Беручи до уваги, що перелік у ст. 41 ЦПК є вичерпний, можна, наприклад, уповноважити, особу, яка бере участь у справі на правах третьої особи, бути водночас і представником відповідача. Такі випадки трапляються в судовій практиці. Наприклад, у справі за позовом працівника про поновлення на роботу беруть участь підприємство (відповідач) та керівник, який видав наказ, оспорюваний у суді (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача). Керівник, який бере участь у справі як третя особа, одночасно може бути представником юридичної особи. Таким правом його наділяє статут підприємства. За тих же умов від імені та в інтересах юридичної особи участь у справі може брати юрисконсульт, який одночасно має право представляти інтереси директора в суді, якщо останній належно посвідчить повноваження на здійснення процесуального представництва. Однак, поєднуючи в одній особі право на представництво кількох суб'єктів процесуальних відносин, потрібно керуватися правилом про те, що особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні (ч. 2 ст. 40 ЦПК України).
Не можуть бути процесуальними представниками за договором судді, слідчі, прокурори. Ці особи вправі здійснювати статутне чи законне представництво у випадках, коли діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою у справі чи як законні представники (ч. 2 ст. 41 ЦПК України).
Кількість представників у справі не обмежена, як і представників, що можуть представляти одну особу, не обмежено.
7.2. Види судового представництва
Керуючись змістом положень ст. 38 ЦПК, можна виділити два види процесуального представництва: фізичних осіб та юридичних осіб. У ст. 39 ЦПК України наведено ще один вид представництва - законне, що здійснюється в інтересах недієздатних осіб, а також осіб, цивільну дієздатність яких обмежено. Отже, законодавець не наводить чіткого критерію класифі
кації процесуального представництва на види. Тому нам варто звернутися до досліджень цього інституту в науковій літературі.
У науковіії літературі процесуальне представництво класифікують за кількома критеріями. Так, за критерієм осіб, в інтересах яких здійснюється представництво - представництво фізичних осіб і представництво юридичних осіб має загальний характер й узгоджується із законодавчо визначеним колом учасників процесу, які мають право на представництво.
За підставою виникнення процесуальне представництво поділяють на законне і договірне. Підставою виникнення першого є закон (матеріальні норми права), адміністративний чи судовий акт. Законне представництво можливе за наявності таких юридичних фактів як; спорідненість, усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо. Як випливає зі змісту ст. 39 ЦПК України, законне представництво здійснюють батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, яких закон уповноважує здійснювати представництво.
Це положення ЦПК України підтверджує норми СК України, відповідно до яких захист прав і інтересів дитини або особи, дієздатність якої обмежено, покладається на батьків або опікунів. Сімейні права недієздатної особи здійснює її опікун (ст. 14 СК України).
Інтереси осіб, визнані судом безвісно відсутніми, представляє особа, яку призначив опікун майна. Опіку над майном встановлює нотаріус. Підставами для встановлення опіки нотаріусом над майном є положення ст. 44 ЦК України та рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Таку опіку також може встановити нотаріус за заявою заінтересованої особи або органу опіки і піклування над майном особи, місце перебування якої невідоме, до ухвалення судом відповідного рішення.
Особа, яка є виконавцем заповіту, або особа, яка вживає заходи для збереження майна спадкодавця, буде законним представником у справі в інтересах спадкодавця чи особи, яку оголошено померлою. Охоронця спадкового майна призначає нотаріус за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідні органи місцевого самоврядування, на прохання спадкоємців чи з власної ініціативи (ст. 1283 ЦК України).
Як випливає зі сказаного, закон передбачає наявність процесуальних представників в осіб, які не взмозі через свій вік чи фізичний стан здійснити процесуальні права чи обов'язки в суді самостійно. Особи, наділені процесуальною правоздатністю, які не мають процесуальної дієздатності, можуть повною мірою захистити свої права чи інтереси через визначених законом осіб.
Якщо у сторони чи третьої особи, не наділеної процесуальною дієздатністю, з різних причин такого законного представника немає, суд за поданням органу опіки і піклування, ухвалою призначає опікуна або піклувальника
і залучає його до участі у справі як законного представника (ст. 43 ЦПК України). Це гарантує конституційне право на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів усіх осіб.
Закон передбачає випадки, у яких законного представника позбавляють права здійснювати представництво свого довірителя в суді. Наприклад, опікун (піклувальник), його чоловік (дружина) та близькі родичі не мають права представляти осіб, що перебувають у них під опікою (піклуванням), у суді у справах за участі підопічної особи й чоловіка (дружини), близьких родичів законного представника. У такому разі суд за поданням органу опіки й піклування, ухвалою замінює законного представника. Суд також може призначити або замінити законного представника за клопотанням малолітньої або неповнолітньої особи, якщо це відповідає її інтересам.
Слід зазначити, що перелік підстав заміни законного представника є вичерпним. Суд не може замінити законного представника, наприклад, мотивуючи своє рішення похилим віком чи низьким рівнем правової свідомості опікуна (піклувальника). Якщо законний представник здійснює процесуальне представництво з порушенням інтересів свого підопічного, суд може залучати до участі у справі орган опіки і піклування.
Договірне представництво виникає на підставі добровільно укладеного цивільного договору (доручення). Договірне представництво може також виникти на підставі трудового договору, членства у громадській організації тощо. У літературі представництво, що виникло на таких підставах, називають ще статутним. До осіб, які здійснюють процесуальне представництво на підставі договору, як правило, належать адвокати, юрисконсульти, керівники підприємств (установ, оргнізацій). Обмеження у здійсненні процесуального представництва на основі договору, визначенні в положеннях ст. 40, 41 ЦПК України (про це йшлося в § 1 цієї теми), тому представниками, за договором, можуть бути будь-які особи, яких суд допустив до участі у справі на правах представника (родичі, співробітники, друзі, тощо).
Для виникненя договірного представництва обов'язкова взаємна згода учасників процесуальних відносин - того, хто буде здійснювати представництво, та того, хто має право на представника. Особа, наділена процесуальною правоздатністю, вправі користуватися послугами представника (ст. 27 ЦПК України). Суд чи закон не може змусити учасника процесуальних відносин, що володіє процесуальною дієздатністю, здійснювати свої процесуальні права за участі представника. Наприклад, суб'єкт процесуальних відносин є членом громадської організації, однак підставою для виникнення процесуального представництва в уповноваженого цієї організації буде волевиявлення особи, яка потребує такої послуги. За відсутності її згоди особу, що має намір надати правову допомогу, суд не допустить до здійснення функції процесуального представництва.
У справах, де є кілька позивачів чи відповідачів, співучасники можуть
доручити ведення справи одному із дієздатних співучасників (ст. 32 ЦПК України). Такий співучасник буде поєднувати виконання функцій сторони і процесуального представника іншого співучасника.
За способом виникнення процесуальне представництво можна поділити на добровільне й обов'язкове. Види цього критерію поділу практично збігаються за змістом із поділом представництва за підставою виникнення. Обов'язкове представництво покладає на представника обов'язок представляти в суді інтереси свого довірителя (затверджує закон). Добровільне представництво може виникти лише на підставі договору. Представник за згодою бере на себе повноваження здійснювати представництво в суді інтересів свого довірителя.
Процесуальне представництво можна також поділяти за статусом осіб, інтереси яких представляють, на представництво позивача, відповідача, третіх осіб. Цей критерій поділу не має практичного застосування, бо жоден із цих видів не вирізняється істотними ознаками.
Поділ представників за ознаками осіб, які здійснюють процесуальне представництво, на адвокатів, юрисконсультів, інших працівників організацій, працівників профспілок та інших громадських організацій, батьків, опікунів та інших також не має широкого практичного застосування. У процесуальних відносинах представникові надають усі повноваження незалежно від рівня освіти чи кваліфікації.
7.3. Повноваження процесуального представника
Представника допускають до участі у справі за наявності належно оформлених повноважень. Якщо документи, які посвідчують право на процесуальне представництво, оформлено всупереч вимогам закону і суд першої інстації, розглядаючи справу по суті, не відреагував на це належно, під час перегляду рішення в апеляційному суді це може бути підставою для скасування рішення.
Представник, який звертається до суду з позовною заявою, має додати до неї довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження (ч. 7 ст. 119 ЦПК України). Якщо цієї вимоги не буде дотримано, суд залишає заяву без руху і надає можливість позивачу усунути недоліки у встановлений судом строк. Якщо повноважень не підтверджено у визначений судом строк, суд постановляє ухвалу про повернення позовної заяви (ст. 121 ЦПК України).
Якщо помилково прийнято позовну заяву без належно підтверджених повноважень представника, суд, керуючись положеннями п. 2 ч. 1 ст. 207
ЦПК України, постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду. Враховуючи те, що помилку при відкритті провадження у справі допустив суд, законодавець зберігає за позивачем можливість в майбутньому подати тотожну заяву.
Відповідно до ст. 42 ЦПК України, повноваження процесуальних представників посвідчують такі документи:
1) Довіреність фізичної особи. У цивільних відносинах довіреністю є письмовий документ, виданий однією особою іншій для представництва перед третіми особами (ч. З ст. 244 ЦК України). У процесуальних відносинах довіреністю є документ, що уповноважує представника вчиняти процесуальні дії.
До довіреності, яку видає фізична особа, встановлюється обов'язкова письмова форма з нотаріальним посвідченням (ч. 2 ст. 42 ЦПК України). Функції нотаріуса також має право здійснювати посадова особа організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі чи лікуванні. За місцем проживання довірителя довіреність також може посвідчити керівник житлово-експлуатаційної контори (ЖЕК).
Важливе значення має також зміст довіреності. У ній довіритель не лише визначає строк і справу, в якій уповноважується довірена особа, а й обсяг наданих їй прав.
Представник, який має повноваження вести справу, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти довіритель. Якщо довіритель вважає за потрібне встановити обмеження повноважень представника на вчинення процесуальних дій, усі застереження потрібно зазначити у виданій довіреності.
Довіреності, що видають у процесуальних відносинах, можна поділити на генеральні, що надають право на вчинення процесуальних дій у всіх судових справах, і разові - для конкретної справи.
2) Довіреність юридичної особи або документи, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника. Від імені юридичної особи довіреність видає посадова особа, уповноважена на це законом, статутом чи положенням, стверджуючи своїм підписом та печаткою юридичної особи повноваження процесуального представника. Керівник, як і фізична особа, може обмежити представника вчиняти відповідні процесуальні дії, про що він зазначає у змісті довіреності.
Повноваження керівника можна засвідчити документами, що підтвер- тжують його посадове становище: протоколи зборів засновників про обрання на відповідну посаду, накази про призначення на посаду керівника, службові посвідчення. Що стосується установчих документів (статутів, положень, установчих договорів), то суд бере їх до уваги в частині повноважень, встановлених для цього керівника. Це має значення у випадках, коли юридична особа має складну організаційну форму і повноваженнями
г
вчиняти процесуальні дії від її імені установчими документами наділяються керівники підрозділів, частин, філій тощо. Однак для підтвердження повноваження процесуального представника установчих документів буде не достатньо, оскільки в них не вказано прізвища особи, уповноваженої на представництво юридичної особи в суді.
3) Свідоцтво про народження дитини або рішення про призначення опікуном, піклувальником або охоронцем майна. Свідоцтво про народження дитини - це документ встановленого зразка, виданий органом реєстрації актів цивільного стану на підставі заяви батьків (ст. 122 СК України).
Охоронця спадкового майна призначає нотаріус за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідними органами місцевого самоврядування на прохання спадкоємців чи з власної ініціативи (ст. 1283 ЦК України).
4) Ордер або договір. Відповідно до Закону України «Про адвокатуру», передбачено дві форми адвокатської діяльності - індивідуальну й у складі об'єднань. Відповідно до положень ч. 4 ст. 42 ЦПК України, суд вважає належн посвідченими повноваження адвоката як представника, якщо ордер видало адвокатське об'єднання.
Щодо виду договору, який адвокат укладає з клієнтом, то спеціальної вимоги до його змісту закон не встановлює. Це може бути і договір доручення, і договір надання послуг чи інший, за яким адвокатові надано право представляти інтереси сторони у процесі. Істотне значення має підпис особи, яка є стороною у процесі або того, хто вповноважений укладати даний договір.
5) Фізична особа може надати повноваження представникові на підставі усної заяви, яка заноситься до журналу судового засідання. Варто врахувати, що таку заяву можна зробити під час попереднього судового засідання або в процесі розгляду справи по суті, оскільки Гї фіксують у журналі судового засідання. Якщо ж особа хоче скористатися послугами процесуального представника швидше, скажімо на стадії відкриття провадження у справі, то варто викоритовувати інші форми надання повноважень, про які вже йшлося.
Всі оригінали документів, що уповноважують представника на участь у процесі, долучають до справи. Ці документи пред'являють суду до початку судового засідання і передають для огляду.
Якщо представник відмовляється від наданих йому повноважень, він не може надалі брати участь у цій справі на правах представника іншої особи.
У разі припинення представництва з ініціативи довірителя або обмеження повноважень представника, довіритель має повідомити про це суд, подавши письмову заяву або усне повідомлення у судовому засіданні.
Завдання для самоконтролю
1. Хто буде процесуальним представником дитини, мама якої має 15 років і не перебуває в шлюбі?
2. Чи може процесуальний представник за договором звернутися до суду з касаційною скаргою па рішення апеляційного суду?
3. Які дії має право вчиняти процесуальний представник в суді як самостійний учасник процесуальних відносин?
4. Чи залучають до участі у справі законного представника, якщо стороною у спорі є особа віком 16 років і спір виник з відносин, у яких ця неповнолітня особа особисто бере участь?
РОЗДІЛ 8
INCLUDEPICTURE "C:\\Users\\Юля\\AppData\\AppData\\Local\\Temp\\FineReader10\\media\\image3.jpeg" \* MERGEFORMAT
8.1. Поняття, значення і види процесуальних строків
Особа, яка звертається до суду по захист свого права, очікує від нього не лише законного й обґрунтованого рішення, а й прийняття у якнайкоротші строки. Відповідач може мати протилежні наміри. В його інтересах затягувати прийняття рішення на якнайдовший термін, адже з моменту вступу рішення в законну силу, відповідач буде зобов'язаний його виконувати. Щоб уникнути зловживань відповідача і задовільнити вимогу позивача вчасно, законодавець встановлює часові обмеження на дії, що вчиняються в процесі - процесуальні строки. Усі суб'єкти процесуальних відносин зобов'язані їх дотримуватися.
Оскільки розгляд справи складається з сукупності та послідовності виконання процесуальних дій судом та усіма учасниками процесу, то цивільними процесуальними строками будуть строки, встановлені ЦПК України для вчинення процесуальних дій судом і учасниками процесу в цивільному судочинстві. Процесуальний строк - це період, встановлений законом або судом для вчинення процесуальних дій суб'єктами процесуальних відносин.
На відміну від ЦК України, ЦПК України не розмежовує поняття строк і термін, тому в процесуальних відносинах строком вважається і момент часу (останній день строку триває до 24-ї години (ч. 5 ст. 70 ЦПК України), і проміжок часу (строк обчислюється роками, місяцями і днями (ст. 68 ЦПК України).
У процесуальних відносинах строки виконують такі функції:
- забезпечують стабільність і визначеність цивільних процесуальних правовідносин;
- дають змогу суб'єктам відносин належно підготуватися і виконати відповідні процесуальні дії;
- впливають на поведінку несумлінних учасників процесу, на виконання ними процесуальних обов'язків засобами реалізації принципу раціональної процесуальної форми.
Як випливає зі змісту ст. 67 ЦПК України, строки можна поділити за способом визначення на ті, що встановлені законом, і ті, які встановлює суд.
Строки, визначені законом, встановлює цивільне процесуальне законодавство. За чіткістю визначення її поділяють на:
- абсолютно визначені - у разі прийняття заяви стягувача про видачу судового наказу суд у триденний строк видає судовий наказ по суті заявлених вимог (ст. 102 ЦПК України);
- відносно визначені - справу треба призначити до розгляду не пізніше, ніж 15 днів після закінчення дій підготовки до судового розгляду (ч. 2 ст. 156 ЦПК України).
Якщо процесуальний строк встановлює суд, то він має враховувати складність дії, яку вчиняє особа за цей час, а також місце вчинення. Процесуальні строки, встановлені судом, можуть визначатися колегіально або суддею одноособово. Наприклад, суддя надає строк для усунення недоліків позовної заяви (ч. 1 ст. 121 ЦПК України); докази подають у строк, встановлений судом з ерахуванням часу, потрібного для подання доказів (ч. 1 ст. 131 ЦПК України).
Попри класифікацію, передбачену ЦПК України, у науковій літературі ще можна зустріти поділ процесуальних строків за суб'єктами вчинення процесуальних дій. За цим критерієм процесуальні строки поділяють на:
- встановлені для суду (судді) (попереднє судове засідання має бути призначено і проведено впродовж місяця від дня відкриття провадження у справі);
- встановлені для суб'єктів процесуальних відносин (заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів від дня проголошення рішення).
Враховуючи положення ст. 68 ЦПК України, строки можна поділити за порядком (одиницею) обчислення на такі, що:
- менші одного дня - експерт невідкладно повідомляє суду про неможливість провести судову експертизу (ч. 6 ст. 53 ЦПК України); розписка про одержання судової повістки в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду (ч. 2 ст. 76 ЦПК України);
- обчислюються днями - судовий наказ набирає законної сили у разі ненадходження заяви від боржника протягом трьох днів після закінчення
строку на її подання (ст. 105 ЦПК України); з дня проголошення рішення, особи, які беруть jniacTb у справі, протягом семи днів від дня проголошення рішення у справі, мають право подати до суду письмові зауваження щодо неповноти або неправильності технічного запису судового засідання та журналу судового засідання (ч. 1 ст. 199 ЦПК України);
- обчислюються місяцями - попереднє судове засідання призначають і проводять протягом одного місяця від дня відкриття провадження у справі (ст. 129 ЦПК України); касаційну скаргу можна подати протягом двох місяців від дня набуття законої сили рішення (ухвали) апеляційного суду (ч. 1 ст. 325 ЦПК України); заяву про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами можна подати упродовж трьох місяців від дня встановлення обставин, шо є підставою для перегляду (ч. 1 ст. 362 ЦПК України)
- обчислюються роками - заяву про ухвалення додаткового рішення можна подати до закінчення строку на виконання рішення (ч. 2 ст. 220 ЦПК України). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження», цей строк становить три роки. Подання заяви про роз'яснення рішення суду допускається до закінчення строку, протягом якого воно може бути пред'явлено до примусового виконання (ч. 2 ст. 221 ЦПК України).
Правила процесуальних строків поширюються здебільшого на учасників процесуальних відносин. Винятком є положення ч. 1 ст. 211 ЦПК України, за яким строк встановлюється для відповідних органів чи осіб, зобов'язаних повідомити суд протягом одного місяця від дня надходження окремої ухвали про вжиті ними заходи. Цей строк встановлено для суб'єктів, які не беруть участі у справі.
8.2. Обчислення процесуальних строків
Відповідно до ст. 68 ЦПК України, процесуальні строки обчислюють роками, місяцями, днями. Це правило поширене на всі види процесуальних строків.
Строк також можуть визначати за вказівкою на подію, яка неминуче настане. Передбачену нормою процесуального права відповідну дію вважатимуть виконаною вчасно, якщо вона вчинена до настання події, з якою пов'язано перебіг процесуального строку. Наприклад, треті особи, що заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду (ч. 1 ст. 34 ЦПК України).
Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його
початок (ст. 69 ЦПК України). В обох випадках початком відліку строку буде наступний день після відповідної дати чи події, що настала. Наприклад, якщо заяву про видачу судового наказу суд прийняв 10 вересня 2008 року, закон надає суду три дні, щоб видати судовий наказ по суті заявлених вимог (ч. 1 ст. 102 ЦПК України). Отже, суд повинен видати цей наказ не пізніше, ніж 13 вересня 2008 р.
Як правило, більшість процесуальних строків починають перебіг від події, визначеної законом. Подія, з якою законодавець пов'язує перебіг строку, може бути причиною і дії, і бездіяльності. Наприклад, суд скасовує судовий наказ протягом п'яти днів від дня надходження заяви борлсника за умови, якщо її подано у визначений законом строк (ч. 1 ст. 106 ЦПК). Як бачимо, для скасування судового наказу боржникові треба вчасно подати заяву відповідного змісту, тобто законодавець спонукає боржника вчинити активну дію, наслідком якої буде скасування судового наказу. Якщо боржник буде пасивним, тобто не подасть заяву про скасування судового наказу у встановлений строк, судовий наказ набирає законної сили через три дні після закінчення строку на подання заяви (ст. 105 ЦПК України).
Строк, що обчислюється роками, закінчується відповідного місяця і дня останнього року цього строку. Строк, що обчислюється місяцями, закінчується відповідного числа останнього місяця відповідного строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на місяць, у якому немає відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця. Наприклад, рішення апеляційного суду, проголошене 31 грудня 2008 року, мол<е бути оскаржене в касаційному порядку до 28 лютого 2009 року.
Останній день строку триває до 24 години. Це означає, що особа до 24 години останнього дня визначеного строку вправі вчинити відповідну дію. Наприклад, касаційну скаргу, яку треба було подати до 28 лютого 2009 p., скориставшись поштовими послугами, можна надіслати, до 24 години цього ж дня. Квитанція про направлення листа чи штамп на конверті будуть підтвердженням того, що скарга направлена 28 лютого 2009 р. Строк не вважають пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту або передано іншими відповідними засобами зв'язку (ч. 6 ст. 70 ЦПК України). Однак це правило стосується дій, які ми можемо вчинити поза межами суду. У разі, якщо процесуальну дію дозволено вчинити лише в суді, строк закінчується із закінченням робочого часу відповідного суду (ч. 5 ст. 70 ЦПК України).
Якщо обчислення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останній день строку є перший після нього робочий день (ч. з ст. 70 ЦПК України). Наприклад, суд встановив для сторін строк подання доказів, перебіг якого закінчується 7 вересня 2008 р. Оскільки цей день припадає на неділю, а, за загальним правилом, неділя є вихід
ним (ст. 67 КЗпП України), останній день подання доказів переносять на 8 вересня 2008 р.
Перебіг строку, закінчення якого пов'язане з подією, яка має неминуче настати, закінчується наступного дня після її настаня.
8.3. Зупинення, поновлення та продовження процесуальних строків
Зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків (ст. 71 ЦПК України). Підстави для зупинення процесуальних строків є ті ж, що і для зупинення провадження у справі. Суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках, передбачених у ст. 201 ЦПК України: смерть або оголошення особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво; реорганізація юридичної особи, що є строною у справі; перебування сторони у складі Збройних Сил України чи інших військових формувань, які переведено на воєнний стан; неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи в суді; призначення, заміна законного представника.
Суд має право зупинити провадження у справі за заявою особи, яка бере участь у справі, у таких випадках перебування на строковій військовій службі; захворювання сторони, підтверджене відповідними медичними довідками; перебування сторони у тривалому відрядженні; розшуку відповідача в разі неможливості розгляду справи за його відсутності; призначення судової експертизи (ст. 202 ЦПК України).
Якщо суд постановив ухвалу про зупинення провадження у справі, процесуальні строки зупиняють не з моменту прийняття ухвали, а з настанням події, що була підставою для зупинення провадження. Звернемо увагу на те, що, на відміну від загального правила обчислення строків, встановленого у ст. 69 ЦПК України (перебіг процесуального строку починається з наступного дня після настання події, з якою пов'язано її початок), на підставі ухвали про зупинення провадження у справі, строк зупиняється негайно в день події, що спричинила зупинення.
Перебіг процесуальних строків продовжують від дня відновлення провадження у справі (ч. 2 ст. 204 ЦПК України). За заявою особи, яка бере участь у справі, або з власної ініціативи суд постановляє відповідну ухвалу, якщо усунено обставини, що спричинили зупинення строку. Час, на який зупинялося провадження у справі, не входить до процесуального строку.
Строки, встановлені законом або судом, повинні стимулювати учасників процесуальних відносин вчиняти відповідні дії вчасно.
Якщо учасники процесуальних відносин зобов'язані вчасно здійснити свої права та виконати обов'язки, то за пропущення визначеного на це строку передбачено відповідальність. Судді несуть дисциплінарну відповідальність, передбачену в Законі України «Про статус суддів». Відповідно до ст. 31 цього закону, невиконання обов'язку суду дотримуватися встановлених законом строків, є підставою дисциплінарної відповідальності суддів. Таку позицію обстоює і Пленум Верховного Суду України. У його постанові від 1 квітня 1994 р. № З «Про строки розгляду судами України цивільних і кримінальних справ» зазначено, що навмисне порушення процесуального закону чи несумлінність судді, які спричинили несвоєчасний розгляд і тяганину під час розгляду кримінальних або цивільних справ та суттєво обмежили права й законні інтереси громадян, треба розглядати з урахуванням конкретних обставин як неналежне виконання професійних обов'язків.
Для інших суб'єктів відносин встановлюється процесуальна відповідальність. Із закінченням строку право на вчинення процесуальної дії втрачається, а документи, які подала особа, залишаються без розгляду, якщо суд за її клопотанням не знайде підстав для поновлення або продовження пропущеного строку.
За невиконання процесуального обов'язку у визначений законом або судом строк особа несе процесуальну відповідальність. Специфіка цивільної процесуальної відповідальності у тому, що негативні наслідки для порушника - це, як правило, рішення суду не на його користь. Наприклад, відповідно до ст. 131 ЦПК України, сторони зобов'язані подати докази чи повідомити про них у визначений судом строк. Докази, подані з порушенням цієї вимоги, суд не приймає. Оскільки в цивільному процесі діє принцип змагальності, суд не залучає до справи доказів із власної ініціативи. Рішення ухвалюють на підставі наявних відомостей. Тож сторона, що знехтувала своїм обов'язком і не надала суду доказів, що підверджують чи спростовують вимоги позивача, не посприяє суду у встановлені об'єктивної істини. Рішення у справі буде на користь тієї зі сторін, що сумлінно виконала свої обов'язки.
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 38 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |