ПЕРЕДМОВА
Порядкового номера книжка не має, отже перед вами перша частина «Дрейфу». Але це вже далеко не перша книжка цієї серії. Початок вона бере з 2005-го року.
Саме тоді, під впливом гоночної гри Need For Speed Underground та фільмів «Форсаж» на світ з’явилась маленька книжечка на 20 сторінок з, як мені тоді здавалось, гордою назвою «Дрейф». На той момент мені було лиш 11 років. Я давненько думав про написання такого твору («творю»-то я з 2001-го року), та якось, граючи Need For Speed Underground 2, я помітив, що їдучи за суперником я виконував, як там було написано «дрейфування»(drafting), тобто, ставав у повітряний мішок. Тоді я і зрозумів. Дрейф – назва мого майбутнього творіння.
Ясно, що не назвою однією живе книжка. Їй потрібен сюжет. Одинадцятирічного хлопця в сюжеті бойовика мало які деталі цікавлять. Тоді головною була кількість «м’яса» і драйву.
Після цього «Дрейф» надовго посів основне місце серед моїх книг.
В період з 2005 по 2007 роки вийшло 7 частин по 20-25 сторіночок.
В 2007-му році, коли мені виповнилось вже 13 років, і впевнено наближалось чотирнадцятиліття (такий вийшов «Мені тринадцятий минало») я вирішив, що серію треба перезапускати.
Перші книжечки були зовсім дитячими. Ні сюжету, ні читабельності, тому потреба в перезапуску стояла гостро.
Так і з’явилась «Дрейф: підривники», яка простяглась вже на 68 сторінок, що було помітним стрибком, порівняно з першим зразком. Та й сюжет став більш-менш адекватним.
Так вийшло 6 частин, остання з яких «Дрейф: Свій-чужий» з’явилась на світ взимку 2010-го року.
Та ще в процесі його написання стало зрозуміло - бути ще одному перезапуску, бо вчитись ще ой, як є чому.
Паралельно виходили інші твори, які тим чи іншим чином давали мені зрозуміти і оцінити свій рівень.
І ось, минуло три роки. Я вирішив знову взятись за серію, яка взагалі асоціюється з моїм життям. Це і є велика частина його. І я не впевнений, чи це останній перезапуск. Приємного читання.
Розділ 1
01.awakening
Майкл зрозумів, що він у поганому місці, як-тільки висунув голову з дверей. А отямився він взагалі в якомусь холодильнику. Металеві стіни, радіатори, коробки з якимось мотлохом на напівпорожніх стелажах. Ті, хто закинули його сюди, явно хотіли, щоб він тут і залишився. Та чому вони залишили двері відчиненими?
У голові Майкла по колу метушилась думка:"Де я? Як я сюди потрапив?". Він обережно вийшов з того холодильника і зачинив за собою двері. Ступивши кілька кроків, Майк почув, що з-під його кедів лунає звук, схожий на скрип, що змушувало його йти ще більш повільно та обережно. Просуваючись по цьому коридору, який нагадував коридор готелю (повсюди світльники на стінах, гарні шпалери, дерев'яна оббивка), Майкл помітив багато дверей, з яких в будь-який момент міг хтось вийти, і це сталось.
Двері праворуч відчинились і Майк миттю заховався за ними, бо відчинились вони якраз-таки в його бік. Під звуки свого напруженого серцебиття він почув наступний діалог:
- Просто, набереш мене пізніше. Мені вже набридло сперечатись. – Мовив грубий чоловічий голос.
Такий ж чоловічий голос, але більш знервований пролунав у відповідь.
- Я знаю, що для вас це означає, і просто попрошу вас не бентежитись.
- Домовились, я чекаю.
Почулись кроки. Один із тих чоловіків пішов вперед по коридору, інший, зачекавши пару секунд, що зіграло Майклу на руку, зачинив двері і залишився всередині.
Майк відпустив дихання і, проковтнувши слину, рушив далі по коридору. Він не бачив, куди пішов перший, бо попереду було Т-подібне перехрестя коридорів, та він ризикнув піти ліворуч, бо таблички показували, що вихід там. Майкл наче відчував, що йому дихають у спину. Хотілось пошвидше дістатись до того самого виходу. Раптом, прямо перед ним, по праву сторону коридору відчинились двері. Майк завмер. Хлопець, що вийшов звідти, побачивши його - завмер сам. Майкл впізнав його, розвернувся і побіг в протилежний бік, тим самим, віддаляючись від омріяного виходу. Хлопець кинувся за ним.
02. run for your life
- Ану стій, сучий сину!
Та втікач не мав наміру зупинятись. Кінець коридору попереду, одне радує – відчинене назовні вікно. Ну, як, радує? Краще, ніж нічого. Майкл бачить, що з вікна видно сусідній дах, висота невелика, можна ризикнути. Він набирає розгін і стрибає у вікно, виносячи собою вже злегка трухляву стулку. Приземлившись на сусідній дах він чує, як б’ється скло з неї позад нього. Він звівся на ноги, озирнувся. Той хлопець ще секунду спостерігав за ним, після чого швиденько побіг назад, до виходу.
Майк зрозумів, що часу на роздуми в нього немає. Він відразу спустився по першій-ліпшій пожежній драбині. Озирнувшись, побачив, що його темно-синій тюнингований мітсубісі лан сер ево 9 стоїть біля будинку, з якого йому щойно доводилось феєрично «вилетіти». Майк опустив руку в кишеню і відчув, що ключі від машини на місці. «Чому вони їх залишили?» - не міг він второпати.
Та не маючи часу на роздуми, він кинувся до машини, відчинив її, буквально «залетів» всередину, зачинив двері, завів, увімкнув передачу, вдарив по педалі акселератора, внаслідок чого лансер, видавши хижий рик, зірвався з місця, залишивши лише слід від покришок на асфальті.
Та Майк, потроху розуміючи, що відбувається, знав, що йому не дадуть так просто піти. Позад лансера показався чорний додж чарджер SRT8. Майкл втис педаль, перемкнувся на наступну передачу і пішов уперед. Поворот праворуч. На міських вуличках вертлявий японець явно вигравав у потужного, але неповороткого американця, внаслідок чого мітсубісі вже після другого повороту скинула хвіст.
Майкл зрозумів, що діла так не буде. Він вдарив руками по керму
- Чорт!
Йому не вперше втікати, та й взагалі, потрапляти в екстремальні ситуації. Але руки все одно тремтіли. Тепер він розумів, що вдома відсидітись не вийде. Тому треба робити щось кардинальне…
Вже через півгодини він активно збирав речі. Все, що бачив, просто згортав у мішки. Часу на роздуми не було зовсім. Потрібно лише вибрати інше місто. Майк дістав телефон і набрав знайомого з іншого міста, який підписаний, як Бен.
- Здоров, Бене, як життя?
- Господи, хлопче, я не чув тебе вже сотню років.
- Боюсь, тобі й побачити мене доведеться.
- Ти приїдеш до Лейсонера?1
- Тобі не потрібна пара зайвих рук у майстерні?
- Для тебе місце завжди знайдеться.
- Тоді, готуйся мене зустрічати.
_________________
1. Лейсонер Сіті – вигадане автором місто на півдні Сполучених штатів Америки.
Розділ 2
НОВЕ МІСТО – НОВІ ПРАВИЛА
Сонце поволі опускалось за обрій, коли Майкл вже покидав рідний Детройт і прямував на південь країни – до Лейсонер Сіті. Він не нісся, як божевільний, проте рухався, все ж, у прискореному темпі.
Майк не встиг з усіма попрощатись, але це і не потрібно. Нехай краще думають, що він зник безвісти. Так, люди, які його «закрили» не дізнаються, куди саме він зник.
Часу на перепочинок не було. Майк зупиняв машину лише на заправках. А надворі вже сутеніло. Довга дорога втомлювала. Трохи хотілося спати. Майк не знав, скільки він провалявся без свідомості тоді, в тому холодильнику. На шляху Майкла супроводжувала лиш музика, яка не давала йому заснути і втратити темп.
Вже за сотню кілометрів від Лейсонер Сіті Майка поборола втома, і він все ж вирішив поспати. Він з’їхав з дороги, заглушив двигун, розклав сидіння і майже миттю заснув. У салоні постала спокійна атмосфера. За вікном – нічна тиша, яку порушували лишень проїжджаючі машини. Природа ж мовчала. Одним лиш цвіркунам не спалось.
Розбудив Майкла стук по вікну машини. За ним він побачив полісмена. Майк опустив вікно.
- Сер, з вами все гаразд?
- Так, - протерши очі відповів він.
- Ми побачили машину обабіч дороги, подумали, що вона може бути покинута.
- Ні, я просто втомився в дорозі і спав. Чи ви хочете, щоб я сонним їхав?
- Можна ваші документи?
Майкл простягнув документи. Офіцер, розглядаючи їх запитав:
- Куди прямуєте?
- До Лейсонер Сіті.
- Майкл Рід, Детройт? Що ж, вітаємо у штаті Санленсер. – Віддав документи
Ближче до опівдня Майкл дістався до майстерні Бена. Він зайшов всередину і відразу за прилавком побачив самого, власне, Бена. Це був невисокий, міцний чолов’яга з татуюванням на обох руках і короткою стрижкою. Типовий механік з салону тюнингованих запчастин.
- Здоров, старий, як ти?
- Привіт, Майк. Добре. А сам ти як?
- Треба було мені з тобою з Детройту втікати. Тепер я переїжджаю сюди, і влаштовуюсь до тебе на роботу. Я ж влаштовуюсь? – Запитав Майк з ідіотською посмішкою і очима, які просто благали.
- Ну, мені якраз електронник потрібен. Знаю, в тебе з цим все добре.
- Дякую, Бене. Ато мені капець, як потрібні гроші. Треба ж якось тут облаштуватись.
- Чому ти покинув Детройт?
- Я зробив дещо таке, через що я краще зникну безвісти для одних людей.
- У мене через це проблем не буде?
- Це лише моя особиста справа, тож не переймайся.
- Гаразд, повірю тобі на слово.
- Дякую, чуваче. Ти мене дуже виручив. І ще одне: можу я переночувати тут? Мені ще й немає за що знімати кімнату?
- Що ж ти так, без грошей зовсім?
- Так сталось, на жаль.
- Як скажеш… Можеш переночувати в гаражі. Там є ліжко.
- Ще раз дуже тобі дякую.
Майк вийшов з майстерні і попрямував по вулицях в пошуках найближчого банкомату. Знайшовши його він перевірив рахунок. На картці лежало кілька доларів.
- Трясця. Я ж банкрут. – Промовив він.
Майкл швидко розвернувся і випадково гепнувся в хлопця, що позад нього підходив до банкомату. В того аж телефон з рук випав. Майк швиденько підняв мобільник і віддав його.
- Пробач, чуваче.
- Та нічого.
- Телефон в нормі?
- Так, наче.
Раптом Майк побачив позад того хлопця золотисту тюнинговану тойоту супру JZA80.
- Ей, це твоя машина?
- Моя.
- Береш участь у перегонах?
- Ні. Яке тобі діло?
- Гаразд, зробимо по-іншому. Мене звати Майк. Он моя машина. – Показує на свій лансер, що стоїть у парі десятків метрів від них, протягує хлопцю руку.
- Браян. – Потискає руку. – Іноді ганяю, якщо мамі не розкажеш.
- Скажи, де тут проводяться перегони і ми забудемо одне про одного.
Браян на мить задумався.
- Ну, район ти обрав правильно, а вночі все й сам знайдеш. Може, побачимось.
Він розвернувся і пішов до своєї машини. Майкл попрямував до своєї. Було ясно, чим він займеться ввечері.
03. destroid – put it down
Коли сонце зайшло, Майк відправився до Стаутона – району, де повинні були проводитись перегони. Проти сам цей район був порожнім. У голові відразу проскочила думка, що його «кинули». Та, минувши лиш пару кварталів він побачив те, що хотів побачити – дорогу перекривала тюнингована хонда сівік. За нею виднілась уся вечірка. У Майкла дух перехопило. Він наче додому потрапив.
Вся вулиця, увесь квартал був заповнений тюнингованими автомобілями і людьми з палаючими очима, людьми, котрі прийшли сюди за гострими відчуттями, новими знайомствами, а головне – щоб втамувати свою жагу швидкості.
Майк знайшов вільну прогалину в натовпі та швиденько припаркував там машину. Він сидів всередині, тримався за кермо і роздивлявся навколо. Він чітко усвідомлював, що зараз тут він сам, адже у цьому місті окрім Бена його ніхто й не знає. А перше враження хотілось залишити хороше Тож потрібно добре зарекомендувати себе. Майк покинув машину і пішов вглиб натовпу, адже саме там десь повинні організовувати заїзд.
Так і було. В центрі тусовки був невеликий вільний майданчик. Таке-собі коло, по контуру якого стояли люди і декілька машин.
Майкл підійшов поближче і став у «першому ряду». Кілька хвилин він спостерігав за тим, як якийсь лисий хлопець з приспущеними джинсами ходив довкола і розпитував про щось в усіх. Врешті-решт, він підійшов і до Майкла.
- Тут є хтось в категорії 350-500 коней?
Почулися відгуки. Майк і сам сказав:
- Я!
Так, як він був найближче, то той хлопець в нього ж першого і запитав:
- Як тебе звати?
- Майк.
- А машина? – Окинувши його зверхнім поглядом, запитав той.
- Трохи позаду. Мітсубісі лансер ево дев’ять. Чотириста сорок коней.
Хлопець на секунду «завис», не зводячи з Майкла очей, після чого сказав:
- Гаразд. Ти у грі. З тебе штука.
- Тут невелика проблема. Я зараз банкрут, але я можу поставити машину.
У лисого очі ледь не повилазили з орбіт.
- Отой лансер? Ти божевільний? Без нічого ж можеш залишитись. Хлопці серйозні!
- Вибору немає.
Майк дістав з кишені рожевий талон і віддав його хлопцю у простягнуту руку.
Він, уже було, розвернувся іти до машини, як хлопець зупинив його, гукнувши вслід:
- А де старт, ти знаєш?
- Ну, думаю, тут. – Не розвертаючись, відповів Майк.
- Правильно думаєш. Ну давай, підкатуй.
Майкл сів у свою машину. За хвилину натовп з дороги розігнали і учасники гонки попрямували до стартової лінії. Натерті до блиску аеродинамічні кузови сяяли, відображаючи нічне місто. Для цих людей рев їх прокачених моторів був схожий на муркотіння кішки.
Так місце на стартовій лінії зайняли чотири машини – червоний мітсубісі екліпс GSX ’99, сірий форд мустанг GT ’10, золотиста тойота супра, яку Майкл відразу впізнав – машина його нового знайомого, Браяна, і темно-синій мітсубісі лансер ево 9 самого вже Майка.
Звичайно, він дещо хвилювався. Це перші перегони за останній час, та й перші перегони у цьому місті.
У центральну консоль Майклового лансера було вбудовано сенсорний дисплей, який за допомогою бортового комп’ютера моніторив системи автомобіля. Майк підготував до запуску систему закису азоту1. Він знав, що вона йому знадобиться.
На середину стартової лінії вийшла дівчина. Вона по черзі показала пальцем на кожну з чотирьох машин, таким чином питаючи, чи готові вони, на що від усіх отримала схвальний відгук у вигляді мигання фар.
Дівчина підняла руки догори. Почулись агресивні ревіння двигунів, що набирали обертів перед стартом. І, як тільки вона різко опустила руки позад себе, пролунали клацання коробок передач, які майже синхронно увімкнулись на першу. З-під коліс полетів дим, а самі машини в шаленому кидку зірвались з місць. На старті _______________________
1. Закис азоту – газ (N20), який використовується у автоспорті, як підсилювач горіння і забезпечує миттєвий, але короткочасний приріст потужності двигуна. Внаслідок чого і прискорення
вперед вирвався Майк, за ним – гонщик на екліпсі, далі Браян, а останнім, хоч і дуже близько тримався хлопець на мустангу.
Траса являла собою пряму, довжиною в милю. Такий-от великий драг. Майкл витискав усе, але мустанг стрімко обігнав і Браяна, і екліпс, впритул підібравшись і до нього.
Майк не помітив, як вже змінив третю передачу. Фініш божевільним темпом наближається, а мустанг починає виходити вперед. Не думаючи довго, Майк натиснув на червону кнопочку на кермі, чим активував впорскування у двигун закису азоту. Лансер зробив сильний ривок уперед, четверта передача і мустанг позаду. П’ята, фінішна лінія вже перед носом. Шоста, і Майкл перетинає її першим, але разом з тим помічає, що другим за ним приїжджає не мустанг, а золотиста супра Браяна. Ще б кілька метрів, і він вирвався б уперед.
Гонщики повернулись до старту. Там на них уже чекали.
Майк зупинив машину і натовп швиденько її оточив. Не встиг переможець покинути салон лансера, як помітив, що лисий хлопець, який організовував гонку іде до нього.
- Прекрасна робота. Тримай чесно зароблені свої дві з половиною.
- Ей, - обурено відгукнувся Майк, - як, дві з половиною?
- А п’ятсот організатору за чудовий вибір? – Показує на нього пальцем.
- Ну, якщо тут так влаштовано, то гаразд.
Лисий знову на мить «завис».
- «Тут так влаштовано»? Ти що, вперше на перегонах?
- Ні, я просто нещодавно у цьому місті, тож…
Лисий кивнув:
- Я розумію… Тоді ласкаво просимо до Лейсонер Сіті!
І лиш тільки той пішов, а Майкл розвернувся до своєї машини, як до нього підійшов Браян.
- Тримаєш в машині якусь таємницю?
- Ти про мертву шльондру в багажнику? Ні, я її вже позбувся.
- Ти розумієш, про що я.
- Послухай. Я й якби хотів, не вколов би машині допінг. Це неможливо. У ній дійсно 440 коней, плюс-мінус 3, тому все чесно.
- Ну, водиш ти добре. А чи не хочеш ти бути в «Дрейфі»?
- «Дрейф»? А що це?
- Ходімо, познайомлю тебе зі своїми хлопцями. Вони стоять трохи далі позад мене. Там я і введу тебе в курс справи.
Майк пішов вслід за Браяном. І хоч він знав, що боятись нічого, попри те, що він сам, трохи схвильованості у його душі було.
Детройт. Мічиган. Тим часом
Діловий район. Збоку дороги стоїть чорний лінкольн. За кермом сидить чоловік у костюмі. Він високий, з широкими скулами, щетиною і короткою зачіскою. Типовий американський дипломат. Він схвильовано стукає пальцями по керму, хоч і вигляд має цілком спокійний. Пасажирські дверцята відчиняються і в машину сідає інший чоловік – афроамериканець, теж у костюмі, в окулярах і майже лисий.
- Привіт, Уолбурне, - каже він, - у мене є дещо цікаве для тебе.
- Я вже втомився тебе чекати, - відповів Джеймс Уолбурн, - що у тебе?
- Брате, ти б міг бути більш доброзичливим?
- По-перше, ми не брати. А по-друге, обов’язково запишеш мене на курси керування гнівом.
- Я повинен з’їздити до Лейсонер Сіті. Та мені не завадить підтримка з боку представників влади, якщо що.
- Підтримку-то я зможу тобі забезпечити, але тобі доведеться зі мною поділитись, з чого раптом виникла ця потреба?
Сем (саме так звати пасажира) задумався на мить і відповів:
- Я напав на слід Майкла.
- Рід у Лейсонер Сіті? – Більш зацікавленим тоном перепитав Джеймс.
- Мені сповістили, що бачили його там на вуличних перегонах сьогодні. Перевірити в будь-якому випадку потрібно.
- Тоді вже завтра вирушай, і, якщо що – відразу дзвони мені.
- Звісно. – Відповів Сем.
- Чекаю звісток.
Семюель покинув машину.
Розділ 3
ХТО ВОЛОДІЄ ІНФОРМАЦІЄЮ…
- Ало, Браян?
- Так. Майкле, це ти? Ти вже вирішив?
- Давай, зустрінемось, чи що?
Уже встиг настати світлий та сонячний день. Майк вирушив до одного з кафе у центрі міста. На секунду йому захотілось поїхати на метро, щоб не тягти свого боліда, але ця думка покинула його ще швидше, ніж виникла.
Діставшись до забігайлівки, Майк припаркував свого лансера, який серед інших сірих седанчиків, хоч і виділявся, але був схожий по стилю на золотисту супру, зелений ніссан 350Z, і чорний хюндай тібурон, які стояли неподалік.
Увійшовши в кафе, Майкл помітив, що за одним із столиків сидить Браян, а біля нього ще троє хлопців, і, якраз одне місце вільне. Підсів до них.
Вони з Браяном потисли руки.
- Привіт, Майкле, знайомся. Це Джош, - показує на світловолосого хлопця ліворуч, - це Вес, - показує на хлопця з довгою темною стрижко, - а це Філ, - вказує на міцного хлопця з борідкою і чорним коротким волоссям, - хлопці, це Майкл.
- То що там у тебе? – Питає Майк.
- Ну ось, перед собою ти бачиш команду «Дрейф» у повному складі.
Вираз обличчя Майкла явно натякав на те, що цікавість цього факту була на досить низькому рівні.
- Так-от, продовжив Браян, я пропоную тобі поповнити нашу команд. Такі пропозиції приходять досить рідко, але я побачив, що щось у тобі є.
- В Детройті я був сам. Які ж тут бонуси перебування у такому «клані»?
- Все дуже просто. У нас тут все влаштовано по такому принципу, що команди відвойовують собі територію, де потім влаштовують власні перегони і зривають там кеш. Поодинокі гонщики, як-от ти, переважають. Є команди-невдахи, які не мають території, але вважають себе чимось крутим.
- Боротьба за власний шматок пирога ведеться постійно, - продовжив Вес, - тобто, вже зайняту територію можуть «атакувати».
- У вашому місті всі грають Need For Speed: Carbon, чи що?
- Цю «концепцію» ми запозичили в афроамериканських банд 90-х ще задовго до появи NFS Carbon. – Вступився своїм хриплим голосом Філ.
- Все до біса серйозно. Гаразд, і як проходить прийняття в команду? Я буду присягати кров’ю на іконі, чи щось, як в гуртожитку в коледжі?
- 250 мл. Бензину всередину. – З серйозним виразом свого досить несерйозного обличчя сказав Джош. – Ну добре, - витримавши паузу сказав він, - я жартую.
А Майк реально встиг аж трохи здивуватись.
- Серйозно, - продовжив Браян, - ніякого обряду немає. Просто приїжджай якось на нашу «хату». Там вже і будеш своїм.
- У вас є своя хата? – Зацікавлено перепитав Майк.
- Ще б пак. – Відповів Браян.
- І як ви проводите дозвілля? – Запитав Майкл крізь єхидну посмішку.
- Хм, я знаю, яку ми «інаугурацію» тобі влаштуємо… Хлопці, нам треба дещо купити. Давно ми вже «важко» не відпочивали…
- Важко?
Наступною зупинкою був супермаркет, від якого хлопці їхали доволі обережно, везучи з собою вдосталь-таки скла.
… А далі Майкл розплющив око. Так, не очі. Око. За вікном вже був ранок, чи то вже й не ранок наступного дня.
Коли зображення в оці прояснилось, він побачив ніщо інше, як люстру. Але щось у тій люстрі було не так. З неї звисала шкарпетка, яка от-от звідти впаде. І це сталось! Майк неквапливо повернув голову наліво і побачив, що на його руці, опершись головою, спить якась дівчина. Вона якраз розвернулась в інший бік, і шкарпетка, яка впала мить тому, мирно сповзла з її обличчя.
Майк не надав цьому значення, а чергова спроба розплющити інше око закінчилась крахом. Звідкись позаду почувся голос Браяна, причому його тон був доволі жвавим.
- Все, тепер точно кидаю пити. Водички?
Майк побачив над собою пляшку мінералки. Браян стояв прямо над його головою, простягнувши цю саму пляшку. Не розмірковуючи даремно, Майкл взяв мінералку, перехилив і приставив до рота, навіть не відриваючи голову від підлоги. Внаслідок цього трохи води пролилось на підлогу.
- Ой, вибач, я тобі підлогу зіпсував. – Віддає пляшку.
- Пусте. Джош зіпсував її сильніше, повір мені.
Майк все-ж вирішив піднятись. Разом з цим «прозрівши» на обидва ока.
- Я і не хочу перевіряти.
Він підійшов до вікна і виглянув надвір.
- Тільки не кажи, що сьогодні вночі перегони будуть.
- Навіть не збирався. – Відповів Браян.
Наступну годину Майк, Браян, Джош, Вес та Філ провели за тим, що відправляли «гостей» додому.
І ось, відправивши останніх, Майк і Браян сіли на лавочку перед будинком з маленькою пляшкою води.
- Є одна річ, яка мене дивує. – Задумливо дивлячись вдалечінь сказав Майк.
- Яка? – Запитав той.
- Ти лиш пару днів тому мене вперше побачив. І вже так швидко взяв у команду. Чому? Може я взагалі коп?
- А ти коп?
- Ні.
- Ну от і все. Розумієш? У нашому місті вуличні перегони – це серйозно. Тут крутяться чималі гроші. Кожна команда намагається роздобути собі крутих водіїв, і часу на те, щоб придивлятись до них немає, інакше їх може вхопити хтось інший.
Майк подивився на Браяна.
- То ти вважаєш мене крутим водієм?
- Я вважаю, що у тій гонці ти показав себе добре проти хороших водіїв. Або ти, або твоя тачка. В будь-якому випадку, до фінішу ти дістаєшся швидко. Тому, сподіваюсь, ти допоможеш нам стати чемпіонами на цих вулицях.
- Ну, і відповідно мати більше грошенят з усіх перегонів, що тут проводяться.
- Саме так.
- Тоді все ясно.
Ліворуч від них почувся гамір. Це Джош із якоюсь дівчиною вийшли з будинку і стали на порозі. Ну ти хоч викличеш мені таксі-і-і? – Заскиглила дівчина.
- Хвилинку. – Відповів Джош і приставив до вуха кулак, відставивши великий палець і мізинець, ніби розмовляє по телефону.
- Таксі? Таймерсон стріт 15. Він кілька секунд постояв мовчки, потім лиш буркнув «угу» собі під ніс і опустив руку.
Майк з Браяном ще трохи мовчки поспостерігали за тим, як Джош розвернувся, зайшов до будинку, а дівчина підійшла до дороги, ніби все, що відбулось було в порядку речей.
- Блін, треба викликати таксі, - сказав Браян і поліз у кишеню за телефоном, - не стояти ж їй тут до вечора.
Залишок вихідних пройшов у Майкла спокійно. Можна навіть сказати, звичайно. Він переїхав з майстерні Бена до «хати» дрейфівців і навіть отримав власну кімнату, тож справи йшли непогано.
В понеділок він відправився на роботу, де посеред дня отримав неочікуваний дзвінок. Телефонувала його мати.
- Ало, привіт, мам. – Майкл якраз сидів біля напіврозібраного ніссана сильвія. Він піднявся і сів на капот.
- Привіт, Майкле. Ти вже у Лейсонер Сіті?
- Так, я тут, я на роботі.
- Ти працюєш? Молодець.
Вони протримали невелику паузу, яку перервав Майк.
- А як ти та…
- Послухай, я знаю, що поїхав з Детройта не просто так, як усі інші. Я відчуваю, що є ще якась причина.
- Мамо…
- Ти можеш не казати мені, але знай, що я відчуваю… Дивись, щоб твої таємниці не поперли проти тебе.
Майкл лиш промовчав.
- І благаю тебе, не повертайся до вуличних перегонів.
Не чекаючи відповіді, вона просто поклала слухавку. Мабуть, розуміла, що правди від нього не почує.
Розділ 4
ШВИДШЕ СВІТЛА
З настанням ночі знову залунали гучні ревіння модифікованих двигунів спортивних японок, потужних американців та наддорогих і вишуканих італійців.
Майкл сидів у своєму лансері, слухав музику і чекав, коли розпочнеться дійство. Через кілька хвилин повинні були початись спринтові перегони, але зі стартом і фінішем в одній точці, тобто, виходила наче кільцева гонка з одним лиш колом. Раптом за вікном він побачив знайоме обличчя. Це була дівчина, а Майк навіть не міг згадати, звідки він її знає, проте його серце "йокнуло". Майк миттю кинувся з машини, захлопнув дверцята і побіг крізь натовп за нею. Та вона зникла з поля зору ще швидше, ніж з'явилась. Почувся звук закривання дверцят і пролунав рев роторного мотору Мазди RX8, яку, пройшовши трохи далі побачив Майк. Вона просто від'їхала вперед і направилась до стартової лінії. Майкл не збавив темпу і пішов за нею, як раптом його перепинив Браян.
- Чуваче, пора. Сьогодні всі сподівання на тебе!
Майк ще кілька секунд нервово дивився вперед, потім повернув голову до Браяна.
_______________________
1. Спринт – гонка по місту від точки А до точки В.
- Так-так, я йду.
Він розвернувся і, озираючись, пішов до свого Лансера. Зайнявши місце за кермом він завів двигун і попрямував до стартової лінії.
Серед чотирьох гонщиків, що чекали на старт, Майк був вимушений стати крайнім праворуч, бо всі місця були зайняті, а таємнича знайома зайняла крайнє місце праворуч.
Майк не розумів, чому, але те, що щойно відбулось, дуже сильно його схвилювало. Він міцно вхопився руками за кермо і перевів погляд уперед. Потрібно бути налаштованим на гонку.
Непотрібні дороги були заздалегідь перекриті, так гонщики знали маршрут і так вулиці були порожніми. Вуличні гонщики – не вбивці, щоб організовувати такий заїзд на заповнених дорогах. Бо хоч і вночі машин менше, але вони є, і ризик великий.
А ця гонка, хоч і нічого не вирішувала для команд, в деякому плані вирішувала долю Майкла в «Дрейфі», тому що його «випробувальний термін» ще не скінчився.
І ось, на середину стартової смуги вийшла дівчина. Всі подали сигнали готовності до заїзду. Вона підняла руки догори. За традицією, почулись набирання обертів двигунами на старті. Дівчина різко опустила руки, стала на одне коліно і закинула руки позад себе.
Ніссан скайлайн R32, що стартував ліворуч від Майкла першим різко кинувся вперед. Від потужності, якою супроводжувався цей ривок, його задню частину аж закинуло вбік.
Саме в цей момент Майк зрозумів, хто його головний суперник. Скайлайн тримався першим, Майк за ним, далі – дівчина на RX8 і останнім йшов хлопець на жовтій субару імпреза.
Поворот ліворуч, Майк наче вчепився у хвіст скайлайн. Він не давав відставанню зрости більш, ніж на соту секунди. Але у вуличних перегонах немає призових місць. Є переможець, і він лише один. Тож Майклу потрібно було вириватись уперед.
Та на його превелике здивування, позаду сильно «піджимала» червона RX8, вкрай швидко порівнявшись з ним.
Після довгого повороту праворуч слідувала довга пряма. Майк зрозумів, що саме тут потрібно іти вперед, виривати перше місце. Він натиснув на червону кнопочку, ліворуч на кермі, підписану «NOS 1. Лансер різко додав у швидкості. Крутний момент став значно більшим за мить, тому покришки злегка пробуксували, набираючи такий розгін на такій відстані. Майк відчув, як його вдавило в сидіння. Скайлайн опинився позаду. Але дівчина на RX8 також обігнала його і виявилась якраз позаду Майкла.
Ще одна серія поворотів і фініш вже був зовсім близько.
Раптом Майк відчув, як його машину протаранили ззаду. Він подивився у дзеркало і побачив, як ту саму червону мазду RX8 заносить і викидує з дороги. Машина просто йде боком на величезній швидкості і перевертається через себе, після чого знову стає на колеса, проте, вже нікуди не їде.
За секунду в голові Майкла пронеслись сотні думок. Він не знав, чи продовжити гонку, чи допомогти дівчині? Він розумів, що машина не повинна вибухнути. Це ж не дешеве кіно, тому в нього може бути тих декілька секунд, щоб перетнути фініш і повернутись за нею. В той же час, він не знав, як вона там? Може їй потрібна термінова допомога?
Гепнувши руками по керму, і скрикнувши «Чорт!» Майк дав по гальмах. З димом з-під коліс лансер різко розвернувся і миттю поїхав туди, де беззвучно і з димком з-під капоту стояла пом’ята RX8.
Майкл зупинився біля неї, вибіг з машини прямо до водійського боку мазди і відчинив дверцята. Дівчина просто сиділа, важко дихаючи. Вона повернула голову до Майка.
- Майк? Це я вже померла, що бачу тебе?
У нього ледь очі не повилазили з орбіт. Він зрозумів, хто це.
- Ліза? – Він секунду постояв у ступорі і потім продовжив. – Ти можеш вилізти?
- Зараз спробую. – Вона відстебнула паски безпеки і спробувала вибратись, але не змогла й з місця зрушити. – Ногу забила… Не можу.
- Тоді ходи сюди.
Вона простягнула до нього руки, а він витяг її і поніс до своєї машини.
- Не важко тобі? – Спитала Ліза.
- Ну… Ти завжди була легенькою, такою ж і залишилась. Тож, не важко.
Він відчував, як її довге русяве волосся ніжно лоскоче його руки. Таке знайоме йому відчуття…
Він посадив її на пасажирське сидіння лансера, обійшов машину і сам сів за кермо.
- Ти тепер нитимеш, що моє спасіння коштувало тобі 4 штуки? – Запитала Ліза.
Майк натис на педаль акселератора, розвернув машину і поїхав до натовпу.
- Я хоч колись про щось перед тобою нив?
- Краще б вже нив, ніж те, що ти зробив.
- Ти сама від мене пішла.
- Бо ти зник! На півроку! Може хоч тепер розкажеш, куди?
Майк просто мовчав і дивився на дорогу.
- Це було 5 років тому, - продовжила Ліза, - і тобі було лиш 20 років. В що таке таємниче тебе втягнули?
- Це все надто важко…
Вони прибули на місце і зупинились. Ліза на секунду задумалась, після чого спокійно промовила:
- Гаразд, вибач за це. Дякую, що не кинув мене там на трасі.
- Давай, ми відбуксируємо твою машину до нас в гараж і там її відновимо.
- Дякую.
- Залишайся в машині, я відвезу тебе до лікарні, там глянуть на твою ногу.
- Та я просто хотіла, щоб ти мене поносив на руках, як у старі часи. Там-то нічого серйозного.
- Симулянтка. – Посміхнувся Майк.
Він вийшов з машини і до нього відразу ж підбіг Браян.
- Чуваче, ну як так?
- Я не міг її залишити.
- А у тій мазді була дівчина?
- Так.
- Хм… - Задумався Браян. – Ну тоді я б вчинив так само.
- Угу…
- Але, якщо ганятимемось за територію, забудь, що ти Бетмен, окей?
Майк подивився на Браяна очима, повними переляку і здивування.
- Ти звідки знаєш?
- Що? – Спантеличено спитав Браян.
- Що я Бетмен?
- Іди в сраку! – Посміхається.
Браян взяв на буксир машину Лізи і повіз її до «хати» в гараж. Майк же повіз Лізу до неї додому. По дорозі в них зав’язалась бесіда, яку розпочав Майк.
- Чому Лейсонер Сіті? Чому вуличні перегони? Чому RX8?
- Тому що вибору не було. На друге питання ти й сам відповідь знаєш, а RX8 тому що гарненька машинка… Я розумію, що ти завжди вважав мене нетиповою, але будь-яка дівчина любить красиві речі.
- Чому в тебе не було вибору?
- Ну, ти знаєш, що Детройт вже майже порожній і керують ним банди. А Лейсонер Сіті – досить благополучне місто, і за три роки, що я тут живу, я добре облаштувалась.
- Ти живеш тут три роки?
- Так, а ти?
- Я менше тижня.
- Тоді де ж ти був останні 5 років?
Майк витримав невелику паузу, після чого відповів.
- Переважно, в Детройті.
- То, коли я помічала тебе на вулиці, то було не марення?
- Мабуть, ні.
- І більше нічого не розповіси?
- Досить про це. Я лиш хочу, щоб ти знала – я не хотів тебе залишати.
Ліза лиш мовчки дивилась вперед.
- І такого більше не станеться. – Вів він далі.
- А мені яка вже різниця?
- Я знаю, що ти мені ніколи не пробачиш.
- Та я вже «забила». «Паритись» ще через тебе…
Майк перевів погляд на GPS-навігатор, що відображався на тому ж дисплеї у центральній консолі. До будинку Лізи залишалось зовсім мало.
- Ну ти хоч приїжджай там до своєї машини. Вона ж у нас в гаражі. – Сказав він.
- Не переймайся. Я її не залишу.
Розділ 5
СХОВАТИСЬ НЕ ВИЙДЕ
Як-тільки Майк висадив Лізу і від’їхав, з іншого боку дороги рушив чорний крайслер 300С, який, як виявляється, слідкував за ним весь цей час.
Наступні кілька днів Майк добряче витягував заїзди для «Дрейф»-у. Він приніс декілька досить гучних перемог, після яких позиція команди в місті стала більш міцною. Дні Майк іноді проводив з Лізою та її RX8 у гаражі. Те, що він працював у майстерні, добряче допомагало йому з цим.
Чергового вечора Майк тис педаль в підлогу, рвучись до перемоги в драг-заїзді. Він тримався першим, а прямо в потилицю йому дихав гонщик на чорній мазді RX-7. Майк вдарив по кнопці активації впуску окису азоту і трохи відірвався уперед. Проте, не минуло й п’яти секунд, як і водій RX7 здійснив такий же трюк і його легенька (відносно лансера) машина просто полетіла вперед. Ось вже майже фініш, а суперник виривається вперед. Майк почекав ще пару секунд і вперше за довгенький час натис на кнопку NOS 2, праворуч на кермі. Лансер зробив ще один ривок і перед самим фінішем трохи вийшов уперед, тим самим, вирвавши перемогу.
Гонщики повернулись до стартової лінії, де й була вся «тусівка». Майк вийшов з машини, деякі люди кинулись вітати його. Як раптом з натовпу пролунали вигуки:
- Копи! Копи!!!
Всі щосили кинулись до своїх машин, хто сам, хто по двоє, по троє. Майк миттю заскочив у машину і дав по акселератору.
Натовп добряче «розрідився», машини кинулись врізнобіч. Прибули поліцейські автівки, не більше п’яти, тож за усіма погнатись не могли.
04 – the losing run
Майк рушив у протилежний бік від появи поліції. Але це не врятувало від того, що саме за ним кинувся поліцейський додж чарджер SRT8.
У Майкла вже не було з чого робити ривки. Азоту в балонах не залишилось. Він старався відірватись по вузеньких вуличках, адже на вертлявій японській машині, та ще й модифікованій, зробити це легше. Проте відчуття, ніби той чарджер просто вчепився в нього не покидало. Але, через кілька секунд, коли Майк опинився у вузенькому прольоті між двома багатоповерхівками, той просто зник. Майкл зупинив машину, сподіваючись тут і перечекати. Та раптом, на тому кінці прольоту, куди «носом» дивився лансер з’явився чарджер, перекривши таким чином виїзд.
Майк увімкнув задню передачу і почав вже здавати назад, але і з того боку виїзд перекрила поліцейська машина. лансер зупинився. Кілька секунд пробула така пауза. Її все ж, порушив рев мотору. Майк натис на педаль. З-під задніх коліс йог машини полетів дим. лансер зрушив з місця і просто полетів на чарджера. Майкл, зціпивши зуби, невпинно наближався. Проте, в останню мить чарджер від'їхав назад, і той просто вилетів з провулку.
Ця радість була тимчасовою. Майк побачив, що несеться прямо під напівпричіп вантажівки. Він вдарив по гальмах, та гальмівного шляху не вистачало. Майк вистрибнув з машини, а та, в свою чергу жорстоко загналась під вантажівку. Причому, її ще й переїхав напівпричеп, перетворивши на груду металобрухту.
Майк після болючого падіння просто лежав на асфальті. Потім наче мелькання. До нього підійшов поліцейський, підняв і відвів назад до того провулку, посадив на заднє сидіння чарджера.
Майкл більш-менш прийшов до тями, підняв голову. В очах потроху розвиднілось. Пролунав голос.
- Сподіваюсь, ти не дуже забився. Майк подивився ліворуч і побачив Сема, того самого афроамериканця, що слідкував за ним з Детройта і просто промовчав на це.
- Як би там не було, Майк, я до тебе з проханням
.- Ти звідки мене знаєш?
- Я тебе прошу… В епоху соціальних мереж важко дізнатись чиєсь ім’я?
- Чого тобі треба?
- Для нас обидвох це важливо. Тобі ж щось говорить ім’я Джеймс Уолбурн?
Майк повернувся до вікна і спустошеним поглядом дивився крізь нього вниз.
- Говорить… Кримінальник з Детройту.
- Що ти про нього знаєш?
- Та нічого. Так, чув про нього.
- Майк, не клей дурня. Ти працював на нього.
- Не розумію, про що ти.
- Ти працював на нього останні 5 років, транспортував контрабанду, переважно гроші. Наркотики. Працював, здебільшого, перевізником, але був втягнений у їх таємниці, за що, при спробі покинути гру був під прицілом. Через що і втік до Лейсонер Сіті.
- Мій батько загинув. Мені терміново потрібна була високооплачувана робота! – Розвернувся Майк до Сема.
- Пішов би на звичайну роботу. В нас зарплати не такі низькі, щоб ти не прогодував себе і матір!
Майк промовчав.
- Але не про це зараз. – Продовжив Сем. – Ти хоч знаєш, чому тобі вдалось тоді вижити і втекти з того морозильника?
- Не знаю.
- Я не вколов тобі ту гидоту, що мені наказували. І не зачинив холодильник на замок.
- Ти працюєш на Уолбурна?
- Під прикриттям. Тому-то й ти мені потрібен. Мене послав, Джеймс, аби я розібрався з тобою. Натомість, мені потрібні твої знання і твої вміння, аби розібратись з ним. Його бізнес заходить надто далеко.
- І що ж мені робити? Ви все одно мене посадите.
- Якщо ти справишся - не посадимо. А поки забери свій телефон, - віддає Майклу його мобільник, - там вже є мій номер. Зараз іди додому, і коли я зателефоную, навіть не думай не брати слухавку.
Майк відчинив дверцята і вже збирався виходити, але Сем зупинив його.
- І ще одне: твої друзі повинні думати, що ти втік від поліції, але довелось пожертвувати машиною Про нашу домовленість не повинна знати жодна жива душа.
- Я ще доберусь до тебе з приводу машини. – Хоч Майк і зберігав спокій, але його душу просто розривала злість через розбитий лансер. Він покинув машину.
*
- Твоїй тачці ще пощастило. – Говорив до Лізи Майк, коли наступного дня вони копирсались у її RX8.
- Так на це схоже? – Саркастично перепитала вона, показуючи на прогнутий з одного боку дах.
- Блін, вона заводиться, і навіть рушає. Якби не зламана передня підвіска, вона би й поїхала. Нам потрібно лиш порівняти кузов, почепити нові бампери, спойлер, пороги, замінити скло, пофарбувати і відремонтувати ходову. Це трішечки вдарить по кишені, але не так, як придбання і тюнинг нового авто. Добре, що хоч наш штат один з небагатьох, де дозволено модифікувати авто.
- Ну, гроші, то така проблема, а от попрацювати доведеться.
Майкл підвівся від двигуна і став навпроти Лізи, опершись руками на капот.
- Слухай… Це для нас вже болюча тема, але я дійсно хочу знати… Як у тебе пройшли ці 5 років?
- Ну, ходімо на вулицю.
Вони вийшли з гаражу і сіли на лавочку в кількох метрах від них. Місцина досить затишна. Якраз між гаражем і будинком. Позаду велике гарне дерево, ну а далі – сусідські будиночки.
- Ти зник. Півроку не з’являвся. Я не збиралась чекати марення. Я не знала, що з тобою і пролила дуже багато сліз. Ти пообіцяв, що повернешся, але…не знаю, у що ти встряг. Потім я тебе «відшила». Мені було дуже боляче… Знаєш, дня не минало, щоб я про тебе не думала. Тоді, коли ти повернувся, я вже мала хлопця, його звали Нейтан. Прозустрічались ми зовсім мало. Бо я ж, блін…кохала тебе.
Вона помовчала пару секунд, потім продовжила:
- Потім я тебе взагалі випадково кілька разів бачила, та й-то, не впевнена, чи то був точно ти? Пізніше наша сім’я переїхала до Лейсонер Сіті. Мені було вже 22. Ти ж знаєш, що в Детройті я брала участь у аматорській гоночній лізі? Тут же я змогла купити собі цю RX8, затюнингувати її, і в 23 вперше спробувати себе у вуличних перегонах. І ось, я вже рік ганяюсь тут. Більше й нічого розповідати.
Майк опустив голову, ненадовго задумався, потім промовив:
- Коли помер тато, я вв’язався в дещо, тому і повинен був зникнути. Але тепер це позаду.
- Щось кримінальне?
- Можна подумати, вуличні перегони легальні.
- Ми перекриваємо дороги, або взагалі проводимо їх подалі від людей, таким чином, ніхто з невинних не страждає. А справжній кримінал погрожує життю, здоров’ю, благополуччю людей.
- Я коли лиш почав цим займатись, перед сном себе такими словами заспокоював.
- Допомагало?
- Частково.
Кілька секунд протривала мовчанка, потім Ліза перервала її:
- А де твоя машина? Вона ж завжди тут стояла.
Майк задумався.
- Ну-у, тепер її немає, і відновленню вона не підлягає.
- Як так сталось? – Схвильовано запитала Ліза.
- Це довга історія, але я цілий, і все в порядку. Проте машина… Її дуже шкода. Я її сильно цінував…
- Та нічого. Я певна, що нову ти знайдеш зовсім скоро.
- Я на це сподіваюсь.
Браян вийшов з будинку і зібрався кудись іти. Але через дорогу він побачив жовтий ніссан сильвія S15 в дуже навіть гарному тюнингу, прямо біля будинку навпроти.
Браян зацікавлено глянув на неї, і помітивши, що нікого немає всередині, вирішив підійти ближче. Заглянув всередину і був приємно вражений толковим каркасом та індикаторами. Придивляючись до цього всього, він почув жіночий голос:
- А ще вона з нуля до сотні менш, ніж за чотири секунди розганяється.
Браян випрямився і подивився на поріг будинку. Якщо його приємно вразив інтер'єр Сильвії, то те, що(а вірніше та, кого) він побачив на порозі просто відібрало в нього дар мовлення. Перед ним постала дуже вродлива дівчина. Її великі карі очі просто пронизали його душу наскрізь. Її просто казкові риси обличчя і довге, хвилясте чорне волосся остаточно залишили його без можливості побудувати хоч якесь речення.
- Ні-ні-чого не тямлю в машинах. Роз-розкажи ще щось.
Вона засміялась.
- І на золотистій супрі не ти тут їздиш, ага.
- Та то мій брат-близдець, близнець, близнюк, от. – Заплутуючись у словах, відповів Браян.
- Я Іззі. – Підійшла вона ближче. – А ти Браян? Якщо я зараз з оригіналом розмовляю. – Посміхається.
- Так, це я. А звідки ти мене знаєш?
- Та тут, в цілому, всі всіх знають. Неодноразово тебе бачила, та й чула про тебе.
- Дивно, бо я ні тебе, ні твою машину раніше не бачив.
- Ну, вона у мене нещодавно. Та і я тут не дуже часто блукаю.
- Я тепер хочу, щоб ти замість сонця щоранку з’являлась. – Під носа собі пробурмотів Браян.
- Що? – Перепитала Іззі.
- Та нічого… Це я…тачкою твоєю насолоджуюсь. – На ходу вигадав він. – Ну-у, я вже, на жаль, мушу йти. Але дуже сподіваюсь, що ми ще побачимось.
- І я сподіваюсь. – Знову всміхнулась Іззі.
Явно, Браян був зачарований її зовнішністю, проте, красунь він і так бачив багато. Його просто покорила її теплота і простота. Ніякого пафосу і зухвалості, які так притаманні подібним кралям.
Майкл уже відправив Лізу додому, як отримав телефонний дзвінок від Сема.
- Гляньте лишень, як вчасно… - Підіймає слухавку. – Ало?
- Омелі-роуд 69. З’явись тут протягом півгодини.
Сем поклав слухавку.
- Пощастило тобі, що я вже не зайнятий.
Обурило Майкла лиш те, що тепер йому доведеться взяти таксі.
Через 20 хвилин Майк прибув за потрібною адресою. Він побачив там якусь стару школу, а перед нею красивий, трав’янистий двір.
Сем вийшов з тієї школи і, минувши увесь той двір, підійшов до Майкла.
- Ходімо, прогуляємось.
Майк лиш кивнув. Вони просто пішли вздовж дороги, невідомо-куди.
- Не знаю, навіщо ти Уолбурну, - продовжив Сем, - але він оголосив на тебе полювання. Я поки прикриваюсь тим, що тримаю тебе в «нашийнику». Тобто, не даю розповсюдитись тому, що ти знаєш. Але не можу підібратись, щоб прибрати тебе.
- Ясно. А що мені робити?
- Для початку добудь тачку.
Майкл насупив брови.
- Через тебе моя тачка перетворилась на металічний млинець! Тепер ти хочеш, щоб я дістав десь нову машину? Тим більше, як я розумію, швидку.
- Я зможу на ніч дістати тобі машину, на якій ти зможеш поганятись з кимось на доручення1.
- А якщо я програю?
- А на біса мені злочинець, який водити-то не вміє? Водіння – це 60% того, чому я тебе взяв.
- Тобто, я сяду?
_______________________
1. Перегони на доручення (pink slip race) – перегони, в результаті яких переможений віддає своє авто переможцю.
- Або заплатиш величезний штраф і, мабуть, позбудешся прав. Ти гонщик, а не крадій чи вбивця. Проте, штраф такий, що дехто краще рік-другий відсидить.
- Значить, в мене немає права на помилку?
- А ти мало помилок наробив?
Майк промовчав.
- Тоді зроби хоч зараз все правильно. Коли наступні перегони?
- Завтра ввечері.
- Я піджену тобі машину.
- А яку, якщо не таємниця?
- Виберу щось швидке і вертляве, як ти любиш.
- Гаразд…
- Тоді на сьогодні ти вільний, а завтра я з тобою зв’яжусь.
*
Браян відчув себе знову школярем, переписуючись днями й ночами з Іззі. Сидів за комп’ютером, чи лежав з мобільником і «тріпався» з нею про все на світі. У нього такого вже давненько не було. З останніми дівчатами «спілкування» довшим за ніч і не бувало.
Розділ 6
ПОВЕРНЕННЯ
Майк якраз повернувся додому. Він постукав у двері кімнати Браяна і почувши «Угу», увійшов. Той все ще сидів за комп’ютером.
- Як твої справи?
- Все ок, відповів Браян. – А ти як там?
- Та теж нормально. Швидко ти повернувся.
- Та вони досить швидко ту дрібницю виправили.
Браян розвернувся від комп’ютера до Майкла.
- А що з тачкою?
- Сподіваюсь, найближчим часом все буде. – Задумався Майкл.
- Послухай, - витримує паузу Браян, - як би добре ми до тебе не ставились, без машини ти не потрібен команді.
- Найближчі кілька днів. Обіцяю.
- Гаразд.
На кілька секунд запанувала тиша, але Браян продовжив:
- Слухай, Майк… В мене доволі дивне запитання… В тебе бувало таке, що в той час, коли в тебе часто бувають жінки, одна засідає в душу так, що ножем не виріжеш?
- Бувало… Тільки ножем по душі різало потім. Через неї…
- А що трапилось?
- Та довга і нудна історія. А в тебе там що?
- Та от, познайомився нещодавно з однією і чомусь постійно вже до неї тягне.
- Ну, таке бувало…
- Та в мене теж, але це якось не так.
- Тоді запроси її кудись… Ну, ти знаєш, як це робиться.
- Так, хочу якось делікатно, щоб не виглядало, ніби я до неї «підкатую»…
- Розумію… Тоді, успіху тобі.
- Дякую.
Майкл вийшов з кімнати.
Наступного дня Майк і Сем зустрілись на штраф майданчику центрального поліцейського відділку Лейсонер Сіті.
- То що скажеш? – Запитав Сем. – Яка з них тобі більше всіх подобається?
Перед Майклом стояли 3 машини, з яких йому потрібно було вибрати ту єдину, яка сьогодні повинна принести йому перемогу. Довго він не думав, погляд сам впав на сріблясту бмв м3 е46.
- «М3», стовідсотково. – Промовив Майк.
- От я в останню чергу думав, що ти обереш саме її. Ну, тут до твого розпорядження 3.2-літровий шестициліндровий двигун, турбіна «HKS», гоночна трансмісія, підвіска, система закису азоту з двома великими балонами «NOS», перфоровані гальма «wilwood», ну і так, всілякі дрібниці.
Майк, розглядаючи машину, повернув голову до Сема.
- Прочитав інструкцію, сидячи в туалеті?
- З того боку відділку майданчик для тренування водіїв, - передає ключі Майклу, - ходімо, обкатаємо.
Сем тримався на диво спокійним, коли Майк дикими заносами проходив уявні повороти на майданчику. Він перемкнув передачу і піддав газу. Машина йшла майже боком, викидаючи клуби диму з-під коліс. Ще один поворот, після чого він зупинив машину.
- Непогано. – Сказав Сем абсолютно спокійним голосом. – Гадаю, ти впораєшся.
Він вийшов з машини. Майк – за ним.
- І все ж, не до кінця розумію. Ви могли б взяти Уолбурна самі, але ти вирішив підключити мене.
- Цей покидьок контролює наркотрафік на половині півночі і ти допомагав йому отруювати наших дітей.
Майк опустив голову.
- Тому це твій час заплатити за свої гріхи, а вірніше – виправити все.
Майк просто мовчав. Ці спогади вбивали його. Йому не дуже подобалась роль злочинця, що бере участь у такій справі, як наркотики і контрабанда. Він звичайний гонщик.
- Але я бачу, продовжував Сем, що ти хороший хлопець. Ти навіть, щиро кажучи, здивував мене цим. Тож я вірю в краще.
- Дякую. – Видавив Майк.
- Я тобі не лестив, синку. Просто, цього разу зроби все правильно.
- А що далі?
- Бери цю машину, ворота тобі відкриють. Виграй ввечері щось путнє.
Майк сів у авто, натис на педаль, розвернувся і попрямував до виїзду.
З настанням ночі Вест-харланд драйв наповнилась швидкими авто та гучною музикою.
Серед усіх Майкл шукав собі суперника, аби відібрати у нього машину. Його пошуки припинились, коли, блукаючи серед натовпу він побачив перед собою чорний ніссан скайлайн GTR34. Власника Майк знайшов праворуч від машини. Це був кучерявий молодий хлопець в білій футболці. Він підійшов до нього.
- Привіт, чуваче. Твій «скай»?
- Так, хехе. – В голосі цього хлопця був такий наркоматський тембр і характерний смішок. – А що?
- Та він мені так сподобався…
- То ти на доручення хочеш поганятись? – Перебив Майкла той.
- Читаєш мої думки.
- Ну-у, хехе, покажи спочатку, чи достойний мене трофей очікує?
Майк посміхнувся і показав на свою м3 позаду. Хлопець висунув підборіддя вперед, тим самим виражаючи «непогано».
- Гаразд, я згоден. – навіть не думаючи довго відповів він. Майкла вкрай здивував такий прояв рішучості. – Лео!
До них підійшов невисокий хлопець латиноамериканської зовнішності. Вірогідно, це і був Лео.
- Кликали? – Глянув він на кучерявого, потім на Майка.
- Так, - відповів перший, дістав з кишені рожевий талон – документи на машину і передав їх Лео, - розсуди нас, хехе.
- Давай і ти свої папери. – Сказав Лео Майку.
Той дістав з кишені лиш пару годин тому зроблені документи і також передав їх.
- Траса залишилась від минулої гонки, тож вирушайте на старт. Вам пощастило. Найближчий заїзд лиш через півгодини.
У натовпі був і Сем. Він уважно спостерігав за Майклом, але і не видавав себе. Серед усієї цієї тусовки дорослий мужик в костюмі точно виглядав підозріло. Тож одяг довелось обрати відповідний. Більш повсякденний і простий.
07 – heartbraking son of a bitch
Майк та Рос (так звали власника скайлайна) вже чекали на старт. На лінію вибіг Лео з їх талонами в руці, витримав невелику паузу і дав відмалку. Машини гонщиків зірвались з місць.
Рос при розгоні пішов уперед. Майк відразу зрозумів помилку. Він лиш поверхнево оглянув машину, прокатався, а в деталі її характеристик не дуже-то й вдавався. Проте, відрив був невеликим, тож у Майкла в душі жевріла надія на краще.
Поворот у вузеньку вуличку між двома будинками. Майк тримався позаду Роса у дрейфі, тому відрив дещо скоротився. Відразу за провулком – довгий поворот ліворуч, у якому Майк зміг порівнятись з Росом. Далі пряма. Тут вже м3 дала знати про свою вищу максимальну швидкість і Майкл почав потроху вириватись уперед. У наступний різкий поворот праворуч він увійшов досить нерівним заносом, так як до машини толком і звикнути не встиг. Рос же чудово увійшов у поворот, тож знову повернув собі лідерство. Знову пряма, проте вже коротенька. Майк розумів, що часу на розгін у нього немає. Тож він вдарив по нітро 1 та зміг вибороти першу позицію. На шаленій швидкості Майк не встигає увійти в наступний поворот і їде прямо через вузенькі провулки і двори.
- Чорт! Чорт!! Чорт!!!
Маршрут він знав. Ну і розумів, що треба якомога швидше на нього повернутись. Рос тим часом пішов уперед.
Програвати не можна. Майк не може віддати машину, яку доручили йому лише на цю ніч. І штраф платити немає як, бо, в цілому, не факт, що є з чого.
Ось Майк помітив, що основний маршрут перпендикулярний доріжці, по якій він їде, разом з тим, він побачив, як по основному пронісся Рос.
З іншого-ж боку доріжка далі йшла прямо, і знаючи, що по маршруту наступним буде поворот ліворуч, тобто, якраз в напрямку його руху, Майк вирішив ризикнути. Він пролетів впоперек маршруту і поїхав далі прямо. Цей шлях, хоч і під кутом, але наближався до основної дороги, проте, піднімався дещо вгору, відносно неї. Раптом Майкл помітив, що доріжка повертає ліворуч. Прямо до маршруту вів невеликий трав’яний з’їзд, на кінці якого білборд. Майк додав газу і, пробивши його, пролетів прямо перед машиною Роса. Той з переляку пригальмував. Майк же, усіма чотирма колесами ставши на асфальт, вдарив по нітро 2 і добряче вирвався вперед. Торкнувшись землі, з-під машини полетіли іскри. Набравшись адреналіну, Майк шикарним заносом увійшов у останній поворот, за яким його чекала фінішна (вона ж раніше стартова) лінія.
Він перетинає її та вириває перемогу. Через пару секунд на фініші з’являється і Рос.
Розділ 7
СТАРИЙ ДРУГ
Зранку м3 з пом’ятим після стрибка бампером вже стояла на штраф майданчику, а сам Майкл прокинувся вже власником потужного ніссана скайлайн R34, моделі авто, яка на вулицях стала справжньою легендою. Це авто зайняло місце лансера.
Майклу, звісно, було шкода своєї старої машини. З нею він пройшов через усе. Саме за кермом лансера він став поважною людиною в світі вуличних перегонів.
Зайшовши на кухню, Майк побачив Браяна, який сидів, опершись на лікоть і пив віскі зі стакану. Поруч стояла вже зовсім не повна пляшка.
- Що святкуєш? – Підходить до нього.
- Френдзону… - Випиває ще трохи зі стакану.
Його голос не звучав п’яним, та і випито було не надто багато. А Браян – хлопець доволі міцний.
Майк сів поруч.
- Іззі?
- …Іззі… Ти знав, що в неї є хлопець?
- Отой придурок, Кайл? Ні, вперше чую.
- Дуже смішно… Чому ж я не знав?
- Ну… - Майк взяв інший стакан до рук. – Ти не питав.
Він налив і собі трохи.
- Цей Кайл… Він же дибіл. Я був би тільки радий, якби ви з нею зійшлись. – Продовжив Майк.
- З чого ти взяв, що він дибіл?
Майк випив.
- З того, що він її ні в що не ставить. Вона хоче, щоб він був нормальним хлопцем, а той веде себе, як цілковитий кретин.
- А я чим краще?
- Ти поважаєш близьких, і маєш гідність. Вирішуй сам, чи боротись за своє щастя.
Майк, з характерним стуком поставив стакан на стіл, розвернувся і пішов.
На своєму новому авто він вирушив за Семом. Останній підсів до нього на одній з вулиць.
- Поїхали..
Майк зрушив з місця.
- Куди їдемо?
- Редвуд-драйв 60.
- Порт?
- Порт.
- Навіщо? – Захвилювався Майк.
- Тобі буде цікаво самому побачити, повір.
- Мене не вб’ють?
- Напевне, вб’ють. – Байдуже сказав Сем і додав. – Але не зараз. Зараз ми лиш поговоримо.
Через кілька хвилин вони прибули в порт, заїхали далі за складське приміщення. У одному з них відчинились ворота і Майк завів машину туди.
Між стелажами подекуди стояли різні машини, ходили люди. Скайлайн зупинився на вільному майданчику посеред складу і Сем з Майклом вийшли з машини. До них підійшов якийсь чоловік.
- Сем. Я вже думав, не побачу тебе.
- Поклич Джеймса.
- Навіть не спитаєш, як мої справи? – Обурився той.
- Вибач, Марку, надто мало часу.
Марк лиш промовив «гаразд» і розвернувшись пішов.
За хвилину перед ними з’явився сам Джеймс Уолбурн. Чому ж він у Лейсонер Сіті?
Він просто став перед ними, опустив голову, приставив долоню до лоба.
- Сем… Ти знущаєшся наді мною? Навіщо ти привів його сюди…живим?
- Джеймсе, він готовий з нами працювати далі.
- Семе, ти з глузду з’їхав? Він нас кинув! – Піднімає тон.
Сем теж заговорив гучніше.
- Він хоч слово сказав? Хоч комусь?
- Послухай, Джеймсе, - втрутився Майк, зрозумівши задум Сема, - це була слабкість, але я розумію, що ця робота мені потрібна!
- Я так розумію, це твоя машина? – Показує Уолбурн на скайлайн.
- Моя.
- Де ж ти таку відхопив?
- У тому-то й справа. Я не перестав бути хорошим водієм.
Джеймс задумався.
- Приведи його в понеділок…
Тим часом, Ліза приїхала до «хати», щоб зустрітись з Майклом. Вона зайшла в будинок, але там нікого не було.
- Майк? Майк? – Гукала Ліза, бігаючи по будинку.
Піднявшись на другий поверх, вона лиш помітила Браяна, який якраз вийшов зі своєї кімнати.
- Господи, Браяне, що з тобою?
Вигляд у нього дійсно був так-собі. Обличчя, ніби з перепою, замучене і заспане.
- Я…втомився…не зважай. – Низьким-низьким баритоном відповів Браян.
- …Хай буде так. Ти не знаєш де Майк?
- Тут його точно немає. Поїхав кудись.
- Хм… А мені нічого не казав.
Браян здивовано подивився на Лізу.
- А повинен був?
- Дійсно, - заметушилась вона, - з чого б це він мав відчитуватись? Вибач.
Ліза розвернулась, щоб піти, але Браян зупинив її.
- Лізо, зачекай.
Незручна мовчанка пробула між ними кілька секунд.
- А, нічого, не зважай. Може тобі дати номер Майка?
- Дякую, це було б доречно.
І лиш він надиктував їй зі свого телефону номер Майкла, як його ж телефон задзвонив. Викликала Іззі.
- Ало… Так, привіт… Ні, все добре… Гаразд, зрозумів.
Почувся звук двигуна за вікном. Майк приїхав додому. Ліза спустилась його зустрічати, а Браян взявся приводити себе до ладу, щоб побачитись з Іззі.
Майк вже якраз запаркував машину перед гаражем, як до нього піднялась Ліза.
- Привіт.
- Привіт. – Відповів Майк, ставлячи скайлайн на сигналізацію.
- Де ти був?
Майк задумався на секунду і подивився на Лізу.
- Якщо я знову змовчу, це буде неправильно?
- Ну ти ж казав, що більше такого не повториться.
- Так ти ж казала, що тобі начхати.
- Ай, та можеш не гово…
- Та господи, в майстерні був. – Перебиває її.
- В п’ятницю ввечері?
- Ну-у, готуюсь до вихідних.
- Чого ж ти «м’явся» так довго?
- Та треба ж з тебе «постебатись». – Посміхається Майк. – Поїхали, десь пообідаємо.
- А ти пам’ятаєш, що я люблю? – Всміхнулась Ліза.
- Я пам’ятаю, що тебе нудить від млинців з куркою. Дивина просто!
*
Іззі чекала Браяна в машині. За декілька хвилин він з’явився і підсів до неї. Виглядала вона досить засмученою.
- Привіт. – Сказав Браян.
- Привіт. – Голос Іззі звучав досить порожньо. Проте вона відразу завела свою сильвію і рушила.
- Що трапилось?
- Розповім тобі вже там.
- Там? – Здивувався Браян.
Він помітив, що Іззі підвезла їх прямо до його гаражу.
- В тебе 10 секунд, щоб зайняти місце за кермом своєї супри.
- Що?
- Я вже почала рахувати.
Браян вилетів з машини Іззі і побіг до гаражу. За пару секунд він опинився за кермом супри, як почув, що Іззі з димком з-під коліс майже на місці розвернула сильвію і погнала по дорозі.
Браян, оминувши скайлайн Майка, кинувся за нею. День вже наближався до вечора і сонце кидало на місто злегка помаранчеве світло. Вулиці були досить вільними, але не залишені трафіку. Браян та Іззі просто неслись по району. А куди, знала лише сама Іззі.
А швидкість вона розвивала досить непогану, при цьому, долаючи повороти просто живописними заносами.
У Браяна серце було не на місці, коли він бачив, що Іззі витворяє на дорозі. До цього він мало за кого взагалі переживав.
Вони вже взагалі покидали передмістя і потихеньку відправились за місто - на пагорби.
Виїзд на пагорби нагадував собою каньйонну дорогу. Вузько і постійні повороти. Браян постійно тримався на хвості у Іззі, проте, вона виписувала такі кренделі, що це було не так вже й просто.
Через декілька поворотів вони опинились вже досить високо. Іззі з’їхала з дороги і попрямувала якоюсь стежечкою. Браян послідкував за нею.
Подолавши так ще метрів 200 Браян побачив, що насправді Іззі привела їх у просто дивовижне місце, про яке він навіть і не знав. Звідти відкривався неймовірний вид на все місто. Низенька травичка, за спиною дерева, а перед носом Лейсонер Сіті, прямо на долоні.
Іззі зупинила свою сильвію, Браян зупинився поруч. Вони вийшли з машин. Іззі просто сіла на капот сильвії і дивилась на місто. Браян сів біля неї.
06 – the brian’s revelation
- Я ніколи тут не був.
- Коли хочу побути сама – приїжджаю сюди. Дивно, що таке кльове місце досить безлюдне.
- А сьогодні ти вирішила побути сама зі мною?
- Ти завжди чудово мене вислуховуєш. От я і вирішила знову тобі пожалітись.
- Що ж трапилось?
- Знову Кайл.
- Знову Кайл… Ясно… Що ж цього разу?
- Відчуття, ніби я винна йому за те, що ми зустрічаємось. Він веде себе як хоче, бо я все пробачаю, варто йому одну приємну дрібничку зробити.
- Типу, ти боїшся без нього залишитись, а він без тебе – ні?
- Так, щось схоже на те…
Браян задумався на кілька секунд.
- Ти кохаєш його?
- Дуже. – Ледь не через сльози видавила Іззі.
Браян кивнув.
- Тоді говори з ним… Ти ж йому теж небайдужа. Хай він зрозуміє, що тебе легко втратити, якщо нічого не робити для того, щоб втримати.
Він просто встав, розвернувся і лиш розігнався іти до своєї машини, як Іззі його зупинила.
- Браян!
Дата добавления: 2015-10-29; просмотров: 107 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| ТЕСТОВЫЕ ЗАДАНИЯ | | | ПОСЛЕ ТРЕНИРОВКИ |