Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Доктор історичних наук, професор

Читайте также:
  1. Doctor Octopus (Доктор Осьминог)
  2. Бен Джонсон (Ben Johnson), доктор медицины, доктор альтернативной медицины
  3. Генріх Белль. Мовчання доктора Мурке
  4. Глава 15. Доктор. Спасение или конец?
  5. Двадцать первый урок английского языка по методу доктора Пимслера.
  6. Двадцать первый урок третьего раздела американского английского языка по методу доктора Пимслера
  7. Декан фармацевтичного факультету, професор І.В. Ніженковська

Гулієв А. Д.

Г 942 Право зовнішніх зносин: підручник / Аріф Джаміль огли Гулієв. – К.: НАУ, 2012. – 488 с.

 

ISBN 978-966-598-735-2

 

У підручнику наведено специфіку еволюції розвитку зовнішньо­полі­тичних відомств, завдань і функцій, покладених на органи зовнішніх зносин (особливо закордонних) в умовах глобалізації. Висвітлено сучасні основні напрями, види та правила роботи дипломатичних представництв, що ґрунтуються на дипло­ма­тичних традиціях, загальновизнаних нормах міжнародного права. Особливу увагу приділено питанням, пов’язаним з виходом на міжнародну арену і активною участю в міжнародній діяльності української та азербайджанської дипломатії, а також координуючої ролі їх профільних мі­ністерств у проведенні зовнішньо­політичної лінії.

Для студентів вищих навчальних закладів.

 

 

УДК 340.111.5(075.8)

ББК Х911.12я7

 

 

© Гулієв А.Д., 2012

ISBN 978-966-598-735-2 © НАУ, 2012

 
 
 

ЗМІСТ

 

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ. 6

ВСТУПНЕ СЛОВО.. 7

ПЕРЕДМОВА.. 9

ВСТУП.. 15

Частина I. РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОГО ПРАВА
І ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН ДЕРЖАВ
.. 18

Глава 1. ІСТОРІЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА І ПРАВА ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН.. 18

1.1. Становлення і кодифікація права зовнішніх зносин. 18

1.2. Міжнародне право – основний засіб регулювання зовнішніх зносин держав. 31

1.3. Зовнішні зносини держав і право зовнішніх зносин. 39

1.4. Право на участь у зовнішніх зносинах і право посольства. 45

1.5. Сутність та джерела права зовнішніх зносин. 52

1.6. Суб’єкти права зовнішніх зносин і міжнародного права. 58

Частина II. ДИПЛОМАТИЧНЕ ПРАВО.. 64

Глава 2. ОРГАНИ ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН ДЕРЖАВ: МИНУЛЕ, СЬОГОДЕННЯ, МАЙБУТНЄ.. 64

2.1. Поняття, система і джерела дипломатичного права. 64

2.2. Загальні поняття і групи органів зовнішніх
зносин держави. 65

2.3. Українська дипломатія: становлення, зовнішньополітичні ресурси й пріоритети сучасних міжнародних відносин. 76

2.4. Міністерство закордонних справ України як орган здійснення міждержавних зносин. 96

2.5. Дипломатична служба зарубіжних країн: формування та взаємодія з держапаратом.. 102

2.6. Основи дипломатичної техніки. 115

2.7. Дипломатичний протокол та етикет. 131

Глава 3. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ І ДІЯЛЬНОСТІ ДИПЛОМАТИЧНИХ ПРЕДСТАВНИЦТВ.. 158

3.1. Встановлення, зміна та припинення діяльності
дипломатичних представництв. 158

3.2. Структура і персонал дипломатичних представництв. 170

3.3. Функції дипломатичних представництв та засоби
їх здійснення. 181

3.4. Дипломатичне право спеціальних місій. 186

3.5. Дипломатичне право міжнародних організацій. 189

3.6. Правовий статус Європейського Союзу і його
еволюція у сфері зовнішньої політики та безпеки. Розвиток відносин між Україною та Європейським Союзом 195

3.7. Внутрішні дипломатичні документи та їхня роль у сучасній дипломатії 224

3.8. Інформаційна робота в зовнішньополітичній
(дипломатичній) діяльності 228

3.9. Інститут дипломатичного притулку. 231

Глава 4. ІНСТИТУТ ТОРГОВО-ЕКОНОМІЧНИХ МІСІЙ ДЕРЖАВИ: ДИПЛОМАТІЯ ЕКОНОМІЧНА 239

4.1. Інститут торгово-економічних місій у сучасному дипломатичному праві 239

4.2. Функції торговельно-економічних місій та засоби їх здійснення. 242

4.3. Дипломатія економічна: українські аспекти структурно-функціонального підходу. 244

Глава 5. НОВІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ
ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ 253

5.1. Дипломатія в умовах глобалізації 253

5.2. Сучасні виклики і загрози епохи глобалізації 267

5.3. Енергетична дипломатія. 277

5.4. Народна (громадянська) дипломатія. 283

Частина III. КОНСУЛЬСЬКЕ ПРАВО.. 292

Глава 6. КОНСУЛЬСЬКІ УСТАНОВИ ДЕРЖАВ:
ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ І ПОРЯДОК ФУНКЦІОНУВАННЯ
В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ 292

6.1. Генезис консульських відносин і консульського права. 292

6.2. Поняття і джерела консульського права. 297

6.3. Види, класи і персонал консульських установ. 298

6.4. Консульські функції 300

6.5. Загальні принципи міжнародного права, що регулюють консульські відносини. 303

6.6. Галузеві принципи консульського права. 311

6.7. Самостійність консульського права як регулятора консульських відносин. 315

Глава 7. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДИПЛОМАТИЧНОЇ І КОНСУЛЬСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ:
СХОЖІСТЬ ТА ВІДМІННІСТЬ. 320

7.1. Порівняльна характеристика дипломатичних і консульських відносин. 320

7.2. Взаємні обов’язки дипломатичних представництв, консульських установ і держави перебування 323

7.3. Загальне поняття дипломатичних імунітетів і привілеїв: правовий аспект. 325

7.4. Імунітети і привілеї дипломатичних представництв, консульських установ і їх персоналу. 330

7.5. Дипломатичний та консульський корпуси. 342

ПІСЛЯМОВА............................................................................ 348

Додатки..................................................................................... 353

 


СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

ГА – Генеральна Асамблея ООН

ГУАТТ – Генеральна угода з тарифів і торгівлі

ДЄС – Договір про Єропейський Союз

ЕКОСОР – Економічна і Соціальна ради ООН

ЕСК – Економічно-соціальний комітет

ЄЄА – Єдиний Європейський Акт

ЄПС – Європейське політичне співробітництво

ЄПС – Європейське політичне спів­робітництво

ЄС – Європейський Союз

ЄС – Європейське Cпівтовариство (Союз)

ЗЄС – Західноєвропейський Союз

КДЗ – Конвенція про дипломатичні зносини 1961 р.

ККЗ – Конвенція про консульські зносини 1963 р.

КМП – Комісія міжнародного права ООН

КПД – Конвенція про представництво держав у їх відносинах
з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р.

КПІ ООН – Конвенція про привілеї та імунітети Організації Об’єднаних Націй 1946 р.

КПІСУ – Конвенція про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН 1947 р.

КСМ – Конвенція про спеціальні місії 1969 р.

МЗС – Міністерство закордонних справ

МКЧХ – Міжнародний комітет Червоного Хреста

НАТО – Організація Північноатлантичного Договору

ОБСЄ – Організація з безпеки та спів­робітництва в Європі

ОЕСР – Організація економічної співпраці та розвитку

ООН – Організація Об’єднаних Націй

ПР ООН – Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй

РАЦСу – Реєстрація актів цивільного стану

РБ – Рада Безпеки

РПГБТЕР – Робоча підгрупа боротьби з тероризмом

СЗППБ – Спільна зовнішня політика та політика безпеки

СНД – Співдружність Незалежних Держав

СОRЕРЕR – Комітет постійних представників держав-членів

СОРО – Політичний комітет

СОТ – Світова організація торгівлі

ТЕМ – Торгово-економічні місії

ШОС – Шанхайська організація співпраці

 


 

ВСТУПНЕ СЛОВО

У сучасних умовах, як і в попередні епохи, установи зовнішніх зносин суверенних держав залишаються основними суб’єктами дипломатії. Саме цим поясню­ється той факт, що в доктрині міжнародного права та практиці міжнародних відносин традиційно розрізняють діяльність диплома­тичних представництв у державі перебування та діяльність постійних представництв держав при міжнародних міжурядових організаціях.

Еволюція міжнародних відносин супроводжується зміцненням позицій незалежної України. Одним з найголовніших завдань її зовнішньої політики є захист своїх національних інтересів.

В умовах стирання відмінностей між внутрішніми і зовнішніми засобами забезпечення захисту національних інтересів і безпеки зовнішня політика стає одним з найважливіших інструментів поступового розвитку країни, забезпечення її конкурентоспро­можності у глобалізованому світі.

Серед чинників, що впливають на міжнародну політику, крім військових, усе більшого значення набувають економічне станови­ще, науково-технічний прогрес, добробут народів, стан демографії та навколишнього середовища, зміни ступеня інфор­маційного впливу.

Мета автора цієї книги – зосередити увагу читача на основних інститутах міжнародно-правових контекстів зовнішніх зносин в умовах глобалізації, які в сукупності покликані створити сприят­ливі умови державам для вирішення складних питань мирними засобами, зокрема шляхом переговорів – за допомогою переконання та компромісів.

Сучасна світова політика повинна вирішити найважливіше завдання – забезпечити керованість у нових масштабах: по горизон­талі – на всьому просторі планети, по вертикалі – на всіх рівнях її організації – від локального до всесвітнього.

Підручник дає змогу уявити, що саме ця дія розгортається на наших очах: відбувається формування нового світового ладу, не просто як чергової системи міжнародних відносин, а як цілісного світоустрою, що ґрунтується на єдиних засадах. Економіка, політика, право, соціальні стосунки, моделі суспільства, не стаючи тотожними, здобувають небачені раніше світові рівні сумісності.

У підручнику проведено також порівняно-правовий аналіз проблематики зовнішніх зносин в умовах глобалізації. Видання призначене для професійної освіти студентів, буде корисне також для співробітників органів зовнішніх зносин.

Ознайомлення з цим дослідженням буде цікавим для всіх, хто бажає більше знати про сучасну дипломатію.

Дослідження поглиблює систематизовані знання пра­вових складових зовнішніх зносин в умовах глобалізації як важли­вого напряму сучасного міжнародного права і стане у нагоді науковим і практичним працівникам у галузі міжнародного права та міжнародних відносин, викладачам вищих навчальних закла­дів, юристам-міжнародникам, історикам, економістам, політо­логам, студентам, аспірантам і докторантам, а також усім, хто цікавиться окресленою проблемою.

Міністр закордонних справ України (1994–1998),

Голова 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН (1997–1998),

Надзвичайний і Повноважний Посол,

Геннадій Удовенко

 


ПЕРЕДМОВА

На рубежі ХХ–ХХІ ст.ст. з усією очевидністю проявляється все зростаюча роль процесів глобалізації у формуванні сучасної соціально-політичної структури світу. Після розпаду біполярної системи і широких трансформаційних процесів у державах молодої демократії на нашій планеті відбулися серйозні геополітичні зрушення, посилився вплив підходів економічного неолібералізму. Однак взаємини у світовому співтоваристві не стали більш передбачуваними або достатньо точно прогнозованими. Нарівні з провідними державами на авансцену світової політики вийшло багато неурядових організацій і транснаціональних корпорацій, які певною мірою протиставили себе системі міжнародних відносин, що ґрунтується на принципах державного суверенітету Вест­фальської системи міжнародних відносин. Світова організація торгівлі, Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, клуб провідних світових акторів – G -8, а також зрослий кількісно і якісно альянс НАТО стали характерними атрибутами пост­модерного світу і засобами глобального управління.

Водночас початок ХХІ ст., позначений трагедією, викликаною терористичними актами в США 11 вересня 2001 р., з новою силою висунув на передній план нагальну потребу зміцнення держави як гаранта безпеки. Зрозуміло, що не йшлося про повернення до політичного реалізму чи боротьбу з глобалізацією. Суть змін полягає в усвідомленні лідерами провідних країн тих негативних наслідків та ризиків, які несе глобалізація. Стала очевидною неможливість як самоусунення найбільших світових держав від глобальних процесів і їх саморегулювання за принципом «невидимої руки ринку», так і «одноосібного» управління ними з боку США чи Заходу в цілому з використанням таких інструментів, як НАТО або МВФ. Імперативно постало завдання зміцнення ООН, а також формування міждержавних структур та інститутів, здатних відповісти на нові виклики, доповнити глобалізацію економіки та фінансів усесвітньою політикою і загальною безпекою, у формуванні яких брали б участь усі країни і всі зацікавлені бізнес-структури. І таке бачення завдань сучасного етапу глобалізації по-новому актуалізує значення дипломатії з властивими їй формами і методами діяльності у сфері міжнародних зносин.

У сучасному житті зовнішня політика будь-якої країни набуває нових ознак, їй притаманні нові підходи, більш гостре сприйняття проблем і викликів, з якими стикається кожна держава і людство в цілому. Щоправда, дипломати цих країн не завжди впевнені в підтримці своїх дій за межами країни з боку парламентських інститутів, органів місцевої влади, муніципальної влади. Інколи брак цієї підтримки завдає шкоди престижу дипломатичних представників зі сторони, що приймає. Не випадково ще в 1925 р. відомий французький дипломат Ж. Камбон зауважував: «Демократія завжди буде мати потребу в послах і міністрах, проте невідомо, чи буде вона мати потребу в дипломатах»[1]. Розмови про кризу дипломатії, що не впоралася зі своїм основним завданням – запобігти двом світовим війнам, в останні десятиліття отримали новий імпульс.

Песимістичний погляд на майбутнє дипломатії знайшов, мабуть, найбільш повне відображення у часто цитованому висловлюванні З. Бжезинського про бажання «віддати приміщення американського посольства в Лондоні під студентський гуртожиток» і в запропонованій тим же автором відомій формулі: «Якщо б дипломатів не було, то їх і не треба було вигадувати»[2]. Багато хто з прихильників песимістичної платформи впевнений, що сучасна організація бізнесу та телекомунікаційні технології здатні забезпечити бізнесу налагодження та підтримку контактів за кордоном без допомоги дипломатів, тобто професіоналів з міністерства закордонних справ або посольства.

Зрозуміло, можна припустити, що дипломатія як «наука чи мистецтво переговорів»[3] існувала в усі часи. Так, Г. Нікольсон пише про племена, що надсилали один до одного гінців, про послів стародавніх монархій, які виїжджали з місіями до чужоземних правителів.

Дійсно, історичні документи зафіксували появу в античних полісах, у Візантії, на Русі групи осіб, які протягом тривалого часу виконували дипломатичні доручення, вели переговори, укладали угоди. У цьому контексті доречно згадати про «візантійську дипломатію» київського князя Святослава, дипломатію захисника та зберігача Русі Олександра Невського і т.д[4]. З плином часу це свідчило про поступове формування інституту дипломатів-професіоналів. У середньовічній Європі професійна дипломатія була прерогативою Святого престолу, який виступав у ролі верховного суверена європейської «християнської республіки» (Res Publico Christiana).

У сучасних умовах на світовій арені кількість учасників міжнародних відносин незмірно зростає. Так, крім професійних дипломатів, активно діють нові учасники – чиновники різних внутрішніх відомств та інших регіональних і місцевих інститутів, представники світу культури, освіти та бізнесу. Вони створюють власну мережу контактів з партнерами за межами країни, нерідко минаючи зовнішньополітичні відомства, які в минулому опікали кожного громадянина своєї країни, хто перетинав кордон у тому чи іншому напрямі. Стрімко зросла кількість неурядових міжнародних організацій, що значно ускладнюють існуючу систему багато­сторонньої дипломатії, але при цьому і збагачують практику багатосторонніх переговорів.

Нинішня трансформація зовнішньополітичного механізму та дипломатичних структур у країнах європейського регіону, насамперед у країнах-членах Європейського Союзу (ЄС), є найбільш вражаючим прикладом змін, що відбуваються в традиційній дипломатії.

Разом з тим урахування особливостей і контексту, в якому відбувається становлення сучасної моделі дипломатії, неодмінно призводить до висновку, що майбутнє дипломатії здебільшого залежить від того, яким шляхом буде формуватися новий світовий порядок. Протягом століть принцип збереження рівноваги сил в ім’я забезпечення миру і плідної співпраці був провідною конотацією співіснування між суверенними державами, відповідно до якої будувалася і вся система дипломатичної служби.

Сьогодні світ відчутно змінився. Як зазначають російські дослідники Т. Зонова і П. Циганков, традиціоналісти у своєму аналізі міжнародного розвитку виходять насамперед зі значущості геополітичного чинника, модерністи акцентують увагу на зростаючій ролі «акторів поза суверенітетом». Г. Кісінджер пророкує повернення до традиційної системи балансу сил, розглядаючи багатополярність як природний стан світової системи[5].

Досить актуальним є вихід пропонованого підручника, який являє собою узагальнене дослідження про істотні суспільно-політичні чинники, що зумовили формування та розвиток органів зовнішніх зносин у сучасному вигляді, їх правову базу в контексті відповідності нормам міжнародного права і сучасної дипломатичної практики.

Адже світ зіткнувся з новими і небезпечними для всього людства погрозами і викликами: масштабністю міжнародного тероризму, транскордонною злочинністю, невідомими раніше захворюваннями, істотними змінами в кліматі і навколишньому середовищі. Ці дійсно кардинальні зміни у світі безпосередньо торкнулися і дипломатичної діяльності, обсяг завдань і функцій якої в умовах, що змінилися, в середовищі проживання помітно розширилися.

Нині зовнішня політика стає одним з найважливіших інструмен­тів поступального розвитку країни, підвищення її конкуренто­спроможності у світі, коли стираються відмінності між внутрішніми і зовнішніми засобами забезпечення захисту національних інтересів і безпеки. Зростає енергетична та економічна дипломатична взаємозалежність держав, стаючи одним з ключових чинників підтримки міжнародної стабільності. На міжнародну політику разом з військовими чинниками все більшого впливу набувають економічні складові, науково-технічний прогрес, інноваційний розвиток, нові інформаційні технології, демографічні параметри тощо.

Суверенна Україна, здійснюючи державне будівництво, усвідомивши своє геополітичне становище, дотримується твердого європейського курсу, проводить велику і багатопланову міжнародну діяльність за утвердження миру і співпраці з усіма державами планети. Зауважу, що брак протягом тривалого періоду власної повноцінної державності часто позначався і на роботі вітчизняної дипломатії, на реалізації можливостей утвердження України на світовій арені[6]. Міжнародна діяльність офіційного Києва спирається на культурно-цивілізаційну історичну спадщину, виходить з нагальних потреб розвитку національної економіки, культурного різноманіття і корінних національних інтересів України та багатьох народів, що її населяють. Зовнішня політика України носить традиційно багатовекторний характер, націлена на розвиток дружби і взаємовигідного співробітництва як з безпосередніми сусідами, так і з іншими далекими і близькими країнами. А це потребує від української дипломатії активного розвитку відносин з державами і на Заході, і на Північному Сході, і на Півдні.

Нині у зв’язку зі змінами, що відбуваються в сучасному світі, традиційна модель дипломатії, яка виникла на основі світського суверенітету і системи рівноваги, зазнає значної еволюції. Інформаційна революція сприяє цьому процесу і пропонує нові гнучкі можливості для підтримки багатовекторних зв’язків, характерних для сьогодення.

Перевагою підручника є те, що в ньому проведено також порів­няльно-правовий аналіз у розробленні та викладенні проблематики, що поєднує теоретичні аспекти з використанням практики реалізації зарубіжної та вітчизняної правової доктрини.

Підручник містить аналіз еволюції розвитку зовнішньо­політичного відомства, завдань і функцій, покладених на органи зовнішніх зносин в умовах глобалізації, а також становлення сучасних основних напрямів, видів та правил роботи диплома­тичних представництв, які спираються як на дипломатичні традиції, так і на загальновизнані норми міжнародного права. Особливу увагу приділено питанням, пов’язаним з виходом на міжнародну арену і активною участю в міжнародній діяльності української та азербайджанської дипломатії, а також координуючої ролі їх профільних міністерств у проведенні єдиної зовнішньополітичної лінії.

Як автор передмови і науковий редактор даного підручника, як дослідник і людина, яка працювала радником-посланником Посольства України у Федеративній Республіці Німеччині і не з чуток може судити про складові сучасної дипломатичної служби, хочу звернути увагу читача і на таке.

У книзі робиться спроба провести паралелі, зіставити форми роботи дипломатичних служб низки розвинених країн, а також вдається з достатньою повнотою показати труднощі перехідного періоду, який переживає дипломатія в сучасних досить непростих міжнародних відносинах. Аналізуючи нові підходи дипломатії молодих демократій, автор розглядає їх у контексті вимог і форм роботи дипломатичних представництв, зовнішньо­політичних відомств провідних країн світу. Цій меті підпоряд­кований порівняльний підхід, ретроспективні сюжети, а також і нові напрями дипломатичної та консульської служб. Саме це дає можливість читачеві розібратися в усьому тому, з чим стикається сучасна дипломатія у все більш глобалізованому світі. Стає очевидним і той факт, що дипломатична служба України, Азербайджану та інших країн СНД має сьогодні приблизно ті проблеми, що й дипломатія інших держав світу, незалежно від того, чи є вони суб’єктами або об’єктами подій, що відбуваються.

Безсумнівно, це видання дає систематизовані знання правових складових зовнішніх зносин в умовах глобалізації як важливої галузі сучасного міжнародного права і стане хорошою підмогою як науковим і практичним працівникам сфери міжнародних відносин, викладачам вищих навчальних закладів, юристам-міжнародникам, студентам і аспіран­там, а також усім тим, хто цікавиться цими проблемами в наших країнах.

 

А. Кудряченко,

доктор історичних наук, професор


Дата добавления: 2015-10-29; просмотров: 101 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
БИБЛИОГРАФИЧЕСКИЙ СПИСОК| Ця книга присвячується світлій пам’яті

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.017 сек.)