| Назва чинника-риси | Короткий опис в психологічних і поведінкових термінах | |
| Екстраверсія | Балакучий — мовчазний, відкритий — замкнутий, схильний до ризику — обережний. | |
| Злагідність Сумлінність Емоційна стійкість Культура | Витриманий — дратівливий, поступливий — упертий, сприяючий — протидіючий. Акуратність — неакуратність, відповідальність — безвідповідальність, обов'язковість — необов'язковість. Спокійний — тривожний, урівноважений — неурівноважений, мінорний — мажорний. Інтелектуально розвинений — нерозвинений, тонкий — грубий, люблячий мистецтво — байдужий до мистецтва. |
У опитувачі Кеттела більше 100 питань, які задаються випробовуваним; на них вони відповідають ствердно або негативно. Потім відповіді групуються відповідно до «ключа»(способом обробки результатів) і визначається вираженість того або іншого чинника, що свідчить про розвиток відповідної риси особи. Потім викреслюється так званий «особовий профіль» випробовуваного, що включає його оцінки по кожному чиннику. Приклад такого профілю наведений на мал. 58.
Розглянемо набір таких рис, які, на думку Р.Мей-ли1, досить повно характеризують особу:
1. Упевненість в собі — невпевненість.
2. Інтелектуальність(аналітична) — обмеженість(відсутність розвиненої уяви).
3. Зрілість розуму — непослідовність, алогічність.
4. Розсудливість, стриманість, стійкість — суєтність, схильність впливу.
5. Спокій(самовладання) — невротичность(нервозність).
6. М'якість — черствість, цинізм.
7. Доброта, терпимість, ненав'язливість — егоїзм, свавілля.
8. Дружелюбність, поступливість, гнучкість — ригідність, ти-раничность, мстивість.
9. Добросердя, м'якість — злісність, черствість.
10. Реалізм — аутизм.
'А/ей/ш Р. Факторний аналіз особи // Психологія індивідуальних відмінностей: Тексти. — М., 1982.
| А ПОТАЙНИЙ В РОЗУМНИЙ З ЕМОЦІЙНО НЕСТІЙКИЙ D ЩО ПІДКОРЯЄТЬСЯ F СЕРЙОЗНИЙ G ОБАЧЛИВИЙ, спритна ЛЮДИНА Н ОБЕРЕЖНИЙ I ГРУБИЙ L ДОВІРЛИВИЙ М ПРАКТИЧНИЙ N ВІДВЕРТИЙ ОБ САМОВПЕВНЕНИЙ Q, КОНСЕРВАТИВНИЙ Q2 ЗАЛЕЖНИЙ ВІД ЛЮДЕЙ Q3 НЕКЕРОВАНИЙ Q4 РОЗСЛАБЛЕНИЙ | 
| ВІДКРИТИЙ БЕЗРОЗСУДНИЙ ЕМОЦІЙНО СТІЙКИЙ ДОМІНУЮЧИЙ ЛЕГКОВАЖНИЙ СУМЛІННО що виконує ЩО ШУКАЄ ПРИГОД ЧУТЛИВИЙ ПІДОЗРІЛИЙ МРІЙНИК ХИТРИЙ ТРИВОЖНИЙ ЩО ЛЮБИТЬ ЕКСПЕРИМЕНТУВАТИ НЕЗАЛЕЖНИЙ КЕРОВАНИЙ НАПРУЖЕНИЙ |
Мал. 58. Гіпотетичний приклад особового профілю, що отримується на основі застосування 16-факторного опитувача Кеттела. Справа і ліворуч дані якісні характеристики чинників, складові(по горизонталі) пари прикметників, що характеризують відповідний чинник. Ліворуч латинськими буквами відмічені умовні позначення чинників в опитувачі Кеттела
11. Сила волі — безвілля.
12. Сумлінність, порядність — недобросовісна, непорядність.
13. Послідовність, дисципліна розуму — непослідовність, розкиданість.
14. Упевненість — невпевненість.
15. Дорослість — інфантилізм.
16. Тактовність — нетактовність.
17. Відкритість(контактність) — замкнутість(відокремленість).
18. Веселість — грустность.
19. Зачарованість — розчарованість.
20. Товариськість — нетовариськість.
21. Активність — пасивність.
22. Самостійність — конформність.
23. Експресивність — стриманість.
24. Різноманітність інтересів — вузькість інтересів.
25. Чутливість — холодність.
26. Серйозність — вітряна.
27. Чесність — брехливість.
28. Агресивність — доброта.
29. Бадьорість — веселість.
30. Оптимізм — песимізм.
31. Сміливість — боягузтво.
32. Щедрість — скупість.
33. Незалежність — залежність.
Теорія рис має досить серйозні недоліки. По-перше, від якості початкового матеріалу, що піддається факторному аналізу, істотно залежить набір особових рис, що виявляється. Користуючись різними початковими даними, дослідники отримують неоднакові списки чинників, причому їх думки з приводу необхідності і достатності виявленого набору особових рис також виявляються дуже різними. Деякі вважають, що для повної психологічної характеристики особи цілком досить мати усього лише 5 рис, інші стверджують, що для цього мало і 20.
По-друге, на основі знання особових рис виявилося практично неможливим точно передбачити поведінку людини навіть в тих ситуаціях, які по сенсу пов'язані з виявленими рисами. Як з'ясувалося, поведінка людини, окрім рис особи, залежить ще і від багатьох інших умов, зокрема від особливостей самої ситуації, в якій воно розглядається. Як альтернатива теорії рис за кордоном отримала поширення концепція особи, названа теорією соціального навчення. Вона по запропонованій класифікації може бути віднесена до числа социодинамических, експериментальних, структурно-динамічних, включаючих в розгляд усе людське життя і що описують людину як особа в поведінкових термінах. Основна психологічна характеристика особи в цій теорії — це вчинок або серія вчинків. Істотний вплив на поведінку людини, на його соціальні дії роблять інші люди, підтримка або засудження з їх боку його вчинків.
Індивідуальні відмінності в поведінці, які виявляються у дітей і дорослих, являються, згідно цієї теорії, результатом досвіду їх тривалого перебування в різних життєвих умовах, взаємодії і взаємовідносин з різними людьми. Основні механізми придбання людиною нових форм поведінки і, отже, його розвитку як особи — це навчення умовнорефлекторним шляхом через спостереження інших(вікарне навчення) і наслідування.
Стійкість людини як особі визначається не його власними психологічними характеристиками, а частотою і постійністю виникнення одних і тих же «стимульных ситуацій», подібністю пов'язаних з ними підкріплень і покарань, ідентичністю оцінок поведінки індивіда з боку інших людей, успішністю і частотою повторення у минулому відповідних соціальних дій.
Прикладом интеракционистской теорії особи є концепція, розроблена американським ученим У.Майшелом. Згідно цієї концепції, особові чинники, які спільно з ситуацією визначають поведінку людини, діляться на ряд груп:
1. Здібності людини, тобто те, що він в змозі самостійно і незалежно від ситуації зробити в цій обстановці.
2. Когнітивні стратегії — способи сприйняття і оцінки людиною ситуації, вибору форм поведінки в ній.
3. Очікування — оцінки вірогідних наслідків здійснення в цій ситуації тих або інших вчинків.
4. Цінності, тобто те, що представляє для цієї людини цінність, має сенс, значення. Людина в обстановці, що склалася, зазвичай вибирає такий спосіб поведінки, який призводить до затвердження його цінностей.
5. Плани поведінки, способи його суб'єктивної регуляції. Опинившись в якій-небудь ситуації, люди зазвичай вважають за краще діяти звичним для них способом, по вже перевіреному досвідом плану.
Розроблену З.Фрейдом психоаналітичну теорію особи, дуже популярну в країнах Заходу, можна віднести до типу психодинамічних, неекспериментальних, структурно-динамічних, таких, що охоплюють усе життя людини і використовують для опису його як особи внутрішні психологічні властивості індивіда, в першу чергу його потреби і мотиви. Самосвідомість людини З.Фрейд порівнював з вершиною айсберга. Він вважав, що лише незначна частина того, що насправді відбувається в душі людини і характеризує його як особу, актуально їм усвідомлюється. Тільки невелику частину своїх вчинків людина в змозі правильно зрозуміти і пояснити. Основна ж частина його досвіду і особи знаходиться поза сферою свідомості, і тільки спеціальні процедури, розроблені в психоаналізі, дозволяють проникнути в неї.
Структура особи, по Фрейду, має три складові: «Воно», «Я» і «Сверх-Я». «Воно» — це власне несвідоме, включаюче глибинні потяги, мотиви і потреби. «Я» — свідомість, а «Сверх-Я» представлене як на свідомому, так і на підсвідомому рівнях. «Воно» діє відповідно до так званого принципу задоволення. «Я» орієнтується на принцип реальності, а «Сверх-Я» керується ідеальними представленнями — прийнятими в суспільстві нормами моралі і цінностями.
«Воно«є продуктом успадкованого людиною від тварин біологічного досвіду(у теорії самого Фрейда) або неусвідомлюваним результатом, індивідуального досвіду життя(у концепціях неофрейдистів), що несприятливо склався.»Я«— це, як правило, самосвідомість людини, сприйняття і оцінка їм самим власної особи і поведінки.»Сверх-Я«— це підсумок дії суспільства на свідомість і підсвідомість людини, прийняття їм норм і цінностей суспільної моралі. Основні джерела формування»Сверх-Я«особи — це батьки, учителі, вихователі, інші люди, з якими ця людина вступала в тривале спілкування і особисті контакти упродовж життя, а також твору літератури і мистецтва.
Система життєво важливих потреб людини, яка складає зміст «Воно», постійно вимагає задоволення і несвідомо направляє психічну активність людини, регулюючи його психічні процеси і стани. Неусвідомлювані потяги, що йдуть від «Воно», найчастіше знаходяться в стані конфлікту з тим, що міститься в «Сверх-Я», тобто з соціальними і моральними оцінками поведінки; тому між «Воно» і «Сверх-Я» існують постійні і неминучі протиріччя. Вони дозволяються за допомогою «Я» — свідомості, яка, діючи відповідно до принципу реальності, прагне розумно примирити обидві конфліктуючі сторони так, щоб потяги «Воно» були в максимальному ступені задоволені і при цьому не були порушені норми моралі.
Стани незадоволення собою, тривожності і занепокоєння, які часто виникають у людини, являються, по Фрейду і концепціям неофрейдистів, суб'єктивним, емоційно забарвленим відображенням у свідомості людини боротьби «Воно» і «Сверх-Я», нерозв'язних або недозволених протиріч між тим, що спонукає поведінку насправді(«Воно»), і тим, що їм повинно було б керувати(«Сверх-Я»).
Прагнучи позбавитися від цих неприємних емоційних станів, людина за допомогою «Я» виробляє у себе так звані захисні механізми. Ось деякі з них:
1. Заперечення. Коли реальна дійсність для людини дуже неприємна, він «закриває на неї очі», прибігає до заперечення її існування або намагається понизити серйозність такою, що виникла для його «Сверх-Я» загрози. Одна з найбільш поширених форм такої поведінки — неприйняття, заперечення критики у свою адресу з боку інших людей, твердження, що те, що критикується, насправді не існує. В деяких випадках таке заперечення грає певну психологічну захисну роль, наприклад, тоді, коли людина дійсно серйозно хвора, але не приймає, заперечує цей факт. Тим самим він знаходить в собі сили продовжувати боротися за життя. Проте найчастіше заперечення заважає людям жити і працювати, оскільки, не визнаючи критики у свою адресу, вони і не прагнуть позбавитися від наявних недоліків, що піддаються справедливій критиці.
2. Пригнічення. На відміну від заперечення, яке переважно відноситься до інформації, що надходить ззовні, пригнічення відноситься до блокування з боку «Я» внутрішніх імпульсів і загроз, що йдуть від «Сверх-Я». В цьому випадку неприємні визнання самому собі і відповідні переживання як би витісняються з сфери свідомості, не впливають на реальну поведінку. Найчастіше пригнічуються ті думки і бажання, які суперечать прийнятим самою ж людиною моральною
цінностям і нормам. Відомі випадки зовні нез'ясовного, що забуває, що не супроводжуються вираженими психічними розладами, є прикладами активної роботи несвідомого механізму пригнічення.
3. Раціоналізація. Це спосіб розумного виправдання будь-яких вчинків і дій, що суперечать моральним нормам і що викликають занепокоєння. Звернення до раціоналізації характерно тим, що виправдання вчинку знаходиться зазвичай вже після того, як він здійснений. Найбільш типові прийоми раціоналізації наступні: а) виправдання своєї нездатності що-небудь зробити небажанням це робити; б) виправдання досконалої небажаної дії «об'єктивними» обставинами, що склалися.
4. Формування реакції. Іноді люди можуть приховувати від самих себе мотив власної поведінки за рахунок його пригнічення через особливо виражений і свідомо підтримуваний мотив протилежного типу. Приміром, несвідома неприязнь до дитини може виражатися в нарочитій увазі до нього. Така тенденція і дістала назву «Формування реакції».
5. Проекція. Усі люди мають небажані властивості і риси особи, які вони неохоче визнають, а частіше зовсім не визнають. Механізм проекції проявляє свою дію в тому, що власні негативні якості людина несвідомо приписує іншій особі, причому, як правило, в перебільшеному виді.
6. Інтелектуалізація. Це своєрідна спроба піти з емоційно загрозливої ситуації шляхом її як би відстороненого обговорення в абстрактних, интеллекгуализированных термінах.
7. Заміщення. Воно виражається в частковому, непрямому задоволенні неприйнятного мотиву яким-небудь морально допустимим способом.
Якщо ці і інші захисні механізми не спрацьовують, то незадоволені імпульси, що виходять з «Воно», дають про себе знати в закодованій, символічній формі, наприклад в сновидіннях, описках, обмовках, жартах, дивностях поведінки людини, аж до появи патологічних відхилень.
Теорія особи З.Фрейда і концепції неофрейдистів неодноразово піддавалися критиці і в нашій, і в зарубіжній літературі. Ця критика торкалася крайньої біологізації людини, ототожнення мотивів його соціальної поведінки з біологічними потребами тварин і приниження ролі сознання в управлінні його діями. До цього слід додати і те, що теорія Фрейда по суті є умоглядною. Багато з тих, що містяться в ній і в роботах неофрейдистів положень, попри те, що здаються цікавими і життєво правдивими, не можна вважати науково доведеними. Навряд чи допустимо, наприклад, будувати такі широкі теоретичні узагальнення, які робив З.Фрейд, тільки на підставі клінічних спостережень за декількома пацієнтами.
В той же час не слід зменшувати і дійсних заслуг З.Фрейда і неофрейдистів в розробці загальнопсихологічної теорії особи. Вони, приміром, торкаються проблеми несвідомого і захисних механізмів, їх ролі в детерміації поведінки.
Свій теоретичний підхід до психології особи запропонували і представники гуманістичної психології. Ця галузь психології виникла як своєрідна альтернатива тим концепціям, які повністю або частково ототожнювали психологію і поведінку людини і тварин. Теорію особи, що розробляється в руслі гуманістичної традиції, можна віднести до розряду психодинамічних і одночасно интерак-ционистских(у різних авторів по-різному), неекспериментальних, структурно-динамічних, таких, що охоплюють увесь період життя людини і описують його як особу то в термінах внутрішніх властивостей і особливостей, то в поведінкових термінах. Основна увага в теоріях цього типу(їх декілька, і вони значно відрізняються один від одного) зосереджена на описі будови і розвитку внутрішнього досвіду людини в тому його вигляді, в якому він представлений самій людині в самосвідомості і мисленні.
Прибічників гуманістичних теорій особи передусім цікавить те, як людина сприймає, розуміє і пояснює реальні події у своєму житті. Вони вважають за краще описувати феноменологію особи, а не шукати її пояснення; тому теорії цього типу іноді називають феноменологічними. Самі описи особи і подій в її житті тут в основному зосереджені на справжньому життєвому досвіді, а не на минулому або майбутньому, даються в термінах типу «сенс життя», «цінності», «життєві цілі» і тому подібне
Найбільш відомими представниками цього підходу до особи є американські психологи А.Маслоу і К.Роджерс. Концепції першого ми спеціально торкнемося далі, а зараз коротко зупинимося тільки на характеристиці теорії К.Роджерса.
Створюючи свою теорію особи, Роджерс виходив з того, що кожна людина має прагнення і має здатність до особового самоудосконалення. Будучи істотою, наділеною свідомістю, він сам для себе визначає сенс життя, її цілі і цінності, є вищим експертом і верховним суддею. Центральним поняттям для теорії Роджерса стало поняття «Я», що включає представлення, ідеї, цілі і цінності, через які людина характеризує самого себе і намічає перспективи власного розвитку. Основні питання, які кожна людина ставить і повинна вирішувати, наступні: Хто я є? Що я можу зробити, щоб стати тим, ким я хочу бути?
Образ «Я», складьшающийся в результаті особистого життєвого досвіду, робить у свою чергу вплив на сприйняття цією людиною світу, інших людей, на оцінки, які дає людина власній поведінці. Я-концепция може бути позитивною, амбивалентной(суперечливою), негативною. Індивід з позитивною Я-концепцией бачить світ інакше, ніж людина з амбивалентной або негативною. Я-концепция у свою чергу може невірно відбивати реальність, бути вигаданою і спотвореною. Те, що не узгоджується з Я-концепцией людини, може бути витіснене з його свідомості, знехтуване, хоча насправді може виявитися істинним. Міра задоволеності людини життям, міра повноти випробовуваного ним щастя безпосередньо залежать від того, якою мірою його досвід, його «реальне Я» і «ідеальне Я» узгоджуються між собою.
Основна потреба людини, згідно з гуманістичними теоріями особи, — це самоактуализация, прагнення до самоудосконалення і самовираження. Визнання головної ролі самоактуализации ріднить між собою усіх представників цього теоретичного напряму у вивченні психології особи, незважаючи на значні розбіжності в їх поглядах. Це дозволяє скористатися концепцією А.Маслоу для опису того, яким вимогам повинна відповідати у своїй поведінці і стосунках з оточенням особа, що самоактуализирующаяся.
До психологічних характеристик особи, що самоактуализирующейся, відносяться:
— активне сприйняття дійсності і здатність добре орієнтуватися в ній;
— прийняття себе і інших людей такими, які вони є;
— безпосередність у вчинках і спонтанність у вираженні своїх думок і почуттів;
12. Р. С. Немов, книга 1
— зосередженість уваги на тому, що відбувається зовні, на противагу орієнтації тільки на внутрішній світ, зосередженості свідомості на власних почуттях і переживаннях;
— володіння почуттям гумору;
— розвинені творчі здібності;
— неприйняття умовностей, але без показного їх ігнорування;
— заклопотаність благополуччям інших людей, а не забезпеченням тільки власного щастя;
— здатність до глибокого розуміння життя;
— встановлення з навколишніми людьми, хоча і не з усіма, цілком доброзичливих особистих взаємовідносин;
— здатність дивитися на життя розплющеними очима, оцінювати її неупереджено, з об'єктивної точки зору;
— безпосередня включеність в життя з повним зануренням в неї, так, як це зазвичай роблять діти;
— перевага в житті нових, непроторованих і небезпечних шляхів;
— уміння покладатися на свій досвід, розум і почуття, а не на думку інших людей, традиції або умовності, позиції авторитетів;
— відкрита і чесна поведінка в усіх ситуаціях;
— готовність стати непопулярним, піддатися засудженню з боку більшості навколишніх людей за нетрадиційні погляди;
— здатність брати на себе відповідальність, а не йти від неї;
— додаток максимуму зусиль для досягнення поставлених цілей;
— уміння помічати і, якщо в цьому є необхідність, долати опір інших людей.
На головне питання його теорії — що таке самоактуализация? — А.Маслоу відповідає таким чином: люди, що «Самоактуализирующиеся, усі без виключення залучені в якусь справу... Вони віддані цій справі, воно є чимось дуже цінним для них — це свого роду покликання» 1. Усі люди такого типу прагнуть до реалізації вищих цінностей, які, як правило, не можуть бути зведені до чогось ще більш високого. Ці цінності(серед них — добро, істина, порядність, краса, справедливість, досконалість та ін.) виступають для них
хМаслоу А. Самоактуализация // Психологія особи: Тексти. — М., 1982. -С. ПЗ.
як життєво важливі потреби. Існування для особи, що самоактуализирующейся, з'являється як процес постійного вибору, як безперестанне рішення гамлетівської проблеми бути або не бути. У кожен момент життя у особи є вибір: просування вперед, подолання перешкод, що неминуче виникають на шляху до високої мети, або відступ, відмова від боротьби і здача позицій. Особа, що Самоактуализирующаяся, вибирає завжди рух вперед, подолання перешкод.
Самоактуализация в той же час припускає опору на власні сили, наявність у людини самостійної, незалежної думки з основних життєвих питань. Це — процес постійного розвитку і практичної реалізації своїх можливостей. Це «праця заради того, щоб зробити добре те, що людина хоче зробити». Це «відмова від ілюзій, позбавлення від неправдивих уявлень про себе» 1.
По своїх позиціях, особливо в плані розуміння сенсу життя(прагнення до вищих цілей, цінностей), гуманістична психологія з усіх зарубіжних концепцій є найбільш близькою до поглядів наших психологів.
У вітчизняній психології найбільш відомі дослідження в області особи пов'язані з теоретичними роботами представників школи Л.С.Выготского. Значний вклад у вирішення проблеми особи внесли, зокрема, А.Н.Леонть-ев, Л.И.Божович.
Теорію, запропоновану Л.И.Божович, по приведеній вище класифікації можна віднести до розряду психодинамічних, експериментальних, структурно-динамічних, таких, що охоплюють період розвитку особистості з раннього дошкільного дитинства до юності і що використовують для опису особи поняття, що характеризують внутрішні властивості і особливості людини.
Спираючись на поняття про провідну діяльність і соціальну ситуацію розвитку, введені Л.С.Выготским, Л.И.Божович показала, як в складній динаміці взаємодії діяльності і міжособистісного спілкування дитини в різні періоди його життя формується певний погляд на світ, названий внутрішньою позицією. Ця позиція і є одна з головних характеристик особи, передумова до її розвитку, яка розуміється як сукупність провідних мотивів діяльності.
А.Н.Леонтьев представив свою концепцію структури і розвитку особистості, в якій центральне місце відведене понятию діяльності. Згідно приведеної класифікації, теорію А.Н Леонтьева можна оцінити як психодинамічне, неекспериментальне, структурно-динамічне, таке, що охоплює усе життя людини і особу, що описує, в психологічних(мотиви) і поведінкових(діяльність) термінах.
Як і у Л.И.Божович, основною внутрішньою характеристикою особи у А.Н.Леонтьева являється мотиваційна сфера особи. Іншим важливим поняттям в його теорії служить«.особовий сенс». Він виражає відношення цілей діяльності людини, тобто того, на що вона в даний момент безпосередньо спрямована, до її мотивів, тому, що її спонукає. Чим ширше, різноманітніше види діяльності, в які особа включена, чим вони розвиненіші і впорядковані(иерархизирова-ны), тим багатіше сама особа.
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 132 | Нарушение авторских прав