Читайте также:
|
Структура емоційної сфери особистості (За С.Л.Рубінштейном) включає такі компоненти:
1. Рівень безпредметних емоційних явищ (настроїв), недиференційованих емоційних станів людини, які не спрямовані до якогось об»єкта;
2. Рівень предметних почуттів, що виникають з приводу якогось предмету (наприклад, почуття смішності якогось предмету). Виділяють: інтелектуальні, моральні, естетичні почуття.
3. Рівень світоглядних почуттів – вони не прив»язані до якогось предмету, а характеризують загальне ставлення людини до життя (прикладом може бути почуття гумору, почуття трагічного та ін.)
В емоційні сфері людини особливо проявляються індивідуальні розгодження,
Одне із завдань психологічної науки – сприяти оволодінню прийомами регуляції емоцій та почуттів.
№ 12. Регулятивна сфера психічного.
Регулятивна сфера психічного, як одна із основних сфер психічного (наряду із пізнавальною та емоційною), пов»язана із феноменом волі.
За В.Селівановим, воля - це активність особистості, це активність регуляції в умовах подолання труднощів.
Взагалі виділяють три види активност і:
1) імпульсивну – миттєва психічна реактивність особистості на внутрішні або зовнішні вплив (без роздумів, оцінки наслідків);
2) звичну (стереотипну) –тут вольовий контроль відбувається в міру звички;
3) вольову – вищу форму активності, за якої особливості ситуації (напруження між мотивацією і перешкодою) чинять найбільший опір особистості і вимагають зусиль свідомої регуляції.
У вольовім процесі (за С.Л.Рубінштейном) можна виділити 4 основні стадії:
а) виникнення потягу і попереднє встановлення мети;
б) розгляд і боротьба мотивів;
в)вирішення;
г) виконання.
До вольових якостей людини відносяться: цілеспрямованість; рішучість; стриманість; мужність;
Функції регулятивної сфери:
1) завдяки волі ми маємо вищі (довільні) форми інших психічних процесів (уваги, процесів пам»яті та ін.), які властиві лише людині;
2) сприяє становленню людини, здатної до самовизначення та свободи;
3) робить діяльність людини цілеспрямованою та впорядкованою
2. Специфіка предмету психології.
Психологія — одна з наук про людину. Об’єктом її вивчення є най-
складніша сфера життєдіяльності людини — психіка.
Предметом психології є закономірності розвитку і проявів психічних
явищ та їх механізми. Термін “психологія” походить від грецьк. psyche′ — душа і lo′gos — слово, вчення, що означає “наука про душу”. Психічне життя людини
складне й має багато форм виявлення. Психічні явища — це своєрідні
суб’єктивні переживання, суб’єктивні образи відображуваних у свідомості явищ реальної дійсності, це внутрішній світ людини в усій його
повноті й різноманітності. Психічне життя людини охоплює її пізнавальну діяльність — відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, уяву,
емоційно-вольову — різноманітні почуття, переживання, а також прояви волі — вольові якості. Важливим аспектом психічного життя є спонуки до активності — потреби, інтереси, переконання, ідеали тощо.
Особливу групу психічних явищ становлять індивідуально-психологічні
властивості особистості — здібності, темперамент, характер та її
психічні стани — піднесеність, пригніченість, схвильованість, байдужість та ін.
Як форма відображення дійсності високоорганізованою матерією — нервовою системою, мозком — психіка характеризується
низкою особливостей.
По-перше, психічне відображення має активний характер, пов’язане з пошуком та добором способів дій, що відповідають умовам середовища.
По-друге, психічне відображення має випереджальний характер,
забезпечує функцію передбачення в діяльності та поведінці.
По-третє, кожний психічний акт є результатом дії об’єктивного
через суб’єктивне, через людську індивідуальність, що накладає відбиток своєрідності на її психічне життя.
По-четверте, у процесі активної діяльності психіка постійно вдосконалюється й розвивається.
Знання психіки, природи психічних явищ та їх закономірностей
має винятково важливе значення в житті та діяльності людини для
керування психічним розвитком і діяльністю особистості.
3. Основні завдання психологічного дослідження.
Від будь-якої іншої сфери людської діяльності наука відрізняється своїми завданнями, засобами, мотивами ти умовами, в яких наукова робота проходить. Мета науки – пізнання істини, а спосіб пізнання істини – наукове дослідження.
Дослідження, на відміну від стійких форм пізнання навколишнього світу, засновано на нормі діяльності – науковому Методію Його здійснення передбачає усвідомлення та фіксацію цілі дослідження, засобів дослідження, орієнтацію дослідження на відтворюваність результату.
Дослідження за їх характером можна поділити на:
1) Фундаментальне дослідження – направлена на пізнання реальності без урахування та практичного ефекту від застосування знань.
2) Прикладне дослідження – проводиться з метою одержання знання, яке повинно бути використане для вирішення конкретного практичного завдання.
3) Монодисциплінарні дослідження – проводяться в рамках окремої науки (психології). Ці дослідження потребують участі спеціалістів різних областей та проводяться не стику декількох наукових дисциплін.
4) Комплексні дослідження – проводяться за допомогою системи методів та методик, за допомогою яких вчені прагнуть охопити максимально можливе число значимих параметрів досліджуваної реальності.
5) Аналітичне(однофакторне) дослідження – направлене на виявлення одного, найбільш істотного, на думку дослідника, аспекту реальності.
Дослідження починається з постановки завдання: що невідомо? На наступному етап вчений аналізує доступну інформацію по вивчає мій проблемі.
Найбільш творчий момент дослідження полягає в винаході оригінальної методики. Частіш за все методична знахідка перетворює наукову область та породжує новий напрямок.
Наступним важливим етапом є формулювання припущень – гіпотез. Для їх перевірки будується план наукового дослідження. Він включає в себе вибір об’єкту – групи людей, з якими буде проводитись експеримент. Уточнюється предмет досліджень - частина реальності, яка буде вивчатися. Обирається місце і час досліджень та визначається порядок експериментальних проб.
Проведення досліджень за наміченим планом – наступний етап. Під час реального експерименту завжди виникають відхилення від замислу, які необхідно урахувати при інтерпретації результатів та повторному проведенні досліду.
Дослідження за їх метою проведення можна поділити на:
1) Пошукові дослідження – це спроба вирушення проблеми, яку ніхто не ставив чи не вирішував подібним методом. Інколи аналогічні дослідження називають дослідженням «методом тику».
2) Критичні дослідження – проводяться з метою спростування вже існуючої теорії, моделі, гіпотези, закону чи іншого.
3) Уточнюючі дослідження – їх мета – встановлення кордонів, в рамках яких теорія передвіщає факти та емпіричні закономірності. На відміну від початкового експериментального зразка, змінюються умови проведення експерименту, об’єкт, методика. Тим самим реєструється, на яку область реальності розповсюджується отримане раніше теоретичне знання.
4) Відтворююче дослідження – точне повторення експерименту попередників для визначення вирогідності, надійності та об’єктивності отриманих результатів. Відтворююче дослідження – основ всієї науки.
Отриманий дослідником результат в ідеалі повинен залежати від часу.
Нарешті, наукове знання інтерсуб’єктивне, тобто результат не повинен залежати від особистості дослідника, його мотивів, намірів, інтуїції тощо.
Тож, результат повинен бути інваріантним відносно часу, типу об’єктів та типу суб’єктів дослідження, тобто об’єктивним.
Вимоги приведені вище, відносяться до ідеального дослідження і його ідеального результату.
Реальне дослідження не може(і не повинне) повністю відповідати ідеальному. Відхилення від ідеального дослідження, які в процесі діяльності психолога виникають неминуче, породжені особливостями світу, в якому ми живемо.
Науковий метод повинен давати результат, максимально наближений до ідеального.
4. Міждисциплінарні зв’язки психології.
Між психологією та іншими науками існує двосторонній зв’язок:
в одних випадках психологія використовує досягнення інших наук
для вирішення своїх проблем, а в інших — науки використовують
психологічні знання для пояснення або розв’язання певних питань.
Психологія в розробці питань спирається на дані біології, зокрема
анатомії та фізіології, на вчення про вищу нервову діяльність. У свою
чергу, дані психології широко використовуються в медицині, зокрема
у психіатрії.
Педагогіка широко використовує психологічні закономірності на-
вчання та виховання.
Продуктивний характер взаємозв’язку психології та педагогіки виявляється в тому, що створюються умови для випередження реальної педагогічної практики, відкриваються нові шляхи для пошуку ефективних сучасних технологій навчання та виховання. Водночас психологія базується на даних педагогіки при вивченні психології формування особистості. Тісним є взаємозв’язок психології з літературою, мовознавством, історією, мистецтвом, кібернетикою та іншими науками.
5. Місце психології в системі наук
Психологія як наука становить систему пов’язаних між собою та з іншими науками галузей. Передусім це соціальна, історична, економічна, етнічна, юридична, політична психологія, психолінгвістика та психологія мистецтва.
Нерозривний зв‘язок існує між психологією та природничими науками і насамперед між психологією та фізіологією, внаслідок чого сформувалися спеціальні дисципліни – психофізіологія й психофізика.
Потреба у психологічних знаннях виникає при розробці проблем здоров’я що привело до формування патопсихології, психопатології, медичної психології, психології здоров’я, нейропсихології, психофармакології, психотерапії тощо.
Потребують психологічних знань і технічні науки, пов’язані з діяльністю людини в умовах комп’ютеризованих, автоматизованих та автоматичних систем. На перетині технічних і психологічних наук сформувалися спеціальні дисципліни й напрямки – психологія праці й інженерна психологія котрі використовують психологічні знання для оптимізації діяльності спеціалістів, а також для проведення профорієнтації, профконсультаційної роботи, відбору кадрів та їх навчання. Ці науки спричинили виникнення науково-прикладного комплексу – ергономіки.
Базою об’єднання всіх спеціальних психологічних дисциплін є загальна психологія, яка теоретично й експериментально розробляє фундаментальні психологічні проблеми. Взаємозв’язки системи психологічних наук утворюють важливу умову її функціонування і розвитку, що забезпечує успішне вирішення нагальних суспільних потреб. При цьому дедалі глибше усвідомлюється відносність меж між різними психологічними дисциплінами та потреба у їх зближенні з іншими фундаментальними і прикладними науками в процесі становлення системи людинознавства. Відомий психолог Б. Г. Ананьєв підкреслював у своїх працях, присвячених проблемам людинознавства що «виключно важливе значення має дослідження людини як основної продуктивної сили суспільства, як суб’єкта праці та провідної ланки у системі «людина –машина», як суб’єкта пізнання, комунікації та управління, як предмета виховання та ін.».
Принциповим у системі людинознавства Б. Г. Ананьєв важав розрізнення таких понять, як «індивід», «особистість» та «суб’єкт діяльності».
Становлення системи людинознавства в сучасних умовах пов’язане з об’єктивною логікою розвитку науки в цілому та її найважливіших теоретичних дисциплін. У той же час практична потреба в управлінні людськими ресурсами й резервами привела до зближення різких прикладних дисциплін, що має велике значення для комплексного вивчення людини. Чільне місце в процесі становлення системи людинознавства посідає психологія, яка інтенсивно розвивається і становить розгалужений комплекс теоретичних, науково-прикладних і практичних дисциплін.
6. Характеристика основних галузей психологічної науки.
Із розвитком психології як науки, з використанням психологічних
знань у найрізноманітніших сферах людської діяльності певні галузі
цих знань поступово виокремились і стали самостійними.
Розрізняють психологію загальну, вікову, педагогічну, соціальну,
генетичну, інженерну, військову, медичну, юридичну, спортивну,
зоопсихологію, психологію праці, мистецтва, патопсихологію. У зв’яз-
ку з космічними польотами виникла спеціальна галузь психології —
космічна.
Кожна із зазначених галузей психологічних знань має певні предмети і методи вивчення своєрідності психічної діяльності залежно від умов праці в тій чи іншій сфері людського життя та діяльності й їхніх
вимог до морально-психологічних якостей особистості. Проте всі галузі психологічних знань потребують знань загальної психології, яка
вивчає методологічні питання психології, природу психологічних
явищ, закономірності розвитку та перебігу пізнавальних психологічних
процесів, індивідуальні особливості психіки людини, її почуття та волю, темперамент, характер і здібності.
У добу науково-технічного та соціального прогресу особливу увагу психологів привертають проблеми психології праці та соціальної
психології.За спрямованістю діяльності психологів на пізнання, дослідження або перетворення психіки треба виділити 3 великі групи галузей – теоретичну (загальна психологія, експериментальна, генетична, соціальна, історія психології тощо), науково-прикладну (психологія праці, творчості, інженерна психологія, авіаційна, космічна, вікова, юридична тощо) та практичну (психологічна служба системи освіти, охорони здоров’я, практична психологія праці, психологічна служба сім’ї тощо).
10. Загальна характеристика пізнавальних психічних процесів.
Пізнавальна діяльність — це процес відображення в мозку людини предметів та явищ дійсності.
Відображення реальності в людській свідомості може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.
Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища
об’єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини — її
зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображуються у мозку. До цієї форми пізнання дійсності належать пізнавальні психічні
процеси відчуття та сприймання.
Вищою формою пізнання людиною дійсності є абстрактне пізнання, що відбувається за участю процесів мислення та уяви. У розвиненому вигляді ці пізнавальні процеси властиві тільки людині, яка має
свідомість і виявляє психічну активність у діяльності. Об’єктом пізнання у
процесах мислення та уяви є внутрішні, безпосередньо не дані у відчуттях властивості об’єктів, закономірності явищ і процесів.
Важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє пам’ять,
яка своєрідно відображає, фіксує й відтворює те, що відображується
у свідомості у процесі пізнання.
Важливою характеристикою пізнавальної діяльності є емоційно-вольові процеси, які спонукають особистість до активних дій, вольових
актів.
Пізнання предметів і явищ об’єктивної дійсності, психічного життя людини здійснюється всіма пізнавальними процесами. Підгрунтям
розумового пізнання світу, яким би складним воно було, є чуттєве
пізнання. Разом з тим сприймання, запам’ятовування, відтворення та
інші процеси неможливі без участі в них розумової діяльності, переживань і вольових прагнень. Але кожний з цих процесів має певні закономірності й постає у психічній діяльності або як провідний, або як допоміжний.
11.Емоційна сфера психічного.
Емоції – фази виникнення визрівання почуттів, момент їхнього перебігу. Почуття є базою розкриття, демонстрації та виявлення емоцій.
Емоції – це ті безпосередні переживання з яких формується ставлення.
Почуття ж – це саме ставлення. Емоції людини знімаються в почуттях, що фіксується в мові людини.
Емоції поділяються на:
1. Прості – зумовлені безпосередньою дією подразників, пов’язаних із задоволенням первинних потреб.
2. Складні емоції пов’язані з усвідомленням життєвого значення об’єктів, це – рівень предметних почуттів, вираження в усвідомлених переживаннях ставлення особистості до світу. Ці предметні почуття поділяються на: інтелектуальні (подив, цікавість, допитливість – засвідчують взаємо проникнення інтелектуальних та афективних моментів), естетичні (виявляється не лише спрямованість на предмет, а й проникнення в нього; це специфічне пізнання, яке являє собою проникнення почуттям у власну сутність предмета, це пізнання специфічної якості предмета - краси) та моральні.
Загальними характеристиками емоцій та почуттів виступають знак і модальність. Існують базальні емоції і почуття – це радість, страх, гнів і печаль, від яких походить та величезна гамма відтінків переживань, з якими ми зустрічаємося у житті. Ц якісні характеристики емоцій і почуттів.
Кількісні характеристики – сила, глибина, інтенсивність та тривалість.
Специфічні властивості емоцій:
- актуальність – провідна властивість. Це вираження значущого для людини тут і тепер.
- Предметність – це суттєва ознака емоцій пов’язана з виділенням актуального предметного змісту.
Головна властивість почуттів – визначеність динамічного вектора активності суб’єкта, щодо предмету почуття. У почуттях відображається стійке узагальнене ставлення до предмета, явища, людей, яке спонукає діяти певним чином щодо них.
13. Основні психічні властивості особистості.
Основними психічними властивостями особистості є його Індивідуально-психологічні особливості: темперамент, здібності та характер.
Темперамент (від лат. temperare — уповільнювати, керувати) харак-
теризує динамічний бік психічних реакцій людини — їх темп,
швидкість, ритм, інтенсивність. Одні реа-
гують активно, жваво, глибоко емоційно, довго переживають вплив
подразника, а інші — спокійно, повільно, швидко забуваючи про те,
що на них впливало.
Вчення про темперамент започатковане славнозвісним давньо-
грецьким лікарем і філософом Гіппократом. Він сформував вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічний(йому властави досить висока нервово-психічна активність,багатство міміки та рухів, емоційність, вразливість, лабільність)
(від лат. sanguis — кров, перевага в організмі крові), флегматичний(характеризується порівняно низький рівнем активності
поведінки, ускладнення переключення, повільність і спокійність
дій, міміки і мовлення, рівні, постійні та глибокі почуття і настрої)
(від грецьк. phlegma — слизь, перевага в організмі слизу), холеричний(властиві високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкість і поривчастість рухів, сильна імпульсивність та яскравість емоційних переживань)
(від грецьк. chole — жовч, перевага в організмі жовчі) та меланхолійний(низький рівень нервово-психічної актив-
ності, стриманість і приглушеність моторики та мовлення, значна емоційна реактивність, глибина і стійкість почуттів, але слабка їх зовнішня вираженість)
(від грецьк. melas — чорний, похмурий та chole — жовч, перевага в ор-
ганізмі чорної жовчі). Описані Гіппократом характерні риси темпераменту до-
сить точно визначають особливості окремих типів темпераменту.
У сучасній психології користуються гіппократовою класифікацією
типів темпераментів: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік. Кож-
ному з цих типів властиві своєрідні психологічні особливості.
Здібності — це своєрідні властивості людини, її інтелекту, що вияв-
ляються в навчальній, трудовій, особливо науковій та іншій діяль-
ності і є необхідною умовою її успіху
Кожна здібність людини — це її складна властивість, внутрішня
можливість відповідати вимогам, які ставить перед нею діяльність,
і спирається на низку інших властивостей, до яких насамперед нале-
жать життєвий досвід людини, здобуті нею знання, вміння та навички.
Здібності людини спираються на наявні у неї знання, вміння та на-
вички, на системи тимчасових нервових зв’язків, що є засадовими сто-
совно них, вони формуються й розвиваються у процесі набування лю-
диною нових знань, умінь і навичок.
Розрізняють здібності загальні та спеціальні.
Загальними називаються здібності, які певною мірою виявляють-
ся в усіх видах діяльності — навчанні, праці, грі, розумовій діяль-
ності тощо.
Спеціальні здібності виявляються у спеціальних видах діяльності. Загальні та спеціальні здібності взаємопов’язані й доповнюють одні
одних.
характер — це сукупність стійких індивідуально-психо-
логічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та
суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці,
навколишньої дійсності та самої себе.
Характер найбільше пов’язується з темпераментом, який, як відо-
мо, визначає зовнішню, динамічну форму його вираження.
Характер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяль-
ності, суспільних відносинах.
У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:
· спрямованість;
· переконання;
· розумові риси;
· емоції;
· волю;
· темперамент;
· повноту;
· цілісність;
· визначеність;
· силу.
Характер — це єдність типологічного і набутого за життя
досвіду. Повнота характеру — це всебічний розвиток основних його струк-
турних компонентів — розумових, моральних, емоційно-вольових.
Характер — індивідуально своєрідне сполучення постійних
істотних властивостей особистості, що виявляються в її поведінці.
Групи рис характеру, що виражають ставлення особистості
до дійсності:
ставлення до трудової діяльності, ставлення до інших людей,
ставлення до самої себе, ставлення до речей та природного
середовища.
22. Міфологічні уявлення про психіку.
Найперші з відомих нам уявлень про душу відносяться до архаїчного суспільства (міфологічний період) і можуть бути позначені терміном анімізм. Анімістичні уявлення про душу наближали її до повітря, тобто пов’язували її з матерією. Міфологічне уявлення про душу, було цілком підкорене уявленню про фатум, невідтворність заздалегідь визначеної долі, протистояти якій було марною справою. Вирішальною характеристикою свідомості людини був синкретизм – первісне злиття людини зі світом та суспільним оточення.
Явища сновидінь, смерті, летаргічного сну, викликаючи стійкий подив у первісної людини, були причиною виникнення уявлень про існування душі поряд з її тілом. Згодом окремі психічні здатності і душа у цілому уособлюються в образах міфології, що є несвідомою проекцією фантазії.
Душа,як олюднений двійник тіла – вища її міфологічна форма. Образ души як двійник тіла – такий поступальний розвиток первісних уявлень про душу.
Жива істота і неживий предмет стають особливими формами виразу однієї і тієї ж душі. Вона виноситься за тіло і поза ним веде своє існування – екстеріоризація душі, протилежний процес – інтеріоризація душі, входження в її тіло, інкарнація.
Розклад міфологічної психології полягає найбільше в її неспроможності розкрити творчу активність людини. Творчість була незрозумілою для всієї стародавньої філософії. У міфологічній психології душа виступає у вигляді образу тіла та його частин.
31. Подразливість і чутливість: порівняльний аналіз.
Допсихічною (біологічною) формою реакції організму на середовище є проста подразливість – це здатність організму відповідати на життєво важливі впливи середовища. Шляхом еволюції простої подразливості виникла чутливість – психічна форма реакції на середовище, яка передбачає подразливість до тих явищ середовища, котрі не мають прямого життєвого значення, але орієнтують організм у середовищі, тобто виконують сигнальну функцію.
Чутливість генетично є не що інше, як подразливість на впливи, що орієнтують організм у середовищі, виконуючи сигнальну функцію. Подразливість властива органічній природі взагалі. Завдяки їй у рослинному світі відбуваються природжені реакції, які називають тропізмами.
№ 7. Основні підходи до класифікації психологічних явищ.
Класифікація психічних явищ може здійснюватися та такими критеріями:
1 критерій: Основні сфери психічного. Згідно з цим критерієм виділяють:
1. Пізнавальну сферу: має принципове навантаження в плані побудови моделі світу та перетворення світу. В пізнані людини розрізняють два ступені: а) чуттєвого відображення (до неї відноситься відчуття та сприймання; характерна для тварин та людей); б ) відображення абстрактно-теоретичного (логічне пізнання) (мислення та уява та ін.; ця ступінь характерна лише для людини).
Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 139 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Глазами клоуна | | | Емоційна сферу. |