Відмінки

Морфологія

Морфологія — це наука про частини мови. В українській мові є 10 частин мови. Серед них є самостійні і службові. Окремо виділяють вигук.

Самостійні	Службові	Окремі
Іменник Имя существительное	Прийменник Предлог	Вигук Междометие
Прикметник Имя прилагательное	Сполучник Союз
Займенник Местоимение	Частка Частица
Дієслово Глагол
Числівник Имя числительное
Прислівник Наречие

Також виділяють: дієприкметник – причастие (форма дієслова) дієприслівник – деепричастие (форма дієслова) артикль – артикль (в інших мовах)

Самостійні мають такі ознаки:

• наявність граматичних категорій
• наявність лексичного значення
• можлива певна синтаксична роль
• обов'язково відповідають на питання

Для інших (службових і вигуку) частин мови характерна відсутність всіх вищеподаних морфологічних ознак.

Відмінки

Відмінок	Питання для істот	Питання для неістот
Називний	Хто?	Що?
Родовий	Кого?	Чого?
Давальний	Кому?	Чому?
Знахідний	Кого?	Що?
Орудний	Ким?	Чим?
Місцевий	(На) кому?	(На) чому?
Кличний

Відмі́нок — граматична категорія імен (іменників, прикметників, займенників, числівників), що відбиває його синтаксичний стосунок до інших слів у реченні. Так, зміна синтаксичних стосунків слова «книга» у реченнях «Книга — джерело знань», «Петро купив гарну книгу», «Що написано в цій книзі?», «Усі полиці завалено книгами» є зміною слова «книга» за відмінками.

Граматично, відмінок означає зміну форми імені за рахунок додавання або зміни відмінкового закінчення (напр. укр. вікн о — вікн а, англ. Mary «Марія» — Mary' s «Марійчин, Марі (чий?)», лат. schol a «школа» — schol am «школу») або спеціального афіксу (напр. фін. Soumi «Фінляндія», Suome lle «до Фінляндії», Suome tta «без Фінляндії», тат. Татарстан «Татарстан», Татарстан га «до Татарстану», Татарстан да «у Татарстані»).

Українська мова має сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий та кличний. Інші слов'янські мови мають або ті ж сім відмінків (польська, чеська, сербська) або ж шість (російська, словацька), або ж не мають їх геть (болгарська). Відмінки відсутні у більшості європейських мов (окрім німецької та ісландської, в яких по чотири відмінки), а в англійській та скандинавських мовах існують тільки прямий (називний) та присвійний відмінки.

У деяких мовах світу існує по кільканадцять відмінків — як, наприклад у фінській або угорській. Ці відмінки зазвичай перекладаються українською за допомогою імен у відповідному відмінку з прийменником: фінський відмінок комітатив — Naapurimme tuli vaimo inensa ja laps inensa «наш сусід прийшов з жінк ою та дитин ою».

За вживання з прийменниками, відмінки втрачають свої первісні синтаксичні значення та набувають нових. Порівняймо вживання знахідного відмінку: «Я знайшов книгу (кого? що?)» та «Я поклав гроші у книгу (насправді тут питання куди?, але формально у що?)».

В українській мові відмінок прикметника, займенника, числівника завжди узгоджується з відмінком іменника, до якого вони відносяться: мисливець вийшов на полювання зі своїми двома вірними псами (займенник «свій», числівник «два», прикметник «вірний» узгоджуються з орудним відмінком іменника «пес» («пси» у множині).

Дата добавления: 2015-07-08