим пристрастям душі, серця й людських почуттів?
Отже, пекло - це не чиясь вигадка...
Це не вигадка, бо неможливо його вигадати. Вічні пекельні муки - це догмат, незбагненний для людського розуму. Людина не може винайти те, чого сама не розуміє! Саме тому, що вічного пекла не в змозі збагнути наш розум, він бунтується, доки надприроднє світло віри не просвітить й не піднесе його. Пізніше ми покажемо, як розум звинувачує пекло у несправедливості, жорстокості, а опісля твердить про неможливість його існування. Догмат про пекло - одна з тих правд, котрі ми називаємо “вродженими правдами”, це світло Божого походження, що світить всупереч нашій волі та криється у глибині нашого сумління і нашої душі, наче чорний, похмурий, сяючий діамант. І ніхто звідти його не забере, адже Сам Господь туди його поставив. Можна прикрити цей діамант й зменшити його понурий блиск, можна відвести від нього очі й на деякий час забути, можна заперечувати його існування, але хоч-не-хоч кожен повинен у це вірити, бо сумління не перестане про нього нагадувати.
Грішники, що, здається, глузують з пекла, насправді страшенно його бояться. А ті, хто стверджують, що пекла немає, обманюють самі себе й інших. Це, скоріше, безбожні прагнення серця, ніж розумне заперечення духа. Майже сторіччя тому один з таких зухвальців писав Вольтеру, що він довів метафізичним способом, що пекло не існує. “Щасливий ти, - відповів йому на це старий патріарх атеїстів, - мені до цього ще далеко”.
Ні! Жодна людина не вигадала пекла, не вигадала й не могла його вигадати. Догмат про вічне пекло походить від Самого Бога. Це частина того великого первісного одкровення - основи релігії та морального життя людства.
Отже, пекло існує!
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 69 | Нарушение авторских прав