Конституційні принципи

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Основою розвитку юридичної науки є дослідження теоретико-методологічних проблем сучасного праворозуміння, системи права, його поділу на галузі. Українські вчені розглядають нові підходи до систематизації права, критеріїв його поділу на галузі, виділяючи серед них окрім предмета і методу правового регулювання, і принципи та функції права. Зазначене є важливим насамперед для дослідження теоретико-правових проблем екологічної безпеки, які визначають можливості цивілізаційного вибору, екологічної безпеки та збереження довкілля для нинішнього і прийдешніх поколінь.

Останнім часом до галузей вітчизняного законодавства, що набувають якісної визначеності та ґрунтовного характеру для всіх без винятку сфер суспільного життя, увійшло екологічне законодавство України, яке сформувалося в комплексну галузь вітчизняного законодавства з притаманними їй рисами та властивостями, що характеризують її правову природу та тенденції розвитку. У структурі цієї галузі принципи екологічного законодавства розглядаються не лише як фундаментальні категорії, що синтезують у своєму змісті найбільш суттєві її ознаки та властивості законодавства, але і як канали забезпечення єдності системи законодавства у цілому та тими засадами, на яких має ґрунтуватися екологічне законодавство і правозастосовна діяльність з реалізації його приписів і вимог.

З’ясування сутності та призначення цих принципів у структурі екологічного законодавства є надзвичайно складною теоретичною та прикладною юридичною проблемою, розв’язати яку неможливо з огляду на динаміку розвитку як теорії права, так і самої галузі законодавства. Якість відповідного нормативного масиву в цілому, його системність і упорядкованість, здатність екологічного законодавства відповідати на нагальні потреби та запити сьогодення, задовольняти базові екологічні публічні інтереси, роль і значення яких у сучасному суспільстві залежать від того, наскільки закономірними будуть закріплені у ньому принципи екологічного законодавства, які впливають на сутність усіх без винятку еколого-правових норм, формування відповідної галузі законодавства та правозастосовну практику, забезпечують єдність системи законодавства України.

Розвиток системи законодавства, його оновлення, вдосконалення екологічного законодавства, поява в ньому нових інститутів і суттєва трансформація традиційних його підгалузей не можуть не порушувати теоретико-методологічні питання оновлення системи відповідних принципів, на яких ґрунтуються всі задані підгалузі та інститути. Проте, формулювання згаданих принципів не можна вважати оптимальним.

Принципи екологічного законодавства сформульовані теоретико-правовою та еколого-правовою наукою і нормативно закріплені ще в 1991 р. у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища України», однак досліджувалися лише у поодиноких наукових роботах. Спорадичність і стихійність застосування таких принципів, їхня декларативність або свідоме ігнорування їхньої регулятивної ролі в системі законодавства України, у системі екологічного законодавства зокрема, вимагають більш послідовного та обґрунтованого наукового погляду на відповідне правове явище, на закономірності його функціонування у системі права України.

В Основних засадах (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2020 року констатовано, що антропогенне і техногенне навантаження на довкілля в Україні в кілька разів перевищує відповідні показники розвинених країн світу. Тому поліпшення екологічної ситуації в державі та підвищення екологічної безпеки є пріоритетом національної екологічної політики.

Втілюючи своє соціальне призначення, екологічне право повинно адекватно регулювати відповідні суспільні відносини, враховуючи економічні та соціальні зміни в суспільстві, створювати найбільш дієві правові механізми. Мета цієї галузі права досягається завдяки функціям екологічного права, які є основними напрямами правового впливу на відповідні суспільні відносини. Вони покликані забезпечувати єдність й узгодженість правового матеріалу, визначати головні цілі екологічних норм. Їх сутність та види тісно пов’язані із соціальним призначенням права в суспільстві та тими завданнями, які стоять перед відповідною галуззю права. Тому будь-яка трансформація предмета екологічного права зумовлює видозміну галузевих функцій. У зв’язку з цим постала потреба теоретично переосмислити правову природу функцій галузі, здійснити науковий аналіз їх поняття, змісту та обсягу правового впливу.

Отже, актуальність обраної теми дослідження, а також теоретична й практична потреба в його окремому проведенні зумовлені:

1) наявністю теоретичних і методологічних проблем права та законодавства для вироблення шляхів подальшого розвитку права і удосконалення правового регулювання;

2) зростаючими вимогами з боку держави й суспільства щодо підвищення ефективності екологічного законодавства з метою вирішення численних складних екологічних проблем України;

3) вадами законодавчого та іншого нормативно-правового регулювання діяльності у сфері охорони природи, раціонального природокористування та забезпечення екологічної безпеки;

4) недостатнім рівнем правової та еколого-правової культури суспільства;

5) недоліками відповідної нормотворчої діяльності держави, у тому числі, стосовно створення єдиного кодифікаційного акта в сфері охорони довкілля – Екологічного кодексу України;

6) недостатністю теоретико-правового обґрунтування формулювання принципів та функцій екологічного законодавства України, зокрема з’ясування правової природи, сутності, класифікаційних видів функцій та принципів екологічного права України, врахування комплексу факторів, що впливають чи можуть вплинути на ці процеси, а також з’ясування сучасного стану і перспектив удосконалення системи принципів екологічного законодавства в їх взаємозв’язку і взаємодії.

Ступінь наукової розробки теми. Теоретичні результати та практичні рекомендації, наведені у дослідженні, ґрунтуються на досягненнях вчених радянської та пострадянської доби, вітчизняних, а також зарубіжних фахівців з екологічного права і безпосередньо фахівців з питань дослідження принципів та функцій екологічного права таких, як С.С. Алєксєєв, В.І.Андрейцев, В.Г. Буткевич, А.П. Гетьман, В.О. Джуган, Т.І. Діденко, В.В.Іванюшенко, Н.В. Ільків, І.І. Каракаш, М.Є. Ковальська, З.Я. Козак, В.М.Комарницький, О.В. Котюк, М.В. Краснова, О.І. Крассов, М.М.Микієвич, Е.Е. Мухамєдова, О.Г. Нецвєтаєв, К.А. Рябець, Л.Л. Чаусова, Х.І. Чопко, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга та інші.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз правової літератури, а також екологічного законодавства про принципи та функції екологічного права, визначення змісту принципів та функцій, а також їх класифікації, ролі і значення в удосконаленні екологічного законодавства.

Для досягнення визначеної мети в дипломній роботі вирішуються такі основні завдання:

- дослідити класифікацію принципів екологічного права;

- розглянути конституційні принципи екологічного права;

- проаналізувати загальноправові принципи екологічного права;

- визначити спеціальні принципи екологічного права;

- з’ясувати зміст принципу забезпечення екологічної безпеки;

- дослідити роль принципу раціонального використання та охорони природних ресурсів;

- проаналізувати сутність принципу вільного доступу до отримання екологічної інформації;

- встановити значення принципу міжнародного співробітництва при вирішенні питань природоохорони;

- визначити поняття, значення і загальну характеристику функцій екологічного права;

- класифікувати функції екологічного права України.

Об’єктом дипломного дослідження виступають екологічні відносини у сфері належності природних ресурсів певним суб’єктам, їх використання і відтворення, а також охорона навколишнього природного середовища, що регулюються екологічним правом і базуються на відповідних принципах.

Предметом дослідження є положення Конституції України, екологічного законодавства України та міжнародно-правових норм, ратифікованих Верховною Радою України у сфері екології, на основі яких формуються принципи та функції екологічного права.

Методологічною основою роботи є науково-матеріалістичний підхід до аналізу питань досліджуваної теми під кутом зору визначення оптимальної повноти принципів та функцій екологічного права, їх класифікації, змісту, передумов формування і встановлення значення у процесі вдосконалення екологічного законодавства. Висновки і положення про принципи та функції екологічного права, що містяться в роботі, спираються на конституційні норми, всебічний аналіз екологічного законодавства України, деяких положень міжнародних еколого-правових приписів, на результати еколого-правової науки та інших правових наук. Під час дослідження було використано системно-структурний, порівняльно-правовий, діалектичний, комплексний та інші методи дослідження основних принципових питань теми у співставленні загального й особливого.

Структура роботи. Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, які містять десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (90 найменувань). Загальний обсяг дипломної роботи становить 86 сторінок. Обсяг основного тексту – 106 сторінок.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИНЦИПІВ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Класифікація принципів екологічного права

Для юридичної науки визначення сутності права є найважливішою проблемою. Як зазначають науковці, принципи права – це його основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю й відбивають суттєві положення права.

З огляду на активне оновлення екологічного законодавства, а саме прийняття нових і доповнення раніше прийнятих нормативних актів у зазначеній сфері виникає необхідність поглибленого вивчення основних засад екологічного права, їх класифікації та з’ясування змісту принципів цієї галузі права. У зв’язку з цим розгляд даного питання є вкрай важливим для досягнення мети дослідження.

Принципи екологічного права не є застиглими категоріями. Вони розвиваються разом із динамічним розвитком як національного, так і міжнародного екологічного права. У цьому процесі деякі принципи втрачають актуальність, інші, навпаки, набувають більшої важливості. Так сталося, зокрема, з принципом сталого розвитку, який набув провідного значення у сфері дії екологічного права з початку 80-х років минулого століття.[1]

Перш за все слід розпочати з вияснення поняття принципів екологічного права. Так, наприклад, Чаусова Л.Л. визначає принципи екологічного права, як виражені в еколого-правових актах основоположні юридичні засади, положення, риси, що визначають направленість галузі права і відповідно до яких здійснюється регулювання екологічних відносин, що базуються на об’єктивно існуючих природних чинниках.[2]

Ковальська М.Є. пропонує розуміти під принципами законодавства закріплені в Конституції і законах України (як провідних джерелах права України), обумовлені об’єктивними потребами правового регулювання суспільних відносин імперативні та гранично загальні правові норми, що визначають зміст інших правових норм. На її думку, принципи екологічного законодавства виражають основні об’єктивні закономірності механізму взаємодії людини, суспільства та довкілля, визначають сутність галузей законодавства в цілому, мають нетипову структуру (наявні лише гіпотеза та диспозиція) і виконують специфічні функції у забезпеченні правового порядку. Таке визначення охоплює в комплексі предметні, генетичні та функціональні аспекти принципів законодавства України.[3]

Так, на думку Каракаша І.І., принципи екологічного права – це системо утворюючі ідеї й основні засади, що закріплені в екологічних концепціях, загальноправових доктринах, джерелах та нормах екологічного законодавства і права, які спрямовані на досягнення цілей екологічної політики держави та реалізується в екологічних суспільних відносинах.[4]

Гетьман А.П. під принципами екологічного права розуміє виражені в його нормах основоположні ідеї, засади, риси, відповідно до яких здійснюється регулювання екологічних відносин.[5]

Отже, дослідивши різне наукове визначення принципів екологічного права, можна виокремити основні їхні особливості:

- принципи, ґрунтуючись на екологічному законодавстві, в свою чергу, відбивають сутність розвитку правових явищ, підґрунтя яких становлять екологічні об’єкти, що розвиваються за своїми природними законами;

- принципи органічно забезпечують поєднання державного (владного) регулювання певних видів екологічних відносин і автономної (юридичної) рівності, що являє собою змішаний метод правового регулювання відповідних груп екологічних відносин;

- принципи відбивають нормативне закріплення пріоритету у вирішенні екологічних вимог перед економічними та іншими завданнями;

- більшість еколого-правових принципів спрямовано на забезпечення екологічної безпеки в державі;

- з урахуванням природних характеристик принципи виражають особливості способів визначення і стягнення збитків, заподіяних природному середовищу, життю і здоров’ю людей.

Слід також звернути увагу на передумови формування принципів екологічного права, які можна визначити як об’єктивно існуючу сукупність певних чинників, сприяючих виникненню еколого-правових принципів. З теоретичної точки зору відзначається, що екологічні відносини становлять предмет екологічного права, однак вони самі породжуються об’єктивно існуючою взаємодією суспільства і природи, яка (взаємодія) породжує не тільки екологічні, але й інші (економічні, технологічні, правові, соціальні) відносини.[6]

Існування екологічного законодавства, що становить базу формування еколого-правових принципів, обумовлено відповідними передумовами, в основі яких лежать об’єктивні і суб’єктивні чинники. Передумови, в свою чергу, диктують необхідність встановлення численних правових приписів, що регулюють різноманітні питання екології. Звідси спостерігається складний взаємозв’язок: передумови сприяють формуванню належної правової основи екологічних відносин, яка оптимально відбиває потреби суспільства.[7]

Поділ принципів на певні види (загальногалузеві, галузеві, підгалузеві) має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення. Він дозволяє виявити не лише внутрішню субординацію й галузеву належність принципів, а й допомагає знаходити правові норми, що регулюють відповідні суспільні відносини, а також з’ясувати зміст правової норми й визначити її місце в системі законодавства.

Загальногалузеві принципи екологічного права базуються на правових приписах екологічного законодавства і мають загальне значення для багатьох еколого-правових питань загального характеру. Підгалузевими вважаються ті принципи, які притаманні певним підгалузям екологічного права і знаходяться у підлеглому становищі щодо галузевих принципів. До підгалузевих належать принципи земельного, водного, гірничого, фауністичного, лісового, атмосферно-повітряного, природозаповідного, охоронного права.

Співвідношення галузевих і підгалузевих еколого-правових принципів досить складне. Це пояснюється тим, що законодавство, на підставі якого формуються галузеві принципи, диференціюється на законодавство, регулююче використання, відтворення й охорону окремих природних об’єктів, які за своїми природними характеристиками різноманітні. Тому і співвідношення між галузевими й підгалузевими еколого-правовими принципами характеризується як співвідношення загального й особливого. Тут спостерігається рельєфна підлеглість підгалузевих принципів галузевим із збереженням відносної самостійності перших.[8]

Таким чином, зміст галузевих еколого-правових принципів конкретніше проявляється у підгалузевих принципах, причому цей прояв не є суб’єктивним бажанням певних осіб, а об’єктивною необхідністю, обумовленою екологічними чинниками (різноманітні види природних об’єктів, що розвиваються зі своїми природними законами).

Також деякі науковці виділяють як підвид - інституційні принципи, які знаходяться на нижчому ступені класифікації, що обумовлює їх супідрядність з підгалузевими і певною мірою з галузевими еколого-правовими принципами. Відривати інституційні принципи від загальної системи принципів не можна, тому що вони відбивають певну частину однорідних екологічних відносин. Хоча класифікація і виражає однорідні відносини, проте кожний правовий інститут (субінститут) все ж охоплює лише певне коло частини однорідних відносин, що характеризуються деякими специфічними рисами.

На підставі цих положень Чаусова Л.Л. поділяє принципи на основоположні, галузеві, підгалузеві та інституційні. Основоположні принципи є базою для формування інших основних принципів екологічного права, вони визначають направленість і зміст інших принципів. До основоположних належать принципи: правового забезпечення гармонійної взаємодії суспільства і природи; правового забезпечення екологічної безпеки; правового закріплення належності природних об’єктів численним суб’єктам для їх використання з метою задоволення своїх різноманітних інтересів у межах законодавства. До галузевих принципів екологічного права належать ті принципи, які мають загальне значення для галузі права. Підгалузевими вважаються принципи, притаманні відповідним підгалузям екологічного права (земельному, водному, лісовому, гірничому і т.д.). До інституційних належать принципи, що базуються на нормах права і регулюють основні положення правових інститутів.[9]

Слід зазначити, що серед науковців немає одностайної думки щодо критеріїв класифікації принципів екологічного права. Так, власну класифікацію принципів екологічного законодавства пропонує М.Є.Ковальська. Вона розглядає систему принципів у вертикальній (залежно від поширеності принципів на всю систему законодавства, окрему галузь, на інститут чи підгалузь законодавства) та горизонтальній (залежно від регулятивної чи функціональної ролі принципів екологічного законодавства) площинах.[10]

Так, за критерієм вертикального структурування (тобто залежно від сфери дії, поширеності того або іншого принципу) виокремлені загальні, галузеві принципи (поширюються на всю галузь екологічного законодавства), принципи підгалузей (поширюються на сфери відповідно земельного, лісового, атмосфероохоронного, надрового, водного законодавства тощо) та принципи інститутів (поширюються на сферу одного з інститутів, що входять до структури екологічного законодавства України).

За критерієм функціональної ролі виділено регулятивні та охоронні принципи екологічного законодавства України. До регулятивних принципів екологічного законодавства України віднесено принципи пріоритетності вимог екологічної безпеки, обов’язковості додержання екологічних стандартів, нормативів і лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності; екологізації матеріального виробництва; науково обґрунтованого узгодження екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства; науково обґрунтованого нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище; безоплатності загального та платності спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності.

До охоронних принципів екологічного законодавства України включено принципи гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров’я людей; запобіжного характеру заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об’єктів і комплексів; обов’язковості надання висновків державної екологічної експертизи; гласності і демократизму при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду; компенсації шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища; поєднання заходів стимулювання і відповідальності у сфері охорони навколишнього природного середовища; вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.[11]

Каракаш І.І. виділяє загальноправові та спеціальні (галузеві) принципи правового регулювання суспільних відносин. До загальноправових принципів екологічного права науковець відносить наступні: відкритості та демократизму прийняття екологічно значущих рішень, екологізації матеріального виробництва на основі охорони навколишнього природного середовища, відтворення відновлюваних природних ресурсів на засадах широкого впровадження новітніх технологій, збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об’єктів і комплексів та інші.

До спеціальних (галузевих) принципів екологічного права Каракаш І.І. відносить: пріоритетність змісту вимог екологічної безпеки та запобіжний характер екологічних заходів, гарантованість якості навколишнього природного середовища для життя і здоров’я людей, прогнозування, планування і нормування якості навколишнього природного середовища; безоплатність загального і платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності та інші.[12]

Російські вчені, зокрема Нецвєтаєв О.Г., правові принципи розподіляють на загальноправові (які є властивими всім галузям права, в тому числі й екологічному), галузеві (які є властивими тільки галузі екологічного права) та міжгалузеві (які є властивими групі суміжних підгалузей). Галузеві принципи, в свою чергу, розподіляють на принципи Загальної та Особливої частин екологічного права.[13]

До загальноправових принципів відносять наступні: законність, справедливість, юридична рівність, незалежність, цивільний обов’язок, відповідальність за винні дії та інші. До міжгалузевих принципів відносять такі як, принцип змагальності в цивільному та кримінальному процесах, принцип врахування значення землі в екологічному праві та ін.

Галузевими принципами Загальної частини екологічного права за російським законодавством є: принцип забезпечення права людини на чисте навколишнє природне середовище; принцип науково обґрунтованого поєднання екологічних, економічних та соціальних інтересів людини, суспільства й держави; принцип охорони та раціонального використання природних ресурсів як головна умова забезпечення екологічної безпеки; принцип платності природокористування та компенсації нанесеної шкоди; принцип незалежності контролю в сфері охорони навколишнього природного середовища; принцип забезпечення права кожного на отримання достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища; принцип міжнародного співробітництва у сфері захисту довкілля та інші.

Галузевими принципами Особливої частини екологічного права є такі: пріоритет земель сільськогосподарського призначення; пріоритет вод питьєвого та побутового призначення; пріоритет використання надр для розробки корисних копалин; пріоритет лісів захисного призначення; пріоритет умов існування тварин у стані природної свободи.

Рябець К.А. зазначає, що еколого-правові принципи можуть офіційно закріплюватися у законодавстві або виводяться з його змісту. На його думку, принципи екологічного права спираються на конституційні принципи, які першочергово були закріплені у Конституції України, та загальноправові принципи, які враховуються при формуванні принципів галузі права.[14]

Спеціальні принципи охорони навколишнього природного середовища законодавчо закріплені у ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Їх науковець поділяє на загальноюридичні (законність, гуманність, демократизм, міждержавне співробітництво, тощо) та спеціальноюридичні (пріоритетність вимог екологічної безпеки; обов’язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів; обов’язковість екологічної експертизи; безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності, тощо). На мою думку, дана класифікація є найбільш правильною та розкриває як зміст принципів, так і окреслює сферу їхнього впливу.[15]

Таким чином, принципами екологічного праванеобхідно вважати основні ідеї, засади закріплені у екологічному законодавстві, які визначають зміст норм екологічного права та напрями регулювання відносин з приводу охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Класифікація принципів екологічного права має як наукове, так і практичне значення. Наукова значимість полягає в тому, що виявлено методологічний прийом розмежування всіх принципів за певними ознаками і встановлено їх взаємозв’язок; практичне - в тому, що науково обґрунтовані принципи використовуються як основа кодифікації екологічного законодавства і забезпечують оптимальне застосування еколого-правових приписів, сприяючих раціональному й ефективному використанню природних ресурсів, їх відтворенню й охороні.

Конституційні принципи

На конституційному рівні екологічні проблеми найбільшою мірою знайшли своє закріплення у чинній Конституції України 1996 р. Насамперед це стосується закріплення на конституційному рівні права людини на безпечне для життя і здоров’я довкілля, права власності українського народу на землю, надра та інші природні ресурси, обов’язків людини і держави в екологічній сфері, системи і повноважень державних органів влади та місцевого самоврядування щодо забезпечення екологічної безпеки та охорони довкілля.[16]

До цього широке коло питань охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів уперше було закріплено в Конституції СРСР 1978 р. і Конституції УРСР від 20 квітня 1978 р. Проте в нових умовах після розпаду СРСР і утворення суверенних держав виникла необхідність прийняття на конституційному рівні самостійних вимог екологічного характеру.[17]

Поряд з Конституцією України одним із перших джерел конституційного характеру стала прийнята 16 липня 1990 р. Декларація про державний суверенітет України. У ній було передбачено повновладдя народу України, який має виняткове право на володіння, користування і розпорядження національним багатством, до якого належать земля, її надра, вода й інші природні ресурси. Вимоги екологічної безпеки громадян, самостійного використання природних ресурсів, створення національної комісії радіаційного захисту населення України, збереження генофонду народу, її молодого покоління були виділені у спеціальному сьомому розділі «Екологічна безпека» Декларації про державний суверенітет України.[18]

Конституція України надала великий поштовх розвитку екологічного законодавства. Оцінюючи характер конституційного регулювання питань охорони довкілля, слід відзначити, що ці питання займають вагоме місце у тексті Основного Закону України, як серед основних засад конституційного ладу держави, так і серед інших важливих положень, що стосуються прав і свобод людини і громадянина, повноважень органів державної влади тощо.[19]

Конституційне закріплення принципів екологічного права насамперед стосується визначення та забезпечення екологічних прав людини, її місця в державі та суспільстві, яке і визначає її сучасний конституційний еколого-правовий статус.[20]

Як відомо, в Конституції України 1996 р. вперше за час конституційного розвитку України було закріплено положення про визнання людини, її життя і здоров’я, честі та гідності, недоторканності й безпеки
в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України). Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини визнане головним обов’язком держави.

Принцип правового забезпечення екологічної безпеки знайшов своє закріплення у ст. 50 Конституції України, яка передбачає, що кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Серед прав людини, які стосуються екологічної сфери, можна назвати також право на охорону здоров’я (ст. 49 Конституції України), яке забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, а також право на забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення. Крім того, кожна людина має право на належні, безпечні та здорові умови праці на виробництві (ст. 43 Конституції України).

До найважливіших екологічних прав людини, які знайшли закріплення в Конституції України, належить право власності на природні ресурси. Отже, важливе значення має принцип правового закріплення приналежності природних ресурсів конкретним суб’єктам права для їх використання з метою задоволення екологічних, майнових та інших інтересів відповідно до вимог чинного законодавства.[21]

Конституцією України передбачається, що земля, її надра, атмосферне повітря, вода та інші природні ресурси, які знаходяться у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу (ст. 13 Конституції України). Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Кожен громадянин також має право користуватися природними об’єктами права власності народу.

Конституцією визначається (ст. 41), що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цієї власності. Водночас використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Особлива увага в Конституції України відводиться землі та праву власності на землю. Вона визнається основним національним багатством і знаходиться під особливою охороною держави (ст. 14). Право власності на землю отримується і реалізується громадянами, юридичними особами і державою виключно відповідно до закону.

Окрім прав людини, громадянина, юридичних осіб, держави і народу в екологічній сфері, Конституція України передбачає відповідні обов’язки зазначення суб’єктів, передбачає для них конституційні повноваження і конституційні гарантії забезпечення екологічних прав та інших екологічних вимог.[22]

Так, у ст. 16 Конституції України встановлено, що обов’язком держави є забезпечення екологічної безпеки і підтримка екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської аварії — катастрофи планетарного масштабу і збереження генофонду Українського народу. До обов’язків держави можна також віднести забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення (ст. 49 Конституції України). Конституційний обов’язок кожної людини — не заподіювати шкоди природі та відшкодовувати заподіяні нею збитки (ст. 66 Конституції) – закріпив принцип охорони навколишнього природного середовища та принцип відшкодування шкоди.

Широке коло повноважень у Конституції України передбачається фактично для всіх органів державної влади і місцевого самоврядування.

Насамперед це стосується діяльності Верховної Ради України, яка є єдиним органом законодавчої влади в Україні та ухвалює закони й інші рішення з екологічних питань. Так, до повноважень Верховної Ради України ст. 85 Конституції України віднесено ухвалення законів, визначення основ внутрішньої та зовнішньої політики, що стосується й екологічної політики, затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального розвитку й охорони довкілля, затвердження впродовж двох днів з моменту видання Президентом України указів про введення військового або надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації і ряд інших.

Конституцією України також передбачено, що виключно законами України, які приймає лише Верховна Рада України, визначаються: права, свободи й обов’язки людини і громадянина, а також гарантії дотримання прав і свобод, включаючи й екологічні права; основи користування природними ресурсами, виключної (морської) економічної зони, континентальним шельфом, а також правового режиму надзвичайного положення, зон надзвичайної екологічної ситуації України; основи охорони здоров’я й екологічної безпеки; правовий режим власності, включаючи і власність на природні ресурси; основи національної безпеки, включаючи й екологічну; правовий режим військового і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації; основи цивільно-правової відповідальності, а також дій, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями і відповідальності за них, що стосується й екологічної сфери, тощо.

Встановлюючи статус і повноваження Президента України, ст. 106 Конституції України передбачає положення, які стосуються екологічної сфери та екологічних прав людини. Найважливіші з них такі: забезпечення національної безпеки і правонаступництва держави; здійснення керівництва у сферах національної безпеки й оборони України; керівництво Радою національної безпеки і оборони; прийняття у разі потреби рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошення у разі потреби окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації з подальшим затвердженням цих рішень Верховною Радою України і ряд інших.

До повноважень Кабінету Міністрів України Конституцією України віднесено забезпечення проведення політики у сферах охорони природи, екологічної безпеки і природокористування. Виконання державних програм охорони довкілля Конституцією України віднесено до компетенції місцевих державних адміністрацій.

Правові основи організації та діяльності місцевого самоврядування визначено в ХІ розділі Конституції України, які повною мірою стосуються й екологічної сфери. Місцеве самоврядування визначене як право територіальної громади (жителів села або добровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення в рамках Конституції та законів України. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування визнано рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів та інші засоби, землю й інші природні ресурси, які є власністю територіальних общин сел, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їх загальної власності, які знаходяться в управлінні районних і обласних рад.

Ст. 132 Конституції України також передбачена вимога про необхідність урахування поряд з економічними, історичними та іншими чинниками екологічних особливостей регіонів при визначенні територіального устрою України.

Зазначені положення Конституції України становлять конституційні принципи екологічного права, екологічної політики української держави й екологічної правової системи в цілому. Вони визначають найважливіші вимоги і напрями для формування екологічного законодавства і здійснення діяльності щодо використання природних ресурсів, охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки, які детальніше регулюються чинним екологічним законодавством.[23]

Конституційні положення є основою для формування цілісної системи екологічного права, роль якого визначається його співвідношенням і зв’язками з іншими галузями права, а також місцем у правовій системі в цілому.[24]

Таким чином, основу екологічного законодавства України становить Конституція, яка визначає засади правового регулювання охорони довкілля. Конституція України встановила право кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування заподіяної шкоди, закріпила обов’язок держави щодо забезпечення екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України, обов’язок кожного не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки. Конституція встановлює й інші основні засади екологічного права. Зокрема, засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку; основи екологічної безпеки; правовий режим воєнного й надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації.

Дата добавления: 2015-10-28