притягнуті до адміністративної відповідальності за прояв неповаги до суду шляхом накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або у вигляді адміністративного арешту на строк до п'ятнадцяти діб. Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов'язку подати суду докази.
Згідно з ч. 7 ст. 137 ЦПК України за клопотанням сторони (вважаємо, що таке клопотання може подати будь-хто з осіб, які беруть участь у справі) суд інформує в судовому засіданні про виконання його вимог щодо витребування доказів.
Особи, які беруть участь у справі, мають право звернутися до суду із заявою про виклик свідка. У заяві про виклик свідка зазначають його ім'я, місце проживання (місце перебування) або місце роботи, а також обставини, які свідок може підтвердити.
Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд, за заявою осіб, які беруть участь у справі, призначає експертизу. Разом із тим, у випадках, коли вирішення справи залежить від психічного стану особи в момент вчинення нею певної дії, наприклад, при розгляді справ про визнання право чинів недійсними з мотивів укладення їх фізичною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла ними керувати, і за відсутності клопотання про призначення експертизи, суд згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України повинен роз'яснити позивачу його право на подання такого клопотання та наслідки не вчинення цієї процесуальної дії (п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду»).
На час проведення експертизи суд має право зупинити провадження у справі (ч. 1 п. 5 ст. 202 ЦПК України).
Види експертиз визначені у п. 2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз.
Відповідно до ст. 10 Закону України від 25.02.1994 р. «Про судову експертизу», судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.
Проведення експертизи може бути доручено спеціалізованій експертній установі. У такому разі її керівник має право доручити проведення експертизи одному або кільком експертам, створювати комісії експертів керованої ним установи, якщо суд не визначив конкретних експертів, у разі потреби
замінювати виконавців експертизи, заявити клопотання щодо організації проведення досліджень поза межами експертної установи.
Експерти, які не працюють у державних спеціалізованих установах та на професійній основі здійснюють судово-експертну діяльність, забезпечують проведення експертиз і досліджень, відповідно до вимог Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 24.12.2003 р. Керуючись ст. 7 Закону України «Про судову експертизу», ці експерти мають право проводити усі види експертиз за винятком судово- медичної, судово-психіатричної та криміналістичної.
Сторони (або інші особи, які беруть участь у справі) можуть домовитися про залучення експертами конкретних осіб. Таку домовленість можна оформити окремим документом, викласти в заяві про призначення експертизи, поданій до суду. У такому разі суд повинен призначити обраних експертів для проведення експертизи. Якщо такої домовленості немає, особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд провести експертизу у відповідній судово-експертній установі, доручити її конкретному експертові. Проте для суду ці пропозиції не є обов'язковими.
Експертові для проведення експертизи можуть бути постановлені тільки питання, які потребують спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо. Не допускається ставити на вирішення експертизи питання права, вирішення яких належить до компетенції суду (наприклад, про дієздатність фізичної особи, а не про характер його захворювання, про наявність вини тощо). Приблизний перелік питань, які можуть бути поставлені експертові, наведено в Науково-методичних рекомендаціях з питань підготовки і призначення судових експертиз, які долучено додатком до Інструкції про призначення та проведення судових експертних та експертних досліджень. Особи, які беруть участь у справі, мають право подати до суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Остаточну кількість і зміст питань, за якими має бути проведено експертизу, визначає суд. При цьому суд має мотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі.
Якщо цього вимагають особливі обставини справи, суд може заслухати експерта щодо формулювання питання, яке потребує з'ясування, проінструктувати його про доручене завдання і за його клопотанням дати відповідні роз'яснення щодо сформульованих питань. Про вчинення цих дій повідомляють осіб, які беруть участь у справі, і які мають брати участь у їх вчиненні.
Про задоволення заяви про призначення експертизи або про відмову у задоволенні такої заяви суддя постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.
Слід пам'ятати, що призначення експертизи є обов'язковим для суду у разі подання заяви про призначення експертизи обома сторонами. Крім
цього, призначення експертизи є обов'язковим, якщо заяву подала хоча б одна із сторін у разі необхідності встановлення: 1) характеру і ступеня ушкодження здоров'я; 2) психічного стану особи; 3) віку особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
В ухвалі суду про призначення експертизи зазначено: підстави та строк для проведення експертизи, з яких питань потрібні висновки експертів, ім'я експерта або найменування експертної установи, експертам якої доручається проведення експертизи; об'єкти, які мають бути досліджені; перелік матеріалів, переданих для дослідження; попередження про відповідальність експерта за неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків (ч. 1 ст. 144 ЦПК України). Крім цього, суд в ухвалі повинен роз'яснити наслідки ухилення від участі в експертизі.
Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, у цивільному судочинстві може бути призначено комісійну чи комплексну експертизи. Комісійну експертизу проводять щонайменше два експерти одного напряму знань (ч. 1 ст. 148 ЦПК України). Комплексну експертизу проводять щонайменше два експерти різних галузей знань або різних напрямів у мел^ах однієї галузі знань (ч. 1 ст. 149 ЦПК України).
Якщо за результатами проведення комісійної експертизи думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності.
У висновку експертів, які проводили комплексну експертизу, зазначається, які дослідження і в якому обсязі провів кожний експерт, які факти він встановив і яких висновків дійшов. Кожен експерт підписує ту частину висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень, і несе за неї відповідальність. Загальний висновок роблять експерти, компетентні в оцінці отриманих результатів і формулюванні єдиного висновку. У разі виникнення розбіжностей між експертами, експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності.
Якщо експертизу призначено експертам кількох установ, в ухвалі зазначають найменування провідної установи, на яку покладено проведення експертизи. Якщо проведення експертизи доручено установі та особі, яка не є працівником цієї установи, провідною визнають експертну установу. Ухвала про призначення експертизи направляється в кожну установу - виконавцям, а також особі, яка не є працівником експертної установи. Об'єкти дослідження та матеріали справи скеровують провідній установі. При визначенні об'єктів та матеріалів, що підлягають скеруванню на експертизу, суд у необхідних випадках вирішує питання щодо відібрання відповідних зразків.
У разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам потрібних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд, залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них має значення ця експертиза, може визнати факт, для з'ясування якого призначено експертизу, або відмовити у його визнанні (ч. 1 ст. 146 ЦПК України). Ухиленням від участі в експертизі є умисні дії особи, яка бере участь у справі, метою яких є неможливість проведення експертизи: неподання експертам необхідних матеріалів або документів, які є в особи; відмова надати зразки для дослідження; недопуск до приміщень або майна, яке підлягає дослідженню тощо'.
У разі ухилення відповідача від проведення судово-біологічної (судово- генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства суд має право постановити ухвалу про примусовий привід на проведення такої експертизи (ч. 2 ст. 146 ЦПК України). Таку ухвалу можуть постановити з ініціативи осіб, які беруть участь у справі, і з ініціативи суду. Порядок здійснення дій, пов'язаних із примусовим приводом відповідача у зазначеному випадку здійснюють (за аналогією) відповідно до Інструкції про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28.12.1995 р.
Привід виконує орган внутрішніх справ за місцем проживання особи, яка ухиляється від явки на експертизу. Якщо така особа проживає чи знаходиться за межами України (країн СНД), привід здійснюють відповідно до міждержавних угод. Ухвалу про привід розглядає начальник органу внутрішніх справ. За його відсутності ухвалу розглядає його заступник. Вказані особи зобов'язані невідкладно забезпечити і"і виконання, призначивши для виконання працівника міліції.
Працівник міліції, призначений для виконання приводу на підставі зазначених в ухвалі даних особи-відповідача, зобов'язаний достовірно встановити особу, стосовно якої постановлено ухвалу. Якщо в ухвалі відсутні окремі дані, що не дозволяє установити цю особу або місце її проживання (перебування), і з'ясувати їх неможливо, орган внутрішніх справ негайно сповіщає про це суд, який постановив ухвалу про привід.
Встановивши особу, яка підлягає приводу, працівник міліції оголошує їй ухвалу про привід під розписку. Відмову від підпису із зазначенням мотивів фіксують в ухвалі, її затверджує виконавець приводу.
Якщо особа, яка підлягає приводу, виявила бажання добровільно слідувати до місця виклику, від неї беруть письмове зобов'язання про явку у
' Див.: Кравчук, В. М., Угриновська, О. І. Науково-практичіїий коментар Цивільного ііроцесуальиого кодексу України / В. М. Кравчук, О. І. Угриновська. - К.: Істшіа, 2006. - С. 423.
зазначений строк, яке начальник органу внутрішніх справ негайно надсилає до суду. У такому разі працівник міліції, призначений для виконання приводу, зобов'язаний: 1) зробити відмітку в ухвалі про привід; 2) проконтролювати прибуття чи від'їзд цієї особи до місця виклику, а якщо необхідно, надати допомогу в придбані квитка па транспорт; 3) доповісти про виконання приводу рапортом начальнику органу внутрішніх справ. Якш;о особа відмовляється від добровільної явки для проведення експертизи, то у супроводі працівника міліції вона примусово доставляється до місця виклику.
у разі злісної непокори або опору законній вимозі працівника міліції слідувати до місця виклику складається протокол (акт), в якому вказуються місце, час і характер порушення, а також зазначаються дані присутніх свідків. Зміст протоколу (акту) доповідається начальнику органу внутрішніх справ для вжиття до порушника встановлених законом заходів. Одночасно про це повідомляється суд.
Відповідно до п. 1.13 Інструкції про призначення та проведення судових експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року, строк проведення експертизи встановлюється залежно від складності дослідження, з урахуванням експертного навантаження фахівців, керівником експертної установи (або заступником керівника чи керівником структурного підрозділу у межах: 1) десяти днів - щодо матеріалів з невеликою кількістю об'єктів і нескладних за характером досліджень; 2) одного місяця - щодо матеріалів із середньою кількістю об'єктів або середньої складності за характером досліджень; 3) двох місяців - щодо матеріалів з великою кількістю об'єктів або складних за характером досліджень; 4) більше двох місяців - щодо матеріалів з особливо великою кількістю об'єктів або найскладніших за характером досліджень (використання криміналістичного обладнання (лазерного, оптичного, електронного), проведення експериментальних досліджень, застосування декількох методів), при цьому строк виконання не може перевищувати трьох місяців.
у виняткових випадках, якщо експертиза є особливо складною або комплексною чи потребує залучення фахівців з інших відомств, установ, організацій, не може бути виконана в зазначені строки, більший строк встановлюють за письмовою домовленістю з органом чи особою, яка призначила експертизу, після попереднього вивчення експертом наданих матеріалів. Попереднє вивчення матеріалів при нескладних та середньої складності дослідженнях не має перевищувати п'яти днів; при складних та найскладніших - десяти днів.
Експертизу проводять у суді або поза судом, якщо це потрібно у зв'язку з характером досліджень або якщо об'єкт досліджень неможливо доставити до суду.
Висновок експерта має бути наданий суду у письмовій формі. У висновку експерта має бути зазначено; коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі проведено експертизу, хто був присутній під час проведення експертизи, запитання, що були поставлені експерту, які матеріали експерт використав, докладний опис проведених досліджень, зроблені висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені судом запитання. Також зазначається, що експерта попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Крім цього, якщо експерт під час проведення експертизи встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не було поставлено запитань, він має право (але не зобов'язаний) свої міркування про ці обставини долучити до свого висновку.
Висновок експерта додають до справи. Суд має право за заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи викликати експерта па судове засідання для надання усних пояснень свого висновку.
Висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду. У разі коли висновок експертизи наданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за її клопотанням чи клопотанням її представника, то такий висновок може розцінюватись як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці. Якщо стосовно цього письмового доказу в судовому засіданні виникнуть сумніви, то, виходячи з характеру матеріально-правового спору та залежно ввід того, яке значення має наявність у справі такої експертизи, суд повинен роз'яснити особам. Які беруть участь у справі, про їх право подати клопотання про її призначення (п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду»).
Висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється суддею за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні. Висновок експерта, як і будь-який інший доказ у справі, не має для суду наперед встановленого значення. Разом з тим, незгода суду з висновком експерта має бути мотивованою (ч. 7 ст. 147 ЦПК України).
Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, суд може призначити додаткову експертизу, проведення якої доручають тому самому або іншому експертові. Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, суд може призначити повторну експертизу, проведення якої доручають іншому експертові.
Спеціаліст може бути залучений до участі у цивільній справі для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Спеціаліст дає усні консультації та письмові роз'яснення, звертає увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, у разі потреби може надавати суду технічну допомогу. Допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань. Проте усні консультації та письмові роз'яснення, а тим більше технічна допомога спеціаліста не є доказами у цивільному судочинстві. І хоча у п. 5 ч. б ст. 130 ЦПК України передбачено залучення спеціаліста за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вважаємо, що і суд з власної ініціативи має право залучити спеціаліста для сприяння у розгляді і вирішенні цивільної справи.
Згідно з ч. 2 ст. 7 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі і не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись послугами перекладача в порядку, встановленому ЦПК України. На нашу думку, суб'єктний склад осіб, які мають право користуватися послугами перекладача у цивільному судочинстві, потрібно тлумачити ширше, ніж особи, які беруть участь у справі. Видається за правильне надавати право на залучення перекладача будь-якому учаснику цивільної справи (особам, які беруть участь у справі, іншим учасникам цивільного процесу).
Якщо особа, яка є учасником цивільної справи, не володіє мовою, якою провадять судочинство, виникає потреба у залученні до справи перекладача. Частина 2 ст. 55 ЦПК України передбачає, що перекладача допускають ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.
Отже, відповідно до чинних положень ЦПК України, ініціатива про залучення перекладача до справи може виходити лише від осіб, які беруть участь у справі. А як бути у випадках, коли до справи потрібно залучити перекладача, а відповідної заяви від осіб, які беруть участь у справі, не надійшло? Видається безпідставним вилучення з безпосередньої компетенції суду вирішення питань щодо залучення перекладача до участі у цивільній справі. Звичайно, виступати ініціатором залучення перекладача і займатися його пошуком має особа, яка заінтересована в його послугах. Проте, як бути, якщо вона не виявляє ініціативи, а це є необхідним для всебічного та правильного вирішення цивільної справи? З цього приводу Верховний Суд України висловив цілком слушну правову позицію. А саме, у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді цивільних справ у суді першої інстанції» зазначено, що відповідно до вимог ст. 7 ЦПК України суд має забезпечити при розгляді справи здійснення цивільного судочинства державною мовою, складання документів лише державною мовою,
г
незалежно від клопотання учасників процесу. ЦПК України не зобов'язує суд перекладати складені ним судові документи чи посвідчувати їх в разі здійснення перекладу іншими особами. На нашу думку, у разі виникнення таких ситуацій на практиці, судам слід керуватись положеннями ст. 7 ЦПК України, а не ч.2 ст. 55 ЦПК України.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яку надають адвокати або інші фахівці у галузі права в порядку, встановленому законом. Отже, залучення зазначеного учасника у цивільну справу можуть ініціювати лише особи, які беруть участь у справі, через подання відповідного клопотання до суду.
У разі необхідності збирання доказів за межами територіальної підсудності суду, який розглядає справу, суддя доручає відповідному суду провести певні процесуальні дії (ч. 1 ст. 132 ЦПК України).
Про судове доручення постановляють ухвалу, яка оскарженню не підлягає. В ухвалі про судове доручення викладають суть справи, провадження у якій відкрито, зазначають осіб, які беруть участь у цій справі {обов'язково зазначити усі реквізити осіб, які беруть участь у справі, для належного їх повідомлення про час і місце виконання ухвали про судове доручення. - С. С.), обставини, що підлягають з'ясуванню, докази, які повинен зібрати суд, що виконує доручення, перелік питань, постановлених особам, які беруть участь у справі, та судом свідку. Ухвала про судове доручення є обов'язковою для виконання судом, якому вона адресована. Строк виконання цієї ухвали визначає суд, якому її адресовано.
Судове доручення виконує суд, якому воно адресоване, у судовому засіданні за правилами ЦПК України. Суд має повідомити осіб, які беруть участь у справі, про час і місце засідання. їхня присутність не є обов'язковою. Проте явка осіб, яких викликають з метою виконання судового доручення і які безпосередньо вказані в судовому дорученні, обов'язкова.
Протоколи і всі зібрані при виконанні судового доручення матеріали негайно пересилають до суду, який розглядає справу.
Відповідно до ст. 131 ЦПК України суди мають право установлювати строк на подання доказів з урахуванням часу, необхідного для їх подання, про що зазначається в ухвалі про проведення підготовки справи до судового розгляду. Крім того, згідно п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» суд повинен роз'яснити сторонам наслідки неподання доказів: докази, подані з порушенням установленого строку, не приймаються, якщо сторона не доведе, що їх подано несвоєчасно з поважним причин. Неподання чи несвоєчасне подання доказів без поважних причин, що направлено на затягування процесу, може бути розцінено судом як зловживання процесуальними правами, що має бути мотивовано в судовому рішенні.
У всіх цивільних справах докази, які збираються або подаються сторонами, повинні стосуватися суті спору. Тому, вирішуючи, наприклад, питання про виклик свідків, в усіх випадках слід вимагати від сторін пояснення, які саме обставини можуть бути підтверджені ними. Це ж стосується й вирішення питання про витребування інших доказів. Докази, які не стосуються справи й предмета доказування, або одержані з порушенням порядку, встановленого законом, або якими не можуть бути підтверджені певні обставини справи, судом не повинні прийматись (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду»).
III. Визначення складу учасників цивільної справи. Суд вирішує питання про вступ у справу співпозивачів, співвідповідачів. У випадках пред'явлення позову не усіма особами, стосовно яких діє презумпція права вимоги, суд зобов'язаний з'ясувати у позивача їхню позицію, повідомити таким особам про прийнятий до провадження позов і роз'яснити їхнє право вступити у справу як співпозивачі. Проте, відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» суд не вправі з власної ініціативи залучати таких осіб до участі у справі як співпозивачів, оскільки згідно з принципом диспо- зитивності особа, якій належить право вимоги, розпоряджається своїми правами на власний розсуд. Співвідповідачів може залучити до справи суд відповідно до положень ст. 32 ЦПК України.
Суд вирішує питання про участь у справі третіх осіб. З'ясувавши можливість участі у справі третіх осіб, суд має повідомити їх про це. Вступ (залучення) третіх осіб до цивільної справи відбувається в порядку, передбаченому у ст. 34-36 ЦПК України.
У деяких категоріях справ закон передбачає обов'язкову участь прокурора (ст. 281 ЦПК України), органів державної влади (ст. 253 ЦПК України), органів місцевого самоврядування (ст. 240 ЦПК України). У зв'язку з цим суддя під час підготовки справи до судового розгляду повинен викликати зазначених суб'єктів на судове засідання.
Враховуючи, що до осіб, як беруть участь у справі, належать не тільки суб'єкти позовного провадження, але й заявники та заінтересовані особи у справах окремого провадження, під час підготовки справи до судового розгляду суддя зобов'язаний з'ясувати у заявника, які ще особи заінтересовані у результаті справи (наприклад, ст. 248 ЦПК України), і прийняти міри для їхнього залучення до участі у справі.
IV. Якщо речові та письмові докази не можна доставити до суду, їх оглядають за місцезнаходженням (ст. 140 ЦПК України). Завданням огляду є обстеження та вивчення предметів, документів тощо. Про час і
r
місце огляду доказів за їх місцезнаходженням повідомляють особам, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не є перешкодою для проведення огляду. Крім цього, у разі необхідності, зокрема за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, для участі в огляді доказів за їх місцезнаходженням можуть бути залучені свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти, а також здійснено фотографування, звуко- і відеозапис.
Про всі процесуальні дії, які вчиняють під час огляду доказів за їх місцезнаходженням, складається протокол, що підписують усі особи, які беруть участь в огляді. До протоколу додають разом з описом усі складені або звірені під час огляду на місці плани, креслення копії документів, а також зроблені під час огляду фотознімки письмових і речових доказів, відеозаписи тощо.
Особи, які беруть участь в огляді доказів за їх місцезнаходженням, мають право робити свої зауваження щодо протоколу огляду. Ці зауваження заносять до протоколу. Суд розглядає їх у судовому засіданні на стадії судового розгляду.
V. Суд, за заявою осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про вжиття заходів по забезпечення позову. Відповідно до ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод, справедливий судовий розгляд передбачає не тільки ухвалення законного й обґрунтованого рішення суду, але і його виконання. Для цього і застосовують заходи забезпечення позову. Пред'являючи позов, позивач планує досягти здійснення своєї вимоги до відповідача шляхом виконання обов'язку, якого відповідач не виконав добровільно.
Правове регулювання питань забезпечення позову вміщено у ст. 151-155 ЦПК України.
Забезпечення позову - це процесуальна дія суду, пов'язана із застосуванням заходів, встановлених законом, з метою гарантування в майбутньому виконання ухваленого рішення суду у цивільній справі.
Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Забезпечення позову може стосуватись і первісного, і зустрічного позовів. Забезпечення позову можливе під час розгляду справи в суді першої інстанції, в апеляційній та касаційній інстанціях.
Питання про вжиття заходів забезпечення позову можуть порушити лише особи, які беруть участь у справі, подавши до суду відповідну заяву. Реквізити заяви визначено у ч. 2 ст. 151 ЦПК України. Встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання встановлених вимог, суд постановляє ухвалу про повернення заяви заявникові. Така ухвала оскарженню не підлягає, але не позбавляє особу права звернутися з такою ж вимогою повторно.
За загальним правилом питання про забезпечення позову порушують після відкриття провадження у справі. Проте, відповідно до ч. 4 ст. 151 ЦПК України, за заявою заінтересованої особи суд може забезпечити позов до подання позовної заяви з метою запобігти порушенню права інтелектуальної власності. У такому разі до заяви про забезпечення позову додають документи та інші докази, які підтверджують, що саме ця особа є суб'єктом відповідного права інтелектуальної власності і що її права можуть порушити у разі невжиття заходів забезпечення позову. До заяви додають також і"і копії, відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити заходи забезпечення позову. Крім того, у разі подання заяви про забезпечення позову до пред'явлення позову заявник зобов'язаний подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів від дня постановлення ухвали про забезпечення позову.
Заходи щодо забезпечення позову вживає суд з метою гарантувати належне і своєчасне виконання маіібутнього рішення суду, дозволяють державному виконавцеві оперативно виконати рішення суду.
Види забезпечення позову:
1) накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб. Водночас не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються;
2) заборона вчиняти певні дії;
3) заборона іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;
4) встановлення обов'язку вчинити певні дії;
5) зупинення продажу описаного майна, якщо подано позов про право власності на це майно або про виключення його з опису;
6) зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, якого оскаржує боржник у судовому порядку;
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 33 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |