Вопрос 26.

Відмінки в укр.. мові. Відмінювання іменників.

Відмі́нок — граматична категорія імен (іменників, прикметників, займенників,числівників), що відбиває його синтаксичний стосунок до інших слів у реченні. Категорія відмінку характеризує флективні мови. Так, зміна синтаксичних стосунків слова «книга» у реченнях «Книга — джерело знань», «Петро купив гарну книгу», «Усі полиці завалено книгами» є зміною слова «книга» за відмінками або відмінюванням.

Відмінки в укр.. мові

Назва	Питання	Приклад
Називний	Хто? Що?	книга
Родовий	Кого? Чого?	книги
Давальний	Кому? Чому?	книзі
Знахідний	Кого? Що?	книгу
Орудний	Ким? Чим?	книгою
Місцевий	На кому? На чому?	на книзі
Кличний	—	книго

Відмінювання іменників, що мають тільки форму множини

1. У називному відмінку вживаються:

а) Закінчення -и: в’ я зи, г у си, д і ти, зб о їни, крос і вки, к у ри, л ю ди, н о чви, окул я ри, с а ни, с і ни, сх о ди, штан и.

Примітка. Деякі іменники, зокрема г у си, д і ти, к у ри, л ю ди, мають форму однини, але від інших основ: г у ска, дит и на, к у рка, люд и на.

б) Закінчення -і (після голосного -ї): г о рдощі, грабл і, дв е рі, др і жджі, кон о плі, пом и ї, р а дощі, х и трощі.

в) Закінчення -а (зрідка -я): в и ла, вор о та, др о ва, я сла, я сна, в і нця.

2. У родовому відмінку виступають:

а) Закінчення - ей: гр о ш е й, гус е й, двер е й, кур е й, люд е й, сан е й, сін е й.

б) Закінчення -ів: в’ я зів, грабл і в (і граб е ль), др і жджів, кл і щів, сх о дів, х и трощів.

в) Нульове закінчення: вил, вор і т, дров, зб о їн, коноп е ль, лещ а т, ночв (частіше ноч о в), я с е л, я сен.

3. У давальному відмінку виступають:

а) Закінчення -ам після твердого приголосного, коли в називному відмінку іменники мають закінчення -и, -а або - і (після шиплячого): вес е лощам, в и лам, вор о там, в’ я зам, н о чвам, р а дощам, сх о дам, штан а м (і шт а ням), я слам.

Винятки: г у сям, д і тям, л ю дям, к у рям, с а ням, с і ням.

б) Закінчення -ям після голосного та після м’якого приголосного, коли в називному відмінку іменники закінчуються на -і, -ї, -я: в і нцям, грабл я м, дв е рям, пом и ям.

4. У знахідному відмінку вживаються форми:

а) Однакові з називним відмінком: в и ла, в і нця, грабл і, кон о плі, окул я ри, с а ни, я сла.

б) Однакові з родовим відмінком (для назв людей): діт е й, люд е й.

в) Обидві форми (для назв деяких свійських тварин): гус е й і г у си, кур е й і к у ри.

5. В орудному відмінку виступають:

а) Закінчення - ами в іменниках, які в називному відмінку мають закінчення - и, -а або - і (після шиплячого): в и лами, н о чвами, сх о дами; вес е лощами, р а дощами.

б) Закінчення -ями в іменниках, які в називному відмінку закінчуються на -і, -ї, -я: в і нцями, грабл я ми, кон о плями, пом и ями.

в) закінчення -ми: ворітьм и (й вор о тами), гр і шми (й грош и ма), гусьм и, дверм и (й двер и ма), д і тьми, курм и, людьм и, саньм и (й сан я ми), с і ньми, штаньм и (й штан а ми, рідше – шт а нями).

6. У місцевому відмінку залежно від попереднього приголосного вживаються закінчення -ах, -ях: на в и лах, на вор о тах (рідше — вор о тях), у н о чвах, на штан а х (рідше – на шт а нях), у я слах; на грабл я х, у двер я х, у пом и ях.

Вопрос 27.
Будова слова. Основні правила переносу слів.
СЛОВОТВОРЕННЯ

Словотворення - розділ науки про мову, що вивчає склад слів (з яких частин вони складаються) та способи їх творення.

БУДОВА СЛОВА

Більшість слів в українській мові складаються з двох і більше частин (морфем). Кожна морфема має своє значення.

Морфема - це найменша неподільна значуща частина. Вона виражає певне лексичнен або граматичне занчення і регулярно відтворюється із своїм значенням у мовленні. Наприклад, у слові літній виділяються три морфеми: літ-н-ій (корінь, суфікс і закінчення), які відтворюються в споріднених словах (літо-о, літ-н-ій, по-літ).

За значенням і роллю в будові слова морфеми поділяються на кореневі і ті, що служать засобами словотворення та творення форм слова.

Кожна морфема позначається своєю умовною позначкою:

КОРІНЬ

Корінь слова - це головна частина слова, спільна для всіх споріднених слів (сад - сад ок - сад івник).

Звуковий склад кореня, як правило, однаковий, але іноді внаслідок чергування звуків він частково змінюється (вол я® віл ьний, ход ® ви хід).

Корінь є носієм речового значення слова, що відображає щось в об'єктивній реальності. Він обов'язково присутній у кожному слові. У споріднених словах корінь об'єднує їх понятійним змістом, хоч вони можуть належати до різних частин мови.

Значення кореня в гнізді споріднених слів уточнюється і конкретизується за допомогою словотворчих суфіксів і префіксів, які без кореня вживатися не можуть.

ПРЕФІКС

Префікс (від лат. prae - попереду і fixus - прикріплений) - це частина слова, що стоїть перед коренем і служить для утворення нових слів чи інших граматичних форм. Словотворчий префікс змінює лексичне значення слова (друкувати® на друкувати, глядач® на глядач).

Формотворчі префікси можуть використовуватись для утворення нових форм слів: робити® до робити (доконаний вид дієслова), видатний® най видатніший (найвищий ступінь порівняння прикметників).

СУФІКС

Суфікс (від лат. sufficus - прикріплений) - частина слова, що стоїть після кореня і служить для утворення нових слів чи інших граматичних форм:

мудрий + -ість ® мудрість; гора + -ськ ® гірський.

Формотворчі суфікси використовуються для створення інших граматичних форм, напр., минулого часу дієслова (співати® співа в).

Суфікс видозмінює, уточнює лексичне значення кореня і одночасно оформляє разом із закінченням передсуфіксальну частину і все слово, відносячи його до однієї із самостійних частин мови (напр., слова казка, двійка належать до іменників, тому що їх корені каз-ати, дв-а граматично оформлені іменниковим суфіксом -к- і закінченням жіночого роду називного відмінка однини -а).

ЗАКІНЧЕННЯ

Закінчення - це змінна частина слова, яка стоїть найчастіше в кінці слова, вказуючи на відношення з іншими словами у словосполученні і реченні: далек(ий), коханн(я).

Закінчення змінює лише форму слова, не змінюючи його лексичного значення: земл(я), земл(і), земл(ею), на земл(і).

Закінчення може бути нульовим, тобто не виражене звуком.

ПОСТФІКС

Постфікс (від лат. postfixus- прикреплений після)- частина слова, що стоїть у кінці слова після закінчення і служить для утворення нових слів чи нових форм (скажи- скажи- но; кохати - кохати ся).

Дата добавления: 2015-07-08