Квасівський

Перша згадка про саме село в документах відноситься до 1390 р., коли Квасове отримав в дарунок від польского короля Сигізмунда Янош, син Дьєрдя Надьмігайї.
Руїни замку ХІІ-ХІІІ ст. розміщені на 15-метровому (всього-то!) пагорбі над р. Боржава. З заходу замок захищав, як і належить, глибокий рів. Зводили цього контролера "соляного" шляху з необробленого каміння з домішками цегляної кладки. У плані, як і видно поруч, фортеця трикутна, товщина стін - 1,3 метри. А от у круглій башті-донжоні, найдавнішій частині замку, стіни були аж 2,05 метрової товщини! Зі сходу до замку примикала споруда нез''ясованого призначення. Дослідники вважають, що у перші роки існування замок був муровано-дерев''янним.
Певно, такими й були типові рицарські замки. Фортеця контролювала сухопутний соляний шлях і вихід із Боржавської долини. У ХVІст. власник замку Павло Мотузнаї неодноразово грабував місцевих селян і феодалів. У результаті цього угорський дворянський сейм у 1564 р. постановив зруйнувати замок (що і зробив загін під приводом Швенді Лазаря), а майно власника конфіскувати на користь держави.

Хустський. Все почалось з будування на Замковій горі дерев''яного укріплення, яке згодом замінили кам’яним (1090-1191).

Зараз руїни замку ледь проглядають через крони дерев, а колись місцева фортеця славилася своєю неприступністю — і її добре було помітно на незалісненому схилі.

В 1242 році ординці зруйнували замок, та твердиню швидко відновили. В твердині стояв королівський гарнізон під приводом коменданта фортеці. Головним призначенням форпосту був контроль над соляними караванами по Тисі. Не дарма ще в кінці XIV ст. власник замку, Іоанн перені, повчав сина: «Сіль без Хуста, а Хуст без солі не варті нічого».

Після 1526 р. замок, як і місто, перейшов до Трансільванського князівства. У 1577 р. форпост був реконструйований та зміцнений. Коли в 1660 р. турецьке військо увійшло в Мараморощину, яничари не насмілилися брати Хуст, а відправили в замок делегацію, у складі котрої був мандрівник і автор багатотомної «Книги подорожей» Евлія Челебі. Він порівняв Хустську фортецю з твердинею Іскандер, бо «висота її башт сягає небес».

У 1709 р. у фортеці відбувся загальнотрансільванський сейм прибічників князя Ференца ІІ Ракоці.
Замок складався з верхнього та нижнього дворів. На верхньому містилися житлові будинки, господарські споруди (серед яких, подейкують, була навіть корчма) і колодязь глибиною 160 м (!). Кажуть, до води докопати так і не вдалося — тому на нижньому замку, окрім житлових споруд, казематів, тюрми та церкви містилися великі резервуари для води. Мав замок ще й конюшні, кузню, пекарню та кухню. А за іншими переказами, через зберігання у замку солі вода була занадто солоною — і в захисників Хуста випадали зуби.

Дорога-серпантин і сьогодні веде до в’їздної брами та сусідньої башти-захабу. Ці дві частини замку були поєднані вузьким проходом, що в разі потреби перетворювався на мишоловку для ворога, який знаходився під прицілом з усіх сторін.

Ще одна в’їздна брама охороняла внутрішню частину замку. Перед нею було викопано рів глибиною в 8,5 м, через який вів перекидний міст. На стінах внутрішнього замку стояла найбільша гармата форпосту, яка щоранку сповіщала пострілом про прихід нового дня. Порох зберігався в двох місцях: у підвалах кілеподібній вежі Фердинанда І (1554) біля внутрішньої брами та у Бубновій вежі в північно-західному куті замку. Під час великої бурі 3 липня 1766 р. в замок тричі влучали блискавки. Після першого удару запалав дах фортеці, а третій влучив у порохівню. Вибух наніс фортеці істотні пошкодження. У 1776 р. його покинув королівський гарнізон. З каміння замку споруджено кілька установ міста, воно ж пішло на спорудження католицького костелу.

Не варто випробовувати на міцність своїх чотириколісних друзів, намагаючись добратися на вершину Замкової гори автомобілем (хоча так, неодноразово чула про те, як знайомі власники уазиків та джипів забиралися на замкову гору на колесах). Але все-таки - не варто.

Крутий серпантин, обігнувши гору, має приблизно на півдорозі до замку, біля цвинтаря «карман», де варто залишити машину, щоб продовжити подорож пішки. За переказами, на цьому місці колись знаходилася вартова башта, від якої у замок вів підземний хід.

Чинадіївський. До Мукачева всього 12 кілометрів. Долина Латориці тут звужується, гори обступають шлях зусібіч, неподалік перевал, так звані "Руські ворота", звідки угорські королі водили свої війська на Галичину. І поселення це русинське стародавнє: відоме з 1214 року - тоді, щоправда, як Сент-Міклош - аж до 1944-го. (Хоча археологи накопали артефактів і з IV, і з ІІ тисячоліть до н.е.) Ім''я-тезку з Санта-Клаусом отримало ще навіть не місто, і не село, а стародавній феодальний маєток. Хоча люди, що тут жили, називали його на свій русинський лад - так, як зовемо його й ми зараз.

1264 року король Іштван V дарує маєток магістру Аладару, королівському уповноваженому в справах догалицьких князів. Село розростається, населення його збільшується. У домінії Чинадійове перебувало на шанованому другому місці після Мукачева, а у господарському відношенні так і взагалі столицю випереджало! Замок мусив бути. І замок був. І, на щастя, є.

Чинадійовська фортеця, сувора, кам''яна, всього з двома кутовими вежами, з метрової товщини стінами, зведена в XIV столітті бароном Перені. Твердиня була центром Чинадійовської домінії. У 1657 році фортеця була значно пошкоджена польськими військами графа Любомирського. Під час фашистської окупації замок перетворили на тюрму.

Північна частина замку - так неначе головна. Саме до неї веде парадний вхід. Та обидві частини твердині з''єднані між собою, хоча з південного боку і є автономний вхід. На першому поверсі фортеці (це якщо подолати купу каміння біля входу) - шість кімнат та зала (палата) з великим вестибюлем. Другий поверх схожий за плануванням: шість малих кімнат та великий зал. Плюс довгий коридор.

Колись замок оточували рови та вали, зараз оточують сучасні будинки та трактори. Латориця, щоправда, нікуди не поділася: як текла на південь від форпосту, так і тече.

Дивують згадки про прекрасний парк (з 1749 року! Закладений за часів володарювання в краї Ференца Башінди!) навколо замку. Це оті інвалідного вигляду два з половиною деревця? Де парк, де?? Там тракторний гуртожиток поруч, нема там парку, тим більш "прекрасного".

Д. і І.Поп гарно і докладно описали герб, що прикрашав стіни замку: два лева напроти один одного, один з шаблею, інший, як Паць - з жолудем. Над ними повис (Дамоклів?) меч в чоловічій руці. Цей геральдичний вибрик одного з власників фортеці, магнат Лоньї, з''явився на стынах близько 1640-го року, а зник невідомо коли. В ХІХ ст. ще був.

Перебудовували твердиню безліч разів: найбільш значні зміни відбулися в її зовнішності у 1734 та 1839рр. (остання під керівництвом архітектора Германа Ігнація). Тоді ж робітники знайшли в стіні замурований скелет, хтозна кого. Непахане поле для легендотворців.

В Чинадійові є й кілька храмів. Неподалік замку збереглася готична греко-католицька церква з XIV ст. В 1403 році храм було перебудовано - перша видозміна, яких було. думаю, ще багато. А трохи в стороні від траси видно шпиль православної церкви. Ми були в поселенні в четвер перед пасхальними святами. Вразили двоє хлопаків років семи, які допитувалися в мене, чи сповідає сьогодні батюшка. Гумку вкрали? Списали математику? Які там в них гріхи?

Дата добавления: 2015-07-08