2. злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, яка була стороною у справі. Як і щодо попередньої підстави, питання про те, чи можливим є правонаступництво у цій справі у зв'язку із злиттям, приєднанням, поділом, перетворенням юридичної особи, яка була стороною у справі, має вирішувати суд, виходячи з характеру спірних матеріальних правовідносин, які є предметом розгляду у суді. Якщо суд дійде висновку, що правонаступництво можливе, провадження у цивільній справі зупиняється. Провадження у справі зупиняється до залучення у справу правонаступника;
3. перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан. Провадження у справі зупиняється до припинення перебування сторони у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан;
4. неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства. Ця підстава викликана потребою встановлення фактів, які мають преюдиційне значення для цієї справи. Тобто між двома розглядуваними справами існує тісний зв'язок. Видається, що цю підставу треба застосовувати за умови, що конкретного факту не може встановити суд у рамках розглядуваної справи, якщо, наприклад, встановлення факту не входить до юрисдикції суду, який розглядає цивільну справу, або коли законодавством встановлює інший процесуальний порядок його встановлення. Провадження у справі зупиняється до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи;
5. призначення або заміни законного представника у випадках, передбачених у ч. 1-3 ст. 43 ЦПК України. Провадження у справі зупиняють до залучення у справу законного представника.
Суд може за заявою особи, яка бере участь у справі, а також із власної ініціативи зупинити провадження у справі в таких випадках (ч. 1 ст. 202 ЦПК України):
1. перебування сторони на строковій військовій службі або альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання. Поняття строкової військової служби наведено в Законі Україні від 25.03.1992 р. (у редакції Закону від 04.04.2006 р.) «Про загальний військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до ст. 2 Закону, військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Поняття альтернативної (невійськової) служби наведено у ст. 1 Закону України від 12.12.1991 р. «Про альтернативну (невійськову) службу»: альтернативна (невійськова) служба є службою, що запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством.
Альтернативну (невійськову) службу проходять громадяни України, для яких виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням, і ці громадяни належать до діючих, згідно із законодавством, релігійних організацій, віровчення яких не допускає користуватися зброєю. Провадження у справі зупиняється до припинення перебування сторони па строковій військовій службі або альтернативній (невійськовій) службі.
2. захворювання сторони, підтвердженого медичною довідкою, що виключає можливість явки до суду протягом тривалого часу.
Цю підставу суд може застосувати для зупинення провадження у справі за наявності двох умов: а) захворювання сторони повинно виключати можливість її явки до суду протягом тривалого часу; б) захворювання сторони має бути підтверджене медичною довідкою.
Такими, що виключають молсливість явки до суду, є захворювання, внаслідок яких особа не може пересуватися, розмовляти, не усвідомлює значення своїх дій або не може керувати ними, а також інфекційні захворювання, що створюють загрозу для оточуючих, та захворювання, лікування яких потребує створення спеціальних умов для хворого (за призначенням лікаря)'. Провадження у справі зупиняють на час хвороби сторони.
3. перебування сторони у тривалому службовому відрядженні.
' Див.: Кравчук, В. М., Угриновська, О. І. Науково-практичиий коментар Цивільного процесуального кодексу України / В. М. Кравчук, О. І. Угриновська. - К.: Істина, 2006. - С. 560.
Згідно з Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордоном службовим відрядженням є поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації на визначений строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. У спеціальній літературі висловлено таку думку, якщо термін службового відрядження визначений, то суд повинен вчинити таку процесуальну дію, як відкладення розгляду справи з урахуванням терміну відрядження та часу на повідомлення сторони про місце і час нового судового засідання^ Провадження у справі зупиняють до припинення перебування сторони у службовому відрядженні.
4. розшуку відповідача в разі неможливості розгляду справи за його відсутності.
Коли місцеперебування відповідача невідоме, виникає потреба у його розшуку. Розрізняють два види розшуку відповідача: обов'язкове і факультативне. У кожному конкретному випадку, коли виникає така потреба, суд повинен виходити з обставин конкретної справи. Так, обов'язковий вид розшуку відповідача передбачений у ст. 78 ЦПК України, відповідно до якої, якщо місцеперебування відповідача у справах за позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, невідоме, суд ухвалою оголошує його розшук, провадження у справі зупиняють до розшуку відповідача.
5. призначення судом експертизи. Провадження у справі зупиняється на час проведення експертизи.
Відповідно до ч. 2 ст. 202 ЦПК України, суд не зупиняє провадження у випадках, встановлених у пунктах 1-3 ч. 1 ст. 202 ЦПК України, якщо відсутня сторона веде справу через свого представника. Проте, це правило не повинно застосовуватись, якщо суд викликає позивача або відповідача для особистих пояснень. Крім цього, застосовуючи п. 2, З, 5 ч. 1 ст. 202 ЦПК України відповідно про зупинення провадження у справі у зв'язку із захворюванням сторони, перебуванням її у тривалому службовому відрядженні чи призначенням судом експертизи, суд повинен виходити з того, що у таких випадках відповідно до змісту ст. 157 ЦПК України, провадження у справі може бути зупинено, якщо передбачається, що зазначена відсутність сторони або проведення експертизи триватиме понад установлені строки розгляду справи (п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).
Факультативний вид зупинення провадження у справі може відбуватися
' Див.: Цивільний процесуальний кодекс України коментар / за ред. В. В. Комарова. - X., 2001. - С. 455.
науково-практичиии
з ініціативи осіб, які беруть участь, подавши відповідну заяву, з ініціативи суду. Наявність факультативної підстави надає суду право, а не зобов'язує, зупиняти провадження у справі.
Із питань зупинення провадження у справі суд постановляє ухвалу, яка підлягає оскарженню.
Провадження у справі відновлюється ухвалою суду, яка не підлягає оскарженню, за заявою особи, яка бере участь у справі, або з ініціативи суду після усунення обставин, що викликали його зупинення. Від дня відновлення провадження у справі перебіг процесуальних строків продовжується. Після відновлення провадження у справі суд викликає сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, і продовжує судовий розгляд цивільної справи (ст. 204 ЦПК України).
Виникає запитання, у який строк має бути вирішено питання про поновлення провадження у справі та розглянуто цивільну справу. Вважаємо, ш;о провадження у справі має бути відновлено негайно (у той самий день або на наступний день) після того, як суду стало відомо про те, що обставини, які викликали зупинення провадження у справі, усунено. У зв'язку з цим, слушною є правова позиція Верховного Суду України - враховуючи, що ст. 203 ЦПК України пов'язує строки зупинення провадження у справі з обставинами, після усунення яких суд зобов'язаний відновити провадження у справі, то суддя повинен періодично перевіряти, чи не усунені ці обставини, що викликали його зупинення. Суду також слід роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх процесуальний обов'язок інформувати суд про усунення обставин, що викликали його зупинення (п. 34 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»). Щодо строку розгляду справи, то оскільки цей строк є службовим, видається, що у такому випадку мають застосовувати правила ст. 157 ЦПК України. Перебіг строку розгляду справи починатиметься з моменту відновлення провадження у справі і час, який минув з моменту зупинення провадлсення у справі і до його відновлення, не включається до строку розгляду справи.
Зупинення провадження у цивільній справі відрізняється від відкладення розгляду справи за такими ознаками:
за підставами: підстави зупинення провадження чітко визначено в ЦПК України, який дає вичерпний їх перелік, а перелік підстав д.?ія відкладення розгляду справи не є вичерпним;
за строками: провадження у справі зупиняють на невизначений строк, а відкладення розгляду справи завжди передбачає встановлення конкретного строку, тобто суд зобов'язаний визначити час наступного судового засідання;
за суттю: зупинення провадження у цивільній справі означає тимча
сове припинення всіх процесуальних дій, а відкладення розгляду справи не виключає, а навпаки передбачає вчинення яких-небудь процесуальних дій. Однак варто пам'ятати, що під час зупинення провадження у справі зберігають своє значення і вчиняються усі дії, пов'язані із забезпеченням позову чи доказів, виконуються ті процесуальні дії, для здійснення яких зупинено провадження у справі - проведення експертизи, розшук відповідача, призначення або заміна законного представника;
за можливістю оскарження ухвали', ухвала про зупинення провадження у цивільній справі може бути оскаржена, а ухвала про відкладення розгляду справи не підлягає оскарженню;
за впливом на перебіг строків: у зв'язку із зупиненням провадження у справі зупиняється перебіг усіх незакінчених процесуальних строків; відкладення розгляду справи не зупиняє перебіг процесуальних строків.
16.4. Закриття провадження у справі. Залишення заяви без розгляду
Здебільшого розгляд цивільної справи закінчується ухваленням рішення. Проте можливими є ситуації, коли під час розгляду справи виникають обставини, що створюють неможливість або недоцільність подальшого її розгляду і ухвалення рішення. У такому разі розгляд справи закінчується без ухвалення рішення.
У цивільному судочинстві передбачено дві форми припинення провадження у справі без ухвалення рішення: 1) закриття провадження у справі (ст. 205-206 ЦПК України); 2) залишення заяви без розгляду (ст. 207 ЦПК України). Ці форми відрізняються одна від одної підставами і наслідками їх застосування. Зазначені форми припинення провадження у справі без ухвалення рішення застосовуються і під час провадження справи у суді першої інстанції, і в судах апеляційної та касаційної інстанцій. Крім того, у положеннях Закону України «Про виконавче провадження» передбачено закінчення виконавчого провадження (ст. 37, 38).
Норми, які регулюють закриття провадження у справі та залишення ^заяви без розгляду, можуть застосовувати не тільки в позовному, але й у наказному та окремому провадженнях. Закриття провадження у справі та залишення заяви без розгляду можливе і під час судового розгляду, і на стадії провадження у справі до судового розгляду.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення цивільної справи без ухвалення рішення суду у зв'язку з відсутністю в особи права на
звернення до суду чи добровільним врегулюванням спору після відкриття провадження у справі або з незалежних від учасників цивільних процесуальних правовідносин і суду обставин, наслідком яких є неможливість повторного звернення до суду у тотожній справі.
Усі підстави закриття провадження у справі, передбачені ст. 205 ЦПК України, можна умовно поділити на дві групи:
1) Обставини, які свідчать про відсутність у позивача (заявника) права на звернення до суду для розгляду і вирішення справи у цивільному судочинстві (ч. 1 п. 1, 2, 5 ст. 205 ЦПК України). У теорії цивільного процесуального права вони називаються передумовами права на пред'явлення позову і передбачають відсутність в особи права на звернення до суду першої інстанції за судовим захистом'. Як правило, ці обставини існували вже на момент звернення особи до суду, але суд встановив їх лише після відкриття провадження у справі. Якш.о будь-яку з цих обставин було встановлено до відкриття провадження у справі, суддя мав би відмовити у відкритті провадження у справі (ст. 122 ЦПК України).
Зважаючи на часту зміну національного законодавства, можливими є випадки, коли деякі з цих обставин можуть виникнути і після відкриття провадження у справі, але до вирішення справи по суті. Мова йде про зміну юрисдикційності справи. За загальним правилом дії процесуальних норм у часі, до юрисдикції справи потрібно застосовувати норми, які діють па момент звернення особи до суду, зміна цих норм після відкриття провадження у справі не має перешкоджати розгляду справи по суті і бути підставою для закриття провадлсення у справі.
2) Обставини, які виникають після відкриття провадження у справі і свідчать про добровільне врегулювання спору про право самими заінтересованими особами на основі їхнього вільного волевиявлення (ч. 1 п. З, 4 ЦПК України). Цивільне процесуальне законодавство, утверджуючи дію принципу диспозитивності, надає право заінтересованим особам - позивачеві, відповідачеві, третій особі, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - добровільно врегулювати спірні правовідносини між ними. Таке право можливо реалізувати, здійснивши відповідні розпорядчі дії - відмову від позову, укладення мирової угоди.
Однак в інтересах дії принципу законності суд не приймає відмови позивача від позову, не визнає мирової угоди у справі, в якій особу представляє її законний представник; якш,о його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч. 5 ст. 174, ч. 6 ст. 175 ЦПК України). Крім того, наслідки відмови позивача від позову, стосуються лише позивача і не стосуються відповідача. Відповідач не може бути позбавлений права на звернення в майбутньому до суду з аналогічним позовом до позивача.
' Див., иапр.: Пушкар, Є. Г. Позов /Є. Г. Пушкар // Цивільне процесуальне право України / за ред. проф. В. В. Комарова. - X., 1999. - С. 215-230.
3) Обставини, які не залежать ні від волі заінтересованих осіб, ні від суду, але виникли в ході провадження у справі (ч. 1 п. 6, 7 ЦПК України). У разі смерті фізичної особи (мова має йти і про випадки оголошення фізичної особи померлою) або ліквідації юридичної особи, яка була однією із сторін (варто поширювати цю норму і на третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги) у справі, якщо спірні матеріальні правовідносини не допускають правонаступництва, суд закриває провадження у справі. Протилежне має наслідком зупинення провадження у справі (ч.І п. 1, 2 ст. 201 ЦПК України).
Наприклад, відповідно до ст. 608 ЦК України, зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно нерозривно пов'язане з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно нерозривно пов'язане з особою кредитора.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі, відшкодовує особа, яка її завдала, за наявності її вини. Тобто право вимагати компенсації моральної шкоди пов'язане з потерпілою особою і носить особистісний характер. Якщо особа, яка пред'явила вимогу про компенсацію моральної шкоди, померла (була оголошена померлою), була ліквідована до ухвалення рішення, провадження у справі слід закривати. Якщо ж позивачеві присудити компенсацію моральної шкоди, але він помер (оголошений померлим), юридичну особу-позивача ліквідовано, не встигнувши її одержати, то стягувану суму компенсації вводять до складу спадщини і можуть одержати його правонаступники (ч. З ст. 1230 ЦК України). Частина 2 ст. 1231 ЦК України передбачає, що до спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати моральну шкоду, завдану спадкодавцем, як це присудив суд зі спадкодавця за його життя.
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу. її можна оскаржити. В ухвалі обов'язково зазначають підставу для закриття провадження у справі з посиланням на закон, яким керувався суд, вказівку на повернення судового збору (якщо його сплачено), про відміну способів забезпечення позову (якщо мали місце ці процесуальні дії) тощо. Головуючий має роз'яснити порядок і строк оскарження ухвали. В ухвалі про закриття провадження у справі у зв'язку з укладенням мирової угоди викладаються також умови мирової угоди. Відповідно до ч. 2 ст. 206 ЦПК України, якщо провадження у справі закривають тому, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд має повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду належить розгляд таких справ. Ця інформація також має бути включена до змісту ухвали про закриття провадження у справі.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Це означає, що ухвала суду про за
криття провадження у справі, яка набрала законної сили, набуває ознак обов'язковості, виключності та преюдиційності, а ухвала про закриття провадження у справі у зв'язку з укладенням мирової угоди - також ознаки виконання. Проте, як уже зазначалося, наявність ухвали про закриття провадження у справі у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача у цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Залишення заяви без розгляду - це форма закінчення цивільної справи без ухвалення рішення, яку застосовують, як правило, у зв'язку з порушенням заінтересованими особами умов реалізації права на звернення до суду, але яка не перешкоджає повторному зверненню до суду з тотожною вимогою.
Усі підстави залишення заяви без розгляду, передбачені у ст. 207 ЦПК України, можна умовно поділити на такі групи:
1) Обставини, які свідчать про порушення позивачем (заявником) встановленого законодавством права на звернення до суду і помилкового відкриття провадження у справі (ч. 1 п. 1, 2, 4, 8 ст. 207 ЦПК України). Вони існували вже на момент відкриття провадження у справі, але з різних причин не були виявлені судом під час відкриття провадження у справі. Якщо б ці обставини виявили під час відкриття провадження у справі, то позовну заяву (заяву) повернули б або у відкритті провадження у справі відмовили б.
Недієздатність або обмеження дієздатності фізичних осіб має бути під- твердлсена копією відповідного рішення суду, яке набрало законної сили. Видається, що у разі з'ясування відсутності в особи цивільної процесуальної дієздатності, суд має не тільки залишити заяву без розгляду, але й вжити заходів для повідомлення законних представників про їх можливість звернутися до суду в інтересах їх підопічного. Такий порядок залишення заяви без розгляду у разі відсутності в особи цивільної процесуальної дієздатності в повній мірі відповідає захисту її прав, свобод та інтересів.
Під час звернення до суду в інтересах іншої особи суб'єкт звернення має підтвердити наявність у нього повноважень на таке звернення. Наприклад, представники органів місцевого самоврядування можуть звертатися до суду в інтересах певної особи, якщо таке право для них передбачено безпосередньо законом. Із власної ініціативи, якщо закон не містить прямої вказівки про це, зазначені органи не мають права звертатися до суду в інтересах інших осіб. Тобто не мають повноважень на ведення справи.
Для попередження можливості ухвалити повторне рішення у тотожній вимозі підставою для залишення заяви без розгляду є розгляд спору між тими ж сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав в іншому суді (мова може йти про розгляд тотожної справи і в цьому ж суді).
2) Обставини, які виникають уже після відкриття провадження у справі
і свідчать про те, що позивач (третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) без поважних причин не виконує покладених на неї процесуальних обов'язків щодо явки до суду для участі у судовому засіданні (ч. 1 п. 3 ст. 207 ЦПК України). На думку декотрих учених-процесуалістів, цю підставу залишення заяви без розгляду можна розглядати як цивільну процесуальну санкцію стосовно недобросовісних осіб, які не з'явилися у судове засідання, або ж як вираз добровільного волевиявлення матеріально заінтересованих осіб на закінчення справи без ухвалення рішення.
3) Обставини, які свідчать про наявність укладеного між сторонами договору про передачу спору на вирішення до третейського суду (ч. 1 п. 6 ст. 207 ЦПК України). Ця обставина буде підставою для залишення заяви без розгляду, якщо до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами до суду надійшло заперечення відповідача проти вирішення спору в суді. Заперечення може бути висловлене усно (тоді інформація заноситься до журналу судового засідання) чи викладене в письмовій формі (приєднується до матеріалів справи).
4) Обставини, які унеможливлюють подальший розгляд цивільної справи у зв'язку з волевиявленням заінтересованої особи (ч. 1 п. 5, 7, 9 ст. 207 ЦПК України). Зазначені підстави є відображенням подальшого розвитку принципу диспозитивності. Позивач може подати заяву про залишення позову без розгляду. Не варто ототожнювати цю процесуальну дію з відмовою позивача від позову. Відмова позивача від позову, як уже зазначалося, є підставою для закриття провадження у справі, має наслідком неможливість для позивача звертатися з тотожною вимогою для її повторного вирішення. Подання ж заяви позивачем про залишення позову без розгляду означає відмову позивача від цього судового процесу і надає йому можливість повторно звернутися із тотожною вимогою до суду.
Згідно з ч. з ст. 46 ЦПК України, якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність (курсив наш. - С. С.) і в інтересах якої подано заяву, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду.
Можуть траплятися випадки, коли позивач до закінчення розгляду справи покидає судове засідання і не подає до суду заяви про розгляд справи за його відсутності. Таку ситуацію унеможливлює подальший розгляд справи, має обов'язково бути зафіксована у журналі судового засідання і є підставою для залишення заяви без розгляду.
5) Обставини, які свідчать про неможливість розгляду заяви в цьому виді провадження на підставі прямої вказівки закону. Так, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішують у порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч. 6 ст. 235 ЦПК України).
Такою, що може бути запозичена, є норма ЦПК РФ про те, що суд за
клопотанням позивача чи відповідача {згідно ЦПК України таке положення могло б стосуватись лише позивача. - С. С.) скасовує свою ухвалу про залишення заяви без розгляду у зв'язку з неявкою позивача або сторін у судове засідання за повторним викликом, якщо сторони нададуть докази, які підтверджують поважність причин відсутності їх у судовому засіданні, і неможливість повідомлення суду про них.
Про залишення заяви без розгляду суд постановляє ухвалу, яка підлягає оскарженню. В ухвалі зазначають підстави для залишення заяви без розгляду з посиланням на закон, яким керувався суд, способи усунення обставин, що були підставами для залишення заяви без розгляду, зазначається строк та роз'яснюється порядок оскарження ухвали.
Після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, особа має право звернутися до суду повторно (ч. 2 ст. 207 ЦПК України).
16.5. Фіксування цивільного процесу
Фіксування судового процесу є однією з гарантій його гласності як основоположного принципу правосуддя. Це означає обов'язковість процесуального оформлення документів, які фіксують процесуальні дії суду, осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників цивільного процесу, а також обставини (факти) при розгляді справи. У зв'язку з цим суди мають забезпечити суворе виконання вимог ст.ст. 197-200 ЦПК України про порядок складання та оформлення журналів і протоколів та їх зміст (п. 35 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).
Фіксування цивільного процесу здійснюють за допомогою звукозаписувального технічного засобу та журналу судового засідання (ч. 1 ст. 197, ч. 1 ст. 198 ЦПК України). У випадках, коли не проводиться звукозапис судового засідання, секретарем судового засідання ведеться протокол судового засідання.
Фіксування цивільного процесу технічними засобами - це створення аудіофонограми судового засідання у конкретній цивільній справі. Суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання або за розпорядженням головуючого інший працівник апарату суду. Одночасно з
проведенням фіксування технічними засобами секретар судового засідання веде журнал судового засідання.
Порядок фіксування судового процесу у цивільному судочинстві визначено в Інструкції про порядок фіксування судового процесу технічними засобами в загальних судах України, затвердженій наказом Державної судової адміністрації України від 21.07.2005 р.
Носій інформації, на який здійснено технічний запис судового засідання (касета, дискета тощо), є додатком до журналу судового засідання і після закінчення судового засідання приєднується до матеріалів справи. Варто пам'ятати, що журналу судового засідання не ведуть під час розгляду заяви про видачу судового наказу.
За клопотанням особи, яка бере участь у справі, може бути за плату здійснено повне або часткове роздрукування технічного запису судового засідання за розпорядженням головуючого. Особа, яка бере участь у справі, має право отримати копію інформації з носія, на який здійснено технічний запис цивільного процесу. Ці питання вирішує суддя, який розглядав справу, поза судовим засіданням.
Розмір плати за роздрукування технічного запису судового засідання встановлює Кабінет Міністрів України. Так, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2006 року «Про встановлення розмірів плати за роздрукування технічного запису засідання в адміністративних та цивільних справах і видачу дубліката виконавчого листа або судового наказу» за роздрукування однієї сторінки тексту на папері формату А4, що повністю або частково відтворює технічний запис судового засідання, встановлено плату у розмірі п'яти гривень.
Журнал судового засідання - це процесуальний документ, матеріальний носій юридичної інформації про усі суттєві відомості про розгляд справи чи здійснення окремої процесуальної дії. У ньому зазначають такі відомості:
1. рік, місяць, число і місце судового засідання;
2. найменування суду, який розглядає справу, прізвище та ініціали судді, секретаря судового засідання;
3. справу, що розглядається, імена (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;
4. порядковий номер вчинення процесуальної дії;
5. назва процесуальної дії;
6. час вчинення процесуальної дії;
7. інші відомості, визначені ЦПК України.
Характер інформації, яку фіксують у журналі судового засідання, має правове і процесуальне значення, оскільки в ній відображено не тільки процедуру розгляду справи, але й зазначено факти, докази, які мають значення для правильного вирішення справи.
Журнал судового засідання має бути зрозумілим, точним і достовірним. Записи у журналі судового засідання повинні відображати послідовність усього руху судового розгляду. Взаємозв'язок і послідовність викладу журналу судового засідання є важливою ознакою цього документа. У журналі судового засідання не може бути скорочених слів. Пояснення осіб, які беруть участь у справі, дані ними як показання, консультації спеціаліста, показання свідка, пояснення експерта треба записувати від першої особи, у суворій відповідності з їх змістом, яка виключає можливість секретаря судового засідання тлумачити чи інтерпретувати їх на власний розсуд.
Журнал судового засідання має важливе значення, оскільки дозволяє вищестоящим судам перевірити законність і обґрунтованість судових актів. Зокрема, за допомогою журналу судового засідання можна перевірити, чи дотримано всіх вимог закону при розгляді цивільної справи і чи відповідає рішення суду доказам, досліджуваним у судовому засіданні.
До процесуальних дій суду, які заносять до журналу судового засідання, належать відкриття судового засідання, оголошення справи, яка розглядатиметься, з'ясування явки всіх учасників цивільної справи, оголошення складу суду, постановлення журнальної ухвали, дослідження доказів та ін.
Журнал судового засідання веде секретар судового засідання, підписуючи невідкладно після судового засідання і приєднуючи до справи. Судді також мають приділяти належну увагу журналу судового засідання, і за потреби вказати секретареві судового засідання на допущені помилки, оскільки їх невиправлення може призвести до ухвалення незаконного рішення. Наприклад, рішення суду може обґрунтовуватися тільки тими доказами, які досліджено в судовому засіданні. Якщо в журналі судового засідання немає запису про дослідження конкретного доказу (хоча насправді у судовому засіданні відбувалося його дослідження), то цей доказ не може бути покладено в основу рішення суду. Тому для належного складення журналу судового засідання, суддя може вказувати секретареві судового засідання на обов'язкове включення у журналі тих чи інших процесуальних дій, уповільнювати рух судового засідання, якщо секретар судового засідання не встигає вести журнал, в окремих випадках просити учасника цивільної справи повторити запитання, відповідь, клопотання та ін. Можливо, варто було б запозичити із законодавства деяких зарубіжних країн норму, яка зобов'язує підписувати журнал не тільки секретаря судового засідання, але й головуючого у справі.
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 38 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |