Деревна рослинність

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Біологічний факультет

Кафедра ботаніки

ФЛОРА ХУСТ-СОЛОТВИНСЬКОЇ ЗАПАДИНИ

Дипломна робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного

рівня “Спеціалістр”

Науковий керівник: канд.біол.наук, доцент КОЛЕСНИК О.Б.

Ужгород 2004

ЗМІСТ

ВСТУП.. 3

1. ЕКОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕГІОНУ ДОСЛІДЖЕНЬ. 6

1.1. Географічне положення. 6

1.2. Кліматична характеристика. 6

1.3. Термічний режим. 9

1.4. Режим зволоження. 10

1.5. Гідрологія. 10

1.6. Тваринний світ. 13

2. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ.. 14

3. ОБ’ЄКТИ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ.. 19

4. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОСЛИННОГО ПОКРИВУ.. 22

4.1. Деревна рослинність. 22

4.2. Лучна рослинність. 26

4.2.1. Крупнозлаково-різнотравні луки. 28

4.2.2. Дрібнозлаково-різнотравні луки. 30

4.2.3. Дрібноосоково-різнотравні низинні луки. 32

4.2.4. Вологі осоково-злаково-різнотравні луки. 34

4.2.5. Флора бур’янів. 35

5. ФЛОРИСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА “ДОЛИНИ НАРЦИСІВ”. 38

ВИСНОВКИ.. 41

ЛІТЕРАТУРА.. 42

ВСТУП

Актуальність теми. Природа Закарпаття характеризується величезними покладами корисних копалин, запасами нафти, газу, родючими ґрунтами, численними озерами і річками, обширними лісовими просторами, різноманітним тваринним світом. Всі ці багатства – важлива умова дальшого розвитку нашого суспільства.

Правильна й ефективна організація природоохоронної роботи, наукове обґрунтування найбільш раціональних напрямків природокористування можуть бути здійсненні насамперед за умови ґрунтовного знання природних умов, їхньої специфіки і відмін в окремих регіонах регіону.

Закарпаття - це область, природою якої цікавляться не тільки науковці та спеціалісти тієї чи іншої галузі господарства, але й значною мірою широкі верстви населення. Мальовничі краєвиди Карпат, цілющі джерела, чудовий клімат, своєрідна архітектура сприяють великому напливу туристів і відпочиваючих. Розміщена на південному заході країни, Закарпатська область на півночі межує з Львівською та Івано-Франківською областями, а на заході з Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією. Через територію області проходять важливі міжнародні транспортні магістралі: залізничні, нафто- і газопроводи, лінії електропередач, що свідчить про важливу роль Закарпатської області.

На сучасному етапі розвитку сільського господарства і фермерства однією з головних і невідкладних задач є створення кормової бази для тваринництва. Запорукою збільшення виробництва продуктів тваринництва є зміцнення кормової бази, зокрема раціональне використання сіножатей і пасовищ. Сіно з добрих лук і трава з пасовищ є повноцінними кормами, багатими на перетравний протеїн і вітаміни. Численними дослідами і спостереженнями доведено, що згодовування доброго лучного сіна і пасовищного корму сприяє підвищення молочної продуктивності великої рогатої худоби.

Лучні трави нагромаджують у ґрунті велику кількість органічних речовин, що позитивно впливає на підвищення його родючості. На схилах вони запобігають ерозії, а на заплавних луках перешкоджають змиванню ґрунтів. Дуже часто сінокоси і пасовища (непридатні для оранки землі) є важливим заходом боротьби з бур’янами та служать для поліпшення ботанічного складу травостою.

Раціональне використання угідь неможливе без всебічного дослідження біології і екології рослин, без вивчення змін, що проходять в рослинному покриві під дією випасання і косіння. Це дозволяє вирішувати цілий ряд питань охорони лучних земель, їх рослинного покриву, раціонального використання.

Мета й завдання дослідження. Метою досліджень було інвентаризаційне, хорологічне й структурне вивчення флори Хуст-Солотвинської западини, оцінка й виявлення наслідків антропогенного навантаження та опрацювання шляхів її ощадливого використання й охорони. перед нами були поставлені наступні завдання:

1) виявити видовий склад флори досліджуваного регіону;

2) виконати систематичний, еколого-фітоценологічний, та синантропний аналізи;

3) дати оцінку та з’ясувати наслідки впливу антропогенного навантаження на флору;

4) оцінити господарське значення флори, визначити шляхи її ощадливого використання та охорони.

Практичне значення. Результати досліджень можуть бути використані під час розгортання регіонального рівня моніторингу стану довкілля.

Результати роботи можуть бути використані під час занять з курсу "Місцева Флора". Зібрано гербарний матеріал.

Структура й обсяг роботи. Загальний обсяг роботи становить 46 стор. машинопису. Вона ілюстрована 3 рисунками та 6 таблицями, складається зі вступу, 5 розділів, висновків списку літератури (45 найменувань).

ЕКОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕГІОНУ ДОСЛІДЖЕНЬ

Географічне положення

Територія Закарпатської області порівняно невелика, проте вона відзначається різноманітними природними особливостями. Чотири п`ятих її території зайнято гірськими хребтами і між гірськими улоговинами та долинами і лише п`ята частина - це рівнина, при чому в переважній частині ідеальні низини.

Солотвинська улоговина знаходиться на південному сході від Березне-Липчанської долини. Вона є східною частиною Закарпатської рівнини. Вона (Закарпатська рівнина) має висоти від 100 до 200м. Її захід від Тиси, яку називають найчастіше Чоп-Мукачівською низовиною з висотами від 100 до 150-160м², і меншу на північ від Тиси, названу Солотвинською улоговиною, оскільки вона оточена майже з усіх боків горами; тільки Тиса проривається через це оточення гірських хребтів вузькою долиною, яку в районі м. Хуст навіть називають Хустськими воротами.

Кліматична характеристика

Зима - період року з середньодобовою температурою нижче 0⁰ С і значним впливом циклонічної діяльності з боку Атлантики. Частий прихід морського повітря утримує протягом зими досить високі температури, високу відносну вологість і хмарну погоду. Часом, у циклонічній діяльності бере участь континентальне помірне повітря, що призводить до низького зниження температури. Зима у Хустському та Тячівському районах порівняно коротка і починається в середині грудня, тривалість її 2,5-3 місяці. Середня температура найхолоднішого місяця (січня) від –3 до –4⁰С. Погода переважно хмарна, з частими туманами, середні добові температури близько 0⁰С, у ряді випадків (навіть у січні) не буває морозів і температура в день досягає 10-12⁰С. Разом з тим вторгнення холодного повітря зі сходу та північного сходу спричиняє в окремі роки досить різкі зниження температури. Абсолютний мінімум температури може опускатися у січні-лютому до –36⁰ С, а абсолютний максимум в ті ж місяці до 13-17⁰ С. Сильні морози бувають дуже рідко. Зимовий сезон характеризується відлигами, кількість яких за три зимові місяці може становити більше 50 днів, тому сніговий покрив нестійкий і малопотужний.

Весна - за її початком прийнято перехід середніх добових температур через 0⁰ С. У цей період переважають повітряні течії, пов`язані з Азорським антициклоном, посилюється вплив циклонів із Середньоземного моря.

Збільшується також вплив теплих полярних континентальних повітряних мас і повторюваність вторгнень континентального тропічного повітря. Очевидно, такий різноманітний вплив повітряних мас і зумовлює часту зміну весняної погоди Хуст-Солотвинської западини. Починається весна в кінці лютого – на початку березня. В окремі роки у цьому місяці абсолютний мінімум може сягати 28-32^оС, а травня 30-34⁰С. Для весняних місяців характерні пізні приморозки. Останні приморозки особливо небезпечні у другій половині квітня, коли починають розпускатися бруньки. Ймовірність появи приморозків після 15 квітня на схилах і вершинах становить 60-70%, а в низовинах і нижніх частинах схилів від`ємні температури спостерігаються майже щорічно.

Літо. За початок літа прийнято дату переходу середньодобової температури через 15⁰С. Умови атмосферної циркуляції складається таким чином, що переважаючою повітряною масою є морське повітря помірних широт. Вторгнення континентального тропічного повітря зумовлює максимальні температури. Літо тут починається 10 травня і закінчується 16 вересня, його тривалість 120-135 днів. Середні добові температури повітря 15-25⁰С, а максимальні 36-40⁰С. Для цього сезону характерна найбільша кількість опадів, дуже часті грози (20-25 днів). Відносна вологість становить близько 50-60%.

Осінь. За початок прийнято перехід середньої добової температури 15⁰С, за кінець перехід її через 0⁰С. Протягом осені відбувається заміна літньої циркуляції зимовою. Осінь починається у другій половині вересня і триває 80-90 днів. Початок її характеризується малохмарною погодою і відносно високою температурою. Середні добові температури становлять 20-15⁰ С, а максимальні 29⁰С. Згодом хмарність зростає, понижується температура і збільшується кількість днів з тривалими опадами, туманами. У кінці жовтня починається приморозки. На осінь припадає другий максимум опадів. За останні місяці випадає від 180 мм на рівнинах до 300-320 мм опадів у горах. Нерідко восени для Хуст-Солотвинської западини характерна тепла погода з дощами облогового характеру. Такі погодні умови зумовлені приходом теплих морських мас повітря із Середземномор`я.

Таблиця 1.

Значення температури повітря (за даними багаторічних спостережень Гідрометеоцентру)

Населений пункт	І	ІІ	ІІІ	ІV	V	VІ	VІІ	VІІІ	ІХ	Х	ХІ	ХІІ	За рік
м.Хуст	-4,6	-2,9	3,5	9,9	15,2	18,0	20,1	19,2	15,1	9,6	3,7	-1,5	8.8
с.Руська Мокра	-6,0	-4,9	0,2	5,5	11,0	14,1	16,2	15,3	11,5	7,4	1,1	-3,3	5,7
м.Тячів	-4,7	3,0	2,5	8,4	14,0	17,0	19,0	18,1	14,1	8,0	3,1	-2,0	8,3
смт.Солот-вино	-4,8	-3,2	2,0	7,8	13,1	16,0	18,0	17,1	13,1	8,4	2,4	-2,1	7,3

Термічний режим

Річний хід температури повітря області континентальний. Середні добові температури, які спостерігаються в окремі дні в одних і тих же пунктах, відрізняється від середньомісячних. Зміни між добової середньої температури рідко перевищують 4⁰С, а днів із зміною температури, що перевищує 6⁰С всього вісім, тоді як на сході України їх до 23. Амплітуда середньомісячних температур як один із показників континентальності клімату коливається від 20 до 24⁰ С, а із підняттям в гори поступово зменшується.

Найбільші морози характерні для січня-лютого, але в окремі роки можуть бути і в грудні-березні, а зрідка (один раз в 25-30 років) у листопаді.

Режим зволоження

Середньорічна кількість опадів на території Хустського і Тячівського районів змінюється від 636 до 1411 мм. Тому значну різницю можна пояснити наявністю гір, які зумовлюють підняття повітряних мас по схилах з подальшим утворенням орографічних хмар. Річний хід опадів характеризується одним максимумом і одним мінімумом. Зимові місяці за кількістю опадів мало відрізняються один від одного. У січні випадає 42-96 мм, мінімум (40-60 мм). З квітня кількість опадів починає зростати. За травень-липень вони досягають максимуму. Випадаючи найчастіше у вигляді злив, що зумовлено інтенсивним приходом вологих повітряних мас з заходу та північного заходу. Проте в окремі роки максимум припадає й на інші місяці. Кількість днів з опадами за рік більш-менш рівномірно розподілена по всій території. У середньому за рік з опадами понад 0,1 мм буває 140-160 днів, а з опадами 5 мм – 50 днів. Розподіл опадів зумовлюється впливом висоти та формами рельєфу. Коефіцієнт зволоження території становить 0,96-1,43.

Гідрологія

Закарпатська область розміщена в найбільш зволоженому регіоні країни, вкрита густою мережею річкових систем. По її території протікають 9429 річок сумарною довжиною 19866 км. Із них 9277 малих річок (довжиною до 10 км), що становить близько 79% від водостоків. Їх загальна довжина 16248 км. Довжиною понад 10 км є 152 річки, загальною довжиною 3618 км. Річок довжиною понад 100 км лише чотири. Загальна площа водного дзеркала річок, каналів, озер і ставків становить понад 15 тис. га.

Вся річкова система області належить до басейну Тиси. На території Закарпаття знаходиться тільки верхня, переважно правобережна, частина басейну. Річки Хуст-Солотвинської западини (Чорна та Біла Тиси, Тиса, Тересва, Теребля, Ріка) відносяться до гірських річок.

Тиса утворюється від злиття Чорної та Білої Тиси 4 км вище м. Рахів. За водністю серед карпатських річок вона поступається тільки Дністру. Її протяжність 966 км, у межах області 201 км. Загальна площа водозбору 153000 км², в межах Закарпатської області 11300 км². Від місця утворення і до державного кордону Тиса тече у південно-західному напрямі по вузькій долині, стиснутій високими стрімкими схилами. На державному кордоні річка круто повертає на захід. До смт. Великий Бичків вона зберігає гірський характер. Тиса зберігає західний напрям до м. Тячів, після нього змінює його на північно-західний і так прямує аж до м. Хуст. На цій ділянці вона приймає ряд приток: з лівого берега р. Іза, з правого - річки Косівська, Шопурка, Апшиця, Тересва, Теребля та Ріка. Долина річки розширюється до 8-9 км. Падіння Тиси помітно зменшується і становить 1,8-2,4 м/км. Русло звивисте, розгалужене. Ширина русла змінюється в межах 40-100м, середня глибина від 0,5-10 м.(на перекатах) до 1,5-4,0 м (на плесах). Нижче м. Хуст Тиса тече в широтному напрямі. До Виноградова проривається через Вулканічний хребет, утворюючі так звані Хустські ворота. Долина ріки тут звужується до 1,3 км внаслідок крутих і високих схилів Вулканічного хребта. Русло звивисте, розгалужене, з численними островами. Воно сильно деформується. Ширина річки 80-140м. глибина на перекатах 0,5-2,0м на плесах 0,2-0.6 м/с, на перекатах 0,7-2,5 м/с. Тересва утворилась при злитті річок Брустурянки та Мокрянки біля смт. Усть-Чорна і є найбільшою правобережною притокою Тиси у східному Закарпатті. ЇЇ довжина 56 км, площа водозбору 1220 км².

Тересва тече на південний захід, перетинаючи Полонинський хребет. Від верхів`я до с. Дубове вона протікає по вузькій глибокій звивистій V- подібній долині шириною по дну 100-400м. Ширина русла 20-40м, глибина 0,5-1,0м. Середня швидкість течії 1-2 м/с, середні витрати 24,0 м³/с (с. Дубове). Нижче с. Дубове долина розширюється до 1-2 км. Схили виположуються, їх замісеність зменшується. Спостерігаються добре виражені тераси та двобічна заплава шириною 300-500 м. Русло звивисте, розгалужене, з численними островами, нестійке. Ширина річки 30-60м, глибина 0,5-2м. Середня швидкість течії 0,5-1,0 м/с.

Теребля, яка протікає за захід від Тересви, бере початок в центрі Горган із джерел на західному схилі гори Болотняк на висоті 1080 м над р.м. і впадає в Тису біля смт. Буштино. Довжина річки 91 км, площа водозбору 750 км². Верхня та середня частина басейну знаходиться в гірському районі, нижня в передгір`ях Карпат та Солотвинській улоговині. Від с. Драгове, до впадання в Тису, Теребля тече по Солотвинській улоговині, в якій долина річки розширюється до 2-3 км. Русло річки нестійке, складається переважно з гальки, середні витрати 6,6 м³/с.

Ріка - одна з найбільш крупних правобережних приток Тиси – бере початок із джерела на схилі гори Чорна Ріка на висоті 1120 м над р.м. Довжина річки 92 км, площа водозбору 1240 км² До с. Торунь річка відома під назвою Прислоп і тече на південних схід. Після Торуня повертає на південний захід і продовжує свій путь по вузькій V-подібній долині з крутими затіненими схилами. Ширина долини по дну не перевищує 40-100 м. Середні витрати 13,2 м³/с (смт. Міжгір`я). Нижче цього селища річка перетинає Полонинський хребет по вузькій глибокій долині і біля с. Березове виходить в Хустську улоговину, де її долина 4 км. Ріка вільно протікає серед невисоких берегів, покритих полями і луками. Ширина русла в межах 80-150м, середня швидкість 0,4-0,8 м/с.

Тваринний світ

Видовий склад фауни досліджуваного регіону порівняно багатий. Тут зустрічаються вовк, борсук, дика свиня, куниця лісова (Martes martes), горностай (Mustela ermіnea), річкова видра (Lutra lutra). по долинам гірських рік заходить сюди інтродукована ондатра (Ondatra zіbethіca). З великих парнокопитних трапляється європейська козуля.

Багатий видовий склад рукокрилих зокрема зустрічається велика нічниця (Myotіs myotіs), європейська широковушка (Barbastella barbastella), великий і малий підковоноси (Rhіnolophus ferrum-equіnum, Rh.hypposіderos), лісовий нетопир (Vespertіlіo nathusіі) та ін.

З орнітофауни тут зустрічаються: мухоловка-білошийка (Muscіcapa albіcollіs), горлиця (Streptopelіa turtur), боривітер (Falco tіnnunculus), чеглок (Falco subbuteo), домовий сич (Athene noctua), вухаста сова (Asіo otus), дятли зелений, сірий і великий (Pіcus vіrіdіs, P.canus, Dendrocopos major), рябий кам’яний дрізд (Montіcola saxatіlіs), білоспинний дятел (Dendrocopos leucotos), трипалий дятел (Pіcoіdes trіdactylus) та ін.

Із плазунів спеціальної охорони заслуговує ескулапова змія (Elaphe longіssіma), яка зрідка трапляється в букових пралісах і включена у міжнародну Червону книгу. Звертає на себе увагу третинний релікт - саламандра плямиста (Salamandra salamandra), що зустрічається у букових лісах.

У специфічних вологих локалітетах можна побачити й жовтобрюху жерлянку (Bombіna varіegata), прудку жабу (Rana dalmatіna), карпатського і альпійського тритонів.

Із рідкісних видів ентомофауни слід відмітити декоративні види - вусача альпійського (Rosalіa alpіna), сатурнію-аглію (Saturnea aglea).

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

В історії дослідження флори регіону басейну р.Тиса можна виділити три періоди.

Перший період - початок XVІІ - кінець XІX століття - характеризується накопиченням даних про поширення окремих видів рослин. Перші відомості про види рослин, що входять до складу флори басейну р.Тиса, знаходимо в роботі К.Клюзія "Rarіorum plantarum hіstorіa", яка вийшла у 1601. Це були описи практичного застосування окремих видів рослин. У другій половині XVІІІ ст. великий стимул для вивчення рослинного покриву дали праці К.Ліннея з систематики рослин, під впливом яких почалося інтенсивніше вивчення флори й рослинності Карпат, у тому числі й досліджуваного басейну. Перший крок у цьому напрямку зробив угорський ботанік П.Китайбел. У 1793 році він відвідав Мукачеве й Ужгород, побував на Боржавських полонинах і Чорногорі. За час досліджень зібрав близько 1400 листів гербарію закарпатської флори (цит. за Фодор, 1974). У цей період з’являються роботи Магочі-Дітц (1882 цит. за Фодор, 1974), і К.Сегмет (1932 цит. за Фодор, 1974) в яких наведені дані про поширення окремих видів лісової та лучної флори вулканічних Вигорлатів, простежені загальні тенденції антропогенних змін їх рослинного покриву.

У кінці XІX ст. починається другий період у вивченні флори басейну, який закінчується в середині 40-х років XX ст. Цей період відрізняється якісно новими підходами. Відбувається накопичення нової флористичної інформації, розвиваються систематика, хорологія, геоботаніка, обговорюються проблеми дигресії рослинного покриву.

У роботах Ф.Пакса (1908 цит. за Фодор, 1974) подається загальний ботаніко-географічний нарис Карпат, у тому числі, досліджуваної території. Крім описів нових таксонів, велика увага приділена екологічній характеристиці видів, їх поширенню.

Від 1911 до 1937 рр. ґрунтовне вивчення флори виконав Антоній Маргіттай, який в цей час жив у м.Мукачеве. У результаті аналізу багаторічного матеріалу, зібраного і в межах досліджуваного басейну, А.Маргіттай зробив систематичну обробку окремих родів і видів рослин, здійснив частковий флористичний опис деяких районів. Його праця "Взносы к флоре Подкарпатской Руси" (вийшла у 1923 році), завдяки багатому оригінальному фактичному матеріалові, а також оглядові літературних і гербарних даних попередників, зокрема П.Китайбеля, Ф.Пакса і Л.Таіса, є найвагомішою за змістом, хоча й незакінченою.

Флористична інформація інвентаризаційного характеру узагальнена у фундаментальній праці С.Яворки "Magyar Flora" (Flora Hungarіca)..." (1924-1925 рр.).

Крім флористичних досліджень, у цей період виконувалися також геоботанічні, котрі були тісно пов’язані з певними господарськими інтересами. Роботи геоботанічного спрямування, початок яким поклав чеський ботанік М.Малох (1931-1932 цит. за Фодор, 1974), стосувалися підвищення врожайності біловусових пасовищ Боржавських полонин, використання окремих груп видів.

У 20-30-ті роки XX століття багато зробили для вивчення флори Й.Груби, Ф.А.Новак, І.Клаштерський, Й.Надворнік, К.Грох, А.Златнік, А.Ласка, М.Дейл, К. Домін, Р.Максимович та інші дослідники. Ці роботи мають переважно описово-інвентаризаційний характер. Питанням систематики, еколого-географічного поширення, екологічної ролі видів приділялося мало уваги.

Третій період - від середини 40-х років XX століття - характеризується спробою здійснення планомірного критико - систематичного підходу до вивчення флори. Види часто досліджуються як джерело сировини, об’єкти лісового та сільського господарства, зеленого будівництва.

Першою працею цього періоду була публікація А.П.Ільїнського (1945), присвячена опису рослинності Закарпаття, що складена на підставі аналізу численних літературних джерел.

Систематична й планомірна робота щодо вивчення флори досліджуваної території проводилася співпрацівниками кафедри ботаніки Ужгородського держуніверситету, заснованого в 1945 році. Зокрема, заслуговують на увагу праці: П.Д.Ярошенка (1947), присвячені загальнофлористичним проблемам; Х.Ю.Руденка, С.С.Фодора, О.П.Різниченка (1951, 1954)- про результати інвентаризаційних досліджень; А.Т.Арсирій (1963) - про сегетальну флору та рослинність; І.І.Бубряка (1973) - про акліматизовані види; В.І.Комендара (1971) - про лікарські рослини; Е.С.Товта (1973), присвячені поширенню окремих видів рудеральної флори; С.С.Фодора - про аборигенну та екзотичну флору, що узагальнені у "Флора Закарпаття" (1974). Конспект флори у цій праці охоплює 134 родини, 354 родів, 2613 видів, 303 підвиди і 604 різновиди; зазначено, що кількість бур’янів, рудеральних і здичавілих рослин становить 42% від загальної кількості видів, наведених для Закарпаття, кількість інтродукованих рослин - 17% (понад 450 видів). Цікавою є монографія В.В.Крічфалушія, В.І.Комендара (1990) про біоекологію деяких ефемероїдів.

З початку шістдесятих років виходять у світ праці В.І.Комендара (1964, 1966, 1988, 1992) на природоохоронну тематику. Заслуговує на увагу, також, опублікований ним у співавторстві з Ф.Д.Гамором, Л.М.Абрамовою, Б.М.Міркіним та іншими науковцями цикл робіт, присвячених видам сегетальної та рудеральної флори Закарпаття (Гамор, Комендар та ін., 1981, 1983, 1985; Гамор, Комендар, 1983; Комендар, Гамор, 1979, 1990), де висвітлені деякі аспекти їх флористичної, геоботанічної, екологічної та господарської характеристики.

Доповнення до флори Закарпаття знаходимо в роботах С.С.Фодора, В.К.Терлецького, Я.Д.Гладуна (1982), С.С.Фодора, Л.І.Янцо (1984) та В.В.Протопопової, С.Л.Мосякіна, М.В.Шевери (1994).

У вивченні флори басейну Тиси активну участь брали й дослідники інших ботанічних установ. У 1946-1947 рр. на Закарпатті працювали наукові експедиції Інститутів ботаніки УРСР та СРСР за участю Д.К.Зерова, М.Г.Попова, В.Г.Хржановського, М.В.Косця, М.І.Котова, А.І.Барбарича, В.Б.Сочави та інших. Матеріали експедицій узагальнені в одній з перших і найзначнішій науковій праці, що стосуються флори та рослинності Українських Карпат - монографії М.Г.Попова "Очерк растительности и флоры Карпат" (1949) та в колективній монографії, присвяченій рослинності Закарпатської області "Рослинність Закарпатської області" (1954).

Помітний вклад у дослідження флори басейну в цей період зробили В.І.Чопик (1958), М.І.Котов, В.І.Чопик (1960), О.В.Пригара (1988) та інші. Найбільш цілісним, у флористичному відношенні, серед згаданих робіт є дослідження В.І.Чопика "Флора і рослинність західної частини Українських Карпат та їх народногосподарське значення" (1958).

Роботи більшості українських систематиків і флористів у цей період були сконцентровані на підготовці "Флори УРСР" (1940-1965) і визначників (Визначник..., 1950, 1965, 1977; Определитель..., 1987), в яких міститься певна інформація про рослинне населення басейну Боржари. Відомості про місцезнаходження окремих видів знаходимо також у монографіях "Флора СССР" (1934-1964), "Флора европейской части СССР" (1974-1994), у довідковому посібнику "Хорология флоры Украины" (1986).

На особливу увагу заслуговує фундаментальна праця В.В.Протопопової "Синантропная флора Украины и пути ее развития" (1991), де, крім багатої флористичної інформації, знаходяться й важливі теоретичні узагальнення.

Загалом, найповнішими зведеннями про флору басейну р.Тиса є згадані "Флора Закарпаття" (Фодор, 1974) та "Визначник рослин Українських Карпат" (1977). Проте їх написанню не передували детальні польові дослідження в межах басейну й наведені дані є не повними, а в окремих випадках - неточними.

Тому, актуальним є критичний перегляд видового складу, виконання всебічного аналізу флори, поведінкова оцінка окремих її груп, виявлення та характеристика наслідків синантропізації флори цього регіону.

ОБ’ЄКТИ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ

Об’єктом досліджень є флора Хуст-Солотвинської западини в межах Закарпатської області. На підставі оцінки геоморфологічної, гідрологічної, кліматичної характеристик, ґрунтових умов, можна зробити висновок, що природні умови регіону є досить гетерогенними, до того ж істотно зміненими господарською діяльністю.

В основу роботи покладені флористичні матеріали, зібрані в 2001-2003 роках біля 200 гербарних аркушів, та данні з літературних джерел.

Методологічною основою дослідження флори є системний підхід, який дозволяє розглядати флору як цілісне природне явище, котре складається з численних, певним чином пов’язаних між собою різними відношеннями компонентів (Шеляг - Сосонко, Дидух, 1987).

Вивчення флори проводили шляхом детально-маршрутних та напівстаціонарних досліджень (Симачева, 1984; Юрцев, Камелин, 1991).

Для забезпечення повноти виявлення флори здійснювали повторні відвідування ряду екотопів протягом різних фенологічних періодів.

У роботі прийнята політипічна концепція таксономічного виду (Майр, 1974; Грант, 1984), згідно з якою вид вичленується на підставі комплексу популяційно-генетичних й еволюційно-філогенетичних критеріїв. Як таксономічний вид розглядається гомогенна, природна, відносно стабільна сукупність популяцій монофілетичного походження, котра внаслідок тривалої дії генетичних, географічних, екологічних або інших механізмів є відокремлена чіткими дискретними ознаками чи параметрами від інших сукупностей популяцій.

Вибір політипічної концепції таксономічного виду зумовлений не лише її глибоким біологічним змістом, але й практичними міркуваннями, спрямованими на забезпечення порівнюваності отриманих даних з флорами суміжних регіонів.

Таксономічна категорія підвиду трактується як сукупність фенотипічно подібних популяцій виду, які займають частину його ареалу і таксономічно відмінні від інших популяцій того ж виду (Майр, 1974).

Такі популяції відображають тенденцію до морфологічної, екологічної і географічної диференціації у процесі адаптогенезу одного й того ж виду.

Під час виконання флористичного аналізу таксони підвидового рангу розглядаються як окремі таксономічні одиниці на рівні видів, яким вони підпорядковані.

Номенклатура таксонів і скорочення прізвищ їх авторів прийняті за С.К. Черепановим (1995).

Матеріал було зібрано згідно з методикою Королевського ботанічного саду Кью (Гебарное дело, 1995)

Для опису окремих угрупувань виділи пробні площі. Для трав`янистих угрупувань виділяли площі від 1 до 100м² в залежності від розмірів природних ділянок, окремих угрупувань.

Опис видового складу рослинного угрупування.

Дуже уважно складається список рослин, щоб до нього потрапили всі види. Розміщують рослини в списку по життєвим формам. Можна розміщувати види по господарським групам: злаки, осокові, бобові, різнотрав`я, шкідливі і ядовиті рослини. В кожній з груп види рослин перераховуються, або в систематичному, або в алфавітному порядку.

Рясність

Рясність-кількість екземплярів якого-небудь виду в межах пробної площі. Для трав’янистих ценозів частіше користуються суб’єктивною оцінкою за допомогою школи. Найпростіша п`ятибальна школа Хульта; 5-дуже рясно, 4-рясно, 3-не рясно, 2-мало, 1-дуже мало.

В шестибальній школі Друде - словесні позначення:

Soc (sociales) рослини з’єднуються наземними частинами, утворюючи фон;

Cop₃ (copiosal₃) – рослини зустрічаються дуже рясно;

Cop₂ (copiosal₂) – особин багато;

Cop₁(copiosal₁) – особин досить багато;

Sp (sparsal) - рослини зустрічаються в невеликій кількості;

Sol (solifarial) - рослини зустрічаються в дуже малій кількості, рідкими екземплярами. Користуються ще позначеннями un (unicum), коли вид зустрічається на площі в одиночному екземплярі.

Користуючись шкалою Друде, маємо уявлення про покриття, про площу, яку вони займають. Можна вважати, що soc буде відповідати покриттю особинам даного виду більше 90% площі учасника, сop₃ - 90-70%, сop₂ - 70-50%, сop₁ - 50-30%, sol- не менше 10%.

Ярусність

Яруси позначаються римськими цифрами, І - позначається самий верхній ярус, ІІ - слідуючий і т.д. Для полегшення відмітки висоти як окремих трав`янистих рослин, так і цілих їх ярусів корисно користуватися листком картону або фанери з поділками.

Періодичність

Для вивчення періодичності треба відмічати при описанні угрупувань фенологічну фазу кожного виду. Для цього можна використовувати скорочення словесні позначення: вел., пл., кв., коло.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОСЛИННОГО ПОКРИВУ

Фізико-географічні особливості району визначають різноманітність його флори, характер розподілу рослинного покриву, сучасний етап його розвитку і стадії народногосподарського використання.

Деревна рослинність

Досліджуваний регіон відноситься до поясу дубових лісів. За період людської історії первинний лісовий покрив зазнав значної трансформації і зберігся фрагментарно у вигляді сильно деградованих невеликих ділянок.

Для регіону характерні чисті та змішані широколистяні ліси. Лісоутворюючими породами є бук, дуб черешковий та скельний. Значні площі тут представлені чистими буковими лісами, які утворилися в результаті зміни дубово-букових деревостанів. Дуб (скельний) в даних умовах витісняється буком. Другий ярус складається з граба. У складі порід беруть участь граб, черешня, клен гостролистий, явір, ясен звичайний, ільм гірський, клен польовий, осика, груша, липа дрібнолиста.

На Притисянській низовині поширені чисті дубові та дубово-грабові ліси, які характеризуються багатим складом деревної рослинності. В домішці зустрічаються ясен звичайний, в’яз шорсткий, липа срібляста, клен польовий, осика. Підлеглий ярус в основному формується з граба рідше клена польового та інших порід.

Природні ліси зустрічаються на відносно невеликій площі. Значно більша їх частина штучного походження. Похідні деревостани представлені порослими бучинами, грабняками, дубняками, штучними смеречинами (Рис 1, 2).

Рис. 1. Вигляд мішаного дубово-грабового лісу в околицях м.Хуста.

(фото автора).

Рис. 2. Похідний вторинний деревостан з участю смереки в околицях м.Хуста.

(фото автора).

На понижених ділянках місцевості поширені вільхові зарості, рідше штучні насадження ясена зеленого, тополі канадської, дубу черешкового.

В цих типах лісу формуються головним чином дубово-букові деревостани. Домінуючими породами в них є дуб скельний і бук європейський, в домішці – граб, дуб звичайний, явір, ясен, черешня, клен. Продуктивність корінних дубово - букових деревостанів висока – І і І^а бонітети. Запаси деревної маси в стиглому віці в середньому сягають 600 м³/га і більше. В даний час в результаті господарської діяльності площі корінних дубово букових деревостанів скоротилися.

На порівняно більшій площі ліси представлені чистими порослевими грабняками, бучинами. Продуктивність таких деревостанів нижча за продуктивність корінних. Бонітет вторинних насаджень, як правило, ІІ а запаси їх деревини у віці стиглості не перевищують 250 м³/га. Біологічна стійкість похідних деревостанів також висока. Насадження масово пошкоджуються шкідниками та хворобами лісу. За структурою корінні деревостани на значній площі представлені складними формаціями, похідні – простими. Підлісок складається з терену, глоду, свидини, бірючини, калини, бузини чорної, кизилу, ліщини, шипшини. Надґрунтове вкриття різноманітне. Залежно від екологічних факторів тут переважають підмаренник духмяний, зірчатка, зеленчук, ясьменник духмяний та інші види, головним чином мегатрофи.

Домінуючими типами лісу на Притисянській низовині є вологі, сирі та свіжі грабові діброви та судіброви. В цих типах лісу зростають дубові та дубово грабові насадження, у домішці – граб, осика, клен польовий, клен шорсткий, липа пухнаста. З граба формується 2-й ярус.

В заплавах річок зрідка зустрічається вільха, ясен звичайний, тополя канадська, чисті дубняки. Ліси цього району в результаті інтенсивної господарської діяльності зазнали значних змін, скоротилися їхні площі. Первинні насадження замінені вторинними – головним чином грабово-дубовими формаціями. Значна частина насаджень штучного насадження.

Відносно великі площі зайняті ліщиновими та сіровільховими заростями, які утворилися на місці корінних деревостанів дуба. Продуктивність та гідрологічні властивості цих заростей низькі. Тому вторинні насадження далі підлягають заміні на високопродуктивні деревостани дуба і бука та інші цінні і швидкорослі породи.

Типи умов місцезростання представлені грудими і сугрудами вологих (сирих) і свіжих гігротипів. Найпоширенішими типами лісу є свіжі та вологі грабові діброви і судіброви.

Ці типи лісу приурочені до підвищених і рівнинних ділянок рельєфу. Ґрунти – дерново-опідзолені середньо суглинисті, різного ступеня оглеєнності.

Лісогосподарськими заходами переважно охоплюється вся площа лісосого фонду.

Лісові ресурси району використовуються за різним призначенням. В даний час через розораність земельного фонду, інтенсивний розвиток сільського господарства і урбанізації території особливо розширилися середовищезахисні функції лісових насаджень. Велике значення лісів району як водоохоронного, полезахисного і ґрунтозахисного фактору.

Санітарний стан насаджень в основному задовільний. Зі шкідників лісу найчастіше трапляються листогризучі комахи: непарний, кільчатий і дубовий шовкопряди, зимова п’ядениця, зелена дубова листоверка, золотогуска; із хвороб – пошкодження опеньком, дереворуйнівними грибами. У деяких випадках спостерігається всихання дубів внаслідок різкої зміни мікроклімату, невчасного проведення рубок догляду і значної перезволоженості території. Тому лісозахисні заходи набувають особливо важливого значення.

У заплавних умовах лісові культури необхідно створювати за участю вільхи чорної, тополі канадської, ясена болотного, а на підвищених ділянках – дуба черешкового з домішкою його супутників, а також необхідної кількості чагарникових порід. Площа кожної групи культур визначається залежно від біологічних особливостей і грунтово-кліматичних умов. Найбільш ефективними породами в рекреаційних лісах є листяні.

Дата добавления: 2015-10-28