Фінансовий інжинірінг.

фінансовий інжиніринг — це цілеспрямоване розроблення та реа­лізація нових фінансових інструментів та/або нових фінансових технологій, а також творчий пошук нових підходів до вирішення фінансових проблем за допомогою уже відомих фінансових інстру­ментів та технологій. Можна сказати, що фінансовий інжиніринг допомагає банкам та іншим фінансовим посередникам оперативні­ше та ефективніше реагувати на зміни, що відбуваються у світі, в законодавстві та економіці конкретної країни, всередині конкретно­го суб'єкта господарювання.

Фінансовий інжиніринг, використовуючи резуль­тати фінансового аналізу, відповідний власний інструментарій та операційні схеми, а також власне розуміння проблеми, займається розробленням, конструюванням та реалізацією нових фінансових інструментів та/або технологій з метою розв'язання відповідних фі­нансових проблем.

В окремих випадках шляхи вирішення цих проблем мають одно­разовий характер, вони непридатні для повторного використання. Водночас може бути, що готове рішення фінансової проблеми має досить широке застосування, тобто може використовуватися знач­ною кількістю суб'єктів господарювання. Отже, кожний фінансовий інструмент чи схема повинні задовольняти конкретні потреби клієн­та, у більшості випадків схеми фінансового інжинірингу не можуть бути універсальними та уніфікованими.

З погляду практики фінансовий інжиніринг охоплює різні сфери економіки та напрями діяльності. Зокрема, відчутна роль фінансо­вого інжинірингу в торгівлі цінними паперами та похідними цінни­ми паперами, особливо при здійсненні арбітражу у часі.

У галузі корпоративних фінансів часто виникає потреба у фінан­совому інжинірингу для створення нових інструментів або техноло­гій захисту капіталів при здійсненні значних за обсягом комерційних операцій.

До проблем фінансового інжинірингу належать питання, що ви­никають при злитті або поглинанні підприємств. Прикладом такого фінансового інжинірингу можна назвати появу «проміжного» фі­нансування. При «проміжному» фінансуванні інвестиційний банк надає кредит групі викупу на строк, доки не буде організовано фі­нансування на стабільнішій основі. Надаючи такий кредит, інвести­ційний банк отримує не лише проценти, а й комісійні доходи за на­дання консультаційних та інших послуг. Водночас банк заінтересо­ваний у найскорішому поверненні кредиту, оскільки такий кредит є досить ризиковим.

Фінансовий інжиніринг відіграє значну роль в управлінні коротко­строковими та довгостроковими інвестиціями. Зокрема були розроб­лені та впроваджені в практику такі інструменти, як взаємні фонди грошового ринку, взаємні фонди та ринок РЕПО. Взаємні фонди гро­шового ринку продають свої паї дрібним інвесторам, а потім об'єд­нують кошти для наступного інвестування — так само, як і традиційні взаємні фонди. Різниця полягає в тому, що взаємні фонди грошового ринку інвестують кошти виключно в низькоризикові короткострокові інструменти грошового ринку. Дохід від цих інструментів потім роз­поділяється між пайовиками за відрахуванням невеликих комісійних. У більшості випадків вартість паю була постійною, дивіденди спла­чувалися часто, як правило щоденно, і переглядались щомісяця. По­тім взаємні фонди грошового ринку отримали можливість виписувати чеки, що ще більше підвищило їхню привабливість.

РЕПО — це операції з продажу та купівлі цінних паперів з різ­ними датами розрахунку. Зворотне РЕПО, або угода про купівлю цінних паперів із зворотним продажем, є дзеркальним відображен­ням РЕПО. Тобто, РЕПО та зворотне РЕПО — це фактично коротко­строкові кредити, забезпечені базисними цінними паперами, напри­клад державними цінними паперами. Вони використовуються для одержання короткострокового фінансування, інвестування коротко­строкових залишків готівки або одержання цінних паперів для ви­користання при «коротких» продажах.

Значна роль фінансового інжинірингу пов'язана з обслуговуван­ням населення. Тут можна назвати, зокрема, «нау»-рахунки, індиві­дуальні пенсійні рахунки.

Відчутну роль відіграє фінансовий інжиніринг у фінансуванні зов­нішньої торгівлі, залученні грошових ресурсів для інвестицій; покритті бюджетного дефіциту, зниженні бази оподаткування у клієнта, вклю­чаючи самі банки; сек'юритизації активів; управлінні ризиками тощо.

Застосування фінансового інжинірингу передбачає наявність у банків висококваліфікованих спеціалістів. Останні повинні мати відповідний рівень знань у галузях економічної та фінансової теорії, бухгалтерської та банківської справи, юриспруденції, математики, статистики та оподаткуванні, володіти мистецтвом моделювання. Крім того, необхідно знати комп'ютерну та телекомунікаційну тех­ніку, бути поінформованим про наявні, розроблені фінансові інст­рументи та схеми, розуміти, в який спосіб їх можна використати при вирішенні поставлених фінансових проблем.

Розроблення нових інструментів або схем фінансового інжині­рингу починається, як правило, з пошуку нових концептуальних ідей. Можливі два шляхи. При першому ідею нових інструментів та схем фінансового інжинірингу можуть висувати працівники банку. При другому — аналізується та узагальнюється ситуація в економі­ці, на ринку грошей, дії конкурентів, досліджуються потреби клієн­тів та зміни в законодавстві тощо.

Одержані в результаті пошуку дані, ідеї, проекти схем та інстру­менти банку необхідно оцінити, зокрема, з погляду:

— відповідності стратегії і тактиці банку;

— впливу ідеї на потенційну конкурентоспроможність банку і його клієнта;

— відповідності ідеї потребам, які існують у клієнтів банку, та можливостям самого банку;

— впливу, який може справити реалізація схеми фінансового інжинірингу, на активи та пасиви банку, його ліквідність та плато­спроможність;

— економічної ефективності схеми фінансового інжинірингу як для банку, так і для інших учасників цієї схеми;

— перспективності використання схеми фінансового інжині­рингу у майбутньому для інших клієнтів;

— впливу реалізації схеми фінансового інжинірингу на роботу окремих підрозділів банку;

— доцільності взяття банком на себе відповідних видів ризику, способам їх зменшення.

Розвиток фінансового інжинірингу зумовлений низкою факторів, які умовно можна поділити на дві групи: екзогенні, що діють ззовні відносно фірми, та ендогенні, що є внутрішніми відносно неї і які вона частково може контролювати.

До екзогенних факторів відносять зокрема: мінливість ціни; за­гальну глобалізацію ринків; податкові асиметрії; досягнення науки і технології; досягнення економічної та фінансової теорії; зміни в ре­гулюючому законодавстві; посилення конкуренції; зниження операційних витрат тощо.

Ендогенні фактори включають в себе такі, як потреби в ліквідно­сті, несхильність акціонерів і менеджерів до ризику, розбіжності в інтересах власників і менеджерів, розрив між високим рівнем професіоналізму керуючих інвестиціями та поверхневим рівнем підго­товки старшого персоналу.

Дата добавления: 2015-12-08