При родах речей

Запихаєш термометр, куди очі не бачать. Там жива ртуть – це ж така тамагочі-забавка! Вона собі там гріється, закипає, скаче, а в думках – каламуть, очі вниз, і ти вже спиш, як бабак.

Хоча ставки, як завжди високі: пан або пропав, push or pull, pal-secam – жорсткий ультима-

тум!

Цікаво, а якщо просто забити, відмовитись ви-бирати... піти в глухий екзитпул – буде відпо-відь нам?

Хоча б жестами? Хоча б матом? Розклади зовсім темні.

Та й не вдам я так радикально. Доведеться таки

₂₅₆ вибирати: input–output. Аут, аут!

Куди ж податися, о бісова мати? О дівчатка-іло-ни, зари-мари, кумари та інші нахтігалі на «о»! Дам я вам флешне дзеркало-ікону, дивіться, моліться, втикайте. В перекурах читайте що-небудь, який-небудь журнал «Шо».

Ну, бо що тут удієш – є суспільні обов’язки, є тунель лабіринту, і гребеш по ньому, а там тем-но і в’язко, і всуціль табори та мироточиві ре-принти.

Але ти вперто гребеш таким собі миротворчим контингентом, агентом впливу, хімічним реа-гентом, блядь, і думаєш, що от, блядь, лізе в го-лову різна мудь, а там, де очі не бачать, каламу-тять і срібло, і мідь заквітчані дівчата – труть їх, труть на порох, на атоми.

А ви б, дівчата, та ідучи заспівали, та згадали б курси медсестер, та розгорнули б, розправи-ли б крилами туалетні скрижалі, та згадали б правила поведінки в останній семестр.

Останній, на жаль, останній, сестрички-бабине-лонки. Такі діла, чи то пак big deal, тобто busi-ness, сиріч діло. Мейли стерто, есемеси заблоко-вано, в yourtub’і труба димокуренно згоріла...

Он погляньте на вершників, недозрілі ілонки – їх четверо, і в кожного коня по чотири тіла.

Це такий іподром під зав’язку, дівоньки. Ставки зроблено, касир утік, тоталізатор заба-нили, коротше, прикрили буду.

А перегонів не буде, дівчатка, бо всі в програші відпочатку, як Юда.

А могли б і виграти. Бо й верблюд проліза в тур-нікет без жетону, а людям сам їхній бог велів.

Однак дурні люди.

Бо ні бога свого не слухають, ні голосу ртуті жи-вої, іже ще й херувимів плутають із жирними покемонами...

Та хєр би з ними!

Фішка в тому, що з ними мені не уникнути бою.

О земле мого дагестану, вже за шеломанем єси! Се вітри небожі віють з моря стрілами на хра-брия плки євстаха Юра.

Земля тутнеть. Ріки мутно текуть.

Пороси поля прикривають.

І за муром гіркоти ховається суть і стікає в гно-ївку каналізаційними рурами.

Втім, гіркота полинова не чужа й для рідин. От 258 візьмімо абсент, бехерівку чи дигідрохлорид-

тетраканабіолу... чи ту ж саму кров – суціль-ний полин. Найкраща гірчиця до грішного ва-шого столу.

А тепер – ctrl S без потреби зазвичай, за звич-кою.

Бо надієшся, що на ctrl-alt-delete ще якось зна-йдеться час.

І хоч стигне швидко сукровиця, ти все чекаєш, що заплодоносить дичка, і контрольний ви-стріл розбудить.

Тебе? Нас?

Нас зі сну ніщо вже не вирве.

О нерозсудливий роде людський!

О засліплені душі!

У якій пітьмі, у вирві якій намарне спливає жит-тя, висиха, відступа, оголює злу, пустельну

сушу!

Скільки там його є, того життя – трейлер кліпу, коротке кліпання оком – а ми все кумаримось, мружимось, козирями жбурляємо в сміття, ще й дивуємось, що ж воно, як не раком стає, то вилазить боком.

А природа тим часом – і це очевидно цілком – одного вимага від людини: тіла щоб біль не діймав, серця щоб не торкнувся облом, і душа щоб пребула у спокої й щасті погожої днини.

Далі не поведу вас і слова свого не скажу. Маю тільки термометр, а слова не маю. Ртуть свою колисаю, життя бережу, бо його небагато. Та й те догорає.

:-(

:-)

Дата добавления: 2015-10-24