Площинний змив і струменева ерозія.

Дощові води, а також води, що утворюються за рахунок танення снігу й льоду, стікають по поверхні схилів у вигляді дрібних струминок. Жива сила таких струминок початково невелика. Тому на добре задернованих схидах дощові чи снігові води не можуть виконувати якоїсь помітної руйнівної роботи. Інша картина спостерігається на оголених схилах. Тут такі води легко змивають з поверхні продукти вивітрювання, починаючи з дрібних глинистих і пилуватих часток і до піщинок і дрібного щебеню; найдрібніші переносяться у зваженому стані, більші перекочуються водою. Такий процес називається площинним змивом або делювіальним процесом. Змиті з поверхні схилу частки відкладаються білля підніжжя або в нижній частині схилу, утворюючи делювіальні відклади, або делювій. Великі уламки породи переміщуються донизу не тільки живою силою струминок води, але й під впливом власної ваги. В цьому випадку біля підніжжя схилів утворюються змішані делювіально-гравітаційні відклади (вони відрізняються від звичайного делювію високим вмістом великоуламкового матеріалу).

Часто площинний змив відбувається на схилах, вкритих родючими грунтами, що призводить до їх руйнування і змивання. Такий процес називається площинною грунтовою ерозією. Під цим терміном зазвичай розуміють руйнівний вплив не тільки снігових і дощових вод, але й вітру. Тому говорять про водну грунтову ерозію і втрову грунтову ерозію.

Під час сильних злив на крутих довгих схилах окремі струмені об‘єднуються у маленькі струмки. Струмки прорізають на поверхні схилів невеликі рівчаки чи промоїни глибиною в декілька десятків сантиметрів. Таке явище називають струменевим розмивом або струменевою грунтовою ерозією. Грунтова ерозія може розвиватися на схилах, що перебувають у природному стані (тоді це нормальна або ж геологічна ерозія), або на змінених господарською діяльністю людини (тоді це прискорена або ексцесивна ерозія).

Швидкість розвитку грунтової ерозії залежить від рельєфу місцевості, інтенсивності випадання опадів і стійкості грунтів. Найбільшу стійкість відносно ерозії мають чорноземні родючі грунти, а інші грунти (каштанові та ін.) розмиваються значно легше. Найбільш інтенсивним змив грунтів буваєт у весняний період, коли грунти відтають з поверхні, а підстеляючий шар залишається мерзлим і відіграє роль водотриву. У цьому випадку верхній шар грунту при насиченні водою переходить у текучий, розріджений стан і місцями спливає у вигляді грязьових потоків.

У теплу пору року ерозія грунтів викликається дощами. При цьому особливо руйнівні наслідки спричинюють зливи. Змиваються не тільки тонкі частинки, а й великі грунтові агрегати. На розораних, незахищених рослинністю схилах утворюються чисельні промоїни і розмиви. Дуже сильні одноразові зливи можуть викликати таке ж сильне руйнування грунтового покриву, яке відбувається внаслідок періодичного стікання талих вод протягом 10-20 років. Тому зливне змивання становить собою найбільшу небезпеку.

Закономірності у розвитку процесу грунтової ерозії виявляються на підставі спеціальних польових обстежень. Тут повинні фіксуватися всі морфологічні чи інші ознаки, що вказують на характер і інтенсивність процесу ерозії (кількість і розміри промоїн після чергового дощу або сніготанення, відклади розмитого матеріалу у нижній частині схилів, наявність і розміри грязьових потоків і т.д.). Одночасно вивчається геологічна будова схилів, характер грунтового покриву, рельєф місцевості, рослинність і т.д.

Для наближеного кількісного обчислення розмірів грунтової ерозії застосовується розрахунок об‘єму промоїн, який припадає на одиницю поверхні землі. Для точніших оцінок застосовуються повторні нівелювання спеціально виділених для цієї мети дослідних майданчиків, розташованих у різних природних умовах. Основа боротьби з грунтовою ерозією – застосування спеціальних сівозмін, внесення в родючі шари грунтів органічних і мінеральних добрив, регулювання поверхневого стоку, створення полезахисних лісосмуг і т.п.

Дата добавления: 2015-10-30