Естетика субкультури.

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Озвучування концерту в стилі Хіп Хоп»

Робота студента 4-го курсу

групи ТБЗ - 56

Лебідя Олександра

Науковий керівник

Папченко В.П.

Київ-2009

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………….3

Розділ I. ХіпХоп музика………………………………………………….6

1.1. Складові культури……………………………………………………..6

1.2. 70-ті……………………………………………………………………..7

1.3. 80-ті……………………………………………………………………..8

1.4. 90-ті…………………………………………………………………….10

1.5. Третє тисячоріччя. 2000-ні……………………………………………11

1.6. Естетика субкультури…………………………………………………11

1.7. ХіпХоп в Росії………………………………………………………….12

Розділ II. Концерт в масовій культурі…………………………………..13

2.1. Устаткування для озвучування концертів: критерії вибору…………13

2.2. Приклади сучасного звукового устаткування………………………...16

2.3. Технічний райдер хіпхоп виконавця…………………………………..18

Висновок…………………………………………………………………….20

Додатки………………………………………………………………………21

Література…………………………………………………………………...23

Вступ

Актуальність теми. У наші дні більшість людей, яким ви запропонуєте дати визначення слову «реп», швидше за все, скажуть, що це – «римоване читання тексту під музику». Ця форма вираження моє глибокі коріння в стародавній африканській культурі, у традиції усного мовлення. В тенетах історії в Америці існувала якась форма усної мовної діяльності: змагання в римах в афро-американському співтоваристві. «Signifying, testifying, Shining of the Titanic, the Dozens, school yard rhymes, prison 'jail house' rhymes і double Dutch jump rope' rhymes» - от деякі з назв різних форм репу.

Сучасна реп-музика безпосередньо пов'язана з так званим «dub-talk», («dub» – мовна імпровізація на тлі музики, термін ді-джеїв), що начитуються погорі музичних елементів музики реггі. На початку сімдесятих діджей-ямаєць, відомий як Kool Herc, приїхав з ямайського Кінгстоуну у американський Західний Бронкс. Тут він спробував об'єднати ямайський стиль ді-джеїнгу, що включав читання імпровізованих рим з dub-версією своїх реггі-записів. Нажаль, ню-йоркці тоді не слухали реггі. Але Kool Herc не розгубився й адаптував стиль відповідно до їх смаків, почавши читати свої фрістайли максимально співучо під інструментальний або перкусіонний супорвід, складений з популярних пісень. Через те, що брейки були дуже короткими, він навчився необмежено розширювати їх за допомогою аудіомікшера й двох однакових записів, у яких час від часу переставляв необхідний сегмент.

У ті ранні роки «тусовочний» народ просто начитував популярні фрази й використовував модні слівці. Наприклад, для ді-джея було модним спілкуватися з людьми, що прийшли на вечірку. Ці ранні репери нагадували Herc'овскі вигуки, накладені на інструментальні брейки і звичайно викликали відповідну реакцію юрби, що починала викрикувати імена й слогани.

З розвитком цього явища вигуки ставали усе більш продуманими й не спонтанними: ді-джеї намагалися відрізнятися один від одного, багато хто з них почали поєднувати маленькі римовані рядки «Davey D is in the house/An he'll turn it out without a doubt» (переклад: «Davey D зараз на сцені, він запалить, у тім немає сумнівів»).

Пізніше люди почали використовувати старомодні вислови й усілякі шкільні віршики. Багато хто підбирав свої рими під потреби «тусовки», що їх слухала. У той час реп ще не був репом - він називався «емсіінг». Але згодом Kool Herc звернув увагу на всі складності діджеїнгу поодинці, і дозволив двом своїм друзям, Coke La Rock'у й Clark'у Kent'у працювати з мікрофонами. Це була перша реп-команда. Вона стала відома як «Kool Herc and the Herculords».

Хіп-хоп - це культура, пов'язана з репом. На початковій стадії вона складалася із чотирьох основних елементів:

- мистецтва графіті

- брейкінгу

- ді-джеїнгу

- емсіїнгу.

Мета дослідження. Метою дослідження даної роботи є музичні аспекти своєрідної афро-американської культури, що моє назву «Хіп-Хоп». Це - спосіб життя зі своєю мовою, стилем одягу, музикою й мисленням; і все це безупинно розвивається. Сьогодні брейкінг і графіті не дуже популярні, і тому слова «реп» і «хіп-хоп» заміняють один одного. Однак треба помітити, що дотепер не вмерла жодна частина хіп-хоп культури. Просто всі ці культури перейшли на нові рівні.

Хіп-хоп залишається прямою відповіддю на відмову старшого покоління від цінностей і потреб молоді. На самому початку хіп-хоп цілком і повністю був мистецтвом самовираження. Його направляло бажання людини бути почутим і побаченим.

Поштовхом до появи хіп-хопу призвели великі зміни у форматі віщання негритянського радіо на початку сімдесятих років. Негритянські радіостанції відігравали важливу роль у чорному комюніті - вони були griot'ами (story teller'ами), інакше кажучи, оберігом музики й культури. Оскільки ці радіостанції були основним джерелом інформації й розваг для чорношкірої аудиторії, вони формували спосіб життя людей, особливо, молоді. Досить цікаво, що про важливість негритянського радіомовлення й ді-джеіїнгу говорили і говорять багато відомих людей. Наприклад, у серпні 1967 року Мартін Лютер Кінг Молодший виступив з доповіддю в Асоціації Теле- і Радіомовлення. Він красномовно довів, що ді-джеї негритянського радіо - це складне явище, що допомагає залишатися в живих Руху за Цивільні Права.

Завдання. Аналіз такого сучасного музичного явища, як реп.Поява реп - записів на початку вісімдесятих вдихнуло в хіп-хоп нове життя. У молоді з'явився новий стимул для зайнятості. Реп-записи спонукали хіп-хоперів підняти культуру на новий рівень: тепер їх міг почути увесь світ! До того ж це був шанс вибратися з гетто... але це зовсім інша історія.

Об'єкт дослідження. Основні складові мистецької діяльності звукорежисера при роботі з музикою в стилі хіп – хоп.

Предмет дослідження - Специфіка, особливості та концепція діяльності хіп-хоп виконавців.

Розділ I. ХіпХоп – музика.

Музика стилю хіп-хоп складається із двох основних елементів: репу (ритмічного речитативу із чітко позначеними римами) і ритму, що задається ді-джеєм, хоча нерідкі композиції й без вокалу. У такій комбінації виконавці репу називають себе «ем-сі» (від англ. «MC» - Master of Ceremony). Деякі ем-сі перетворюють свої тексти в справжні заплутані загадки. В завдання одного або декількох ді-джеїв входить програмування ритму на драм-машині, семплювання (використання фрагментів чужих композицій, особливо партій баса й синтезаторів), маніпуляції з вініловими пластинками й іноді «бітбоксинг» (вокальна імітація ритму драм-машини).

У цей час хіп-хоп є одним з найбільш комерційно успішних видів сучасної розважальної музики й стилістично представлений безліччю напрямків усередині жанру.

1.1. Складові хіп-хопу.

Напрямок: популярна музика.

Джерела: музичні стилі фанк, диско, соул, даб, реггі, toasting, performance poetry, spoken word, signifyin', the dozens, скэт, токінг-блюз

Жанри: Африканський, Американський (East - West - South - Midwest), Англійський, Російський, Французький, Японський, та інші.

Стилі: Абстрактний, Альтернативний, Джаз-реп, Джі-Фанк, Дісс, Гангста-Реп, Кантрі-реп, Turntablism, Поп-реп, Рагга, Реггетон, Репкор, Фрістайл, Християнський, Электро, Кранк, Chopped & screwed, Ghettotech, Golden age, Хардкор хіп-хоп, Хіп-хоп соул, Хіп-Хаус, Хайфі, Інструментальний, Miami bass, Mobb, Непро-Соул, Nerdcore, Нью-джек-свінг, Old school, Snap, Urban Pasifika, Грайм.

Місце й час виникнення:

1970-ті, Бронкс, Нью-Йорк.

Роки розквіту: кінець 1980-х.

Піджанри: Альтернативний реп, Turntablism, ейсід-реп, християнський хіп-хоп, політичний хіп-хоп, камеді хіп-хоп, фрістайл, гангста-реп, хорроркор, хардкор хіп-хоп, інструментальний хіп-хоп, мафіозо-реп, усвідомлений хіп-хоп, політичний хіп-хоп, Балтімр клаб, поп-реп, Брік-Сіті клаб, мобб, чикано-реп, хіп-хоп корінних американців.

Родинні: Кантрі-реп, G-funk, гетто-хаус, гетттотех, хіп-хоп соул, хайфі, джаз-реп, неосоул, меренхаус, рагга, реп-опера, реп-рок, репкор, кумбія-реп, меренреп, хіплайф, лоу-беп, глітч-хоп, уонкі, індастріал хіп-хоп.

Похідні: електро, тріп-хоп, брейкбіт, джангл, драм-н-бейс, кранк.

1.2. 70-ті.

Хіп-хоп зародився в афро-американському і латиноамериканському середовищі Бронксу, району Нью-Йорка у першій половині 1970-х рр. У той час це була музика для вечірок, що створювали диск-жокеї (названі скорочено «ді-джеями»), що працювали у вкрай примітивній тоді техніці семплування: вона найчастіше зводилася до повторення музичного програшу чужої танцювальної композиції. Перші ем-сі були буквально типовими конферансьє («Master of Ceremony» - тобто скорочено MC; ця абревіатура потім увібрала в себе безліч інших значень), вони представляли ді-джеїв, а також підтримували увагу аудиторії енергійними вигуками й цілими тирадами. (Необхідно відзначити, що на Ямайці подібна манера виконання була вироблена ще на рубежі 1960- 1970-х рр. завдяки народженій техніці даба.)

Популярність музики на цих вечірках призвела до того, що місцеві ді-джеї стали продавати на руки касети із записаними живцем «сетами» (програмою виступу), у яких мистецьки міксувались ритми й басові партії, зняті з композицій у стилях диско й фанк, поверх яких МС начитували свої реп-тексти. Це було суто аматорське заняття, і в той період (1974-1978 р.) ніяких студій і офіційних випусків платівок з репом не існувало.

Ситуація змінюється кардинальним чином, коли на початку осені 1979 року в США виходить сінгл «Rapper's Delight» у виконанні The Sugarhill Gang, що робить сенсацію на американському ринку популярної музики. Сингл вважається першим записом репу незважаючи на те, що ще раніше записаних пісень заперечують славу першості; однак саме завдяки цій 11-хвилинній композиції американська публіка й ЗМІ довідалися про таке явище як хіп-хоп, щоправда, незважаючи на популярність пісні (сингл розійшовся тиражем 8 млн. екземплярів), більшість сходилося в думці, що це був музичний жарт, з якої далі нічого не вийде. Пісню написала негритянська група, зібрана майже випадково за день до запису. Ритм (класичне диско) і партія бас-гітари були взяті з тодішнього хіта Chic «Good Times», поверх був накладений реп у виконанні трьох МС. Однією з переваг композиції є те, що вже в цьому першому репі 1979 року були дані типові рими, так само як і основні теми хіп-хопу: деталі побутового життя, змагання МС, секс, показне марнославство

1.3. 80-ті.

На самому початку 1980-х рр. у середовищі реперів виник великий інтерес до європейської електронної поп-музики, - у першу чергу, до Kraftwerk і Гері Ньюмана, широко семпльований, - технологічні знахідки яких, укупі з розвиненим «брейкбітом» - ламаним, зовсім новим ритмом, - сприяли відриву хіп-хопу від ритмічної залежності від диско й фанку. Брейкбітовий ритм у сполученні з більш розвинутою на той час технікою ямайського даба вивели хіп-хоп на новий рівень. Новаторами раннього хіп-хопу були Кертіс Блоу, Африка Бамбата, Грандмастер Флеш і Whodini, - саме їх записи 1980-84 гг. (відносяться нині до «старої школи хіп-хопу») являлися визначальними для становлення жанру. Музичний журнал Rolling Stone назвав самою впливовою композицією в історії хіп-хопу «The Message» Грандмастера Флеша (1982).

Естафету новаторства підхопили колективи Run DMC, Mantronix, Beastie Boys, кожний з яких привніс у хіп-хоп свої відкриття: Run DMC грали мінімальний драм-машинний брейкбіт, Mantronix же отримали визнання своєю революційною технікою міксування, а Beastie Boys поєднали елементи панк-долі й репу й стали першим білим реп -колективом, що домігся комерційного успіху. Реп-Композиції записували й панк-команди, наприклад, The Clash (їх сингл «The Magnificent Seven» 1980 року інтенсивно розкручувався на негритянських радіостанціях Нью-Йорка), Blondie (їх сингл «The Rapture» очолив американський хіт-парад в 1982 р.).

До середини 1980-х років музика хіп-хопу перестала орієнтуватися винятково на атмосферу вечірок, і наступне покоління репперів стало розробляти більш серйозні теми, наприклад соціально-агресивні реппери Public Enemy принесли їм культовий статус серед слухачів не тільки в негритянському середовищі. Ускладнювалася й музична сторона хіп-хопу: сучасний етап у його розвитку починається з виходу в 1987 році альбому «Paid in Full» дуету Eric B. & Rakim. До кінця 1980-х рр. реп-музика досягла рівня популярності, порівняно з роком, кантрі й естрадою, а такі великі інститути музичної індустрії як Американська академія грамзапису, завідувачка «Греммі», і American Music Awards в 1988 році заснували категорії для репу. Уособленням цієї популярності в Америці стали MC Hammer, Kris Kross і ін., що адресували свою музику більш широкій слухацькій аудиторії, що, у свою чергу, дало поштовх для розвитку більш безкомпромісних жанрів у хіп-хопі.

Починаючи з кінця 1980-х, хіп-хоп підживлюється стилістично й технологічно, завдяки йому ритм-енд-блюз («нью джек свінг», «хіп-хоп-соул»).

1.4. 90-ті.

На рубежі 1990-х з подачі NWA, скандально відомих своїми зухвало-непристойними й агресивними текстами, здобуває популярність «гангста-реп», що відбиває кримінальний побут негритянських гетто. Самим впливовим діячем хіп-хопу десятиліття стає колишній учасник NWA на ім'я Dr. Dre; він запроваджує новий стиль джи-фанк, найбільш яскравим представником якого був його протеже Снуп Догг. Кілька років через учасники тріо The Fugees своїм альбомом «The Score» наочно продемонстрували можливості для інтеграції хіп-хопу з іншими музичними напрямками - ритм-энд-блюзом, рэггі й навіть джазом. Вони одними з перших хіп-хоп-проектів придбали широку популярність за межами США.

У середині 1990-х розгорнулося суперництво між гангста-реперами із Західного й Східного узбереж США, що завершилося загибеллю яскравих представників кожної зі сторін - Тупака Шакура й Notorious B.I.G. Трагічний результат цього протистояння породив таке широке обговорення в засобах масової інформації, що практично протягом усього 1997 року репперы окупували верхні рядки хіт-парадів США. Для цього періоду характерна інтенсивна комерціалізація хіп-хопу, що прийнято зв'язувати з ім'ям Паффа Дедді - репера, що пропагував гламурный стиль життя й будував свої композиції на досить великому цитуванні поп-шлягерів колишніх десятиліть. Наприкінці XX сторіччя набув популярності білий репер Емінем, що спробував відродити заряд провокації й соціального протесту.

1.5. Третє тисячоріччя. 2000-ні.

В середині першого десятиліття 21-го сторіччя найбільшим попитом користувались хіп-хоп-продюсери - Скотт Сторч, The Neptunes, Тімбаленд - сприяли подальшому освоєнню естетики фанка. Виконавців хіп-хопу, незважаючи на його споконвічний «негроцентризм», можна зустріти в більшості країн світу, від Аргентини до Японії.

В 2004 році вперше в історії премія «Греммі» у самій престижній «над жанровій» номінації - «за кращий альбом» - була присуджена реп-артистам - дуету OutKast. У сучасному хіп-хопі, як і в інших великих стилях популярної музики, більшу роль грають продюсери, від яких залежить вся індустрія.

Естетика субкультури.

Хіп-хоп став першою музикою, найбільше повно й самобутньо втілила ідеологію сучасної афро-американьскої культури. Ця ідеологія була побудована на антагонізмі американській білій, англо-саксонській культурі. За минулі десятиліття сформувалася також своя мода, докорінно відмінна від традиційної моди білого населення, свій жаргон і своя культова манера вимови, танцювальні стилі, своє графічне мистецтво - «графіті» (зображення й написи на стінах, зроблені аерозольними балончиками або спеціальними маркерами з фарбою) і останнім часом також кіно (не обов'язково про реперів, але сюжетно бере теми з негритянського середовища, див. фільми «Перукарня», «Суєта і рух», «Хлопці по сусідству», «Не загрожуй Південному Централу, попиваючи сік у себе у кварталі»; репери також усе більше починають ставати кіноакторами). Таким чином, провести чітку межу між власно хіп-хопом і сучасною афро-американською субкультурою стає складно.

Незважаючи на мінливу моду хіп-хопу, у цілому вона має ряд характерних рис. Одяг, як правило, вільна, спортивного стилю: кросовки й бейзболики (як правило, із прямими козирками, з початку 2000 років) відомих брендів (напр. KIX, New Era, Joker, Tribal, Reebok, Roca Wear, FUBU, Wu-Wear, Sean John,AKADEMIKS, ECKO, Nike, Adidas) футболки й баскетбольні майки, куртки й толстовки з каптурами, насунуті на очі шапки, мішкуваті штани, які завжди приспущені. Зачіски короткі, хоча також популярні короткі дреди. У самих реперів популярністю користуються масивні прикраси (ланцюги, медальйони, брелоки), але носіння прикрас у більшій мірі стосується афро-американців.

1.7 Хіп-хоп в Росії

Перші експерименти з репом у Росії починаються з 1984 року, коли у Куйбишеві диск-жокей дискотеки «Канон» Олександр Астров разом з місцевою групою «Година пік» записали 25-хвилинну програму, що незабаром розійшлася по всій країні у вигляді магнітоальбому «Рэп»

Крім цих експериментів, хіп-хоп у Росії придбав популярність, досить широку, у другій половині 1980-х рр., коли почалося захоплення брейкденсом. Перша російськомовна група з'явилися в 1988 р., її назва - Чорне й Біле. Кліпи її активно транслювалися по телебаченню. Через рік утворився колектив Bad Balance. Це, без перебільшення, легендарна група, внесок у культуру якої важко переоцінити. Ринок російського хіп-хопу, як індустрії, сформувався лише наприкінці 1990-х рр., підтвердженням чому стала поява безлічі колективів цього жанру («ЮГ», «Обьеденнённая Каста», «Крёстная семья»), які також одержали визнання від метрів на самому авторитетному фестивалі rap-music, організованим все тим же Bad. B. Багато хто з них порівнювали життя афро-американців у гетто з лихоліттями в Росії, найчастіше мова йшла про суворі 90-ті. Стилі дуже схожі із західними, але російський хіп-хоп має зовсім іншу історію, більше ліричні відступи.

Усе більше й частіше потенційний слухач «тягнеться» від двох тем: «двірські замути» (слова про місто, район, тусовки, наркотики) - популізм даному напрямку принесла група ЦЕНТР (Москва, РФ) і його лідер Guf; та «малолітній гламур». Такі слова як дівчина, жінка, друг, товариш здобувають зовсім інше звучання і як по мені зміст, а саме чикса, мА, Дядько, Вась. … У цей час хіп-хоп одержав досить широке поширення серед молоді.

Розділ II. Концерт у масовій культурі.

Предками концерту можна вважати різного роду змагання у древній Греції й Римі, у тому числі й у художньо-виконавському мистецтві. У середні століття (до другої половини XVIII) концерт був прерогативою аристократії й носив музично-виконавський характер, до того ж мав закриту форму, розраховану на невелике коло спеціально запрошених осіб.

Перші публічні концерти XVIII століття були винятково музичними. Поява на професійній сцені інших видів мистецтва можна зв'язувати з виникненням концертних програм у драматичних театрах (к. XVIII - н. XIX в.): після зіграної п'єси там ішов ще дивертисмент, у якому актори даного театру й запрошені з боку артисти показували концертні номери різних жанрів.

Англія виявилася батьківщиною перших форм розважальних концертних програм у приміщеннях салонів-театрів, пабах-театрах (пивних барів зі сценою) і мюзик-холів (музичних залах при готелі). Особливого розквіту подібний синтез досяг у Франції в другій половині XIX століття. Характерною рисою для Парижа й для інших французьких міст стала діяльність кафешантанів і кафе-концертів, розрахованих на невелике число відвідувачів.

Таким чином, можна із упевненістю сказати про три різновиди концертної діяльності XVIII-XIX століть, а саме властиво сам концерт філармонічного плану (жанр серйозної музики й літератури), дивертисмент (під егідою театру) і концерт-шантан (концертні розважальні програми в ресторанах, пабах, готелях, готелях і т.д.).

Однак в XX столітті поняття «концерт» здобуває небагато іншого звучання. Так, наприклад, Мала Радянська Енциклопедія (3-є вид., 1959р.) включає в програму концерту «літературні, хореографічні, а так само сценічні (поза театральним поданням) дії». У Великій радянській енциклопедії (3-е видання) ми зустрічаємося із закріпленням сьогоднішнього розуміння концерту. «Концерт, публічний виступ артистів по певній, заздалегідь складеній програмі. Види концерту - музичний (симфонічний, камерний, фортепіанний, скрипковий і ін.), літературний (художнє читання), естрадний (легка вокальна й інструментальна музика, гумористичні розповіді, пародії, циркові номери й ін.)» (При підготовці використана книга С.С.Клітіна. «Естрада. Проблеми теорії, історії й методики». - Л.: Мистецтво, 1987)

Концерт – це масовий видовищний захід, що проходить у закритому приміщенні або на відкритому повітрі (площі, стадіони й т.п.). Як правило в концертах беруть участь хореографічні, естрадні й рок-колективи. Сцена на концертах обладнана мікрофонами, потужною звуковідтворюючою й світловою апаратурою. Іноді концерти проводяться на відкритому просторі в трохи гектар, де будується спеціально обладнана звуком і світлом більша висока сцена для виступу артистів. Як правило, біля таких подіумів встановлюються великі відеоекрани, на які транслюється збільшене зображення того, що відбувається на сцені. На таких більших концертах кількість глядачів доходить до 500,000 чоловік.

2.1. Устаткування для озвучування концертів: критерії вибору.

Устаткування - основа технічного забезпечення будь-яких концертів або гастролей артистів. Гарне устаткування допомагає домогтися успіху, погане - прирікає на провал.

Але що таке «гарне» або «погане» звукове устаткування? Не будемо брати до уваги якість складання й конструктивні особливості - будемо

«a priori» вважати, що вони на високому рівні. Подивимося, що ще впливає на якість звучання.

Сполучуваність устаткування. Насамперед - сполучення звукового устаткування. Іноді буває, що на звукове устаткування впливають освітлювальні системи. Тому ланцюги мережного живлення світлового й звукового обладнання повинні бути розв'язані.

Налаштування звукового устаткування. Від звукорежисера залежить багато, якщо не сказати «все», і це - не новина. Дуже важливо, щоб звукове устаткування налаштовувалося належним чином і, головне, професійно. Сучасний звуковий тракт повинен бути налагоджений від початку до кінця, від мікрофонів і джерел програм, приладів обробки й керування й закінчуючи підсилювачами й акустичними системами.

Якщо ви шукайте звукове устаткування для концертного залу, ураховуйте, що вам прийдеться обслуговувати різних виконавців, із всілякими технічними потребами. Тому у концертного звукового устаткування повинна бути висока керованість, здатність до тонкого настроювання.

Якщо ви вчора приймали рок-групу, сьогодні - симфонічний оркестр, а завтра чекаєте майстрів вокального мистецтва - ви все це відчуєте на практиці.

Розміщення звукового устаткування. Як правило, концертне звукове устаткування не намагаються маскувати так ретельно, як це роблять у театрі. Це не просто, маючи на увазі його габарити. Але все-таки деякий розумний естетизм бажаний: звукове устаткування для концертів повинне, по можливості, уписуватися в інтер'єр залу.

Друге: дуже важливо, щоб звукове устаткування сполучалося з акустикою залу. Для цього робляться акустичні розрахунки, що забезпечують якісний звук і дають можливість продемонструвати всі можливості артиста.

---

Дата добавления: 2015-12-08