Читайте также:
|
|
Будучи порівняно молодою наукою, соціологія має досить тривалу передісторію, її виникнення стало результатом спільної дії низки різноманітних чинників: інтелектуальних, політичних, культурних, історичних. Розглянемо найбільш суттєві з них.> Бурхливий розвиток природознавства та фундаментальні відкриття в багатьох галузях природничих наук. (Клітинна теорія доводила єдність рослинного та тваринного світів, а отже, й людського). Непересічне значення мало також відкриття Ч. Дарвіна та його обґрунтування вчення про антропосоціо-генез-біологічний і соціальний розвиток людства. Суспільство як складний феномен стали вивчати за аналогією до природи з позиції природничих наук, які на той час мали значні досягнення в пізнанні. Так виникає натуралістичний напрямок у соціології, котрий досліджує суспільство та його закономірності за аналогією до природи. У межах такого напрямку формуються цілі соціологічні школи (органічна школа, що пояснювала соціальне життя біологічними закономірностями; школа географічного детермінізму, яка розглядала географічні особливості (клімат, ландшафт, ґрунт, систему річок) як визначальні щодо сутнісних рис суспільства; школа соціального дарвінізму, котра переносила боротьбу за існування у природі та природний добір на суспільство. Виникла нагальна потреба в появі такої науки, яка б пояснила складні соціальні процеси, виробила би практичні рекомендації щодо життєдіяльності суспільства як цілого й певних його частин. > Промислова революція та швидке утвердження капіталізму. У XVII ст., а особливо в XVIII ст. стимулювали поширення машинної праці. Фактично формувалося якісно нове суспільство - традиційне (аграрне) суспільство поступово змінювалося індустріальним (капіталістичним). > Глибокі економічні зміни, викликані утвердженням капіталізму, сприяли суттєвим соціальним змінам: переважна більшість населення стала працювати у промисловості, торгівлі, державних інституціях, а не в галузі землеробства; намітилося значне збільшення міського населення та зменшення сільського, відбулося різке розшарування населення на багатих і бідних унаслідок первісного накопичення капіталу ..> Суттєві політичні зміни, що тісно пов'язані з економічними. Відбувалося формування національних держав. Усе це вимагало нових наукових розробок із практичним нахилом, встановлення соціальних діагнозів розвитку суспільства.> Важливими інтелектуальними джерелами появи соціології виявилися знання, здобуті в межах інших наук, які були певним плацдармом, базою для нової науки. До XIX ст. досить фундаментально було розроблено: ідею власне суспільства, ідею соціального прогресу та регресу, ідею соціального детермінізму (причиновості), ідею держави. До цього часу філософи багато зробили для розробки проблеми методу наукового пізнання. Завдяки Ф. Бекону, що обґрунтував емпіричний метод, та Р. Декарту, який орієнтувався на раціональне пізнання, нова наука отримала пізнавальні інструменти. До XIX ст. в науковому обігу вже перебувало багато категорій, котрими мала послуговуватися соціологія: соціальна реальність, соціальний рух, нація, клас, класова боротьба, соціалізм тощо. > Панування позитивізму в суспільних науках. Позитивізм утверджував: • переважання досвіду, емпірії в соціальному пізнанні, необхідність апостеріорного (отриманого з досвіду) знання замість апріорного (істинність якого не може бути доведеною чи спростованою досвідом); • якісну однорідність природних і соціальних явищ;• з'ясування того, як саме, а не чому, відбуваються явища та процеси; • застосування до суспільної теорії таких же точних і об'єктивних методів, як і до природничих наук;• можливість та бажаність точних природничо-наукових процедур фіксації даних спостереження через кількісну інтерпретацію суспільних явищ; • відсутність аксіологічної (ціннісної) інтерпретації суспільних явищ залежно від ідеології - методологічний об'єктивізм; • інструментальний характер отриманого знання, націленість на практику.Засновником методу позитивізму є французький дослідник О. Конт, який водночас є фундатором соціології як науки. Усі ці фактори стали вирішальними для появи соціології як науки.
Теоретичні передумови виникнення соціології як самостійної науки. Соціологія як самостійна наука виникла не через появу нового об*єкта дослідження, а через те, що в суспільних науках, що існували, виникли проблеми, які неможливо було вирішити в рамках цих наук за допомогою наявних методів. Специфіка соціологічного світобачення:
1) Погляд на суспільство як певну цілісність, цілісну систему, що розвивається за своїми специфічними законами.
2) Установка на вивчення суспільних відносин, що реально існують, на відміну від утопічного конструювання ідеального суспільства.
3) Спирання на емпірічні методи дослідження. Елементи такого підходу складалися в рамках соціофізики, соціофілософії, філософії, історії, по мірі розвитку емпірічних соціологічних досліджень, в ході диференціації суспільних та гуманітарних наук, по мірі зростаючого впливу природознавства.
Соціально-політичні передумови виникнення соціології:
1) Діяльність просвітників стимулювала процес революційного руйнування старого суспільного ладу в Європі.
2) Ранні буржуазні революції вплинули на розвиток суспільно-політичної думки. Соціальні думкарі першої половини ХІХ століття намагалися осмислити суть та наслідки французької революції. Дослідники намагалися проаналізувати поняття “революція”, “демократія” тощо.
5. Основні етапи становлення і розвитку соціології як науки.
Історію соціології, зазвичай, розподіляють на три великі етапи: протосоціологічний, академічний і новітній. Перший етап - протосоціологічний -триває, починаючи з часів Стародавнього світу до середини XIX ст. (фактично до виникнення соціології як науки). Як уже згадувалося, виникнення соціології - не одномоментний акт, а тривалий процес накопичення знань про суспільство, котрий нараховує тисячі років. Платон, Аристотель, А. Августин, Т. Аквінський, Г.Гроцій, Ж.-Ж.Руссо, Дж.Локк, Т.Гоббс, І.Кант, Г.Гегель, Ш. Фур'є, К.Сен-Сімон та ін. У Новий час, який був найбільш плідним на висунення та формування різноманітних концепцій, що пояснювали суспільне життя, активно розробляються: ідея природних правлюдини (Г.Гроцій), ідея суспільного договору (Ж.-Ж. Руссо, Дж.Локк, Т.Гоббс), ідея розподілу влад (Ш.Монтеск'є), ідея громадянського суспільства (Г.Гегель), ідея "держави права" (І.Кант).Початок XIX ст. ознаменувався діяльністю представників утопічного соціалізму - К.Сен-Сімона, Ш.Фур'є та Р.Оуена. У їхніх теоретичних працях розроблялося поняття суспільства, аналізувався соціальний рух, обґрунтовувалася необхідність удосконалення суспільства. Вибудувавши у своїй уяві ідеальне суспільство, вони намагалися цей новий погляд на нього втілити в реальне життя. У межах протосоціології розвивалися ідеї соціального детермінізму (спричиненості соціальних явищ), ідеї прогресу та регресу суспільства, а також наукового методу. Другий етап - академічний, котрий починається із середини XIX ст. і представлений плеядою відомих учених, таких, як: О. Конт, Г. Спенсер, К. Маркс, Е. Дюркгейм та ін. У цей період нова наука набуває своєї назви - соціологія. Зусиллями цих мислителів у загальних рисах був окреслений предмет соціології, сформульовано її закони, пояснено фундаментальні категорії соціології. Особлива увага вчених зосереджувалася на аналізі понять: соціальний організм, соціальна система, соціальна статика, соціальна динаміка, позитивна наука, індустріальне суспільство, еволюція, природний добір, органіцизм, механічна й органічна солідарність, суспільна гармонія, аномія, суспільно-економічна формація, базис і надбудова, соціальна революція, матеріалістичне розуміння історії тощо. Третій етап - новітній. Він починається з перших десятиліть XX ст. і триває дотепер. Імена-символи цього етапу: М.Вебер, П.Сорокін, Т.Парсонс, Р.Мертон, Дж.Мід, Р.Парк, Ф.Знанецький, Е.Гіденс, А.Турен, Ю.Хабермас, Т.Лукман, Н.Луман та ін. М.Вебер, на відміну від К.Маркса, обґрунтовує думку про зумовленість капіталізму не суто економічними чинниками, а й культурними, релігійними, організаційними. Розвиток капіталізму мислиться вченим як такий процес, що зазнає впливу науки й бюрократії та трактується як раціоналізація соціальної дії. П.Сорокін викладає і детально обґрунтовує концепцію конвергенції - поступового зближення та вироблення схожих рис у різних способах виробництва — комуністичного й капіталістичного. Йому ж належить авторство теорій соціокультурної динаміки суспільства, соціальної стратифікації та мобільності. На цей період припадає розквіт "малих соціологій" - соціологій середнього рівня: соціології міста, соціології індустріального суспільства, соціології культури, соціології політики, соціології конфліктів, соціології девіацій, соціології адаптацій, соціології інтимності, тендерної соціології, соціології книги та читання й багатьох інших. Бурхливого розвитку набуває прикладна соціологія. Удосконалюється методика й техніка конкретних соціологічних досліджень. З'являються та швидко поширюються ефективні методики здійснення емпіричних досліджень. Набувають ваги проведення моніторингових досліджень. Започатковуються ґрунтовні електоральні дослідження. Соціологія сприяє розвиткові менеджменту та маркетингу, вивчається громадська думка, досліджуються нові тенденції в міждержавних відносинах за умов глобалізму.
6. О.Конт – засновник соціології. Обґрунтування О.Контом необхідності науки про суспільство.
Термін соціологія вперше запропонував і вперше використав у 1824 р. в своїх листах О. Конт. Заслуга О. Конта полягає насамперед в тому, що він обгрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства, виділення соціології в якості самостійної науки, базування цієї науки на спостереженні та експерименті, пізнання законів суспільного розвитку і практичного використання досягнень науки в цілях здійснення соціальних реформ на благо суспільства. Конт вважав, що соціологія є наукою особливою, яка відповідає новому соціальному порядку в індустріальній Європі — наукою, яка повинна використовувати прийоми спостереження, експерименту і порівняння.
О. Конт запропонував свою класифікацію наук. Він розмістив їх у відповідності з:
• історією їх виникнення,
• розвитку і залежності одна від одної,
• ускладненням їх предмету,
• зростанням складності явищ, які вони вивчають.
За логікою О. Конта, наступною сходинкою має бути окрема наука про найбільш складний життєвий організм — суспільство. Так у цій класифікації з'являється спочатку «соціальна фізика», якій пізніше Конт дає назву «соціологія».
Досліджуючи хід розвитку людського розуму в різних областях, О. Конт вивів закон трьох стадій його розвитку чи трьох різних теоретичних станів:
• теологічного,
• метафізичного,
• наукового (позитивного).
Через усю соціологічну концепцію О. Конта «червоною ниткою» проходить його ідеал «порядку і прогресу». Велика політична і моральна криза сучасного суспільства, міркував Конт, обумовлена в першу чергу розумовою анархією. Ймовірна глибока «розбіжність умів» щодо всіх основних правил, які лежать в основі соціального порядку. Соціолог, що спостерігає, легко фіксує відсутність у суспільстві загальних ідей, висуваючи на основі вивчення емпіричних фактів нові й прийнятні для всіх ідеї, розкриваючи процес становлення нової спільності принципів і створення відповідних установ, що сприяють повному подоланню суспільної кризи. Поки ж окремі уми не приєднаються одностайно до деякого числа загальних ідей, на підставі яких можна побудувати загальну соціальну доктрину, писав О. Конт, народи, незважаючи ні на які політичні паліативи, в міру необхідності залишаться в революційному стані й будуть виробляти тільки тимчасові установи. Але Конт попереджав, що необхідно тільки мудре втручання в природний хід громадського життя. А для цього треба привести в струнку систему всі знання про особистісне і колективне людське існування, одночасно вивчивши думки, почуття і дії людей. Тільки точна оцінка природного ходу еволюції людства може дати теоретичний фундамент для мудрого втручання.
Соціологію він поділяв на дві основні частини:
· Соціальна статика (анатомія суспільства, теорія суспільного порядку, найкращої організації суспільства, досягнення соціальної гармонії (консенсусу)).
· Соціальна динаміка (позитивна теорія суспільного розвитку)
7. Методологічні основи та спрямованість позитивістської соціології О. Конта.
Позитивне знання — це знання, засноване не на умоглядності, а на спостереженнях та експериментах. Позитивізм орієнтувався на емпіричне обгрунтування теорій, які б мали таку ж доказовість, як і природничо-наукові; на факти і з'ясування того, як саме, а не чому саме відбуваються ті чи ті події та процеси. Оця відмова позитивізму давати причинні (каузальні) пояснення була його найслабшою ланкою і зазнавала згодом найбільшої критики.
Огюст Конт є фундатором позитивізму як особливого методу дослідження соціальних процесів, який тяжіє не до умоглядного, теоретизованого знання, а до знання, котре засноване на спостереженні й експерименті та пов'язане з використанням математичних методів. Переваги такого знання про суспільство очевидні й характеризуються точністю, достовірністю, конструктивністю, об'єктивністю.
Конт уважав, що суспільствознавство має грунтуватися на фактах, досліджуючи соціальні явища емпірично та аналітично, як це робить природознавство. Завдяки цьому воно зможе відійти від абстрактних структур і стати «позитивним», тобто здатним позитивно вирішувати суспільні проблеми. Постійно порівнюючи науку про суспільство з природознавством, Конт називав її соціальною фізикою.
Учений дав назву соціології як науці,окресливши в основних рисах її предмет і методи. Цікаво, що спочатку О. Конт назвав нову науку "соціальною фізикою". Хід його роздумів був такий: якщо фізика вивчає взаємодії в неживій матерії, то повинна бути окрема наука, що вивчає людські взаємодії на рівні суспільства. Сучасна наука не використовує поняття "соціальна фізика", а поняття "соціологія", автором якого є також О. Конт, стало широко вживаним. Розуміючи соціологію як комплексну, складну науку, мислитель вибудовував класифікацію наук, починаючи від найпростішої до найскладнішої. Ця класифікація в його інтерпретації була такою: математика > астрономія > фізика > > хімія > фізіологія > соціальна фізика (соціологія).
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 67 | Нарушение авторских прав