Навчальні студії й діяльність громадських об'єднань студентів в Києво-Могилянській Академії

Наступ католицизму, що посилювався з року в рік, розорення і занепад ряду православних культурних осередків змусили просвіт­ників України шу­кати захисту і підтримки в надійному місці. Та­ким місцем виявився Київ. Еко­номічне становище, духовні тради­ції Києва, сталі зв'язки з різними землями та містами України віді­грали важливу роль в його відродженні як всеукраїнсь­кого центру.

Основними культурно-освітніми центрами Києва на початку XVII ст. стають Київське братство та осередок учених при Києво-Печерській лаврі на чолі з архімандритом лаври Єлисеєм Плетенецьким. Продовжуючи традиції, започатковані в Острозі та Львові, київські просвітники розгорнули широку ді­яльність, нерозривно пов'язану з лаврською бібліотекою і друкарнею.

У 1615 році братство заснувало школу, що стала родоначаль­ницею пер­шої вищої школи нашої країни — Києво-Могилянської Академії. В організації цієї школи взяли участь учені осередку Є. Плетенецького. Саме завдяки під­тримці освітніх діячів, біль­шість з яких мала досвід наукової та педагогічної роботи, вона швидко досягла високого рівня.

Неабияке значення для становлення школи мала її матеріальна підтримка з боку заміжніх громадян. Саме її заснування пов'язане з ім'ям Галшки (Єлиза­вети) Гулевичівни, дружини мозирського маршалка Стефана Лозки. Це була освічена, інтелігентна жінка, котра, вочевидь, добре розуміла необхідність роз­витку вітчизняної освіти. 15 жовтня 1615 року при численних поважних свідках Гулевичівна урочисто вписала в київські «городські книги» свій фундуш (дару­вання), за якими її спадкова земля в Києві на Подолі переходила у власність братства, «на монастир і на школу дітям — як шляхетсь­ким, так і міщансь­ким». При цьому вона бажала бачити школу, призначену «всім благочестивим християнам, духовним і світським, всякого звання і стану». Особливо велику підтримку Київська брат­ська школа отримала від гетьмана Петра Сагайдач­ного.

При організації Київської братської школи було, безперечно, враховано досвід уже існуючих шкіл. В основу навчання поклада­лися слов'янська, гре­цька, латинська, польська мови, а також «сім вільних наук». Учні чотирьох ни­жчих класів (їх називали фара, інфіма, граматика й синтаксис) вивчали мови, опановували початками арифметики, геометрії, вчилися музиці. Учням вищих класів (вони вже назива­лися студентами) викладалися поетика, ритори­ка, фі­лософія, астрономія.

У Київській братській школі викладав К. Сакович, ректор і про­фесор ри­торики. Висока ерудиція Саковича, використання ним творів античності й Від­родження, широке коло вживаних філософ­ських категорій» його інтерес до ідеологічної ситуації в Україні — все це свідчить і про досить високий рівень філософської думки в Україні, і про те, що вивчення філософії було можливим лише в школах підвищеного типу, якою й була Київська братська школа.

Київська братська школа закладалася як всестанова. Цей прин­цип зав­жди зберігав чинність і посідав першість серед численних статей шкільних ста­тутів. Шкільні статути зобов'язували вчителів постійно нагадувати учням про їхні обов'язки перед богом, бать­ками, наставниками, суспільством, виховувати їх у дусі взаємної самоповаги, любові до свого народу, його мови, традицій, віри.

Восени 1631 року у Києві виникла ще одна школа — Лаврська. Заснував її архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. Ректором став Ісайя Трохимович, префектом — Сильвестр Косов. Молоді здібні викладачі, котрі, як писав Косов, «навчалися в ака­деміях латинських Польщі, Литви й Відня», за­безпечували висо­кий рівень навчання.

Лаврська школа проіснувала недовго. Київське братство рішуче висту­пило за її об'єднання з братською. Цю вимогу підтримали митрополит Іов Бо­рецький, а після його смерті — новий митропо­лит Ісайя Копинський, а також гетьман Війська Запорозького Іван Петрижицький, який у «Листіі войсько­вому» обіцяв у разі згоди Петра Могили «школи охороняти й за них до самої смерті стояти».

Об'єднана школа почала діяти у вересні 1632 року на території братської школи і під наглядом братства. Вона отримала назву колегії. Велику роль у цій справі відіграв Петро Могила — висо­коосвічена людина, видатний просвітник. Так було зроблено но­вий Крок на шляху становлення вищої освіти в Україні.

Велике значення для розвитку української національної куль­тури мала діяльність Київського братства. При братстві в 1615 р. в маєтку шляхтянки Га­лшки Гулевичівни-Лозчиної, яка передала братству у власність школу, шпи­таль, а також землі й будинки на Подолі, була організована Київська братська школа, родоначаль­ниця славетної Київської Академії. Київська школа, єдина з усіх братських шкіл, досягла ступеня вищої школи, якій судилося віді­грати важливу роль в історії вітчизняної освіти, науки, культури. За рівнем навчання вона не поступалася західноєвропейським уні­верситетам, довгий час була першим і єдиним вищим навчальним закладом України, Росії, Білорусії і пів­денних слов'ян.

В організації школи брали участь відомі вчені, письменники, книговида­вці, що були членами братства. Значну матеріальну під­тримку, а також полі­тичний захист надало школі запорізьке коза­цтво. Найбільш відомими опіку­нами школи серед українських ге­тьманів є Петро Конашевич-Сагайдачний, який вступив до брат­ства з усім військом, а помираючи у 1622 р., заповідав школі більшість своїх коштів; а також гетьман І. Мазепа, який виділив значні кошти і опікувався зведенням нового великого корпусу Києво-Могилянської Академії у 1702 р.

Програма Київської братської школи спочатку мало чим відріз­нялась від інших братських шкіл, оскільки організація її ввібрала весь багатий досвід, що існував на той час. Тут викладалися слов'ян­ська, книжна українська, грецька, латинська і польська мови, а також граматика, піїтика, риторика, філософія, арифметика, геометрія, ас­трономія, історія й музика. Однак уже в перші роки свого існування Київська братська школа починає розвиватися як вищий навчаль­ний заклад. Цьому сприяли її викладачі — визначні вчені, письмен­ники, громадські діячі. Почесне місце серед них належало першому ректору Київської братської школи професорові Івану Борецькому, одному з найвпли­вовіших політичних і освітніх діячів того часу.

У 1619—1620 рр. другим ректором Київської братської школи був Меле­тій Смотрицький, син учителя й ректора Острозької школи Герасима Смотри­цького, родом з м. Смотрича на Поділлі.

Третім ректором школи, з 1621 р. по 1624 р., був Касіян Сакович. Наро­дився він у м. Потеличі на Галичині, навчався у Краків­ській та Замойській ака­деміях.

Восени 1631 р. в Києві виникла ще одна школа — Лаврська. Її заснов­ни­ком був архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. Вона була ство­рена за зразком польських шкіл вищого типу — колегій. Складалася ця школа з підготовчих класів, де ви­вчалися мови — слов'янська, латинська, гре­цька, польська, сере­дніх — піїтики й риторики, вищих — філософського і тео­логіч­но­го — класів. Рівень навчання у них був досить високий. Значна частина ви­кладачів школи була підготовлена у вищих навчальних закладах різних країн.

Лаврська школа проіснувала недовго. Братство побоювалося, що П. Мо­гила намагатиметься підпорядкувати справу виховання молоді виключно кон­фесійним (релігійним) інтересам. Крім того, П. Могила користувався підтрим­кою польського короля й мав дру­жні стосунки з деякими уніатськими єписко­пами, що також на­сторожувало братчиків. І, нарешті, викликала сумнів доці­льність існування в Києві двох шкіл при обмежених навчальних засобах і не­стачі високоосвічених викладачів. Усе це вказувало на необ­хідність об'єднання шкіл під контролем братства.

Братство розпочало з П. Могилою переговори про об'єднання. Цю ідею підтримав митрополит Київський Ісайя Купинський, геть­ман війська запорізь­кого Іван Петрижицький. Взагалі кияни й коза­ки досить рішуче відстоювали свою вимогу. Петро Могила був виму­шений відмовитися від школи, а богояв­ленське братство віддало йому посаду протектора-опікуна об'єднаної школи, яка розпочала свою роботу в 1632 р. на території братської. Вона стала назива­тися Коле­гією, або, як ще її називали, Києво-Братською колегією.

Об'єднавшись з Лаврською, Київська братська школа значно поліпшила своє матеріальне становище і, що особливо важливо, поповнилася новими ви­сокоосвіченими викладачами. Ця подія — злиття шкіл — була новим кроком на шляху розвитку вищої освіти в Україні. Свої знання, блискучі організаторські здібності й мате­ріальні кошти — все це дав колегії, Петро Могила (1596—1647) — високоосвічена людина, визначний просвітитель і гуманіст (в його честь Колегія згодом стала називатися Києво-Могилянською).

Під опікою П. Могили Колегія завойовувала все біль­ше ви­знання. Єзу­їтсько-уніатські кола намагалися перешкодити зро­станню популя­рності Ки­єво-Могилянської Колегії, відвернути від неї українську молодь, Яка покидала єзуїтські заклади й охоче при­ходила до Колегії. Вони вдавалися до наклепів, погроз, провокацій.

Незважаючи на всі труднощі, Києво-Могилянська Колегія впе­внено роз­вивалася як вищий навчальний заклад і невдовзі стала відомим в усій Європі центром освіти, науки, культури. Зберігши традиції українських братських шкіл, вона у той же час своєю стру­ктурою, обсягом і змістом навчальних про­грам відповідала вимо­гам, що ставилися перед європейською вищою школою.

Всього в Київській академії було вісім класів — чотири грама­тичних та класи поетики, риторики, філософії і богослов'я.

Нерозлучно із Академією була пов'язана бурса. У ній жили студен­ти, що приїздили на навчання з дальніх околиць, і таких було нема­ло. Бурса була сер­цем школи. У бурсі готувалися всі свята Академії.

Києво-Могилянська Академія відігравала важливу роль загаль­ноукраїн­ського освітнього центру, сприяючи, таким чином, виз­ріванню серед народних мас почуття національної єдності. Це мало велике значення в умовах, коли українські землі були роз'єднані і входили до складу різних держав. Те, що Ки­ївська академія з са­мого початку свого існування користувалася визнанням і повагою української знаті, свідчить, що рівень навчання в Академії задово­ль­няв її вимоги і був не нижчим, ніж у західноєвропейських вищих навчальних закладах, в яких раніше навчалися діти з багатих родин.

З 1753 р. в Києво-Могилянській академії навчання доводи­лось прово­дити тільки російською мовою. А в 1765 р. за наказом Катерини II в Академії було запроваджено курс російської мови, щоб звідси черпати кадри для Моско­вії. Викладачі Академії чини­ли опір русифікації закладу. На впертість митро­полита С. Миславського щодо вико­нання царського указу про запровадження в Академії викладання російською мовою декілька вчителів Ака­демії подали йому заяву про те, що вони не мо­жуть погодитися з ним і виходять з Академії. Це були одні з перших відкритих про­тестів проти русифікації українських шкіл усіх рівнів.

Однак Академія в той час не могла очолити боротьбу за наці­ональну школу в Україні. По-перше, вона служила не тільки укра­їнцям, але й іншим народам (сербам, болгарам, росіянам та ін.), в її стінах не було духу українізму. По-друге, Академія була право­славною, а отже, підлеглою цивільному прави­телю — російському царю, що був православної віри і мав спільника в особі патріарха в Москві. Його воля і воля православного патріарха ставали зако­ном для світської влади й православних на всій території імперії. Мусила підкоря­тися цим законам і Київська Академія, яка була православною. Протиставити русифікаторській політиці вона не мала що: ні іншої віри, ні національного духу. Мало того. Акаде­мія, точніше, ще школа, організована Петром Могилою, злившись з братською школою в колегіум, позбавилась того національного духу, який до об'єднання вносили козаки як члени братства.

У 1817 р. Києво-Могилянська Академія була закрита. Кращі традиції пра­вославної вищої школи України перейняв у 1834 р. Київський університет. Протягом 200-літнього періоду своєї дія­льності Київська Академія була визна­чним освітнім і науковим центром. І ось через 175 років, у вересні 1992 року, Києво-Моги­лянська Академія знову відкрила двері тим, хто хоче свої знання і розум присвятити незалежній Україні.

Дата добавления: 2015-12-08