ПИТАННЯ 19. Іудаїзм

Іудаїзм – одна із найдавніших етнонаціональних релігій, яка започаткувала ідею єдиного Бога-творця й володаря Всесвіту, поширена здебільшого серед євреїв.

У давнину євреями (з давньоєврейської «Ібрім» - ті, що походять із-за Єфрату) називалася група західносемітських племен хапіру, які у ІІІ тисячолітті до н.е. перекочували з Аравійського півострова в Палестину (землю Ханаанську). Серед інших народів, які з часом прийняли іудаїзм, слід назвати тюркський народ хозарів, ефіопські племена фалаша та ін.

3гідно Біблії, в 2085 р. до н. е. відбулася зустріч прабатька євреїв Авраама з Богом Ягве, який оголосив цьому праведному чала віку, що його нащадки будуть богораними серед вcix інших народів світу. Після цієї події Авраам переселився з Месопотамії до Ханаану. Онук Авраама — Яків разом із дванадцятьма синами та їх сім'ями перебрались у долину Нілу. Згодом добровільне переселення перетворилось в рабство.

Приблизно 1250 p. до н.е. їх нащадок — Мойсей вивів євреїв з єгипетського полону в землю, обіцяну Бо­гом до гори Сіон (на Синай­ському півострові).Цe описано у п'яти перших книгах Старого Завіту, які ще називаються П'ятикнижжям Мойсея або Торою. Тут була створена міцна єврейська держава, яка досягла свого розквіту при царі Давиді, а потім його сині Соломоні.

В процесі формування і зміцнення єврейської держави формувалась і релігія євреїв. Вона отримала назву іудаїзму через те, що бог Ягве, якому стали поклонятися всі євреї, раніше був покровителем наймогутнішого племені Іуди. В єврейській державі, яка утворилась завдяки об’єднавчій діяльності вождя цього племені — Іуди, Ягве був покровителем державних і військових справ. В 960 р. до н. е. в Єрусалимі було збудовано Храм бога Ягве. Цей храм проіснував до 586 р. до н. е.

У 587 р. до н. е. вавилонський цар Навуходоносор захопив Єрусалим, повність зруйну­вав місто, а мешканців забрав у полон до Вавилону. За цей час загинуло безліч громадян Ізраїлю, була спустошена їх земля. Був також зруйнований і споруджений Соломоном Єрусалимський храм бога Ягве.

В 70-73 рр. н.е. римлянами державу Ізраїль було практично знищено. Загинуло більше мільйона лю­дей. З того часу єврейський народ став існу­вати без царя і був розсіяний по різних провінціях Римської імперії. В’їзд євреям до Єрусалиму заборонили під страхом смерті. Тільки один раз на рік, в день поразки повс­тання 70 р., їм дозволялося прийти до фундаменту зруй­нованого храму і поплакати біля нього. З того часу і бере свій початок традиція плакати біля стіни плачу.­

Старий Завіт свідчить про розвинуте єдинобожжя у єврейського народу, яке не мало собі подібних серед вірувань давнього світу. Бог є все­могутній, люблячий, благий і справедливий. Він творець усього сущого. Бог, через обраність євреїв, благословить і спасе обраний народ Ізраї­лю. І тоді Месія, з роду Давида при­йде спокутувати гріхи людства і правити, як цар, усіма народами.

Зі знищенням храму, місцями молитов­них зібрань більшості іудеїв стали синагоги. Синагагу (з євр. - будинок для зборів) будують завжди на кошти релігійних громад і пожертвування. Як правило, це приміщення чотирикутної форми, поділене колона­ми на три відділення. В середині ставлять лави для сидіння віруючих, кафедру рабина і, головне - спеціальну шафу для зберігання пергаментних сувоїв Тори. Релігійну громаду можуть утворити не менше 10 віруючих чоловіків-євреїв. Синагога служить не тільки місцем богослужінь, а й своєрідною школою та центрам громадського життя.

Під час богослужіння, чоловіки одягають спеціальні головні убори і білі шарфи. Віруючі євреї носять головні убо­ри, не знімаючи їх. Особливе значення в іудаїзмі мають молитви, в яких мова йде про нескінченні біди та страж­дання єврейського народу.

Священиків в іудаїзмі називають — раби­ни. Вони замінили іу­дейських жреців (левітів) і вимагають суворо дотримуватися релігійних догм, які стали регламентувати навіть незначні моменти повсякденного життя і побуту євреїв.

Святе Письмо іудаїзму відоме за давньоєврейською абревіатурою як ТаНаХ. Воно складається з Тори (П'ятикнижжя Мойсеєвого), Не­виїм (з євр. Пророки — 21 книга) та Хетувім (з євр. Писання — 13 книг).

Датою остаточного оформлення Тори Єздрою вважають 444 р. до н. е. Сюжети Тори — це створення світу, людини, вигнання Адама та Єви з Едему, всесвітній потоп, житгя праотців єврейського народу — Авраама, lсаака та Якова, єгипетське рабство та вихід із нього під проводом пророка Мой­сея, отримання скрижалей завіту (угоди між Богом та його на­родом).

В усіх цих описаних подіях ідеться про постій­ну присутність Бога в історії стародавнього людства та нащадків Авраама — єврейського народу. «Без Бога, Тори та євреїв іудаїзм неможливій» — так можна визначити специфіку цієї релігії.

В доповнення до Тори було укладено збірник правових норм, який отримав назву Мішна (з євр. — Повторення). У IV-V ст. амараїми (з євр. — ті, хто тлумачить Мішну) додали до Мішни нові законодавчі положення, які отримали назву Гемара(з євр. — завершення, закінчкння). Обидва збірники разом складають Талмуд — основу віровчення іудаїзму.

Спасіння іудея досягається жорстким дотриманням 613 приписів(365 заборон і 248 повелінь). Якщо стисло викласти сутність іудаїзму, то можна навести одну заповідь, що їі проголосив пророк Амос: «Наверніться до Господа — і будете живі».

Одна з найхарактерніших рис іудаїзму – відзначення щорічних свят, в яких беруть участь всі віруючі. Релігійні свята в іудаїзмі пов'язані з історією євреїв та їхніми есхатологічними уявленнями. Свята супроводжуються богослужіннями та обрядами. Важливішіми святами є:

Рош Аашана — (свято Нового року). Воно відкриває річ­ний цикл єврейських свят і припадає на вересень ­жовтень. В цей день Бог Ягве оглядає все, все підраховує, записує, а судного дня виносить вирок. Всі новорічні дні мають бути віддані етичному й духовному переосмисленню жит­тя і підготовці до свята Йом Кіпур.

Йом Кіпур — (день Спокути). Це головне свято в іудаїзмі, яке символізуєочищення від гріхів, скоєних протягом року. Настає воно на десятий день після свята Рош-Гашан. В цей день належить просити вибачення у скривджених, відшкодовувати завдані матеріальні збитки, вибачати об­рази, каятися в гріхах і просити у Бога прощення.

Суккот — (свято кущів). Святкують його восени, після жнив і збору винограду. Триває воно ти­ждень і символізує вдячність Богові за врожай і вихід євреїв з Єгипту, коли Бог, вивівши їх із пусте­лі, поселив у кущах. Вісім днів повинні тривати молебні, учасники яких помахують на честь Бога зеленими гілками верби, мирту і пальми. Рабини у ці дні закликають євреїв поверну­тись на землю батьків, до Ізраїлю — духовного центру іуда­їзму.

Ханука. Відзначають це свято під час зимового сонце­стояння. Воно продовжується теж вісім днів і покликане нагадати віруючим про запа­лювання перших свічок в Єрусалимському храмі. Головне в обряді — запалювання ханукальних свічок з добавленням щовечора однієї свічки.

Пурим. Його відзначають у лютому—березні на честь спасіння єврейського народу від знищення перським царем Артаксерксом. Свято стверджує богообра­ність єврейського народу і відноситься до веселих свят. В цей день євреї обмінюються подарунками.

Песах. Це найпопулярніше єврейсь­ке свято, яке припадає на березень-квітень і триває сім днів. Пе­сах — це сімейне свято. Євреї вірять, що в одну з ночей прийде предтеча месії — Ілля, а за ним і сам месія. Після цього Бог Ягве поверне обраному єврейському народу його колишні силу і славу.

Шабат (щотижневе свято суботи). У Талмуді записа­ні 39 дій, які не можна здійснювати в суботу. Святкування суботи має бере свій початок з Біблії. Згідно Старому Завіту, Бог створював світ шість днів, а на сьомий відпочивав, тому в останній день тижня — в суботу — потрібно відпочивати.

Окрім свят, в іудаїзмі існує багато релігійних обрядів. До них відносяться:

Обрізання. Це найбільш значущий іудейський обряд. Цей обряд символізує союз Бога з єврейським народом. Згідно з ним, усім хлопчикам на восьмий день після народжен­ня необхідно здійснити обряд обрізання. Відповідно до Талмуду, цей обряд відображає належність новонароджених хлопчиків до богообраного народу, виділення євреїв з-поміж інших народів.

Інші обряди також пов'язані з ідеєю виділення єв­реїв. Так, на помешканні віруючих євреїв прибивають (філактерії) — ко­робочку з молитвами на пергаменті, щоб до житла не про­никла нечиста сила. Такі ж амулети прикріп­люють до лоба і лівої руки віруючих під час молитви.

Ритуальне омивання рук. Рабини приписують віруючим напередодні суботи та інших релігійних свят перед кож­ною молитвою здійснювати омивання рук у мікві — спеціальному посуді (басейні) з дощовою або джерельною водою, яка змиває весь бруд світського життя.

Дата добавления: 2015-12-08