Багато зусиль і праці покладено у вивчення, розшифрування, упорядкування матеріалів одним з найбільших дослідників давньоруської церковної співоцької традиції М. Успенським. Але все це подається під кутом зору росіянина, що вибудовує всю панораму у співставленні лише з російською народною творчістю, не задаючи українського пласта. Таке однобоке вивчення дає відповідні результати.
В радянський період, коли без марксистсько-ленінської ідеології не могло бути жодної науки, тим більше – історичної, розробка теми викривлювалась по-перше атеїстичним потрактуванням висвітлюваної теми, по-друге – класовим підходом.
Подача християнської релігії, як звичайної ідеології, (а метастази цієї хвороби ми відчуваємо і сьогодні) – атеїсти ж і не могли інакше її бачити, призводить до цілого ряду перекривлень. Так була прищеплена в суспільстві думка про насильницьке насадження християнства (хоча документальних підтверджень не приводиться). Як аргумент – наголошується на прірві між злиднями простого люду і розкішшю церкви. Насправді ж релігійній людині ніколи не прийде в голову порівнювати своє помешкання з Церквою – Домом Господнім в силу не співставимості таких речей.
Сакральна музика в самих своїх витоках, шляху розвитку у всіх наступних стадіях – прослідкованих, виявлених, вивчених і науково обгрунтованих є чи не найглибшим свідченням – віддзеркаленням внутрішнього /ДУХОВНОГО/, що константно присутнє в історичному процесі творення людини /в даному конкретному випадку – українця. /
Маючи опорною точкою поступовість і органічність входження християнства в слов’янську ментальність, а отже тривкість і відпорність до зовнішніх спроб деформацій-руйнувань, розглянемо власне джерела творення у найширшому розумінні, поступове проникнення, а точніше освоєння християнського ритуалу-обряду в самому процесі творення /на протязі майже цілого тисячоліття / у поєднанні з осяйною зрозумілістю Євангелія. Отже, точкою відліку ми беремо ВСЕОХОПНІСТЬ-УНІВЕРСАЛЬНІСТЬ самого джерела – духовної платформи нашої нинішньої цивілізації – ЄВАНГЕЛІЯ. Власне з цього зерна, що впало у праслов’янський грунт /Мт.13, 1 - 13, 9/ і виросло те, що ми маємо на сьогодні.
Усвідомлення свого місця в природному середовищі, гідного людини, проходило мутаційним шляхом. Євангеліє – як універсальний шлях в побудові Царства Небесного – Досконалості і Гармонії у всьому – перш за все в духовному світі індивідуума – в його проекції до зовнішнього середовища, а відтак у всіх інших сферах людської діяльності.
Попри всі досягнення людства в останні сторіччя в сфері підвищення матеріального добробуту, котрі стали найбільш відчутним підсилюючим фактором /починаючи від теорії Дарвіна/ для відкочення його /людства/ в бік ідоловірства /поклоніння золотому тельцю – грошам, laisser-faire* - як метод, а відтак – повна зміна орієнтації в питанні ОБ’ЄКТА віри /, незмінним лишається Господнє Одкровення про призначення людини, а останні події лише підтверджують його. Причини того, що нині в цьому питанні "за деревами ми не бачимо лісу" не являється предметом нашого дослідження, але входить, як факторологічний чинник у простеженні шляху /і власне нинішньої ситуації/ в сфері сакральної музики. Власне в результаті такого напрямку в розвитку суспільної думки, впливу цієї думки на індивідуальну свідомість ми маємо теперішній стан музичний.
Але повернемось до витоків. В процесі розвитку суспільної свідомості язичництво являлось тормозом.32 Той період в історії племен, що населяли території сучасної України, завершився колосальним скачком – офіційним прийняттям християнства і, як один з результатів, – усвідомленням себе – ідентифікацією як народу, що має одного Отця і, постійно перебуваючи у Його присутності, має можливість "одними устами, одним серцем славити і оспівувати пречесне й величне їм’я... Отця і Сина і Святого Духа" / з Літургії св. Іоанна Златоуста /. Освячення Київського князівського престолу цілком логічно сприймається у контексті хрещення народу Київської Русі. З даного моменту, скільки б / узалежнено від людського фактора – недосконалості і егоїстичності / не відбувалось змін у суспільстві / і то здавалось би трагічних і безповоротних /, ця духовна відчутність єдності-братерства була головною в становленні нації.
Загальною стала думка про те, що християнство, як релігія, сприяло зміцненню Київської Русі. Головна увага при цьому зосереджується на міжнародному державному авторитеті, зміцненні Київського трону. Все це справедливо. Але ми зупинимось зовсім на іншому аспекті.
Згадаймо ту частину історії, що характеризується як період князівських міжусобиць та й інші не менш напружені моменти. Назагал весь історичний шлях – шлях випробувань і стверджень. Християнський чинник являвся основною силою, що дозволила зберегтися, розвинутись і зрештою ствердитись на своїх теренах нації, як українській.
Якщо розглянутися доокола, то побачимо, що зрештою і інші теперішні /візьмемо для прикладу слов’янські/ нації мали подібні язичницькі вірування. З прийняттям християнства починається процес викристалізації націй. На нашу думку серед інших чинників різного порядку / економічних, політичних, географічних і ін. /має місце – і визначне, але мало досліджене, чинник спільного, загального, закладеного в характері особистості /, що в свою чергу виріс на спільному грунті суспільних відносин/, відношення-ставлення до місця /позиції/ особи в середовищі активного релігійного життя. Сама природа Євангелія, як основи християнського вірування,–чинник до дії. "Гадаєте, що Я прийшов мир дати на землі!? Ні бо, кажу вам, але розділ... " /Єв. Лк.12,51/. І в цьому сенсі можна розглядати всю подальшу історію Західної цивілізації, бо в кожному конкретному випадку можна зрештою знайти як ціль /чи оправдання/ експлуатацію псевдо-християнської ідеї "удосконалення", а в результаті – насильства /хрестові походи, війни/33. Чому псевдо? Тому що в своєму правдивому джерелі християнство визнає насильство тільки по відношенню до виправлення власної недосконалості /гріхів/. Ця Божественна простота в світлі /чи темряві?/ егоїстичної людської природи, підкріпленої матеріальними фундаціями і спритним розумом дала багатющий історичний розвій.
Але вернемось на терени пра-українські. Що спільного було для всіх племен, що населяли ці землі?. Звичайно ж основа життєдіяльності – землеробство. За сухими словами – цілий багатий, як сама природа, на яку спрямована діяльність, світ. Недаремно великий знавець народної творчості Б.Барток на початку минулого століття писав що, якщо загине народна творчість, то “... на місці її залишиться пустка – місце скидання сміття лжекультури міста". 34
Унікальність української нації – в її майже суцільній селянській стихії. В цьому її сила і одночасно – слабкість. Органічність входження досконалості природного середовища в життя праукраїнців злилось з формою втілення християнства як релігії у Візантійському обряді....Абсолютна досконалість форми і змісту35 найвищих зразків досягнень народного музичного генію став тим грунтом, на якому засівався новий світогляд.
В джерелах сакральної музики дослідники вчувають праматірну основу народної творчості. М. Грінченко пише, що церковний спів існував задовго до офіційного прийняття християнства.36 Д.Разумовський у книзі "Церковное пение в России" пише: "Порівняння грецького і нашого розспіву говорить тільки про їхню різницю”37. С.Смоленський приходить до висновку, що церковний спів /знаменний/ – національний зі свого походження38. А.П.Маценко виводить шлях форм співу "не з Візантії через Болгарію чи через Афон, а з Близького Сходу сухими й водними шляхами зовсім певно з Єрусалиму й Антіохії",39 а вже через 2 сторінки він же пише:"Візантія з своєю культурою стала виховницею західних народів”.40
Українською бачить сакральну музику Візантійського обряду і Ол. Кошиць. 41
Враховуючи фактор притягальності нищого рівня культури до вищого / Дж.Тойнбі/ при можливості їхнього контакту, /а даний факт заперечити не можемо/, схиляємось до думки про запозичення ФОРМ – як основного носія культурного розвою при збереженні ІНТОНАЦІЙНОЇ слов’янської ідентичності – як незаперечного носія ментальності народу. 42
В даному руслі цікава розвідка Meillet, що її приводить Б.Асаф’єв: “..имманентные свойства музыки только вырабатывают те или иные возможности, но тем, что способствует или препятствует осуществлению и действию этих возможностей... /является – Л. Л. / – структура общества". 43
А виробничі відносини /у виразі структури суспільства/ вирізняють праукраїнців серед інших народів зокрема консерватизмом цих відносин, опертому на їхній специфіці – залежності винятково від природного середовища. Отже ці іманентні властивості зазнали щонайменшого впливу в часовому історичному проміжку від часів поступового засвоєння християнського вірування і аж до "експортування" науки, що була невіддільною в ті часи від релігії – ідеології у найвищих своїх тогочасних досягненнях, на Північ, у Московське царство з наступним поверненням у формі поступового і планомірного нищення праоснов з необхідності введення нової імперської ідеології з усіма її законами і закономірностями.
Час офіційного прийняття християнства на Русі – це точка перетину двох шляхів: довгого, складного, з всебічним наповненням і відшліфуванням у співвідношенні змісту і форми християнського вірування в його Візантійському варіанті і, так би мовити, дитинно не дозрілому, а відтак не переобтяженому минулим досвідом в царині духовно-світоглядного світосприйняття, шляху східно-слов’янських ще донедавна племен, що об’єднались в одну міцну державу. Це нове відчуття масштабів територіальних і кількісних також готувало ґрунт для сприйняття нових духовних цінностей. 44
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 49 | Нарушение авторских прав