Насіння, що впало у підготовлений грунт.

Б.А.Рибаков вказує на активне пожвавлення торгівельного, а відтак і культурного обміну в Причорномор’ї в ІІ–IV ст., що пов’язано зі значним розширенням володінь Римської імперії її імператором Траяном /98-117 рр./1.

Прокопій Кесарійський /між 490–562 рр. /пише:"... гуни, склавини і анти майже щорічно роблять набіги на Іларик і Фракію"2.

Cпостерігається проникнення на територію Візантійської імперії праслов’ян, як з загарбницькою ціллю, так і в якості воїнів-найманців. В результаті військових походів на теренах пра-України з’являються християни-раби, захоплені в полон.

Торгівля, що завжди була одним із засобів для культурного взаємообміну між країнами, народностями, в даному випадку також виконує свою функцію. Як результат маємо велику кількість свідчень цього обміну в предметах археологічних розкопок Причорноморської степової зони.

В 1955 році Е.А.Симонович в роботі "Памятники черняховской культуры степного Поднепровья" вперше подав думку про розповсюдження християнства серед черняховських племен3. Пізніше вона була розвинута Бараном В.Д., Винокуром І.С., Махно Е.В.

Для підтвердження раннього проникнення християнства в географічні широти праслов’ян не можна не врахувати ще такого аргументу, як факт використання північного Причорноморря в якості місця висилки ортодоксів під час періоду іконоборства /сер.VІІІ cn/-843 р./. Такі постаті як Степан Сурожський без сумніву справили вплив на оточуюче середовище силою свого духу, що вилився в жертвенному служінні Вірі. На підтвердження тези раннього розповсюдження християнства на Кримському п-ві подаю виписку із “Сборника греческих подписей христианских времен Южной России”4:

№ 51 В 4 милях від Бахчисараю житель Бахчисараю під звалищем сміття знайшов печерну церкву. На табличці під усипальницею розібрали напис: "викопана могила сія по моєму бажанню... Розширення зроблено від раба Божого благочестивішого Мануїла”. За палеологічними ознаками може бути віднесена до ІХ-Х ст. Р.Х.

№ 69 Надгробок преподобного Нікіти, ігумена монастиря св. Апостолів /906 р. Р.Х./ – Партеніт – біля підніжжя Аюдагу.

№ 72 Надгробок християнських часів не пізніше VІІІ-ІХ ст. Р. Х.

Алушта.

№ 84 Біля Керчі в січні 1895 року відкрита друга християнська катакомба – не пізніше V ст. Р.Х.

№ 86 Надгробний пам’ятник Евсевію диякону, що відноситься до 436 року Р.Х.

№ 90 Надгробна плита на Глинищі /біля Керчі/:Здесь лежит раб Божий Генней /VІ-VІІ ст. Р.Х./

№ 94 Колона з написом:"Тут лежить раб Божий Киріак, син Георгія, внук Виндира. Упокоївся місяця іюня /індикта 10-го, в літо від Адама 6265”*./

№ 98 Камінь, найдений біля Тамані. Напис часів Юстиніана І /685-692 рр./.

№ 99 Напис на плиті VІ ст. /590 р. /.Н а честь владики Маврикія.

№ 101 Про пам’ять і упокоєння р. Б. Ідонія. Виходячи з відсутності вказівки на рік можна припустити, що напис відноситься по ранніх візантійських часів.

№ 106 “Спаси, Спасе, раба Твого Димитрія"

№ 114 Чаша євхаристійна з катакомбів / бл. ІV ст. /

Християнство проникає завдяки місійній діяльності. Архиєпископ Макарій виводить початок скіфської єпархії, називаючи 12 єпископів, від останньої чверті ІІІ століття до Собору 553 р.5.

Згадки про поширення християнства в землях антів, склавінів, скіфів – наших пращурів, знаходимо у Іпполіта Римського / ІІІст. /, Евсевія Кесарійського – ІV ст. /, Евхерія Ліонського /кінець ІV - поч. V ст../, Епифанія Кіпрського / VІІІ ст../6

Квінт Септимій Флорент Тертулліан / бл.160-203 рр./ серед народів, котрі прийняли Христа, поряд з даками і германцями називає скіфів і сарматів. 7

Ульфіла – готський єпископ – переклав Євангеліє на готську мову /готи в ІV ст. офіційно прийняли християнство.8/ Брайчевський, зсилаючись на Іоанна Златоуста, пише, що в ІV – поч. V ст. цілком звичним і поширеним було тлумачення Біблії варварськими мовами.9

Чим далі в глибину віків опускаємось з бажанням знайти відповіді на безліч питань, що постають у зв’язку з цілою низкою не зрозумілих сучасній людині – зокрема дослідникові – явищ, тим більше замість відповідей – виникає запитань.

Можливо причиною цього є насильницьке відірвання наукової думки від духовного праджерела. Атрофуванням якоїсь дуже важливої /ще до кінця не визначеної/ частини людського єства відгукнулось таке насильництво. Немічні спроби "навернення" до релігії пращурів /дохристиянські вірування/"... то скорше емоційна реактивність свідомості, відчаєної тим, що стільки віків перебувала Україна в рабстві... "10.

Цілком справедливим є твердження, що нова релігія /християнство/ "не одразу прижилась", але викликає сумніви радикальний присуд, "що була тоді чужою народові". 11

Якщо виходити з позиції, що "мыслящий в сфере нравственности дух и снимает в себе ту конечность, которой он как народный дух отмечен в своем государстве и в его преходящих интересах, в системе законов и нравов, тем самым доводя себя до знания самого себя в существенных чертах своей природы"...12 Іншими словами: дух народу "дозрів” - визрів внутрішньо, "“поскольку... он /народний дух - Л.Л. / входит во всемирную историю, события которой являют собой диалектику отдельных народных духов... "13, тож абсолютно не доводиться говорити про якусь протиприродність чи антагонізм у явищі вживлення, проростання, а відтак – в доброму розумінні насадженні, а ще можна сказати – надщепленні християнства на праслов’янськім ґрунті.

Життя в природі, як цілком закономірне для народності, що самим своїм існуванням їй завдячує, відклало неабиякий відбиток і на характері індивідуумів, і на формах співжиття як в суспільстві, так і в родині. Але не варта впадати в крайнощі і уявляти собі наших пращурів такими собі безневинними "дітьми природи". З цього приводу треба нагадати про ті безперервні локальні війни, що супроводжують як явище мало не тривіальне всю нашу давню історію.

Та на одній з них варто зупинитись: мова йде про зумисне НЕ ВЗЯТТЯ Константинополя 18 червня 860 року при повному сприянні обставин для переможного завершення облоги. Цілком атеїстичне сприйняття причини такого здавалося б абсолютно не виправданого вчинку відносить його в розряд не зрозумілих. Те, що імператор під загрозою смертельної небезпеки не спричинявся до жодних фізичних дій, а цілу ніч молився за відвернення небезпеки, свідчить про рівень життя у ВІРІ в даний момент у даного імператора. Знати про силу молитви, відчувши її у своєму житті, може лише людина, віруюча de facto і тому це цілком переконливий аргумент лише для певної частини людства. В даному випадку видається не маловажним, що “...славяне увидели, ощутили новый для них мир, несравненно более высокой культуры"14, а ще варт додати – незрівняної сили віри.

Продовжуючи лінію дослідження готовності слов’янського грунту для сприйняття християнства звернемось до історичних документів.

На післягунський період / Vст. / припадає розквіт Антського царства. Почався широкомаштабний рух за Дунай, що "призвело к тотальной славянизации балканских владений Византии".15 Брайчевський дає матеріалістичне обґрунтування явища16. Ми ж схиляємось до більш охопної в потрактуванні суспільних (в історичному розгортанні) процесів теорії притягальності високорозвинутої цивілізації для варварських племен. /Дж.Тойнбі/ 17, котра включає світоглядно-релігійний аспект.

60 років /568-635/ слов’яно-аварських війн дали край існуванню Антського царства і в З0-ті роки VІІ ст. починає формуватись більш широке політичне об’єднання – Русь.

Вперше назва "Русь" з’явилась у Псевдо-Захарії в "Церковній історії” –

він пише про народ, котрий знаходиться на північ від Приазов’я і ВІДЗНАЧАЄТЬСЯ СИЛОЮ І ВОЙОВНИЧІСТЮ. 18

М.Ю.Брайчевський слушно зауважує, що крах Римської імперії призупинив поширення християнства, тому у слов’ян VІ-VІІ ст. -"своеобразное сочетание христианства с местными языческими представлениями" / Прокопій Кесарійський - між 490 і 507 - після 562 рр.19/. Зсилаючись на свідоцтва Іоанна Нікіутського Брайчевський подає версію про походження засновника Києва /Кия/ з Підкарпаття. 20

До початку ІХ ст. утворюється держава Київська Русь. Народ, що її складає, починає усвідомлювати цінність таких не матеріальних факторів, як спільність мови, відчуття єдності народу, загальної культури.

"... Поступ до самовизначення – це критерій розвитку"21. Поступово, цілком природно і закономірно виступає засвоєння русичами релігії вищого порядку – власне християнства у Візантійському обряді.

Візантійський патріарх Фотій в "Окружному посланні" пише:"И до такой стенени в них /русичів – Л.Л. / разыгралось желание и ревность веры, что приняли епископа и лобызают верования християн с великими усердиями и ревностью" 22.

Йдеться про епізод після НЕ ВЗЯТТЯ Константинополя князем Аскольдом у 860 році. На нинішній день історики Брайчевський, Школьський, Сахаров, Толочко одностайні у прийнятті часу відліку прийняття християнства на княжеському рівні – в особі князя Аскольда. Розвиток наступних подій – аж до 988 року – час боротьби між вчорашнім, закріпленим у свідомості і підкріпленим чисто людським фактором особистісних інтересів і завтрашнім – у змаганні до загально-суспільних поступів через усвідомлення ВАРТОСТІ ОСОБИ В ХРИСТИЯНСЬКОМУ ІДЕАЛІ.

Розглядаючи християнство з даних позицій можна зрозуміти той поступ, що мав місце в перетворенні /внутрішньому перш за все/ людини з дохристиянського "дитяти природи" у "дитя Боже" – з витікаючими звідси всіма законами і правилами. Тут можна говорити про язичество і християнство, як про "две принципиально разные ступени в умственном развитии восточного славянства”, але спірним виглядає твердження, що це явище "продиктовано переломом в сфере социально-экономического развития".23 Цей примат матеріального, що, при всій, не підтвердженій вчинками, декларативній духовності нині – підкреслюю – ЗДАВАЛОСЬ БИ! – панує у світі і /також досить ілюзорно/ намагається встановити свої закони, які загалом є черговим кроком назад у всезагальному поступі людства на шляху до Respublica Christiana24.

Дещо упередженим з позицій досягнутих швидкостей, можливостей переміщень по наземних, а також повітряних трасах, видається нинішнє потрактування і самого способу життя наших предків. Нема підстав вважати його /цей спосіб/ чимось усталеним, аморфним і тим більше відірваним від всезагальної історії.25

На поч. Х1 ст. Тітмар пише про 400 храмів у столиці Русі.26 Отже: християнство, як світоглядна система, що дуже поступово в часі /від перших сторіч Р.Х. / і в географічному просторі /з півдня на північ/ опанувала слов’янською стихією. В цьому опануванні можна бачити і явище мімезису, але в результаті глибинних перетворень у СВІДОМОСТІ, що проходили через випробування-досвіди історичного процесу, постає нинішній українець. Велична система Візантійського обряду супроводжує його, а точніше – тримає його в певному “ полі” на цьому шляху, на протязі багатьох століть до недавнього часу.

Музика в системі Візантійського обряду - це той “шлях” /поряд з логічним сприйняттям/, яким долалось "земне притяжіння душі"27 і відкривались можливості поєднання спілкування в позачасовому вимірі в устремлінні до досконалості уособленій в Господі з необхідною для людини віддушиною всепрощення.

Створення власної музичної мови28 – як відзеркалення витворення особливістності внутрішнього світу українця – цей процес безперервний і проходить у контексті загальносвітової історії, дедалі більше зазнаючи інтеграційних процесів.

Якщо звернемось до давніх фольклорних джерел, то побачимо, що, виходячи з особливостей давнього світовідчуття, "їх провідна ідея – се служіння правлячим доохресним світом силам... се ідея повелівання, керування тими силами або забезпечення себе від їх недобрих впливів певними засобами".29 “М.Грушевський... вважає, що найбільша вага в ритуалах давнього періоду лежить не в текстах і не в піснях, а в самому хороводі, в русі...”30. У О.Цалай-Якименко в характеристиці греко-візантійської монодії знаходимо, що вона "грунтується... значною мірою на пластиці хореї, традиційній ше з античності, тобто на синтезі руху – слова – мелосу". А "наша вітчизняна монодія виростає з розспівної декламації, має глибинну вокально-дихальну природу”31.

У цьомі співставленні відчувається поступ світогляду, що впливає і сам сприймає вплив від чинників іманенто присутніх в самій природі слов’янського музично-чуттєвого первня.

Таким чином ми наблизились до відповіді на запитання: чи є запозиченою у Візантії музична частина обряду, а чи це витвір слов’янського духу?

Дата добавления: 2015-12-08