Основоскладання

Основоскладання - це такий спосіб творення слів, при якому дві і більше основ поєднуються в одне слово (хмари чесати® хмарочос, синій + жовтий® синьо-жовтий).

СКЛАДАННЯ СКОРОЧЕНИХ СЛІВ

Складання скорочених слів - це спосіб творення слів скороченням основ кількох слів. Твірні основи при цьому можуть бути повними(залізобетонний) і скороченими (абревіатура різних типів - мінпраці, вуз, зарплата, КПІ - Київський політехнічний інсттитут).

Повні основи можуть поєднуватися за допомогою сполучних голосних о (після твердих приголосних), е (після м'яких приголосних) та є (якщо основа закінчується на й): паровоз, світогляд, краєвид, зорепад.

Прикметники, що утворюються на базі підрядної сполуки, пишуться разом (червоноармійський, однокімнатна), а прикметники, утворені за допомогою сурядної сполуки слів, пишуться через дефіс (зелено- білий, науково- технічний).

НЕМОРФОЛОГІЧНІ СПОСОБИ СЛОВОТВОРЕННЯ

При неморфологічних способах творення утворення нового слова відбувається:

• через злиття цілого словосполучення; (цього дня® сьогодні, добра ніч® добраніч);
• через набуття ним нового значення:
• корінь (у рослин)® корінь (у математиці);
• супутник (людина)® супутник (літальний апарат);
• шляхом переходу однієї частини мови в іншу: завідуючий, операційна, кругом, відпочиваючий.

САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ МОВИ

ТВОРЕННЯ ІМЕННИКІВ

Нові іменники найчастіше виникають від іменників, прикметників, числівників і займенників:

• за допомогою суфіксів: футбол® футболіст, вчити® вчитель, козацький® козаччина;
• за допомогою префіксів: відповідальність® безвідповідальність, матерія® антіматерія;
• за допомогою префіксів і суфіксів: борг® заборгованість, безпека® забезпеченість;
• -складанням окремих основ: за Карпатами® Закарпаття, південь + американець® південноамериканець;
• складанням скорочених слів: спільне підприємство® СП, завідуючий магазином® завмаг;
• безафіксним способом: великий® велич, вивозити® вивіз;
• переходом прикметників у іменники: приймальня, керуючий.

ТВОРЕННЯ ПРИКМЕТНИКІВ

Нові прикметники творяться від іменників, дієслов та інших прикметників:

• за допомогою суфіксів: кімната® кімнатний, рухатися® рухливий, кінь® кінний;
• за допомогою префіксів: народ® антинародний, за кордоном® закордонний;
• за допомогою префіксів і суфіксів: під землею® підземний, мусити® вимушений;
• складанням окремих слів: багато поверхів® багатоповерховий, вічно зелений® вічнозелений;
• складанням основ без суфікса та основи з суфіксом: українські + німецькі® україно-німецькі, новий + рік® новорічний;
• переходом із інших частин мови: перший номер® перший (кращий) студент.

ТВОРЕННЯ ЧИСЛІВНИКІВ

Числівники творяться:

• за допомогою суфіксів: два® двадцять, чотири® чотирнадцять;
• складанням: три + сто® триста.

ТВОРЕННЯ ЗАЙМЕННИКІВ

Займенники виникають від інших займенників:

• за допомогою суфіксів: хто® хтось, якийсь® якийсь-небудь;
• за допомогою префіксів: скільки® декілька, хто® ніхто.

ТВОРЕННЯ ДІЄСЛІВ

Дієслова виникають:

• за допомогою суфіксів: зелений® зеленіти, вмивати® вмиватися;
• за допомогою префіксів: малювати® намалювати, виконати® перевиконати;
• за допомогою префіксів і суфіксів одночасно: бігти® розбігтися, двоє® подвоїти.

ТВОРЕННЯ ПРИСЛІВНИКІВ

Прислівники творяться від іменників, прикметників, числівників, дієслів, дієслівних форм та прислівників:

• за допомогою суфіксів: зима® зимою, охайний® охайно;
• за допомогою префіксів: учора® позавчора, довго® надовго;
• за допомогою префіксів і суфіксів: далеко® здалеку, мій® по-моєму, час® тимчасово;
• переходом інших частин мови у прислівники: лежачи на софі® відпочивати лежачи.

СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ МОВИ

ТВОРЕННЯ ПРИЙМЕННИКІВ

Прийменники виникають:

• злиттям слів: сховався за пічку® сиділи на запічку, в середині року® знаходитися всередині;
• переходом інших частин мови в прийменники: велике коло® сидіти коло хати, чудовий край® край села.

ТВОРЕННЯ СПОЛУЧНИКІВ

Сполучники творяться:

• злиттям слів: за + те® зате, що + б® що б, як + би® якби;
• переходом інших слів в сполучники: Що сталося? ® Я не певен, що це вірне рішення.

Слова з одного рядка в другий слід переносити складами (кни-га, паль-ці, по-ло-ва, са-дів-ник, Хар-ків).
2. Сполучення літер ЙО,ЬО при перенесенні нероз­ри­ва­ють­ся (йо-го, ма-йор, ко-льо-ро-вий, сьо-го-дні, цьо-му).
3. З двох однакових приголосних між голос­ними один залишається в попе­редньому рядку, а дру­гий перено­сить­ся в наступний (баштан-ник, ран-ні); якщо друга частина складного слова починається двома однаковими при­го­ло­с­ни­ми, то вони не розриваються (ново-введений).
4. Односкладові префікси перед наступним при­го­ло­с­ним кореня при переносі не роз­ри­ва­ють­ся (без-країй, від-даль, най-кращий).
5. Не можна відривати першу букву від кореня.
6. Одна літера не залишається на поперед­ньому рядку й не переноситься в наступний рядок (Ма-рія, опи-са-ти, ака-де-мія).
7. Не можна розривати ДЖ і ДЗ, якщо вони по­зна­ча­ють один звук (гу-дзик, са-джу, хо-джу, ра-джу).
8. Не можна відривати літеру Й від поперед­ньої літери, що позначає голосний (бій-ка, стій-кий, вій-на).
9. М’який знак і апостроф при переносі не ві­до­кре­м­лю­ють­ся від попередньої літери (кіль-це, сім’я-нин).
10. Односкладові частини складноскорочених слів при переносі не розриваються (тех-мі-ні-мум, кол-госп).
11. При переносі складних слів не можна за­ли­ша­ти в попередньому рядку початкову ча­с­ти­ну другої основи, якщо вона не становить скла­ду.
12. Не можна розривати абревіатури, а також ­відокремлювати від них цифри (ЗІЛ-111, РТС, ЛАЗ-105).
13. У решті випадків можна довільно переносити слова складами (Дні-про, Дніп-ро; се-стра, сес-тра, сест-ра).
Це правило поширюється й на суфікси (видавни-цтво, видавниц-тво, видавницт-во).

Вопрос 28.
Самостійні та службові частини мовлення

Практично всі частини мови є або самостійними, або службовими. І лише вигуки (ах, ох, батюшки і т.д.) утворюють окрему групу частин мови.

Самостійні частини мови мають якесь певне значення. Дієслова, наприклад, позначають дію або стан предмета, а іменники - безпосередньо сам предмет.

Числівники можуть позначати або кількість предметів (п'ять, сто), або порядок предметів при рахунку (п'ятий, сотий).

Займенники необхідні для того, щоб вказати на предмет (я, мене) або на його ознака (мій, твій).

Прислівники вам будуть потрібні, якщо з'явиться необхідність уточнити де, коли і як відбувається будь -яку дію (далеко, вчора, добре).

Причастя позначають ознака, як і прикметники (добрий, красивий), але той, що проявляється в результаті якої-небудь дії (захоплюємося, що збирається).

Службові ж частини мови не мають якогось певного значення. Вони лише служать для того, щоб поєднувати слова в словосполученні (прийменники) або однорідні члени речення, а також прості речення в складі складного (спілки).

До самостійним частин мови належать іменники, прикметники, дієслова, займенники, числівники, дієприкметники, прислівники, дієприслівники.

Однак деякі лінгвісти відносять дієприслівник до особливої??форми дієслова. До самостійним частин мови можна поставити будь-яке питання. Наприклад, числівники відповідають на питання "Який?", "Яка?", "Яке?", "Які?", "Скільки?".

До службовим частинам мови відносяться прийменники, сполучники і частки. Вони не відповідають на жодні запитання.

Важливо знати також, що союзи діляться на сурядні і підрядні. І якщо сурядні сполучники можуть пов'язувати не тільки прості речення в складне (складнопідрядному), а й однорідні члени, то підрядності - вживаються тільки в складнопідрядних пропозиціях і в порівняльних оборотах.

Частинки служать для утворення форм слова, наприклад, способу у дієслів (б, нехай, нехай, так, давай) або для того, щоб внести якесь певне значення в пропозицію (заперечення, затвердження, уточнення тощо). Вони називаються формотворчими або смисловими (модальними) відповідно.

Прийменники ж можуть ставитися або до споконвічно службовим (у, за, над, під і т.д.), або до похідних (протягом, в продовження, увазі і т.д.). Похідні прийменники походять від службових частин мови шляхом утрачивание ними функцій самостійних частин мови.

Самостійні частини мови є членами речення (підметом, присудком, визначенням, обставиною або додатком). А от службові частини мови не є (без самостійних) членами речення.

Вопрос 29

Відмінювання простих,складних та складених числівників

Числівником називається частина мови, яка позначає кількість предметів або їх порядок при лічбі і відповідає на питання скільки? Котрий?

За будовою числівники поділяються на прості, складні і складені.
Простими називаються числівники, що мають один корінь: один, три, сто, перший, третій, сьомий; двоє, мало, багато;

Наприклад:

Відмінювання числівника один.

Н. (скільки?) один

Р. (скількох?) одного

Д. (скільком?) одному

З. (скільки? /Скількох?) один/-ого

О. (скількома?) одним

М. (на скількох?) одному/-ім
Складними називаються числівники, що у своєму складі мають два корені: одинадцять, дев'ятнадцять, двадцять, двісті, триста, одинадцятеро, двадцятеро, кількадесят, кількасот.

Наприклад:

Н. чотирнадцять

Р. чотирнадцятьох

Д. чотирнадцятьом

З. чотирнадцятьох

О. чотирнадцятьома

М. (на) чотирнадцяти

Складеними називаються числівники, які містять в собі два і більше простих чи складених числівників: (двадцять чотири, тисяча дев'ятсот дев'яносто п'ятий).

Наприклад:

Н. сто п’ятдесят сьомий

Р. сто п’ятдесят сьомого

Д. сто п’ятдесят сьомому

З. сто п’ятдесят сьомий

О. сто п’ятдесят сьомим

М. (на) сто п’ятдесят сьомому

Вопрос 30
Способи творення прикметників в укр. Мові
Префіксальним способом прикметники утворюються від:

а) прикметників: сильний — пресильний; високий —невисокий;

б) іменників (із прийменником без): без меж — безмежний; без крил — безкрилий.

Суфіксальним способом прикметники утворюються від:

а) іменників: сон — сонний; книга — книжний, книжковий;

б) прикметників: білий — біленький, білесенький, білісінький, білуватий; тісний — тіснуватий;

в) дієслів: гнути — гнучкий; брати — беручкий; пекти — пекучий;

г) прислівників: тут — тутешній; вчора — вчорашній.

Префіксально-суфіксальним способом прикметники утворюються від іменників: без талану — безталанний; при школі — пришкільний.

Основоскладанням утворюються прикметники від:

а) двох прикметників: кислий і солодкий — кисло-солодкий; світлий і синій — світло-синій;

б) сполучення іменника і прикметника або числівника: довгі ноги — довгоногий; сільське господарство — сільськогосподарський.

Складносуфіксальним способом (складанням основ з додаванням суфікса) утворюються прикметники від словосполучень: п'ятнадцять років — п'ятнадцятирічний, десять поверхів — десятиповерховий, лівий бік — лівобічний.

Вопрос 31.

Крапка ділить текст на речення.

Двокрапка відділяє одну частину від другою, вказуючи на те, що в цій другій частині міститься пояснення, розкриття причини того, про що йшлося у першій.
Три крапки (багато крапок) вказує на те, що в реченні не всі його компоненті наявні, а речення не закінчене, обірване.
Кома розділяє граматично рівноправні частини простого чи складного речення.
Крапка з комою функціонально подібна до коми, але розділяє складні (або ускладнені) за будовою граматично рівноправні частини.
Тире розділяє головні частини речння (якщо вони виражені подібними лексично- граматичними категоріями), порівнювані мовні одиниці, частини складного безсполучникового речення, які перебувають в умовно- часових, протиставних та причиново-наслідкових зв'язках.
Знак питання ділить текст на речення, але разом з тим вказує на те, що речення містить у собі питання.
Знак оклику ділить текст на речення та вказує на експресивність мовлення, вигук.
Знак виноски- видільний. Він вказує, що за словом, біля якого цей значок поставлений, має йти частина тексту, яка подається у порядковій частині сторінки або в кінці тексту.

Вопрос 32.

Документ — основний вид ділового мовлення. Він фіксує та передає інформацію, підтверджує її достовірність, об’єктивність. Види документів визначають за такими ознаками:
найменуванням — заяви, листи, телеграми, довідки, службові записки, інструкції, протоколи та ін.;
походженням — службові (офіційні) й особисті*
• службові документи створюються організаціями, підприємствами та службовими особами, які їх представляють. Вони оформляються в установленому порядку;
• особисті документи створюють окремі особи поза сферою їх службової діяльності; місцем виникнення — внутрішні та зовнішні:
• внутрішні документи мають чинність лише всередині тієї організації, установи чи підприємства, де їх складено;
• зовнішні є результатом спілкування установи з іншими установами чи організаціями;
призначенням — організаційні, розпорядчі, довідково-інформаційні, обліково-фінансові, господарсько-договірні, щодо особового складу;
напрямком — вхідні й вихідні;
формою — стандартні (типові) й індивідуальні (нестандартні):
• стандартні — це документи, які мають однакову форму та заповнюються в певній послідовності й за суворо визначеними правилами (типові листи, типові інструкції, типові положення);
• індивідуальні документи створюються в кожному конкретному випадку для розв’язання окремих ситуацій, їх-друкують або пишуть від руки (протоколи, накази, заяви);
строками виконання — звичайні безстрокові, термінові й дуже термінові:
• звичайні безстрокові – це такі, які виконуються в порядку загальної черги;
• термінові — зі встановленим строком виконання. До них, належать також документи, які є терміновими за способом відправлення (телеграма, телефонограма);
• дуже термінові документи з позначенням «дуже терміново»;
ступенем гласності — секретні й несекретні (для службового користування). Секретні документи мають угорі праворуч позначку «Секретно». Розголошення змісту такого документа призводить до кримінальної відповідальності;
стадіями створення — оригінали, копії й виписки:
• оригінал — це основний вид документа, перший і єдиний його примірник. Він має підпис керівника установи й, у разі потреби, завірений штампом і печаткою;
• копія — це точне відтворення оригіналу. На копії документа обов’язково робиться помітка «Копія» вгорі праворуч. Листуючись з підприємствами, організаціями й установами, у справах завжди залишають потрібні для довідок копії. Такі копії звуться відпуском. Оригінал і копія мають однакову юридичну силу;
• за потреби відтворити не весь документ, а лише його частину, робиться виписка (витяг);
• якщо документ загублено, видається його другий примірник — дублікат. Юридичне оригінал і дублікат рівноцінні;
складністю — прості (односкладові) й складні;

Дата добавления: 2015-07-08