Читайте также: |
|
Від смерті Т.Г. Шевченка ніхто з українських майстрів красного письменства не добув собі більшого імені й ширшого розголосу на просторах Західної України, як Іван Франко. Зі сторінок своїх публіцистичних праць І. Франко постає ще й як педагог-просвітитель. У багатьох своїх творах і виступах він гостро критикує сучасну йому систему освіти й виховання.
Народна освіта в Галичині вимагала наполегливої праці. Іван Франко разом з М. Павликом, О. Тарлецьким та іншими педагогами стали на шлях боротьби за дійсно народну, по-справжньому демократичну й гуманістичну;, відповідну інтересам народу освіту. Основний недолік існуючої освітньо-виховної системи він убачав у тому, що молоді люди виходили зі школи нездатними до праці на користь народу, «слугами теперішнього несправедливого ладу, п'явками народними». Разом з гнівним осудом він неодноразово чітко формулював свої погляди на мету й завдання народної освіти: піднести весь народ на таку височінь, на яку підносить людину сучасна наука, озброїти широкі маси народу всіма здобутками людської думки.
Свої головні переконання щодо спрямування освітньо-виховного впливу І. Франко вбачав у тому, щоб оволодіння науковими зіваннями йшло в парі з розвитком тіла в процесі фізичної праці. Недопустимою вважалась ним присутність у вихованні будь-яких релігійних, моральних чи суспільних пересудів. Виховання правдивого, всесторонньо розвинутого й сильного покоління можливе лише завдяки боротьбі з реальними життєвими труднощами, в якій очі дстей не повинні бути закриті на протилежні аргументи й докази. У протистоянні протилежних ідей відточуватиметься їх мислення.
Отже, зв'язок навчання з працею, широка освіта, позбавлена будь-яких забобонів, використання всього того кращого, що здобуто досвідом цілого життя попередніх поколінь, всебічний розвиток мислення дітей — такі широкі завдання, що їх ставить Іван Франки», За ці принципи він готовий боротися до останнього подиху.
У брошурі «Чого хоче галицька робітнича громада?» І. Франко пояснює, чого саме домагається робітничий рух в освітянських справах, у таких положеннях:
1. Громадський характер навчання і виховання підростаючого покоління.
2. Освіта для всього народу.
3. Всебічний розвиток усіх здібностей учнів.
4. Відокремлення школи від церкви.
Широка, всебічна, звільнена від усяких забобонів, глибоко народна,, національна за формою і; одночасно загальнолюдська гуманна школа — таким є освітній ідеал І. Франка.
У поглядах І. Франка на освіту найбільше місце займають його висловлювання про початкову (народну) школу. Блискуче використовуючи статистичний матеріал, І. Франко доводить мізерність кількості народних шкіл в Галичині проти кількості населення, В інших статтях він відмічає, що ці школи дають не справжні знання, а лише «хвостики», «обрізки» знань, а іноді й зовсім одне «лушпиння», перетворюючи учня в машину, яка «бубнить регулярно... задані уроки», тоді як насправді школи повинні давати учням широке коло знань про навколишній світ, його природу, суспільство й саму людину, забезпечувати розумовий розвиток, навчати дітей мислити, прищеплювати їм високі моральні, естетичні і трудові якості.
Свої думки про середню й вищу освіту І. Франко висловив у ряді спеціальних статей (напр., «Середні школи в Галичині»), Зокрема, він бачить їх призначення в підготовці інтелігенції: з цих шкіл мають виходити ті, «що згодом стають духовними провідниками народу». Тому ці школи заслуговують на значно більшу увагу, ніж їм приділяють. Він виступає проти однобічного класицизму, формалізму й схоластики, закликає перебудувати ці заклади відповідно до сучасних потреб, щоб вони «не були позорищем цілого образованого світу». Іван Франко наводить такі статистичні дані:
1) Одна середня школа в Галичині припадає переважно на 205 тисяч мешканців. У цьому відношенні Галичина стоїть на останньому місці між усіма країнами Європи. Для існуючої кількості учнів у Галичині потрібно було б 42 середні школи замість діючих 29;
2) існуючі гімназії переповнені;
3) наш народ прагне до гімназій;
4) реальні школи в Галичині знаходяться в стані повної деградації, упадку;
5) якщо в Галичині загальна сума учнів у порівнянні до населення є значно меншою, ніж в інших країнах, то виною цього є тільки брак учбових закладів.
У середній освіті значне місце І. Франко відводив рідній мові й літературі. Цьому питанню спеціально присвячена його велик стаття «Кінечність реформи навчання української літератури в наших середніх школах». Мету навчання рідної мови він визначає як ознайомлення учнів з живою народною мовою. Щодо літератури, то він домагається від учителів критичного аналізу творів, уміння показати учням зв'язок їх з життям, їх суспільну вартість.
І. Франко наполягає на необхідності реформи середніх і вищих учбових закладів, щоб, вони були пов'язані з «дійсними умовами народного життя. І. Франко глибоко усвідомлював вирішальну роль учителя у початковій, середній та вищій школах.
Значне місце в просвітницькій та науковій діяльності І. Франка займає співпраця з М.С. Грушевським: у НТШ, у редакції часопису «Літературно-Науковий Вісник» (Франко був фактичним редактором першого періоду існування ЛНВ), у лавах Національно-демократичної Партії. Спільна діяльність на теренах Західної України цих двох.найвизначніших учених та ідеологів стала основою всеукраїнського єднання.
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 68 | Нарушение авторских прав